Олександр Мороз: Що криється за словесною маскою?
08/27/2002 | Shooter
Що криється за словесною маскою?
Олександр Мороз, для УП , 27.08.2002, 17:14
Коментар з приводу виголошеного звернення президента
Нічого нового президент не сказав, тому ні про яке "перехоплення ініціативи" не йдеться. До речі, до мене зателефонував Йосип Вінський, щоб уточнити, де і коли ми будемо вручати квиток члена СПУ Кучмі, адже в його повідомленні використані всі тези, передбачені в програмі СПУ, засадах внутрішньої й зовнішньої політики, передвиборній програмі партії на виборах 1999 і 2002 року. Але, власне, це й не важливо. Важливо, чи слова президента щирі і чи збирається він реалізовувати проголошені наміри.
Очевидно, оновленому оточенню президента хотілося чимось оригінальним доповнити часті повідомлення про економічне зростання України, зважаючи на те, що вони скептично сприймаються людьми. Тому й з'явилися вислови про "новий етап". Таке вже було: наприкінці свого президентства Горбачов мало не в кожному виступі згадував про "новий етап". Схоже, той, хто редагував звернення Кучми, робив прозорі натяки і йому, і суспільству.
Окрім оголошення про початок контролю президента за освітою, охороною здоров'я, пенсійними справами (до цього, напевно, від таких обов'язків він був звільнений), вибраний спосіб привітання зі святом зводився до пропаганди наміру змінювати систему влади, переходу до парламентсько-президентської форми правління. Та чи є в нього такі наміри і що криється за його словами?
Кожен, хто хоч трохи цікавиться політикою, помітить, що звернення президента - чергова спроба замаскувати реакційні наміри щодо продовження узурпації влади з одночасним виведенням президента за межі відповідальності за наслідки правління. Уявляєте: нинішня пропрезидентська більшість у парламенті формує "коаліційний уряд", несе з ним відповідальність за роботу, а президент - осторонь, хоч так само призначає-звільняє міністрів, безпосередньо керує через держадміністрації й держсекретарів. Тобто влада повна, але зовні її ніби й немає.
Треба розуміти, що коаліційний уряд формується тією, пропрезидентською, частиною депутатів, які не одержали переважної підтримки на виборах, а ідея "коаліційності" використовується як спокуса для "конструктивної частини опозиції" (зрозуміло, що критерій "конструктивності" визначатимуть ті, хто готував звернення).
Уся нещирість звернення підтверджується посиланням на збанкрутілі ідеї референдуму 2000 року, адже в Україні уже давно ніхто не сумнівається, що фальшивий референдум затіяний був для утвердження авторитаризму і не був причетний ні до європейських стандартів демократії загалом, ні до парламентсько-президентської форми правління зокрема.
"Більшість", "стала більшість", - ще один витвір владного словоблуддя в системі узурпованої влади. Як юридична категорія і як фактор політичного життя, така більшість - нісенітниця, абсурд, фарс. Вона своїм статусом не може піднятися вище ролі прислужника владного режиму.
Більшість може бути сформована не внаслідок ревізії результатів виборів із використанням каральних органів держави, а внаслідок виборів на пропорційній основі. Про останнє президент говорить спокійно, як про віддалене майбутнє, що його не стосується.
Тим часом, фактична його позиція протилежна. Він шість разів накладав вето на пропорційний виборчий закон, а постанову про принцип пропорційності півтора місяця тому не підтримали якраз депутати із президентської "єди". Це факти, які не замаскуєш найвишуканішими демократичними словосполученнями.
Характерним є і натяк президента на пропорційні вибори, але "європейського змісту". Що тим передбачається, можна лише здогадуватися, бо в Європі різні країни мають різні виборчі закони, але спільною їх рисою є відсторонення виконавчої влади від виборчого процесу. Європейський зміст - це вибори без адмінресурсу, а в теперішній Україні адмінресурс і є джерелом криміналізованої влади. Адмінресурс потрібно зламати, змінивши тим самим умови виборів. Це одне із завдань, які ставить перед собою опозиція.
Зміни по суті, а не на словах, вимагають відображення їх у Конституції України, інакше будь-які кроки, що зовні нагадують корекцію системи влади, будуть нелегітимними, незаконними і використовуватимуться як контрзаходи проти опозиції. Згадка у зверненні про зміни в Конституції доречна, але вона так само нещира і зводиться до створення "робочої групи". По-перше, за Конституцією зміни до неї - функція лише парламенту, і якісь "робочі групи" тут зайві. По-друге, проект закону про зміни до Конституції давно внесений, він не розглядається Конституційним Судом. І теж зрозуміло чому.
Наміри тих, хто готував і озвучував звернення, прозорі: затягнути справу створенням додаткових структур, експериментами з "коаліційним" урядом, торжищами з "більшістю", тобто створенням видимості роботи там, де потрібні швидкі й конкретні дії.
Це, звичайно, імітація перехоплення ініціативи опозиції, спроба випустити пару, нейтралізувати зусилля громадськості, тих сил, які насправді прагнуть зміни системи влади. Якби це було не так, якби звернення президента було щирим, він сьогодні ж оприлюднив би прийнятий більше двох років тому закон про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, вніс би свій проект змін до Конституції і наполіг, щоб до середини вересня він пройшов перше читання, запропонував би парламенту проект тимчасового (до змін в Основному Законі) документа, яким би обмежив свої повноваження. Нічого цього, звичайно, не буде.
Натомість опозиція свої дії і декларує, і намагається реалізовувати, тим паче, що розмірковування президента лише підтверджують об'єктивну потребу зміни системи влади. Опозиція буде добиватися таких змін, незважаючи на спроби нинішнього керівництва держави відволікти увагу громадян від цієї справді ключової проблеми.
Олександр Мороз, для УП , 27.08.2002, 17:14
Коментар з приводу виголошеного звернення президента
Нічого нового президент не сказав, тому ні про яке "перехоплення ініціативи" не йдеться. До речі, до мене зателефонував Йосип Вінський, щоб уточнити, де і коли ми будемо вручати квиток члена СПУ Кучмі, адже в його повідомленні використані всі тези, передбачені в програмі СПУ, засадах внутрішньої й зовнішньої політики, передвиборній програмі партії на виборах 1999 і 2002 року. Але, власне, це й не важливо. Важливо, чи слова президента щирі і чи збирається він реалізовувати проголошені наміри.
Очевидно, оновленому оточенню президента хотілося чимось оригінальним доповнити часті повідомлення про економічне зростання України, зважаючи на те, що вони скептично сприймаються людьми. Тому й з'явилися вислови про "новий етап". Таке вже було: наприкінці свого президентства Горбачов мало не в кожному виступі згадував про "новий етап". Схоже, той, хто редагував звернення Кучми, робив прозорі натяки і йому, і суспільству.
Окрім оголошення про початок контролю президента за освітою, охороною здоров'я, пенсійними справами (до цього, напевно, від таких обов'язків він був звільнений), вибраний спосіб привітання зі святом зводився до пропаганди наміру змінювати систему влади, переходу до парламентсько-президентської форми правління. Та чи є в нього такі наміри і що криється за його словами?
Кожен, хто хоч трохи цікавиться політикою, помітить, що звернення президента - чергова спроба замаскувати реакційні наміри щодо продовження узурпації влади з одночасним виведенням президента за межі відповідальності за наслідки правління. Уявляєте: нинішня пропрезидентська більшість у парламенті формує "коаліційний уряд", несе з ним відповідальність за роботу, а президент - осторонь, хоч так само призначає-звільняє міністрів, безпосередньо керує через держадміністрації й держсекретарів. Тобто влада повна, але зовні її ніби й немає.
Треба розуміти, що коаліційний уряд формується тією, пропрезидентською, частиною депутатів, які не одержали переважної підтримки на виборах, а ідея "коаліційності" використовується як спокуса для "конструктивної частини опозиції" (зрозуміло, що критерій "конструктивності" визначатимуть ті, хто готував звернення).
Уся нещирість звернення підтверджується посиланням на збанкрутілі ідеї референдуму 2000 року, адже в Україні уже давно ніхто не сумнівається, що фальшивий референдум затіяний був для утвердження авторитаризму і не був причетний ні до європейських стандартів демократії загалом, ні до парламентсько-президентської форми правління зокрема.
"Більшість", "стала більшість", - ще один витвір владного словоблуддя в системі узурпованої влади. Як юридична категорія і як фактор політичного життя, така більшість - нісенітниця, абсурд, фарс. Вона своїм статусом не може піднятися вище ролі прислужника владного режиму.
Більшість може бути сформована не внаслідок ревізії результатів виборів із використанням каральних органів держави, а внаслідок виборів на пропорційній основі. Про останнє президент говорить спокійно, як про віддалене майбутнє, що його не стосується.
Тим часом, фактична його позиція протилежна. Він шість разів накладав вето на пропорційний виборчий закон, а постанову про принцип пропорційності півтора місяця тому не підтримали якраз депутати із президентської "єди". Це факти, які не замаскуєш найвишуканішими демократичними словосполученнями.
Характерним є і натяк президента на пропорційні вибори, але "європейського змісту". Що тим передбачається, можна лише здогадуватися, бо в Європі різні країни мають різні виборчі закони, але спільною їх рисою є відсторонення виконавчої влади від виборчого процесу. Європейський зміст - це вибори без адмінресурсу, а в теперішній Україні адмінресурс і є джерелом криміналізованої влади. Адмінресурс потрібно зламати, змінивши тим самим умови виборів. Це одне із завдань, які ставить перед собою опозиція.
Зміни по суті, а не на словах, вимагають відображення їх у Конституції України, інакше будь-які кроки, що зовні нагадують корекцію системи влади, будуть нелегітимними, незаконними і використовуватимуться як контрзаходи проти опозиції. Згадка у зверненні про зміни в Конституції доречна, але вона так само нещира і зводиться до створення "робочої групи". По-перше, за Конституцією зміни до неї - функція лише парламенту, і якісь "робочі групи" тут зайві. По-друге, проект закону про зміни до Конституції давно внесений, він не розглядається Конституційним Судом. І теж зрозуміло чому.
Наміри тих, хто готував і озвучував звернення, прозорі: затягнути справу створенням додаткових структур, експериментами з "коаліційним" урядом, торжищами з "більшістю", тобто створенням видимості роботи там, де потрібні швидкі й конкретні дії.
Це, звичайно, імітація перехоплення ініціативи опозиції, спроба випустити пару, нейтралізувати зусилля громадськості, тих сил, які насправді прагнуть зміни системи влади. Якби це було не так, якби звернення президента було щирим, він сьогодні ж оприлюднив би прийнятий більше двох років тому закон про тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, вніс би свій проект змін до Конституції і наполіг, щоб до середини вересня він пройшов перше читання, запропонував би парламенту проект тимчасового (до змін в Основному Законі) документа, яким би обмежив свої повноваження. Нічого цього, звичайно, не буде.
Натомість опозиція свої дії і декларує, і намагається реалізовувати, тим паче, що розмірковування президента лише підтверджують об'єктивну потребу зміни системи влади. Опозиція буде добиватися таких змін, незважаючи на спроби нинішнього керівництва держави відволікти увагу громадян від цієї справді ключової проблеми.