Відповіді

• 2002.10.21 | SG

  Глумління?

  Я зрозумів, що для цього пам"ятника треба було віддатися тим, проти кого виступає опозиція, і виступала б УПА, тобто, віддатися з кучмістам. Кучмісти навіть слова не дали фактичним організіторам пам"ятника. Це символ боротьби за незалежність, чи символ задчі в полон заради встановлення пам"ятки?
  
  Навіщо було проситися в обласної кучмівської аднімістрації, якщо встановлення пам"яток - юрисдикція місцевої ради?
  
  Цікаво як хто вважає.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.21 | Абдула

    Re: Глумління?

    Українська історія, яку "не можна читати без брому" (Винниченко) продовжується.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.10.21 | WWW.ZAKON.KS.UA

      Ми приєднуємось до поздоровлення!

      
      60 ти річчя утворення УПА - це встановлення історичної справедливості і отримання новою генерацією справжніх орієнтирів
      у системі патріотичного виховання. Сміливіше і гучніше треба роз'яснювати українцям Крок за кроком Україна змиє з себе
      бруд минулого, розсадить всіх по своїм лавах і вийде на шлях справжньої незалежності, як би цьому не чинили опір зросійщені кучмівські холуї та їх кукловоди.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.10.21 | Михайло Свистович

        Re: зросійщені кучмівські холуї та їх кукловоди?

        WWW.ZAKON.KS.UA пише:
        >
        куловоди - це російське слово. Українською буде "ляльководи"

    • 2002.10.21 | Augusto

      Винниченко (IMHO) взагалі нічого читати без брому не міг.

      Я раджу всім напитися один раз брому з валеріянкою досхочу і далі почати писати історію, яку б після можна було б читати під скляночку винця (не брому!) та легку музичку. Ненароджені покоління українців будуть вам дуже вдячні.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.10.22 | Порох

        Я би радив писати ФАНТАСТИКУ, а не історію.

        Історія - минуле. Фантастика це майбутнє.
        
        До речі, чи може хтось порадити добру українську фантастику?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.10.22 | KE

          Украинская фантастика:

          планы украинских националистических партий, движений и организаций. Видите, как много! А на "поттеров" времени не хватает, все ушло в политику.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.10.23 | Смогитель Вадим

            П Свистовичу, Женіть КЄ звідси до Фіриної матері...(-)

        • 2002.10.22 | Мертві Бджоли Загудуть

          Читайте українську історію за Василем Кожелянком! (-)

        • 2002.10.22 | Andriyko

          Любко Дереш. "Культ". Але це швидше fantasy (-)

• 2002.10.22 | Roller

  На чьей стороне УПА участвовало во второй мировой войне? (-)

  Какую международную оценку получила УПА на Нюрмбергском процессе?
  Входила ли УПА в антигитлеровскую коалицию?
  
  
  Кто финансировал УПА? Откуда у них взялось оружие, чьего образца?
  Где производилось их обмундирование?
  Правда ли что Чупринка был агентом Абвера?
  Кто они " друзья" украинского народа или его враги ,и соответственно НУ и Киевкий паитриархат.
  
  Почему в открытие памятника не участвовали другие политические силы?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.22 | Мухи - від котлет

    Re: На українській. З великим російським (+)

    Взято из русского сайта:
    http://zavoliuua.narod.ru
    
    Степан Бандера : жизнь и деятельность
    
    
    12 октября 1957 года на ступеньках дома на улице Карла, 8, в Мюнхене был найден мертвым доктор Лев Ребет, редактор "Українського Самостійника", один из руководителей "Организации Украинских Националистов за границей" (ОУН(З)), давний политический оппонент Бандеры и ОУН (революционной). Медицинская экспертиза, проведенная через 48 часов после смерти, установила, что смерть наступила вследствие остановки сердца.
    15 октября 1959 года в четверг, на лестничной площадке первого этажа на улице Крайтмайр, 7, в Мюнхене в 13.05 был найден еще живой, залитый кровью Степан Бандера, проводник (руководитель) ОУН. В этом доме он жил со своей семьей. Его сразу же отвезли в больницу. Доктор при осмотре уже мертвого Бандеры нашел у него привязанную кобуру с револьвером, и поэтому об этом инцинденте сразу же сообщили в криминальную полицию.
    Экпертизой было установлено, что "смерть наступила вследствие насилия путем отравления цианистым калием".
    Немецкая криминальная полиция сразу же взяла фальшивый след и на протяжении всего следствия так и не смогла ничего установить.
    Провод (Руководство) Заграничных Частей ОУН (34 ОУН) сразу же в день смерти своего руководителя сделал заявление, что это убийство — политическое и что оно является продолжением серии покушений, начатых Москвой в 1926 году убийством Симона Петлюры в Париже, и в 1938 году — Евгения Коновальца в Роттердаме.
    Степан Бандера был похоронен 20 октября на большом мюнхенском кладбище Вальдфридгоф.
    Паралельно со следствием, которое вела западногерманская полиция, Провод 34 ОУН создал свою комиссию для расследования убийства проводника, которая состояла из пяти членов ОУН из Англии, Австрии, Голландии, Канады и Западной Германии.
    ...Последние точки над "і" в деле смерти Льва Ребета и Степана Бандеры были поставлены только в конце 1961 года на всемирно известном процессе в Карлсруэ.
    За день до начала строительства берлинской стены, 12 августа 1961 года, в американскую полицию Западного Берлина обратилась молодая пара беглецов из восточной зоны: гражданин СССР Богдан Сташинский и его жена, немка Инге Поль. Сташинский заявил, что он — сотрудник КГБ и по приказу этой организации стал убийцей политиков в изгнании Льва Ребета и Степана Бандеры...
    
    За несколько месяцев до своей трагической гибели Степан Бандера написал "Мои биографические данные", в которых сообщил некоторые факты из своего детства и юности.
    Родился 1 января 1909 года в селе Угрынив Старый возле Калуша во время австро-венгерского правления в Галичине.
    Его отец, Андрей Бандера, был греко-католическим священником в том же селе и происходил из Стрыя, где родился в мещанской семье Михаила и Розалии (девичья фамилия — Белецкая) Бандер. Мать, Мирослава, была дочерью священника из Угрынива Старого — Владимира Глодзинского и Екатерины (до замужества — Кушлык). Степан был вторым ребенком после старшей сестры Марты.
    Детские годы в родном селе проходили в атмосфере украинского патриотизма. У отца была большая библиотека. Часто в доме бывали активные участники национальной и политической жизни Галичины. Братья матери были известными в Галичине политическими деятелями. Павло Глодзинский был одним из основателей украинских организаций "Маслосоюза" и "Сільський господар", а Ярослав Веселовский — депутатом Венского парламента.
    В октябре-ноябре 1918 года Степан, как он сам пишет, "пережил волнующие события возрождения и строительства украинской державы".
    Во время украинско-польской войны отец, Андрей Бандера, ушел добровольцем в Украинскую Галицкую Армию, став военным капелланом. В составе УГА он находился на Надднепрянщине, воевал с большевиками и белогвардейцами. В Галичину возвратился летом 1920 года.
    Осенью 1919 года Степан Бандера поступил в украинскую гимназию в Стрые, которую окончил в 1927 году.
    Польские преподаватели старались внедрять в гимназическую среду "польский дух", и эти намерения вызывали серьезное сопротивление со стороны гимназистов.
    Поражение Украинских Сечевых Стрельцов привело к самороспуску Стрелецкой Рады (июль 1920 года, Прага), а в сентябре того же года в Вене была создана Украинская Военная Организация во главе с Евгением Коновальцем.
    Под руководством УВО в полонизированных украинских гимназиях создавались ученические группы сопротивления. Хотя обычно членами этих групп становились ученики седьмого и восьмого классов, Степан Бандера принимал в них активное участие уже в пятом классе. Кроме того, он был членом 5-го Куреня Украинских Пластунов (скаутов), а после окончания гимназии перешел в Курень Старших Пластунов "Червона Калина".
    В 1927 году Бандера намеревался поехать на учебу в Украинскую Хозяйственную Академию в Подебрадах (Чехо-Словакия), но не смог получить паспорт для выезда за границу. Поэтому он остался дома, "занимаясь хозяйством и культурно-просветительской деятельностью в родном селе (работал в читальне "Просвіта", руководил театрально-аматорским кружком и хором, основал спортивное товарищество "Луг", участвовал в организации кооператива). При этом проводил организационно-воспитательную работу по линии подпольной УВО в соседних селах" ("Мои биографические данные").
    В сентябре 1928 года Бандера переехал во Львов и поступил на агрономическое отделение Высшей Политехнической Школы. Продолжал учебу до 1934 года (с осени 1928 до середины 1930 года жил в Дублянах, где было отделение Львовской Политехники). Каникулы проводил в селе у отца (мать умерла еще весной 1922 года).
    Диплом инженера-агронома он так и не получил: помешала политическая деятельность и арест.
    В 1929 году завершился процесс объединения всех националистических организаций, которые действовали разрозненно, в единую Организацию Украинских Националистов (ОУН). Проводником ОУН был избран Евгений Коновалец, который одновременно продолжал руководить УВО. Руководство двумя организациями давало возможность постепенно и безболезненно превратить УВО в одну из референтур ОУН, хотя в связи с тем, что УВО имела в народе очень большую популярность, была сохранена ее номинальная независимость.
    Членом ОУН Бандера стал с начала ее существования. Имея уже опыт революционной деятельности, он стал руководить распространением подпольной литературы, которую печатали за пределами Польши, в частности, прессовые органы "Розбудова Нації", "Сурма", "Націоналіст", запрещенные польскими властями, а также издаваемые подпольно в Галичине "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН", "Юнацтво", "Юнак".
    В 1931 году, после трагической гибели сотника Юлиана Головинского, которого Коновалец послал в Западную Украину, чтобы закончить непростой процесс объединения ОУН и УВО, краевым проводником ОУН на украинских землях, оккупированных Польшей, стал Степан Охримович. Охримович знал Бандеру еще со времени учебы в гимназии. Он ввел его в состав Краевой Экзекутивы (исполнительного органа) ОУН, поручив ему руководство всей референтурой пропаганды ОУН в Западной Украине.
    Охримович считал, что Бандера, несмотря на молодость, справится с этим заданием. Степан Бандера действительно поднял пропагандистское дело ОУН на высокий уровень. Он положил в основу пропогандистской деятельности ОУН необходимость распространения идей ОУН не только среди украинской интеллигенции, студенческой молодежи, но и среди наиболее широких масс украинского народа.
    Начались массовые акции, которые преследовали цель пробуждения национальной и политической активности народа.
    Панихиды, праздничные манифестации во время сооружения символических могил борцам за свободу Украины, оказание почестей павшим героям в дни национальных праздников, антимонопольная и школьная акции интенсифицировали национально-освободительную борьбу в Западной Украине.
    Антимонопольная акция представляла собой отказ украинцев от покупок водки и табака, на производство которых существовала монополия государства. ОУН призывала: "Прочь из украинских сел и городов водку и табак, потому что каждая копейка, потраченная на них, увеличивает фонды польских оккупантов, которые используют их против украинского народа".
    Школьная акция, которая была подготовлена Бандерой еще в качестве референта КЭ ОУН, была проведена в 1933 году, когда он уже был Краевым проводником ОУН. Акция заключалось в том, что школьники выбрасывали из школьных помещений польские государственные гербы, издевались над польским флагом, отказывались отвечать учителям на польском языке, требовали от учителей-поляков, чтобы они убирались в Польшу.
    30 ноября 1932 года в Городке Ягеллонском произошло нападение на почтовое отделение. При этом были арестованы Васыль Билас и Дмытро Данылышин и затем повешены во дворе львовской тюрьмы. Под руководством Бандеры было организовано массовое издание литературы ОУН об этом прцессе. Во время казни Биласа и Данылышина во всех селах Западной Украины траурно звонили колокола, отдавая честь героям.
    В 1932 году Бандера становится заместителем краевого проводника, а с января 1933 года начинает исполнять обязаности краевого проводника ОУН. Конференция Провода ОУН в Праге в начале июня того же 1933 года формально утвердила Степана Бандеру в возрасте 24 лет на ПОСТУ краевого проводника.
    Началась серьезная работа по ликвидации давнего конфликта, возникшего в процессе объединения ОУН и УВО, расширение организационной структуры ОУН, организация подпольной учебы кадров.
    Под руководством Бандеры ОУН отходит от экспроприационных акций и начинает серию карательных акций против представителей польской оккупационной власти.
    Три наиболее известных политических убийства того времени получили широкую огласку во всем мире, еще раз дали возможность поставить украинскую проблему в центре внимания мировой общественности.
    21 октября того же года 18-летний студент Львовского университета Мыкола Лемык вошел в консульство СССР, убил сотрудника КГБ А. Майлова, заявив, что пришел отомстить за искусственный голодомор, который устроили русские большевики в Украине.
    Этим политическим убийством лично руководил Степан Бандера. Боевой референт ОУН Роман Шухевич ("Дзвін") начертил план посольства и разработал план покушения.
    Лемык добровольно сдался полиции, и судебный процесс над ним дал возможность на весь мир заявить, что голод в Украине — действительный факт, который замалчивает советская и польская пресса и официальные органы власти.
    Еще одно политическое убийство совершил Григорий Мацейко ("Гонта") 16 июня 1934 года. Его жертвой стал министр внутренних дел Польши Перацкий.
    Постановление об убийстве Перацкого было принято на специальной конференции ОУН в апреле 1933 года в Берлине, в которой принимал участие от Провода Украинских Националистов Андрей Мельник и другие, а от КЭ ОУН — исполняющий обязаности краевого проводника Степан Бандера.
    Это убийство было актом мести за "пацификацию" в Галичине в 1930 году. Тогда польские власти усмиряли галичан массовыми избиениями, разрушая и сжигая украинские читальни, хозяйственные учреждения. 30 октября был зверски замучен сотник Юлиан Головинский, председатель КЭ ОУН и краевой комендант УВО, которого выдал провокатор Роман Барановский.
    Руководителем "пацификации" был вице-министр внутренних дел Перацкий. Он же руководил подобными "пацификационными" операциями на Полесье и Волыни в 1932 году, был автором плана "уничтожения Руси".
    План покушения разработал Роман Шухевич, приводил его в действие Мыкола Лебедь ("Марко"), общее руководство осуществлял Степан Бандера ("Баба", "Лис").
    Польский журнал "Бунт Млодых" 20 декабря 1933 года в статье "Без пяти двенадцать" писал: "...Таинственная ОУН — Организация Украинских Националистов — сильнее всех легальных украинских партий вместе взятых. Она господствует над молодежью, она
    (в Польше слова "Украина", "украинец" были запрещены. Вместо них полагалось говорить и писать "Малопольска всходня" (восточная Малопольша) и "русин". — Прим, редактора.) формирует общественное мнение, она действует в страшном темпе, чтобы втянуть массы в круговорот революции... Сегодня уже понятно, что время работает против нас. Каждый староста в Малополше и даже на Волыни может назвать несколько сел, которые до недавнего времени были полностью пассивными, а сегодня они стремятся к борьбе, готовы к антигосударственным акциям. А это значит, что сила противника возросла, а польское государство многое утратило".
    Этой могущественной и таинственной ОУН руководил мало кому известный молодой интеллигентный студент Степан Бандера.
    
    14 июня, за день до убийства генерала Перацкого, польская полиция арестовала Бандеру вместе с его товарищем, инженером Богданом Пидгайным ("Быком"), вторым (вместе с Шухевичем) боевым референтом КЭ ОУН, когда они пытались пересечь чешско-польскую границу.
    После гибели Перацкого, ареста Ярослава Карпинца, студента-химика Ягеллонского университета, и обыска на его квартире в Кракове, когда был найден ряд предметов, которые подтверждали его причастность к изготовлению бомбы, оставленной Мацейко на месте покушения, началось следствие: полиция зафиксировала контакты Бандеры и Пидгайного с Карпинцем в Кракове. Были арестованы еще несколько членов организации, которые имели отношение к убийству министра, в том числе Лебедь и его невеста, будущая жена, Дария Гнаткивская.
    Следствие тянулось долго, и, возможно, подозреваемых не удалось бы поставить под суд, но в руки полиции попали около двух тысяч документов ОУН — так называемый "архив Сеныка", который находился в Чехо-Словакии. Эти документы дали возможность польской полиции установить большое количество членов и руководителей ОУН.
    
    Два года допросов, физических и моральных пыток. Бандеру содержали в одиночной камере, закованным в кандалы. Но и в этих условиях он искал возможности связаться с друзьями, поддержать их, пробовал выяснить причины провала. Во время еды ему расковывали руки, и он успевал за это время писать на дне тарелки записки друзьям.
    С 18 ноября 1935 по 13 января 1936 года в Варшаве происходил суд над двенадцатью членами ОУН, обвиненными в соучастии в убийстве министра внутренних дел Польши Бронислава Перацкого. Вместе с Бандерой судили Дарию Гнаткивскую, Ярослава Карпинца, Якова Чорния, Евгения Качмарского, Романа Мыгаля, Екатерину Зарицкую, Ярослава Рака, Мыколу Лебедя. Обвинительный акт состоял из 102 машинописных страниц. Обвиненные отказывались говорить по-польски, здоровались приветствием: "Слава Украине!", превратили зал процесса в трибуну пропаганды идей ОУН.
    13 января 1936 года был объявлен приговор: Бандера, Лебедь, Карпинец приговорены к смертной казни, остальные — от 7 до 15 лет заключения.
    Процесс вызвал всемирный резонанс, польское правительство не осмелилось привести приговор в исполнение и начало переговоры с легальными украинскими политическими партиями о "нормализации" украинско-польских отношений. Бандере и его друзьям смертная казнь была заменена пожизненным заключением.
    Это дало возможность организовать над Бандерой и членами Краевой Экзекутивы ОУН еще один судебный процесс, на сей раз, во Львове, по делу нескольких террористических актов, которые совершила ОУН.
    На львовском процессе, который начался 25 мая 1936 года, на скамье подсудимых был уже 21 обвиняемый. Здесь Бандера открыто выступил как краевой проводник ОУН.
    На варшавском и львовском процессах Степан Бандера был приговорен вместе к семи пожизненным заключениям. Несколько попыток подготовить его побег из тюрьмы не имели успеха. За решеткой Бандера просидел до 1939 года — до оккупации Польши немцами.
    Уже в это время НКВД интересовалося ОУН, в частности Бандерой. 26 июня 1936 года, когда Бандера давал показания на Львовском процессе, в зале к его словам внимательно прислушивался московский дипломат Светняла. Бандера, объясняя цель и методы борьбы украинских националистов против русского большевизма, говорил: "ОУН выступает против большевизма потому, что большевизм — это система, с помощью которой Москва поработила украинскую нацию, уничтожив украинскую государственность...
    Большевизм методами физического уничтожения борется на восточноукраинских землях с украинским народом, а именно — массовыми расстрелами в подземельях ГПУ, уничтожением голодом миллионов людей и постоянными сылками в Сибирь, на Соловки... Большевики применяют физические методы, поэтому и мы применяем в борьбе с ними физические методы..."
    
    После захвата немцами Польши в Западную Украину пришли новые оккупанты. Из польских тюрем освободились тысячи украинских политзаключенных, и среди них Степан Бандера.
    В конце сентября 1939 года он подпольно прибыл во Львов, где на протяжении нескольких недель занимался разработкой стратегии будущей борьбы.
    Главное — создание густой сети ОУН по всей Украине, налаживание ее широкомасштабной деятельности. Продумывался план действий на случай массовых репресий и депортаций советскими оккупантами населения Западной Украины.
    По приказу Провода ОУН Бандера перешел за границу, в Краков. Здесь он женился на Ярославе Опаривской.
    
    "Революционеры" в ОУН, лидером которых был Степан Бандера, считали, что Украина должна собственными силами, не надеясь на чью-либо милость, не будучи лослушным орудием в чужих руках, завоевывать независимость в борьбе.
    События, которые произошли летом 1941 года, до и после Акта восстановления украинской государственности, показали полную правоту Бандеры в том, что милости от Гитлера Украине ждать не следует.
    
    Готовясь к борьбе с московско-большевистскими оккупантами, ОУН-революционная решила использовать внутренние разногласия между некоторыми военными кругами Вермахта и нацистской партией для организации учебных украинских груп при немецкой армии. Были созданы северный украинский легион "Нахтигаль" ("Соловей") под руководством Романа Шухевича и южный легион "Роланд". Предварительными условиями их создания было то, что эти формирования предназначались только для борьбы против большевиков и не считались составными частями немецкой армии; на мундирах воины этих легионов должны были носить тризубец и идти в бой под сине-желтыми знаменами.
    Руководство ОУН (р) планировало, что с приходом в Украину эти легионы должны стать зародышем самостоятельной национальной армии.
    30 июня 1941 года, сразу же после бегства большевиков, Национальное Собрание во Львове провозгласило Акт восстановления Украинской Государственности. Председатель Национального Собрания Ярослав Стецько был уполномочен создать Временное правительство для организации украинских властных структур.
    Гитлер поручил Гиммлеру срочно ликвидировать "бандеровскую диверсию", создание самостоятельного Украинского государства отнюдь не входило в планы нацистов.
    Во Львов немедленно прибыла команда СД и спец-группа гестапо для "ликвидации заговора украинских самостийников". Премьеру Стецько был предъявлен ультиматум: признать недействительным Акт возобновления Украинского Государства. После решительного отказа Стецько и еще несколько членов правительства была арестованы. Проводник ОУН Бандера был арестован в Кракове.
    Сотни украинских патриотов нацисты бросили в концлагеря и тюрьмы. Начался массовый террор. В концлагере Освенцим зверски были замучены братья Степана Бандеры — Олэкса и Васыль.
    Когда начались аресты, оба украинских легиона, "Нахтигаль" и "Роланд", отказались подчиняться немецкому военному командованию и были расформированы, их командиры — арестованы.
    Бандера пробыл в концлагере до конца 1944 года.
    Почувствовав на своей шкуре силу УПА, немцы начали искать в ОУН-УПА союзника против Москвы. В декабре 1944 года Бандера и еще несколько членов ОУН-революционной были освобождены. Им предложили переговоры о возможном сотрудничестве. Первым же условием переговоров Бандера выдвинул признание Акта возобновления Украинской Государственности и создание украинской армии как отдельных, независимых от немецких, вооруженных сил самостоятельной державы.
    Гитлеровцы не согласились признать независимость Украины и стремились создать пронемецкое марионеточное правительство и украинские военные формирования в составе немецкой армии.
    Бандера решительно отбросил эти предложения.
    Все последующие годы жизни С. Бандеры вплоть до трагической гибели — время борьбы и большого труда за пределами Украины для ее блага в полулегальных условиях чужеземной среды.
    После августа 1943 года, от III Чрезвычайного Великого Сбора ОУН, на котором руководство перешло к Бюро Провода ОУН, и до февральской 1945 года конференции, председателем Организации был Роман Шухевич ("Тур"). Февральская конференция избрала новый состав Бюро Провода (Бандера, Шухевич, Стецько). Степан Бандера снова стал руководителем ОУН (р), а Роман Шухевич — его заместителем и председателем Провода в Украине. Провод ОУН решил, что в связи с московско-большевистской оккупацией Украины и неблагоприятным международным положением, проводник ОУН должен постоянно пребывать за границей.
    Бандера, именем которого было названо национально-освободительное движение против оккупации Украины, был опасным для Москвы. Мощная идеологическая и карательная машина была запущена в ход.
    В феврале 1946 года, выступая от имени УССР на сессии Генеральной Ассамблеи ООН в Лондоне, поэт Мыкола Бажан потребовал от западных государств выдачи большого количества украинских политиков в изгнании и в первую очередь Степана Бандеры.
    На протяжении 1946-1947 годов американская военная полиция охотилась за Бандерой в американской оккупационной зоне Германии.
    В последние 15 лет жизни Степан Бандера ("Весляр") опубликовал большое количество теоретических работ, в которых анализировалась политическая ситуация в мире, в СССР, в Украине, были определены пути дальнейшей борьбы. Эти статьи не утратили своего значения и в наше время.
    Как предостережение нынешним строителям "независимой" Украины в тесных объятиях северного соседа звучат слова С. Бандеры из статьи "Слово к украинским националистам-революционерам за границей" ("Визвольний шлях".—Лондон.—1948.—№№ 10,11,12): "Главной целью и главнейшим принципом всей украинской политики является и должно быть восстановление Украинского Самостоятельного Соборного Государства путем ликвидации большевистской оккупации и расчленения российской империи на самостоятельные национальные государства. Только тогда может иметь место объединение этих самостоятельных национальных государств в блоки или союзы по принципу геополитических, хозяйственных, оборонных и культурных интересов на представленных выше основаниях. Концепции эволюционной перестройки или превращения СССР в союз свободных государств, но так же объединенных, в том же составе, с преимущественным или центральным положением России — такие концепции противоречат идее освобождения Украины, их надо до конца устранить из украинской политики.
    Самостоятельного государства украинский народ сумеет добиться только путем борьбы и труда. Благоприятное развитие международной ситуации может значительно помочь расширению и успеху нашей освободительной борьбы, но оно может сыграть только вспомогательную, хотя и очень полезную роль. Без активной борьбы украинского народа наиболее благоприятные ситуации не дадут нам никогда государственной независимости, а только замену одного порабощения другим. Россия со своим глубоко укоренившимся, а в современную епоху наиболее раскаленным захватническим империализмом, в каждой ситуации, в каждом состоянии, всеми силами, со всей ожесточенностью будет бросаться на Украину, чтобы удержать ее в составе своей империи или заново поработить. Как освобождение, так и защита самостоятельности Украины может в основе своей опираться только на собственные украинские силы, на собственную борьбу и постоянную готовность к самозащите.
    
    Убийство С. Бандеры было заключительным звеном 15-летней цепи перманентной охоты на лидера украинских националистов.
    В 1965 году в Мюнхене увидела свет 700-страничная книга — "Московские убийцы Бандеры перед судом", в которой собрано большое количество фактов и документов о политическом убийстве Бандеры, отклики мировой общественности о процессе над Сташинским в Карлсруэ, детальное описание самого процесса.
    В книге описан целый ряд попыток убийства Бандеры. А сколько их осталось неизвестными?
    В 1947 году покушение на Бандеру готовил по приказу МГБ Ярослав Мороз, перед которым стояло задание совершить убийство так, чтобы оно выглядело, как эмигрантское сведение счетов. Покушение было раскрыто Службой Безопасности ОУН.
    В начале 1948 года из Польши в Западную Германию прибыл агент МГБ Владимир Стельмащук ("Жабски", "Ковальчук"), капитан подпольной польской Армии Краевой. Стельмащуку удалось выйти на место пребывания Бандеры, но поняв, что в ОУН стало известно о его агентурной деятельности, он исчез из ФРГ.
    В 1950 году СБ ОУН узнала о подготовке базой КГБ в столице Чехо-Словакии Праге покушения на Бандеру.
    На следующий год данные о Бандере начал собирать агент МГБ, немец с Волыни Степан Либгольц. Позже КГБ использовало его в провокации, связанной с побегом убийцы Бандеры, Сташинского, на Запад.
    В марте 1959 году в Мюнхене был арестован немецкой криминальной полицией некий Винцик, якобы работник какой-то чешской фирмы, который усиленно разыскивал адрес школы, где учился сын Степана Бандеры Андрей.
    34 ОУН имели информацию о том, что в том же году КГБ, используя опыт уничтожения Петлюры, готовил к покушению молодого поляка і родственников которого будто бы уничтожили бандеровцы в Галичине.
    И, наконец, Богдан Сташинский, уроженец села Борщовычи возле Львова. Еще до убийства Ребета Сташинский познакомился с немкой Инге Поль, на которой он женился в начале 1960 года. Инге Поль, очевидно, сыграла большую роль в том, что у Сташинского открылись глаза на коммунистическую советскую действительность. Поняв, что КГБ, заметая следы, уничтожит его, Сташинский за день до похорон маленького сына сбежал с женой в американскую зону Западного Берлина. После помолвки с Инге Поль в апреле 1959 года, Сташинского вызвали в Москву и в "высшей инстанции" приказали убить Бандеру. Но тогда, в мае, выехав в Мюнхен и выследив проводника ОУН, в последнюю минуту Сташинский не совладал с собой и убежал.
    2-го октября 1959 года, за 13 дней до гибели Бандеры, СБ ОУН за границей стало известно о решении Москвы убить проводника. Но не уберегли...
    Когда 15 октября Бандера возвращался в час дня домой, на ступеньках лестницы к нему приблизился Сташинский и из завернутого в газету двухканального "пистолета" выстрелил ему в лицо синильной кислотой...
    Когда-то руками захваченных татарами украинских хлопцев, превращенных в янычар, истреблялись их собратья. Теперь украинец Сташинский, холуй московско-большевистских оккупантов, своими руками уничтожил украинского проводника...
    Весть о побеге Сташинского на Запад стала взрывом бомбы большой политической силы. Процесс над ним в Карлсруэ показал, что приказы о политических убийствах издавали первые руководители СССР, члены ЦК КПСС.
    
    ...На тихой фешенебельной улице Ливерпул Роуд, 200, почти в центре Лондона, в музее Степана Бандеры хранятся личные вещи проводника ОУН, одежда со следами его крови, посмертная маска. Музей устроен так, что проникнуть в него можно только изнутри помещения. Придет время — и экспонаты этого музея будут перенесены в Украину, за которую всю свою жизнь боролся и за которую погиб ее великий сын.
    
    Игорь Набытовыч.
    
    P.S. Чем не пример для подражания для украинцев!
    НАСТОЯЩИЙ ЧЕЛОВЕК - ПАТРИОТ УКРАИНЫ !

  • 2002.10.22 | Navigator

    Кто финансировал НКВД = русских фашистов? (-)

• 2002.10.22 | Navigator

  УПА без марксистчського аналiзу просто народна армiя !!

  У ПОШУКАХ IСТОРИЧНОЇ ПРАВДИ
  
  Що заважає дослiджувати боротьбу ОУН та УПА
  
  6 жовтня 2002 року у примiщеннi будинку Центральної Ради у Києвi вiдбулася наукова конференцiя, присвячена 60-рiчному ювiлею створення Української Повстанчої Армiї. У нiй взяли участь провiднi науковцi з України та iз-за кордону, зокрема, професор Сорбонни Володимир Косик, вiдомi дослiдники цiєї тематики доктор Юрiй Шаповал та доктор Анатолiй Русначенко. У своїх доповiдях i повiдомленнях науковцi торкнулися низки проблем, пов'язаних з дослiдженням дiяльностi ОУН та боротьби УПА в 1940-1950-х роках.
  
  Пропоную читачевi тези своєї доповiдi з деяким доповненням публiцистичного характеру, у якiй пiднiмається питання доступу iсторикiв до великого пласту писемних iсторичних джерел, вивчення котрих сприятиме тому, що українцi поволi будуть вириватися з полону iсторичних мiфiв.
  
  Часто довелося бути свiдком запеклих дискусiй з приводу дiяльностi УПА, чи, як кажуть у народi, бандерiвцiв. Певна частина наших громадян, особливо старшого вiку, називає їх бандитами, що вбивали й чинили грабунки мiсцевого населення. Будь-якi аргументи, а особливо про перевдягнених емгебiстiв, до уваги не беруться.
  
  Я, звичайно, свiдомий того, що бiйцi УПА вбивали - "на вiйнi, як на вiйнi". Ясна рiч, що розстрiлювалися вороги i зрадники, очевидно, траплялися випадки знищення людей у результатi невдалих контррозвiдувальних операцiй СБ (наприклад, були данi, часто пiдкинутi агентурою МГБ, про зраду тiєї чи iншої особи, а насправдi людина була невинною), траплялися випадки мародерства. А тепер запитаємо себе: чи на вiйнi є армiя без мародерiв, а спецслужби, що не застрахованi вiд помилок? Чи в тiй страшнiй свiтовiй м'ясорубцi, що її розпочали сильнi свiту цього, не було масових убивств на чужих територiях з метою пiдкорення народiв? Певна рiч, що були. УПА ж стала армiєю без держави, яка воювала на своїй землi проти чужинцiв за проголошення Самостiйної України. Єдиною армiєю перiоду Другої свiтової вiйни, що була на боцi України, i цим усе сказано.
  
  Ще у шкiльнi роки я замислювався, чому в Захiднiй Українi за часiв СРСР бiльшiсть шкiл була українськими, i розумiв, що в Москвi не хотiли проводити тотальну русифiкацiю миттєво, зважаючи на "бандерiвський фактор". Це давало нам час i шанс на майбутнє. Або iнший факт: з Волинi за часiв нiмецької окупацiї вивезли до Нiмеччини на примусовi роботи незначну кiлькiсть мешканцiв порiвняно з iншими регiонами, адже, окрiм iншого, населення краю було пiд захистом УПА. Те ж саме стосується голоду 1946-47 рокiв. Схiдна Україна знову втратила мiльйони безневинних життiв, у волинських же чи галицьких селах бiльшовики не могли та й не хотiли з тактичних мiркувань забирати хлiб. Вони вирiшили зробити iнакше - дискредитувати повстанцiв в очах українцiв. Пiд час нiмецької окупацiї в умовах вiйни УПА з нiмцями нiхто нiкого не кидав у криницi. Усе це почалося з початком так званого радянського визволення. Щоб з'ясувати, що ж було насправдi, потрiбно вивчати документи, залучаючи до цього науковцiв.
  
  Тут потрiбно нагадати про важливу проблему, без вирiшення котрої неможливо проводити грунтовнi науковi дослiдження перiоду, пов'язаного з дiяльнiстю ОУН i боротьбою УПА та й, зрештою, говорити про вiднайдення iсторичної правди й гiдне вшанування членiв Українського Руху Опору.
  
  Йдеться про розсекречення оперативних матерiалiв радянських органiв Держбезпеки, якi стосуються їхньої боротьби з УПА та пiдпiллям ОУН протягом 1940-х - початку 1950-х рокiв. Саме цi документи мiстять докладну iнформацiю про терористичну та провокацiйну дiяльнiсть спецгруп МГБ, що дiяли пiд виглядом пiдроздiлiв УПА з метою дискредитацiї українських повстанцiв. Досвiд вивчення методiв та принципiв роботи спецслужб проти нацiонально-визвольних рухiв та їхнього збройного пiдпiлля дозволяє припустити, що в засекречених архiвних фондах є матерiали, у яких можна знайти оперативнi звiти командирiв спецгруп, карти мiсцевостей, де чинилися злочини, спецiальнi огляди аналiтичних служб радянських органiв безпеки про ситуацiю в Українi. Окрiм iншого, там можуть бути прiзвища, iмена, адреси та бiографiчнi данi членiв спецгруп, їхнi фотографiї, агентурнi псевдо, мотиви вербування.
  
  Вивчивши цi матерiали, науковцi, а за ними й громадськiсть змогли б дiзнатися, хто чинив масовi злочини проти мирного населення в Захiднiй Українi, а суспiльство перестало б бути подiленим не тiльки на рiвнi "Схiд-Захiд", але й на рiвнi маленького волинського села. Аргументи про те, що це посилить протистояння та призведе до побутових конфлiктiв, не витримують критики, оскiльки вже пройшло бiльше 50 рокiв з часу тих подiй i бiльшiсть учасникiв вiдiйшло у вiчнiсть. Окрiм того, по селах переважно й без того знають про людей, якi чинили насилля, але часто сприймають їх, як учасникiв збройної боротьби УПА. Коли ж виявиться iсторична правда, ставлення до них як до особистостей не змiниться, але сприйняття УПА та українського пiдпiлля буде зовсiм iнше. Зрештою, можна брати в науковцiв пiдписку про нерозголошення iмен, якi фiгурують у документах. Головне, щоб широкий загал знав правду про причини протистояння та злочинiв, щоб влада офiцiйно заявила, що такi факти були, а не збиралася визнавати воякiв УПА, "якi не вчинили злочину проти миру i людства". Цi пiдходи дискредитують весь український нацiонально-визвольний рух.
  
  Дотепер з'явилося лише декiлька грунтовних дослiджень, присвячених дiяльностi радянської агентури. У них автори подали до тексту великий блок вiдповiдних архiвних документiв з фондiв українських та росiйських архiвiв. Цiкавим є те, що серед списку цих установ немає архiвiв, якi знаходяться у пiдпорядкуваннi СБУ. Тобто документи КГБ дотепер є недоступними. Характерно, що найбiльш компрометуючi матерiали вiднаходять в архiвах Росiйської Федерацiї, де створенi кращi умови для науковцiв, що дослiджують перiод, пов'язаний з полiтичними репресiями в СРСР, а українськi дослiдники, якi працюють над згаданою проблематикою в архiвах балтiйських країн, мають повне сприяння аж до фiнансового з боку державних установ Латвiї, Литви та Естонiї.
  
  В Українi оприлюдненi нечисленнi документальнi свiдчення про злочини спецгруп МГБ та радянської агентури, що мiстяться у розсекреченому листуваннi вищих партiйних та державних посадовцiв з керiвництвом спецслужб. Тут подається деякий аналiтичний матерiал, який значно поступається за своєю iнформативнiстю засекреченим оперативним документам. З листування ми дiзнаємося про дiяльнiсть спецгруп та агентури i про завдання, якi стояли перед ними. Зокрема, агенти й переодягненi бойовики повиннi були захоплювати або фiзично знищувати керiвнi центри ОУН i УПА, їхнiх ватажкiв, боротися з невеликими пiдроздiлами УПА й мiсцевими боївками ОУН та СБ, пiдводити пiдроздiли УПА пiд оперативний удар вiйськ НКВД та Червоної Армiї, знищувати систему живого зв'язку ОУН i УПА, збирати розвiдувальнi вiдомостi перед проведенням великих чекiстських операцiй. Одним з найважливiших завдань спецгруп була компрометацiя пiдроздiлiв УПА для посилення внутрiшнього розкладу українського пiдпiлля i дискредитацiя його в очах мiсцевого населення.
  
  Лише у Станiславськiй областi в перiод з 1945 по 1946 роки дiяло 6405 секретних спiвробiтникiв (сексотiв) апарату Держбезпеки та iснувало 50 конспiративних i явочних квартир. Спецгрупи складалися з колишнiх пiдпiльникiв ОУН та бiйцiв УПА, якi здалися в полон, або з мiсцевого населення, що пiд тиском чи добровiльно спiвпрацювали з радянськими спецслужбами, значну частину складали спецiально пiдготовленi солдати й офiцери МГБ. Як правило, командував спецгрупою один iз зрадникiв - колишнiх командирiв УПА, а оперативне керiвництво здiйснював працiвник МГБ. У Рiвненськiй i Волинськiй областях до складу спецгруп входили також колишнi радянськi партизани, добре обiзнанi з мiсцевими умовами. На iсторичнiй Волинi згiдно з доступними документами було 1302 бойовики з 1783, що дiяли тiльки в Захiднiй Українi протягом 1945 року. (Данi з Державного архiву Росiйської Федерацiї, фонд 9478, опис 1, справа 400, арк.81-97).
  
  Тепер стає зрозумiлим, чому певна частина населення Східної України називає бандерiвцiв бандитами.
  
  Таким чином, можемо стверджувати, що науковi дослiдження перiоду, пов'язаного з боротьбою ОУН та УПА, ускладнюються у зв'язку з вiдсутнiстю доступу до цiлого пласту писемних iсторичних джерел з архiвних фондiв колишнього КГБ, зокрема, оперативних документiв радянських органiв Держбезпеки. Як свiдчать бiльшiсть провiдних вчених, найгiрша ситуацiя з цим у Рiвненськiй областi. I це не дивно (див. табл.).
  
  Кiлькiсть спецгруп МГБ
  
  НА ТЕРЕНАХ ЗАХIДНОЇ УКРАЇНИ В 1945 р.
  
  № 0бласть Кiлькiсть спецгруп Загальна чисельнiсть
  
  п/п
  
  1 Рiвненська 49 905
  
  2 Волинська 33 397
  
  3 Львiвська 26 219
  
  4 Чернiвецька 25 106
  
  5 Станiславська 11 70
  
  6 Дрогобицька 10 52
  
  7 Тернопiльська 2 34
  
  Всього 156 1783
  
  Через це частина громадськостi не знає iсторичної правди про український нацiонально-визвольний рух, не вiдбулося консолiдацiї української нацiї на засадах української нацiональної iдеї. Вирiшити комплекс згаданих проблем можливо за участю владних структур. Але нинiшнiй Президент i його оточення цього не роблять, бо розумiють, що консолiдацiя нацiї на засадах патрiотизму сколихне суспiльнi настрої i посилить соцiальну базу нацiонально-демократичної опозицiї, що стане початком кiнця пострадянської псевдоелiти.
  
  Отже, українцi повиннi шукати iсторичну правду й не забувати про свої витоки, вiдрiзняючи зерно вiд полови. Ми маємо велику традицiю боротьби, а наш державний поступ не забариться.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.10.22 | Roller

    что УПА во второй мировой войне была третьей неизвестной стороно

    Некоторые интересные цитаты.
    
    УПА ж стала армiєю без держави, яка воювала на своїй землi проти чужинцiв за проголошення Самостiйної України. Єдиною армiєю перiоду Другої свiтової вiйни, що була на боцi України, i цим усе сказано.
    
    Йдеться про розсекречення оперативних матерiалiв радянських органiв Держбезпеки, якi стосуються їхньої боротьби з УПА та пiдпiллям ОУН протягом 1940-х - початку 1950-х рокiв.
    
    Вивчивши цi матерiали, науковцi, а за ними й громадськiсть змогли б дiзнатися, хто чинив масовi злочини проти мирного населення в Захiднiй Українi, а суспiльство перестало б бути подiленим не тiльки на рiвнi "Схiд-Захiд", але й на рiвнi маленького волинського села
    Окрiм того, по селах переважно й без того знають про людей, якi чинили насилля, але часто сприймають їх, як учасникiв збройної боротьби УПА.
    
    Зрештою, можна брати в науковцiв пiдписку про нерозголошення iмен, якi фiгурують у документах.
    
    Тепер стає зрозумiлим, чому певна частина населення Східної України називає бандерiвцiв бандитами
    
    Кiлькiсть спецгруп МГБ
    
    НА ТЕРЕНАХ ЗАХIДНОЇ УКРАЇНИ В 1945 р.
    
    № 0бласть Кiлькiсть спецгруп Загальна чисельнiсть
    
    п/п
    
    1 Рiвненська 49 905
    
    2 Волинська 33 397
    
    3 Львiвська 26 219
    
    4 Чернiвецька 25 106
    
    5 Станiславська 11 70
    
    6 Дрогобицька 10 52
    
    7 Тернопiльська 2 34
    
    Всього 156 1783
    
    Через це частина громадськостi не знає iсторичної правди про український нацiонально-визвольний рух, не вiдбулося консолiдацiї української нацiї на засадах української нацiональної iдеї. Вирiшити комплекс згаданих проблем можливо за участю владних структур. Але нинiшнiй Президент i його оточення цього не роблять, бо розумiють, що консолiдацiя нацiї на засадах патрiотизму сколихне суспiльнi настрої i посилить соцiальну базу нацiонально-демократичної опозицiї, що стане початком кiнця пострадянської псевдоелiти.
    
    Отже, українцi повиннi шукати iсторичну правду й не забувати про свої витоки, вiдрiзняючи зерно вiд полови. Ми маємо велику традицiю боротьби, а наш державний поступ не забариться.
    
    Из двух постингов представленных выше один из которых посвящен Бендере не становится понятнее, какое отношение УПА имела к Украине.
    
    Становится понятным, что вооружение и обмундирование для них поступало от немцев.
    Даже по этой причине воин украинского фронта мог спутать воина освободителя УПА.
    Недавно по ТВ был показан многосерийный фильм посвященный УПА.
    
    Здесь же все время говорится о каких- то архивах, документах и прочем о том, что это не УПА воевало против мирных жителей, это не УПА мародерствовало. Что УПА воевало против немцев, Поляков и НКВД,
    Но живые участники называют цифру в 100000 человек. Такова была численность армии. И чтобы прокормить такую армию требуются не малые средства. Где же они брали патроны, снаряды, я уже н6е говорю о танках и самолетах, или они не летали на самолетах и среди них не было львовских казаков.
    
    Непонятно вообще, какое право они имеют называться Украинской армией. Поскольку уже на тот период Украинская республика, чем какие - то села Волыни. Ведь уже на тот период существовал Харьковский тракторный завод, была построена Днепрогес и Украина становилась индустриальным государством.
    
    С точки зрения сегодняшнего гражданина независимой Украины не совсем понятно вообще, о чем идет речь. Разве меч о том кто мародерствовал и издевался надмирными жителями УПА или НКВД, Ясно, что и те и другие. Кроме них были и партизаны, которым тоже треба было что-то десть и немцы. И все воевали за них, тех кого насиловали.
    
    Вопрос совсем в другом. Если УПА хочет международного признания, а она его хочет, то встает вопрос, как оценивают УПА другие участники страны, а не заинтересованные лица или граждане. Были ли среди них военные преступники, о них ничего не говорится здесь. Скажем, если бы территории Галичины появились американские или английские, солдаты, или летчики с дивизии Нормандия Неман, базировавшиеся не так далеко в Полтаве в составе авиационных частей красной армии, то, как они бы воспринимались УПА. Как противники или союзники.
    
    Вопрос оценки участия УПА как стороны во второй мировой войне не случаен. Поскольку часто можно слышать, что они участники именно второй мировой войны, а не Великой Отечественной. То, что они воевали за Украину, это мы слышали, но за нее воевали и войска Украинских фронтов, и войска фюрера, воевали за Украину. За нее воевали все. Все за Украину, только не за народ Украины. А ведь воевали люди, война шла между людьми. А ведь в конце войны Германия была вынуждена формировать войска и направлять их на территорию СССР из населения порабощенных стран. Так были Румынские дивизии, они воевали под Сталинградом. Но они могли оказаться и на территории Галичины. Кем бы были они для УПА.
    
    Создается странное впечатление, что УПА во второй мировой войне была третьей неизвестной стороной. Существовала антигитлеровская коалиция, Гитлеровская коалиция и УПА. УПА воевала против всех и против Японцев и против Американцев.
    Тогда это действительно не только загадка истории, но и загадка природы.
    
    Армия без государства, без союзников, но население Украины не обижало.
    Сам Бендера выглядит, по его биографии, совсем не плохо. Ну боролся с Поляками в Польше за освобождение Украинских земель в Польше. И его теоретическое предсказание сбылось. Союз развалился, Украина свободна. Что дальше? С кем воевать теперь, если не с кем? Или с нами жителями.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.10.22 | Shooter

      Роллєре, так як бєлєну вирощуєш?

      Бо ну дуже крєпка вона в тебе.
      
      Roller пише:
      > То, что они (УПА) воевали за Украину, это мы слышали, но за нее воевали и войска Украинских фронтов, и войска фюрера, воевали за Украину.
      
      Войска фюрєра, наскільки всім відомо, воювали проти України - і проти совіцьких військ, і проти УПА.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.10.22 | Roller

        Спокийно Маша, я Дубровский.

        Shooter пише:
        > Бо ну дуже крєпка вона в тебе.
        >
        > Roller пише:
        > > То, что они (УПА) воевали за Украину, это мы слышали, но за нее воевали и войска Украинских фронтов, и войска фюрера, воевали за Украину.
        >
        > Войска фюрєра, наскільки всім відомо, воювали проти України - і проти совіцьких військ, і проти УПА.
        
        Если войска фюрера воевали против, то чего их встречала Слава Стецько цветами.
        Они то же воевали за Украину, за территории Украины, они тоже хотели их иметь, но не поимели.
        
        Войска первого, второого и третьего украинских франтов воевали тоже за. За освобождение территории Украины от немецконацистких захватчиков. Они вели освободительную войну.
        
        Армия УПА воевала, как нам говорят с поляками,вероятно за присоединение украинских территорий.
        
        Но суть не в этом. Во второй мировой войне не было третьей стороны. Упа же оказывается воевала против всех, осталось узнать победила она или проиграла. Надеюсь после того, как будут раскрыты два бидона с документами которые недавно нашли мы об этом узнаем.
        
        С кем воевала не говорят, говорять против кого, но вроде население не обижали, наверное призывали, поэтому так.
        
        А кто их кормил, обувал, одевал неизвестно. Партизанам Ковпака с самолетов хоть подбрасывали. А УПА? Попробуй прокорми сто тысяч. Это же хуже саранчи.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.10.23 | Navigator

          Упа же оказывается воевала против всех

          Равно как и армия УНР. Для Британии она была слишком "левой" , французы были озабочены возвратом данных России кредитов (не возвращены до сих пор), и стеной стояли за единую и неделимую, с поляками и русскими все ясно.
          Единственным союзником могли быть немцы, но и те имели свой интерес.
          Безгосударственные нации всегда имеют эту проблему - см. курдов.
          А государства - за редким исключением - выстраиваются клиентами к великим державам.
          Горько пожалели в прошлом веке те, кто пошел за Германией и Россией!
          Вот и выбирай между фашистами красными и коричневыми...

        • 2002.10.23 | Shooter

          Виявляється, Дубровскій крєпку бєлєну курив

          Roller пише:
          > Shooter пише:
          > > Бо ну дуже крєпка вона в тебе.
          > >
          > > Roller пише:
          > > > То, что они (УПА) воевали за Украину, это мы слышали, но за нее воевали и войска Украинских фронтов, и войска фюрера, воевали за Украину.
          > >
          > > Войска фюрєра, наскільки всім відомо, воювали проти України - і проти совіцьких військ, і проти УПА.
          >
          > Если войска фюрера воевали против, то чего их встречала Слава Стецько цветами.
          
          ОУН (особливо (м)) спочатку розглядала німців як союзників в боротьбі і з поляками, і з совітами. Після того, як німці заарештували і відправили в концтабори людей, котрі проголосили 31 липня Українську державу, стратили українських активістів на "Великій Україні", почали діяти виключно як окупанти, а не як союзники, ОУН почала боротьбу і з німцями. Нагадаю - УПА виникла восени 1942.
          
          
          > Войска первого, второого и третьего украинских франтов воевали тоже за. За освобождение территории Украины от немецконацистких захватчиков. Они вели освободительную войну.
          
          А хто це заперечує? Окрім "або, або" існує ще й логічна операція "і, і".
          
          > Армия УПА воевала, как нам говорят с поляками,вероятно за присоединение украинских территорий.
          
          І з поляками також. На що були здатні поляки щодо українців - див. операцію "Вісла".
          
          > Но суть не в этом. Во второй мировой войне не было третьей стороны. Упа же оказывается воевала против всех, осталось узнать победила она или проиграла.
          
          Програла. Нажаль.
          
          > А кто их кормил, обувал, одевал неизвестно. Партизанам Ковпака с самолетов хоть подбрасывали. А УПА?
          
          Люди. Добровільно, напів-добровільно, примусово. Спочатку війни - німці, котрі хотіли використати українців виключно у своїх цілях. Частина людей з УПА пройшли вишкіл в тій же Галичині, проте ще перед відправкою на фронт пішли у ліс (разом із стрілецькою зброєю), поповнюючи саме УПА.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.10.23 | Roller

            Скажите мне, что вам от меня треба, и я скажу почему не могу это

            го сделать. Примертно так можно расценивать уровень ваших ответов.(-)
            
            Что до белины,то говорят так, "белины объелся".
            
            Я не вижу в ваших ответах и намека на мои вопросы.Ваша трактовка общеизвестна, то есть не содержит ничего нового, или оригинального.
            Но и она представляет некий интерес для оценки уровня брехни.

    • 2002.10.22 | Navigator

      Что украинцы что немцы что негры имеют право на самозащиту...

      Поэтому защита своей земли - это то что вся Западная Украина понимает и за что УПА боготворит. Чтобы вы поняли замените Западную Украину на Смоленскую губернию, год 1941 на 1912.
      И почитайте Толстого как его оскорблял чужой сапог на родной земле.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.10.22 | Roller

        Западная-Галичина. Галицкая дивизия. Но причем Украина. ГПА (-

    • 2002.10.22 | Мухи - від котлет

      Re: Ви мене дивуєте, Роллере

      Звідки ви взяли, що в упівців була форма/обмундирування? З гравюр Хасевича? Так це пропаґанда. Реально - обмундирування ніякого не було. Бо це була звичайна партизанська армія. Набагато (незрівнянно)сильніша за "Макі", але набагато слабша за Югославську партизанку.
      
      Відповідно - ніяких літаків у нас не було. А зброя добувалася під час відступу радянських військ (залишилася безліч безхозних складів), на місцях бойових дій регулярних армій (ЧА та Вермахту), у боях і т.п.
      
      Годувало цю армію українське село. У масі своїй УПА була - селянською армією. До речі на поліссі існували цілі райони, куди не ступала нога німця. Зокрема, через природну важкодоступність цих районів та відсутність доріг. Тут УПА й зародилося. Тут була її основна база, де проходили навчання, готувалася амуніція тощо.
      
      А щодо того - з ким тепер воювати - то я не дуже розумію логіку такого запитання у контексті УПА
      
      А взагалі то, наш головний ворог - ми самі. Нажаль
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.10.23 | Roller

        Re: Ви мене дивуєте, Роллере

        Мухи - від котлет пише:
        > Звідки ви взяли, що в упівців була форма/обмундирування? З гравюр Хасевича? Так це пропаґанда.
        
        Я видел многосерийный фильм посвященный шестидесятой годовщине УПА. Там показывали сегодняшних вояк УПА. Они одеты в специальную форму.
        Кроме того показывали образци формы и надписи были и погоны. Специфические названия. И из текста следует и из утверждений участников , что УПА была армией, это настоящее воинское формирование. Причем превосходящее партизан по численности в пять раз. У кавпака было двадцать тысяч, в Упа 100000.
        Я не берусь утверждать, что это надуманные сведения. Но УПА имела свою разведку и контр разведку. Так что внешние атрибуты армейского формарования были. Поэтому я и спрашиваю, я предполпгал, что они носили немецкую форму, на советскую не похоже, хотя бы потому, что на голове у них что-то вроде кепки, а не пилотки.
        
        Словом, вопрос в общем-то не в этом. Я ни в коей мере не хочу принизить, или что иное ветеранов УПА. Просто в плане украинской сойиалистической республики их действия выглядели странно.
        
        Да и в плане второй мировой войны. Ведь еслии бы с ними возникли проблемы, на помощь советским войскам могли прийти , скажем американские, так как они пришли в Японии. Но, вероятно, американцы посчитали такой подход не правомерным, поскольку это было бы расценено как вмешатешльство в территориальные вопросы Советского союза, точнее УРСР, которая к тому же получила представительство в ООН позже.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.10.23 | Мертві Бджоли Загудуть

          Роллере, складається враження що Ви не є прихильником УПА

          Шановний Роллере:
          
          У нас склалося враження (можливо, помилкове), що Ви не є прихильником
          
          1. Української Повстанської Армії
          2. Української мови
          
          Крім того, судячи з Ваших инших постінгів здається, що Ви по-ворожому налаштовані не тільки проти УПА чи нашої мови, але і проти нашого народу, нашої історії, нашої країни. Якби зараз діяло УПА, здається, воно б діяло і ПРОТИ Вас...
          
          Чи ж не тому Вас трясця переймає з приводу УПА?
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.10.23 | Roller

            Re: Роллере, складається враження що Ви не є прихильником УПА

            Мертві Бджоли Загудуть пише:
            > Шановний Роллере:
            >
            > У нас склалося враження (можливо, помилкове), що Ви не є прихильником
            >
            > 1. Української Повстанської Армії
            > 2. Української мови
            >
            > Крім того, судячи з Ваших инших постінгів здається, що Ви по-ворожому налаштовані не тільки проти УПА чи нашої мови, але і проти нашого народу, нашої історії, нашої країни.
            
            
            
            Якби зараз діяло УПА, здається, воно б діяло і ПРОТИ Вас...
            
            > Думаю так.
            Я никогда не был прихильником УПА. Я родился и вырос в советские времена. И в то представление, которое сложилось у меня УПА не вкладывается, как организация, или армия, отвечающая понятию украинской армии.
            
            Я соглашусь с мнением Плюща, который только сейчас по прошествии пятнадцати лет работы в ВР понял, что украинство его центр- ген расположен где-то ближе к Полтаве. Что центр патриотизма расположен в идее молодой гвардии. И это должно быть меккой патриотизма, даже если это выдумка. Что на восток свозили тех же галичан, порядка двухсот тысяч, и это они их предки работают сегодня на шахтах. И они не говорят по- украински, как ни странно.
            
            Но я с пошаной отношусь к украинской мове, песне, голосам. Во всем этом самобытность, которая разбивает любые тезисы о том, что украинцев нет вообще, а Украина это выдумка масонов. Я вижу, что это нация, ее не спутаешь с другой. И в ней есть, как и в каждой, и свои плюсы и минусы. Я не могу этого объяснить, но мне на Украине жить лучше, чем в России. Не думаю что потому, что я живу в Киеве. Здесь другая среда и она мне подобуется. Вот и все.
            
            Могу предположить, что такое же расхождение существует и в моем и вашем представлении о нашей, вашей истории, краине и народе.
            
            Но я не испытываю сегодня враждебных чувств по отношению к воякам УПА. Действительно в истории УПА, которая мне немного приоткрылась, есть для меня еще много белых пятен.
            
            Для меня является непреодолимым барьером понять как могли вояки УПА и население Галичины приветствовать и участвовать на стороне Гитлеровской коалиции.
            
            Параллель, которую я могу провести в сравнении с русской эмиграцией состоит в том, что для меня кажется недопустимым участвовать в войне против своих соплеменников, под каким бы видом это не подавалось, будь то война против большевизма, или советской власти. Но сегодня люди убивают просто так, на днях двое убили человек шесть в Печерском районе, или больше. Перерезали глотки. И ради чего. Просто баловства ради. Приехали с Житомира на заработки. Что же тогда говорить о войне. Ведь тогда тоже треба было что-то есть, и как-то жить, пусть даже в УПА, или у партизан.
            
            И дело не в том, что я поклонник советской власти или нет. Просто и вояки УПА, многие из них прожили жизнь в советских условиях, они совки.
            
            Перед такой гражданской дилеммой стояли, и до сих пор стоят, люди, живые люди, и старые люди и их молодые их потомки. И здесь нельзя одним махом все перечеркнуть. Прошлое дает себя все равно знать.
            Как, скажем, жить с ощущением, что твой дед воевал на противоположной стороне. Но ведь война перемалывала и не такое.
            И я знаю примеры противоположные.
            
            
            > Чи ж не тому Вас трясця переймає з приводу УПА?
            
            Нет, мой интерес вызван чисто житейскими понятиями. Мне кажутся странными те объяснения, подходы и спекуляции на имени УПА и в целом. Сегодняшние спекуляции правых и подмена одних интересов другими понятиями. Но углубляться в эту тему мне не актуально. Я уже столько раз углублялся. И ничего хорошего из этого не выходит.
            
            Сегодня Я инертно отношусь к этой проблеме. Но от этого проблема не исчезает.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.10.23 | Мертві Бджоли Загудуть

              Re: Роллере, складається враження що Ви не є прихильником УПА

              Roller пише:
              > Я никогда не был прихильником УПА. Я родился и вырос в советские времена. И в то представление, которое сложилось у меня УПА не вкладывается, как организация, или армия, отвечающая понятию украинской армии.
              
              Шановний Роллере,
              
              Ми також ніколи не були прихильниками УПА, бо як і Ви народились і виростали за радянських часів. Однак, тоді ми не знали правди. Ми стали прихильниками УПА вже тепер Людина дорослішає, починає аналізувати що їй вдовблювалося режимом і відбувається перегляд цінностей. .
              
              Раптом усвідомлюєш, що Вовочка Лєнін і вся його братія причетні до знищення мільйонів НАШИХ співвітчизників, які переважно не мали перед ними ніякого захисту, ніякого організованого спротиву... Аж допоки не дізнаєшся про таку силу, яка вела організований збройний спротив - УПА! І зрозумівло, що наше бачення УПА є ідеалізованим і більше бажаним, ніж основаним на фактах, які тепер складно встановити зі 100% точністю. Однак, якщо вже помилятися на чиюсь користь - то вже краще на користь УПА, ніж глибоко ненависної нам РСЧА (РККА).
              /Наші дідусі служили в лавах саме РСЧА, а не УПА - не за вільним вибором. А от ми вже маємо тепер можливість вибирати не тільки за себе - а й за них, за їхню пам*ять/
              
              З дитинства нас привчали захищати слабшу й скривджену сторону. Не лякатися здорових і задиркуватих старшокласників, які кривдили менших і слабших. Так от, шановний Роллере, вгадайте з першої спроби - хто у протистоянні УПА-РЧСА, УПА-Вермахт, чи Україна-Росія є слабшою, меншою і скривдженою стороною?
              
              
              > Но я не испытываю сегодня враждебных чувств по отношению к воякам УПА.
              
              Значною мірою вояки УПА зробили свій внесок у те, щоб сьогодні Україна була б незалежною та вільною від німецько-російської окупації...
              
              > Для меня является непреодолимым барьером понять как могли вояки УПА и население Галичины приветствовать и участвовать на стороне Гитлеровской коалиции.
              
              Уявіть собі, що ваші пращури жили на крайному Сході цивілізованої Європи, тобто у східних провінціях Австро-Угорської Імперїі. Можливо навіть, що ваші дідусі служили у цісарському війську. Австро-Угорщина була історично дуже ліберальною, освіченою, та найбільш гуманною з європейських монархій. Тут розквітали різні етнічні групи, різні мови, різні віросповідання. Це все припинилося з 1ю Світовою війною. Однак у 1941, приблизно 20 років, після занепаду Габсбургів, людська пам*ять народу Галичини ще зберігла переважно позитивні спогади про австрійську порядність і порядок. Особливо ж у порівнянні з польскими утисками, чи радянським (тобто "московським") терором НКВД і РСЧА!!!
              
              Галичани, які масово вступали до лав німецького війська мали зовсім іншу уяву про світовий устрій, ніж ми маємо тепер про той період, бо ми маємо НАБАГАТО більше інформації, накопиченої за останні 50 років.
              
              
              Галичани у часи 2ї Світової війни могли порівнювати німців тільки з російськомовними радянськими окупантами, які протягом двох років перед початком війни проводили свій широкомаштабний терор у Зах. Україні, чи зі спогадами про вельми шляхетних і ліберальних німецькомовних австріяків... Майте на увазі, що масові знищення євреїв та інші злочини фашистів не були широко відомі аж до кінця війни.
              
              Роллере, спробуйте відповісти щиро на таке запитання: якби Ви жили в той час в Галичині й були б українцем, до чийого б війська прагнули вступити?
              
              Чекатимемо на чесну відповідь.
              
              
              П.С.Ми впевнені на 100% на чийому боці воювали б ми...
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.10.23 | Roller

                Re:Чекатимемо на чесну відповідь.

                Мертві Бджоли Загудуть пише:
                > Roller пише:
                >
                > > Я никогда не был прихильником УПА. Я родился и вырос в советские времена. И в то представление, которое сложилось у меня УПА не вкладывается, как организация, или армия, отвечающая понятию украинской армии.
                >
                > Шановний Роллере,
                >
                > Ми також ніколи не були прихильниками УПА, бо як і Ви народились і виростали за радянських часів. Однак, тоді ми не знали правди. Ми стали прихильниками УПА вже тепер Людина дорослішає, починає аналізувати що їй вдовблювалося режимом і відбувається перегляд цінностей. .
                >
                > І зрозумівло, що наше бачення УПА є ідеалізованим і більше бажаним, ніж основаним на фактах, які тепер складно встановити зі 100% точністю. Однак, якщо вже помилятися на чиюсь користь - то вже краще на користь УПА, ніж глибоко ненависної нам РСЧА (РККА).
                > /Наші дідусі служили в лавах саме РСЧА, а не УПА - не за вільним вибором. А от ми вже маємо тепер можливість вибирати не тільки за себе - а й за них, за їхню пам*ять/
                >
                > З дитинства нас привчали захищати слабшу й скривджену сторону. Не лякатися здорових і задиркуватих старшокласників, які кривдили менших і слабших. Так от, шановний Роллере, вгадайте з першої спроби - хто у протистоянні УПА-РЧСА, УПА-Вермахт, чи Україна-Росія є слабшою, меншою і скривдженою стороною?
                
                > Вермахт. Он слабее.
                >
                > Он пострадал и от УПА и от РККА и от России. Но не сразу. Ведь на вермахт работала вся Европа, за исключением Англии.
                >
                Стал бы слабый первым нападать на более сильного? В первый же день начала войны на Львов посыпались бомбы. Киев тогда еще не бомбили, Киев бомбили позже, на два часа.
                
                Представьте себя на месте слабого львовянина взирающего в небо. Какая мысль могла прийти ему в голову.
                
                Ведь о начале войны объявлено не было, война началась без предупреждений, и бомбили не просто украинскую землю, а Галицкую и главное его.
                
                Наверное, вы сейчас имели бы основание подумать, что это дело рук РККА. Но ваш дед, которого призвали позже, так подумать не мог, у него не было на это оснований. Его принудили дать присягу на верность родине. И он не мог бы допустить мысли о том, что это дело рук его родины, РККА. Тогда, дело чьих рук? Кто оказался в данной ситуации слабейшим?
                
                На чьей стороне могли бы быть объективно ваши симпатии? На стороне слабого Гитлера, который в этот день торжествовал удачное начало, или товарища Сталина, который впал на три дня в транс. И сказал мы « все просрали, все, что завещал великий Ленин. А что завещал великий Ленин написано в завещании Ленина.
                
                Или на своей стороне. Не вы ли оказались слабым звеном. Ведь бомбили Вас, а не их. Или вы вспомнили бы сразу об австрийском прошлом ваших предков, которые оказались под пятой Польши входившей в Российскую империю. Да, вы могли подумать, наши пришли, слава богу.
                
                Но откуда в вас взыграла австрийская кровь, не от страха ли? Но вы еще умудряетесь вписать сюда украинские чувства. Не понятно только, каким шрифтом латиницей, или кириллицей.
                
                
                >
                > > >
                > Значною мірою вояки УПА зробили свій внесок у те, щоб сьогодні Україна була б незалежною та вільною від німецько-російської окупації...
                > Это звучит не менее странно.Поскольку вас освобождали войска украинского фронта.
                
                > >
                > Уявіть собі, що ваші пращури жили на крайному Сході цивілізованої Європи, тобто у східних провінціях Австро-Угорської Імперїі. Можливо навіть, що ваші дідусі служили у цісарському війську. Австро-Угорщина була історично дуже ліберальною, освіченою, та найбільш гуманною з європейських монархій. Тут розквітали різні етнічні групи, різні мови, різні віросповідання. Це все припинилося з 1ю Світовою війною. Однак у 1941, приблизно 20 років, після занепаду Габсбургів, людська пам*ять народу Галичини ще зберігла переважно позитивні спогади про австрійську порядність і порядок. Особливо ж у порівнянні з польскими утисками, чи радянським (тобто "московським") терором НКВД і РСЧА!!!
                
                
                >Значит людська пам*ять народу Галичини ще зберігла переважно позитивні спогади про австрійську порядність і порядок.
                
                И как же в этой ситуации. Глядя в открытое небо, на падающие бомбы, не пришло ли разочарование в голову украинца галичанина. Что перевесило в его свидомости, украинское, или австрийско -венгерское начало.
                
                Да и потом, разве сегодня, да и тогда не было понятно, что галичан наследника австрийско-венгерского менталитета ну уж ни как не принимают за ровню себе, скорее наоборот, относят к людям второго сорта.
                
                Кто там станет разбираться, с вашим менталитетом. Чье влияние российское, польское, австро-венгерское или украинской возымело место в Вас быть.
                
                Комиссар? Еврей ? Цыган? Украинец? Военный? Партизан? Русский?
                
                Вот примерный перечень, под который подпадали вы. Да и вы сразу заговорили о Галичине, вы даже не упомянули об Украине. О ней вы вспоминаете только как какой то части имеющей причастие к австро-венгерской -традиции, о которой большинство украинцев вообще и не подозревают.
                
                Этого следа даже нет в их мове. Не странно ли это? Если же вы спросите студентов обучающихся вместе с иностранцами, то вам скажут, что венгры держатся особняком, они держат себя подчеркнуто с превосходством, ни как ровня болгарам, полякам, украинцам.
                Болгары входят в браки с украинцами без проблем, поляки жрут водяру не хуже москалей, а венгры ведут себя замкнуто.
                
                
                > Галичани, які масово вступали до лав німецького війська мали зовсім іншу уяву про світовий устрій, ніж ми маємо тепер про той період, бо ми маємо НАБАГАТО більше інформації, накопиченої за останні 50 років.
                >
                > Я могу это объяснить, но не могу понять, зачем это связывать с Украиной. Это локальное явление.
                
                > Галичани у часи 2ї Світової війни могли порівнювати німців тільки з російськомовними радянськими окупантами, які протягом двох років перед початком війни проводили свій широкомаштабний терор у Зах.
                >
                Если галичанин служил, как ваш дед, или кто в рядах РККА, то он мог сравнивать действия украиномовных освободителей с немецкими и российскими друзьями. Ведь его австрийско-галицкой душе становились не безразличны действия и тех и тех. И те и те хотели кушать и брали это у тех у кого не было автомата, иди шмассера.
                
                Это не трудно представить. Представьте, к вам стучат. Вы, не подумав, открываете дверь. И …… К Вам заходят группа людей, о существовании которых вы меньше всего подозревали.
                
                И все они с автоматами. Первая мысль, которая Вам придет в голову, что это бандиты. Но, оказывается, нет. Им просто негде переночевать, и они решили заночевать у Вас. От такой радости вы накрыли на стол, и даже поставили пляшку, скажем четверть первака.
                
                Вслед за этим заходит разговор по душам. И вас спрашивают, не видели ли вы партизан, или немецко-фашистких захватчиков. Откуда? Спрашиваете ВЫ? Это была ваша первая ошибка. Но никто не показывает виду. Вы отвечаете, что не видели.
                
                Но теперь настает самый трудный момент, вас спрашивают, а симпатизируете ли вы УПА. А вы не знаете что это такое. Или знаете, но не симпатизируете, но решаетесь сказать, нет.
                
                Ну а если симпатизируете, то существует несколько вариантов развития. Вас могут забрать с собой, «демобилизовать».
                
                Оставить, чтобы приходить к вам в гости, но завербовать. И так далее. Час назад вы даже не подозревали, что такое может быть. Но такое может быть и даже сегодня.
                
                Достаточно иметь автомат, и идею. И что интересно, можно не работать. Заходите в любой дом и вам всегда будут рады, потому что вы с автоматом. Скажем если Свистовичу дать автомат, то он решит свои проблемы и с пропитанием и с финансированием. Но сегодня еще не бомбят, Треба подождать.
                
                Україні, чи зі спогадами про вельми шляхетних і ліберальних німецькомовних австріяків... Майте на увазі, що масові знищення євреїв та інші злочини фашистів не були широко відомі аж до кінця війни.
                >
                > Роллере, спробуйте відповісти щиро на таке запитання: якби Ви жили в той час в Галичині й були б українцем, до чийого б війська прагнули вступити?
                >
                > Чекатимемо на чесну відповідь.
                >
                > Передо мной так вопрос не стоит. Я военнообязанный. Я обязан явиться в военкомат Ленинградского рай-она, г Киева, к которому я прикреплен, это в районе проспекта Победы. И сделать я это обязан сам, в случае объявления войны. Или просто если начнут сверху падать бомбы.
                
                
                Иметь при себе смену нательного белья, кусок хозяйственного мыла. Шмат сала и кусок хлеба на первый случай, ну и чеснок, конечно. Еще бы я захватил шерстяные носки, чтобы портянки не носить и не натирать ноги.
                
                Я не только могу предположить, как это будет происходить. Я уже проходил такую переподготовку. Меня в числе других погрузят в какую-то будку, без окон и дверей и повезут черт знает куда, куда-то в лес.
                
                Там выдадут солдатскую форму, противогаз, обкурят в палатке, так что, если я не умею подбирать противогаз, то сильно об этом пожалею.
                
                Тут же будут стоять вертолеты. И я к концу дня я окажусь уже совсем не домашней обстановки. И таких как я будет не мало. Я если я не приду сам, а я не приду, то мне позвонят, или пришлют, так что лучше прийти самому. Но я не стану спешить.
                
                
                Меня никто не спросит о моей свидомости. И в дальнейшем мне останется только выполнять приказы. И главное, ни в коем случае их не обсуждать. Обсуждать можно будет потом, когда все закончится, если будет с кем и кому это делать. Майдан уйдет от меня на долго.
                
                Вот и все дела. И бомбить и стрелять мне придется в тех, кто будет стрелять в меня. А кто их там разберет, кто они. Все в разной форме без формы. Если не я их, то они меня грохнут. А когда мне не чего будет десть, я тоже буду приходить в гости к Вам, с автоматом.
                >
                > П.С.Ми впевнені на 100% на чийому боці воювали б ми...
                >
                Я ответил на ваш вопрос предельно откровенно.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2002.10.23 | юрко

                  Re:є певна рація,

                  в тому що пишете. До певної міри безвихідна ситуація, бо не дадуть стояти осторонь. Але, філософія "моя хата скраю" не дасть жити ні при яких інших обставинах. Тому й могло так статися, що до селян приходили зі зброєю і відбирали зерно, щоб було виконано план партії по "заготовле хлеба". І якщо у Вашому випадку селянин ще мав шанс - бо або з нами в партизанку і нам допомагаєш, або проти нас, то у відборі їжі шансу не було, того шансу просто не давали. Чому люди не змогли зорганізуватися, як було за часів УНР, адже багато з них пам'ятали отаманщину, коли швидко збиралися разом вдаряли більшовиків чи білогвардійців і так само швидко розпорошувалися по селах, ніби й нічого не сталося? Що таке сталося з тими людьми, що кожен з них був сам по собі, як безмозгла тварина, що не має властивості організовуватися і тому можна було робити з ними, що хочеш?
                  
                  Ви пишете про думки, які могли прийти в голову галичанинові і роз'ятрити його перероблену австро-угорцями душу, коли бомби почали падати на Львів. Це Вас дивує. Але мене також дивує, як поводилися люди в містах України, коли часом якому спухлому від голоду селянинові вдавалося прилізти до міста і вмирати на вулиці. Міські люди обходили їх, як зачумлених. Звичайно, кожен мав свою причину відвертати голову в інший бік, вдаючи, що це його не стосується. Адже, міські люди з голоду не вмирали. Але не вірю я, що зовсім ніякого враження такі сцени на людей не справляли. І от, що мене найбільше турбує - як так, бачивши таке, люди продовжували жити, ніби нічого й не сталося, без слова чи жесту протесту. Дивною є психіка людини.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2002.10.23 | pan kotski

                    Jak hto dijsno bazhaie diznatysia bilshe...

                    Dlia osobystoi osvity i zapovennia bilykh pliam rekomenduju pochytaty tsi nezaangazhovani istorychni analizy (in English, unfortunately) jaki tym chy inshym chynom stosujutsia UPA.
                    
                    (1) Timothy Snyder, "To Resolve the Ukrainian Problem Once and for All': The Ethnic Cleansing of Ukrainians in Poland, 1943-1947." Journal of Cold War Studies, Volume 1, Issue 2 (Spring 1999). [Povnyi text je na http://www.muse.jhu.edu, jakscho vasha organizatsia je peredplatnykom "Muse"]
                    
                    Abstract: The complicated and violent interactions between Ukrainians and Poles during and after World War II have been the subject of competing Ukrainian and Polish historical interpretations. This article sifts through the historical evidence to determine why Ukrainian and Polish memories of that period are so much at odds. The fate of the contested territories of Eastern Galicia and Volhynia was decided ultimately by the Soviet Union, which imposed new borders on Poland. Once those borders had been established, the transfer of Poles from the newly enlarged Soviet Ukraine and the forced
                    removal of Ukrainians from eastern Poland consolidated an "ethnically cleansed" postwar order.
                    
                    (2) Jeffrey Burds, "AGENTURA: Soviet Informant's Networks and the Ukrainian Underground in Galicia, 1944-1948." East European Politics and Societies; Vol. 11; Issue 1; p. 89; Winter 1997.
                    
                    (3) Jeffrey Burds, "Gender and policing in Soviet West Ukraine, 1944-1948," CAHIERS DU MONDE RUSSE, 42 (2-4): 279-319 APR-DEC 2001.
                    
                    Abstract: Drawing from research in archives in Moscow, Kyiv, and Lviv, this paper examines the role of gender in the Soviet counter-insurgency in West Ukraine during and after World War II. By the spring of 1944 the Ukrainian Insurrection Army (UPA) and the organization of Ukrainian Nationalists (OUN) became increasingly dependent upon women and girls to perform duties vital to the Ukrainian nationalist rebels. In response, the Soviet secret police adapted counter-insurgency strategies to target the female element in the anti-Soviet underground. Soviet agentura or informants' networks were increasingly focused on women recruits, even as special tactics were developed to terrorize women rebels. Soviet police tactics had the effect not only of terrorizing Ukrainian women in gender-specific ways, but they also provoked a brutal reaction from within the Ukrainian underground itself, so that moskalki - ethnic Ukrainian women "collaborators"- became the targets of reprisals carried out by special underground rebel punitive units.
                    
                    (4) Terry Martin, "The origins of Soviet ethnic cleansing," JOURNAL OF MODERN HISTORY, 70 (4): 813-861 DEC 1998.

                • 2002.10.24 | Мертві Бджоли Загудуть

                  Роллере, дякуємо за чесну відповідь.

                  Шановний Роллере,
                  
                  Дякуємо за щиру й чесну відповідь.
                  
                  Roller пише:
                  >> Наверное, вы сейчас имели бы основание подумать, что это дело рук РККА. Но ваш дед, которого призвали позже, так подумать не мог, у него не было на это оснований. Его принудили дать присягу на верность родине. И он не мог бы допустить мысли о том, что это дело рук его родины, РККА.
                  ...
                  > Но откуда в вас взыграла австрийская кровь, не от страха ли? Но вы еще умудряетесь вписать сюда украинские чувства. Не понятно только, каким шрифтом латиницей, или кириллицей.
                  ...
                  > Если галичанин служил, как ваш дед, или кто в рядах РККА, то он мог сравнивать действия украиномовных освободителей с немецкими и российскими друзьями. Ведь его австрийско-галицкой душе становились не безразличны действия и тех и тех.
                  
                  
                  - До Галичини не маємо ніякого відношення, нажаль. Один наш дід служив червонофлотцем на Далекому Сході. Присягу він приймав ще у 1933, коли його село в Середній Наддніпрянщині вимирало від голодомору. Тоді приїхали комісарики й агітували за шматок хліба йти у москалі. Вибору не було. Дід їсти дуже хотів, а в селі всі мерли як мухи, от він і прийняв присягу, надів тільняшку, й отримав шмат хліба (свого ж українського хліба, але раніше відібраного в нього тими ж москалями-комісариками) ... Ще один дід прослужив усю війну на Крайній Півночі, десь на кордоні з окупованою Норвегією... Отож, вони особисто не мали ніякого контакту/конфлікту ані з німцями, ані з УПА, ані навіть з НКВД, хоч і служили у РСЧА та РСЧФ...
                  
                  
                  > > ... Я военнообязанный. Я обязан явиться в военкомат Ленинградского рай-она, г Киева, к которому я прикреплен, это в районе проспекта Победы. И сделать я это обязан сам, в случае объявления войны. Или просто если начнут сверху падать бомбы.
                  ...
                  > Я не только могу предположить, как это будет происходить. Я уже проходил такую переподготовку. Меня в числе других погрузят в какую-то будку, без окон и дверей и повезут черт знает куда, куда-то в лес.
                  >
                  > Там выдадут солдатскую форму, противогаз, обкурят в палатке, так что, если я не умею подбирать противогаз, то сильно об этом пожалею.
                  >
                  > Тут же будут стоять вертолеты. И я к концу дня я окажусь уже совсем не домашней обстановки. И таких как я будет не мало. Я если я не приду сам, а я не приду, то мне позвонят, или пришлют, так что лучше прийти самому. Но я не стану спешить.
                  > Меня никто не спросит о моей свидомости. И в дальнейшем мне останется только выполнять приказы. И главное, ни в коем случае их не обсуждать. Обсуждать можно будет потом, когда все закончится, если будет с кем и кому это делать. Майдан уйдет от меня на долго.
                  > Вот и все дела. И бомбить и стрелять мне придется в тех, кто будет стрелять в меня. А кто их там разберет, кто они. Все в разной форме без формы. Если не я их, то они меня грохнут. А когда мне не чего будет десть, я тоже буду приходить в гости к Вам, с автоматом.
                  ...
                  > Я ответил на ваш вопрос предельно откровенно.
                  
                  - Дякуємо!

        • 2002.10.23 | юрко

          Re: Ви мене дивуєте, Роллере

          як маєте змогу, перегляньте трохи матеріалів з 32 томного Літопису УПА. Матеріал там - багатющий. Тоді зможе скласти своє враження. Ці матеріали - виключно документи, а не інтерпретація, тому треба самому робити висновки.
          
          > Словом, вопрос в общем-то не в этом. Я ни в коей мере не хочу принизить, или что иное ветеранов УПА. Просто в плане украинской сойиалистической республики их действия выглядели странно. Да и в плане второй мировой войны. Ведь еслии бы с ними возникли проблемы, на помощь советским войскам могли прийти , скажем американские, так как они пришли в Японии. Но, вероятно, американцы посчитали такой подход не правомерным, поскольку это было бы расценено как вмешатешльство в территориальные вопросы Советского союза, точнее УРСР, которая к тому же получила представительство в ООН позже.
          
          Не дивуйтесь, України не існувало для держав світу. Тому не могло бути "допомоги" совєтським військам. Подібна ситуація є і тепер, наприклад, з курдами, які частково проживають в границях і Туреччини і Іраку. І вони давно пробують утворити свою власну державу. Ви знаєте, що з ними робили і турки і Хусейн. Відчай примусив їх вдаватися до терористичних актів, так само, як це робили свого часу бандерівці - Україна ж була в очах світу Польщею і Росією (не будемо бавити себе ілюзіями, що світ сприймав СССР якось інакше, ніж Росію і, що УССР була державою, а не колонією). І так само, як з українцями, коли іншим державам були потрібна підтримка для свої політичних справ, курдів пробували використати свого часу проти Хусейна, але потім покинули напризволяще. Він помстився, використавши хімічну зброю.
          
          Свого часу упівці навіть встановили контакти з японцями, маючи надію, що ті їм допоможуть у війні з росіянами. Для упівців будь-який ворог совєтів-росіян автоматично означав підтримку українського руху. Нажаль, японці хотіли лише використати рух в своїх цілях, тому переговори нічим не завершилися, але учасник їх пізніше написав книжку про це і видав в Торонто.
          
          Тому, якщо згадаєте умови Ялтинської угоди, то не здивуєтесь, чому визвольний рух в Україні ніхто не сприймав, як захист української держави.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.10.23 | Roller

            Это кое что проясняет. Время лечит раны.

            
            
            юрко пише:
            
            >
            > Свого часу упівці навіть встановили контакти з японцями, маючи надію, що ті їм допоможуть у війні з росіянами. Для упівців будь-який ворог совєтів-росіян автоматично означав підтримку українського руху. Нажаль, японці хотіли лише використати рух в своїх цілях, тому переговори нічим не завершилися, але учасник їх пізніше написав книжку про це і видав в Торонто.
            >
            > Тому, якщо згадаєте умови Ялтинської угоди, то не здивуєтесь, чому визвольний рух в Україні ніхто не сприймав, як захист української держави.
            
            Моему деду пришлось воевать и с японцами.Для него война кончилась в 1946 году.А крестная "всю Европу на пузе проползла", так она шутила.
            И взяли ее в восемьнадцать лет.Разве можно сегодня такое представить?
            Хай ей грець этой войне.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.10.23 | юрко

              Re: трохи з вступу до 18 тому Літопису УПА

              Цей том та том 19 присвячено лише карпатській групі УПА "Говерла".
              
              "Початок УПА на терені Галичини припадає на літо 1943 року, коли в липні в Карпатах та Підкарпатті появилися перші вишкільні відділи Української Народної Самооборони (УНС).
              
              В той час уже існувала УПА під командою Дмитра Клячківського ("Клима Савура") на Волині та Поліссі у т.зв. "Райхскомісаріят Україне". На цих північно-західних українських землях існували військові відділи Організації Українських Націоналістів-Самостійників Державників (ОУН-СД) уже в 1942 році, які приступили до відкритої війни з німцями, починаючи з лютого 1943 р. Терен Галичини, який входив до німецької Генеральної Губернії, початково уважався запіллям, яке мало забезпечувати УПА кадрами, постачати боєприпаси та поживу.
              
              Тим часом відбулися дві події, які мали вплив на зміну тієї ситуації. По-перше, 28 квітня 1943 року німці проголосили організацію СС-дивізії "Галичина". Місяці травень і червень пройшли в гарячковому вербуванні галицької молоді до цієї дивізії. ОУН-Самостійників Державників виступила проти утворення такої дивізії й заборонила своїм членам вступати до неї. Все-таки під впливом апарату Українського Центрального Комітету (УЦК) та ветеранів Української Галицької Армії (УГА), які бачили в дивізії повторення історії легіону Українських Січових Стрільців (УСС), десятки тисяч української молоді зареєструвалися у дивізії й перший транспорт відійшов на вишкіл 18 липня зі Львова.
              
              Друга подія - це рейд з'єднання червоних партизанів під командою генерал-майора Сидора Ковпака у червні 1943 року перейшов Волинь і Поділля, а 7 липня перейшов у Галичину та подався в Карпати - терен надзвичайно догідний для партизанки. Отже, в такому складному середовищі, коли загрожувало зайняття карпатського терену червоними партизанами та відходом сільського бойового елементу до СС-дивізії "Галичина", Провід ОУН-СД вирішив утворити військові відділи в Галичині. Хоч не зберігся окремий документ про це рішення, можливо, що воно вийшло ще в червні, але до його виконання приступили аж у липні,коли Ковпак був уже в Карпатах. Тому ці перші відділи УПА спрямовано на вишкіл у Карпати, але під назвою Української Національної Самооборони (УНС), щоб хоч тимчасово дезорієнтувати німців.
              
              Організацією УНС зайнялися військові референти різних щаблів теренової сітки ОУН-СД і тому початково вишкільні відділи Української Національної Самооборони були великою мірою залежні від відношення до військової справи місцевих теренових провідників. Цим частково пояснюється цілковиту відсутність відділів УНС у деяких повітах Галичини та зокрема ентузіастичний наплив членів ОУН до УНС з терену Станиславівської области. Догідний терен для партизанки та рішуча підтримка місцевого проводу ОУН-СД були причиною, чому основні вишкільні табори УНС організовувалися в гірських теренах Станиславівської области.
              
              У Карпатах влітку 1943 року створилися три відомі вишкільні бази УНС: Перший курінь "Чорних Чортів" ім. Євгена Коновальця під командуванням хорунжого "Липея" в Коломийському повіті, Перший курінь Гайдамаків під командуванням хорунжого "Хмеля" у повіті Долина, та Курінь ім. Кривоноса під командуванням "Омеляна" в околиці повіту Турка.
              
              Ці курені проводили основний та підстаршинський вишкіл, вели бої з німцями та опісля дали кадри для інших відділів УПА в Галичині. Найвідоміші бої УНС з німецькими частинами у 1943 році відбулися на терені Карпат: 26-29 вересня бої куреня "Гайдамаки", 27 листопада бій куреня "Чорні Чорти", та 30 листопада бій куреня ім. Кривоноса.
              
              Головним командиром УНС та шефом крайового військового штабу ОУН-СД в 1943 році в Галичині був поручик Олександер Луцький ("Андрієнко")...
              
              У листопаді 1943 року підпорядковано УПА та УНС центральному військовому керівництву під командою підполковника Романа Шухевича ("Тараса Чупринки"), який прийняв пост Головного командира УПА та реорганізував військову структуру.
              
              Волинсько-поліська УПА стала УПА-Північ, військові відділи осередніх земель об'єднано в УПА-Південь, а галицьку УНС переіменовано в УПА-Захід. Терен УПА-Захід був поділений на воєнні округи (ВО), які в основному були територіально ідентичні з тодішнім організаційним поділом ОУН-СД на області. Таким чином у Карпатах була IV воєнна округа (Станиславівська обл. та Буковина) і V воєнна округа (Дрогобицька область)...
              
              1944 рік - час швидкого зросту УПА, переходу фронту через західні українські землі, час багатьох сутичок з німецькими частинами, що відступали, та початок боїв із внутрішніми військами НКВД...
              
              Відбувся найбільший бій з німцями (гора Лопата - 9 липня) та засновано Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) 11-15 липня.
              
              Восени 1944 року, коли розпочалася тривала боротьба УПА з військами НКВД та різними спецчастинами, сотні УПА у розросталися в курені та часто вели бої і проводили рейди. При кінці 1944 року у Станиславівській області можна було нарахувати 10 куренів, на Буковині 1 курінь, а в Карпатській частині Дрогобиччини - також 1 курінь.
              
              Під час зими 1944-45 року Станиславівська область, або воєнна округа IV вирізнилася, як найвойовничіший терен УПА-Захід, де ціла Гуцульщина та інші сільські райони були майже під суцільним контролем УПА. Радянська влада появлялася там тільки з допомогою більших з'єднань військ НКВД...
              
              З кінцем 1945 року кожна сотня УПА додатково почала ідентифікуватися у звітах двоциферним числом, а кожна чота - трициферним числом... Ця нумерація сотень стосувалася до ТВ 21-24 (Тактичний Відтинок 21-Гуцульщина - 24-Маківка), бо на Буковині в той час уже не було бойових відділів УПА, а на Закарпатті, правдоподібно, ніколи не було місцевих сотень УПА. Отже, на цьому терені восени 1945 року ще було щонайменше 38 сотень УПА. Беручи до уваги, що сотня УПА в 1945 році мала приблизно 120 чоловік, можна обчислити групу "Говерлу", включаючи чоти/штаби куренів і тактичних відтинків під кінцеь 1945 року приблизно 4500 вояків та старшин...
              
              В 1948 році поодинокі відділи УПА існували ще тільки у карпатській групі "Говерла", але це вже були тільки скелети колишніх сотень... Під час літа й осени демобілізовано також ці кадрові сотні й на 1949 рік залишилося правдоподібно тільки два відділи у силі чот, але на правах сотень... Коломийська сотня відбула у червні 1949 року останній відомий рейд УПА поза межі України, а саме на терен Румунії...
              
              Згідно з наказом Головного командира УПА з датою 3 вересня 1949 року було розформовано останні бойові відділи та штаби. Відомо, що частина розформованої сотні "Басейн" у вересні 1949 року пішла на Захід. Інші вояки та старшини перейшли до збройного підпілля.
              
              Отже, починаючи з кінця 1949 року бойові акції відбувалися тільки в рамках збройного підпілля, бо регулярних частин УПА вже не було."
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.10.23 | Navigator

                Якби УПА була в 1918, то не було б 1933(-)

                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2002.10.25 | Nik

                  Як би ми вчились так як треба

                  Дійсно треба вміти бачити і передбачати розвиток подій і їх наслідки. Як би було так.Але ланцюг за ланцюгом... Коли ланцюг негараздів лягав на плечи нашим прадідам вони йшли до церкви просити у бога пробачення. Покаяння не завадить багатьом з нас і сьогодні. Візьмемо, наприклад, свою країну. По суті тема засуду комунізму не нова і є конкретною пропозицією щодо створення умов ліквідації всіх негараздів в Україні. Тільки зацікавлені не бажають розуміти її принциповості і як що бажаєте стратегічності. Не можна рухатись вперед з таким тягарем минулого на ногах. Прикривати і фарбувати це ядро злочинів нема сенсу.
                  Тільки дурень може уявляти, що зовнішні зміни не будуть помічині світовою спільнотою. Без засуду і покаяння минулих злочинів комунобандитів Україна не буде дійсно незалежною і ніколи не стане рівною серед демократичних країн. Час і історія доводять, що всі терористичні режими виховані на тоталітарній агресивній
                  ідеології. Народи цих країн роками залишаються заручниками цих режимів. Як це трапляється? Проекція в часі дозволяє нам дати правдиву оцінку не лише минулим подіям, але й порівняти їх з сучасними. Завдяки таким порівнянням можна оминути старі помилки. Дідусям і бабусям це користно не лише для спогадів, а новій генерації для того, щоб жити в цьому світі з правдивим його відображенням. Відображенням без червоних
                  фільтрів злочинної комуністичної ідеології з всіма її сучасними впливами і проявами. Тож запрошую до аналогій історичних подій у просторі і часі. Західний Берлін... Прага... Суєцкій канал... Сірія... Ірак... Корея... В'єтнам... Ми будуємо комунізм! Ми будуємо імперію. Хто ми для Світу? Імперія зла? Терористи?
                  Фідель, Чегевара! Куба - свобода! Допомога революційній Гавані - це справа Леніна! Колись заради придурених ком.ідей Микита, підставляючи світ під смертельну загрозу, боровся за Свободу і незалежність Куби. Мова сучасного терориста у порівнянні з мовою першого секретарика компартії, або його послідовника не дуже відрізняється. Тут і загрози, і вимоги... Та що казати - послухайте тіж записи Мельниченко. Не будемо забувати про те, чим стримувалась свобода радянських республік - танками і мурами. Життя людей для цієї злочинної ідеології - ніщо. Останні 11 років це яскраво доводять - мінталітет нащої влади нічим від комуністичного не відрізняється. Абхазії - свободу, Чечні - ніколи. Загибель мільйонів людей - невелика трагедія. 11 років на всіх
                  ключових посадах колишні комклерки. Багато і в Україні безпечних щодо безпокараного існування різноманітних компартій та їх клонів. Не лише безпечних, але й захистників. На захист терористичної ідеології кинуті всі заходи. На захист майна КПРС стає СБУ, її імедж захищають кучмо - ЗМІ. З'являється багато "випадково" юних і необізнаних поклонників комі. У диспутах використовується все, від самі дурні, до провокатори. Всі спроби таким чином зробити тему засуду комунізму несуттєвою, є ніщо іншим, як звичайнісенький пропагандиський трюк і дійсно з присмаком провокації. Уважно перегляньте постінги. Карати старців, ошуканих комуністами, ніхто не збирається - це дійсно провокація. Цим прикриваються вболювальники за бабусь та дідусів зарад самоврятування. Розмова йде про засуд і покарання злочинної верхівки,що використовуючи свій посадовий стан довела країну до межи соціального вибуху. Аналоги такого засуду світова історія знає! Засуд фашизму було зроблено і ніхто не чипляв рядових. Треба роз'яснювати це дідусім і промивати мізок одуреним людям.Як це роблять всі режимні ЗМІ, що з комуністичним тиском ллють бруд у інформ простір України 80+11 років. Цьому нарешті треба покласти край. Жодного аналога ідеологічної преси "Комуніст" - "Фашист", "Партайгеноссе", "КомсомольскаДА", "Гітлерюгннд", кримінал, шансон не повинно бути. Символіка, під якою знищено сотні мільйонів людей не має право бути легальною! Скавчання шарикових і їх нащадків на захист цієї ідеології це не помилка це - спроба врятувати ком - терористичний режим. З своїм пронафталіненим мінталітетом дехто справді не помічаєте спільного між КПРС, КПУ, Ленінізмом і Кучмізмом. Не бачите єдності дій у спробі врятувати справу Леніна ракетами на Кубі і продажем через зросійщених комунобандитів зброї світовим терористам? Не помічаєте, якими шляхами і засобами "добровільно запрошують" у стару руду клітку братньої любові? Пригадайте Тбіліссі, Вільнюс, Приднестров'є, Чечню... Все що ми сьогодні бачимо, все це все граблі минулого. Комідеологія залишила нам в спадщину своє "корито" - систему державного терору. Важливою її зброєю залишаються ЗМІ. Ви кажете різко? Вам здається, що без емоційної сили написане слово, когось переконає? Ріже цих прикидьків влучне слово. Слово то зброя, то ВИЛА опору. Може дійсно від пресноти ніхто шарахатись не буде, але вона нікого і не переконає. Тема дійсно не проста і через це важлива і стратегічна для держави. І як би КДБешні наймити не розповідали нам про "моральне гетто"(мовляв комунізм вже зруйновано, облиште його старенького ортодокса), які б сучасні казки не складали режимні холуї про джерела їх капіталів, майна та успішності у бізнесі, ми всі повинні знати - все це з'явилось внаслідок злочинних дій під
                  прапорами досі непокараної комуністичної ідеології. Щоб конкретно оглянути розміри цих злочинів не достатьньо лише на літаку побачити зруйновані за 11 років регіони України, треба ще й проаналізувати всю історичну спадщину, побачити весь той причиннонаслідковий зв'язок, який дозволив сьогодні знищувати незалежну Україну руками кучмаків. Дуже схоже, що українці 11років є заручниками червоного терористичного режиму. Режиму, спадкоємців комуністичної ідеології. Але щоб зрозуміти це, треба зробити проекції подій у просторі і часі. Джерелом злочинців і тероризму завжди були країни з низьким рівнем життя, де порушення прав людини виховувало правовий негілізм і неповагу до Закону.Тероризм це екстремальне проявлення порушення прав людини. Масове порушення людських прав - це достатня умова виховання терористів.Так було вчора, сьогодні і буде завтра. Боротьба з тероризмом не можлива без розуміння цього факту. Нажаль уроки минулого нашу владу нічому не навчили.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей

                  • 2002.10.25 | філолог

                    то знали б, що "якби" разом пишеться (-)

              • 2002.10.23 | vj

                Дякую!Де можна почитати більше??(-)

                згорнути/розгорнути гілку відповідей

                • 2002.10.23 | юрко

                  Re: Дякую!Де можна почитати більше??(-)

                  не знаю, де в Україні, але спробую довідатись. По ідеї, повинно бути в бібліотеці Верховної Ради.
                  
                  Ось дещо ще на основі аналізу матеріалу з "Літопису УПА" (Шахай Д. Тактика щодо російського народу//Літопис УПА.—Т.8.—С.237-238). Ця стаття російською мовою стосується аналізу ідеї державності, тому в ній використано статтю Шахая з 1943 року.
                  
                  "Д.Шахай (Осип Позыченюк) характеризует современное ему советское общество как государственный капитализм с модерным крепостничеством, с тоталитарным аппаратом эксплуатации, где властвует класс эксплуататоров (партия) над бесклассовым народом. Он ставит знак равенства между вышеупомянутым определением этой власти и государственным социализмом. Каким же образом можно победить такого врага украинского народа? Какая сила может побороть этот режим? Каких союзников следует искать в этой борьбе? Это были самые болезненные вопросы середины 40-х годов в украинском национальном движении. Довольно оригинальный ответ на эти вопросы дан в работе Д. Шахая «Тактика по отношению к русскому народу», которая предшествовала некоторым другим более поздним публикациям с аналогичными подходами. Д.Шахай доказывает, что в борьбе за свою независимость украинский народ должен полагаться прежде всего на самого себя. Исторический опыт свидетельствует, что большие страны уже не однажды игнорировали украинскую проблему, и не стоит надеяться, что они изменят свои взгляды теперь. Четко определить свою позицию в борьбе должно само украинское освободительное движение. Тоталитарный, имперский режим, существующий в СССР, нельзя разрушить борьбой только одного народа. Этот режим должен рухнуть вследствие собственных противоречий, как рухнули в свое время дореволюционная российская и другие империи. Падение этой системы, рожденной прежде всего в недрах русского народа, которому она, однако, тоже чужда и враждебна, может произойти лишь тогда, когда сам русский народ будет бороться против существующего в стране режима. Тогда российское движение становится союзником украинского освободительного движения. Поэтому последнее должно четко заявить, что оно ведет борьбу не против русского народа (работа писалась в 1943 г. — Авт.), а против большевистской системы, и наполнить эту борьбу соответствующим содержанием. Отсюда — следует всячески поддерживать любые попытки демократизации в СССР, ведь они объективно пойдут на пользу украинству. Д.Шахай считал, что русскому народу надо дать идею социально-политической революции, которую следует всячески поддерживать и украинскому движению. На отрезке этой революции украинское и русское движения должны быть союзниками. Д.Шахай считал, что надо непременно воспользоваться и другим противоречием большевизма: невозможностью примирить непримиримый интернационализм с непримиримым русским национализмом. Из этого противоречия вытекает идея крайне необходимого объединения угнетенных большевиками народов, в том числе и русского, в борьбе с советским тоталитарным режимом для достижения подлинного, а не декларированного суверенитета и равноправия народов СССР. По существу, Д.Шахай предлагал вести в тактическом плане борьбу за наполнение реальным содержанием провозглашенных в законодательстве СССР прав народов страны, общественных слоев в рамках существующей идеологии. СССР, эта тюрьма народов, подчеркивал Д.Шахай, должен быть разрушен."

                • 2002.10.25 | Випадковий

                  В бібліотеці "Екслібріс" є більше

                  http://www.geocities.com/ukrexlibris/index.html
                  УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ
                  
                  Юрій Киричук
                  ІСТОРІЯ УПА
                  
                  нове [1 X 2002]
                  Петро Мірчук
                  УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ 1942 - 1952
                  Докладна історія боротьби УПА: німецька окупація України, друга большевицька окупація, організація УПАрмії, збірка офіційних документів УПА.
                  
                  ТУДИ, ДЕ БІЙ ЗА ВОЛЮ
                  Спогади курінного УПА Максима Скорупського - Макса
                  
                  нове [29 IX 2002]
                  У БОРОТЬБІ ЗА ВОЛЮ - ПІД БОЙОВИМИ ПРАПОРАМИ УПА
                  Збірка репортажів, споминів, звітів, протоколів з боротьби Української Повстанської Армії проти німецьких та большевицьких окупантів у роках 1943-1946. Це повний передрук однойменного нелегального циклостилевого видання 1946 року, революційної ОУН на Україні.
                  --------
                  Є також матеріали по дивізії "Галичина"

• 2002.10.25 | Roller

  Как относится Запорожское казачество к воякам УПА ?

  
  Где то мне попалось упоминание о Волинском казачестве, не есть ли оно прототипом Львовского казачества? Попутно вопрос как относится Донское и Кубанское казачество к УПА? Были ли ли они проивники во время второй мировой войны?
  Здесь упонминалось , что они оказались проигравшей стороной.