Інтерв'ю Медведчука польській "Трибуні"
10/18/2002 | Спостерігач
Віктор МЕДВЕДЧУК: «Двері к оаліції відкриті...»
Інтерв’ю глави Адміністрації Президента України Віктора Медведчука польській газеті «Трибуна» та народного депутата України Івана Плюща — львівському «Високому замку» (через великий обсяг останнє друкуємо з невеликими скороченнями), дає можливість ознайомитися з двома характерними точками зору на події, що відбуваються. Ці два погляди цікаві ще й тому, що у недалекому минулому Іван Плющ та Віктор Медведчук багато часу проводили буквально пліч-о-пліч: Івана Степановича створена у Верховній Раді попереднього, третього, скликання парламентська більшість обрала головою ВР, Віктор Володимирович був першим віце-спікером. Ми переконані, що наші читачі достатньо підготовлені, щоб сприйняти цей «діалог» без зайвих коментарів. ВIКТОР МЕДВЕДЧУК — Опозиція протягом кількох тижнів проводить акцію «Повстань, Україно!», головною вимогою якої є відставка Президента. Як би ви відповіли на цей постулат? — Я вважаю, що справжньою метою опозиції, яка зараз складається з чотирьох сил: комуністів, «Нашої України», блоку Юлії Тимошенко «Батьківщина» та Соціалістичної партії, є боротьба за президентську владу, найвищу владу в Україні. І, власне, ця боротьба їх поєднала. Бо якщо говорити про ідеологічні підстави поєднання цього квартету, то очевидно, що їх немає. І, якщо сьогодні, не дай Боже, сталося б так, що було б призначено дострокові президентські вибори, опозиція, без сумнівів, висунула б чотирьох кандидатів. Прошу зауважити, що їхні вимоги висуваються на тлі економічного росту держави, відсутності політичної кризи. — Ви справді вважаєте, що немає політичної кризи? — Так, оскільки парламент діє. Більшість депутатів створили коаліцію і можуть приймати всі необхідні рішення, працює уряд і повнокровно функціонує Президент України. Тому акції опозиції мають тенденцію до згасання. Вивести людей на вулиці в таких економічних та політичних умовах стає все важче. Я вважаю, що спроба перейняти владу за допомогою вулиці опозиції не вдалася. — Вони, однак, висувають на адресу Президента дуже серйозні звинувачення. А київський апеляційний суддя передав у вівторок до Генеральної прокуратури подання про відкриття кримінальної справи проти Леоніда Кучми. — Рішення одного з суддів київського Апеляційного суду я вважаю яскравим проявом юридичного нігілізму. Відповідальність Президента, якого захищає імунітет, було вписано в спеціальну процедуру, яка регулюється Конституцією України. Це може мати місце тільки як процедура імпічменту, яку розпочинає і проводить виключно парламент. Таким чином, вчинок цього судді є неповноправним. — А якщо йдеться про оскарження опозиції? — Якщо б ці оскарження були такі серйозні, як ви кажете, то вони знайшли б достатню підтримку, щоб питання усунення Президента від влади могло вирішуватися конституційним шляхом. А цього можна досягнути тільки через парламент. Якщо цього не сталося, це означає, що всі вимоги та побажання опозиції є безпідставними. — Як ви вважаєте, чи в цій ситуації ще можливий компроміс між владою та опозицією? — Компроміс між владою та опозицією має бути завжди, якщо, зрозуміло, його можна досягти.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»
— Які мають бути виконані умови, щоб здійснилася розмова обох сторін? — Такою умовою є прагнення до захисту інтересів країни та сприяння подальшому розвитку суспільства, дотримання прав більшості громадян України. — Здається, це надто загальні формулювання для початку діалогу? — Сьогодні діалог із політичними силами, які називають себе опозиційними, веде Президент України. Він запропонував політичну реформу, у т.ч. реформу влади. Це, власне, те, чого домагалася опозиція. Однак вони на ці пропозиції не відповіли — замість цього проводять акцію «Повстань, Україно!». Про який діалог можна говорити, якщо з боку Президента звучать пропозиції компромісу, а з другого боку є тільки одна вимога: відставка Президента та дострокові вибори. Чи можна на цьому будувати діалог? — Але чого конкретно чекає влада від опозиції, щоб Президент захотів почати з нею переговори? — Президент вже зараз готовий до таких розмов, про що може свідчити хоча б те, що він зустрівся з опозицією, вислухав абсурдний ультиматум, по суті, в якому домагалися його відставки. І засвідчив, що немає наміру йти у відставку, натомість готовий змінити систему влади. Як бачимо, зараз проблеми створює не керівник держави, а опозиція, яка жорстко проголошує, що відставка є необхідною умовою наступних кроків. Цьому підпорядковано її вчинки, в т.ч. проведений 12 жовтня так званий «народний трибунал», який більше нагадував шоу, ніж політичну акцію протесту. — Ви говорите про політичну стабільність. Тим часом у Верховній Раді тільки через півроку після виборів було створено парламентську більшість, але без участі найбільшої фракції — «Нашої України». Ви не вважаєте, що це віддаляє можливість політичного компромісу? — Звичайно, було б краще, якби парламентська більшість нараховувала не 232, а, наприклад, 340 депутатів. Однак я не думаю, що ми маємо такі приклади в європейських демократичних країнах. Нещодавно відбулися вибори в Німеччині, де більшість утворили соціал- демократи і зелені, маючи 305 голосів, тобто трохи більше на чотири голоси ніж мінімум. У нас ми маємо плюс шість. Можна нормально працювати, ухвалювати закони, проводити реформи. — Зазвичай, однак, буває так, що найбільше угрупування, навіть якщо воно не входить до складу більшості, отримує пости у керівних органах парламенту. — Ви праві. Більш того, коли ми обирали керівництво парламенту, а я ще тоді був депутатом, ми пропонували «Нашій Україні» два місця з п’яти у президії Верховної Ради, але вони на це не погодилися, оскільки прагнули зірвати стабільний політичний процес. З метою розблокувати роботу парламенту, ми обрали керівництво Ради. Після цього представники блоку «За єдину Україну!» та соціал-демократи запропонували «Нашій Україні» разом розподілити керівні пости у парламентських комітетах. Це був тривалий процес, і я сам особисто брав у ньому участь. Кінець кінцем ми розподілили посади, беручи до уваги й той факт, що найбільша фракція не отримала місць у президії. Опозиція отримала керівництво у 20 комітетах з 25. Це був другий етап переговорів із «Нашою Україною». Наступним етапом була заява Президента про те, що він готовий, ще до внесення змін у Конституцію, віддати вирішення питання формування уряду в руки парламентської більшості, якою б вона не була. Але «Наша Україна» відмовилася від цих переговорів. Гору взяли амбіції, оскільки в угрупуванні В.Ющенка вважають, що всі мають об’єднатися навколо їхніх 110 депутатів, але 9 фракцій не хотіли цього зробити і об’єдналися самі. Сьогодні двері коаліції є відкритими для «Нашої України». Віктор Ющенко, виступаючи на варшавській конференції, заявив, що вважає себе переможцем виборів. Однак вони виграли вибори тільки в тій їхній частині, в якій половину депутатів парламенту обирали за партійними списками, у другій частині — в одномандатних округах — вони не виграли виборів. Інакше не було б парламентської більшості, що нараховує 232 депутата. Подивімося, зрештою, на Словаччину, де Мечiяр отримав перемогу, але не створив уряду. — Ви сказали, що брали участь у формуванні парламентської більшості, але опозиція стверджує, що ця більшість була вами створена штучно, щоб не вживати більш різких слів, що з цієї нагоди було сказано. — Я знаю ці закиди. Але нехай знайдуть хоча б одного депутата, якого силоміць втягнуто до більшості, який би сказав: я мав приєднатися до більшості, оскільки мене до цього зсили. Таких прикладів немає. — Ви вже говорили, що Президент Л. Кучма запропонував проведення політичних реформ. Прошу вас розповісти, в чому полягають їхні головні принципи? — По-перше, йдеться про передачу частини повноважень Президента парламенту та уряду. Пропозиція полягає в тому, щоб саме Верховна Pада формувала Кабінет Міністрів. По-друге, Президент пропонує пропорційну систему виборів, таку, яка б гарантувала, щоб переможець наступних виборів був дійсно переможцем з усіма належними йому правами. — Щоб реалізувати ці зміни, будуть потрібні зміни у Конституції, а щоб це зробити — потрібно мати більшість у 2/3 голосів у Верховній Раді. Без «Нашої України» цього не вдасться досягти. Чи є вихід із цієї ситуації? — Такі зміни можна провести і без «Нашої України». Комуністи і соціалісти останніми роками постійно домагалися зміни системи влади і боролися за передачу повноважень Президента парламенту. Якщо вони і надалі будуть цього домагатися, а на варшавській конференції Олександр Мороз про це говорив, то такі зміни будуть можливі. Правду кажучи, О. Мороз також сказав, що Леонід Кучма тільки декларує бажання змін, але забув додати, що Президент, не чекаючи змін у Конституції, вже запропонував парламентській більшості сформувати уряд, хоча сьогодні це є виключно його прерогативою. — Це очевидна річ, оскільки це є його більшість, і вона є йому слухняна. — Так. Гадаю, що сьогодні голосів комуністів та соціалістів вистачить, щоб внести зміни до Конституції. І що це реально зробити. Навіть без «Нашої України». Цікаво тільки, яким чином вони висловлять свій протест, оскільки на вибори вони йшли, власне, з лозунгом зміни системи влади. — І яким буде, на вашу думку, подальший сценарій розвитку ситуації? — Я можу говорити тільки про ту владу, яку я представляю. Президент надалі буде здійснювати керівництво країною. Він був обраний шляхом загальних виборів до 2004 року. Є всі підстави, щоб він міг реалізувати власну політику. Президент буде також і надалі прагнути діалогу і компромісу з усіма політичними силами. — Україна проголосила свій євроатлантичний вибір. Це — лозунг, а що він означає на практиці? — Думаю, що для поляків це прозвучить приємно, оскільки, власне, допомога Польщі у справах переговорів, щодо європейської інтеграції та контактів із НАТО, а також близькі контакти наших президентів сприяли тому, що Україна обрала цей шлях. Але чому ви кажете, що це лозунг? Кожний лозунг, якщо він підтриманий конкретними справами, є реальним. Конкретні вчинки — це ініціатива зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Україні, задекларована Україною готовність вступу до Євросоюзу. В Європейському Союзі ніхто ще не говорить про членство України, але ми будемо створювати в країні умови — в тому числі проводити зміни у законодавчій системі — необхідні для того, щоб дорога до Союзу стала реальністю. — Європейський вибір — це, однак, також прийняття пануючих там засад: дотримання демократичних норм, економічних реформ, боротьби з корупцією, свободи ЗМІ. В якому пункті на цьому шляху сьогодні знаходиться Україна? — Президент представив у парламенті те, що Україна має зробити до 2004 р., 2007 р., 2011 р., щоб наблизитися до членства в ЄС. Це поступовий шлях економічного і політичного розвитку. — Поки що ми маємо 2002 рік, з його всіма відомими проблемами. — Якщо говорити про економіку, то за останні три роки ситуація покращилася, як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівнях. Натомість у політиці — як я вже казав — зроблено пропозиції здійснення реформ. — Україну було звинувачено у торгівлі зброєю з Іраком. Які у вас є аргументи у цій справі? — Це треба з’ясувати, як і кожне звинувачення, що стає фактом тільки тоді, коли воно підтверджується. Україна тут ні в чому не винна. Я можу це сказати як людина, яка є керівником комісії у справі прийняття американських та британських експертів, що вже декілька днів перебувають в Україні. Я особисто перевіряв документацію щодо того, які «Кольчуги» було вироблено, за які з них несе відповідальність Україна, де знаходяться інші. Всі «Кольчуги», що знаходилися в Україні з часу набуття нею незалежності, знаходяться у військових частинах. Місця їхньої дислокації будуть показані експертам. Ми готові до відкритості з боку влади, не тільки цивільної, але й військової, усіх зацікавлених міністерств. Тому ми спокійно очікуємо на висновки експертів. — Яке значення мала варшавська конференція «Україна в Європі»? — Це один із заходів, організованих польською стороною під патронатом президента Александра Кваснeвського, що служить тому, аби в Україні панував політичний спокій. Ми вдячні Польщі за те, що вона виступила з такою ініціативою. Я насправді є прихильником того, щоб усі політичні спори і дискусії проводити в Україні, оскільки це внутрішні справи нашої держави, але якщо є друзі й сусіди, які бажають нам допомогти, то чому б не скористатися такою допомогою. Я не знаю, чи виграє від цього влада в Україні, чи опозиція, але напевно ми просунемося на декілька кроків вперед. — Дякую за розмову.
«Трибуна» , 17 жовтня 2002 року
Інтерв’ю глави Адміністрації Президента України Віктора Медведчука польській газеті «Трибуна» та народного депутата України Івана Плюща — львівському «Високому замку» (через великий обсяг останнє друкуємо з невеликими скороченнями), дає можливість ознайомитися з двома характерними точками зору на події, що відбуваються. Ці два погляди цікаві ще й тому, що у недалекому минулому Іван Плющ та Віктор Медведчук багато часу проводили буквально пліч-о-пліч: Івана Степановича створена у Верховній Раді попереднього, третього, скликання парламентська більшість обрала головою ВР, Віктор Володимирович був першим віце-спікером. Ми переконані, що наші читачі достатньо підготовлені, щоб сприйняти цей «діалог» без зайвих коментарів. ВIКТОР МЕДВЕДЧУК — Опозиція протягом кількох тижнів проводить акцію «Повстань, Україно!», головною вимогою якої є відставка Президента. Як би ви відповіли на цей постулат? — Я вважаю, що справжньою метою опозиції, яка зараз складається з чотирьох сил: комуністів, «Нашої України», блоку Юлії Тимошенко «Батьківщина» та Соціалістичної партії, є боротьба за президентську владу, найвищу владу в Україні. І, власне, ця боротьба їх поєднала. Бо якщо говорити про ідеологічні підстави поєднання цього квартету, то очевидно, що їх немає. І, якщо сьогодні, не дай Боже, сталося б так, що було б призначено дострокові президентські вибори, опозиція, без сумнівів, висунула б чотирьох кандидатів. Прошу зауважити, що їхні вимоги висуваються на тлі економічного росту держави, відсутності політичної кризи. — Ви справді вважаєте, що немає політичної кризи? — Так, оскільки парламент діє. Більшість депутатів створили коаліцію і можуть приймати всі необхідні рішення, працює уряд і повнокровно функціонує Президент України. Тому акції опозиції мають тенденцію до згасання. Вивести людей на вулиці в таких економічних та політичних умовах стає все важче. Я вважаю, що спроба перейняти владу за допомогою вулиці опозиції не вдалася. — Вони, однак, висувають на адресу Президента дуже серйозні звинувачення. А київський апеляційний суддя передав у вівторок до Генеральної прокуратури подання про відкриття кримінальної справи проти Леоніда Кучми. — Рішення одного з суддів київського Апеляційного суду я вважаю яскравим проявом юридичного нігілізму. Відповідальність Президента, якого захищає імунітет, було вписано в спеціальну процедуру, яка регулюється Конституцією України. Це може мати місце тільки як процедура імпічменту, яку розпочинає і проводить виключно парламент. Таким чином, вчинок цього судді є неповноправним. — А якщо йдеться про оскарження опозиції? — Якщо б ці оскарження були такі серйозні, як ви кажете, то вони знайшли б достатню підтримку, щоб питання усунення Президента від влади могло вирішуватися конституційним шляхом. А цього можна досягнути тільки через парламент. Якщо цього не сталося, це означає, що всі вимоги та побажання опозиції є безпідставними. — Як ви вважаєте, чи в цій ситуації ще можливий компроміс між владою та опозицією? — Компроміс між владою та опозицією має бути завжди, якщо, зрозуміло, його можна досягти.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня»
— Які мають бути виконані умови, щоб здійснилася розмова обох сторін? — Такою умовою є прагнення до захисту інтересів країни та сприяння подальшому розвитку суспільства, дотримання прав більшості громадян України. — Здається, це надто загальні формулювання для початку діалогу? — Сьогодні діалог із політичними силами, які називають себе опозиційними, веде Президент України. Він запропонував політичну реформу, у т.ч. реформу влади. Це, власне, те, чого домагалася опозиція. Однак вони на ці пропозиції не відповіли — замість цього проводять акцію «Повстань, Україно!». Про який діалог можна говорити, якщо з боку Президента звучать пропозиції компромісу, а з другого боку є тільки одна вимога: відставка Президента та дострокові вибори. Чи можна на цьому будувати діалог? — Але чого конкретно чекає влада від опозиції, щоб Президент захотів почати з нею переговори? — Президент вже зараз готовий до таких розмов, про що може свідчити хоча б те, що він зустрівся з опозицією, вислухав абсурдний ультиматум, по суті, в якому домагалися його відставки. І засвідчив, що немає наміру йти у відставку, натомість готовий змінити систему влади. Як бачимо, зараз проблеми створює не керівник держави, а опозиція, яка жорстко проголошує, що відставка є необхідною умовою наступних кроків. Цьому підпорядковано її вчинки, в т.ч. проведений 12 жовтня так званий «народний трибунал», який більше нагадував шоу, ніж політичну акцію протесту. — Ви говорите про політичну стабільність. Тим часом у Верховній Раді тільки через півроку після виборів було створено парламентську більшість, але без участі найбільшої фракції — «Нашої України». Ви не вважаєте, що це віддаляє можливість політичного компромісу? — Звичайно, було б краще, якби парламентська більшість нараховувала не 232, а, наприклад, 340 депутатів. Однак я не думаю, що ми маємо такі приклади в європейських демократичних країнах. Нещодавно відбулися вибори в Німеччині, де більшість утворили соціал- демократи і зелені, маючи 305 голосів, тобто трохи більше на чотири голоси ніж мінімум. У нас ми маємо плюс шість. Можна нормально працювати, ухвалювати закони, проводити реформи. — Зазвичай, однак, буває так, що найбільше угрупування, навіть якщо воно не входить до складу більшості, отримує пости у керівних органах парламенту. — Ви праві. Більш того, коли ми обирали керівництво парламенту, а я ще тоді був депутатом, ми пропонували «Нашій Україні» два місця з п’яти у президії Верховної Ради, але вони на це не погодилися, оскільки прагнули зірвати стабільний політичний процес. З метою розблокувати роботу парламенту, ми обрали керівництво Ради. Після цього представники блоку «За єдину Україну!» та соціал-демократи запропонували «Нашій Україні» разом розподілити керівні пости у парламентських комітетах. Це був тривалий процес, і я сам особисто брав у ньому участь. Кінець кінцем ми розподілили посади, беручи до уваги й той факт, що найбільша фракція не отримала місць у президії. Опозиція отримала керівництво у 20 комітетах з 25. Це був другий етап переговорів із «Нашою Україною». Наступним етапом була заява Президента про те, що він готовий, ще до внесення змін у Конституцію, віддати вирішення питання формування уряду в руки парламентської більшості, якою б вона не була. Але «Наша Україна» відмовилася від цих переговорів. Гору взяли амбіції, оскільки в угрупуванні В.Ющенка вважають, що всі мають об’єднатися навколо їхніх 110 депутатів, але 9 фракцій не хотіли цього зробити і об’єдналися самі. Сьогодні двері коаліції є відкритими для «Нашої України». Віктор Ющенко, виступаючи на варшавській конференції, заявив, що вважає себе переможцем виборів. Однак вони виграли вибори тільки в тій їхній частині, в якій половину депутатів парламенту обирали за партійними списками, у другій частині — в одномандатних округах — вони не виграли виборів. Інакше не було б парламентської більшості, що нараховує 232 депутата. Подивімося, зрештою, на Словаччину, де Мечiяр отримав перемогу, але не створив уряду. — Ви сказали, що брали участь у формуванні парламентської більшості, але опозиція стверджує, що ця більшість була вами створена штучно, щоб не вживати більш різких слів, що з цієї нагоди було сказано. — Я знаю ці закиди. Але нехай знайдуть хоча б одного депутата, якого силоміць втягнуто до більшості, який би сказав: я мав приєднатися до більшості, оскільки мене до цього зсили. Таких прикладів немає. — Ви вже говорили, що Президент Л. Кучма запропонував проведення політичних реформ. Прошу вас розповісти, в чому полягають їхні головні принципи? — По-перше, йдеться про передачу частини повноважень Президента парламенту та уряду. Пропозиція полягає в тому, щоб саме Верховна Pада формувала Кабінет Міністрів. По-друге, Президент пропонує пропорційну систему виборів, таку, яка б гарантувала, щоб переможець наступних виборів був дійсно переможцем з усіма належними йому правами. — Щоб реалізувати ці зміни, будуть потрібні зміни у Конституції, а щоб це зробити — потрібно мати більшість у 2/3 голосів у Верховній Раді. Без «Нашої України» цього не вдасться досягти. Чи є вихід із цієї ситуації? — Такі зміни можна провести і без «Нашої України». Комуністи і соціалісти останніми роками постійно домагалися зміни системи влади і боролися за передачу повноважень Президента парламенту. Якщо вони і надалі будуть цього домагатися, а на варшавській конференції Олександр Мороз про це говорив, то такі зміни будуть можливі. Правду кажучи, О. Мороз також сказав, що Леонід Кучма тільки декларує бажання змін, але забув додати, що Президент, не чекаючи змін у Конституції, вже запропонував парламентській більшості сформувати уряд, хоча сьогодні це є виключно його прерогативою. — Це очевидна річ, оскільки це є його більшість, і вона є йому слухняна. — Так. Гадаю, що сьогодні голосів комуністів та соціалістів вистачить, щоб внести зміни до Конституції. І що це реально зробити. Навіть без «Нашої України». Цікаво тільки, яким чином вони висловлять свій протест, оскільки на вибори вони йшли, власне, з лозунгом зміни системи влади. — І яким буде, на вашу думку, подальший сценарій розвитку ситуації? — Я можу говорити тільки про ту владу, яку я представляю. Президент надалі буде здійснювати керівництво країною. Він був обраний шляхом загальних виборів до 2004 року. Є всі підстави, щоб він міг реалізувати власну політику. Президент буде також і надалі прагнути діалогу і компромісу з усіма політичними силами. — Україна проголосила свій євроатлантичний вибір. Це — лозунг, а що він означає на практиці? — Думаю, що для поляків це прозвучить приємно, оскільки, власне, допомога Польщі у справах переговорів, щодо європейської інтеграції та контактів із НАТО, а також близькі контакти наших президентів сприяли тому, що Україна обрала цей шлях. Але чому ви кажете, що це лозунг? Кожний лозунг, якщо він підтриманий конкретними справами, є реальним. Конкретні вчинки — це ініціатива зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО в Україні, задекларована Україною готовність вступу до Євросоюзу. В Європейському Союзі ніхто ще не говорить про членство України, але ми будемо створювати в країні умови — в тому числі проводити зміни у законодавчій системі — необхідні для того, щоб дорога до Союзу стала реальністю. — Європейський вибір — це, однак, також прийняття пануючих там засад: дотримання демократичних норм, економічних реформ, боротьби з корупцією, свободи ЗМІ. В якому пункті на цьому шляху сьогодні знаходиться Україна? — Президент представив у парламенті те, що Україна має зробити до 2004 р., 2007 р., 2011 р., щоб наблизитися до членства в ЄС. Це поступовий шлях економічного і політичного розвитку. — Поки що ми маємо 2002 рік, з його всіма відомими проблемами. — Якщо говорити про економіку, то за останні три роки ситуація покращилася, як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівнях. Натомість у політиці — як я вже казав — зроблено пропозиції здійснення реформ. — Україну було звинувачено у торгівлі зброєю з Іраком. Які у вас є аргументи у цій справі? — Це треба з’ясувати, як і кожне звинувачення, що стає фактом тільки тоді, коли воно підтверджується. Україна тут ні в чому не винна. Я можу це сказати як людина, яка є керівником комісії у справі прийняття американських та британських експертів, що вже декілька днів перебувають в Україні. Я особисто перевіряв документацію щодо того, які «Кольчуги» було вироблено, за які з них несе відповідальність Україна, де знаходяться інші. Всі «Кольчуги», що знаходилися в Україні з часу набуття нею незалежності, знаходяться у військових частинах. Місця їхньої дислокації будуть показані експертам. Ми готові до відкритості з боку влади, не тільки цивільної, але й військової, усіх зацікавлених міністерств. Тому ми спокійно очікуємо на висновки експертів. — Яке значення мала варшавська конференція «Україна в Європі»? — Це один із заходів, організованих польською стороною під патронатом президента Александра Кваснeвського, що служить тому, аби в Україні панував політичний спокій. Ми вдячні Польщі за те, що вона виступила з такою ініціативою. Я насправді є прихильником того, щоб усі політичні спори і дискусії проводити в Україні, оскільки це внутрішні справи нашої держави, але якщо є друзі й сусіди, які бажають нам допомогти, то чому б не скористатися такою допомогою. Я не знаю, чи виграє від цього влада в Україні, чи опозиція, але напевно ми просунемося на декілька кроків вперед. — Дякую за розмову.
«Трибуна» , 17 жовтня 2002 року