07/18/2002 | Shooter

Віктор Ющенко: "Головне — щоб опозиція не програла"
Откровення лідера "Нашої України" у розмові з журналістами "України молодої"


Здавалося б, ми вже знаємо Віктора Ющенка як облупленого. Адже хоча він "плаває" у хвилях великої політики лише рік, але спробуй залишитися недослідженим "на мушці" телекамер, пер, софітів, на перехресті поглядів добро - і недоброзичливців. Усім зрозуміло: під таким прицілом Ющенко через те, що сам серйозно націлився на 2004 рік. Поки що саме В. Ю. - найбільш рейтинговий претендент на перемогу в наступних президентських перегонах.

Тому до нього й підвищена вимогливість, із нього й найбільше питають. Питали минулого тижня й журналісти "УМ", коли лідер "Нашої України" був на "подіУМі" редакторського кабінету. Ще більше втомлений, ніж звичайно, адже, як зізнався Віктор Андрійович, депутатство - найважча робота з усіх його попередніх робіт.

Щоб відповіді були не такі "формалізовані", Ющенко сам запропонував сісти не за стіл, а кружка, ближче до дивану, як на привалі. І - це ж треба - "облуплений" політик відкрив у діалозі чимало нового й цікавого. Отже, проект "Віктор Ющенко - депутат. Проміжні підсумки".

"Проект влади стосовно створення більшості очікує фіаско"

- Вікторе Андрійовичу, то коли вас можна буде привітати з призначенням віце-президентом?

- (Сміється). Я боюся, що це жарт, який був запущений для того, щоб відвернути політичну увагу від справді серйозних речей, віддалити від порозуміння і консолідації демократичні сили України.

- То про що все-таки ви говорили з Леонідом Кучмою останнього разу, якщо не про розігрування цього сценарію?

- Я говорив про позицію моєї політичної сили. Ми дійсно у фракції ставимо за мету номер один - знайти формулу консолідації демократичних сил. Але консолідації не штучної, нав'язаної через адмінресурс, через спроби сформувати більшість адміністрацією президента, а на демократичних засадах за підсумками парламентських виборів. Це єдина формула, яка може забезпечити дієздатність Верховної Ради. Те порозуміння, якого повинні досягти політичні сили, повинно бути формалізованим. На столі має лежати угода, призначення якої - сформувати у Верховній Раді коаліцію. Це і є те, що я розповідав президентові. Бо в мене склалося враження, що його турбує ситуація в парламенті...

- Як ви ставитеся до можливості формування парламентської більшості владою за сценарієм тієї самої "Єди"? Адже в останні дні сесії ВР саме такі спроби мали місце, і виходили вони саме з адміністрації президента.

- Я переконаний, що цей проект чекає фіаско. Ці спроби є свідченням того, що влада не хоче йти на демократизацію і щиро говорити про формування політичної більшості. Народжуються тимчасові проекти, мета яких - створити віртуальні політичні структури.

Але нам треба все зробити, щоб в Україні працювала одна дуже проста формула. Треба, щоб усі зрозуміли: владу обирає народ, і всі зміни потрібно проводити, керуючись результатами виборів. А зараз адміністрація президента вносить проекти, які ігнорують результати виборів, і пробує силою знову сформувати "Єду-2".

Ви розумієте, з цього нічого не вийде. Формально вона може бути створена, але доля цієї політичної сили буде такою, як у НДП, "Злагоди-1", "Злагоди-2". Такі кроки влади тривожать, бо це не є демократія.

Про урядовців і "силовиків"

- Ще одна тема останніх днів першої сесії парламенту - доля цього Кабінету Міністрів. На ваш погляд, скільки ще протримається уряд Кінаха?

- Уряд є заручником політичного моменту. Усі ми розуміємо, що уряд, який не має довіри, - не має перспективи. І те рішення, яке прийняв профільний комітет Верховної Ради, і парламент, свідчить про одне - політичним силам нецікаво розглядати питання зміни уряду сьогодні, тому вони на даному етапі обмежилися нейтральним пасивним голосуванням. І тільки через певні політичні обставини питання відставки влітку не стоїть так гостро.

Але це абсолютно не означає, що діяльність уряду підтримана депутатами, навпаки, за бюджетну резолюцію, за виконання бюджету за попередній рік Кабмін отримав від парламенту негативну оцінку, достатню для того, щоб насправді оцінити по заслугах роботу уряду.

- Михайло Потебенько днями заявив, що в Україні нема корупції. Чи не нагадує це вам відомий вираз радянських часів, що в країні...

- Авжеж, "нема сексу"... Я не чув, у якому контексті Михайло Олексійович коментував це питання. Але якщо говорити про корупцію, то можна констатувати, що за роки української незалежності державна влада не впоралася із завданням забезпечити верховенство права.

Структури, які працюють у тіньовій економіці, перерозподіляють величезні економічні та владні інтереси. Ця загальна втрата демократичних позицій призвела до того, що ми не маємо відповідної прозорості у формуванні політики та економіки.

Корупція та злочинність стали ознаками українського життя. Це найбільш незадовільна позиція у роботі влади. Нам не вистачає верховенства закону, не вистачає відчуття того, що перші паростки демократії в Україні є захищеними.

- Як ви оцінюєте перестановки в Генеральній прокуратурі з приходом на посаду Святослава Піскуна, зокрема звільнення одіозних заступників на кшталт Обихода?

- Для прокуратури були характерні системні внутрішні зв'язки, які сформувалися протягом останніх років. Якщо говорити про те, з чого було варто починати реформування Генеральної прокуратури, то саме із серйозних кадрових змін.

Мені здається, що Генеральний прокурор пробує змінити логіку стосунків і мінімізувати зовнішній вплив на прокуратуру. Тільки час може показати, чи вдасться йому це зробити. Я б хотів, щоб Генеральний прокурор впорався із завданням, яке було йому поставлено і на зустрічі з "Нашою Україною".

Треба мати у державі інститут, який міг би говорити "ні" тим діям влади, державних структур, які суперечать закону. Я хотів би, щоб українська прокуратура не була глухонімою, щоб вона не "брала під козирок" за сигналом "згори", щоб у нас працювала сила закону, а не закон сили.

- Але загалом ставлення у громадськості до призначення нового Генпрокурора було неоднозначним. Казали, це ще одна перемога влади. Чим керувалася ваша фракція при голосуванні по кандидатурі Піскуна?

- Почну з того, що простий підрахунок доводив: незалежно від позиції, яку займе "Наша Україна", результат буде позитивним. Для цього вистачало голосів комуністичної фракції. На зустрічі з кандидатом я перш за все сказав йому: пане Святославе, ти українець, у тебе є діти, ти ж хочеш, аби вони жили в демократичній державі? Тоді не забувай, яка на тобі лежатиме колосальна відповідальність.

Кандидатура Піскуна була далеко не найгіршим варіантом з тих, які могли бути запропоновані. Після розмови з ним на фракції ми зібралися, щоб обговорити ситуацію. І приблизно половина з присутніх казали: або він дуже хороший оратор, або в цієї людини й справді є почуття відповідальності. Інші одразу заявили, що голосуватимуть проти. Бо їх не влаштує жодна кандидатура, яку може висунути президент.

Особисто я дуже добре розумів позицію і одних, і інших. Тому було ухвалено рішення щодо вільного голосування. Кожен визначався самостійно. Я не хотів як лідер впливати на чиюсь думку, тому взагалі не голосував. До того ж мене не влаштовував той факт, що кандидатура не пройшла попереднього узгодження з парламентом, а була зразу визначена президентом.

"Рівень владної сваволі у липні - ще більший, аніж у березні"

- Як ви оцінюєте хід повторних виборів у трьох округах? (Розмова відбувалася наприкінці минулого тижня. - Авт.).

- Я побував в усіх округах, де проведені перевибори. Те, що я там побачив, є показовим свідченням того, що ми маємо далеко не демократичну владу. В Україні не існує механізмів громадського контролю над владою. Влада є основним агітатором і пропагандистом певних осіб.

У мене не було надії, що влада у цих округах здатна забезпечити демократичні вибори, але реальність виявилися більш цинічною, ніж навіть очікувалося. Найбільше мене вразив 35-й виборчий округ. Повна ізоляція кандидата у депутати, який не подобається владі, інформаційна блокада у ЗМІ, регулярне плюндрування всіх структур, які підтримують цього політика. Там практично була дискваліфікована окружна комісія. Шість чоловік залишили комісію під тиском.

Окрім того, мені була передана інформація про загрозу життю нашого кандидата Олександра Жира. Цю інформацію я отримав від кіл, яким довіряю. Ось в такій атмосфері відбуваються вибори. За цими прикладами я ще більше переконався, наскільки далека сформована в Україні система від демократії.

- "Наша Україна" збиралася оскаржувати результати березневих виборів? Чи були й чи будуть такі позови насправді?

- Останніми днями йшлося про все той же 35-й округ, де ми володіємо достатніми аргументами, щоб апелювати до суду. Під час першого туру виборів при повній перемозі нашого кандидата на 35 окрузі, причому з відривом у декілька тисяч голосів, вибори 31 березня були відмінені.

У Жира вкрали перемогу, сфальсифікувавши результати виборів. Два дні не видавалися протоколи з результатами голосування. Це при тому, що існує кримінальна відповідальність за порушення виборчого законодавства. Суд тоді визнав фіктивними протоколи восьми дільничних комісій. Але ЦВК замість того, щоб їх виключити з підрахунку, анулює всі вибори.

Ми намагаємося поставити ці питання в суді. Але проблема у тому, чи знайдеться суд, який зможе захистити закон, суд, який знаходиться поза зовнішнім впливом, поза тиском певних політичних сил...

- Як ви думаєте, чи була пов'язана інформація, яку ви отримали й розголосили, про загрозу життю Олександра Жира, не тільки з виборами, а й із тим, що він днями заявив, ніби йому відомі нові подробиці стосовно справи Георгія Гонгадзе?

- Жир справді веде досить пікантну для України тему. Зокрема, він очолював парламентську комісію щодо розслідування обставин зникнення журналіста Георгія Гонгадзе та інших резонансних справ. Безумовно, він володіє таким матеріалом, який для багатьох політиків є незручним. Саме тому влада не зацікавлена у тому, щоб Жир став народним депутатом, тут усе зрозуміло.

- Якою логікою керувалася "Наша Україна", коли у 18-му окрузі на Вінничині замість підтримати явно прохідну соціалістку Світлану Мельник, котра перемогла на виборах 31 березня, вирішила висунути свого, швидше за все, непрохідного кандидата?

- Мабуть, у нас із вами різні дані щодо перспектив обрання, які має той чи інший кандидат. У цьому окрузі на виборах 1998 року балотувався Олександр Миколайович Стоян - людина, що у 2002 році йшла під другим номером у моєму списку. Отже, швидше за все, цей округ за ідеологічними поглядами, за політичною орієнтацією виборців близький до "Нашої України", до тих сил, які сьогодні представляє Стоян.

Тому відпочатку ми знали, що обов'язково виставлятимемо там свою кандидатуру. Це по-перше. По-друге, треба було визначитися з тим, хто саме від нашого блоку може претендувати на перемогу, адже Віталій Коваль, якого "Наша Україна" висунула під час виборчої кампанії 31 березня, тоді програв, посівши тільки четверте місце. Проаналізувавши ситуацію, що склалася, ми з'ясували, що цілком прохідним кандидатом може бути Микола Одайник.

А ситуація, до речі, справляє гнітюче враження. Рівень свавілля влади і у 18-му, і в інших двох округах тепер анітрохи не менший, ніж ми могли спостерігати під час березневих виборів. Колосальні сили було кинуто на дискредитацію демократичних сил та їхніх кандидатів. Ми мали інформацію, яку я повідомляв і голові Соцпартії Олександрові Морозу, що Світлану Мельник як справді реально прохідну претендентку на мандат, небажану владі, "готують" до зняття з реєстрації.

До того ж протягом останніх трьох тижнів, що залишалися до дня голосування, просто надактивну агітаційну кампанію розгорнули "симпатики" ректора податкової академії Петра Мельника. І в результаті за два тижні до 14 липня Світлана Мельник значно втратила рейтинг. Обставини склалися так, що якби ми не задіяли агітаційні ресурси на підтримку Одайника, то навіть у випадку провалу ідеї зі зняттям Світлани єдиним прохідним кандидатом виявився б Петро Мельник. Це людина, яка на сто відсотків підтримується владою, але водночас починає ледь не кожен свій виступ із запевнення, що не має до влади жодного відношення.

Проаналізувавши на політичній раді ситуацію на 18-му окрузі, ми дійшли висновку, що там можливі тільки два варіанти розвитку сценарію: або перемагає влада, а ми (опозиційні сили) зазнаємо поразки, або виграє найкращий кандидат від демократичних сил. Повірте, морально мені було нелегко: я дуже добре розумію позиції, на яких стоїть Олександр Олександрович (Мороз. - Авт.). Але для мене головним є не питання торгів за конкретне прізвище.

Головне, щоб опозиція не програла. Тому я запропонував Морозові: якщо після соціологічного опитування з'ясується, що один із наших кандидатів безперечно має більші шанси на перемогу і при цьому над ним не висить загроза зняття, давайте разом визначатися.

Але при цьому не припустимий такий аргумент, як "вона ж минулого разу виграла..." Розумієте, вона виграла 31 березня. Наш кандидат тоді справді програв. Але цього разу ситуація складається інакше, адже з'явилася нова для цього округу людина - з Ірпеня привезли Петра Мельника, який у березні нам, тобто Євгенові Жовтяку, програв.

Я цю кандидатуру (податківця Мельника. - Авт.) дуже добре знаю, недаремно ж він обрав скромний сільський округ, де люди завжди відзначалися довірливістю й наївністю. І досі пам'ятаю мітинги в Ірпені, де тисячі збиралися, аби розповісти, що він там чинить. Тому для нас було головне, аби й цього разу не перемогла провладна кандидатура.

І, на жаль, динаміка останніх тижнів показала, що рейтинг "владного" Мельника різко зростає, тоді як Світлани не менш стрімко падає. "Наш" же Одайник, якому практично не робили ніякої розкрутки (одного разу приїхала Оксана Білозір з концертом, Петро Порошенко до людей звертався - це, по суті, і все), однозначно користувався в народі підтримкою, і ,очевидно, мав усі шанси на перемогу.

Хоча, щиро кажучи, основною проблемою для всіх непровладних кандидатів була навіть не конкуренція, а вочевидь підготовлена система фальсифікацій. З цим боротися значно важче.

"Наші депутати по два тижні лежали в лікарні, їхали за кордон, аби уникати зустрічей із представниками влади"

- Як ви ставитеся до того, що опозиція практично втратила шанс, який отримала після виборів? Люди обрали одних, а керують інші, зовсім не "Наша Україна", хоча ви мали шанс, аби взяти владу у ВР...

- Я б зробив інші висновки. Знаєте, якби рік тому, коли ми на Говерлі оголосили про створення "Нашої України", хтось мені сказав, що за таких обставин, які були штучно створені на виборах, за такого шаленого тиску влади, ми матимемо у парламенті фракцію зі 119 осіб... Я б, мабуть, не повірив.

Якби ви тільки знали, що довелося і тепер доводиться зносити кожному бодай більш-менш демократично налаштованому депутатові, який не хоче миритися з такою ситуацією, ви б не ставили таких питань. Так, від нас відійшло сім чоловік. Всього лише семеро!

Я міг би розказати, як один по два тижні лежав у лікарні, інший постійно "перебував у закордонному відрядженні" - люди вигадували будь-які методи, аби тільки уникнути "зустрічі", на якій їх дуже вже переконливо "умовляли" та "наставляли" на путь істинний. Та не ампутувати ж йому ногу, щоб не ходити!

Ми чомусь дивуємося, що пройшовши до Верховної Ради з однією силою, люди переходять до іншої. Але чому нас не дивує, що влада вважає за можливе так поводитися з народними депутатами?!

У мене є тільки один аргумент: моя мораль і моя політична позиція. І немає ні податкової, ні міліції, ні КДБ - немає тих методів і способів, якими зараз влада працює проти кожного з депутатів. І при цьому всьому втратити тільки сімох - це хіба поразка?!

Я переконаний, що якщо ми хочемо жити в демократичній країні, є тільки один вихід: стабілізувати політичну ситуацію. Для цього демократичним силам необхідна більшість. Ми повинні мати механізми впливу на владу. Бо вона в цій країні, як не прикро, може поважати тільки силу.

Тому я надто добре розумію ситуацію, в якій опинилися ті, хто був вимушений піти з нашої фракції, тобто вчинити так, що нам довелося їх виключити. І якщо хтось із них надумає повернутися - ми, можливо, приймемо їх назад.

- І Щербаня приймете?

- Ні. Зі Щербанем зовсім інша ситуація. Я дав йому шанс, він його не використав. Якщо розповідати про те, чому нам довелося включити його до списку "Нашої України", то треба починати з кількох обставин. По-перше, він очолює Ліберальну партію, яка увійшла до блоку і рішення внести прізвище Щербаня до виборчого списку блоку виніс партійний з"їзд.

По-друге, треба було враховувати обставини, які склалися на Сумщині, де він був "губернатором". Досить знати стиль його "управління", щоб зрозуміти: аби досягти якихось результатів у цьому регіоні, треба було знайти з ним шляхи до взаєморозуміння. Ми, зрештою, давали йому непоганий шанс.

По-перше, такі люди зазвичай розкладають яйця по кількох кошиках, по-друге, усім добре відомо, що, перебуваючи на такій посаді, діяти проти влади неможливо. Зате можливо принаймні не чинити перешкод її опонентам. І ви знаєте, в Сумській області, на відміну від більшості інших, ми під час виборчої кампанії практично не мали складнощів ні з отриманням приміщень під зустрічі з виборцями, ні з трансляціями на місцевих телеканалах. Через подібні речі ми втратили дуже багато голосів в інших регіонах.

До того ж Сумщина - це для мене особливий край. Я там народився, це моя батьківщина. І мені так хотілося, щоб влада, яка там працює, зрозуміла мій крок як лідера блоку... На жаль, цього не відбулося. Що ж, принаймні нагода у екс-"губернатора" була. Він нею не скористався...

Зате ті, хто залишився з нами - справді мужні люди, я їх глибоко шаную і дуже їм вдячний за те, що вони, попри все, тримаються разом.

Як нам виписати "формулу 226"

- Наскільки значні шанси опозиційних сил сформувати власну більшість?

- Справді, дуже важко виписати "формулу 226", якщо діюча влада в цьому не зацікавлена і ніколи не буде зацікавлена. Утім, із багатьма фракціями нас не розділяє нічого, крім адміністративного тиску й деяких аспектів "его". Вгамувати друге дуже просто, за умови, що перше не діятиме так нахабно. Обставини дуже звужують простір для маневру, проте шляхів до взаємодії все ж таки треба шукати.

Ми намагалися зробити це, запропонувавши підписати Договір про спільну діяльність. Якби ви тільки знали, як я з тим договором ходив по колу і закликав до нього приєднатися! От приходжу, скажімо, до комуністів. Про яких, між іншим, у нашій фракції багато хто вже каже: скільки можна їм довіряти, вони знову нас підведуть, і таке інше.

Але ж треба поважати їхню політичну позицію, бо нікуди не дінешся від того, що це - вічна ідея, бо завжди у світі знайдеться людина, для якої "взять і подєліть" набагато легше, ніж цілими поколіннями намагатись вийти на високі соціальні стандарти. І зараз у парламенті вони мають 63 голоси, з цим теж не можна не рахуватися.

От приношу я їм цю угоду, а вони й кажуть: Вікторе Андрійовичу, ну, перший політичний розділ (той, де принципи формування ВР на пропорційній основі, виборність голів обласних держадміністрацій і таке інше) ми розуміємо й підтримуємо. А далі... А далі йде економічна частина. Все. Потім - соціальна. Її теж "краще не пишіть". І договір одразу вкорочується на три чверті.

Іду далі. До соціалістів. Політична частина - чудово, "ми підтримуємо". Але потім постають соціальні питання, земельні... А ми ж повинні, якщо створимо більшість, мати відповідальність і за економічний, і за соціальний курс держави. Інакше не вийде запропонувати конструктивну модель.

І тут виникає питання вже не тільки ідейних розбіжностей, а й різниці між тактикою та стратегією. Ми говоримо, що можемо мати ефективну владу й політичний курс, а у відповідь чуємо: "У нас з цього приводу дещо інші міркування".

Ну добре, етап політичної угоди ми пройшли. Тепер треба хоча б створити політичну коаліцію, але це можливо тільки за умови, що кожен чітко дотримуватиметься взятих на себе зобов'язань.

Я тепер добре розумію, чому ми програли, скажімо, вибори спікера Верховної Ради. Бо саме "Наша Україна" мала найбільше шансів на перемогу, і цієї перемоги не хотіли бачити, зокрема, ті, хто був поруч з нами. Так що опозиційні сили - це одне, а прагматичне голосування по конкретному питанню - зовсім інше.

"Насправді ми переможці"

- Чи не могли б ви коротко підсумувати першу сесію Верховної Ради четвертого скликання?

- Найголовніше те, що цей парламент має найбільший демократичний потенціал з усіх попередніх. З іншого боку, він зазнає небаченого досі втручання влади у свою діяльність. Без сумніву, якби не цей фактор, демократичні сили нині вже мали б сталу більшість, до якої входили б не тільки представники "четвірки", а й багато депутатів, які зараз під тиском обставин перебувають нібито на боці влади.

Сьогодні багато залежить від того, як швидко непровладні сили зможуть знайти привабливу модель для тих парламентарів, хто ще й досі чітко не визначилися. Адже поки що склалося так: одна частина має приблизно 215 голосів, інша - близько 210.

- Це була ваша перша сесія як парламентарія. Які уроки ви з неї винесли?

- Перш за все, я виявився заручником обставин. Протягом багатьох років політика не була моїм ремеслом, і, можливо, маючи відповідний досвід, деяких речей можна було б уникнути. Але навіть при цьому я абсолютно задоволений тим, що за дев'ять місяців нам вдалося створити проект, який вилився у найбільшу фракцію в парламенті. І це при тому, що ніхто нікого силою до участі в "Нашій Україні" не примушував, як, скажімо, відбувається з провладними фракціями.

Більше того, ми є альтернативою влади, і все одно в наших лавах - підприємці, банкіри, інтелігенція, достойні й авторитетні люди. Тому ні про яку поразку не йдеться - насправді ми переможці.

- Як змінився Ющенко-депутат порівняно з Ющенком-банкіром, прем'єром?

- Знаєте, мені завжди цікаво займатися якоюсь новою справою, важливою не тільки для мене, а й для суспільства, для держави. Коли я був банкіром ще на межі 80-90-х, мені було дуже цікаво застосовувати нові для України підходи, робити революцію у банківській сфері, наближувати її до західних стандартів.

Потім, ставши головою Національного банку, я опинився в ситуації, коли на мені лежала відповідальність практично за всю фінансову систему держави, і при цьому фактично не було на кого спертися, окрім кількох найближчих людей. Це було надзвичайно цікаво - я протягом восьми років жодного разу не був у відпустці, щоб не вибиватися з ритму.

Потім - уряд. Це неймовірне відчуття, коли ти за п'ять-шість місяців бачиш реальні зміни. І коли крок за кроком вдалося не тільки переламати негативні тенденції в економіці, а й повернути ситуацію на краще, закласти підвалини подальшого зростання, я відчував справжнє щастя. Нам тоді вдалося створити справді прагматичний уряд, але без підтримки Верховної Ради будь-який Кабмін не може діяти на повну потужність.

Тому в моєму житті з'явився новий етап - парламентська діяльність. Мені цікаво цим займатися, і я переконаний, що разом з моїми однодумцями ми принесемо багато користі Україні. Будьте певні, заради цього ми зробимо все, що від нас залежить. І навіть більше.

"Восени уламки "Єди" дрейфуватимуть у "наш" бік ще активніше"

- Ви анонсували, що до осінньої сесії "Наша Україна" вестиме роботу, спрямовану на творення демократичної більшості у ВР. Які саме плани ви пов'язуєте з осінню?

- Зрозуміло, що осіння сесія роботи Верховної Ради нового скликання буде надзвичайно складною і надважливою. Якщо перша проходила під гаслом розподілу портфелів і силового призначення керівництва, то друга має стати сесією прийнятих законів.І президія, призначена силоміць, навряд чи зможе ще раз знайти 226 голосів, необхідних для прийняття будь-якого законопроекту.

Депутати, що знаходяться під адміністративним тиском, вже сплатили свій "оброк" владі,проголосувавши за трійку президії. Не думаю, що влада спроможеться ще раз змусити їх так принизити своє людське і політичне "я", попри переконання віддати свій голос за чуже рішення. Впевнений, що це відчуває (хоча не завжди розуміє) і сама влада.

На осінь випадає голосування по бюджету, у порядку денному стоятиме кілька принципових законопроектів, депутати повернуться до програми уряду. Пошук компромісу у цих дискусійних питаннях можливий лише за умови існування стійкої парламентської більшості.

Як сформувати більшість в умовах політичної "різношерстності" парламенту? Лише через підписання Договору про співпрацю, ініційованого моєю фракцією. Робота над цим документом, над пошуком нових союзників продовжуватиметься і влітку. Впевнений, врешті-решт ми вийдемо на підписання цієї угоди і на базі "Нашої України" сформуємо парламентську більшість. Вже сьогодні кілька фракцій, що утворилися на уламках "Єди", помітно дрейфують у наш бік. Восени цей процес активізується.

- Якщо восени буде відправлено у відставку уряд Кінаха, то чи є шанси очолити Кабмін у непропрезидентського політика?

- Я б поставив це, вже ритуальне, питання дещо інакше: а чи потрібно у нинішній політичній ситуації непровладному політику іти в уряд? І брати на себе відповідальність за чужу гру? Хіба можливо реалізувати свою економічну програму в умовах відсутності у парламенті сталої, а не ситуативної більшості? За умов, коли "тіньовий" Кабмін, яким є в Україні адміністрація президента, очолюють аутсайдери виборчих перегонів?

Спочатку треба змінити ці хибні правила. Якщо уряд Кінаха піде у відставку, новий Кабмін має формуватися парламентом. Але - за умови формування більшості на базі тієї політичної сили, яка перемогла на виборах, яку підтримав народ. Це необхідна умова, за якої можливе існування "альтернативного" прем'єра. "Наша Україна" наполягатиме саме на такому сценарії.

- Вікторе Андрійовичу, на вашу думку, чи можна восени очікувати спалаху протестної активності мас?

- Я не хотів би такого розвитку сценарію, хоча передумови є: вже зараз ми бачимо на вулицях Києва шахтарів, росте соціальна напруга через заборгованість із зарплат, держава й досі не розрахувалася з учителями, які пішли у літні відпустки. Тому не можна відкидати, що зневірені люди зважаться на акції відчаю. Хоча це був би найгірший сценарій, який відкинув українське суспільство у питанні політичного порозуміння на кілька років назад.

Я дійсно не радикал, мені складно прийняти вуличний, мітинговий стиль вирішення надскладних політичних та економічних проблем. З іншого боку, я розумію, що політична система, від якої залежить економічна стратегія розвитку країни, має бути реформована. Таку реформу ми пропонуємо у Договорі. Але більшість політичних сил поки що виявилися неготовими до масштабної реформи всієї вертикалі влади.

Два "Ю": не потрібно нав'язувати стереотипів...

- Якою Ви бачите подальшу співпрацю в середовищі демократичних сил з огляду на президентські перспективи Ющенка, Тимошенко, Мороза?

- Саме в рамках Договору, який пропонує "Наша Україна".

- В одному з останніх чисел "Дзеркала тижня" з різкою статтею виступила Юлія Тимошенко, зокрема вона гостро критикувала не лише владну, позицію, а зробила закид у ваш бік у зв'язку з оцінкою "вигідності-невигідності" для України газо-транспортного консорціуму з Росією та Німеччиною...

- Спочатку щодо консорціуму. Якщо ми хочемо, щоб український газопровід узагалі існував, то це неможливо без російської сировини та найзаможнішого західного споживача. Тому я вважаю ідею створення газотранспортного консорціуму здоровою.

Юлія Володимирівна як член мого уряду добре знає, що питання створення міжнародного консорціуму звучало ще за часів уряду Ющенка, ми з російським прем'єром Михайлом Кас'яновим порушували цю тему. Питання - у деталях, в умовах, на яких Україна увійде в цей проект.

Ми маємо стати повноправним учасником консорціуму, захистити свої національні інтереси не через ізоляціонізм, а через детальний прорахунок найвигідніших для України умов участі у проекті. Але сьогодні ми не знаємо деталей, умов, на яких Україні пропонують увійти до консорціуму - це головна проблема. Тож не думаю, що цей документ буде легко ратифікований парламентом України.

Тепер щодо закиду на мою адресу. Мені здається, що останнім часом Юлія Володимирівна нерідко грає на власній опозиційності, підкреслює, що всі інші - колабораціоністи, готові до компромісу з владою. Це стало її "фірмовим" стилем.

Блок Тимошенко позиціонує себе як радикально опозиційний. Думаю, саме в цьому головна різниця між "Нашою Україною" та БЮТ. Я поважаю позицію Юлії Володимирівни і ніколи не нав'язую партнерам по "четвірці" стереотипів поведінки. Тож хотілося б і від наших політичних союзників бачити взаємну повагу та розуміння щодо позиції "Нашої України".

"Я побажав своїм депутатам добре засмагнути, бо надто вони бліді"

- Як і де ви проведете свої перші депутатські канікули?

- Відпустка буде недовгою, але, впевнений, дуже насиченою. У мене грандіозні плани, головне, щоб вистачило часу, сил і фінансів. Це будуть чи не перші за багато років канікули. Для мене відпочинок - це в першу чергу спілкування з родиною, тому діти будуть разом з нами, в тому числі і найменші Софійка та Христинка.

Я обов'язково відвідаю Хоружівку, бо для мене відчути атмосферу маминого дому, попоратися на рідній землі - це духовна потреба. Побуваю або в Криму, або в Карпатах - я однаково сильно відчуваю стихію моря і гір, люблю активний відпочинок. За час виборів та роботи парламенту в мене накопичилось чимало розпочатих цікавих справ, пов'язаних із моїми чисельними хобі, хотілося б закінчити деякі роботи. Обов'язково проведу хоча б кілька днів на дачі, там чекають впорядкування садиба та міні-ферма. Можливо, прийму запрошення друзів помандрувати. Не хочу розкривати усі маршрути і графіки, адже політик має право на приватне життя. Головне: не увійти у смак, бо відпочивати може й сподобатися.

А "Нашу Україну" чекає серйозна робота. Під час останнього засідання фракції я зауважив колегам, що вони надто заклопотані і бліді. І побажав засмагнути та набратися сил до наступної нашої зустрічі, у вересні.