10/25/2002 | Shooter

— Олег Павлович, ви погоджували свій крок із сильними світу цього?

— Це було особисте рішення моє і моїх товаришів, і нічиєї згоди ми не питали. Я можу лише припустити, у кого яке було ставлення до наших дій, узгодження ж не було.

— Як до цього поставилося керівництво вашої депутатської групи?

— У цілому в групі поставилися дуже навіть нормально. І призупинили своє членство в більшості тільки четверо не тому, що інші були не згодні з такою позицією. Інші були згодні, але чотирьох було достатньо.

— Для чого? Щоб створена напередодні парламентська більшість перестала нею бути?

— Насправді такої мети взагалі не було. Але можна було б зібрати і більше підписів. Після того як відповідні заяви підписали четверо депутатів, далі процес пішов активніше.

— І вийшов за рамки вашої групи?

— Так, до нас підходили дуже багато депутатів з інших фракцій і висловлювали свою солідарність нашій оцінці ситуації. Те, що серед них були представники опозиції, це зрозуміло, але були й представники більшості.

— Так? І хто ж ці герої?

— Практично всі дніпропетровці, багато «трудовиків»...

— Скажіть, а чому в такому разі не відбулося консолідації тих, у кого історія з Григоришиним викликала обурення?

— Представники опозиційних сил свою позицію в цьому відношенні позначили відразу і гучно. А що стосується членів більшості, то, дійсно, публічно свого негативного ставлення до пригоди не висловив ніхто. Я не беруся аналізувати, з яких причин. Гадаю, що ви легко зробите це самі. У кулуарних же розмовах як мінімум половина керівників більшовицьких груп і фракцій висловили мені свою підтримку.

— Що ж їм завадило висловити свою позицію відкрито?

— Напевно, переконаність у необхідності існування парламентської більшості. Я, до речі, також затятий прибічник цієї ідеї. Але сьогодні є підозра, що люди з більшості зробили крок, який геть не вписується в рамки закону, а більше входить у рамки замовлення. У той час як більшість створювалася для того, аби узяти на себе відповідальність за країну, за долі людей, за те, що відбувається, у тому числі, і в парламенті. Виходячи з визначених перед ним цілей і завдань, більшість має бути моральною. Саме тому я не зміг спокійно дивитися на те, що Сивкович один призупинив членство в більшості.

— Як людина з чималим досвідом у цій справі, скажіть, що в нашій країні може бути гарантією для недоторканності бізнесу? На чому тут повинні базуватися принципи захисту?

— Гарантією має бути те ж саме, що у всіх цивілізованих країнах, — дотримання законів. У нас, на жаль, це не спрацьовує. У результаті, якщо не щодня, то досить часто ми стаємо свідками того, що жодних гарантій безпеки бізнесу не існує. І бізнесменам не залишається нічого іншого, як самостійно займатися пошуком гарантій: охорона, заступництво у високих кабінетах. Проте, на мій погляд, найбільш дійовий метод убезпечити свій бізнес — дотримуватися норм моралі. Бізнесмен має сам дотримуватися норм моралі, якщо не вдасться дотримуватися норм закону (а законодавство в нас таке, що до відповідальності можна притягнути будь-якого бізнесмена через півроку його діяльності), а також старанно вибирати партнерів, керуючись тими ж моральними принципами. Це єдине, що на сьогодні можна зробити для безпеки бізнесу.

— Але ви ж самі, говорячи про випадок із Григоришиним, промовили слово «замовлення». Запропонований вами засіб безпеки навряд чи в силах запобігти йому. Чи існує більш дійовий спосіб?

— Я не сумніваюся, що кожна зі сторін конфлікту, про який ми зараз говоримо, упевнена у своїй правоті. Послухайте, що казав на своїй прес-конференції Костянтин Григоришин і що заявляв журналістам Віктор Медведчук. Вони обидва вважають себе правими. І тільки розгляд у рамках закону може дати відповідь: на чиєму боці правда. Може, на цій знаковій справі буде продемонстровано те непорушне правило, відповідно до якого всі конфліктні ситуації повинні вирішуватися в правовому полі. І, дякувати Богу, що не сталося якихось непоправних речей. А отже, є можливість сісти і домовитися. Навіть використовуючи наше заплутане законодавство.

— Ви казали про те, що подібні випадки відбуваються в нашій країні досить часто. Який підрозділ, на ваш погляд, виступає найефективнішим знаряддям у боротьбі з нелояльним владі бізнесом: скажімо, Податкова адміністрація, УБОЗ, СБУ чи інший?

— При тому, яким чином у нас вибудована правоохоронна система, а також за її привілейованого становища і цілком конкретного прямого підпорядкування пріоритети розставити дуже важко. Я не знаю, від якого підрозділу очікувати нападу чи захисту. А все тому, що закони в нас пишуться таким чином, що їх можна тлумачити геть по-різному, щоб обов’язково знайшовся сторож, який вирішує: пущать чи не пущать.

— А входження в більшість забезпечує безпеку бізнесу?

— Запитання риторичне.

— Тобто «так»?

— Звісно — ні. Сивкович же член більшості.

— Що стосується Сивковича, то постраждав же не його бізнес, а сам депутат, оскільки просто трапився під гарячу руку. А якщо говорити про такий масштабний тиск, якому сьогодні піддаються фірми і підприємства, чиї колишні керівники не побажали примкнути до більшовицьких лав, то «більшовики» можуть почуватися безпечно?

— Ви б слухали не тільки тих, хто сьогодні перебуває в опозиції, на барикадах і на вулицях! Підіть, поговоріть із тими депутатами-бізнесменами, які значаться в більшості: ви не знайдете жодного, хто не перебував би під пресом. Під пресом тих фіскальних органів, які працюють за нашими заплутаними законами.

— То що їм заважає приєднатися до опозиції, котра вимагає змін, які ведуть до усунення такого стану справ? Хоча це запитання вже точно риторичне.

— Як колишній політпрацівник я знаю, до чого ведуть мітинги і барикади. До соціальних потрясінь, а це веде до економічного спаду. Йти потрібно не революційним, а еволюційним шляхом. Навіщо щось вигадувати? Чому ми не вивчаємо досвід тієї ж Польщі, Угорщини, Чехії, Росії, нарешті? Там уже пройшли ті процеси, котрі у нас ніяк не почнуться...

— Ви дійсно вважаєте, ніби всі події в країні, у тому числі і випадки, подібні тому, через який ви залишили парламентську більшість, пов’язані винятково з тим, що ми не вивчаємо досвід Польщі, Угорщини та Росії?

— Це пов’язано з тим, що наше законодавство настільки заплутане, що багато суддів повертають рішення таким чином, як їм того хочеться. Закон, до якого потрібно писати купу інструкцій, — це вже не закон. Це джерело порушень закону. Як писати цивілізовані закони — ось цього нам і слід учитися.

— Як довго ви маєте намір утримуватися від своєї участі в більшості?

— До оголошення остаточних результатів слідчої депутатської комісії, створеної для з’ясовування істини в цій справі. Повинні бути розкриті причини, через котрі таке могло статися. Тим більше що зачеплено честь членів більшості.

— Тобто ви задовольнитеся результатами розслідування стосовно дій правоохоронних органів, пов’язаних із Володимиром Сивковичем? Чи вам небайдужа істина і стосовно Костянтина Григоришина?

— Ну, як можна з’ясовувати причини того, що сталося, і брати до уваги лише те, що відбулося із Сивковичем? Адже парламент проголосував за створення комісії ще й тому, що такі події стали закономірністю.

— І ви вважаєте, що за допомогою таких комісій можна цю закономірність усунути?

— Ви чудово самі знаєте відповідь на це запитання: звісно, ні. Але це початок. Адже ми — законодавчий орган. І якщо розберемося в причинах, ми, напевно, зметикуємо, де ми недоробили в законах. Які форми усунення причин є у законодавців? Написання законів.

— Ще, напевно, вимога відставки високопоставлених чиновників?

— Безумовно. Але я переконаний: забравши одного чиновника, навіть найвищого рангу, включаючи, як того вимагає опозиція, Президента, ми не усунемо причини негативних явищ. Наш Президент — відбиток того, що відбувається в нашій країні. Які ми — такий і Президент.

— І найкращою ілюстрацією цієї вашої думки є саме те, яким чином на історію Григоришина—Сивковича реагували наші народні обранці: у кулуарах висловлювали вам солідарність, а відкрито висловлювати свої думки не наважувалися.

— Причин, чому людина не висловила публічно свою позицію, може бути сила-силенна. Невміння говорити, відсутність сміливості, побоювання за свій бізнес, за свою сім’ю, ще за щось. Якщо спонукальні мотиви виступити виявляються сильнішими, людина виступає. Ні — мовчить. Для мене, наприклад, у даній ситуації вибору не було. Бо сталося те, проти чого я прийшов боротися в парламент.

— Отож, тих, хто прийшов боротися проти того ж, виявилося в парламенті не більше п’яти чоловік?

— Я вас запевняю, що ви помиляєтеся. Оскільки ситуація знакова, і постаті, котрі беруть участь у ній, знакові, якщо ми грамотно розрулюємо її, грамотно визначимо причини її виникнення і потім на цьому прикладі покажемо, що з неї є нормальний вихід, то всі, у кого в подальшому виникне подібний конфлікт, користуватимуться легітимними способами виходу з нього.