Вчицця у Тав.Дракули правильному абращєнію з ворогамі
10/23/2002 | Таваріщ Маузєр
ДУМА ПРО ДРАКУЛУ
Юрій Винничук - «Політика і культура», 17-23 червня 1999, №10, с.32-33
Волоський господар Дракула, виявляється, зовсім не був вампіром. А попри те, мав українське коріння.
Хто не чув про страшного вампіра Дракулу? Безліч фільмів демонструють нам безжальну потвору, позбавлену національних рис і бодай краплини честі. З легкої руки ірландця Брема Стокера та Голлівуду правда про Дракулу розчинилась у мороці фантазій.
А тим часом це був один із найславетніших полководців Європи, мудрий володар і гроза турків. Але найбільшою сенсацією для кожного з нас є те, що господар Валахії Влад Дракула був українцем.
Звістка ця така несподівана, що чимало читачів може сприйняти її як жарт. А тому покладемося на авторитет Івана Франка: "Властиве ім'я його було Власт, і він, правдоподібно, руського походження, не був таким страшним тираном та вбійцею, яким його роблять турецькі оповідання" (І.Франко. Твори: У 50 т. - Т.42. - С. 152).
Ще минулого століття Дракулу сприймали як героя. Великий румунський поет Михаїл Емінеску звертався у своїй поемі до Дракули, як до Бога та оборонця національної честі, справедливості і свободи. Для Міцкевича Дракула - "це ідеальний князь, який здатен був співчувати стражданням народу". Оспівав господаря і Віктор Гюго:
"Влад, володар Валахії, відмовився платити данину турецькому султанові, руйнував турецькі поселення і нищив ущент їхні війська, саджаючи полонених на палі уздовж шляху".
В останні роки Дракула здобуває все більше поваги в Румунії. Нещодавно там було введено для вітчизняних товарів знак якості з зображенням господаря.
Як ми вже бачимо, Дракула не мав нічого спільного з вампірами, а прозвали його дияволом турки, які боялися його як вогню і лякали ним своїх дітей. Згадаймо, що Івана Сірка вони теж прозвали "Урус-Шайтаном".
Іншим джерелом страхітливих історій про Дракулу були саси, трансильванські німці, захланне купецтво, що було союзником турків. Власне, саси і поширили в лубкових малюнках і легендах міф про Дракулу, "характеризуючи його як страшенного тирана та мучителя, який сотками та тисячами вбивав людей на палі та вмертвляв різними страшними муками, а навіть видумав прилади "сікти людей як капусту, пекти та варити в кітлах" (І.Франко).
Тим часом справжній Дракула був людиною європейської освіти, володів багатьма мовами, в тому числі половецькою та українською, писав поезії. Вважають, що саме Дракула винайшов і вдосконалив партизанський спосіб ведення війни.
26 березня 1462 року султан Мегмед Завойовник із величезною армією рушає на Волощину. Дракула ретельно готується до оборони. За його наказом витісують тисячі паль. На великий подив султана, господар дозволяє його війську переправитися через Дунай. Султан іде вглиб краю, не відаючи, яка геніальна пастка чекає на нього. Дракула впускає турків. Заманює їх усе далі, а потім, коли вороги опиняються у глибокому узвозі, з усіх боків на них починають валитися підпиляні дерева і сипатися камінні брили. Зчиняється паніка, військо рятується втечею і ледве видобувається з пастки. А коли Мегмед нарешті доходить до мурів Тирговіште, то бачить уздовж шляху сорок тисяч своїх вояків, посаджених на палі (така була тодішня етика війни). Птахи дзьобали їхні очі, вовки та лиси шматували й розтягували по лісах турецьке м'ясо. І все це на ділянці три кілометри завдовжки й один завширшки. Жодного разу за свою блискучу кар'єру Мегмед так не тікав. А з паль гукали до нього вояки, просячи води...
Дракула множить чергові перемоги. Турки вже дуже добре пізнають оті нічні напади - з флангів, із тилу, знають уже, хто вирубує цілі ліси, щоби від світанку до ночі саджати на палі. Це люди Дракули прокрадаються в їхні табори, попід їхні намети, волочать за ноги і садять на палі - живих і мертвих, без різниці.
В архівах Європи зберігаються безцінні документи, що розповідають про Дракулу. Ще за свого життя він став легендою. Жоден правитель XV століття не може похвалитися такою славою. Дракула стає символом: для одних він тиран, для інших - великий полководець, борець за християнську ідею.
Дракула народився 1430 року і був охрещений у православній церкві чи то Властимиром, чи то Володимиром. Його батько - Влад Басараб - був нащадком улицьких князів, які правили у Бессарабії під протекторатом Галицької держави. У XV ст. Бессарабію приєднав до своїх володінь молдавський господар Олександр Добрий, але Влад Басараб зберіг владу, ставши його зятем. Синів своїх Влад мусив віддати заручниками османам. Майбутній султан Мегмед Завойовник запропонує юному Владові Дракулі фізичне кохання, але той із обуренням відмовляється. А такий опір вважали в Порті великим нахабством. Мегмед цього ніколи не забуде і помститься бодай тим, що зробить своїм коханцем, а точніше - коханкою Владового брата.
Несподівана смерть батька, який загравав із Туреччиною, і за це його вбив володар Трансильванії Янош Гунядій, припинила заручництво Дракули. Долаючи перепони, він у 1456 році посідає трон Волощини.
Край був жахливо запущений. Армія - абсолютно небоєздатна і складалася переважно з гультіпак і грабіжників. Країна кишіла розбишаками, жебраками та злодіями. Дракула не був єдиним диктатором свого часу, але вважав, що турків може стримати лише згуртована, сильна, дисциплінована держава. Та його землякам куди затишніше жилося під султанською папучею, платячи данину. Об'єднавчі ідеї Дракули не знаходили відгуку серед бояр, і єдиним методом, що залишався, було вдатися до політики залізної руки.
У квітні 1459 року Дракула запросив найзначніших бояр до себе на бенкет. За столом запитав, скількох володарів кожен із них пам'ятає за своє життя. Відповідали по-різному: десять, дванадцять, а хто і два десятки називав, адже були серед них і сиві старигані. Влада у тих краях мінялася щокілька років, бо так було вигідно туркам.
Дракула наказав посадити на палю кожного боярина, котрий пережив більше, як сімох володарів. А поки це зробив, промовив до них:
- Убиваю вас не тільки за те, що ви безперервно чинили змови проти влади, але й тому, що всі ви, хто сюди прийшов, є майбутніми зрадниками. Бо ж хто зрадив раз - чинити це буде завше. Вам це вже не буде дано, отож, щасливої дороги, бояри!
Загинули не тільки бояри-заколотники, але і їхні родини. Палі Дракула вибирав сам, для особливо гонорових - позолочені. А що смерть на палі довга і страдницька, то господар провадив бесіди з умираючими і не міг надивуватися, чому лише на порозі смерті Бог вділяє їм розуму.
Потому він узявся за армію. За короткий час вона стала однією з найкращих у Європі. Дракула жорстоко карав своїх воїнів, якщо вони зазнавали ран ззаду, а не спереду.
Як засвідчила історія, Дракула припустився великої помилки, не вимордувавши геть усіх бояр до пня. У 1459 році вони таки влаштували заколот, аби посадити на трон його брата, султанську шмату. Але Дракула вже мав таке військо, якого прагнув. Заколотники були розгромлені, і знову безліч паль виросло при дорогах.
Дракула звелів побудувати велетенську дерев'яну стодолу, поставити в ній довжелезні столи, накрити їх наїдками та напоями і запросив усіх жебраків гоститися. Під час забави виявилося, що більшість калік - звичайні шахраї. Коли гості добре впилися, сторожа тихенько покинула стодолу, забила цвяхами єдині двері й з усіх боків підпалила будівлю. Після цього можна було у Волощині посеред дороги залишити гаманець і, повернувшись за ним, знайти на тому самому місці.
Турків Дракула ненавидів. Коли якось посли султана відмовилися скинути перед ним тюрбани, він звелів поприбивати їм тюрбани до голів цвяхами.
Перемоги Дракули над турками вражали, та Європа, хоч і була у захваті, рідко надавала допомогу господареві. Врешті, турки, побачивши, що Дракулу перемогти неможливо, вдалися до старого як світ способу - підкупили бояр. І 1476 року Дракула гине. Турки знову захопили Волощину разом із Молдавією, і боротьба балканських народів за незалежність принесла успіх лише через чотири століття.
Юрій Винничук - «Політика і культура», 17-23 червня 1999, №10, с.32-33
Волоський господар Дракула, виявляється, зовсім не був вампіром. А попри те, мав українське коріння.
Хто не чув про страшного вампіра Дракулу? Безліч фільмів демонструють нам безжальну потвору, позбавлену національних рис і бодай краплини честі. З легкої руки ірландця Брема Стокера та Голлівуду правда про Дракулу розчинилась у мороці фантазій.
А тим часом це був один із найславетніших полководців Європи, мудрий володар і гроза турків. Але найбільшою сенсацією для кожного з нас є те, що господар Валахії Влад Дракула був українцем.
Звістка ця така несподівана, що чимало читачів може сприйняти її як жарт. А тому покладемося на авторитет Івана Франка: "Властиве ім'я його було Власт, і він, правдоподібно, руського походження, не був таким страшним тираном та вбійцею, яким його роблять турецькі оповідання" (І.Франко. Твори: У 50 т. - Т.42. - С. 152).
Ще минулого століття Дракулу сприймали як героя. Великий румунський поет Михаїл Емінеску звертався у своїй поемі до Дракули, як до Бога та оборонця національної честі, справедливості і свободи. Для Міцкевича Дракула - "це ідеальний князь, який здатен був співчувати стражданням народу". Оспівав господаря і Віктор Гюго:
"Влад, володар Валахії, відмовився платити данину турецькому султанові, руйнував турецькі поселення і нищив ущент їхні війська, саджаючи полонених на палі уздовж шляху".
В останні роки Дракула здобуває все більше поваги в Румунії. Нещодавно там було введено для вітчизняних товарів знак якості з зображенням господаря.
Як ми вже бачимо, Дракула не мав нічого спільного з вампірами, а прозвали його дияволом турки, які боялися його як вогню і лякали ним своїх дітей. Згадаймо, що Івана Сірка вони теж прозвали "Урус-Шайтаном".
Іншим джерелом страхітливих історій про Дракулу були саси, трансильванські німці, захланне купецтво, що було союзником турків. Власне, саси і поширили в лубкових малюнках і легендах міф про Дракулу, "характеризуючи його як страшенного тирана та мучителя, який сотками та тисячами вбивав людей на палі та вмертвляв різними страшними муками, а навіть видумав прилади "сікти людей як капусту, пекти та варити в кітлах" (І.Франко).
Тим часом справжній Дракула був людиною європейської освіти, володів багатьма мовами, в тому числі половецькою та українською, писав поезії. Вважають, що саме Дракула винайшов і вдосконалив партизанський спосіб ведення війни.
26 березня 1462 року султан Мегмед Завойовник із величезною армією рушає на Волощину. Дракула ретельно готується до оборони. За його наказом витісують тисячі паль. На великий подив султана, господар дозволяє його війську переправитися через Дунай. Султан іде вглиб краю, не відаючи, яка геніальна пастка чекає на нього. Дракула впускає турків. Заманює їх усе далі, а потім, коли вороги опиняються у глибокому узвозі, з усіх боків на них починають валитися підпиляні дерева і сипатися камінні брили. Зчиняється паніка, військо рятується втечею і ледве видобувається з пастки. А коли Мегмед нарешті доходить до мурів Тирговіште, то бачить уздовж шляху сорок тисяч своїх вояків, посаджених на палі (така була тодішня етика війни). Птахи дзьобали їхні очі, вовки та лиси шматували й розтягували по лісах турецьке м'ясо. І все це на ділянці три кілометри завдовжки й один завширшки. Жодного разу за свою блискучу кар'єру Мегмед так не тікав. А з паль гукали до нього вояки, просячи води...
Дракула множить чергові перемоги. Турки вже дуже добре пізнають оті нічні напади - з флангів, із тилу, знають уже, хто вирубує цілі ліси, щоби від світанку до ночі саджати на палі. Це люди Дракули прокрадаються в їхні табори, попід їхні намети, волочать за ноги і садять на палі - живих і мертвих, без різниці.
В архівах Європи зберігаються безцінні документи, що розповідають про Дракулу. Ще за свого життя він став легендою. Жоден правитель XV століття не може похвалитися такою славою. Дракула стає символом: для одних він тиран, для інших - великий полководець, борець за християнську ідею.
Дракула народився 1430 року і був охрещений у православній церкві чи то Властимиром, чи то Володимиром. Його батько - Влад Басараб - був нащадком улицьких князів, які правили у Бессарабії під протекторатом Галицької держави. У XV ст. Бессарабію приєднав до своїх володінь молдавський господар Олександр Добрий, але Влад Басараб зберіг владу, ставши його зятем. Синів своїх Влад мусив віддати заручниками османам. Майбутній султан Мегмед Завойовник запропонує юному Владові Дракулі фізичне кохання, але той із обуренням відмовляється. А такий опір вважали в Порті великим нахабством. Мегмед цього ніколи не забуде і помститься бодай тим, що зробить своїм коханцем, а точніше - коханкою Владового брата.
Несподівана смерть батька, який загравав із Туреччиною, і за це його вбив володар Трансильванії Янош Гунядій, припинила заручництво Дракули. Долаючи перепони, він у 1456 році посідає трон Волощини.
Край був жахливо запущений. Армія - абсолютно небоєздатна і складалася переважно з гультіпак і грабіжників. Країна кишіла розбишаками, жебраками та злодіями. Дракула не був єдиним диктатором свого часу, але вважав, що турків може стримати лише згуртована, сильна, дисциплінована держава. Та його землякам куди затишніше жилося під султанською папучею, платячи данину. Об'єднавчі ідеї Дракули не знаходили відгуку серед бояр, і єдиним методом, що залишався, було вдатися до політики залізної руки.
У квітні 1459 року Дракула запросив найзначніших бояр до себе на бенкет. За столом запитав, скількох володарів кожен із них пам'ятає за своє життя. Відповідали по-різному: десять, дванадцять, а хто і два десятки називав, адже були серед них і сиві старигані. Влада у тих краях мінялася щокілька років, бо так було вигідно туркам.
Дракула наказав посадити на палю кожного боярина, котрий пережив більше, як сімох володарів. А поки це зробив, промовив до них:
- Убиваю вас не тільки за те, що ви безперервно чинили змови проти влади, але й тому, що всі ви, хто сюди прийшов, є майбутніми зрадниками. Бо ж хто зрадив раз - чинити це буде завше. Вам це вже не буде дано, отож, щасливої дороги, бояри!
Загинули не тільки бояри-заколотники, але і їхні родини. Палі Дракула вибирав сам, для особливо гонорових - позолочені. А що смерть на палі довга і страдницька, то господар провадив бесіди з умираючими і не міг надивуватися, чому лише на порозі смерті Бог вділяє їм розуму.
Потому він узявся за армію. За короткий час вона стала однією з найкращих у Європі. Дракула жорстоко карав своїх воїнів, якщо вони зазнавали ран ззаду, а не спереду.
Як засвідчила історія, Дракула припустився великої помилки, не вимордувавши геть усіх бояр до пня. У 1459 році вони таки влаштували заколот, аби посадити на трон його брата, султанську шмату. Але Дракула вже мав таке військо, якого прагнув. Заколотники були розгромлені, і знову безліч паль виросло при дорогах.
Дракула звелів побудувати велетенську дерев'яну стодолу, поставити в ній довжелезні столи, накрити їх наїдками та напоями і запросив усіх жебраків гоститися. Під час забави виявилося, що більшість калік - звичайні шахраї. Коли гості добре впилися, сторожа тихенько покинула стодолу, забила цвяхами єдині двері й з усіх боків підпалила будівлю. Після цього можна було у Волощині посеред дороги залишити гаманець і, повернувшись за ним, знайти на тому самому місці.
Турків Дракула ненавидів. Коли якось посли султана відмовилися скинути перед ним тюрбани, він звелів поприбивати їм тюрбани до голів цвяхами.
Перемоги Дракули над турками вражали, та Європа, хоч і була у захваті, рідко надавала допомогу господареві. Врешті, турки, побачивши, що Дракулу перемогти неможливо, вдалися до старого як світ способу - підкупили бояр. І 1476 року Дракула гине. Турки знову захопили Волощину разом із Молдавією, і боротьба балканських народів за незалежність принесла успіх лише через чотири століття.