Любомир Буняк звернувся до ЗМІ з приводу трагедії 27 липня
08/01/2002 | Майдан-ІНФОРМ
Мiський голова Львова Любомир Буняк звернувся з проханням до журналiстiв "не описувати на сторiнках своїх видань i не транслювати на телеекранах страшнi кадри" трагедiї 27 липня на аеродромi "Скнилiв".
За iнформацiєю вiддiлу охорони здоров'я мiськвиконкому, за останнiх три днi утроє зросла кiлькiсть жителiв Львова, що подзвонили по "телефону довiри".
До мiського головi звернулися представники мiського управлiння охорони здоров'я з iнформацiєю, що кiлькiсть людей, яким потрiбна допомога психоаналiтикiв i психiатрiв, зростає в геометричнiй прогресiї, i це здебiльшого громадяни, якi не були на мiсцi трагедiї, але постiйно дивляться кадри цих подiй по телевiзору i читають на сторiнках львiвських газет.
Львiвськi медики звернулися до Л.Буняка з проханням до керiвництва мiста офiцiйно попросити представникiв ЗМI припинити демонстрацiю цих кадрiв i фотоматерiалiв.
Як повiдомила мiська диспетчерська служба, в них реєструється дуже багато дзвiнкiв львiв'ян, якi повторюють ту саму фразу: львiвська преса спекулює i смакує подробицi трагедiї.
"Я дуже прошу вас, розказуйте, пишiть i показуйте тих людей, якi допомагають родичам i близьким потерпiлих пiд час катастрофи, про їх доброту, спiвчуття i милосердя. Їх доброта щира. Я переконаний, що ваше слово матиме хороший вплив на громаду мiста. У цей момент нам з вами найбiльше потрiбнi спокiй i згуртованiсть. За це люди вам будуть дуже вдячнi", - наголосив Л.Буняк.
За наявними даними, жертвами львiвської трагедiї стали 83 людини, 27 з яких - дiти.
Інтерфакс
Відповіді
2002.08.01 | Абдула
Re: Любомир Буняк звернувся до ЗМІ з приводу трагедії 27 липня
Люди самі повинні розуміти, що їм не можна дивитися одне і те саме по кілька разів. А показувати треба хоча би заради тих, хто не бачив. Усвідомити трагедію мусять усі.2002.08.01 | Mary
Парашути роздано.
> Мiський голова Львова Любомир Буняк звернувся з проханням до журналiстiв "не описувати на сторiнках своїх видань i не транслювати на телеекранах страшнi кадри" трагедiї 27 липня на аеродромi "Скнилiв".Ще один "парашутист"(копілефт) - Любомир Буняк. Не показуйте нічого, що може вивести людей із благодатного стану ста-(до-де)-більності.
> За iнформацiєю вiддiлу охорони здоров'я мiськвиконкому, за останнiх три днi утроє зросла кiлькiсть жителiв Львова, що подзвонили по "телефону довiри".
>
Утроє зросла кількість жителів, які мають потребу не-промовчати.
> До мiського головi звернулися представники мiського управлiння охорони здоров'я з iнформацiєю, що кiлькiсть людей, яким потрiбна допомога психоаналiтикiв i психiатрiв, зростає в геометричнiй прогресiї, i це здебiльшого громадяни, якi не були на мiсцi трагедiї, але постiйно дивляться кадри цих подiй по телевiзору i читають на сторiнках львiвських газет.
>
Ось і прекрасна нагода - віддати під опіку психіатрів всіх, хто хоч і не був на місці трагедії, але вперто не хоче її фактичності ігнорувати. До речі, а чи не потребують термінового втручання психіатрів лідери "опозиції", які, хоч і не були на місці трагедії, але потрапили під згубний вплив кадрів, побачених по телевізору, і почали робити заяви з метою поширити психотичні тенденції серед певних верств населення.
> Львiвськi медики звернулися до Л.Буняка з проханням до керiвництва мiста офiцiйно попросити представникiв ЗМI припинити демонстрацiю цих кадрiв i фотоматерiалiв.
>
Потрібно терміново запросити Кашпіровського. Або Любу, чи як її там. Вона дешевша, а ефект той самий. І показувати їх по телевізору круглодобово. А замість реклами як додаткове заспокійливе - 18 гамновєній вєсни. Заборонити показ всіх фільмів західного виробництва. Терміново зняти вітчизняний серіал про веселі і добрі військові літачки.
Провести цілий ряд подібних терапевтичних заходів для тих хто телевізора не вмикає. Із особливою увагою поставитися до користувачів інтернету. Найкраще замінити інтернет у всіх доступних місцях на поглиблену версію нового телевізійного програмування.
> Як повiдомила мiська диспетчерська служба, в них реєструється дуже багато дзвiнкiв львiв'ян, якi повторюють ту саму фразу: львiвська преса спекулює i смакує подробицi трагедiї.
>
Львів'яни в небезпеці! Вони всі повторюють ту саму фразу. Потрібно негайно вимкнути свободу преси, оскільки несвоєчасно реакція на ці садистично-антилюдські передачі може перешкодити запобіганню хвилі неконтрольованої і неспрямованої агресії, яка може випадково зруйнувати здобутки, досягнуті протягом довгих років наполегливої праці Президента та його соратників.
> "Я дуже прошу вас, розказуйте, пишiть i показуйте тих людей, якi допомагають родичам i близьким потерпiлих пiд час катастрофи, про їх доброту, спiвчуття i милосердя. Їх доброта щира. Я переконаний, що ваше слово матиме хороший вплив на громаду мiста. У цей момент нам з вами найбiльше потрiбнi спокiй i згуртованiсть. За це люди вам будуть дуже вдячнi", - наголосив Л.Буняк.
>
Нам потрібний спокій і згуртованість. Львів'яне, гуртуймося у Львові. Самі з собою. В жодному випадку не підпадаймо під спокусу згуртуватися із брудними шахтарями, які, взагалі не є справжніми українцями, і тільки й чигають, як би то народну трагедію перевести в неконструктивне русло, завісивши чорною хмарою нестабільності наше Ясне Сонечко, яке першим прибуло на місце нашої трагедії.
> За наявними даними, жертвами львiвської трагедiї стали 83 людини, 27 з яких - дiти.
>
Шо? Діти? Які ще діти? Та, то не наші діти. Забудьмо про тих дітей і нумо разом, гуртом відбудовувати наші літачки на радість нашим дітям.
> Інтерфакс
Саме так.
Прошу вибачення за саркастичний тон в усіх, кого він образив.
Ми гадали, що після 9 березня вже не будемо такими, як раніше. Ми гадаємо, що після Скнилова не будемо такими, як раніше. Але що таке дві сотні? Скільки шахтарів загинуло цього року в Україні? А за останніх три роки? Скільки журналістів? Підприємців? Політиків?
Не показуйте цього по телевізору, бо народ може прокинутися.
Наша армія нас береже. Спімо, бо кіко там того життя. А кошмари по ночах - то все підступи ВОРОГА. Тому прикордонник наш не спить - не може спати.
Ще раз вибачайте - дуже вже вкурвило.
2002.08.01 | Уколов
Любомир Буняк лише висловив вголос , що інші говорять впівголоса
Бо дуже багато редакторів у критичні моменти життя суспільства вмикають такого собі самоцензора і вирішують, що стурбує, а що не стурбує психічне здоров"я глядачів, слухачів чи читачівНасправді показувати треба, щоб бачили і пам"ятали, але все залежить від коментаря. Те, до чого закликає мер Львова має бути обов"язково, але поруч з фото черги, що здає кров, потрібні і фото трагедії.
Головне ж у тому, що влада не має втручатися у життя мас-медіа. Як і громадськість не має права наказувати, що робити і як писати. Глядачі і читачі можуть перестати купувати газети і дивитися канали, які їм не подобаються. В іншому разі йдучи до святої мети розвитку демократії, розбудови України, намагаючись висловити співчуття ми дійдемо до диктатури, коли одна група, керуючись найкращими міркуваннями, узурпує владу в країні.
2002.08.01 | Shooter
Re: Любомир Буняк
Уколов писав(ла):>
> Головне ж у тому, що влада не має втручатися у життя мас-медіа.
Якщо Ви не зауважили, Буняк вжив слово "прошу".
Доречі, нагадаю, що, скажімо, після 11 вересня трупів було дещо більше, ніж в Льові, проте ніхто із західних ТВ не смакував кривавих подробиць.
2002.08.01 | Мертві Бджоли Загудуть
Мер Буняк і Мер Джуліані
Нема чого порівнювати події 11 вересня в Нью-Йорку та останні події у Львові. Це зовсім різні події за характером. Отже, нема чого робити посилання на те що американське телебачення не показувало жахливі образи пошматованих тіл і крови. По-перше, філософія та культура американського ТБ дуже відмінна від українського, російського та й назагал європейського. Не кажу чи це краще чи гірше, просто інакше. Американське ТБ уникає жахливі образи в новинах ЗАВЖДИ. Тільки іноди буває, що диктори попереджають, що наступні кадри можуть бути важкими для сприйняття деякими глядачами, отже такі люди можуть просто вимкнути свій телевізор або перейти на інший канал. Художні фільми - то інакша справа. Там людина напевно знає що ХОЧЕ бачити жахливі картини для власної розваги...Але з іншого боку, Мер Нью-Йорку Джуліані навряд чи коли небудь міг навіть ПОДУМАТИ про те, щоб звертатися з порадою чи навіть проханням до ЗМІ висвітлювати щось, а чогось уникати. Мер займається справами управління господарством міста, а не ЗМІ. Керівники телекомпаній і редактори газет і журналів САМІ повинні вирішувати що подавати своїм глядачам, слухачам, читачам. Це суттєво для дотримання принципу СВОБОДИ СЛОВА. Очевидно, пан Буняк просто не усвідомлює важливості цього принципу, або ж навмисно робить це з політичних міркувань.
А щодо того, що комусь не подобається на екрані чи на шпальтах - у них завжди є вибір. Вимкнути телевізор. Не читати газету чи журнал.
2002.08.01 | Shooter
Re: Мер Буняк і Мер Джуліані
Мертві Бджоли Загудуть писав(ла):> А щодо того, що комусь не подобається на екрані чи на шпальтах - у них завжди є вибір. Вимкнути телевізор. Не читати газету чи журнал.
Не слухати Буняка.
2002.08.03 | Конструктор
Просто финиш... (Re: Парашути роздано)
Mary писав(ла):> > За iнформацiєю вiддiлу охорони здоров'я мiськвиконкому, за останнiх три днi утроє зросла кiлькiсть жителiв Львова, що подзвонили по "телефону довiри".
> >
>
> Утроє зросла кількість жителів, які мають потребу не-промовчати.
Mary, Вы вообще в курсе, что такое "телефон доверия", и в каких случаях люди туда звонят?
Человек, насмотревшийся со всех ракурсов на кадры трагедии и начитавшийся рассказов очевидцев отождествляется с ними на уровне переживаний. И что он переживает? Ужас стихийного бедствия! Ибо именно таковым было все происходящее на львовском аэродроме для тех, кто погиб или чуть не погиб -- там вообще мало кто успел что-то понять (почитайте рассказы очевидцев).
Естественно, мы тут все умные, умеем делать выводы про "системный развал вооруженных сил", "кризис власти" и т.п. И это верно. Но это выводы, которые делаются головой, а для этого голова должна работать. В состоянии же шока, в которое повергает зрителей переживание кадров трагедии, голова-то как раз и не работает. Поэтому выводов такой человек делать не может -- он растерян, подавлен, не знает как ему прийти в норму и жить дальше -- вот и набирает "телефон доверия" в расчете на какую-то помощь. Число таких людей утроилось. И Вы это приветствуете?!
Ну это уже просто финиш какой-то, чтобы не сказать "диагноз"...
2002.08.03 | Mary
Реальності необхідно дивитися в очі, навіть якщо вона жахлива.
Ні, не так. Тим більше якщо вона жахлива. А поки відвертатимемо очі і ховатимося від неї, доти вона буде нами володіти, а не ми нею.Це, звісно, ІМНО.
2002.08.03 | Конструктор
Какой реальности? (Re: Реальності необхідно дивитися в очі...)
Mary писав(ла):> Реальності необхідно дивитися в очі, навіть якщо вона жахлива.
> Ні, не так. Тим більше якщо вона жахлива. А поки відвертатимемо очі і ховатимося від неї, доти вона буде нами володіти, а не ми нею.
> Це, звісно, ІМНО.
Mary, я сразу оговорюсь, что я ничего не имею лично против Вас как человека. Я полемизирую только с Вашим текстом, договорились?
"Реальности необходимо смотреть в глаза, даже если (тем более, если) она ужасна".
Утверждение как бы правильное, и с ним даже можно во многом согласиться, однако чересчур уж оно общее: здесь не сказано, 1) кто должен "смотреть в глаза реальности", 2) какой именно реальности, и 3) зачем он должен это делать. Давайте разберемся.
1. Кто?
Я полагаю, Вы не будете призывать посадить перед экранами пятилетних детей, и крутить им кадры трагедии вместо вечерней сказки, чтобы с малых лет привыкали "смотреть в глаза реальности", правда? То есть, речь, по-видимому, идет о взрослых людях с достаточно устойчивой психикой. Но вот психика-то как раз и не выдерживает -- иначе зачем бы людям звонить по "телефону доверия"? Люди ранены в это место, им болит, к чему ковыряться у них в ране лишний раз? [К тому же, если ранил вас один человек, а ковыряется в ране сейчас совсем другой, на кого вы обозлитесь за свою текущую боль? Правильно, на того, кто ковыряется, -- вот люди и жалуются на корреспондентов и СМИ, и именно в них видят своего непосредственного врага "на сейчас". Потом им полегчает, и это пройдет, но осадок-то останется...]
2. На какую реальность смотреть и зачем?
Это связанные вопросы. О Ваших мотивах я косвенно сужу по этой фразе из Вашего исходного письма:
> Не показуйте цього по телевізору, бо народ може прокинутися.
Наверное Вы хотите, чтобы люди смотрели кадры трагедии и видели реальность, в которой трагедия произошла в силу состояния общей разрухи в стране, до которого довела ее власть. Это верно по сути. Но такое видение данной трагедии есть результат рационального логического анализа на основе знаний о том, что творилось в стране последние 10+ лет. В цетре такого видения реальности стоит противостояние "мы-они": "они" сделали так, что "мы" гибнем.
Прямое же переживание львовской трагедии (даже заочное, по кадрам и рассказам очевидцев) кроме того, что повергает человека в шок (отключая его способности к рациональному анализу), апеллирует к гораздо более глубинному слою психики -- к ужасу противостояния "человек-стихия". "Это" произошло и "нас" убило/покалечило. На уровне переживания здесь нет "их" -- тех, кто прямо "это" организовал, т.е. отдал приказ убить людей самолетом или непосредственно сам сел за штурвал и намеренно это сделал. "Это" случилось. И потому прямое переживание трагедии работает против Вашей картины реальности. Человек от такого переживания не "просыпается" на борьбу с властью, а проникается чувством хрупкости собственной жизни ("А ведь там мог быть и я, и тоже бы не спасся, потому что как тут спасешься? Невозможно...").
[Для сравнения можно вообразить себе другую трагедию -- кровавую расправу с мирной демонстрацией (не дай, Господь!). Вот тут все иначе: "они" убивают "нас" ни за что. От переживания таких кадров многие могут пробудиться (снова-таки, не дай, Господь, чтобы кто-то додумался это специально организовать!).]
К сожалению, политики это, похоже, понимают хуже, чем простые люди. Даже Юля.
Ей бы вместо того, чтобы в первый же день заявлять "даешь внеочередную сессию ВР"(зачем?) и "Рыжий виноват", попросить бы всех зажечь вечером свечку в своем окне и помолиться или просто помолчать в память о жертвах трагедии во Львове (тем самым сказав "это наша общая трагедия, и я с вами"). А уже потом, когда шок несколько пройдет, и люди смогут относительно спокойно об этом думать, показывать пальцем на ответственных за все проблемы в стране...
Это, естественно, тоже IMHO.
2002.08.04 | НеДохтор
Re: Погоджуюсь з цим аналізом (-)
2002.08.04 | Mary
А із попередньою статтею, яку Ви сюди перепостили?+уточнення
Я певно не досить чітко висловилася.Моє повідомлення було не про те, що показувати, кому, коли і як.
Моє повідомлення у шаржованій формі було про те, що говорив представник влади, а саме міський голова, і якими могли би бути наслідки того, що він говорив у нашій ситуації.
Про істерику Львів'ян, про те, кого люди звинувачують, про те, наскільки нераціональними є їх оцінки - див. статистику, яку Ви сюди запостили.
Що мене насторожило у промові Буняка:
1. те що я її у виконанні різних дикторів дослівно почула по трьох різних радіо в процесі переключання, втікаючи від "обсмоктування" ситуації бездарними радіо-спеціалістами, ще перед тим, як прочитала її на Майдані (от і не слухай Буняка за порадою Шутера). Іншими словами - нав'язують по всіх каналах.
2. те, що намагалися висвітлити ситуацію як психотичну, звову ж таки кілька разів в одному і тому самому повідомленні нав'язуючи ту саму "інформацію" із посиланням на неназваних експертів-психологів, лише повторюючи її різними словами. Тобто намагаються, щоб новина інформація прозвучала "вражаюче" - як широка і обгрунтована.
3. дико неправдоподібне твердження про те, що всі люди дзвонять в телефон довіри, і всі жаліються на ЗМІ (! - не на Бога, владу, льотчиків, генералів, москалів) причому тою самою фразою. Хочете - вірте, а я щось ніяк не годна.
Питання за кадром - кому потрібно нас заспокоїти? Чому влада боїться людей, злих на ЗМІ? (До речі, а чиї ЗМІ показують ці жахливі кадри?)
Не знаю, знову якось сумбурно вийшло.
В мене просто склалося враження, що нас знову поплескують по плечі, і дають бублика, - на плачте, маленькі, татко вас захистить. Тільки витріть шмарклі і йдіть в "дитячу" - як не спати, то гратися.
Ну, але то ІМНО. Та ще й запізніла реакція - мене коли це сталося взагалі не було в Україні, може тому я й пере-реаговую.
Хоча, ще раз до статистики, що її подало Дзеркало - не знаю, чи можна їй вірити, але як на мене, то вона звучить набагато правдоподібніше аніж заявки баняка. Іншими словами - масової істерики нема. Є переусвідомлення і рішучість (чи надовго і чи надалеко?)
2002.08.04 | НеДохтор
Re: А із попередньою статтею, яку Ви сюди перепостили?+уточнення
Mary запитувала:> А із попередньою статтею ...
В попередній статті переважають цифри (результати опитуванння проведеного соціологічною службою Центру Разумкова ).
З ними я не можу погоджуватись, або не погоджуватись, а вірю-не-вірю - це не може бути предметом дискусії.
Погодитись, або ні можна з аналізом тих даних, якщо хтось його напише.
Що стосується прохання Буняка, то помилкою буде тут тему зводити до якоїсь бінарної логіки показувати/не_показувати.
На той час вже всі побачили і його слова могли(?) тільки вплинути на те скільки повторювати, скільки разів побачити.
Все набагато складніше і питання що показувати, кому, в якій кількості, з якої відстані, в який час, з якими коментарями, з чиїми коментарями, в якій послідовності, скільки разів повторювати...
В даному випадку окрім інтерпретації інформації йдеться про застосування методу впливу на свідомість. Метод впливу найчастіше застосовується з якоюсь метою. Мета різна у Піховшека, у Тимошенко, ... і у Буняка теж. В шоковому стані журналіста (чи має він право на такий стан?) також є можливим подання матеріалу без далекої мети, а для сенсаційності власного матеріалу.
Цю тему довго можна товкти, але немає чіткої формули, логіки, готових рішень там де потрібне почуття міри і людяності, а не цензури.
Вибачаюсь за схрещення далеких тем, але так само, як дискусія, що є еротикою, а що є порнографією на екрані не вичерпується списком пунктів заборонених і пунктів дозволених.
2002.08.04 | Мертві Бджоли Загудуть
НЕ ТРЕБА АГІТУВАТИ ЗА ЦЕНЗУРУ, будь ласка!
Шановний Конструкторе,Те що ви говорите - суцільна демагогія. Мері говорить зовсім про інше. Або ви не збагнули про що, або Ви свідомо відводите увагу з суттєвого питання. А питання полягає не в тому чи потрібно людям дивитися цілодобово жахливі картини, коли вони самі в жахливому емоційному стані. Бо єдина логічна відповід - ні. І для цього існує ВИМИКАЧ на телевізорі. Такій людині треба натиснути на нього і все! Якщо послухати Вас - то необхідно вимкнути усю трансляцію чи публікацію інформаційних матеріялів. І це вже називається ЦЕНЗУРОЮ. І це в розвиненому суспільстві неприпустимо.
Мер міста як офіційна особа НЕ МАЄ ПРАВА (морального, юридичного, будь-якого) впливати, чи рекомендувати, просити, радити, забороняти, вихваляти зміст засобів масової інформації. Це - виключно прерогатива редакторів цих ЗМІ й вони за цей зміст самі відповідально згідно зі своїми уподобаннями, переконаннями, замовленнями тощо. Споживачі ж такої інформації мають найважливіше - ВИБІР!
І пам*ятайте завжди, що Ви особисто, так само як будь-хто, хто поділяє Ваші погляди - маєте свої непорушні права також. Ви маєте право ВИБОРУ вимкнути телевізор, радіо, згорнути газету чи журнал. При цьому Ви не порушуватимеме прав Мері чи її прихільників, які мають право ВИБОРУ й хочуть дивитися цей телевізор, слухати радіо читати газету чи журнал! Якщо зробити так, як рекомендуєте Ви і шановний мер Буняк - тоді права Мері буде порушено. Чи Вас таке влаштовує? Мене ні.
Хоч сам я особисто і не дивлюся жахливих картинок по ТБ. Я перемикаю на іншій канал. Раджу й Вам.
2002.08.05 | Конструктор
И где Вы увидели агитацию? (Re: НЕ ТРЕБА АГІТУВАТИ...)
Уважаемый/-ая(-ые?) Мертві Бджоли Загудуть,> Те що ви говорите - суцільна демагогія.
Что ж, это -- Ваше мнение. Я так не считаю.
> Мері говорить зовсім про інше. Або ви не збагнули про що, або Ви свідомо відводите увагу з суттєвого питання.
Так, давайте по порядку.
Был исходный постинг Майдан-ІНФОРМа. Представленной там информации можно верить, можно не верить.
Mary этой информации, похоже, не поверила (имеет право), и в своем постинге обвинила Буняка в том, что он хочет, прикрываясь заботой о людях, перекрыть воздух львовским СМИ, чтобы они (не дай Бог!) не "разбудили народ". Причем сделала это до того резко и саркастично, что на фоне самой трагедии это прозвучало (для меня) цинично и даже в чем-то жестоко (в первую очередь, по отношению к тем, кто пострадал). Это меня задело.
Я не подозреваю Буняка в каких-то кознях (имею право, да и презумпцию невиновности никто не отменял), и с моей точки зрения, в его действиях есть простая человеческая логика. Состоит она в том, что если по прошествии недели с момента трагедии количество обращений за экстренной психологической помощью не уменьшилось (как, по идее, должно бы -- время лечит раны), а увеличилось, то значит фактор, вызывающий эти расстройства, продолжает действовать. И люди сами его называют -- спекулятивные публикации во львовских СМИ. Я этому вполне могу поверить, ибо большинство публикаций СМИ в современном мире погони за сенсациями -- отнюдь не образец такта и этики. Теперь, что Буняку в такой ситуации делать? Просто проигнорировать информацию от медиков и психологов?
Возможно, он мог поступить как-то иначе, лучше, но и то, как он поступил, мне по-человечески понятно.
> А питання полягає не в тому чи потрібно людям дивитися цілодобово жахливі картини, коли вони самі в жахливому емоційному стані. Бо єдина логічна відповід - ні. І для цього існує ВИМИКАЧ на телевізорі. Такій людині треба натиснути на нього і все!
В принципе Вы правы, и в этом я с Вами согласен. При одном маленьком условии -- что у человека все в порядке с культурой потребления информации. То есть, он не "подсел" на информационную "иглу", с которой не в состоянии самостоятельно слезть. А это-то как раз очень даже может случиться. Я думаю, Вы не станете спорить, что львовская трагедия (как и всякая трагедия такого масштаба) приковывает к себе внимание людей (слово-то какое -- "приковывает"!), особенно жителей Львова. И, я думаю, в эти дни многие не в силах так просто "расковаться" и отвлечься на что-то другое (почему -- это отдельная большая тема). А среди них есть и особо впечатлительные, для которых лишний показ кровавых кадров оборачивается серьезными проблемами с психическим и даже физическим здоровьем (во второй половине вчерашнего эфира "Свободы", посвященного этой теме, промелькнули даже сообщения об инфарктах и инсультах). Можно, конечно, стать в позу "это их проблемы" и "а нечего быть бестолково-впечатлительными", а можно попытаться что-то предпринять, особенно после получения сигналов, что количество таких людей растет. Буняк свой выбор сделал. А как бы Вы поступили на его месте?
> Якщо послухати Вас - то необхідно вимкнути усю трансляцію чи публікацію інформаційних матеріялів.
> І це вже називається ЦЕНЗУРОЮ. І це в розвиненому суспільстві неприпустимо.
Вы вправе делать любые выводы из моих слов, не забывайте только что это -- Ваши выводы.
Я вообще нигде не говорил о необходимости "что-то выключить". Я пояснял, какое влияние, с моей точки зрения, демонстрация кадров и публикация материалов, способствующих заочному переживанию трагедии, оказывает на людей (специально уточню -- это не касается материалов, посвященных анализу происшествия). Если Вы с моей точкой зрения не согласны -- предложите свою версию.
Буняк, как я его понимаю, тоже не просил "выключить все нафиг", он попросил не публиковать и не танслировать материалы, основное назначение которых -- сенсация (то есть удар по чувствам).
> Мер міста як офіційна особа НЕ МАЄ ПРАВА (морального, юридичного, будь-якого) впливати, чи рекомендувати, просити, радити, забороняти, вихваляти зміст засобів масової інформації.
1) У нас в стране -- свобода слова (по крайней мере, на уровне деклараций). Мэр города -- тоже гражданин, и на него эта свобода точно так же распространяется. Если Вы с этим не согласны, покажите мне документ, в котором скзано, что это не так.
2) У мэра нет такого официального способа действия как "просьба". Официально мэр может издавать распоряжения. Просьба -- это вещь суто неофициальная (хотя бы потому, что ее, по определению, можно просто проигнорировать), и потому обращение мэра к редакторам СМИ с просьбой автоматически делает это обращение -- НЕофициальным. Вот если бы редакторы просьбу проигнорировали, а мэр за это своими распоряжениями как-то их ущемил (с площадей выселил, воду перекрыл...), тогда, естественно, было бы за что "катить на мэра бочку".
> Це - виключно прерогатива редакторів цих ЗМІ й вони за цей зміст самі відповідально згідно зі своїми уподобаннями, переконаннями, замовленнями тощо. Споживачі ж такої інформації мають найважливіше - ВИБІР!
Оставим в стороне вопрос отвественности редакторов СМИ, поскольку это большая и непростая тема. Сконцентрирумся на выборе. Итак, какой же выбор имеют зрители/читатели? Читать/смотреть то, что приготовили для них редакторы и корреспонденты СМИ, или не читать и не смотреть -- правильно?
То есть, это выбор "второго порядка", как в столовой -- редакторы формируют "меню", а читатель либо выбирает из меню, либо ходит голодным. Давайте уберем из схемы Буняка и предположим, что информация от медиков попала к редакторам напрямую -- скажем, через их же собственных корреспондентов или вдруг (о, чудо!) они сами решили поинтересоваться, как их публикации влияют на читателей. И вот предположим, что они сами приняли решение сбавить сенсационный накал, чтобы поберечь психику людей. Что будет с Вашим выбором? На кого Вы будете "наезжать"? На медиков? На редакторов? На читателей?
[Кстати, библиотеки еще никто не отменял. Тот, кто хочет начитаться сенсационных публикаций, свободен пойти туда и прочитать все интересующие его номера газет и журналов. За неделю, я полагаю, там прилично всего наберется. Или Вы хотите сказать, что у него есть неотъемлемое право, чтобы ему это все по его желанию положили прямо в рот?]
> І пам*ятайте завжди, що Ви особисто, так само як будь-хто, хто поділяє Ваші погляди - маєте свої непорушні права також. Ви маєте право ВИБОРУ вимкнути телевізор, радіо, згорнути газету чи журнал. При цьому Ви не порушуватимеме прав Мері чи її прихільників, які мають право ВИБОРУ й хочуть дивитися цей телевізор, слухати радіо читати газету чи журнал! Якщо зробити так, як рекомендуєте Ви і шановний мер Буняк - тоді права Мері буде порушено. Чи Вас таке влаштовує? Мене ні.
>
> Хоч сам я особисто і не дивлюся жахливих картинок по ТБ. Я перемикаю на іншій канал. Раджу й Вам.
Здесь Я с Вами солидарен.
Меня в свое время глубже всего задели даже не телевизионные кадры, а вот эта статья с рассказами очевидцев:
http://www.facts.kiev.ua/Jul2002/3007/10.htm
После нее я не ищу себе больше никаких сенсаций, только слежу за рациональной информацией о расследовании причин, мнениями о том, кто виноват, и т.п.
2002.08.05 | Мертві Бджоли Загудуть
НЕ ТРЕБА ЗАЙМАТИСЯ ДЕМАГОГІЄЮ
Шановний Конструкторе,1. Мер Буняк НЕ Є ЗВИЧАЙНИМ ГРОМАДЯНИМНОМ, бо він є мером, отже до нього інші вимоги - як для особи, яка сама випхнулася на такий рівень суспільства, де він є предметом критики усього народу. Отже, його думка є особливою. До неї прислухаються набагато більше ніж до Вас і до нас. Саме тому, він повинен робити більш виважені й продумані заяви назагал, не тільки стосовно теми наших постінгів.
2. Свобода слова або є, або її немає. Якщо виникають бажання обмежити цю свободу, навіть з благочинних причин, то свобода слова перестає існувати. Вона існує не тільки для того, щоб повідомляти й висловлювати щесь неконтроверсійне. Якщо ви пам*ятаєте, то під час 2ї Світової війни, ББС звинувачували у занадто об*єктивному висвітленні подій на фронті, що багатьом англійцям в уряді здавалося таким, що працює на користь німців. Однак, у англійців вистачило такту й толерантности терпіти відмінну точку зору від їхньої. Завдяки цьому ББС збудувало собі репутаціє НАЙОБ*ЄКТИВНІШОГО джерела інформації в світі.
3. Щодо сенсаційности ЗМІ - це їхня суть. Ви мусите зрозуміти як працюють ЗМІ для того, щоб переконливо піддавати їх критиці. Візміться самі редагувати газету чи журнал. Якщо Ви не даватимете сенсаційних матеріалів - у Вас не будуть купувати, рекламодавці будуть Вас оминати й Ви збанкрутуєте. Є альтернативні цьому варіанти, як наприклад ГРОМАДСЬКЕ РАДІО чи ТЕЛЕБАЧЕННЯ, яке має зовсім інший підхід, немає реклами, не женеться за сенсаціями тощо. Однак, то вже інша тема.
2002.08.05 | Shooter
Ось-ост
Мертві Бджоли Загудуть писав(ла):> Шановний Конструкторе,
>
> 1. Мер Буняк НЕ Є ЗВИЧАЙНИМ ГРОМАДЯНИМНОМ, бо він є мером, отже до нього інші вимоги - як для особи, яка сама випхнулася на такий рівень суспільства,
По-перше, він не випхався сам - його вибрали. В т.ч. ті громадяни, котрі телефонували в Службу довіри. Як і ті медики, котрі чисто з професійної точки зору звернулись до Буняка із відповідним проханням-рекомендацією.
>Саме тому, він повинен робити більш виважені й продумані заяви назагал, не тільки стосовно теми наших постінгів.
> 2. Свобода слова або є, або її немає. Якщо виникають бажання обмежити цю свободу, навіть з благочинних причин, то свобода слова перестає існувати.
> 3. Щодо сенсаційности ЗМІ - це їхня суть.
2002.08.05 | Shooter
ПУБЛIКУЙТЕ - I БУДЬТЕ ПРОКЛЯТI!
ПУБЛIКУЙТЕ - I БУДЬТЕ ПРОКЛЯТI!Текст: Мартiн Нанн
The Ukrainian
Вiдкрийте сторiнку дiлових новин будь-якої впливової захiдної газети i ви побачите саме те, що й очiкуєте, - новини бiзнесу. Новини не лише про те, яка чудова якась окремо взята компанiя i як гарно в неї йдуть справи, а об'єктивнi новини про нову продукцiю, змiни профiлю, iнвестицiйний потенцiал, ризики, нагороди, продуктивнiсть, порiвняння, аналiз i зважену аргументацiю. Тепер спробуйте повторити це з фактично будь-якою серйозною українською газетою... Вiдчуйте рiзницю - майже нiякої серйозної iнформацiї про бiзнес.
Давайте перегорнемо сторiнку i звернемося до полiтичних новин. Як не сумно, тут також повно панегiрикiв тому чи iншому полiтику або полiтично вмотивованi випади проти iнших. То що, власне, сталося з усiма справжнiми новинами? Не можу повiрити, що нiчого не вiдбувається, - справи в України йдуть на диво добре, бiзнес переживає пiдйом, i статистика свiдчить про позитивнi змiни, незважаючи на загальний спад у всьому свiтi.
Я не думаю, що у вiдсутностi новин треба звинувачувати журналiстiв, бо багато з них залюбки б висловили власну позицiю щодо того чи iншого питання, якби їм дали хоча б найменшу можливiсть. То хто ж цензурує новини? Великий брат i полiтична iєрархiя? Дуже в цьому сумнiваюся, оскiльки нiде у свiтi немає такої вiдвертої диктатури, котра була б здатна цiлком заткнути рота пресi.
На початку 90-х українськiй пресi було дане "зелене свiтло" у висловленнi думок та коментуваннi подiй. То була "золота ера", кайдани контролю комунiстичних ЗМI нарештi було скинуто i вперше на пам'ятi кiлькох поколiнь журналiсти могли вiльно виявляти свiй талант. Видавцi були в захопленнi вiд появи аналiтичних статей, котрi були випробуванням для полiтикiв та викривали злочиннi оборудки у бiзнесi. Впродовж кiлькох перших рокiв української незалежностi преса була справжнiм голосом народу i вiдображала реалiї свого часу - як добрi, так i поганi. То чому ж нашi сьогоднiшнi газети є таким блiдим вiдображенням минулих?
Криза, що грянула у серпнi 1998 року, розплавивши росiйську економiку, мала катастрофiчний вплив на Україну. ЗМI, пiдтримуванi лише доходами вiд реклами, у багатьох випадках опинилися на межi банкрутства. Тi, що вижили, дуже "схудли". То був час, коли мiж ЗМI починалась справжня вiйна.
Перша стадiя вiйни полягала у "нарощуваннi" накладу видань, а точнiше у заявках видавцiв дутих накладiв. Треба ж було переконати рекламодавцiв у тому, що видання має найбiльшу аудиторiю. Проте друга частина вiйни виявилася значно пiдступнiшою. Це було зародження "платної" журналiстики.
Навiть у демократiях зi значним стажем завжди iснував безпосереднiй зв'язок мiж газетами i полiтичними переконаннями. У Британiї нацiональнi газети, такi як "Дейлi Мiррор" та "Гардiан", традицiйно тяжiли до лiвого крила, тодi як "Експрес" та "Телеграф" були вiдданими прихильниками правих. Однак те, що сталося в Українi, означало не лише вибiр видавцями полiтичних таборiв, а й їхнiй дозвiл сильним свiту сього манiпулювати редакцiйною полiтикою, публiкуючи "платнi" статтi пiд виглядом правдивої журналiстики.
Чимало видавцiв опинилися "мiж молотом i ковадлом". З одного боку їх чекало банкрутство, з iншого - догоджання полiтичним силам. Замiсть того, щоб подавати збалансовану картину правих, лiвих та центристських поглядiв, вони просто стали рупором нових господарiв.
Але не можна звинувачувати лише полiтикiв, тут усе значно серйознiше. Iдея платної журналiстики зараз проникла в усi аспекти виробництва новин, зокрема у сферi бiзнесу. Не заздрю українським журналiстам, бо якщо тiльки публiкацiя мiстить згадку назви продукцiї, компанiї або виду послуг, то - незалежно вiд того, що вони пишуть, незалежно вiд того, наскiльки цi новини цiкавi чи становлять суспiльний iнтерес - така публiкацiя вважається рекламною i не буде опублiкована, якщо компанiя не заплатить!
Ситуацiя виглядає просто абсурдною. Тепер на базi рекламних вiддiлiв газет фактично утворилися органи цензури. Якщо цю ситуацiю довести до крайнього прояву, це означатиме, що жодна дiлова газета не може друкувати жодних дiлових новин, бо журналiстам не дозволяється згадувати будь-яку компанiю, яка не купила собi право фiгурувати в публiкацiї. Чи це також означає, що ведучi колонок плiток у жовтiй пресi не можуть згадувати iмен, якщо їхнi власники належно не заплатять? I полiтики, можливо, за атаки на них у пресi також мають платити? Так, це фарс, i цей фарс стрiмко руйнує довiру до газет.
Якщо усi новини редагуються командами бухгалтерiв, або якщо в газетi тiльки й є мiсця, що для публiкування iмiджевих статей, то який сенс взагалi видавати газети?
Але, знову ж, не можна звинувачувати лише видавцiв. Iндустрiя реклами також має свої проблеми. Аби пояснити, що я маю на увазi, треба визначити рiзницю мiж поняттями "реклама", "iмiджева стаття" i "паблiк рiлейшн".
"Рекламою" можна визначити куплену в газетi площу для публiкацiї спецiально пiдготовленого повiдомлення, короткої iнформацiї про продукцiю, компанiю, послуги або певну подiю. "Iмiджева стаття" є одним з рiзновидiв рекламної технологiї i передбачає платну публiкацiю статтi, що цiлеспрямовано деталiзує задану тему. "Iмiджева стаття" на Заходi значно дорожча, оскiльки вважається бiльш ефективною. Редактори чiтко вiдокремлюють "iмiджевi" публiкацiї вiд основного тексту, друкуючи їх iншим шрифтом та подаючи їх у рубриках з недвозначними назвами. В Українi усе це часто робиться дещо по-iншому, i нас вводять в оману, видаючи iмiджевi статтi за журналiстику. PR є способом надання журналiстам цiкавої iнформацiї, на основi якої вони можуть створити об'єктивний матерiал. У бiльшостi великих захiдних корпорацiй вважається неприйнятним платити пресi з етичних та професiональних мiркувань.
Ще одним важливим чинником, що вiдрiзняє iнформацiю, яку мiстять рекламнi та iмiджевi газетнi матерiали, є те, що вони зазвичай готуються рекламними агентствами. Успiшний PR, з iншого боку, полягає в тому, що, на думку ЖУРНАЛIСТА, iнформацiя є справдi цiкавою для видання та його аудиторiї. Ви можете зауважити: "Але як можна проконтролювати, що журналiст має намiр сказати?" Вiдповiдь - нiяк не можна, i це називається свободою преси. Ви просто повиннi створити хороший iнформацiйний привiд, що мiстить значно глибший погляд на предмет, нiж реклама.
Але є ще дещо. Багато рекламних агентств додатково заробляють на комiсiйних та знижках, якi їм надає преса. Чим бiльший обсяг реклами, тим бiльшi комiсiйнi. На класичному PR агентства не можуть заробити такi ж грошi, а тому вони часто переконують своїх клiєнтiв, що PR не спрацьовує. Нiхто не проти того, щоб рекламнi агентства робили свiй бiзнес, але й не треба лукавити. Оборот мiжнародної PR-iндустрiї становить мiльярди доларiв на рiк, але тут це визнано агентствами не працюючим.
Є просто курйознi приклади. Як-от, скажiмо, з добре вiдомим рекламним агентством, яке пiдготувало статтю про одну з провiдних марок прального порошку. Агентство купило площу у популярному виданнi, котре слухняно опублiкувало статтю, в якiй одинадцять разiв згадується назва марки... посеред полiтичних матерiалiв. Невже рекламне агентство справдi вважало, що українськi читачi не зрозумiють рiзницi мiж рекламою та справжньою журналiстською статтею, тим бiльше, коли ця реклама розмiщена в роздiлi полiтики?
Є компанiї, якi незворушно вiрять, що єдиний вихiд - платити. Як, наприклад, одна iноземна компанiя. Її нового директора з маркетингу колеги розкритикували за його намагання вiдстояти практику корпорацiї, прийняту у всьому свiтi, що полягала у вiдмовi платити пресi. Врештi-решт колеги перемогли. Найцiкавiше те, що iнформацiя, за яку було заплачено, мала таку суспiльну вагу, що найiмовiрнiше була б опублiкована i без грошей, якби компанiя пiдiйшла до вирiшення проблеми професiонально. Найсумнiшим результатом такої полiтики є те, що українського споживача фактично позбавляють iнформацiї.
Описана ситуацiя має значно серйознiшi наслiдки, оскiльки сьогоднi Україна не є закритою фортецею. Це скляний будинок, у якому свiт може бачити усi подiї фактично у реальному часi.
Понад 84 % журналiстiв у свiтi сьогоднi використовують Iнтернет як первинне джерело iнформацiї. Насамперед, йдеться про газети, що виходять у всесвiтнiй мережi. То ж хiба дивно, що Україна виглядає так непривабливо в очах мiжнародної спiльноти, якщо уся iнформацiя в наших газетах або перебуває пiд перехресним вогнем полiтичних сил, або є звичайною рекламою? Недавнi свiтовi дослiдження визначили: нацiональна преса - третє за важливiстю джерело дiлової iнформацiї для iноземних iнвесторiв. I якщо серйозної дiлової iнформацiї в українських ЗМI немає, то стає зрозумiлим незначний обсяг iноземних iнвестицiй.
То як же змiнити ситуацiю на краще? По-перше, газети - невiд'ємна складова демократичного процесу, журналiсти - не найманцi, яким платять за заповнення сторiнок газети текстом. Вони "сумлiння суспiльства". Iнодi вони платять за це власним життям, як це сталося з тими журналiстами, що зазнавали переслiдувань за часiв Радянського Союзу, чи з тими, що загинули у Пiвденнiй Африцi, Боснiї та Афганiстанi, або були вигнанi iз Зiмбабве. Однак переслiдування нiколи не зупиняли i не зупинятимуть професiональних журналiстiв у їхньому прагненнi вiдобразити новини.
Хотiлося б думати, що нiкому не дозволено купувати пресу. Адже чому в жодному захiдному поважному виданнi не можна купити PR-статтю? Може, прийшов час українським журналiстам i редакторам знову взяти у свої руки контроль над власними публiкацiями i зупинити цю безглузду практику, яка хоч i дає заробити видавцевi, але водночас руйнує життєво важливу частину демократичного процесу?
Преса завжди муситиме рахуватися з полiтикою, це є частиною життя суспiльства, але у журналiстiв має також бути джерело натхнення для прояву свого таланту та обов'язку. Коли людина має честь iменувати себе журналiстом, то мусить також брати на себе вiдповiдальнiсть, яку це звання передбачає.
Якщо ми не можемо вiрити тому, що написано у наших газетах, або тому, що ми чуємо по радiо i телебаченню, то як ми зможемо будувати власнi принципи? Журналiсти морально вiдповiдальнi за донесення правди до громадськостi. Видавцi морально вiдповiдальнi за публiкацiю такої iнформацiї незалежно вiд соцiальних, полiтичних чи фiнансових наслiдкiв.
Без свободи преси ми не можемо бути вiльними. Можливо, нашим видавцям треба пригадати, що писала "Лондон Таймс" 1860 року: "Публiкуйте - i будьте проклятi!"
2002.08.05 | Конструктор
Re: НЕ ТРЕБА ЗАЙМАТИСЯ ДЕМАГОГІЄЮ
Мертві Бджоли Загудуть писав(ла):> НЕ ТРЕБА ЗАЙМАТИСЯ ДЕМАГОГІЄЮ
Shift на клавиатуре западает, или Вы просто покричать любите?
> 1. Мер Буняк НЕ Є ЗВИЧАЙНИМ ГРОМАДЯНИМНОМ, бо він є мером, отже до нього інші вимоги - як для особи, яка сама випхнулася на такий рівень суспільства, де він є предметом критики усього народу. Отже, його думка є особливою. До неї прислухаються набагато більше ніж до Вас і до нас. Саме тому, він повинен (выделение мое, Конструктор) робити більш виважені й продумані заяви назагал, не тільки стосовно теми наших постінгів.
Потрудитесь, пожалуйста, сообщить, кому он это должен.
Мне хотелось бы услышать Ваше мнение по этому вопросу.
> 2. Свобода слова або є, або її немає. Якщо виникають бажання обмежити цю свободу, навіть з благочинних причин, то свобода слова перестає існувати.
Любопытно, знакомы ли Вам такие понятия, как "государственная тайна", "тайна следствия", "медицинская тайна" и т.п.?
> Вона існує не тільки для того, щоб повідомляти й висловлювати щесь неконтроверсійне. Якщо ви пам*ятаєте, то під час 2ї Світової війни, ББС звинувачували у занадто об*єктивному висвітленні подій на фронті, що багатьом англійцям в уряді здавалося таким, що працює на користь німців. Однак, у англійців вистачило такту й толерантности терпіти відмінну точку зору від їхньої. Завдяки цьому ББС збудувало собі репутаціє НАЙОБ*ЄКТИВНІШОГО джерела інформації в світі.
Я рад за репутацию BBC.
> 3. Щодо сенсаційности ЗМІ - це їхня суть. Ви мусите зрозуміти як працюють ЗМІ для того, щоб переконливо піддавати їх критиці. Візміться самі редагувати газету чи журнал. Якщо Ви не даватимете сенсаційних матеріалів - у Вас не будуть купувати, рекламодавці будуть Вас оминати й Ви збанкрутуєте.
По логике, аналогичной Вашей, если киллеры не будут убивать, у них кончатся деньги, и они помрут с голоду.
Ну и что теперь? Узаконить профессиональные убийства?
> Є альтернативні цьому варіанти, як наприклад ГРОМАДСЬКЕ РАДІО чи ТЕЛЕБАЧЕННЯ, яке має зовсім інший підхід, немає реклами, не женеться за сенсаціями тощо. Однак, то вже інша тема.
Слава Богу, что они еще есть.
2002.08.05 | Мертві Бджоли Загудуть
Принципові питання
Шановний Конструкторе,Немає ані часу ані бажання роз*яснювати усе, що ви бажаєте. Однак, варто зазначити те, що наша дискусія виходить за межі суто львівсьвої трагедії та її висвітлення у ЗМІ.
Тут вже мова йде про свободу слова й функції "слуг народу", як от наприклад мерів міст і вище. Насьогодні в Україні немає свободи слова. Свободу слова дуже бояться в України. Тому вбивають журналістів (Гонгадзе, Александров...) і закривають інтернет-видання (Обком, наприклад) Посадові особи в Україні не терплять ніякої критики проти себе, на відміну від решти цивілізованого світу, де критика посадових осіб - одна з невід*ємних частин посади.
Отож, ще раз хотоілося б наголосити на тому, що такий принцип як свобода слова є абсолютним. Незалежно від ситуацій. Хоч і наші з Вами погляди абсолютно співпадають щодо особистого несприйняття і небажання дивитися жащливі образи на ТБ. Однак - це особисте. А принципово - нехай ЗМІ роблять усе що вважають за необхідно.
А влада усіх рівнів повинна займатися господарсько-адміністративними питаннями й бути завжди відкритою до будь-якою критики, навіть безпідставної та образливої. Саме у цьому полягає принцип служіння народові, а не власній кишені чи власним амбіціям.
А всьо інше то хєрня казали тато тіко бджоли вєщ.
2002.08.05 | Shooter
Гарячим ...м-м-м...особам, навіть якщо вони і не гудуть, ...
Мертві Бджоли Загудуть писав(ла):> Отож, ще раз хотоілося б наголосити на тому, що такий принцип як свобода слова є абсолютним.
...варто би було знати/дізнатися, що в цьому світі абсолютним є тільки зоряне небо над нами...
2002.08.05 | Мертві Бджоли Загудуть
Про абсолютне і що ж є не хєрня
Якраз це небо і є НАЙМЕНШ абсолютним, адже те що Ви побачите на зоряному небі сьогодні ввечорі - світло зірок, що тільки но дійшло до нас за мільйони-мільярдів світлових років...Абсолютним тільки є ПОРОЖНЕЧА та страждання живих істот у цьому нашому світі й спосіб звільнення від страждань шляхом усвідомлення цього.
А, в принципі, то всьо хєрня. Тато казали шо всьо хєрня тіко бджоли вєщ. А акщо подумати, то й бджоли хєрня.*
*(Перефразування Лесика Подревлянського)
2002.08.05 | Shooter
:) Читайте Канта
Взагалі-то, покоління Пі чомусь не любить особливо гризти граніт науки.Надають перевагу опиванню бурдою імени свого покоління.
2002.08.05 | Мертві Бджоли Загудуть
Читайте Пєлевіна та Сорокіна (може допоможе) (-)
2002.08.05 | Shooter
:) То вторинне чтиво. Не на рідній мові - третинне(-)
2002.08.05 | Мертві Бджоли Загудуть
А Вам раджу Василя Кожелянка у великий кількости!!! (-)
2002.08.03 | НеДохтор
"Дзеркало Тижня": Відчуття пораненого міста.
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/404/35675/-------------------
ВІДЧУТТЯ ПОРАНЕНОГО МІСТА
За замовленням «ДТ» соціологічна служба Центру Разумкова з 30 липня по 1 серпня у Львові опитала 869 респондентів. Жителі «пораненого міста», безумовно, уважно стежать за результатами комісії, покликаної розслідувати трагедію, що відбулася. Проте кожний із опитаних щодо винуватців має свою думку. 58,9 відсотка складають провину на організаторів шоу. 21,4 вважають винуватими пілотів. 20,5 — Верховного Головнокомандувача (Президента). 17,7 вважають, що винувата місцева влада. 16,9 — що Міністерство оборони. З висновками не стали поспішати 14,6 відсотка, утруднившись із відповіддю.
Ситуація потребує об’єктивного, чіткого розслідування, але при цьому 56,1 відсотка львів’ян не вірять у те, що покарані будуть саме ті, хто справді винний. Лише 18 відсотків вірять у неупереджений вердикт. Майже 26 відсотків не змогли відповісти на це запитання. Вкотре суспільство висловило недовіру державним інститутам. І вкотре у держави з’явився шанс хоча б почасти відновити цю довіру. Тим більше що львів’яни в принципі готові цей шанс політикам і чиновникам надати: 43,5 відсотка опитаних вважають, що «і влада, і опозиція не намагаються заробити політичний капітал, а допомагають, чим можуть». Правду кажучи, у нас, на відміну від пропрезидентських журналістів, у даній ситуації не повернувся б язик, щоб сказати, що «Президент зробив гарний хід, припинивши відпустку і прилетівши до Львова». Глава держави зробив те, що мав зробити, так само як і Юлія Тимошенко, яку у цьому місті навесні підтримало понад 25 відсотків виборців. Ми, щоправда, не зовсім зрозуміли, чому в один із днів трауру у Львові не з’явився Віктор Ющенко, якому на виборах підставили плече понад половина львів’ян.
І все ж, серед мешканців західної столиці вистачає скептиків. 10,9 відсотка опитаних вважають, що «політичний капітал на трагедії намагається заробити Президент». 10,3 відсотка підозрюють у цьому тих, хто знаходиться в опозиції до Президента. 9,6 — убачають нещирість у діях і заявах місцевої влади. 34,6 — не змогли визначитися з відповіддю на поставлене запитання про прагнення різноманітних сил заробити політичний капітал.
Трагедія у Львові — третій випадок за останні два роки, коли з вини ЗС України гинуть мирні люди (Бровари, збитий літак авіакомпанії «Сибір», аварія в Скнилові). «Як ви вважаєте, які заходи необхідно вжити, щоб уникнути подібних трагедій надалі?» Із запропонованих варіантів респонденти могли вибрати усе, на їхню думку правильне. Несподівано найдійовішим заходом 45,4 відсотка назвали «перехід армії на професійну основу». Другою необхідною складовою безпеки 43,8 відсотка львів’ян назвали «поліпшення економічного становища країни». 41,3 виступають за «збільшення державних витрат на потреби оборони». Цілком очевидно, що жителі Львова у ці складні дні продемонстрували спроможність аналізувати причини катастрофи ширше і глибше, ніж можна було б очікувати від людей, які зазнали стресу і болю втрати. 20,6 респондентів виступають за «встановлення суворого цивільного контролю над армією». На відсоток менше тих, хто вважає ефективним заходом «обов’язкове покарання справжніх винуватців у всіх трьох випадках». І лише 5 відсотків, що дуже несподівано для європеїзованого Львова, вважають за доцільне «призначення міністром оборони цивільної особи». Не замислювалися над вище поставленим питанням лише 4 відсотки.
Зате 26,9 відсотка львів’ян не змогли відповісти на запитання: «Чи вважаєте ви виправданим узяття під охорону головнокомандувача ВПС генерала Стрельникова, командуючого корпусом генерала Онищака, заступника командуючого корпусом генерала Третьякова і заступника керівника польотів підполковника Яцюка?» 39,3 вважають такий захід виправданим. 33,8 — ні. Цілком можливо, що цими днями далеко не всі громадяни України можуть відчути різницю між ознаками поліцейської держави й ознаками прагнення влади домогтися об’єктивності слідства.
І ще одна несподіванка. Лише 2,2 відсотка опитаних (!) вважають, що і надалі «потрібно проводити військові паради, шоу і показові стрілянини». 43,2 припускають їхнє проведення «але за умови існування суворого контролю щодо безпеки людей». Лише 0,1 опитаних ще не визначилися зі своїм ставленням до заходів, покликаних піднімати бойовий дух армії і градус громадянського патріотизму. А от 54,5 відсотка сказали своє категоричне «ні» парадам і показухам різноманітного штибу. 52,5 із тих, хто вважає за доцільне тимчасове позбавлення країни видовищ переконаний, що це потрібно зробити заради безпеки. 46,3 переконані в тому, що відмовитися від помпезних заходів варто з економічних причин. 1,2 відсотка не змогли сформулювати причину власної тривоги
-------------------
2002.08.02 | Іван
А як вам такий зразок роботи ЗМІ (російською, це більш типово):
"-Внимание, в эфире Ландыш-ТВ. Мы ведем наш репортаж из кузова грузовика, в котором вывозятся неопознанные останки (части) тел зрителей, погибших на авиашоу. Вот эта кисть руки, бесспорно, девочки..." (Ну і так далі)Цей вигаданий текст на жаль має шанс скоро стати невигаданим.