ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА?
10/01/2002 | Shooter
ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА?
Роман Скрипін, СТБ , 1.10.2002, 18:48
http://www.pravda.com.ua/archive/2002/october/1/5.shtml
Говорити про деякі речі неприємно. Особливо коли це стосується власної гідності та прагнення не втратити своє обличчя, не зрадити своєму світоглядові, не бути звинуваченим у здатності брехати. Неприємно також визнавати свою неспроможність на протест.
В кінці минулого тижня набув публічності факт існування листа, підписаного близько сотнею журналістів (!) з різних телеканалів. Чогось подібного історія українського телебачення ще не пам'ятає.
Лист був адресований Президенту, Верховній Раді, Раді Європи та дипломатичним представництвам в Україні.
Але цей лист адресати не отримали.
Через низку об'єктивних та суб'єктивних обставин. Хтось був переконаний, що лист був інспірований ззовні, аби скористатися у власних цілях тележурналістами. Звичайно, припустити такий варіант можна, нічого не можна виключати. Але це не відповідає дійсності. Лист не був ініціативою якоїсь політичної сили. Його писали журналісти.
Другий фактор, що став причиною летального фіналу: кожен з журналістів був змушений зважити на так звані "корпоративні інтереси", якими згодом аргументували топ-менеджери телеканалів. Кілька підписів були відкликані. Решта лишилися у "замороженому стані".
Отже, варто визнати, що відчайдушний крок, на який було зважилися журналісти, зазнав фіаско. Найцікавіше у цьому процесі – апелювання до "корпоративних інтересів". Саме цей аргумент, який у мене особисто викликає посмішку, став дієвим стримуючим фактором.
Але, я перепрошую, який може бути корпоративний інтерес у людей, які є наймитами? Елементарними наймитами. Що, хтось з нас є власником бодай однієї акції свого телеканалу? Чи хтось з нас підписав контракт, де чітко визначені вищезгадані корпоративні інтереси? Теж ні.
Я хочу знати, про яку "корпорацію" йдеться, не кажучи вже про інтереси цієї корпорації.
На жаль, розуміння "корпоративності" та "корпоративної гри" у нас є викривленим. Десь на рівні розуміння колективної відповідальності школярів, що жбурляли каміння у вікна своєї школи. А той, хто не згоден, що це "круто", автоматично перетворюється на "білу ворону" й "стукача".
Наша "корпоративність" має глибоке коріння у радянській системі. Коли "трудовий колектив" був щиро переконаний, що керівництво має прислухатися до його думки.
Зрештою, можна йти й таким шляхом. Для створення профспілки необхідно лише троє осіб, як мінімум. Хто готовий стати новітнім трейд - юніоном українського телебачення? Увесь список, будь ласка...
Але факт лишається фактом: ситуація, що склалася у телевізійному просторі й спонукала до написання вишезгаданого листа, є унікальною. Унікальною своєю безглуздістю.
Я не є прихильником зловживання поняттям "свобода слова". Але змушений констатувати факт: найвища цінність, котра визначає демократичність та відкритість суспільства - в Україні відсутня.
Я змушений констатувати факт, що наразі медіа переведені на "ручне керування" адміністрацією президента.
Я змушений констатувати, що дедалі більше журналістів не можуть працювати за фахом.
Медіа позбавлені своїх безпосередніх функцій з інформування. Глядач позбавлений об'єктивної інформації. Процес генерування ідей, за якими існує соціум, - відсутній. Через табуювання певної тематики та табуювання певних осіб.
Влада - як той підліток у навушниках: чує лише себе й співає сам для себе, незважаючи на оточуючих. Але ця "пісня" влади стає дедалі нестерпнішою. Бо влада позбавлена слуху.
Власне, ситуація є критичною.
ОК, ми не відправили листа. Не спромоглися. В цьому ми програли. Але ми його написали. І у цьому ми виграли, адже це стало приводом для жвавих дискусій й нас почуло наше керівництво, а ми відчули, що разом можемо бути силою.
Але я не хочу жити категоріями минулого часу. Подальше з'ясовування: "що і як ми могли, а що не могли" - позбавлене сенсу.
Сенс є у широкому обговорені, відкритій дискусії усіх тележурналістів. Я цілком підтримую ідею загальних зборів. Це буде вже реальний крок.
Ми ж усі прекрасно розуміємо, що ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА.
Ліпше не буде, й свободи слова більше не стане.
Якщо причиною "затягування гайок" раніше ставали вибори або референдум, то нині цього чинника немає.
Якщо ми не хочемо бути й надалі "гарматним м'ясом" "корпоративних інтересів", давайте керуватися своєю громадянською позицією, колеги. Давайте керуватися фаховою солідарністю. Й таки зважимося на перший крок.
Роман Скрипін, СТБ , 1.10.2002, 18:48
http://www.pravda.com.ua/archive/2002/october/1/5.shtml
Говорити про деякі речі неприємно. Особливо коли це стосується власної гідності та прагнення не втратити своє обличчя, не зрадити своєму світоглядові, не бути звинуваченим у здатності брехати. Неприємно також визнавати свою неспроможність на протест.
В кінці минулого тижня набув публічності факт існування листа, підписаного близько сотнею журналістів (!) з різних телеканалів. Чогось подібного історія українського телебачення ще не пам'ятає.
Лист був адресований Президенту, Верховній Раді, Раді Європи та дипломатичним представництвам в Україні.
Але цей лист адресати не отримали.
Через низку об'єктивних та суб'єктивних обставин. Хтось був переконаний, що лист був інспірований ззовні, аби скористатися у власних цілях тележурналістами. Звичайно, припустити такий варіант можна, нічого не можна виключати. Але це не відповідає дійсності. Лист не був ініціативою якоїсь політичної сили. Його писали журналісти.
Другий фактор, що став причиною летального фіналу: кожен з журналістів був змушений зважити на так звані "корпоративні інтереси", якими згодом аргументували топ-менеджери телеканалів. Кілька підписів були відкликані. Решта лишилися у "замороженому стані".
Отже, варто визнати, що відчайдушний крок, на який було зважилися журналісти, зазнав фіаско. Найцікавіше у цьому процесі – апелювання до "корпоративних інтересів". Саме цей аргумент, який у мене особисто викликає посмішку, став дієвим стримуючим фактором.
Але, я перепрошую, який може бути корпоративний інтерес у людей, які є наймитами? Елементарними наймитами. Що, хтось з нас є власником бодай однієї акції свого телеканалу? Чи хтось з нас підписав контракт, де чітко визначені вищезгадані корпоративні інтереси? Теж ні.
Я хочу знати, про яку "корпорацію" йдеться, не кажучи вже про інтереси цієї корпорації.
На жаль, розуміння "корпоративності" та "корпоративної гри" у нас є викривленим. Десь на рівні розуміння колективної відповідальності школярів, що жбурляли каміння у вікна своєї школи. А той, хто не згоден, що це "круто", автоматично перетворюється на "білу ворону" й "стукача".
Наша "корпоративність" має глибоке коріння у радянській системі. Коли "трудовий колектив" був щиро переконаний, що керівництво має прислухатися до його думки.
Зрештою, можна йти й таким шляхом. Для створення профспілки необхідно лише троє осіб, як мінімум. Хто готовий стати новітнім трейд - юніоном українського телебачення? Увесь список, будь ласка...
Але факт лишається фактом: ситуація, що склалася у телевізійному просторі й спонукала до написання вишезгаданого листа, є унікальною. Унікальною своєю безглуздістю.
Я не є прихильником зловживання поняттям "свобода слова". Але змушений констатувати факт: найвища цінність, котра визначає демократичність та відкритість суспільства - в Україні відсутня.
Я змушений констатувати факт, що наразі медіа переведені на "ручне керування" адміністрацією президента.
Я змушений констатувати, що дедалі більше журналістів не можуть працювати за фахом.
Медіа позбавлені своїх безпосередніх функцій з інформування. Глядач позбавлений об'єктивної інформації. Процес генерування ідей, за якими існує соціум, - відсутній. Через табуювання певної тематики та табуювання певних осіб.
Влада - як той підліток у навушниках: чує лише себе й співає сам для себе, незважаючи на оточуючих. Але ця "пісня" влади стає дедалі нестерпнішою. Бо влада позбавлена слуху.
Власне, ситуація є критичною.
ОК, ми не відправили листа. Не спромоглися. В цьому ми програли. Але ми його написали. І у цьому ми виграли, адже це стало приводом для жвавих дискусій й нас почуло наше керівництво, а ми відчули, що разом можемо бути силою.
Але я не хочу жити категоріями минулого часу. Подальше з'ясовування: "що і як ми могли, а що не могли" - позбавлене сенсу.
Сенс є у широкому обговорені, відкритій дискусії усіх тележурналістів. Я цілком підтримую ідею загальних зборів. Це буде вже реальний крок.
Ми ж усі прекрасно розуміємо, що ТАК ЖИТИ НЕ МОЖНА.
Ліпше не буде, й свободи слова більше не стане.
Якщо причиною "затягування гайок" раніше ставали вибори або референдум, то нині цього чинника немає.
Якщо ми не хочемо бути й надалі "гарматним м'ясом" "корпоративних інтересів", давайте керуватися своєю громадянською позицією, колеги. Давайте керуватися фаховою солідарністю. Й таки зважимося на перший крок.
Відповіді
2002.10.02 | -
ТАК ЖИТИ МОЖНА . 100% (-)
2002.10.02 | AST
Класика радянського року з цього приводу
В.Цой.
...
А я смеюсь, хоть мне и не всегда смешно,
И очень злюсь, когда мне говорят,
Что жить вот так, как я сейчас, нельзя.
Но почему? Ведь я живу.
На это не ответить никому.
"Кино" Альбом "45", Мои друзья.
2002.10.02 | НеДохтор
ASTe, а Ви листа не підписували? (-)
2002.10.02 | Уколов
І для Степури, і для мене, і для багатьох інших наших колег
підписання такого листа є безглуздим - сучасне українське телебачення давно вже "викинуло нас за борт". А Степура на УТ, доречі, ніколи і не працював, все більше на CNN та німецькі компанії...Ми, безробітні (в сенсі поза телевізією) екстелевізійники тут недавно консультувалися чи не гаркнути "всі на страйк", а потім вирішили, що це було б не чесно. Нам то легко таке кричати...
Страйк мають оголосити сучасні тележурналісти, які є в штаті телекомпаній, які виробляють телевізійний продукт. А від того, що ми, скажімо з Кривенком страйк оголосимо за підтримки всього Громадського радіо або Хотин разом з усією українською службою ББС - на українському телебаченні нічого не зміниться. Медведчук і Пінчук мали в носі такі страйки, які виглядають як політичні декларації.
Переконаний, бо знаю, що Степура, як і я, як і Іванов Дмитро і десятки тих, хто свого часу вирішив не працювати на сучасному УТ, підтримуємо тих телевізійників, що зважуються протестувати проти цензури, працюючи на телеканалах. Може й нам треба було щораз не просто звільнятися чи йти на іншу роботу, а піднімати публічний скандал.
2002.10.02 | НеДохтор
Re: І для Степури, і для мене, і для багатьох інших наших колег
Уколов пише:> Ми, безробітні (в сенсі поза телевізією) екстелевізійники тут недавно консультувалися чи не гаркнути "всі на страйк", а потім вирішили, ...
Згоден з вашою позицією.
+ можливо помиляюсь, але після Скнилова бачив по УТ? репортаж про наші війська, після якого дикторка сказала: "... матеріал підготовили ... [першого не пам’ятаю] та Олексій Степура". Хай він поправить мене, якщо це неправда, хотів ще тоді запитати, а тут знову нагода.
2002.10.02 | НеДохтор
І ще питання
"Перестройка" в головах для багатьох телеглядачів починалась із "Взгляда". Телестудія "ВИД" ... "прямий ефір" ... PartyZone ...По радіо "Радіо Лева" ...
Наскільки щось подібне є реальним в Україні, зараз.
2002.10.02 | Уколов
Re: І ще питання
На жаль зараз не початок перестройки і люди багато в чому зневірені. Але ви все ж такі праві у тому, що така програма могла б багато зробити. Втім, влада зробить усе можливе (і поки їй це вдається), щоб такої програми або радіоканалу не було.Більш реальним видається безкоштовна, цікава, газета (але тільки не агітка, а саме газета) тиражем 8-9 мільйонів примірників. Це буде і дешевше від телебачення і менш вразливе для влади.
2002.10.02 | НеДохтор
Re: І ще питання
Уколов пише:> На жаль зараз не початок перестройки і люди багато в чому зневірені. Але ви все ж такі праві у тому, що така програма могла б багато зробити. Втім, влада зробить усе можливе (і поки їй це вдається), щоб такої програми або радіоканалу не було.
> Більш реальним видається безкоштовна, цікава, газета (але тільки не агітка, а саме газета) тиражем 8-9 мільйонів примірників. Це буде і дешевше від телебачення і менш вразливе для влади.
В наш час ніяка газета не зможе змагатись з телебаченням.
Можливо це несправедливо, але imho факт. І якщо телебачення залишиться таким, як є зараз, то газета приречена на поразку (в ролі впливу на широкі маси).
Розкрутити газету з "нуля" також малоймовірно. Чи можливий такий варіант - вибрати вже існуючу газету, на яку вже є велика підписка (можливо "Сільські вісті", або "Україна молода" ...???) і на їх базі, або створити додаткові сторінки, і відкрито заявити, що це є друкованим органом ...
Або, наприклад, дешевий додаток до "Дзеркала тижня", пару її ж передруків політичних розділів на пару сторінок. Назвати "ДТ".
Хоча вже є "ВВ", "Грані+", але, але, але ... чи взагалі існує якась концепція непартійного друкованого органу, який зможе протистояти АПпресі?
Але залишусь при думці, що без телебачення і радіо, газета - слабенький крок. А формат "Взгляду" для таких періодів imho, залишається неперевершеним.
2002.10.02 | AST
Ні
Шановний, НеДохторНі, я не підписував цього листа, оскільки не знав про його їснування і не належу до сучасної української тележурналістики.
Уколов все правильно розтлумачив.
2002.10.02 | Roller
Вы владеете информацией, но "не владеете миром". Что вам мешает
ОК, ми не відправили листа. Не спромоглися. В цьому ми програли. Але ми його написали. І у цьому ми виграли, адже це стало приводом для жвавих дискусій й нас почуло наше керівництво, а ми відчули, що разом можемо бути силою.>Так сбросьте ВАШ лист на майдан. Почитаем, о чем вы пишите.
И не только лист.Каждый из Вас может сбросить хотя бы по одному эксклюзивному постингу.
Формируйте общественное мнение здесь и не только здесь.ведь интернет для вас открыт. За Вас этого никто не сделает.
Ведь это Ваш долг перед нами читателями, зрителями.Читатели вынуждены становиться писателями потому, что им нечего читать, но есть что сказать.А вам?
Вы владеете информацией, но "не владеете миром". Что вам мешает им владеть, как не вы сами.
2002.10.02 | Serhiy Hrysch
Як людина, що працювала в *дуже* великих ам. корпораціях..
... скажу -- автор вцілив. Які там, блін, "корпоративні інтереси" для контрактників, тим більше на укр. мідія?? "Гуляй, Роднянський, бачив вас у нічних кошмарах! Па!"Я тільки не розумію, чому незгодні журналісти САМІ звільняються, коли вони нічого не зробили поганого, а потім кажуть що їх "примусили". Почекайте, щоб "корпорація" вас звільнила, і тоді можна хоч подати до суду.
Ще. Якщо власники, напр., УТ-1 не згодні з нормальними умовами, то що робити? Закрити УТ-1? Нафіга... Хіба його морально замочити (що і робиться) і не дивитись!
Якщо є попит на новини правдиві, то може треба шукати нові канали? Може, новий теле канал? Може, новий кабельний канал? Нічого що авдиторія мала, але це шлях інформування. У всіх містах є кабель. Зараз іде активне впровадження цифрового кабеля в Києві. Там потрібні нові канали, новий зміст! Це перспективний бізнесовий проект.
Може, звільнені журналісти + менеджери візмуться за кабель?