10/01/2002 | НеДохтор

http://www.razom.org.ua/news/?news_id=5978

----------------
Виступ Ющенка на ІІІ міжнародній конференції правоцентристських партій у Празі
30.09.2002 // 17:38



З 27 по 29 вересня в Празі проходила ІІІ конференція правоцентристських партій Центральної та Східної Європи. На конференції були присутні представники 18 країн, зокрема, Болгарії, Естонії, Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії, Росії, Білорусі, Бельгії, а також експерти Міжнародного Республіканського Інституту (США). Учасники конференції працювали у трьох секціях: “Розширення НАТО та зміцнення трансатлантичних зв’язків”, “Розширення Євросоюзу та інтеграція нових країн в ЄС”, “Конкуренція з лівими партіями”. Віктор Ющенко виступив 28 вересня на секції “Конкуренція з лівими партіями”. Подаємо його виступ.






Шановний пане головуючий!

Шановні друзі, колеги!


Довгий час Україна була політичним “заповідником” лівих сил, тому тема, запропонована на цьому семінарі, є для нас актуальною. Але треба визнати інше - після 11 років незалежності Україна стає “заповідником” олігархічних кланів.

Я хотів би розпочати свій виступ зі статистики : цифри наштовхнуть на роздуми про роль різноспектрових політичних сил у сучасному політичному процесі. 53% українців вважають, що Україна не є незалежною країною, 56% населення не вірять в демократичні вибори і лише 7% підтримують чинну владу. На останніх парламентських виборах блок провладних сил отримав 11,8% голосів. Натомість, більше 70% виборців стали симпатиками чотирьох політичних сил, в тому числі і „Нашої України”. Після цього виникає питання - як трапилось, що політичні сили-переможці виборів, не мають можливості сформувати керівництво парламенту, українській уряд і Адміністрацію Президента. Для Вас це незрозуміло, але в українських реаліях Адміністрація Президента реально означає уряд. В Україні фактично існує 2 уряди – Кабінет міністрів і Адміністрація Президента, яка визначає всі рішення .

Що найнебезпечнішого відбулося за ці 11 років в українській історії? А точніше, що не відбулося і призвело до такої ситуації? А не відбулася лише одна річ: в Україні не створено системи, яка б гарантувала демократію. І це найголовніша перешкода, що стоїть на шляху економічного, соціального, політичного розвитку та інтеграційного курсу України. Я, як фінансист і прем’єр-міністр, сьогодні можу твердо сказати: основа прогресу країни - це формування демократичної політичної системи.

Аналізуючи політичну ситуацію в Україні і роль лівих сил, я виділив би три основних пункти.

Перший. Нинішня українська влада у своїй діяльності схильна до авторитаризму. Залишаються нереалізованими конституційне право і норми, розподіл влад, незалежність судів, верховенство права. Така схильність української олігархічної влади об’єктивно зближує її з крайніми лівими. Спільне неприйняття демократичних принципів дозволило владі протягом тривалого часу “вмонтовувати” комуністів у якості важливого технологічного механізму в політичну систему.

Друге. До виборів 2002 року комуністи були найбільшою фракцією парламенту. Жоден законопроект у Верховній Раді не проходив без їх прямої або опосередкованої підтримки. Це дозволило Президенту і виконавчій владі свої дії, спрямовані на обмеження повноважень парламенту, виправдовувати необхідністю політичних, економічних і соціальних реформ. В результаті виконавча влада почала формуватись незалежно від законодавчої влади. Через таку практику в Україні не формувались парламентська більшість, коаліційний уряд, парламентська опозиція – традиційні інститути демократії. Верховна Рада поділилася не за ідейними принципами, а на тих , хто підтримує і не підтримує Президента. Парламент перестав діяти як окрема представницька гілка влади і перестав бути центром політичного життя.

Третє. Виконавча влада була розчинена у конституційних повноваженнях глави держави. Президент, який згідно Конституції має стояти над владою, фактично став керівником виконавчої влади. Демократичний розподіл виконавчої і законодавчої влади в Україні відсутній. Формування виконавчої влади знаходиться в руках Президента. Його рішення , а не вибір виборців визначає участь чи неучасть політичної сили у структурах виконавчої влади.

Чому політичні сили, які отримали левову частину симпатій виборців не представлені у виконавчій владі? Три особливості українського політичного процесу, які я навів вище, демонструють, що ліві сили і ідеї використовуються українською владою у формуванні політичного процесу.

Крім того, Комуністична партія відіграла важливу роль на президентських виборах 1999 року. На тих виборах влада добилася найгіршого сценарію з точки зору демократії: у другому турі кандидат від влади протистояв комуністу. Сьогодні владу цікавить пошук нового зручного партнера, політичної сили, яка забезпечить сприятливого і непрохідного кандидата для наступних виборів. Так народилась ідея політичних реформ (щодо реформування України у парламентську республіку), зростає спокуса провести вибори без виборів. Аби гарантувати успіх такому сценарію, владі потрібні певні умови: перш за все ручний парламент, який би був філією адміністрації Президента. Найлегший спосіб заблокувати роботу Верховної Ради - не допустити формування демократичної більшості.

Ціль „Нашої України” – повернення центру політичного життя в український парламент. Ми хочемо сформувати правдиву демократичну більшість з сил, які мають політичну волю і не бояться переслідувань. Це питання найближчого часу. Якщо це не вдасться , тоді залишається другий сценарій – дострокові парламентські та президентські вибори.

Я хотів би відзначити такий нюанс: сьогодні наша політична сила і комуністи в деяких аспектах діють спільно. Але мова не йде про ідеологію, а про короткі тактичні цілі. Для українського суспільства, в якому лише 3% ідентифікують свою приналежність до тієї чи іншої партії, політичний спектр ділиться не за ідеологією, а , скоріше, за моральними ознаками: на чесну політику і прозору економіку або на олігархічну модель політики і економіки. Тому через політичні та інші обставини сьогодні ми вважаємо можливою співпрацю з лівими силами.

На завершення я хотів би виділити декілька моментів, які продемонстрували парламентські вибори -2002.

Перший. Вперше за 11 років незалежності лідируючою фракцією парламенту стали демократи.

Другий. Соціалістична партія отримала 7% голосів виборців. Цей результат був досить непередбачений. Можливо, СПУ знайшли стільки прихильників на виборах 2002 року не лише через свою опозиційність, але й тому, що їх програма наблизилась до європейської моделі соціал-демократії.

Третє. Українські виборці відмовились підтримати ліві радикальні сили, наприклад ПСПУ та КПУ ( об’єднану). Українські комуністи продовжують орієнтуватися на політику своїх російських колег. Але нова російська політика щодо Заходу послабляє їх антизахідну і антиринкову риторику. Зміни в Україні і світі заохочують комуністів до співпраці з демократичними силами. Здійснення економічних реформ послаблює соціальну базу засад крайніх лівих. Свого часу комуністи разом з олігархами виступили проти мого Уряду, якому вдалося найбільше покращити добробут українців. Запропоновані нами реформи вперше на практиці продемонстрували українському суспільству позитивні зміни в економіці. Ці реформи завдали удару комуністичному міфу. На парламентських виборах 2002 року комуністи втратили багато голосів, особливо це стосується виборів по мажоритарним округам. Сьогодні кількість народних депутатів-комуністів зменшилась вдвічі. Вперше український парламент має найбільший потенціал демократичних сил.

Ніколи українські демократи не стояли так близько до впровадження демократичних принципів в політику та економіку. Впевнений, що ми переможемо!


----------------