10/04/2002 | Михайло Сидоржевський

Осінній наступ і його можливі наслідки

Деякі контраверсійні міркування щодо останніх політичних подій в Україні.

Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ ("Українське слово", 3-9 жовтня).
Про що свідчать останні події в країні? Що стоїть за масовими виступами опозиції – як лівої, так і правої? В чому полягає роль у цих подіях Москви і Заходу? Яким буде останнє в цій ситуації слово українських олігархів?
Це ті ключові питання, відповіді на які могли би зняти покров над таємницею найбільшої кризи української влади, котра розпочалася 16 вересня 2000 року, в день зникнення мало кому тоді відомого журналіста Георгія Гонгадзе.
Однак, скоріш за все, ми ніколи не дістанемо відповідей на ці питання, як і дізнатися, за чиїм наказом і хто вбив Гонгадзе.
Втім, поміркувати на цю тему можна.
Перш за все, цікавим є те, що потужні виступи опозиції, як і колосальний тиск на Кучму з Заходу, співпав у часі з моментом підготовки до підписання з Росією угоди про газовий консорціум, тобто, фактичної здачі Москві української газової труби на вкрай невигідних для нас умовах. Між тим, убивство Гонгадзе сталося теж у період, коли на часі була “газова тема” -- вирішувалася доля обхідної гілки російського газопроводу. Як ми пам’ятаємо, цією обхідною гілкою – через територію Польщі – Москва деякий час шантажувала Київ, однак, зрештою, тоді якраз дуже “доречно” розгорівся касетний скандал, Кучма змушений був звернутися за підтримкою до Путіна, і все якось “розсмокталося”. Москві обхідний газопровід потрібен був лише як віртуальне страховисько, як засіб шантажу на Кучму, оскільки з точки зору витрат на його спорудження така ідея була більш ніж сумнівною. Зрештою, будувати газопровід в обхід України тепер уже не треба. Мета для Москви, здається, досягнута. Залишається лише дотиснути Кучму, щоб прибрати до свох рук українські газові артерії, що з успіхом і робить опозиція, за спиною якої, кривлячи губи в зловісній посмішці Мефістофеля, зловтішно потирають руки деякі пригріті Кучмою за пазухою політики. Путін, між іншим, мовчить. Чекає до останнього, коли – на гребені опозиційного тиску – Кучма буде зговірливий максимально. Кому вигідна газова оборудка, яку зараз здійснюють Москва і Київ? По-перше, російській стороні. По-друге, західноєвропейським партнерам Москви, зацікавленим у стабільних поставках дешевого російського газу. І, по-третє, тим українським олігархам, які зацікавлені у ослабленні газового лобі, і які, можливо, надіються отримати за свою підтримку якусь долю у цій сфері бізнесу.
Відомо, що для Росії Україна цікава перш за все як територія, котра знаходиться в сфері її економічних інтересів, особливо в енергетиці, а також – і це на перспективу – у сільському господарстві. Як ми пам’ятаємо, у минулому парламенті чи не основним лобістом проходження законопроекту, який би дозволяв продаж землі, був Медведчук, якого відповідні телеканали пропіарили як “захисника інтересів трудового селянства”. І всі декламації Москви з приводу введення в Україні другої державної мови, дотримання прав і свобод росіян і т.ін. – все це засоби тиску на українську владу з тим, щоб виторгувати собі максимум власності.
А що ж Америка? Чому і за океаном не на жарт взялися за Кучму, звинувачуючи його в незаконному продажі “Кольчуг” Іракові? Схоже, Вашингтон уже прийняв політичне рішення позбавитися від теперішнього нашого президента.
На думку деяких російських аналітиків, мета США у справі звинувачення України в торгівлі з Іраком – здійснити тиск на Росію – після того, як Росія більш чітко задекларувала свою позицію підтримки Іраку. США таким чином демонструють, що наступним кроком може бути також звинувачення вже Росії у незаконному продажі зброї Хусейну з усіма відповідними для Росії наслідками.
Можливо, щось у такому припущенні є, однак, на думку автора, здається, більш вірогідною виглядає інша версія, дещо несподівана.
Шантажуючи режим Кучми, США змушують його піти на ще більші поступки Росії. Можливо, Америка вже махнула рукою на Україну, і вони готові розміняти її з Росією в обмін на якісь інші дивіденди? Тим більше, що Штати не зацікавлені в значному ослабленні Москви, оскільки Росія є своєрідною антитезою набираючому сили Китаєві, посилення якого Америка побоюється значно більше, ніж посилення економічно дуже слабкої Росії. Не є таємницею, що можливостей впливати на російську політику – через єврейські кола в тому числі – у Вашингтона значно більше, ніж стосовно Пекіна. В такому випадку Америку не особливо турбує, хто замінить враженого малоросійським комплексом, ослабленого Кучму, на адресу якого Вашингтон відчуває немале роздратування – за його непослідовність, крутійство, постійну “багатовекторність”. Звичайно, для Вашингтона більш прийнятним є варіант, коли на зміну Кучмі приходить Ющенко, однак навряд чи це є для Штатів ключовим питанням. Навряд чи Америка так уже й переймається долею української демократії. За великим рахунком, за океаном не особливо цікавляться нюансами української політики, і хто буде наступним президентом. Більш суттєвим є для них його передбачуваність. Ступінь залежності України від Росії, у світлі останніх подій, звичайно, цікавить Америку, але не настільки, як дехто в нас думає. Що тут відіграє більш важливу роль – поки що важко сказати. Можливо, в США остаточно зрозуміли, що переважно православну Україну, пов’язану столітніми ланцюгами з гігантським євразійським сусідом, відірвати від нього неможливо, адже, крім православної ментальності, маємо ще багаторічну ідеологічну, культурну, політичну й економічну експансію з боку Москви, яка вразила якщо не серце України, то її мозок затуманила немало. Намагатися впровадити в Україні якісь ліберальні реформи західного зразка – складно, як і надіятися, приміром, що колись Росія стане схожою на Європу.
Не виключена й ще одна версія, згідно з якою останнім часом США перехопили ініціативу у Росії, яка в період найбільшого тиску з боку опозиції на Кучму – у лютому-березні минулого року – “дбайливо” взяла його під своє крило, зафіксувавши це у прісонопам’ятній харківській зустрічі обох президентів. Між іншим, ми й досі не знаємо, про що все-таки домовилися тоді Кучма і Путін, на які поступки пішов Кучма заради підтримки Москви. Тепер же Штати, схоже, надолужують прогаяне. Причому, кожна з зацікавлених сторін надіється виловити рибку в каламутній воді української політики. І кожна має шанс. Так само й лідери опозиційних сил – кожний зокрема – ведуть свою тонку гру, надіючись на максимальні дивіденди для себе. Єдине, що зрозуміло в цій ситуації – це те, що Кучму вже списали з рахунку. Хоча все-таки, здається, даремно і трохи передчасно. Він ще здатний на “фінт вухами”, хоча й можливості для маневру в нього вкрай куці: Путін. Путін як єдиний, хто може врятувати Кучму. А може й остаточно втопити. Поки що офіційний Кремль, як ми бачимо, фактично ніяк не реагує на київську ситуацію. Кучма чудово розуміє, якою буде ціна цієї підтримки. Можливо, він розуміє, що Москва вже визначилася з фаворитом, що ще більш ускладнює його становище.
Між тим, не завжди, особливо останнім часом, співпадають інтереси Кучми і окремих олігархів, адже поступки Кремлю, на які Кучма пішов заради його політичної підтримки, дозволили потужному російському бізнесові потіснити місцевий бізнесовий бомонд. Зокрема, угода про газовий консорціум з Росією може, на думку деяких аналітиків, призвести до значних втрат для українських олігархів.
Ще одна можлива мета вересневих акцій опозицій – позбавити Кучму навіть можливості фантазувати про третій термін. Зверніть увагу: Медведчук під час зустрічей з лідерами опозиції в апартаментах АП неодноразово підкреслював, і це, між іншим, багаторазово тиражувало ТБ, особливо приналежне до есдеків, те, що Кучма не покине свого поста саме до 2004 року.
Таким чином, очевидно, що теперішні дії опозиції, як це не дивно, на руку як Москві, так і Вашингтону. Поза всяким сумнівом, у діях опозиції наявні як перша, так і друга компонента, тому в лавах опозиції й зійшлися такі полярні за ідеологією сили, як комуністи і праві з “Нашої України”. Причому кожна з сторін ставить на свого представника. Багато буде залежати від перебігу подій і від поведінки претендентів, оскільки не можна виключати й того, що за українською спиною може відбутися домовленість між Москвою і Вашингтоном щодо майбутнього наступника Кучми, і ним може стати, за взаємною згодою, той із політиків, хто виявиться більш прийнятнішим для обох сторін.