07/26/2002 | Breathe

Україна: за півтора місяця до революції

Леонід Амчук, УП , 26.07.2002, 16:37


Україна стоїть напередодні наймасштабнішої кризи за всю історію держави. І нехай це звучить шокуюче під час літньої сієсти, однак не можна виключати і варіант, що осіннє протистояння закінчиться введенням надзвичайного стану. Залежить це від того, наскільки глибоко буде реалізований антикучмістський план, складений останніми тижнями.

"Кучмагейт" 2000-2001 року має отримати значно потужніше продовження у вересні 2002. Минулої неділі, після липневого раунду переговорів, чотири опозиційні сили узгодили початок акцій громадського протесту з вимогою дострокових виборів президента. Було підписано внутрішню угоду. Лідерів КПУ, СПУ і БЮТ доповнював делегат від Ющенка Роман Безсмертний.

Ситуація кардинально відрізняється від виступів півторарічної давності – зараз фактично створюється єдиний фронт опозиції. Головна сюжетна лінія сценарію передбачає проведення масових акцій протесту, починаючи від 16 вересня, роковин зникнення Георгія Гонгадзе. Логіка приблизно така: якщо протягом місяця на Банковій стоятиме 100-200-тисячний пікет, Кучма не витримає і піде.

Однак, попри історичність моменту, дії антикучмістського об'єднання нагадують стрибок з бракованим парашутом. Для всіх чотирьох учасників акції залишається загадкою, чи розкриється апарат взагалі. Що робити, якщо місяць пікетів не справить на Кучму жодного враження? "Стоятимемо до відставки!", - обіцяє опозиція. Щоправда, вона поки не знає, як діяти, якщо Кучма не захоче піти на достроковий відпочинок або взагалі почати діалог з бунтівниками.

"Наша Україна"

Присутність "Нашої України" на чолі з головний рейтингоносним тілом перетворює антикучмістський план з безнадійного трагіфарсу на непередбачувану драму. Особливість ситуації в тому, що іншого варіанту поведінки у "Нашої України" немає: якщо не зараз, то взагалі ніколи. Блок виграв вибори, але не отримав влади. На осінь, як підозрюють опозиціонери, запланована презентація наступника Кучми через призначення на посаду прем'єра. Зрозуміло, що у поданні Кучми не фігуруватиме Ющенко. І також зрозуміло, що навіть у випадку невдалого експерименту Ющенко не стоїть ані другим, ані третім, ані двадцять четвертим у цій черзі кандидатів.

Також, за твердим переконанням антикучмістів, наступних виборів президента може просто не бути. На довиборах влада в чергове продемонструвала арсенал своєї зброї. За наступні два роки Медведчук його вдосконалить. І вже тепер зрозуміло, що є дуже простий механізм нейтралізації рейтингових політиків: якщо Жира можна було зняти за день до голосування, то чому б подібне не організувати з Ющенком у 2004?

Фоном на цій стурбованості виступають активні контакти Медведчука й Волошина з поступовим пересуванням адміністрації президента України до Кремля.

Для "Нашої України" підтвердженням правильності радикального рішення стала загибель депутата Олега Олексенка, обраного за округом в Мелітополі (Запорізька область). У фракції Ющенка переконані, що смерть не була пов'язана з хворобою – в його тілі була виявлена отрута. В цей же день отруївся (хоча і вижив) мер Мелітополя, також близький до "Нашої України". Для ющенківців залишаються питанням мотиви вбивства Олексенка. Однак в Україні це є непринциповим – Єльяшкевич теж не становив великої загрози владі.

В той же час у "Нашій Україні" є проблеми. В тому або іншому складі, з Порошенком-Костенком чи без них, але політична сила братиме участь у осінньому наступі. Питання ж, чи полізе Ющенко на броньовик. Одного разу про події позаминулої зими він сказав: "Я був душею з тими, хто в наметах".

На переговорах четвірки Ющенка представляв Роман Безсмертний. При цьому не можна й казати, що вождь зовсім не в курсі предмету домовленості: Безсмертний був делегований за письмовим дорученням Ющенка. Але чи усвідомив головний "нашоукраїнець", що йому відведено роль лідера у війні з Кучмою? І чи не змінилася його думка за останні тижні, проведені у вузькому колі разом з найтолерантнішим до влади Порошенком?

Комуністи

Не менш несподіваною була участь комуністів у складі антикучмістської Антанти. Причиною підпису Симоненка прийнято вважати спробу врятувати КПУ від девальвації опозиційності. Партія програла парламентські вибори, переторгувала своєю "золотою акцією" і не отримала керівних посад у Верховній Раді. Та на додаток ще виявилася заплямованою співпрацею із "злочинним режимом". "Його (Симоненка) дуже сильно інтегрували у владу", - говорять у таборі нових союзників КПУ. Тому участь у радикальному русі – можливість для Симоненка зберегти себе у політиці.

Крім того, Симоненко відчуває небезпеку наступних президентських виборів. Зрозуміло, що про перемогу лідера КПУ не йдеться. Однак у випадку появи повноцінного кандидата від влади сама участь комуніста у другому турі є дуже сумнівною – оскільки обирати народ буде між Ющенком і продуктом творчості Медведчука.

А за відстутності комуніста в парі переможців у самій КПУ має нарешті постати питання про кадрові висновки з чергового фіаско. Тому Симоненко не менше від трійки зацікавлений у дострокових виборах – щоб влада не встигла виростити свого кандидата.

Акції протесту для двох інших учасників є природньою стихією. Крім того, осіння кампанія для Тимошенко є своєрідною гарантією недоторканості – поруч із задекларованими гаслами знищення Кучми і зміни системи влади. Після затвердження Піскуна генпрокурором лідер БЮТ почала переживати глибоке внутрішнє хвилювання. Тепер же, у випадку політичного шторму, владі треба буде зовсім зійти з рейок, щоб арештовувати одного з лідерів опозиції.

Іноземний фактор

Успіх кампанії багато в чому залежить від зовнішнього тиску як на владу, так і на опозицію. На рішення Симоненка до певної міри може впливати Зюганов, ображений зараз російською владою. Мороз товаришує з Селезньовим і Прімаковим, які цією владою пригріті. Говорячи ж про Кремль, варто дискутувати не про ймовірність заяв на підтримку Кучми, а про їх регулярність і форми.

Ніколи раніше офіційна Москва не була так близько від важелів керівництва Україною – завдяки ланцюжку Медведчук-Гельман-Волошин-Путін-Кучма. І не виключено, що чорновики сценаріїв порятунку "гаранта" будуть писати у картинній галереї. Єдиною, але дуже сумнівною втіхою може бути традиційна відсутність у влади талантів для їх грамотного виконання. Однак це завжди компенсувалося вертикаллю адміністративної машини.

Захід, можна прогнозувати, займе песимістичний нейтралітет – якщо, звичайно, не відкриються факти засідання по саунах Кучми з бен Ладеном чи Хусейном. Якщо таких гріхів не знайдуть, то ми почуємо традиційні заклики до реформ і діалогу з опозицією. Аргументуватимуть їх тим, що зацікавлені в цьому самі українці. Однак подібну риторику півтора роки тому на Банковій ігнорували.

Загалом перейматися заворушеннями у Вашингтоні не стануть – ну не цікавий адміністрації Буша Київ, і все тут. Знавців України немає в керівництві держдепартаменту – найвищу посаду обіймає асистент заступника держсекретаря Стівен Пайфер. У оточенні Буша всім відає пані Райс. І, попри різкий тон під час діалогу з Києвом, Україну в списку її пріоритетів ви не побачите. В такому випадку надія антикучмістів тільки на українських лобістів в США.

З Європейських країн опозиція останнім часом відвідувала Німеччину. Однак не можна забувати, що у тамтешнього канцлера спільні з Путіним плани на український газопровод. Щоправда, великі шанси, що восени місце Шредера посяде лідер правих Штойбер. А з ним, між іншим, у Тимошенко була зустріч минулого місяця. Нехай навіть презентаційного характеру.

У випадку, якщо внутрішньоукраїнський конфлікт перейде у кризу, рупором інтересів опозиції у Європі могла б стати Польща. Щоправда, там "Наша Україна" має зв'язки з Унією Свободи, яка втратила владу на минулих виборах. І хоча в чинному уряді соціал-демократів ілюзій щодо України не мають, беззастережно розраховувати на їх підтримку опозиціонерам також не варто.

Проблеми кампанії

Люди з досвідом вуличного протистояння Кучмі відзначають декілька проблем у осінній серії хвилювань. Перша – це відсутність у народа мотиву виходити на вулиці. Можливо, до осені він буде знайдений. За одним із варіантів, до початку акції протесту в Києві четвірка лідерів має побувати у всіх регіонах України. При цьому Ющенко, Тимошенко, Мороз і Симоненко розігрівати провінцію мають не поодинці, а всією групою.

Поштовхом акції має стати друга річниця зникнення Георгія Гонгадзе. Крім того, не відомо, чим ще може порадувати заокеанський майор – якщо, звичайно, когось в Україні можуть розхвилювати відвертощі про рідну владу.

Друга проблема, з якою стикалися опозиціонери минулого року, була пов'язана з обмеженим фінансуванням акції. Зараз, як кажуть, двоє з чотирьох учасників союзу грошей обіцяють не жалкувати. Однак навіть якщо піти за схемою соціалістів зразка 2001 року і сплачувати лише за транспорт учасникам маршу, то приїзд 100-тисячної делегації антикучмістів до Києва обійдеться у кілька мільйонів гривень. І це мінімальний бюджет.

Однак найголовніша проблема кампанії – це сама влада. Замість розгублених Литвина-Деркача-Кравченка поруч з Кучмою зараз перебуває Медведчук, який не схильний впадати у паніку і не обтяжений участю в діалогах на плівках Мельниченка. Кажуть, глава адміністрації президента вже провів нараду з силовиками на тему майбутніх заворушень восени.

Публічно ж Банкова робить вигляд, що нічого не відбувається. Вона ігнорує обіцянки путчу, якими антикучмісти підгодовують суспільство вже тижні зо два. Мовчати на цю тему дана команда і телеканалам. Ситуація доведена до абсурду – в країні переддень повстання, однак народ про це не підозрює. При тому, що таємниці з нього ніхто не робить.

Однак, звичайно, ілюзій стосовно нерішучості влади бути не повинно. Медведчук воюватиме за Кучму до останнього намета – від цього залежить його майбутнє в ролі фаворита. Він ніколи не дозволить довести ситуацію до стану, коли буде можливим компроміс: прем'єрство Ющенка в обмін на спокійну старість "гаранта". Медведчук блокуватиме навіть програму-мінімум опозиції – заявити про своє існування через вулицю. Слово ж "відставка" крім посмішки, іншого у нього не викликатиме.

Тому питання для антикучмістів: чи знають вони механізм, як попередити провокації, чи усвідомлюють вони, що може бути кров, і чи готові вони відповідальність брати на себе? Є таке враження, що відповіді у них ще не готові. Водночас опозиція впевнена в іншому: "Якщо правильно сформулювати вимоги і точки тиску, то хоча би частково план може спрацювати".

Ставки дуже високі. У випадку програшу антипрезидентські сили будуть розчавлені. Країну можна буде розділити на рівні частини – з тим, щоб красиво роздавати переможцям на сувеніри. Головна відмінність цієї акції від подій 2000-2001 року в тому, що тоді вирішувалася доля Кучми - зараз вирішується доля опозиції.