Одними з перших фільм про УПА побачили ірпінці.
10/15/2002 | Майдан-ІНФОРМ
Вчора в Ірпені відзначали 60-річчя створення Української повстанської армії.
Місцеві осередки КУН, УНР, УРП "Собор" та "Просвіти" організували в кінотеатрі "Ірпінь" урочисті збори, на яких привітали ветеранів УПА, що проживають у місті (серед них мати одного з майданівців, зв"язкова УПА Валентина Паламарчук) зі святом та показали кінофільм лауреата Шевченківської премії Аркадія Микульського "Чия правда, чия кривда".
Цей фільм не має дозволу на прокат, тому його показ був можливий лише у присутності режисера, що виступив зі вступним привітанням.
Чиновники місцевого виконкому також не втрачали часу. Вони ретельно переписали, учнів яких шкіл запросили вчителі історії на свято УПА.
Місцеві осередки КУН, УНР, УРП "Собор" та "Просвіти" організували в кінотеатрі "Ірпінь" урочисті збори, на яких привітали ветеранів УПА, що проживають у місті (серед них мати одного з майданівців, зв"язкова УПА Валентина Паламарчук) зі святом та показали кінофільм лауреата Шевченківської премії Аркадія Микульського "Чия правда, чия кривда".
Цей фільм не має дозволу на прокат, тому його показ був можливий лише у присутності режисера, що виступив зі вступним привітанням.
Чиновники місцевого виконкому також не втрачали часу. Вони ретельно переписали, учнів яких шкіл запросили вчителі історії на свято УПА.
Відповіді
2002.10.16 | Михайло Свистович
Re: Нарешті можна написати все.
Організовуючи вечір УПА, ми вирішили в Ірпені показати кінофільм лауреатат Шевченківської премії Аркадія Микульського “Чия правда, чия кривда”, який не має дозволу на показ у кінопрокаті. Юридично цей момент обходиться, якщо під час показу присутній режисер, який нібито показує свій фільм знайомим.Фільм не є забороненим, але нам коштувало величезних зусиль вибити кінотеатр в місцевої влади, тому, якби вона дізналася про те, що фільм не має дозволу на прокат, нам би під цим приводом відмовили.
Допустити провалу ми не могли, тим більше, що запланували вечір з великим розмахом із залученням школярів за допомогою вчителів історії. Тому витратили на запрошення та подарунки ірпінським ветеранам УПА всі майданівські пожертви. З радістю повідомляю, що вожді, які обіцяли повернути нам кошти, дотримали свого слова відразу по закінченні вечора.
Тепер ще дещо про УПА та нинішніх націоналістів.
Націоналістів в Україні вистачає. Вони кричать про ідею та чин, обвішуються всілякими значками та наліпками. Про свою повагу до ОУН-УПА також кричать вожді. Однак, коли доходить до справи, то...
А виходить таке. Останній командувач УПА Василь Кук, якому понад 90 років, змушений сам організовувати святкування 60-річчя УПА. Жодна опозиційна і позиційна націонал-демократична партія не допомогла йому в цьому. Тому багато з ветеранів УПА, для яких цей ювілей, з огляду на їх вік, був останнім у житті, не змогли приїхати до Києва через відсутність коштів на квитки. Не було навіть кінокамери, щоб засняти урочистості.
На урочистостях було багато молодих людей з червоно-чорними прапорами і рішучими обличччями, на які наклався міцний відбиток готовності померти за Україну. Їх очі палали, а вуста викрикували слова Декалогу. А от готовності взяти участь в більш прозаїчних справах, таких, як організація урочистостей, в них не було (це ж не помирати за ідею та чин). Тому реєстрацією учасників та іншими оргпитаннями довелось займатися майданівцям.
Те саме було, коли в Канаді помер один упівець, який заповів Україні свою власну велику бібліоткеку. Впорядкувати ці книжки та розподілити їх по бібліотеках жоден з “лицарів ідеї та чину” бажання не виявив. Тому знову довелось залучати майданят.
Отже, маємо в Україні нове явище: гіпотетичну готовність померти за Україну при відсутності можливості та словесну показушну відданість ідеї та чину.
До речі, коли ми збирали підписи під Відкритим листом проти перегляду підручників з історії, жодна з численних націоналістичних організацій не долучилась до цього, а в Тернополі купу підписів зібрав 98-річний ветеран УПА, який не може навіть писати через хворобу пальців. Він набирав по телефону номери своїх знайомих і просив зайти до нього додому і поставити підпис, тоді як місцевий Пласт, до якого ми звернулись з проханням зібрати підписи, перепрошую, забив на таку “дрібницю”. От піти до лісу і на могилах бійців УПА надцятий раз принести присягу щодо здобуття української держави або загибелі у боротьбі за неї, це серйозна справа.
2002.10.16 | vujko
Re: Нарешт? можна написати все.
Pokladit', bud'-laska, cej tekst takozh v Rozrobky/Pozhertvy/Zvity.