09/17/2002 | KE

ВЫСТУПЛЕНИЕ Президента Украины Леонида КУЧМЫ на пленарном заседании Всемирного экономического форума на тему "Расширение ЕС"

Версия
для печати



м.Зальцбург, Австрія
16 вересня 2002 року


Ваші високоповажності!
Шановні пані та панове!




Передусім дозвольте подякувати за можливість виступу на цьому поважному форумі з проблематики, яка для моєї держави має виняткове значення.
Україна розцінює завершення у 2004 році нинішньої хвилі розширення як величезний історичний успіх Євросоюзу. Розширення надійно гарантує стабільність, мир та безпеку на теренах, де протягом століть велися нескінченні кровопролитні війни і катастрофи.
Ані в географічному, ані в культурному, ані в ціннісному вимірах будівлю спільного європейського дому не можна вважати завершеною, допоки під дах Євросоюзу не увійдуть всі країни континенту, які поділяють європейські цінності і готові наполегливо працювати заради виконання критеріїв членства.
Існує, на жаль, ряд тенденцій, які ставлять під певний сумнів готовність країн Євросоюзу докладати зусилля задля досягнення цієї мети.
Вже сьогодні всередині ЄС відчувається своєрідна психологічна втомленість. Нинішня хвиля розширення вимагає численних ресурсів, у тому числі фінансових. До того ж надто повільно зникають у головах європейців побоювання, пов'язані з неконтрольованою міграцією, втратою робочих місць тощо.
Як наслідок спостерігаємо відсутність політичної волі для обговорення навіть на теоретичному рівні критично важливих для майбутнього Європи питань. А саме: якою буде стратегія розширення ЄС після 2004 року? І де, врешті-решт, проходитимуть остаточні кордони Євросоюзу?
Відповіді на ці запитання безпосередньо впливатимуть на дальшу долю України. Моя держава, про велике стратегічне значення якої для Європи говорять усі, досі позбавлена чітко окресленої перспективи входження до ЄС в осяжному майбутньому.
Хоча останніми місяцями намітився певний прогрес у нашому діалозі з ЄС з цього питання. Вперше в історії відносин Україна - Євросоюз у липні цього року на Саміті у Копенгагені ми дискутували з приводу майбутнього наших взаємин. Започатковано роботу з оцінки стану виконання та ефективності діючої Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Євросоюзом.
До позитивних змін слід, безперечно, віднести і початок розробки нової стратегії ЄС по відношенню до пострадянських східноєвропейських країн.
Маємо явні ознаки того, що у дискусії з цієї стратегії превалює диференційований підхід щодо розвитку відносин з кожною з країн згаданої групи, які надто відрізняються одна від одної за політичною системою, рівнем економічного розвитку, наявністю та міцністю європейських устремлінь.
Ці бажані зміни на краще не можна не вітати.
Останнім часом з'явилися повідомлення про дискусію всередині Євросоюзу про можливість укладення з Україною так званої "сусідської угоди", яка йтиме далі, ніж діюча Угода про партнерство і співробітництво, але не передбачатиме для нашої держави можливості членства.
Безумовно, ми маємо дочекатись остаточних погоджених висновків з цього приводу. Водночас вже зараз з усією відповідальністю хотів би заявити: Україна не вважає за доцільне укладення сусідської угоди з ЄС.
Зробити це - означало б фактично поховати на найближчі роки можливість навіть самої постановки питання про європейське майбутнє нашої держави.
Найкращою договірною основою дальшого розвитку взаємин з Євросоюзом Україна вважає укладення угоди про асоціацію за зразком відомих "європейських угод", які мають нинішні країни-кандидати.
Ми - за підвищення статусу наших відносин від партнерства до асоціації ще й тому, що ця ідея завойовує все більше прихильників в Європі.
За надання Україні асоційованого статусу вже висловилися ряд авторитетних політиків, зокрема Федеральний Канцлер Німеччини, глава зовнішньополітичного відомства Великої Британії та ряд інших.
Нас підтримують у цьому прагненні сусіди-кандидати.
А нещодавно з відповідним листом до Єврокомісії звернулася група впливових депутатів Європейського Парламенту.
Наступне твердження може здатися дещо парадоксальним, але дозволю собі зазначити: позбавлення України європейської перспективи шкодить не лише нашій державі, а такою ж мірою ключовим інтересам самого Євросоюзу.
Адже, по-перше, Європа мовчазно погоджується на існування величезної за масштабами "сірої зони" поблизу власних майбутніх кордонів, фактично узаконює створені самим Євросоюзом нові розподільчі лінії на континенті.
Виникає запитання: яким мірилом європейців поділено на "справжніх" та "другорядних"? І хто при цьому відповідатиме за моральні наслідки цього розподілу?
По-друге, ЄС збіднює себе у культурному та духовному вимірах, відмовляючись визнати належність до об'єднаної Європи великої християнської нації, яка становила невід'ємну частину сім'ї європейських народів ще тисячу років тому.
По-третє, навряд чи доцільно з точки зору інтересів бізнесу, залишати поза європейським економічним простором потужну економіку України, темпи розвитку якої вже третій рік поспіль є одними з найвищих в Європі.
Я хочу, щоб нас зрозуміли: ми йдемо в Європу не з простягнутою рукою.
Інша складова - геостратегічний потенціал держави. За своїми транзитними можливостями Україна посідає одне з провідних місць у Європі. Йдеться про зосередження на нашій території міжнародних транспортних коридорів, можливість їх ефективного інтегрування у транспортні системи Європи та Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів.
Особливої ваги в цьому набуває реалізація проектів, пов'язаних із формуванням міжнародних транспортно-комунікаційних мереж.
Йдеться про широкий спектр проблем енергозабезпеченості країн Європи шляхом участі в реконструкції і модернізації української газотранспортної системи. Початок у цій справі покладено відомою тристоронньою угодою між Україною, Росією та Німеччиною.
Цим же цілям покликані служити потужності нафтопроводу "Одеса-Броди".
Ми вважаємо, що даний українсько-польський проект Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору міг би бути визнаним ЄС як проект загальноєвропейського значення.
Нарешті, потрібно враховувати й політичний аспект проблеми, яка порушується. Позбавляючи український народ перспективи входження до спільної Європи, ЄС фактично ставить під сумнів ті цінності та ідеали, які надихали українців на здобуття незалежності.
Адже саме надія на об'єднання з вільною, демократичною Європою стала поштовхом для десятків мільйонів українців, які проголосували одинадцять років тому за незалежність власної держави.
Переконаний: результат цього історичного волевиявлення був би протилежним, якби Україні було заздалегідь заявлено, що її чекають лише довгі роки існування у невизначеному стані у "нічийній" геополітичній зоні - по той бік шенгенських бар'єрів.
До речі, варто поставити запитання: а чи було б узагалі можливим розширення ЄС на схід, якби український народ не сказав на референдумі "ТАК" незалежності і тим самим вніс вагомий внесок у розпад СРСР?
Питання, гадаю, риторичне.
Шановні пані та панове!
Підсумовуючи, хотів би ще раз рішуче наголосити: безвідносно до тієї чи іншої позиції ЄС, європейський вектор внутрішніх реформ в нашій державі залишатиметься незмінним.
Розуміємо й те, що досягнення цілей, які ми ставимо перед собою, вимагає копіткої переговорної роботи з представниками ЄС.
Однак, у кінцевому підсумку, все залежатиме від нас, українців, від глибини насамперед інституційних перетворень у нашій країні, економічних, соціальних та політичних реформ, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства.
Водночас хотілося б, щоб за загальною ейфорією, яку викликає завершення нинішньої хвилі розширення ЄС, жителі континенту не забули про те, що побудова єдиної, стабільної, демократичної Європи не завершується через два роки.
Цей процес потребує осмисленого продовження.
Щиро сподіваюся, що порушені мною питання обов'язково знайдуть очікувану нами підтримку.
Дякую за увагу.