Відповіді

• 2002.10.06 | Адвокат ...

  Я ся дивую, читаючи Вас. ;-)

  SpokusXalepniy пише:
  > Интересно, включены ли в план президента России празднование всех событий, равносильных 70-летию пуска ДнепроГЭСа?
  > Вообще, всё это так напомнило счастливое детство: руководители партии и правительства съехались на празднование... были приглашены руководители дружественных партий... право первым нажать кнопку (сесть за юбилейный комбайн, перерезать ленточку...)
  
  Спокусе, перепрошую, Ви,-- немов дитина! Ну що вони, оті пу-тіни з ку-чмами, в своїм житті бачили? Так,-- те,що Ви написали. От,-- і "шпарят по пісаному"!
  
  
  >
  > Причем, заметки в газетах прямо списаны с тех времен (а говорят, что зажимают свободу слова, дык, клевещут!).
  
  Клевещуть, Спокусе, ох,-- клевещуть!
  
  
  > Вот отрывочек из сегодняшнего, свеженького сообщения о великом празднике двух братских народов и об истории этого знаменательного события. Ну, просто один к одному, как в прежние времена, по логике изложения.
  >
  > "Во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. немецко-фашистские захватчики пытались уничтожить станцию, но им это не удалось. Обороняющиеся подразделения, переключив генераторы ГЭС на самосожжение, отступили на Левобережье. Были взорваны железнодорожный мост через новое русло Днепра и частично плотина."
  >
  > Вопрос зачем немцы, собирающиеся "питаться" с Украины, и уже, по сути, начавшие это делать, решили вдруг лишить себя электроэнергии - взорвать к едреной фене электростанцию???
  > Ладно, допустим мне объяснили логику этих действий.
  > Тогда зачем наши взорвали? Чтобы помочь немцам, проклятым оккупантам, воплотить их мечту в жизнь???
  
  Ви поставили питання руба! Адже,-- за льоґікою ку-чма-ків ( мантальних кпSSесівців ),-- гамериканці,-- то вороги. Отже, якщо грабувати Україну, руйнувати бізнеси, мордувати громадян, тощо,-- то є,-- допомагати ворогові... Але ж... грабують, мордують, руйнують. Так і їхні попередники чинили. "Яблочко то яблонькі -- далєко нє падаєт".
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.06 | SpokusXalepniy

    Ви не дивуйтесь, бо краще занепокоїтись ...

    Я боюсь, что есть одно "небольшое" отличие в праздновании таких событий, как семидесятиление ДнепроГЭСа раньше и сейчас.
    
    Как бы не случилось, что в данном случае, Кучма преподносит Путину ДнепроГэс в качестве личного подарка (от нашего стола - вашему).

• 2002.10.07 | A.Social

  ... Бачив шахти Криворіжжя, залиті разом із повною зміною ...

  SpokusXalepniy пише:
  > "Во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. немецко-фашистские захватчики пытались уничтожить станцию, но им это не удалось. Обороняющиеся подразделения, переключив генераторы ГЭС на самосожжение, отступили на Левобережье. Были взорваны железнодорожный мост через новое русло Днепра и частично плотина."
  
  Уривок на задану тему:
  
  Докія ГУМЕННА
  ХРЕЩАТИЙ ЯР
  Роман-хроніка
  
  XX
  Максимова мрія здійснилася. Він, інженер київського авіазаводу, не евакуювався в Сибір, а сидить в Україні за селянською хатою із зав'язаними назад руками і дивиться на криваві плями на стіні, бризки мозку. Недалечко починається вишнячок, у хаті сидять німецькі офіцери з перекладачем і вирішують його долю.
  
  Він у полоні.
  
  Правда, поки дістався він до цієї мрії, багато чого надивився. Бачив загибель кінного ескадрону в долині, що її залив Дніпро, коли він після висадження Дніпрельстану-греблі вернувся на свої давні місця. Бачив шахти Криворіжжя, залиті разом із повною зміною робітників. Бачив, як обливали бензиною ешелон із своїми ж пораненими й підпалювали, — щоб не дісталися ворогові. Бачив, як розстрілювали за містом цілу тюрму. Бачив, як ішов у воду міст разом таки з піхотою. Бачив, як перепливали на другий берег вплав, хапалися за човни із щасливими, а щасливі відсікували руки потопаючим, спихали назад у воду, зубами кусали. Він, коли висадили той міст, у те пекло не пішов, а... опинився тут.
  
  Що ж робилося тут, у цім застінку між клунею і селянською хатою? Може й його мозок зараз розбризкається по стінах?
  
  Максим так збайдужів за цей місяць пекла й вогню, йому так однаково, що винесе той німець, чи може українець у формі німецького лейтенанта. Він чогось дуже допитувався, хто Максим, якої національности, зажадав документів, чи офіцер він, чи справді українець.
  
  — Як я можу це довести вам, не знаю. Якби був мій пашпорт, ви б переконалися, але ми в армії пашпортів не маємо. Я тільки щиро кажу вам, що йдучи на фронт, вирішив при першій змозі здатися в полон.
  
  Перекладач виразно показував йому свою симпатію. Офіцери були сповнені пихи, проте прислухалися, що каже дольмечер. Десь от нараджуються, що з ним зробити.
  
  Довго, дуже довго чекає Максим. Нарешті...
  
  — Отже, — сказав перекладач, сідаючи напроти, закладаючи ногу на ногу, вимірюючи полоненого поглядом. — Я хотів би з вами поговорити. Але чекайте, у вас зв'язані руки?..
  
  За хвилину вже Максим також сидів на стільці напроти перекладача.
  
  — Тут ви довго сидіти не будете, тут або розстрілюють, або пускають додому. Я хотів би знати, якої ви думки про український визвольний рух?
  
  Але ж Максим для того й у полон здався, щоб щось самому про це почути. Він чув різні небилиці, — з радянських газет, серед бабів на базарі. А хоче побачити справжніх дійових людей, які розповіли б йому, як воно насправді є.
  
  — Ми чули, — додає він, — що за два тижні після здачі Києва приїде український уряд. Скільки тут правди, — я не знаю. Але вся Україна в це вірить.
  
  Перекладач подав Максимові руку, міцно потиснув.
  
  — Вітаю вас! — урочисто сказав. — Скоро матимемо свій самостійний уряд.
  
  — Не може бути! — мимоволі вирвалося в Максима.
  
  — Україна — соборна, незалежна, самостійна Україна постане у висліді цієї війни, — ваговито проскандував перекладач, дивлячись пильно у вічі полоненому.
  
  — Я дуже, з усієї душі, хотів би, щоб так було, — вигукнув Максим, — але якось важко повірити...
  
  Та який не є Хома-невіруючий, Максимова радість не ховається від проникливого ока перекладача.
  
  — Ви невдовзі переконаєтеся! Німці нам це пообіцяли, а ми їм для того допомагаємо розвалювати фронт, виграти війну. Бачите, я з вами так відверто говорю тому, що цілком довіряю вам. Щоб і ви мені повірили, — візьміть оцей документ, підписаний наказ про ваше звільнення. Тепер скажіть мені... Ви курите? Прошу...
  
  Почастувавши, перекладач продовжував:
  
  — Тепер скажіть мені, — ми вже не першого вас питаємо, не першою вашою думкою цікавимося. Нас дивує, що на Великій Україні цілком добрі українці, освічені й свідомі, не вірять у постання України-держави. Застерігаю, — не всі. Багато нам допомагають. Я спустився на парашуті в перші дні війни і допоміг мені поставити перші кроки один видатний київський артист, переховав у себе в Боярці на дачі. Але таких мало. От оцей грубий шар інтелігенції, що вже сформувався за більшовиків, — чи вам так обрізали крила, чи вас тут усіх поробили малоросами? От ви, — кажете, що були юнаком у Петлюри, а тепер вигукуєте: «Не може бути...»
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.07 | Фарбований Лис

    Чи є Докія Гуменна в мережі? (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.10.07 | A.Social

      Не знаю. Пошукайте. Узято з власного OCR ж-лу "Дзвін" (-)