07/18/2002 | Мирослава Свистович

Кожному українцю зрозуміло, що розташування політичних сил у парламенті не відповідає народному волевиявленню, і всім відома причина: масове проходження в парламент так званих позапартійних самовисуванців, які після отримання депутатського мандату ніби зголоднілі під час виборчих перегонів щурі гуртом подалися за Єдою.

Можна сто разів ремствувати на нечесність та непорядність цих народних обранців, шалений тиск влади, адмінресурсу, підкуп, обман і залякування виборців тощо, але від цього життя на краще не зміниться. Тому замість прокльонів варто було б зайнятися пошуком способу протидії вищезазначеним явищем. Іншими словами – навчитися перемагати у найнесприятливіших умовах.

Саме про це ще взимку 2001-го говорили ми з народним депутатом Євгеном Жовтяком, ірпінський виборчий штаб якого я очолювала на виборах 31 березня в 95-му виборчому окрузі, де ми, попри шалений тиск влади та спротив адмінресурсу, перемогли ставленика влади, ректора Академії державної податкової служби, податкового генерала Петра Мельника з перевагою у 12 тисяч голосів.

Пам’ятаючи істину, що підготовка до наступних виборів починається в день закінчення виборів попередніх, ми не стали розпускати штаб, а зайнялись ретельним аналізом своїх успіхів та помилок, напрацьованих технологій, обміном досвідом і вишколом людей для подальших передвиборчих битв. І нагода перевірити на практиці свої висновки трапилася раніше ніж ми гадали, бо в трьох округах на 14 липня були призначені повторні вибори. Ми вибрали 18-й округ на Вінниччині, оскільки саме там могли принести найбільшу користь, бо тут влада зробила ставку на вже добре знайомого нам Петра Мельника.

Чесно кажучи, спочатку ми не збиралися туди їхати, бо, як показали підсумки виборів минулих, кандидати від влади на Поділлі не проходять ні за яких умов. Але коли до Ірпеня невідомо яким шляхом потрапило звернення Петра Мельника до мешканців Тиврова та Тиврівського району, наш хатній і штабний телефони почали розриватися від дзвінків.

Справа в тому, що у 18-му окрузі Петро Мельник, який в Ірпені йшов як голова Київської обласної організації Народно-демократичної партії від блоку “За Єду”, виявився... позапартійниим самовисуванцем. І у згаданому зверненні написав, що так ретельно за роки свого депутатства (за списком і у фракції НДП) допомагав людям, що викликав лють влади, яка нібито застосувала проти нього брудні гроші та адмінресурс. Ірпінчани, не в силах знести цю брехню, вимагали від нас їхати туди і розповісти подолянам правду, адже там Петра Мельника ніхто не знав. Люди оголосили збір коштів нам на поїздку, прохання про грошову допомогу на організацію першої в історії України кампанії не “за”, а “проти” було також виставлено в Інтернеті на сайті “Майдан” (http://maidan.org.ua).

Спочатку на Вінниччину поїхав у ролі розвідника мій чоловік, який привіз невтішні відомості. Шанси Петра Мельника, який володів величезним матеріальним та людським ресурсом у вигляді студентів та викладачів Академії були надзвичайно високі. Часу в нас, щоб надрукувати листівки та розповісти людям правду про податкового генерала Петра Мельника залишалося обмаль. Округ (180 тисяч виборців) складався з п’яти сільських районів з двома містами, в найбільшому з яких, Могилеві-Подільському, проживало 24 тисячі виборців, а у другому, Шаргороді – лише 6 тисяч. 7 селищ міського типу, на відміну від ірпінських, виявилися насправді звичайними селами з приватною забудовою і чисельністю виборців від 2,5 до 7 тисяч. Переважна ж більшість громадян з правом голосу проживало у 238 селах.

Така розкиданість округу та величезна кількість виборчих дільниць – 223 утруднювали не лише агітацію, але й контроль за дотриманням виборчого законодавства, мобільний зв’язок в окрузі не працював, тому реагувати на порушення потрібно було самотужки, не чекаючи допомоги.

Як показав наш “Похід проти Єди” (так ми назвали нашу акцію), найкращою виборчою технологією, щоб там не казали заїжджі московські варяги з голосними титулами іміджмейкерів та політтехнологів, є щирі слова та палаючі очі.

Під палючим сонцем, напівголодні, розтираючи ноги до крові (50-річна Любов Радченко після походу через ноги змушена була звертатися до лікарів) ми йшли сільськими дорогами від хати до хати, роз’яснюючи людям справжню суть Петра Мельника: приналежність до пропрезидентських сил, голосування за відставку Віктора Ющенка та проти початку процедури імпічмента президента Кучми, величезні доходи цього державного службовця з невеликою офіційною зарплатою.

Під час походу ми побачили, що таке справжній розгул адмінресурсу. У всіх державних органах (адміністрації, лікарні, школи, міліція) мельниківські “комісари” поводились як у себе вдома: віддавали накази, вимагали звітів. Вчителів, лікарів та інших бюджетних працівників змушували підписуватись, що вони проголосують за Петра Мельника. Всюди лунали погрози звільнення з роботи, закриття за допомогою податкової інспекції підприємств та магазинів, влаштовувалися податкові перевірки, знімалися з реєстрації кандидати в депутати. Вчителям і лікарям, що місяцями не отримували зарплату, роздавалися гроші, в села завозились газові балони, солярка та вугілля, до шкіл – комп’ютери.

Плакати Петра Мельника зі знайомим нам ще з Ірпеня гаслом “Нам треба жити для добра” висіли за склом автобусів, кіосків, магазинів, державних і недержавних установ, на дверях сільських і селищних рад. Самим кандидатом роздавалися найрізноманітніші обіцянки: провести газ, взяти дітей на навчання до Академії, посадити за грати олігархів та бандитів, збудувати та відремонтувати церкви та костьоли (половина населення там - католики), повернути вклади (що заважало йому зробити це за чотири роки депутатства?).

Особливим цинізмом вражало використання імені Бога у передвиборчій агітації, коли за П. Мельником возив за собою в інвалідній колясці чоловіка в одязі монаха з молитвою за... “добрі справи” Петра Мельника, а також листівка з написом: “Петро Мельник. Освячено”. Підтримкою податкового генерала зганьбили себе перед народом народна цілителька Наталя Зубицька і співак Павло Зібров.

Проти нас був застосований жорсткий пресинг: арешти, конфіскація листівок, погрози вивезення до лісу та неповернення живими додому, напади бандитів (На очах міліції і при повній бездіяльності правоохоронців Владислава Данченка жорстоко побили, а Віталію Сокуру порізали ножем руку на згині в міліметрі від вени). Але ми продовжували свій похід, і люди нам повірили. Більше того, примусово залучені до кампанії Петра Мельника представники місцевих органів влади постійно постачали нам інформацію, яку ми передавали іншим кандидатам в депутати, самі переварені між собою кандидати в депутати, хоч і побоювалися з нами контактувати через загрозу зняття з реєстрації, просили нас бути зв’язковими між ними для запобігання порушень виборчого законодавства. Люди годували нас, залишали ночувати, ховали від міліції і захищали від бандитів. Про нашу групу тепло відкликалися на зустрічах з виборцями Віктор Ющенко та Олександр Мороз. На наше прохання до округу прибув обраний нами народний депутат Євген Жовтяк, щоб захистити своїх виборців від репресій влади .

Напередодні виборів в окрузі з’явилися дві фальшивки. Перша – це копія нашої листівки з деякими змінами. У фальшивці, підписаній, до речі, моїм ім’ям та прізвищем, паплюжаться честь та гідність Віктора Ющенка і Євгена Жовтяка, а Петро Мельник представлений благодійником, який живе у “гостинці” та їздить на “Ниві”. Відомий всім ірпінчанам особняк Петра Мельника названий реабілітаційним центром для важкохворих, побудований за сприянням Петра Мельника, а будинок Ірпінського міського голови Володимира Скаржинського дитячим будинком сімейного типу. Друга фальшивка називалася екстреним випуском бюлетеню “Нашої України”, де Петро Мельник виставлявся як узгоджений кандидат від цього блоку, і де за нього нібито закликали голосувати Віктор Ющенко, Петро Дорошенко і знятий за допомогою податкової інспекції з реєстрації один з лідерів виборчої гонки підприємець Олег Лантух.

Однак фальшивки були зроблені настільки грубо та неоковирно (не вистачить газетної площі для переліку ляпів авторів цих пасквілів), що народ відразу розібрався що до чого. Тому ця макулатура товстим шаром покривала вулиці та площі округу, тоді як нашу листівку люди передавали з рук в руки, розмножували, їздили за нею за десятки кілометрів. І жодна наша листівка не була помічена ні в смітнику, ні на землі.

День виборів, під час якого всі ми були спостерігачами, розставив все на свої місця. Переможцем став кандидат від нашої України директор місцевої агрофірми Микола Одайник, випередивши Петра Мельника на 24 тисячі голосів. Це вдвічі більше ніж пан генерал-професор програв на минулих виборах в Ірпені, але й тут він вже подав скаргу, щоб визнати вибори недійсними.

Звичайно, при такому розриві сподіватися на повторні вибори неможливо. В політичній кар’єрі Петра Мельника поставлена жирна крапка, тим більше, що він не виправдав “високої довіри” влади, яка зробила на нього ставку.

А найціннішим у цій виборчій кампанії стало те, що ми довели: успішно боротися з адмінресурсом можна і потрібно. Адже за дев’ять днів агітації невеличка, але згуртована група простих людей (спочатку нас було 14, наприкінці - 30) різних поглядів (серед нас були представники “Нашої України”, Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної та Комуністичної партій) та різного віку (від 18 до 82 років) опустила рейтинг кандидата від влади зі стелі до плінтусу, позбавила страху виборців величезного округу, встановила контакти з багатьма кандидатами в депутати та їх командами, яких до цього не знала.

Але це далеко не всі наслідки “Походу проти Єди”. Якщо раніше була популярна традиція міст-побратимів, то зараз ми вирішили започаткувати традицію побратимів округів. Відтепер між 95-м та 18-м округом відбуватимуться постійні контакти, невдовзі ми збираємося знову поїхати на Поділля, де на основі людей, з якими ми познайомилися, будуть сформовані дієві осередки громадянської опозиції режиму.

А мене цікавить одне питання: “Наскільки відповідають дійсності слова Петра Мельника? Чи виконає він тепер, коли не став депутатом, свою обіцянку взяти дітей на безкоштовне навчання до Академії? Адже добро має бути безкорисливим. Чи не так?