Mої мандри, чи то пак утечі, іноді заводять мене...
07/19/2002 | Shooter
Andruxovych
________________________________________
Mої мандри, чи то пак утечі, іноді заводять мене в місця леґендарні. У столиці Вільної Держави Баварія Мюнхені одним з таких місць є «Гофбройгаус» — велетенський за площею та об’ємністю пивний ресторан, здатний помістити одночасно тисячі відвідувачів. Описуючи його, я завжди вдаюся до візії вершника — залами «Гофбройгаусу» і справді можна було б носитися на доброму скакуні. Гоф! Брой! Гаус! Я підозрюю, що саме тут варилося пиво для баварських королів, десь у його підземних, настільки ж просторих склепах. Я навіть не підозрюю — я просто знаю, що саме звідси починався націонал-соціалізм, принаймні пивний путч з усіма його наслідками. Хоч особисто в мене атмосфера цього гіперзакладу викликає передусім дещо фривольні асоціації — баварські рустикальні кінокомедійки, здоровий секс на природі, елементи м’якого аграрного порно. Можливо, причина цього — розпашілі декольтовані офіціантки, здатні, мов груди, нести перед собою відразу по дванадцять повних літрових кухлів? Так, безумовно вони, але й дещо інше. Музика, жива музика — оркестрик посеред головної зали: капелюхи, шкіряні штанці до колін, волохаті коліна, гетри, камзоли. Труби, тромбони, акордеон, перкусія. Вальси і марші, а також польки — музичка ще з тих кінокомедійок.
Нас троє, і ми опиняємося в цьому хмільному капищі досить пізнього вечора, коли мідь і міць духових набирає особливої пронизливості, а голос співака вже й не мріє про повну октаву. Уявіть собі це переповнення, ці тисячі пар посоловілих очей, цей рев, грай, дим, ґвалт, ці сплески маршового ентузіазму та альпійсько-мисливського гумору. Нам доводиться замалим не кричати, щоб почути одне одного. Наші розмови крутяться навколо тих самих тематичних осей: пиво світле і темне, королі-пивовари, нацики, путч, декольте, баварська еротика, альпійські пейзажі, тваринницька зоофілія. Нам добре, бо пива можна замовити ще і сигарети не думають закінчуватися.
Десь між десятою та одинадцятою оркестрик бере чвертьгодинну паузу, а потім знову починає грати — з новими силами. Я боюся, що розпізнав ці перші акорди. Ні, кажу я. Але це не допомагає. Баварський національний оркестрик у шкіряних штанцях і повстяних капелюхах виходить на «Калінку-малінку».
Залою — та ні, всіма залами — опановує невимовне ейфористичне очманіння. Присутні зриваються з місць, плещуть в такт, цілуються, плачуть і, звісно, підспівують. Безліч розрізнених товариств робиться чимось єдиним, поривним і монолітним. Баварці й американці, китайці, португальці й новозеландці, а також усі інші присутні й неприсутні народи, нації та племена співають «Калінку». Містична країна-континент на північному сході буття невблаганно затягує їх у себе. Соліст у гетрах близький до екстазу. Будь-якої хвилини може початися новий путч. По суті справи, це тисячоголове червоне від реву тіло робить зараз те саме, що роблять українські бармен/барменка, нарешті намацавши хвилю Русского радио, — вони вмикають його і себе на повну потужність. Ми не самотні в любові до цих пісень. Разом із нами — тисячі тут і мільйони в усьому світі.
Не в захопленні від цього лише три особи, чимось віддалено схожі на втікачів. Але вони не рахуються.
________________________________________
Mої мандри, чи то пак утечі, іноді заводять мене в місця леґендарні. У столиці Вільної Держави Баварія Мюнхені одним з таких місць є «Гофбройгаус» — велетенський за площею та об’ємністю пивний ресторан, здатний помістити одночасно тисячі відвідувачів. Описуючи його, я завжди вдаюся до візії вершника — залами «Гофбройгаусу» і справді можна було б носитися на доброму скакуні. Гоф! Брой! Гаус! Я підозрюю, що саме тут варилося пиво для баварських королів, десь у його підземних, настільки ж просторих склепах. Я навіть не підозрюю — я просто знаю, що саме звідси починався націонал-соціалізм, принаймні пивний путч з усіма його наслідками. Хоч особисто в мене атмосфера цього гіперзакладу викликає передусім дещо фривольні асоціації — баварські рустикальні кінокомедійки, здоровий секс на природі, елементи м’якого аграрного порно. Можливо, причина цього — розпашілі декольтовані офіціантки, здатні, мов груди, нести перед собою відразу по дванадцять повних літрових кухлів? Так, безумовно вони, але й дещо інше. Музика, жива музика — оркестрик посеред головної зали: капелюхи, шкіряні штанці до колін, волохаті коліна, гетри, камзоли. Труби, тромбони, акордеон, перкусія. Вальси і марші, а також польки — музичка ще з тих кінокомедійок.
Нас троє, і ми опиняємося в цьому хмільному капищі досить пізнього вечора, коли мідь і міць духових набирає особливої пронизливості, а голос співака вже й не мріє про повну октаву. Уявіть собі це переповнення, ці тисячі пар посоловілих очей, цей рев, грай, дим, ґвалт, ці сплески маршового ентузіазму та альпійсько-мисливського гумору. Нам доводиться замалим не кричати, щоб почути одне одного. Наші розмови крутяться навколо тих самих тематичних осей: пиво світле і темне, королі-пивовари, нацики, путч, декольте, баварська еротика, альпійські пейзажі, тваринницька зоофілія. Нам добре, бо пива можна замовити ще і сигарети не думають закінчуватися.
Десь між десятою та одинадцятою оркестрик бере чвертьгодинну паузу, а потім знову починає грати — з новими силами. Я боюся, що розпізнав ці перші акорди. Ні, кажу я. Але це не допомагає. Баварський національний оркестрик у шкіряних штанцях і повстяних капелюхах виходить на «Калінку-малінку».
Залою — та ні, всіма залами — опановує невимовне ейфористичне очманіння. Присутні зриваються з місць, плещуть в такт, цілуються, плачуть і, звісно, підспівують. Безліч розрізнених товариств робиться чимось єдиним, поривним і монолітним. Баварці й американці, китайці, португальці й новозеландці, а також усі інші присутні й неприсутні народи, нації та племена співають «Калінку». Містична країна-континент на північному сході буття невблаганно затягує їх у себе. Соліст у гетрах близький до екстазу. Будь-якої хвилини може початися новий путч. По суті справи, це тисячоголове червоне від реву тіло робить зараз те саме, що роблять українські бармен/барменка, нарешті намацавши хвилю Русского радио, — вони вмикають його і себе на повну потужність. Ми не самотні в любові до цих пісень. Разом із нами — тисячі тут і мільйони в усьому світі.
Не в захопленні від цього лише три особи, чимось віддалено схожі на втікачів. Але вони не рахуються.
Відповіді
2002.07.19 | Roller
Жизненная история. Кто эти трое? Вы узнаете их? И почему они ни
Shooter писав(ла):> Andruxovych
>
> Не в захопленні від цього лише три особи, чимось віддалено схожі на втікачів. Але вони не рахуються.
Кто эти трое? Вы узнаете их? И почему они ни такие как все?
2002.07.19 | Ярослав
Re: Mої мандри, чи то пак утечі, іноді заводять мене...
Дуже дякую, але прикро, що як завжди - скромна насолода постмодерніста - без надання джерела. А людям теж цікаво - звідки і де почитати... Чи це Вам Ю.А. особисто прислав? :)2002.07.19 | Shooter
Ostann'e (chy peredostann'e) DT (-)
2002.07.19 | romulus
гонєво воно натуральне
ніхто ніхера під калінку не виспівує і не витанцьовуєсидять, співають свої тупорилі коломийки (наші набагато мелодійніші і милозвучніші) і дружно пригощають один одного (в них такий порядок - кожен платить по разу за всіх, і таким чином після того як всі по разу за весь стіл заплатили ніхто нікому нічого не винен)
андрухович може і талант, але краще би вчив німецьку мову, тоді би зрозумів як німці до мацкалів ставляться... врагу нє пажєлаю...
2002.07.19 | Чучхе
Андрухович - плагіатор
Ну добре, хай не плагіатор, а - скажемо більш м"яко - епігон. Всі його твори - це щось зпизджене у якихось західних авторів де позитивна сторона замість Парижа замінена на Львів (дебільне місто - (с) Чучхе) а негативом як і в творах прибамбаханих европейцыв є Москва. Інтелект в світлі нових европейських концепцій відсутный повністю. Коли я читаю Андруховича, я не можу позбавитись від думки, що я це вже десь читав.Може я скажу занадто сміливо, але ось моя головна теза в плані оцінки творчости цього автора:
АНДРУХОВИЧ - ЦЕ СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО ХУТОРЯНСТВА.
(мається на увазі хуторянство европейського штибу, таке собі дзеркало хуторянства штибу кацапського)
2002.07.19 | romulus
на безриб"ї і Забужко - Андрухович...
маємо шо маємопутін кравчуку в печінку...
2002.07.19 | romulus
а пропо: зпиЗджене чи зпиЖджене?
what is a question2002.07.19 | Shooter
Здж, shanovnyj, Здж :) (-)
2002.07.19 | Нестор Мазепа
Не згоден. Ждж. Правило чергування (-)
2002.07.19 | romulus
підтримую, напр. з"їздити - з"їжджене
це я точно пам"ятатаю,в мене вчителька українмької була - звєрь...
2002.07.20 | Горицвіт
А перша буква хіба не С? (-)
2002.07.20 | Горицвіт
вкрадене (-)
2002.07.19 | Shooter
Re: Андрухович - плагіатор
Чучхе писав(ла):> Львів (дебільне місто - (с) Чучхе)
> АНДРУХОВИЧ - ЦЕ СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО ХУТОРЯНСТВА.
>
> (мається на увазі хуторянство европейського штибу,
>таке собі дзеркало хуторянства штибу кацапського)
2002.07.19 | romulus
як мешканець (колишній)
львова підтримую точку зору про його (міста) дебільністьвесела думка...
2002.07.20 | Роман ShaRP
Re: Мій сусід
, теж мешканець (колишній) Львова (прожив 40 років), теж підтримує.Прізвище його Романович, і він каже, що колись навіть вулиця така була у Львові -- предки то місто будували.
Правда, дядько голосує за комуністів -- але просто тому, що вважає, що та держава краще розраховувалася по своїх зобов*язуваннях.
Сам я був у Львові один раз, не можу сказати, що мені сильно сподобалося, скоріше не сподобалося.
2002.07.20 | Горицвіт
Нє, так не піде
Якщо плагіатор, то - В КОГО списав? Треба називати прізвище.Епігон - ЧИЙ епігон (прізвище).
Чучхе писав(ла):
> Ну добре, хай не плагіатор, а - скажемо більш м"яко - епігон. Всі його твори - це щось зпизджене у якихось західних авторів де позитивна сторона замість Парижа замінена на Львів (дебільне місто - (с) Чучхе) а негативом як і в творах прибамбаханих европейцыв є Москва. Інтелект в світлі нових европейських концепцій відсутный повністю. Коли я читаю Андруховича, я не можу позбавитись від думки, що я це вже десь читав.
>
> Може я скажу занадто сміливо, але ось моя головна теза в плані оцінки творчости цього автора:
>
> АНДРУХОВИЧ - ЦЕ СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО ХУТОРЯНСТВА.
>
> (мається на увазі хуторянство европейського штибу, таке собі дзеркало хуторянства штибу кацапського)
2002.07.20 | Л.К.
Re: Андрухович - плагіатор? Приїхали!
Чучхе писав(ла):> > Може я скажу занадто сміливо, але ось моя головна теза в плані оцінки творчости цього автора:
>
> АНДРУХОВИЧ - ЦЕ СИМВОЛ УКРАЇНСЬКОГО ХУТОРЯНСТВА.
>
> (мається на увазі хуторянство европейського штибу, таке собі дзеркало хуторянства штибу кацапського)
Про смаки не сперечаються, особливо у мистецтві.
Андрухович - митець!
Ви читали його "Переверзію"?
Може його Венеція це Ваш Житомир?
Я була у Венеції задовго до того, як Андрухович описав її у романі. Читаючи його я була там вдруге. Не він, а я.
Хоч би побільше нам таких "хуторян".