Відповіді

• 2002.09.11 | DevRand

  кидай сюди, поставим на першу сторінку

  я ж думаю, це не дуже допоможе позивачам, які взагалі іншими засобами діють?
  
  а так можливо хтось з зацікавлених скористається
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.09.11 | Andriyko

    Кидаю

    Preface
    Ця касаційна скарга складалася у жовтні 2001 року, проте, сплодіваюся, деякі аргументи, що в ній наводяться, можуть бути використані при розгляді справи як у першій, так і в апеляційнйій інстанції. Прошу фахівців не зважати на наявність у скарзі деяких аргументів, не властивих касаційному провадженню, а саме щодо фактичної сторони справи - вони були включені до скарги свідомо і несли швидше психологічне навантаження.
    І ще, наскільки я розумію, заяву подано щодо політичних партій - безпосередньо народні депутати не зверталися до міського голови зі сповіщенням. Якщо це не так, то була ще розробка стосовно порушення прав народного депутата.
    Зичу успіху.
    
    
    КАСАЦІЙНА СКАРГА
    
    Ця касаційна скарга подається до Верховного Суду України на підставі статті 320 Цивільного процесуального кодексу України, пункту 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» (Закон № 2540-III від 21 червня 2001 року) в порядку, передбаченому частиною першою статті 323 ЦПК України, - через Старокиївський місцевий суд міста Києва, в якому знаходиться справа.
    
    * ******** 2001 року Старокиївський районний суд міста Києва у складі головуючого – судді Цокол Л. І. при секретарі Кобець О. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № ******** за заявою Київської міської державної адміністрації про встановлення обмеження щодо реалізації ********** права на проведення пікетування із встановленням наметів біля пам'ятника Т. Г. Шевченка, до якої мене було притягнуто в якості зацікавленої особи, постановив рішення (надалі – «Рішення»), яким заяву Київської міської адміністрації задовольнив та встановив «…для **************** та іншим особам від імені яких виступає ця організація обмеження щодо реалізації права на проведення пікетування із встановленням наметів біля пам'ятника Т. Г. Шевченка у м. Києві», допустивши при цьому негайне виконання рішення.
    
    Скаржник вважає назване Рішення таким, що порушує норми матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню, у зв'язку з чим просить Верховний Суд України взяти до відома наступне.
    
    Підстави для скасування рішення
    
    1) Необґрунтованість рішення
    
    Стаття 202 ЦПК України встановлює, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, причому обґрунтованим лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні. Проте рішенням, що оскаржується, ці приписи процесуального права було порушено.
    У мотиваційній частині Рішення (абзац другий, с. 2) суд дійшов висновків про те, що (тут і надалі орфографічні та пунктуаційні особливості збережено):
    
    а) «..05.03.2001р. ************ звернувся до Міського голови міста Києва, яким повідомив про те, що 05.03.2001р. о 13.00год. у місті Києві біля пам'ятника Т.Шевченко розпочнеться студентський пікет протесту проти дій влади. <...> При цьому загальнодержавними заходами заплановано в цей же період проведення заходів щодо відзначення дня народження Т.Шевченко, які мають відбутись в центральній частині міста, а саме в парку ім. Т.Шевченко, в яких братимуть участь вищі посадові особи держави, велика кількість гостей та жителів міста», а отже
    
    б) «...проведення пікетування в парку ім. Т. Шевченка на вул. Володимирській в м. Києві, з великою кількістю мешканців м. Києва, гостей та посадових осіб держави які братимуть участь у запланованих заходах по відзначенню дня народження Т. Г. Шевченко з високою вірогідністю може призвести до заворушень, а також порушень прав і свобод інших людей».
    
    При цьому право зборів обмежується «...в інтересах громадського порядку та з метою запобігання заворушенням, захисту прав і свобод інших людей».
    
    Проте це твердження, у протиріччі з приписами статті 202 ЦПК України, нічим не обґрунтовано. Суд жодним чином не вказує на те, яким саме чином реалізація зацікавленими особами по цій справі права зборів може призвести до порушень громадського порядку та заворушень, і до яких саме, а ні на те, яким саме чином реалізація права зборів перешкоджатиме проведенню «загальнодержавних заходів». Заявник – Київська міська державна адміністрація не навів цьому жодного доказу.
    
    Суд жодним чином не вказує, на чому ґрунтується його висновок про «високу вірогідність» названих протиправних діянь.
    У Рішенні судом не зазначено, діяння кого саме з числа зацікавлених осіб можуть призвести до заворушень, порушень прав і свобод інших людей.
    
    Необхідно також відзначити, що чинний на момент винесення рішення Кримінальний кодекс України 1960 року, а саме його стаття 71, передбачав відповідальність за організацію заворушень – масових безпорядків, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувались як зброя, а так само за активну участь у масових безпорядках. При цьому організація масових безпорядків визначається в практиці та доктрині як збудження в маси людей негативного, ворожого ставлення до правопорядку та суспільної безпеки, підбурення натовпу до непокори, вчинення спротиву органам влади та до застосування сили, заклик учасників натовпу до погромів, підпалів, знищення майна, збройного спротиву та інших бешкетів. Безумовним є те, що масові безпорядки (заворушення) є неможливими без їх організації у викладеному вище сенсі. Отже, судом мало б бути встановлено наявність бодай однієї з наведених вище обставин для того, аби встановити, що реалізація зацікавленими особами у справі права зборів може потягнути за собою заворушення.
    
    Судом нічим не обґрунтовано і те, яким чином реалізація права зборів зацікавленими особами у цій справі може призвести до порушень прав і свобод інших людей, внаслідок чого такі права потребують захисту. Зокрема, в Рішенні не вказано, чиї та які саме права будуть порушені внаслідок реалізації зацікавленими особами у справі права зборів.
    Поза тим, з Рішення не вбачається, з чого виходив суд, визначаючи, що проведення студенстського пікету співпадає за місцем і часом із проведенням загальнодержавних заходів за участі вищих посадових осіб держави.
    
    По-перше, як випливає з Рішення, у судовому засідані було встановлено лише час початку реалізації зацікавленими особами у справі права зборів – 13.00 годин 5 березня 2001 року. Однак судом не було встановлено, протягом якого часу мала тривати реалізація права зборів – пікетування із встановленням наметів, а отже суд не мав підстав вважати, що вона триватиме і 9 березня 2001 року, тобто у день, коли, як вважав суд, на вказаній ним території мали відбутися «загальнодержавні заходи».
    
    З Рішення також жодним чином не вбачається, чим керувався суд, встановлюючи факт того, що такі загальнодержавні заходи мають відбутися і що вони є «запланованими». Зокрема, звертає на себе увагу, що, вказуючи на запланованість таких загальнодержавних заходів, суд жодним чином не зазначає а ні дати, а ні часу їх проведення, а ні бодай будь-якого нормативно-правового акту, на підставі якого вони б проводилися і яким визначалися б місце та час такого проведення. Отже, факт співпадіння за місцем і часом проведення студентського пікету та «загальнодержавних заходів» не був обґрунтований нічим.
    
    Як вбачається з Рішення (абзац перший, с. 1), свої вимоги щодо обмеження права зборів Київська міська державна адміністрація обґрунтовувала тим, «...що зазначений захід (студентський пікет – *.*.) співпадає в часі і місці його проведення із запланованими загальнодержавними заходами».
    
    Однак, незважаючи на те, що названі загальнодержавні заходи, будучі приуроченими до дня народження Тараса Шевченка, мали відбутися 9 березня 2001 року, накладене Рішенням обмеження щодо права зборів цим днем, як і будь-яким іншим, не обмежується.
    
    Такий висновок суду, викладений у резолютивній частині Рішення, не відповідає суті викладеного у заяві Київської міської державної адміністрації. Якщо вже суд пов'язав необхідність накладення обмеження певного права із настанням певних обставин, то таке обмеження мало б бути скасовано, коли обставина, якою обумовлено накладення обмеження, відпала.
    
    Незважаючи на те, що в розпорядженні суду була вичерпна інформація щодо строку, коли мала відпасти відповідна обставина - проведення загальнодержавних заходів, обмеження щодо права зборів було накладено ним на невизначений строк.
    
    Виходячи з наведеного вище, суд мав встановити обмеження права зборів не пізніше, ніж до 10 березня 2001 року. Встановлене ж судом безстрокове обмеження, до того ж і щодо невизначеного числа осіб, є за своєю сутністю не обмеженням, а скасуванням права зборів на визначеній судом території, чим грубо порушуються приписи частини другої статті 22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
    Таким чином, оскільки, виходячи з викладеного, Рішення судом не обґрунтовано, воно підлягає скасуванню.
    
    3) Інші порушення норм матеріального та процесуального права
    
    А. Скасування права зборів на певних територіях
    
    Як вже зазначалося вище, у другому абзаці резолютивної частини Рішення, зокрема, зазначається: «Встановити для ********* та іншим особам від імені яких виступає ця організація обмеження щодо реалізації права на проведення пікетування з встановленням наметів біля пам'ятника Т.Г.Шевченко у м. Києві».
    
    Припис, встановлений Рішенням, носить однозначний характер: жодні особи, від імені яких виступає *******, не вправі проводити пікетування з встановленням наметів біля пам'ятника Т.Г.Шевченко у м. Києві. Враховуючи те, що згідно з частинами першою-другою статті 62 Цивільного кодексу Української РСР повноваження, тобто виступ від імені іншої особи, може ґрунтуватися на довіреності, законі, адміністративному акті або випливати з обстановки, в якій діє представник, судом фактично встановлено безстрокове обмеження проведення пікетування з втановленням наметів на визначеній судом території будь-якими особами, що надалі в порядку, визначеному законом, вповноваживатимуть ************* діяти від їхнього імені.
    
    Таким чином обмеження встановлено щодо невизначеного кола осіб, які не були належним чином представлені в судовому засіданні.
    Частина перша статті 39 Конституції України встановлює, що громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
    Як встановлено матеріалами справи, 5 березня 2001 року Київським міським головою (Київською міською державною адміністрацією – Рішення містить протиріччя з цього приводу – аби встановити це, можна порівняти перші абзаці на обох його сторінках, що знову ж таки свідчить про неповне з'ясування обставин справи) - одержано відповідне повідомлення. Таким чином, слід вважати, що конституційну вимогу щодо сповіщення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про реалізацію права зборів було виконано, що надало зборам законного характеру.
    
    Однак, Рішенням встановлено по суті безстрокове обмеження права зборів на визначеній судом території, причому будь-якими особами та організаціями, пов'язаними з однією із зацікавлених осіб у справі відносинами представництва. Таке безстрокове обмеження, враховуючи також і те, що обставини, якими керувався суд при його встановленні, а саме проведення запланованих загальнодержавних заходів, мали відпасти 9 березня 2001 року, як про це йшлося вище, є нічим іншим, як скасуванням права зборів на відповідній території. Це входить у пряме протиріччя із нормою частини другої статті 22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
    
    Поза тим, суд встановив таке безстрокове обмеження права зборів і щодо будь-яких інших осіб і організацій, які вповноважили або вповноважать ********** діяти від їхнього імені. Зрозуміло, що такі «інші особи і організації» не були і не могли бути сторонами у справі № 2-678/2001, а отже були позбавлені можливості захищати своє відповідне конституційне право встановленими законом засобами судового захисту, а також, що найголовніше, оскаржити винесене щодо їхніх прав рішення, чим порушуються приписи частини третьої статті 8, частин першої, другої та четвертої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України.
    
    Говорячи про скасування права зборів, скаржник вважає за необхідне звернути увагу на такі його невід'ємні складові ознаки: 1) загальний об'єкт скасування – конституційне право зборів; 2) невизначене коло осіб – громадян України, що є суб'єктами цього права; 3) невизначеність у часі, що може означати і постійність. При цьому скаржник просить взяти до уваги, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану окремі обмеження прав і свобод, згідно з частиною другою статті 64 Конституції України, можуть встановлюватися виключно з зазначенням строку дії цих обмежень.
    
    Б. Безпідставність встановленого обмеження. Побічне обмеження інших конституційних прав та свобод людини і громадянина. Вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі
    
    Безпідставність встановленого обмеження
    
    Як вже вказувалося вище, судом не обґрунтовано можливості заворушень, яким слід було б запобігти, а також необхідності захисту праві свобод інших людей, оскільки не було вказано на такі заворушення, осіб, що могли підбурювати до заворушень, а також осіб, чиї права і свободи було порушено, а рівно і такі права та свободи. Це позбавляло суд підстав встановити обмеження щодо реалізації права зборів.
    
    Встановлення такого обмеження складає собою безпосереднє порушення положень частини другої статті 39 Конституції України, що містить вичерпний перелік підстав обмеження права зборів.
    
    Виходячи з викладеного, не може вважатися підставою для встановлення обмеження і той факт що начебто, чого врешті також ніколи не було обґрунтовано в рішенні, реалізація права зборів зацікавленими особами у справі «...співпадає в часі і місці його проведення із запланованими загальнодержавними заходами».
    
    Поза тим, безпідставне надання пріоритету заходам, що проводяться органами державної влади та вищими посадовими особами держави, тим більше таких, проведення яких на тій самій території мало статися пізніше, ніж розпочалася реалізація права зборів, грубо порушує конституційну засаду політичної та ідеологічної багатоманітності, встановлену частиною першою статті 15 Конституції України, свободу політичної діяльності, гарантовану її частиною четвертою, а також принцип, викладений у частині пешій статті 19 Конституції України, згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на тому, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавство. Отже, якщо вже і йдеться про захист прав і свобод інших людей, то такими людьми є зацікавлені особи у справі та їхнє право зборів.
    
    Необґрунтованість та, як викладено вище, незаконність Рішення порушує приписи статті 202 Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, в мотивувальній частині немає жодного посилання на конкретні докази, на яких ґрунтуються висновки суду (вочевидь, у зв'язку з відсутністю таких доказів).
    
    Побічне обмеження інших конституційних прав та свобод людини і громадянина
    
    Скаржник також вважає, що Рішенням побічно встановлено обмеження свободи пересування та вільного вибору місця проживання, у тому числі і в наметі, встановленому в парку ім. Тараса Шевченка, гарантованої частиною першою статті 33 Конституції України, а також права на вільне вираження своїх поглядів і переконань, права вільного поширення інформації на свій вибір, у тому числі і шляхом розповсюдження її через намети, встановлені в парку ім. Тараса Шевченка, гарантованого статтею 34 Конституції України, щодо яких законом, як це вимагається названими нормами Конституції, не встановлено жодних обмежень.
    
    Вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі
    
    На превеликий жаль, судом вирішено питання щодо прав і обов'язків осіб, яких не було притягнуто до справи. Це виявилося, по-перше, у тому, що, як зазначалося вище, суд обмежив право зборів не лише стосовно зацікавлених осіб у справі, але й щодо будь-яких інших осіб і організацій, «...від імені яких виступає» ***********, а, по-друге, у встановленні судового захисту прав і свобод осіб, які не були відомими судові і не звернулися за відповідним захистом. При цьому КМДА не слід було б вважати належним заявником, оскільки її не було вповноважено діяти від імені будь-яких осіб щодо захисту їхніх прав та свобод шляхом звернення до суду із заявою про встановлення обмеження щодо реалізації права зборів. .
    
    Виходячи з викладеного вище, керуючися пунктом 2 статті 334 Цивільного процесуального кодексу України,
    прошу:
    
    1) скасувати рішення Старокиївського районного суду міста Києва від ** ******** року у справі № ****** та направити справу на новий розгляд до іншого суду першої інстанції.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.09.12 | DevRand

      сьогодні передали в актив і

      БЮТ і СПУ. Ще раз дякуємо!