Відповіді

• 2002.08.30 | Step

  Re: Міфи українського села

  Prosto nuzhno pomjenjatj mentalinostj s otricajushchjej, kak eto pomohajet delatj Ukrdijaspora v USA & Canada, potomu chto imenno ih korni i uhodjat v etot Bukovinskij ili Karpatskij hutorok i dlja nih eto i jestj vyshshaja planka Ukrainskogo IQ, na absorbirujushchuju: to jestj prinjatj, chto Ijeremija Vishneveckij byl Ukraincem, t.k. jego korni shli k Bajde Vishneveckomu, i vnuk Ijeremii, Poljskij Korolj, tozhe byl Ukraincem. Eto kasajetsja i rodov Chartoryjskih i Potockih, to zhe samoje i s Gogoljem, i s Mikluho - Maklajem, i s Bulgakovym, i s Voroshilovym i dazhe Hrushjovym. Jesli my hotim bytj Velikoj Nacijej, nado bytj absorbirujushchjej nacijej, a ne otdavatj svoih, pustj i skandaljnyh, no gerojev, drugim nacijam. Takije podarki oni s udovoljstvijem prinimajut, a my sidim na foljkljornoj sharovarshinje, i sootvjetstvjenno ot njejo nos vorotim.
  Poljak, kogda u tjebja hotj njemnogo jestj Poljskoj krovi, rad budet tebja prichislitj k svoim i pokoritj blagorodstvom manjer, a ukrainskij psevdopatriot pljunet i skazhet chto ty kreol.
  Toska.

• 2002.08.30 | Розумний селянин з міста

  Re: Міфи українського села

  Тарас писав(ла):
  > “Ти, брате, любиш Русь,
  > Як хліб і кусень сала, —
  > Я ж гавкаю раз в раз,
  > Щоби вона не спала.”.
  > /*Пояснення спеціально для ура-патріотів: я вважаю що самокритика кожної нації є знаком її духовного здоров’я. І вважаю що така критика (можливо деколи перебільшена) є значно кориснішою, ніж самозакохана дрімота в супроводі байок про наші достоїнства і нашу унікальність.*/
  
  Також правда. Але коли сам не поважаєш себе, тебе не поважають інші. Це вже майже закон.
  
  
  > Почнемо з міфів українського села. Говорячи про укрсело маємо на увазі не тільки село географічне але і те село, яке переселилось в місто але містом так і не стало (зверніть увагу на кількість підвіконних городів у спальних районах великих міст).
  
  Залежно знову ж таки від міста. Щодо городиків. Вони, в принципі нікому не заважають, якщо це гарненькі квітники, а ось те що сміття викидають де небудь - це вже недостатня робота міської влади. Феномен притаманний в основному невеликим містечкам.
  
  
  > Захоплюватись укрселом може тільки той хто там ніколи не був.
  
  Залежно яким селом. І залежить від того чим захоплюватись. Якщо стайнею - я згідний, цього робити не треба. А ось деякі звичаї і пісні цікаві.
  
  > Дехто вважає укрсело зосередженням всіх достоїнств.
  
  Залежно від конкретних людей. Не можна категорично гребти усіх в одну купу і оцінювати загально. Усі люди різні. Знайомий з багатьма селянами, до яких культурній інтелігенції міст ще дуже далеко. Хоч знову ж кажу, не можна усіх цінити. Кожна людина особистість не залежно з села вона прийшла чи з міста. Кожен створює особистість.
  
  >Дехто вважає що саме українське село зберегло українську мову і традицію. І тому – хай живе українське село напротивагу зрусифікованому космополітичному місту! Але запитаємо себе: ЧОМУ українське село зберегло українську СІЛЬСЬКУ культуру? Та тільки тому що НЕ ЗМОГЛО навчитися будь-якої іншої. Москалі пробували вчити село російської КУЛЬТУРИ, поляки пробували вчити його польської КУЛЬТУРИ.
  
  А тут ви вже глибоко помиляєтесь. Якщо взяти старше покоління - довоєнне, особливо на заході, то в селах було дуже багато людей освічених. Нормою було володіння 3-4 мовами. Москалі навчили в основному людей не працювати і пиячити, що зараз і формує сучасну молодь, яка виросла вже на нових напівбандитських ідеалах. Але це проблема знову ж таки не тільки українська. В російських селах те ж саме, це спільна проблема, з якою повинні боротися самі селяни.
  
  
  >Але безрезультатно. Більше того, українське село не сприймало і українську інтелігентську КУЛЬТУРУ.
  
  Кажу, що ітелігенція колись мало розбиралася у проблемах села. Вона займалася більш теоретичними розробками, які селянам були нецікаві. А щодо мудрості і культури, то село часто освіченішим і прагматичнішим за інтелігенцію.
  
  >І ось вже в часи незалежності до нашого села нарешті підібрали ключик. Його почали цілеспрямовано вчити російського БЕЗКУЛЬТУР’Я. І з-під солом’яних стріх гірських селянських хат переможно залунала російська блатна попса.
  
  Оце і є вплив, який бере початок ще від СРСР, коли роботяг знищували, а залишали нездарів і пияків. Хоча, якщо ви колись були у гірських районах, ви там рідко знайдете хату під соломьяною стріхою. Їх там нема - мабудть вимерли :) Якщо не вірите - то проїдтесь Косівщиною.
  
  
  > Міфи про українську працелюбність і гостинність спростувати дуже просто. Тільки в офіційному календарі – 71 (СІМДЕСЯТЬ ОДНЕ) свято. А ще є церковні свята, які до числа офіційних не ввійшли. А ще багато людей святкує старі радянські, які вже з календаря вилучені.
  
  Хто хоче заробляти - той заробляє. А багато радянських свят залишили вже сьогоденні керівники у календарі.
  
  
  А ще є свята родинні… Зрештою достатньо в робочий час пройтися вулицями, заглянути в кав’ярні і стане зрозуміло, чому ми живемо так як живемо. Працелюбність в умовах постійної окупації не могла сформуватися. Натомість “гостинність” – як результат ліні, тяги до випивки і “обжираловки” є цілком закономірною. Якщо пів року працювати а пів – святкувати, то який може бути результат? Можливо окупанти України “гнобили” українське селянство тільки тому що методи переконання просто не діяли і жодним іншим методом, крім насильства неможливо було боротися з його “працелюбністю”?
  
  Особливо, коли усе, те що власним горбом заробив відбирали і створювали колгосп у якому треба було задурно працювати. А на початку 60-х платили аж 3(три) карбованці в місяць. Стимул для роботи був гарно підібраний.
  
  
  > А ще є легенда про щедрість (як не з’їм то понадкусую) та зичливість (хай в сусіда корова здохне).
  
  Це типова риса не тільки українців. Хоч, як на мене, вона притаманна для окремим регіонам, Львівщині зокрема. На Сході ж все більше пропивається з щедрістю. У цьому плані сільські люди якраз швидше допоможуть ніж міські.
  
  > А чого варта легенда про цнотливість і моральність селянок. Куди ж ця цнотливість дівається коли вони приїжджають на навчання в місто? Тут вони легко і просто затикають за пояс “міських розпусниць”.
  
  Ну знову ж таки залежить від конкретних особистостей, хоч основна такою є і не тільки селянок, але і міских дівчаток. Особливо маленьких 15-16, яким "розумні" дядьки і хлопці розповідають гарні історії про хороше і безхмарне життя.
  
  
  >Щоб оцінити цю цнотливість найкраще прислухатись до напівтверезих розповідей селянок-заробітчанок. В цих розповідях всі її знайомі (крім неї, звичайно) підробляють там проституцією. При чому точно те саме (“тільки не я”) будуть розповідати і всі її знайомі. Так виглядає що цнотливість швидко випаровується на територіях, де водяться мужчини в яких водяться гроші.
  
  Щодо грошей. То будь яка навіть міска цнотлива може перетворитися у що завгодно, як в старому анекдоті:
  
  - Дівчино, ви вірите у любов з першого погляду?
  - Ні!
  -Тоді хвильку, я на кілька секунд відкрию свій гаманець
  А заробітчанки у своїй більшості такі, як і заробітчани. Але чомусь громадська думка сформувалась така, що чоловікам можна, а жінці -зась
  
  
  > Є ще й така собі легенда про релігійність українського села. Так, справді там ходять до церкви. Але чому? Бо більше нікуди піти. Це єдине місце де можна “на інших подивитись і себе показати”. А куди йдуть селяни по дорозі з церкви? Чоловіки - в найближчий “світанок”, “вітерець” чи іншу більш сучасну забігайлівку. А жінки – по дорозі додому перемивають кісточки своїм знайомим: хто в чому був одягнутий, де стояв і наскільки щиро хрестився. Єдиним критерієм відбору проектів для будівництва нової церкви є “щоб була більша, ніж у сусідньому селі”.
  
  З цим згідний. Хоч знову ж таки не всі є такими. В містах так само багато ходять до церков і сповідаються в той час, коли служба грає на магнітофоні. Механізація і автоматизація процесу, так би мовити :)
  Проблема у загальній бездуховності, а не в селі чи місті.
  
  
  > Якщо придивитися до наших церковних і народних обрядів, то зі всіх усюд будуть стирчати вуха язичництва. Коляда. Стрітення. Зелені свята. Івана-Купала. Маковея. Спаса. Посівання на новий рік. По рівню забобонності і побутовому відьмацтву ми – найперші в світі. Але найяскравіше язичництво помітне під час вагітності-народження дитини, шлюбних процедур та обрядів похорону і поминок.
  
  Тоді варто заборонити будь які релігії, бо всюди є язичницьке коріння і оголосити Свідків Єгови єдиною правильною релігією.
  
  > А чого вартий такий феномен як “празник”! Християнством тут навіть не пахне. Чи їхали ви коли-небудь в автобусі, який їде “з празника”? Якби вивести з салону трубу до двигуна автобуса, то він доїхав би до міста без використання бензину, на самих тільки алкогольних випарах! Правда для цього потрібно було б щоб всі дихали синхронно, а це вже задача нереальна. Заставити селян дихати синхронно не вдавалось жодній владі. Саме це і є причиною програшу всіх національно-визвольних змагань.
  
  Ну звичайно у всьому винне село. А де ж було місто під час національно-визвольних змагань? І взагалі у містах так само п"ють і без "празників".
  
  > Українська еліта завжди поводилсь зі своїм народом занадто поблажливо. За це і розплачувалась, затикаючи всі діри всіх українських фронтів власними тілами. В той час як селяни сиділи на своїх хуторах, годували кабанчика, жерли сало і розсуждали “чия візьме”.
  
  Порахуйте скільки селян загинуло під час першої і другої світової, а потім вже говоріть про кабанчиків.
  
  >Замість мобілізувати цих хуторян і перетворити на гарматне м’ясо, українська інтелігенція сама підставляла свої тіла під ворожі кулі.
  
  Селяни воювали не гірше, а досить часто краще ніж міщани, бо від природи були сильнішими і витривалішими. це стосується не тільки українського села, але і будь якого іншого. Українська ж інтелігенція завжди прославлялась своєю миролюбністю. Коли у 1917 році Петлюра і Скоропадський пропонували створити професійну армію, Центральна Рада відмовилась і сказала, що обійдемося поліцією, а потім гімназистами і затикала різні дірки на фронтах, насамперед у боротьбі з братам -соціалістами- більшовиками, які були більш агресивними і створили може напівбандитську, але все ж таки армію.
  
  > Українське село завжди було п’ятою колоною загарбників. Хто слухає “їхнє радіо”? Росіяни? Та ні – наша ж рагульня.
  
  І не тільки у селі, але і в місті. Той же Львів, який тут усі називають мало не розсадником нацизму характерний тим, що з усіх кав"ярень звучить низькосортна попса, або шансон і сидять там в основному рагулі "Слиш ти Вася" але вже міського гатунку.
  
  >Хто дивиться “перший національний”? Де вибирають політичних динозаврів? В сільських виборчих округах.
  
  А у селах нічого більш не транслюють. Хто винен, що решта каналів настільки слабенькі, що їх неможливо зловити на звичайну антену?
  
  > Звідки окупанти набирають своїх найвірніших виконавців? З села. Саме село у всі часи давало окупантам незліченні полчища “ментів”, які приїхавши в місто починали вчити жити інших, хоча й самі ще не надто вправно навчились защіпати власні штани. Якщо виходити з того, що міліція – це обличчя держави перед своїми громадянами, то маємо визнати що держава наша – рагульсько-хохляцька.
  
  Ну мент - це вже діагноз, не залежно з міста він чи з села. Ідуть в менти, бо роботи як такої нема, а зарплата є. Якщо ж порівняти скільки і звідки прийшли, то більше буде все ж таки на користь міста.
  
  > В цій ситуації винна без сумніву українська інтелігенція, яка вже декілька століть тільки тим і займається що ідеалізує українське село. Хоча роль інтелігенції – ВИХОВУВАТИ село. Але як можна виховувати те, що вважається зразковим, ідеальним, носієм всіх чеснот?
  
  Інтелігенції взагалі терба спочатку самій навчитися бути згуртованою і вміти ставити чіткі цілі, як це робить та ж російська еліта. А потім можна вже когось вчити.
  
  
  > Чи пишуться на Україні книжки для тих хто вміє читати але не вміє думати? Чи складаються на Україні пісні для тих, хто “папрощє”, для тих кому потрібен тільки шум і вітер в голові? Подивимось хоч би на пісню “Сірко собака мій” – адже це глибоко філософська пісня, порівняно навіть з бітлівською “Єстедей”. А більшість селян НЕ ХОЧУТЬ думати і нічого з цим не зробиш. Ми це маємо визнати і використати. Інакше це використають наші вороги.
  
  Знову ж залежно від людей. Хоча більшість і слухає різну фігню типу "Петлюри". Хоча те ж саме типове і для більшості міста. Хіба назвати усі міста Укрїни і Росії великим селами :)
  
  
  > Питаннями “низької” української культури ніхто не займається. А святе місце пустим не буває, воно заповнюється низькопробною російськомовною продукцією. І витіснити її зможе тільки НИЗЬКОПРОБНА українська продукція. До того часу, допоки це не буде зроблено, українське село буде залишатися головним ворогом української державності.
  > Такі уявлення про українську ментальність (яка в значній мірі є власне сільською) є значно кориснішими, ніж замилування нашими неіснуючими достоїнствами. Такі уявлення будуть тим дном від якого можна буде хоча б відштовхнутися.
  > Доки не видавимо з себе хохлів і рагулів, москаль з нашої шиї не злізе. Доки не створимо українського шляхетного міфу замість міфів сільских, доки не створимо касту українського патріотичного панства, до тих пір нами будуть керувати зайди з усіх-усюд.
  
  З себе конкретно треба починати змінювати світ. Інакше просто болтологія. Змініть себе і своїм прикладом надфайте наснаги іншим. Така ж правда , у такій поданій категоричній формі тільки викличе злобні огризи тих же ура-патріотів з одного болу і дасть ще один привід для знущання над собоу іншим, тих хто бажає повернення до старого. Тому вперед - змінювати себе.