Є.Жовтяк: Чи можна вірити президентським ініціативам?
08/27/2002 | Майдан-Інформ
Чи можна вірити президентським ініціативам?
Виступаючи 24 серпня з привітанням до українського народу, Президент України Л. Кучма раптом “змінив” свій курс, яким він неухильно ішов попередні 8 років. Нагадаю, що Л. Кучмі весь час “не вистачало повноважень” щоб виконати свої конституційні обов’язки та передвиборні обіцянки про покращення життя населення. Ті, хто пам’ятають прем’єрство Леоніда Даниловича теж пригадують, що усі його публічні виступи зводилися до того, що йому потрібні додаткові повноваження. Мої однокурсники по Харківському авіаційному інституту, яким довелося працювати на Дніпропетровському Південмаші пригадують регулярні похмільні істерики їхнього парторга, а потім директора якому і тоді постійно “не вистачало повноважень”…..
Принагідно нагадаю, що прем’єр-міністр Кучма мав повноваження, які ніколи не снилися жодному диктатору - він власноручно видавав Декрети Кабінету міністрів, які мали силу законів. Так, так, і сумнозвісний Декрет про довірчі товариства також…
Ставши президентом Л. Кучма добився від Верховної Ради права видавати Укази із силою закону… Якщо хтось скаже, що ці декрети і ці Укази були недолугі і дурні, він помиляється. Всі Декрети і Укази підкорялися “високій цілі”: за рахунок зубожіння українців і розкрадання держави збагатити себе і своє найближче оточення – всіх цих суркісів, волкових, пінчуків, медведчуків, засух… І робилося це цинічно, наполегливо, цілеспрямовано.
І раптом Л. Кучма заявляє, що він буцімто готовий поступитися частиною президентських повноважень, а також підтримує пропорційну систему виборів до Верховної Ради та виступає за проведення адміністративно-територіальної реформи? Чи не сон це?
Нагадаю, що з такими ініціативами неодноразово виступали під час виборів, а також у Верховній Раді України представники виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”.
Я переконаний, що Конституція України є одною з кращих у світі і вона б дуже добре працювала в будь-якій цивілізованій державі, де інститути громадянського суспільства убезпечують народи цих держав навіть від претендування на найвищі державні посади шарикових і швондерів… Адже жодна цивілізована людина не потрактує відповідну статтю Конституції про те, що Закони підписує президент, як право Л. Кучми не підписувати взагалі Закони, які йому особисто не подобаються. Конституцією України передбачено цивілізоване право Президента накладати вето на Закони, прийнятті парламентом. Але якщо вето подолано парламентом Президент зобов’язаний(!) підписати і оприлюднити такий Закон. Така норма, здавалося б, є зрозуміла для кожної цивілізованої людини. Але не для Кучми, який після подолання вето не підписує Закони які йому особисто не подобаються, або є шкідливим для його кримінально-олігархічного оточення.
До речі, на Закон про вибори, який передбачає пропорційну виборчу систему, Л. Кучма 5 разів накладав вето саме через те, що його кримінальному оточенню здається простішим за допомогою адмінресурсу купити собі конкретні мажоритарні округи, ніж доказувати виборцям всієї України “переваги” своєї партійної програми. Очевидно, що й норма Конституції про призначення президентом прем’єр-міністра розрахована на цивілізовану країну, де президент призначає того кого підтримує парламент. У виконанні Кучми ця норма спотворена до того, що Кучма призначає послушного виконавця своїх кримінальних забаганок, а депутатів шляхом шантажу, залякувань, підкупу, фізичного і морального тиску заставляють підтримати кандидатуру, запропоновану Л. Кучмою. Так було із призначення всіх прем’єрів. Єдиний виняток – В. Ющенко, якого фактично нав’язала Кучмі Верховна Рада. І це дало негайні результати в економіці і соціальному забезпеченні населення. Можна б було наводити і інші приклади довільного трактування Л. Кучмою та його кримінальним оточенням статей Конституції. Але наш 8-річний досвід говорить про те, що, через слабкість інститутів громадянського суспільства, які не змогли протистояти узурпації влади президентом, нам треба передбачити такі запобіжники в Конституції. Один із них - це перехід до парламентсько-президентської моделі.
Що стосується адміністративно-територіальної реформи, то вона давно вже назріла. Не буду зупинятися на деталях. Означу лише найголовнішу проблему. Це повернення самоврядування на районний та обласний рівень. Вся практика кучмівського “державотворення” показала шкідливість такого утворення як районні та обласні державні адміністрації. Адже, за незначними винятками, вся кадрова робота Л. Кучми полягала в тому, щоб призначати головами адміністрацій (районних і обласних) людей, за якими “тюрма плаче”. Адже тоді вони є послушними і виконують будь яку забаганку патрона - чи то фальсифікація виборів, чи то незаконний збір коштів для “папы” (так вони називають Л. Кучму на своєму кримінальному жаргоні). Це утворення, які працюють виключно на збагачення кримінально-олігархічних кланів і ніякої відповідальності перед виборцями районів та областей не несуть. В той же час на районному рівні взагалі не існує ніяких загальнодержавних неделегованих повноважень, є лише загальнодержавні делеговані (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і т.п.) та самоврядні. Тому логічним є повернення самоврядування на районний рівень у повному обсязі. Тобто, всю виконавчу владу у районі повинні здійснювати призначенні районними радами райвиконкоми. І ніякого дублювання у вигляді “представників президента” та іншої чортівні !
На обласному ж рівні вже з’являються певні державні неделеговані повноваження (такі як, призов до армії), тому тут треба говорити про розмежування повноважень. Самоврядними та державними делегованими має займатися облвиконком, що призначається обласною радою. Державними неделегованими – державний службовець із статусом таким, який має префект у Фракції. Зі штатом у декілька осіб. І жодного дублювання повноважень із облвиконкомом !
Чи здатен Кучма, який із далеких парторгівських сімдесятих років чи не щодня на всіх посадах влаштовував істерики з приводу того, що йому не вистачає повноважень; який врешті решт добився узурпації влади в Україні; який на дух не переносить парламентаризм ( не конкретний парламент, а саме парламентаризм), піти на обмеження своїх повноважень і підтримати перехід України до парламентсько-президентської республіки? Переконаний, що ні.
Чи здатний Кучма насправді підтримати пропорційні вибори до Верховної Ради України? Кучма так само як і я, не любить цю Верховну Раду. Але я її не люблю за те, що в ній забагато суркісів, волкових, пінчуків, засух, а Кучма її не любить через те, що в ній, на його погляд, замало суркісів, волкових, пінчуків, засух… Останні вибори показали, що, за пропорційної системи, у цих панів практично немає шансів пролізти до парламенту. І ви хочете щоб я повірив, що Кучма кине на призволяще своє олігархічно-кримінальне оточення і підтримає пропорційні вибори. НЕ ВІРЮ!
То може Л. Кучма вже став добропорядним громадянином України і хоче жити лише на одну зарплату, відмовившись від данини, яку йому щодня збирають по всіх куточках України вірно піддані голови обласних державних адміністрацій (єдина мета, заради якої насправді існують ці органи). Не віриться.
Тоді навіщо цей цирк із президентськими “ініціативами” від 24 серпня 2002 року?
Переконаний, що єдина мета цих “ініціатив” – втягнути опозиційні сили в переговорний процес задля зниження гостроти намічених на 16 вересня протестних акцій та посіяти розбрат серед опозиції. Коли ж після довгих дебатів і суперечок ініціатори цих змін нарешті вийдуть на компромісний варіант, Кучма накаже пропрезидентським фракціям не голосувати за такі зміни. І знову вийде сухим із води. Скаже “я хотів, а парламент не підтримав”.
Отже, на моє глибоке переконання, ці зміни необхідні. Але єдиний спосіб їх добитися - доповнити вимогу таких змін ще однією: негайної відставки Л. Кучми із посади Президента України!
Є.Жовтяк.
народний депутат України,
член фракції “Наша Україна”.
Виступаючи 24 серпня з привітанням до українського народу, Президент України Л. Кучма раптом “змінив” свій курс, яким він неухильно ішов попередні 8 років. Нагадаю, що Л. Кучмі весь час “не вистачало повноважень” щоб виконати свої конституційні обов’язки та передвиборні обіцянки про покращення життя населення. Ті, хто пам’ятають прем’єрство Леоніда Даниловича теж пригадують, що усі його публічні виступи зводилися до того, що йому потрібні додаткові повноваження. Мої однокурсники по Харківському авіаційному інституту, яким довелося працювати на Дніпропетровському Південмаші пригадують регулярні похмільні істерики їхнього парторга, а потім директора якому і тоді постійно “не вистачало повноважень”…..
Принагідно нагадаю, що прем’єр-міністр Кучма мав повноваження, які ніколи не снилися жодному диктатору - він власноручно видавав Декрети Кабінету міністрів, які мали силу законів. Так, так, і сумнозвісний Декрет про довірчі товариства також…
Ставши президентом Л. Кучма добився від Верховної Ради права видавати Укази із силою закону… Якщо хтось скаже, що ці декрети і ці Укази були недолугі і дурні, він помиляється. Всі Декрети і Укази підкорялися “високій цілі”: за рахунок зубожіння українців і розкрадання держави збагатити себе і своє найближче оточення – всіх цих суркісів, волкових, пінчуків, медведчуків, засух… І робилося це цинічно, наполегливо, цілеспрямовано.
І раптом Л. Кучма заявляє, що він буцімто готовий поступитися частиною президентських повноважень, а також підтримує пропорційну систему виборів до Верховної Ради та виступає за проведення адміністративно-територіальної реформи? Чи не сон це?
Нагадаю, що з такими ініціативами неодноразово виступали під час виборів, а також у Верховній Раді України представники виборчого блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”.
Я переконаний, що Конституція України є одною з кращих у світі і вона б дуже добре працювала в будь-якій цивілізованій державі, де інститути громадянського суспільства убезпечують народи цих держав навіть від претендування на найвищі державні посади шарикових і швондерів… Адже жодна цивілізована людина не потрактує відповідну статтю Конституції про те, що Закони підписує президент, як право Л. Кучми не підписувати взагалі Закони, які йому особисто не подобаються. Конституцією України передбачено цивілізоване право Президента накладати вето на Закони, прийнятті парламентом. Але якщо вето подолано парламентом Президент зобов’язаний(!) підписати і оприлюднити такий Закон. Така норма, здавалося б, є зрозуміла для кожної цивілізованої людини. Але не для Кучми, який після подолання вето не підписує Закони які йому особисто не подобаються, або є шкідливим для його кримінально-олігархічного оточення.
До речі, на Закон про вибори, який передбачає пропорційну виборчу систему, Л. Кучма 5 разів накладав вето саме через те, що його кримінальному оточенню здається простішим за допомогою адмінресурсу купити собі конкретні мажоритарні округи, ніж доказувати виборцям всієї України “переваги” своєї партійної програми. Очевидно, що й норма Конституції про призначення президентом прем’єр-міністра розрахована на цивілізовану країну, де президент призначає того кого підтримує парламент. У виконанні Кучми ця норма спотворена до того, що Кучма призначає послушного виконавця своїх кримінальних забаганок, а депутатів шляхом шантажу, залякувань, підкупу, фізичного і морального тиску заставляють підтримати кандидатуру, запропоновану Л. Кучмою. Так було із призначення всіх прем’єрів. Єдиний виняток – В. Ющенко, якого фактично нав’язала Кучмі Верховна Рада. І це дало негайні результати в економіці і соціальному забезпеченні населення. Можна б було наводити і інші приклади довільного трактування Л. Кучмою та його кримінальним оточенням статей Конституції. Але наш 8-річний досвід говорить про те, що, через слабкість інститутів громадянського суспільства, які не змогли протистояти узурпації влади президентом, нам треба передбачити такі запобіжники в Конституції. Один із них - це перехід до парламентсько-президентської моделі.
Що стосується адміністративно-територіальної реформи, то вона давно вже назріла. Не буду зупинятися на деталях. Означу лише найголовнішу проблему. Це повернення самоврядування на районний та обласний рівень. Вся практика кучмівського “державотворення” показала шкідливість такого утворення як районні та обласні державні адміністрації. Адже, за незначними винятками, вся кадрова робота Л. Кучми полягала в тому, щоб призначати головами адміністрацій (районних і обласних) людей, за якими “тюрма плаче”. Адже тоді вони є послушними і виконують будь яку забаганку патрона - чи то фальсифікація виборів, чи то незаконний збір коштів для “папы” (так вони називають Л. Кучму на своєму кримінальному жаргоні). Це утворення, які працюють виключно на збагачення кримінально-олігархічних кланів і ніякої відповідальності перед виборцями районів та областей не несуть. В той же час на районному рівні взагалі не існує ніяких загальнодержавних неделегованих повноважень, є лише загальнодержавні делеговані (освіта, охорона здоров’я, соціальний захист і т.п.) та самоврядні. Тому логічним є повернення самоврядування на районний рівень у повному обсязі. Тобто, всю виконавчу владу у районі повинні здійснювати призначенні районними радами райвиконкоми. І ніякого дублювання у вигляді “представників президента” та іншої чортівні !
На обласному ж рівні вже з’являються певні державні неделеговані повноваження (такі як, призов до армії), тому тут треба говорити про розмежування повноважень. Самоврядними та державними делегованими має займатися облвиконком, що призначається обласною радою. Державними неделегованими – державний службовець із статусом таким, який має префект у Фракції. Зі штатом у декілька осіб. І жодного дублювання повноважень із облвиконкомом !
Чи здатен Кучма, який із далеких парторгівських сімдесятих років чи не щодня на всіх посадах влаштовував істерики з приводу того, що йому не вистачає повноважень; який врешті решт добився узурпації влади в Україні; який на дух не переносить парламентаризм ( не конкретний парламент, а саме парламентаризм), піти на обмеження своїх повноважень і підтримати перехід України до парламентсько-президентської республіки? Переконаний, що ні.
Чи здатний Кучма насправді підтримати пропорційні вибори до Верховної Ради України? Кучма так само як і я, не любить цю Верховну Раду. Але я її не люблю за те, що в ній забагато суркісів, волкових, пінчуків, засух, а Кучма її не любить через те, що в ній, на його погляд, замало суркісів, волкових, пінчуків, засух… Останні вибори показали, що, за пропорційної системи, у цих панів практично немає шансів пролізти до парламенту. І ви хочете щоб я повірив, що Кучма кине на призволяще своє олігархічно-кримінальне оточення і підтримає пропорційні вибори. НЕ ВІРЮ!
То може Л. Кучма вже став добропорядним громадянином України і хоче жити лише на одну зарплату, відмовившись від данини, яку йому щодня збирають по всіх куточках України вірно піддані голови обласних державних адміністрацій (єдина мета, заради якої насправді існують ці органи). Не віриться.
Тоді навіщо цей цирк із президентськими “ініціативами” від 24 серпня 2002 року?
Переконаний, що єдина мета цих “ініціатив” – втягнути опозиційні сили в переговорний процес задля зниження гостроти намічених на 16 вересня протестних акцій та посіяти розбрат серед опозиції. Коли ж після довгих дебатів і суперечок ініціатори цих змін нарешті вийдуть на компромісний варіант, Кучма накаже пропрезидентським фракціям не голосувати за такі зміни. І знову вийде сухим із води. Скаже “я хотів, а парламент не підтримав”.
Отже, на моє глибоке переконання, ці зміни необхідні. Але єдиний спосіб їх добитися - доповнити вимогу таких змін ще однією: негайної відставки Л. Кучми із посади Президента України!
Є.Жовтяк.
народний депутат України,
член фракції “Наша Україна”.