трохи про джерела утворення ЄС
07/08/2002 | юрко
З книжки “Командні висоти – битва за світову економіку”, що стала основою для серії документальних фільмів PBS.
Автори Deniel Yergin (автор книг “Нагорода: Епічна боротьба за нафту, гроші та владу”, “Зруйнований мир”, “Майбутнє енергії”, “Росія 2010”), та Joseph Stanislaw, президент Cambridge Energy Research Associates.
Розділ:
Європейський пошук Нового Соціального Контракту
В 1941 році на острові Вентотене, що біля Неаполя, Альтіеро Спінеллі разом з двома тюремними товаришами почали писати маніфест нової Європи – об’єднаної Європи. Це виглядало зовсім, як донкіхотство. Гітлер захопив Західну Європу. Його військо рухалося по території СССР і паніка охопила совєцьких лідерів та населення. США ще не розпочали війну і Британія була останньою, що ще чинила опір тотальному фашистському контролю в Європі. Справді, Європа, як виглядало, буде об’єднаною, але гітлерівським рейхом, а не демократичним самовизначенням. В таких обставинах маніфест Спінеллі, скомпонований в тюрмі, виглядав радше як галюцинація, а не візія – гарячкова мрія вмираючої людини про кращий світ.
Але до часу написання маніфесту Спінеллі вже був загартованим бійцем. Він вже знаходився чотирнадцять років в тюрмі. В 1924 році він приєднався до Італійської комуністичної партії, щоб боротися з диктатором Беніто Муссоліні та його фашистами, котрі щойно захопили владу. В 1927 році, у двадцятирічному віці, Спінеллі було засуджено до тюремного ув’язнення за організацію опозиції. Якщо б він сказав правильні слова в суді, можливо уникнув би тюрми, але він відмовився. В 1937 році зогиджений тим, що йому вдалося дізнатися в тюрмі про Сталіна, він відрікся від комунізму і став демократичним соціалістом.
Незадовго після цього його було перенесено до Вентотене, де ще імператор Нерон знаходився у вигнанні майже дві тисячі років перед тим, і де фашисти тримали політичних в’язнів. Тут він почав читати книжки, передані потайки, памфлети та статті – багато з них британських мислителів, котрі наполягали, що Європа повинна взяти за модель Американську революцію і утворити федеральний союз. Спінеллі також був сильно вражений тим, що прочитав у Федералістичних листках і мисленням американських батьків-засновників.
Саме в “англо-саксонських” трактатах він знайшов рішення на катаклізми, що охопили світ. За допомогою двох інших співв’язнів – Еугеніо Кольорні та Ернесто Россі, він виклав рішення, яке стало відоме, як Вентотезький маніфест. В ньому було сказано, що нації-держави є в суті своїй самодеструктивні, тому, що розвивають націоналізм, котрий стає заразним і приводить до диктатур, економічних криз та війни. Лише є один спосіб уникнути такі катастрофи – утворити об’єднану Європу, в якій кожна окрема країна стане, як американський штат. Економічним компонентом цього плану мала стати соціалістична версія змішаної економіки.
Маніфест було переправлено дружиною Кольорне назовні і навіть опубліковано у першому випуску підпільної газети “Європейська Єдність”. Але мало ймовірно, що хтось звернув увагу на статтю в цей час. Існували нагальніші потреби, хоча б просто вижити.
Через два роки, в 1943 році, доля війни обернулася. Совєти утримали східний фронт і навпаки почали наступати. Союзники висадилися на італійському узбережжі і Муссоліні впав. Спінеллі було випущено з тюрми і він повернувся на материк з маніфестом у кишені і кількома ідеями в його голові, а також з кількома людьми, котрі визнали його своїм лідером. Колишній співв’язень та співавтор маніфесту Еугеніо Кольорні помер від побоїв, отриманих від фашистів на вулиці Риму. Спінеллі пізніше одружився з вдовою Кольорні, тією, що допомогла винести маніфест з тюрми. За якийсь час він переїхав до Швайцарії, де, разом з однодумцями, розпочав те, що ми знаємо, як рух за європейський союз. Маніфест стане його основою.
Але в останні місяці війни та й після війни не існувало ніякого інтересу в Європейській спілці. Невідкладні проблеми реконструкції та виникнення холодної війни домінували в людських головах. Але 15 років політичного ув’язнення виробили у Спінеллі дві якості – впертість та терплячість. І в 1947 році разом з планом Маршалла фундамент Європейської спільноти було закладено.
Пізніше, через сорок років, в 1980 році Європейська Економічна Спільнота стала реальністю. Європа осягнула рівень прибутків та добробуту, які важко було передбачити в кінці Другої світової війни і, незважаючи на холодну війну, мир існував на континенті. Проте нації-держави і далі продовжували контролювати їхні власні економіки. Jean Monnet, “батько Європи” вже помер, і Альтіеро Спінеллі став “дідусем” Європи. Він також ставав щораз більше розчарованим. Незважаючи на всі успіхи, Європейський проект перебував у стагнації роками – він став не більше, ніж славнозвісною угодою щодо митних зборів.
Це щораз більше нагадувало Спінеллі хемінгуеєвого “Старого і море” – “Ви повинні бути знайомі з коротким оповіданням Хемінгуея” – звернувся Спінеллі до Європейського парламенту в 1983 році, - “про старого рибалку, котрий, піймавши найбільшу в свому житті рибу, спробував дістатися з нею назад до берегу. Але кусень за куснем, акули з’їли цю рибу, аж поки все що залишилося з неї, був кістяк, котрого рибалка привіз до берега”. Саме це, він вважав, станеться з долею об’єднаної Європи. Все, що на його думку йому залишилося, це була остання в його житті кампанія. Вже маючи добре за сімдесят, він знову очолив боротьбу за угоду щодо Європейської спілки. Його кампанія стала каталізатором нової стадії європейської інтеграції, набагато ближчої до мрії, яку він мав у Вентотене – мрії об’єднаної Європи.
Наступний розділ: Подвійний відступ
Автори Deniel Yergin (автор книг “Нагорода: Епічна боротьба за нафту, гроші та владу”, “Зруйнований мир”, “Майбутнє енергії”, “Росія 2010”), та Joseph Stanislaw, президент Cambridge Energy Research Associates.
Розділ:
Європейський пошук Нового Соціального Контракту
В 1941 році на острові Вентотене, що біля Неаполя, Альтіеро Спінеллі разом з двома тюремними товаришами почали писати маніфест нової Європи – об’єднаної Європи. Це виглядало зовсім, як донкіхотство. Гітлер захопив Західну Європу. Його військо рухалося по території СССР і паніка охопила совєцьких лідерів та населення. США ще не розпочали війну і Британія була останньою, що ще чинила опір тотальному фашистському контролю в Європі. Справді, Європа, як виглядало, буде об’єднаною, але гітлерівським рейхом, а не демократичним самовизначенням. В таких обставинах маніфест Спінеллі, скомпонований в тюрмі, виглядав радше як галюцинація, а не візія – гарячкова мрія вмираючої людини про кращий світ.
Але до часу написання маніфесту Спінеллі вже був загартованим бійцем. Він вже знаходився чотирнадцять років в тюрмі. В 1924 році він приєднався до Італійської комуністичної партії, щоб боротися з диктатором Беніто Муссоліні та його фашистами, котрі щойно захопили владу. В 1927 році, у двадцятирічному віці, Спінеллі було засуджено до тюремного ув’язнення за організацію опозиції. Якщо б він сказав правильні слова в суді, можливо уникнув би тюрми, але він відмовився. В 1937 році зогиджений тим, що йому вдалося дізнатися в тюрмі про Сталіна, він відрікся від комунізму і став демократичним соціалістом.
Незадовго після цього його було перенесено до Вентотене, де ще імператор Нерон знаходився у вигнанні майже дві тисячі років перед тим, і де фашисти тримали політичних в’язнів. Тут він почав читати книжки, передані потайки, памфлети та статті – багато з них британських мислителів, котрі наполягали, що Європа повинна взяти за модель Американську революцію і утворити федеральний союз. Спінеллі також був сильно вражений тим, що прочитав у Федералістичних листках і мисленням американських батьків-засновників.
Саме в “англо-саксонських” трактатах він знайшов рішення на катаклізми, що охопили світ. За допомогою двох інших співв’язнів – Еугеніо Кольорні та Ернесто Россі, він виклав рішення, яке стало відоме, як Вентотезький маніфест. В ньому було сказано, що нації-держави є в суті своїй самодеструктивні, тому, що розвивають націоналізм, котрий стає заразним і приводить до диктатур, економічних криз та війни. Лише є один спосіб уникнути такі катастрофи – утворити об’єднану Європу, в якій кожна окрема країна стане, як американський штат. Економічним компонентом цього плану мала стати соціалістична версія змішаної економіки.
Маніфест було переправлено дружиною Кольорне назовні і навіть опубліковано у першому випуску підпільної газети “Європейська Єдність”. Але мало ймовірно, що хтось звернув увагу на статтю в цей час. Існували нагальніші потреби, хоча б просто вижити.
Через два роки, в 1943 році, доля війни обернулася. Совєти утримали східний фронт і навпаки почали наступати. Союзники висадилися на італійському узбережжі і Муссоліні впав. Спінеллі було випущено з тюрми і він повернувся на материк з маніфестом у кишені і кількома ідеями в його голові, а також з кількома людьми, котрі визнали його своїм лідером. Колишній співв’язень та співавтор маніфесту Еугеніо Кольорні помер від побоїв, отриманих від фашистів на вулиці Риму. Спінеллі пізніше одружився з вдовою Кольорні, тією, що допомогла винести маніфест з тюрми. За якийсь час він переїхав до Швайцарії, де, разом з однодумцями, розпочав те, що ми знаємо, як рух за європейський союз. Маніфест стане його основою.
Але в останні місяці війни та й після війни не існувало ніякого інтересу в Європейській спілці. Невідкладні проблеми реконструкції та виникнення холодної війни домінували в людських головах. Але 15 років політичного ув’язнення виробили у Спінеллі дві якості – впертість та терплячість. І в 1947 році разом з планом Маршалла фундамент Європейської спільноти було закладено.
Пізніше, через сорок років, в 1980 році Європейська Економічна Спільнота стала реальністю. Європа осягнула рівень прибутків та добробуту, які важко було передбачити в кінці Другої світової війни і, незважаючи на холодну війну, мир існував на континенті. Проте нації-держави і далі продовжували контролювати їхні власні економіки. Jean Monnet, “батько Європи” вже помер, і Альтіеро Спінеллі став “дідусем” Європи. Він також ставав щораз більше розчарованим. Незважаючи на всі успіхи, Європейський проект перебував у стагнації роками – він став не більше, ніж славнозвісною угодою щодо митних зборів.
Це щораз більше нагадувало Спінеллі хемінгуеєвого “Старого і море” – “Ви повинні бути знайомі з коротким оповіданням Хемінгуея” – звернувся Спінеллі до Європейського парламенту в 1983 році, - “про старого рибалку, котрий, піймавши найбільшу в свому житті рибу, спробував дістатися з нею назад до берегу. Але кусень за куснем, акули з’їли цю рибу, аж поки все що залишилося з неї, був кістяк, котрого рибалка привіз до берега”. Саме це, він вважав, станеться з долею об’єднаної Європи. Все, що на його думку йому залишилося, це була остання в його житті кампанія. Вже маючи добре за сімдесят, він знову очолив боротьбу за угоду щодо Європейської спілки. Його кампанія стала каталізатором нової стадії європейської інтеграції, набагато ближчої до мрії, яку він мав у Вентотене – мрії об’єднаної Європи.
Наступний розділ: Подвійний відступ
Відповіді
2002.07.08 | Вій
Поняття "Об'єднана Європа" було гаслом гітлерівської пропаганди
Воно може й негарно це згадувати, але повторення "Нова Європа" , "Обєднана Європа" тріскотіло з усіх фашистських та напівфашистських газеток та з усіх тодішніх радіобрехунців.Обєднана звісно расовою арійською теорією ( зауважте аж ніяк не національною) та особисто генієм фюрера всіх справжніх європейців Аді Шількгрубера ( відомого більше як Адольф Гітлер).
Більше того , фашистська ж пропаганда ( особливо в завойованих Гітлером країнах) із задоволенням просторікувала про кінець епохи національних держав та настання нового порядку, опертого на ідеях вищості арійської раси.
Ця тема була спробою знаходження ідейного грунту для тих країн і народів Європи( вірніше тих колаборуючих з німцями частин цих народів), які не підлягали виселенню та знищенню, а призначалися для онімечення в силу "арійського походження". Пропаганда була настільки потужною та всепроникаючою, що про неї вам можуть розказати ще живі бабсі та дідусі.
Поява так званих ідеологів "Обєднаної Європи" була звичайною, і я б сказав примітивною спробою обережно полемізувати з фашистським режимом на ниві його власних лозунгів та фашистської по суті пропаганди. Коли одні воювали з фашистами, інші по суті пробували вести з ним "конструктивний" діалог, пробуючи натякнути що "ось в об"єднанній Європі напевно все таки краще дотримуватися демократичних засад".
З іншого боку багато просто були захоплені цією грандіозною ідеєєю "Обєднаної Європи" та не менш грандіозним і швидким військовим вирішення цієї "проблеми" військами вермахту. Однак цим ентузіастам в силу несприйняття божевільних расових байок Геббельса хотілося надати цьому процесу "людського обличчя", а тому реальну і похмуру картину конкретного гітлерівського обєднання Європи доретушовували "демократичними принципами" та "правами особи".
Такі ідеологи та "предтечі" були в кожному колаборуючому суспільстві, як французькій зоні Віші, так і в Польщі, так і в Норвегії. Більше того - на початках війни "демократичний" панєвропеїзм розглядався як "ідейно корисний" для підготовки громадської думки до неминучого включення тих чи інших регіонів Європи в склад Рейху.
Теперішній процес творення міфів, пошуків "пророків" та призначення божків та знаменних дат для "Нової Європи" на жаль повязаний із суттєвим спотворенням історичних фактів та процесів.
Кожен хто шустріший може віднайти таких пророків серед своїх співвітчизників - лише перечитайте підшивки окупаційних газет та газеток , і ви обовязково знайдете довжелезні, і часом гарно ( без расового марення) написані статті про прекрасну майбутню об"єднану Європу.
Міфологія небезпечна - вона затьмарює реальні історичнв реалії і може привести до тих чи інших небажаних відхиленнь. Хіба щось було колись у ХІХ столітті прекраснішим та гуманнішим від ідей соціалізму . І до чого ці ідеї призвели у столітті ХХ ...
При всій повазі до ідеї "Об'єднаної Європи", закликаю однак ставитися до неї без фанатизму, не втрачати розум і здатність критично оцінювати ті чи інші аспекти єропейської інтеграції. Ось наша українська злодійократія вже дружно торочить про шлях в Європу. Ну і що?
2002.07.08 | Augusto
Знавцям гітлерізму.
Соромно перекручувати кумира русонацюків, А. Гітлєро(ов) казав про Нову Європу, а якщо "об'єднану", то лише на базі "нового порядку" в рамках "Третього Райха", ідея Об'єднаної Європи є старшою ніж "тисячолітній райх", який простояв аж 12 років, ось інший кумир націонал-дементних совків Владімір Лєнін теж критикував гасло "Об'єднаних штатів Європи".А ось "Форт Європа", яким регулярно тичуть один одному під ніс в дебатах навколо іміграції, це дійсно, реферує до часів ІІ Світової війни і є гаслом гебельсовської пропаганди. В Голандії на пляжах і зараз стоять залишки "Атлантичного Валу", яким біснуватий Гітлер планував захистити "Форт Європу", слабо допомогло енівей.
2002.07.09 | Вій
"Нова Європа" казалося частіше, ну то й що ?
Контекст був один - "Обєднана".Якщо в самій Німеччині на це натискали мало, то в окупованих територіях з "мяким" режимом - Норвегія, Чехія, та ж Галичина до першої половини 1943 року,врешті зона Віщі у Франції про це теревенилося часто і охоче, даючи можливість доволі вільного слововираження місцевим ідеологам-фантазерам з числа пронімецьки налаштованих пікейних жилетів. Все це трактувалося ( і цілком слушно) як маргінальна тимчасова ідеологема, яке полегшить майбутнє онімечення так званих арійських народів.
Можна навіть було, без загрози попадання у тюрму чи в концтабівр, рік два теревенити про демократичні цінності та права особистості у цій новій Європі. Звичайно потім така публіка, зробивши свій ідеологічний внесок у паралізування волі до спротиву свого народу , врешті попадала "куди надо", але це вже було потім.
Чехія наприклад провела окупацію доволі комфортно, продукуючи для вермахту танки Фердинанд та літаки Фооке-Вульф. Лідіце і йому подібне було жахливим винятком, який не торкнувся життя основної маси чеських громадян ( звичайно тих хто не був євреями).
Причиною цього чеського і не тільки спокою була і розслаблююча прпаганда "Нової Європи".
2002.07.09 | Patriot
Re: "Нова Європа" казалося частіше, ну то й що ?
Про об"єднану Европу говорили ще задовго до Гітлера. Згадував про неї і Гюго і Гьоте і інші. про сполучені держави Европи говорив якийсь французький юрист. Були такі ідеї і у Канта.2002.07.11 | Вій
Щоденно і мільйонними накладами - лише при Гітлері(-)
2002.07.08 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.2)
Подвійний відступРетроспективно, тривога Спінеллі виглядає безпідставною. Справді, на початку 21 століття Європа осягнула безпрецедентний рівень інтеграції, що привело до повної заміни всіх національних валют в січні 2002 року на євро. Важливість та грандіозність переходу важко переоцінити. З практичної точки зору логістичні труднощі переходу є запаморочуючі.
Запровадження євро стало кульмінацією довгого процесу злиття економік та утворення спільного ринку. Європа, де змішана економіка та сучасний вид країни з високими соціальними послугами були народжені, посунула значення окремої національної країни в подвійний відступ. З однієї сторони можливість нації-країни керувати своєю економікою різко було обмежено розширенням влади Європейської спілки. Нація-країна відступила в сенсі приватизації, дерегуляції та зменшеного втручання. Конкуренція збільшилася. Одночасно було зменшено розширення соціальних послуг окремої країни. Як Європа об'єднувалася, її щораз прозоріші кордони відступали, даючи дорогу одному економічному просторові. Компанії повинні були переорієнтуватися, щоб конкурувати на континентальному рівні. Непристосованість означала повний провал, бо традиційний захист зі сторони своєї держави вже не існував.
Щоб пройти шлях від страху, розчарування та песимізму Спінеллі до реальності євро, потрібна була візія лідерів, котрі часто потрапляли в ситуацію, що вимагала діяти супроти громадської думки, представленої в опитуваннях, тобто, випробовувати границі загального бажання. Але понад усе, це вимагало відкинення економічного суверенітету та підтримку згуртування навколо спільних економічних вартостей, що, в свою чергу, базовані на вільній торгівлі та відкритих ринках. Кожна європейська країна перейшла через свій власний процес адаптації. Але, можливо, найяскравішу трансформацію перейшла батьківщина dirigisme - Франція.
Франція - "Розрив з капіталізмом"
Париж є містом, на вулицях якого проводиться національна політика в критичні моменти. 10 травна 1981 року саме настав такий час. Цього вечора місто вибухнуло радісними вуличними святкуваннями. Святкували вибори Франсуа Міттерана - першого соціалістичного президента П'ятої республіки. Це були складні вибори, але Міттеран переміг з невеликою перевагою. Через кілька днів після своїх виборів він відвідав Пантеон в Латинському кварталі, щоб віддати шану похованим. Особливо довго він зупинився перед похованням Jean Jaurès, відомого соціалістичного лідера початку двадцятого століття та майже святого для некомуністичних лівих з того часу. Міттеран явно давав зрозуміти, що є спадкоємцем його, що й справді цілком відповідало дійсності. Він прийшов на посаду з твердим переконанням утворити соціалістичну Францію, оголосивши війну проти "стіни грошей" та нарешті сповнити давнообіцяний "розрив з капіталізмом".
Міттеран та його соціалістичні товариші в новому уряді були певні, що уряд в імені народу побудує та розширить французьке традиційне dirigisme та встановить керування економікою через націоналізацію та інші способи контролю. Саме цього ті, що святкували на вулицях, і очікували і саме це Міттеран їм дав. Французький соціалізм почав з того, що зробив найпотужніший рух в десятиріччях до втілення принципу "більше держави" в індустрійному світі - найцікавіше, що це відбувалося в той сам час, що й Тетчерівський та Рейганівський рух в протилежну сторону. Міттеранівська програма була злиттям кейнезівського економічного менеджменту, націоналізації та контролю держави. Але ідеологія не могла перемогти холодну економічну реальність.
Міттеран був майстром французької політики. Саме він, вже у віці тридцяти років, був в кабінеті міністрів уряду Ramadier в 1946 році. В дні Четвертої республіки він був лівоцентристом, радикалом. Як і деГоль, він розумів важливість самореклами - протягом багатьох років він подавав себе як інтелектуал та літератор, що відповідало дійсності, враховуючи його літературне обдарування. Він також був постійнимм борцем - програв деГолеві в 1965 році, тоді, з дуже невеликою різницею в голосах, в 1974 Valéry Giscard d'Estaing. В 1981 році він знову зіткнувся з Giscard, але на цей раз виграв.
Перемога в 1981 році була результатом праці Міттерана над драматичним перетворенням французької лівиці. Протягом 10 років від 1971 до 1981 року він разом з однодумцями побудувати організаційно сильну Соціалістичну партію, що замінила слабкі залишки лівиці з Четвертої республіки. Крім того, вони утворили спілку з Комуністичною партією, що пропонувала навіть більший контроль держави над економікою, включаючи ще більшу націоналізацію та класову боротьбу.
Справді, соціалісти не могли б зробити такого поступу без комуністів. Навіть при кінці 1970-х років французька Комуністична партія була потужною політичною силою, що часто вигравала 20% голосів під час виборів. Хоч і далі маючи характерне сталінське сектаріанство, компартія змогла провести внутрішні реформи та зуміла утворити разом з італійською та іспанською компартіями щось таке, зване Єврокомунізмом. В новому уряді Міттеран віддав комуністам лише чотири з 44 міністерських портфелів. І це були другорядні пости. В той сам час він просигналізував цілому світові особливо не турбуватися з приводу комуністів в уряді. Того ж дня, коли комуністи ввійшли до уряду як міністри, він зробив натяк, прийнявши як особливого гостя віце-президента Джорджа Буша.
Міттеран та його однодумці розпочали широкі заходи для стимуляції економіки, що перебувала у занепаді. В класичній кейнезіанській традиції уряд витратив велетенські ресурси, щоб запустити економіку. В той сам час держава збільшила контроль та координацію важливих індустрій, запевнюючись, що вони будуть діяти правильним способом. Уряд націоналізував банки (96% депозитів)та багато великих індустрійних компаній, включаючи 13 з 20 великих індустрійних корпорацій. Також взяв контролюючі акції в багатьох інших менших компаній. Сильно збільшив соціальні витрати, зрізав годину з робочого тижня без зменшення платні працівникам, збільшив оплачувані вакації від 4 до 5 тижнів та прийняв до праці ще сотню тисяч урядових працівників. Ця програма публічних витрат та націоналізації разом зі зростом податків на високі прибутки стала відома під назвою la relance - перезапуск.
Але перезапуск вчинив відразу паніку на ринках капіталу, що в свою чергу привело до постійних атак на вартість французьких грошей. Замість стимулювати економічний зріст, перезапуск призвів до інфляції, стимулював втечу капіталу, та скоротив надходження грошей до казни. Безробіття збільшилося драматично. Новонаціоналізовані індустрії втрачали великі суми грошей, вносячи їх до зрослого бюджетного дефіциту. Франція прямувала до банкрутства, а соціалісти до катастрофи. Міттеран та однодумці повинні були бути врятовані від самих себе.
Наступний розділ: M. Delors та друга лівиця
2002.07.09 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.3)
Delors і "Друга лівиця"Завдання порятунку лягло на Jacques Delors, котрого одного разу було названо "найбільш успішним європейським соціалістом його генерації". Син посланця у Банку Франції, він, очевидно, мав краще робітниче походження, ніж інші випускники елітарної grandes ?coles. Коли німці ввійшли в Париж в 1940 році, молодий Delors та його мати втекли на поїзді, тоді вантажівкою, тоді пішки до села своїх дідів. Умови війни та післявоєнний період не дозволили Delors отримати університетську освіту. Замість неї він знайшов низькооплачувану роботу в Банку Франції, вчився на вечірніх курсах і потроху піднімався по службовій драбині завдяки своїм інтелектуальним здібностям та наполегливій праці. Він був самоук - ніколи не переставав учитися. Один з його перших менторів політик Pierre Mend?s-France одного разу сказав, що "Delors є добрий робочий кінь - його досягнння є наслідком самоуцтва, а отже, цілком конкретні". Delors був захоплений американським джазом та фільмами і навіть заснував свій власний фільмовий клуб.
Він також став соціалістом, але не марксистом. Одного разу він сказав про самого себе, як про "єдину людину французької лівиці, що ніколи не була захоплена ні комунізмом, ні марксизмом". Замість того він приєднався до католицької лівиці, зацікавлений філософією Emmanuel Mounier, котрий помер в 1950 році у віці 45 років. Mounier проповідував те, що стало відомим як персоналізм, котрий підтримував солідарність, громадськість та внутрішнє духовне відновлення так само, як і політичне відновлення. Персоналізм протиставляв себе так само сильно проти індивідуалізму ліберального капіталізму, як і проти марксизму та тоталітаризму. Протягом років Delors буде багато разів перечитувати праці Mounier, ідеї котрого стануть підставою його політики та його заангажованість у європейську модель держави з соціальним добробутом.
На початку 60-х років Delors став працювати в Commissariat G?n?ral du Plan, заснований Jean Monnet після Другої світової війни, щоб керувати відбудовою Франції. Праця Delors в комісаріаті сподобалася вищому начальству, включаючи деГоля і Delors почав далі просуватися по бюрократичній драбині. В той сам час він став активним учасником політики в "Другій лівиці", котра відкидала марксистські догми традиційної, так званої якобінської, лівиці і критикувала бюрократизм та втручання держави. При кінці 60-х років Delors стає економічним дорадником реформістського деголівського прєм'єр-міністра, що викликало велику підозру серед соціалістів. Вони вважали, що він перекинувся на іншу сторону. Проте, після того, як соціалісти реорганізували себе у 1970-х роках, Міттеран, котрий більше дбав про політику, ніж про економіку, зрозумів, що потребує допомоги. І він прикликав назад Delors з політичного чистилища, щоб той очолив відділ міжнародної економіки Соціалістичної партії. Коли соціалісти виграли вибори в 1981 році Delors став міністром фінансів в уряді Міттерана.
Наступна частина "Вогнища, що палили надходження грошей"
2002.07.09 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.4)
"Вогнища, що палили надходження грошей"Delors не був у ейфорії, що захопила його соціалістичних колег. Адже лише він один серед них усіх мав практичний досвід в уряді. Відразу після отримання посту, він спробував заспокоїти паніку на ринках капіталу, що її спровокували соціалісти своєю програмою. Він навіть пробував, правда без успіху, зменшити кампанію націоналізації. Його соціалістичність виглядала проблематичною в очах інших. Хоча він і був міністром фінансів, він лише знаходився на шістнадцятій позиції в протокольному порядку. Отже, він змушений був підписувати документи про збільшення соціальних витрат, так само, як документи про багатомільярдні суми компенсацій акціонерам націоналізованих підприємств. І одночасно він мав знайти наступні мільярди, щоб покрити ними втрати в компаніях, які тепер стали державними. Загальна економічна ситуація різко погіршувалася протягом 1981-1982 років і франк постійно падав.
Настала битва за радикальну зміну курсу уряду Міттерана. Ця битва була керована Delors. Одного разу він сказав: "На борту цього локомотиву я був єдиний, хто вимагав підкидати у вогонь менше вугілля". Йому вдалося отримати підтримку у прем'єр-міністра Pierre Mauroy, який також побачив, що колосальні витрати не приносять обіцяних результатів. Він та Delors вирішили встановити певну дисципліну і боротися з лівими "якобінцями", що домінували в уряді. Їм вдавалося схиляти на свою сторону Міттерана протягом дня, але протягом вечора впливові "нічні гості" приходячи до Міттерана переконували його у протилежному. Нічні гості наполягали на протекціонізмі і радили Міттеранові від'єднати франк від інших європейських валют, особливо німецької марки. Міттеран, котрий вірив, що політична воля може перебороти економічні проблеми, відступав і приймав позицію нічних гостей.
Але політична воля небагато могла зробити перед лицем економічної реальності. Платіжний баланс був у жахливому вигляді і ставав ще гіршим. Атаки спекуляторів проти франку були безоглядні. Франція навіть була змушена до принизливого акту - термінової позики, випроханої у Саудівської Аравії, щоб захистити франк.
Наступна частина "Великий поворот на 180 градусів"
2002.07.09 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.5)
Великий поворот на 180 градусівБерезень 1983 року став критичним моментом для Франції і, в певному сенсі, для Європи. Соціалісти в місцевих виборах виявилися в жахливій ситуації. Напруження зростало. Як вирватися з інфляційного кола? Як захистити франк? Що взагалі робити? Саме в цей складний момент Delors разом з Mauroy сконструювали те, що стало відоме, як Великий поворот на 180 градусів.
Критичним моментом були гроші. В 1978 році Valévy Giscard d'Estaing та німецький канцлер Helmut Schmidt провели переговори щодо Європейської монетарної системи, котра прив'язала франк та інші європейські валюти до німецької марки, таким чином дозволяючи їм коливатися в певних дозволених границях. Франк постійно перевантажував нижню границю системи і дехто, включаючи нічних гостей, пропонував просто виключити франк з системи. Delors, проте, був переконаний, що розлам системи знищить європейську єдність. Він переконав скептичного Міттерана, що існуючий механізм Європейської монетарної системи обезцінить франк на 20%, що означатиме велетенський зріст облікових ставок, що, в свою чергу, ще більше вдарить по економіці Франції та послабить платіжний баланс. Протягом вихідних під час переговорів у Брюсселі Delors майже примусив Німеччину погрозами до компромісу: знецінення франка буде супроводжуватися переоцінкою марки і тим самим Франція залишиться в системі. Міттеран оцінив досягнення Delors і призначив його головою надміністерства економіки, фінансів та бюджету, перемістивши його з 16 позиції на другу в порядку протоколу.
Успіх Delors закінчив знецінення франка. Від цього часу Франція буде утримувати франк близько приєднаним до марки. А тому, що німецька марка була сильною, франк стає сильним також. Так була народжена політична ідея та потужний символ - "franc fort" - сильний франк. А сильний франк означатиме, що зріст не приходитиме з штучно високих експортів, протекціонізму чи неконтрольованих суспільних витрат. Він зможе прийти лише зі зросту продуктивності. Франція таким чином закріпила себе в ринках та інституціях Європейської економічної спільноти. Вона більше не може сприймати себе з традиційної національної перспективи.
Стабілізація франка за допомогою механізму Європейської монетарної системи дала початок повороту на 180 градусів. Це також означало повний відхід від початкової програми соціалістів. Міжнародні фінансові ринки отримали верх над національною економічною політикою.
Після Великого повороту соціалісти і далі утримували курс на ринкові реформи. Вони почали контролювати витрати та продовжували модернізувати фінансовий сектор, отже, націоналізовані компанії, якщо потребували фінансування, могли звертатися до фінансових ринків, а не лише до уряду. Це, разом з випродажем частин компаній, що належали державі, стали першим кроком приватизації. Замість "порвати з капіталізмом" риторика соціалістів була посипана словами "модернізація, індустріальна динаміка, ефективність, конкуренційна технологія". Зміна була очевидна навіть у промовах Міттерана: "Держава мусить знати як тримати себе в тіні".
Але від 1983 року позиція Delors в уряді погіршилася. Не допомогло і те, що він виявився правий, чи його власна популярність. Міттеран почував себе незручно, відчуваючи можливого політичного конкурента. Тому, коли Mauroy відмовився від посту прем'єр міністра в липні 1984 року, Міттеран відмовився відновити Delors на старій посаді. Що гірше, він навіть встановив на пост прем'єр міністра Laurent Fabius, противника Delors. Але існувала одна посада, в якій Delors був найбільше зацікавлений. Президентська посада Європейської комісії, виконавча та адміністративна гілка Європейської економічної спільноти, звільнилася. Delors був переконаний, що ігрове поле справді є ширше, ніж кордони окремої держави. Цим полем була Європа.
Вибір президента Європейської комісії у великій мірі залежала від двох країн - Франції та Німеччини. Німці не мали відповідного кандидата. Канцлер Helmut Kohl приємно вражений роботою Delors передав Міттеранові, що якщо президентом має стати француз, то лише Delors підходить для цієї посади і ніхто інший. Але це також означало для Міттерана, що він зможе позбутися Delors. В липні 1984 року Delors був обраний наступним президентом Комісії.
Коли Delors покидав міністерство фінансів Франції, йому було влаштовано овацію. За словами одного суперника з соціалістичної партії Delors "зіграв фундаментальну роль в установленні візії ринкової економіки у французьку соціальну демократію". Його політика допомогла завершити розрив між соціалістами та комуністами. Міттеран їх більше не потребував. В 1984 році Комуністична партія покинула уряд зі словами, що вона "не є більше частиною президентської більшості". Комуністам це лише пошкодило. Вони були зменшені з впливової сили до маргінального руху.
Наступна частина "Стагнація та євро-песимізм"
2002.07.10 | Ernst Zahrava
Гарно, хоча не зовсім чітко.
Простіше все було і чіткіше.Соціалісти Міттерана були тіми ж комуністами, лише "мирними". Мета їхня була абсолютна та сама - цілковито одержавити економіку. Відрізнялися вони лише засобами - не хотіли революції, а хотіли перемоги на виборах і встановлення комунізму "законним" шляхом.
Невдача Міттерана знов таки була на більш чіткому і ясному грунті. Всі знали, що вони прагнуть загального одержавлення у кінцевому підсумку. Всі бачили їхні найперші кроки (як і сказано - одержавлення 13 з 20 найбільших корпорацій). Наступ був дуже рішучим і швидким. Головний удар прийшовся конкретно по імперії Ротшильда. Ця сім"я почала поспішно переводити гроші за кордон. Те ж саме стали робити й інші. Франція почала втрачати капітали, тому франк і захитався. А в статті це подано якось розпливчато і в читача складається враження, що ото от державна політика, що наступала на ринок винна.
Воно лише опосередковано так. В часи минулі це не дало б такого катострафічного ефекту. Але це були вже перші наслідки глобалізації - корпораціям не сподобався свій національний уряд - і вони почали тікати за кордон. Саме це є найважлівішим висновком з цієї історії.
Як на мій погляд.
2002.07.10 | юрко
Re: Гарно, хоча не зовсім чітко.
Не кажіть, ви таки в душі комуніст, пане Заграво.2002.07.11 | Ernst Zahrava
Re: Гарно, хоча не зовсім чітко.
З не меншими підставами (хоча звичайно і не з більшими) я можу заявити, що ви в душі фашіст.А я в душі націоналіст.
2002.07.11 | юрко
Re: Гарно, хоча не зовсім чітко.
як справжньому марксистові раджу брошурку Троцького з 1930-1932 "Что такоє фашизм і как с нім бороться".2002.07.10 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.6)
Стагнація і євро-песимізмDelors з’явився в Брюсселі, щоб зайняти пост в Європейській Спільноті, котра вже до того часу знаходилася у стагнації вже майже двадцять років. Початки Спільноти виходять з плану Маршалла, коли США надала мільярди доларів допомоги Європі для відбудови після Другої світової війни. Умовою позики, на якій наполягали США, була кооперація європейців у економічній реконструкції, розгляд проблеми з точки зору загальної користі Європі та утворити спільний план дії. Це все сприяло запуску руху за об’єднання. Як Альтіеро Спінеллі висловився: “Дискусія про план Маршалла знову відкрила ідею європейського об’єднання”. Зі свого боку, план Маршалла допоміг закласти основи попередника Європейської Спільноти – Європейській Вугільній та Сталеливарній Спільноті, котра мала спільний менеджмент ресурсів між Францією та Німеччиною. Jean Monnet був саме тією людиною, котра мала візію такої спільноти і він разом з французьким міністром закордонних справ Robert Schuman та німецьким канцлером Konrad Adenauer втілили ту візію в життя.
В 1957 році шість європейських країн – Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Римську угоду, котра утворила Європейську Економічну Спільноту, що вдало приєднала Європейську Вугільну та Сталеливарну Спільноту до себе. Це був перший “перезапуск” Європи. Справді, різні інституції Європейської Вугільної та Сталеливарної Спільноти стали базовими інституціями нової Європейської Економічної Спільноти. Але постало питання, яким типом спільноти вона буде?
Гостра суперечка, яка розпочалася, стала боротьбою за суть питання. Де Голь вважав, що Європа має бути середовищем націй, що співпрацюють між собою, але притримуються власного суверенітету. Він бажав бачити Європейську Комісію (виконавчу гілку Спільноти) підпорядковану національним урядам. Причому більшість голосів була недостатня, мала бути абсолютна більшість. Інакше суверенність націй може бути порушена – особливо йшлося про французьку суверенність.
Monnet та Spinelli бажали іншого – федеральну Європу. Нація-країна, котра народилася в Європі, мала підпорядкуватися наднаціональному урядові, котрий матиме останнє слово. Суверенні нації перестануть поводити себе, як суверенні, а стануть нагадувати індивідуальні штати Америки. Така зміна не може статися вмить, а вимагатиме побудови інституцій, що матимуть специфічну владу. Але де Голь використав право вето і сказав – “Non”. Як результат, від кінця 1960-х років рух до об’єднаної Європи зупинився. Хоча Спільнота і отримала нових членів – Британію, Данію, Ірландію (котра приєдналася в 1973 році) енергетична та економічна кризи лише поглибили стагнацію. Принципово новий крок було здійснено встановленням Європейської Монетарної Системи в кінці 1970-х роках, котру навіть не всі прийняли. Попри цей крок Європейська Економічна Спільнота і далі продовжувала суперечки щодо розподілу влади, бюджетів, та, тому, що Спільнота не здійснювала оподаткування безпосередньо, хто скільки буде вносити до загального котла. Одним з пам’ятних моментів стала декларація британського прем’єр-міністра М. Тетчер, котра, розлючена велетенськими субсидіями Спільноти неефективним, але політично важливим європейським фармерам, сказала: “Я хочу мої гроші назад”. Виглядало, що Європа мусить скочуватися вниз, вражена “євросклерозом”, не маючи змоги стати рівноцінною США і загрожена конкуренцією з Японії та азійських країн. Оптимізм Jean Monnet, яким би сильним він не був, поступився європесимізмові, що став визначальним в 1970-х та початку 1980-х років.
Наступна частина “Спільний ринок: перезапуск Європи”
2002.07.11 | юрко
Re: трохи про джерела утворення ЄС (ч.7)
“Спільний ринок: перезапуск Європи”В таких обставинах Delors став президентом Європейської Комісії в Брюсселі. Протягом терміну президенства лише один портрет прикрашав його кабінет – продавця коньяку, що перетворився в державного мужа – Jean Monnet. Ті самі причини, котрі спонукували Monnet до дії – закінчити європейську громадянську війну, розв’язати німецьке питання в контексті Європи – також зліпили і Delors. Його батько, що був серйозно поранений під час Першої світової війни, так і ніколи не зміг перебороти своєї антипатії до німців. Коли Delors втік разом з матір’ю на село протягом німецької окупації Парижу, він потоваришував з посланцем руху опору. Його товариша арештували нацисти і він помер у Аушвіці. Саме це Delors бажав, щоб не повторилося.
Delors незабаром став втіленням “нової” Європи – Європи одного ринку. Його будуть відзначати, як візіонера-конструктора, що невтомно шукав розв’язання проблем, котрі виглядали без вирішення, він вів Європу в напрямі уніфікації, та справді відкритого ринку. Він буде по дорозі критикований за свою помпезність, зарозумілість та щораз більше змішування своєї особи з Європою. Він буде атакований, як французький бюрократ, що непотрібно застосовував францзьку схильність до регулювання, негнучкості та паперової роботи для цілого континенту, в той час, коли потрібно було більше економічної свободи та менше контролю.
Delors сильно бажав бути президентом в той час, коли відбудеться перезапуск Європи. Для цього йому потрібна була велика ідея, така, що матиме далекосяжні наслідки. Інакше, для чого взагалі щось робити? Він витратив попередню осінь в роз’їздах по Європі, шукаючи за такою ідеєю. І він її знайшов в концепції “спільного ринку”. Одночасно, він також просував ідею спільної валюти. Ці дві ідеї і стануть його внеском. А якщо вони будуть вдало втілені, то спричинять утворення федеральної Європи практично неуникненим і створять інтегровану континентальну економіку.
Delors не витрачав часу. 14 січня 1985 року, якраз два тижні після зайняття посту президента Комісії, він виступив перед Європейським парламентом з закликом ліквідації внутрішніх перепон спільному ринкові до кінця 1992 року. Римська угода з 1957 року виключила традицію збору мита. Зараз Delors був готовий піти значно далі, покінчити з будь-якими бар’єрами, що стояли на дорозі до спільного відкритого внутрішнього ринку. До червня Комісія внесла 297 пропозицій для ліквідації бар’єрів. Фізичні перепони на кордонах також повинні були бути ліквідовані. Кожна країна повинна буде прийняти стандарти на послуги та товари, які встановить інша країна. Це був ключовий принцип “спільного визнання один одного”, що стосувалося і банкової системи, і торгів акціями, і загальних фондів, і страхувального забезпечення.
Якщо компанія має дозвіл проводити свій бізнес в одній країні, то це означає, що вона має дозвіл і в інших. Уряди не можуть більше мати своїх національних улюбленців, ігрове поле має стати справедливе для всіх. Що більше, уряди повинні дозволити будь-якій європейській компанії пропонувати свої послуги при розподілі контрактів, замість віддавати їх лише своїм національним компаніям.
Delors отримав підтримку трьох нових членів – Греції, Іспанії та Португалії. котрі формально приєдналися 1 січня 1986 року. Для всіх трьох таке приєднання означало історичний крок у їхньому усучасненні – вони перетворилися з європейських бідних родичів, керованих диктатурами та довгий час будучи джерелом сільськогосподарських продуктів та дешевої робочої сили, в демократичні повноцінні партнери економічної інтеграції. На додаток, всі три були керовані в той час “новими” соціалістами, що перебували під сильним впливом французького досвіду. Найяскравішим їх представником був молодий та харизматичний іспанський прем’єр-міністр Felipe Gonz?lez.
Механізм, потрібний для утворення спільного внутрішнього ринку, був вкладений в Спільний європейський акт, котрий затвердили всі 12 членів Європейської спільноти 1 липня 1987 року. В кінці 1992 року всі бар’єри для внутрішнього ринку були ліквідовані. Щоб провести це втілення, святий для де Голя принцип одноголосності був відкинений. Більшість голосів, а не одноголосся між урядами буде достатньо, щоб підтримати нові ініціативи. Це було ключовою зміною. Також, 12 членів зобов’язалися виробити спільну європейську зовнішню політику.
Але Спільний Європейський Акт не привернув навіть частки тієї уваги, котрої можна було сподіватися. Його трактували як черговий в низці європейських угод, і він отримав лише поверхове висвітлення навіть у серйозних газетах. Альтіеро Спінеллі жив досить довго, щоб побачити, як все набирає форму. Але хоча й витратив майже все своє життя на боротьбу за європейську єдність, він навіть не пробував приховати своє розчарування з приводу кампанії “перезапуску”, котру він допоміг розпочати в 1980-х роках. Перед своєю смертю в 1986 році він оцінив план, як незначний – маленький, як “мишка, хоча й незвичайна”. Пройде час, поки буде усвідомлено, наскільки Спільний Європейський Акт забере владу у національних столиць і перенесе її до Брюсселю, передасть її Спільноті, а конкретно, Комісії, яка отримає виключне право ініціювати закони.
Наступна частина “Невідповідність історії?”