10/26/2002 | Спостерігач

Путін може покинути Кучму

Jane's Intelligence Digest , 25.10.2002, 15:50

Ставши об'єктом ретельної перевірки з боку США, скандально відомий президент України Леонід Кучма змушений вести бойові дії як усередині країни, так і за її межами. Росія поки що залишається його останнім політичним притулком. Однак, судячи з інформації, якою володіє JID, президент Володимир Путін, можливо, не схоче довічно надавати підтримку своєму українському колезі.

А без Путіна українські олігархи, ймовірно, також відмовляться підтримувати Кучму, і йому доведеться піти у відставку. Цей факт збільшує ймовірність проведення дострокових президентських виборів, які за планом мають відбудуться в жовтні 2004 року, а також можливість наступного судового переслідування, якщо до влади прийде опозиція.

Кучма стає усе більш неприємним Путіну, і не лише йому. Соцопитування, проведене у Росії в середині жовтня, показало, що 24% опитаних не схвалюють Кучму, у той час як 9% респондентів висловили позитивне до нього ставлення. Тільки грузинський лідер Едуард Шеварднадзе має ще нижчий рейтинг. Найпопулярнішими керівниками країн СНД виявилися президенти Бєларусі, Казахстану й Молдови.

Донедавна путінська стратегія припускала підтримку посткомуністичних олігархів і комуністів в усій Співдружності незалежних держав. Кремль підтримував Кучму, оскільки той намагався побудувати свого роду авторитарний "супер-президентський" режим, що став характерною рисою інших країн СНД.

Можна припустити, що зміни в позиції Путіна суттєво вплинуть на українську політику. Під час березневих виборів Росія демонструвала вороже ставлення до правоцентристської опозиції - блоку "Наша Україна", очолюваного Віктором Ющенком. Проте Заходові б хотілося, щоб саме він змінив Кучму.

Москва допомагала Кучмі після виборів - коли було порушено антикорупційну кримінальну справу проти радикального опозиційного лідера Юлії Тимошенко, що очолює популістський правий блок.

Ставка не на того коня?

У вересні цього року опозиція відновила виступи проти Кучми. Цього разу до неї приєдналася Комуністична партія України. Після переходу КПУ в табір опозиції, стратегія Путіна стосовно України, схоже, стала розвалюватися на шматки. Під час передвиборчої кампанії цього року єдиним українським політиком, якого Путін приймав у Москві, був лідер КПУ Петро Симоненко. Їхня зустріч проходила в присутності лідера російських комуністів Геннадія Зюганова. Тепер, оскільки КПУ приєдналася до опозиціонерів-антикучмістів, Зюганов наполягає на тому, щоб Путін припинив підтримувати Кучму.

Російські ЗМІ, що мають велику аудиторію в Україні, відводять опозиції набагато більше місця, ніж українські мас-медіа. Це пов'язано з тим, що з подачі адміністрації президента в Україні відновлена практика цензури. Зараз повторюється та ж ситуація, що мала місце перед президентськими виборами в Україні в 1994 і 1999 рр – російські ЗМІ обговорюють, чи повинна Росія продовжувати підтримувати діючого президента або необхідно шукати альтернативного кандидата.

Кирило Фролов, керівник українського відділення московського Інституту країн СНД, сумнівається, що підтримка Кучми є національним інтересом Росії. Привселюдно обвинувативши Україну в постачаннях військового устаткування в Ірак, що порушує санкції, США очевидно вирішили здихатися від Кучми.

Фролов відзначає численні антиросійські заходи, які вживав Кучма, незважаючи на лояльність з боку Путіна ще з початку так званого "Кучмагейту". Серед таких, схожих на ворожі, дій - заяви про те, що Україна вступить у НАТО, "українізація" державного телебачення й спроби не пустити лідера кримських комуністів Леоніда Грача в кримський парламент під час березневої кампанії.

Рекомендації Фролова такі: Путін має дистанціюватися від Кучми, як це відбулося у випадку із Шеварднадзе і прислухатися до поради Зюганова – переключитися на підтримку лівої української опозиції. У той же час українські соцопитування показують, що лідер КПУ Симоненко досить ймовірно виявиться суперником Ющенка в другому турі президентських виборів.

У пошуках підтримки Кремля

І керівництво України, і опозиція розуміють важливість підтримки з боку Путіна. І спікер парламенту України, екс-глава президентської адміністрації Володимир Литвин, і віце-прем'єр Олег Дубина, які відвідали Москву у вересні цього року, очевидно їздили до Росії саме з цією метою.

На початку жовтня, напередодні візиту Путіна в Україну і саміту СНД у Молдові, ліві опозиціонери з КПУ й СПУ разом із правими "Нашою Україною" і блоком Тимошенко написали Путіну листа із проханням про зустріч. Боячись втратити підтримку Путіна, Кучма відмовився дати згоду на цю зустріч.

Є кілька причин, чому російський президент змушений вирішувати цю дилему. Найсерйозніша криза в російсько-українських відносинах вибухнула після арешту російського громадянина, президента спільного російсько- українського підприємства "Група Енергетичний стандарт" Костянтина Григоришина. Для цього, як підозрюють, міліція спеціально підкинула йому пістолет і кокаїн.

Спецпідрозділ правоохоронних органів, що здійснював затримку бізнесмена, грубо повівся і з Григоришиним, і з народним депутатом Володимиром Сивковичем. В результаті Сивкович і четверо його колег вийшли з пропрезидентської більшості, що призвело до смерті цього парламентського об'єднання, яке проіснувало лише тиждень. До останнього часу Кучма розглядав більшість як страховку, що дозволяла йому заблокувати процедуру парламентського імпічменту.

Арешт Григоришина, очевидно, відбувся за наказом його суперників з партії СДПУ (О), яку зараз очолює Віктор Медведчук. Він також є головою адміністрації президента, і донедавна вважався найбільш прийнятним для Росії спадкоємцем Кучми.

Іміджмейкери Путіна, Фонд ефективної політики, яким керували Гліб Павловський і Марат Гельман, через свого українського партнера, Центр конфліктології і політичних досліджень Михайла Погребинського, перед березневими виборами працювали з партією Медведчука СДПУ (О). Завдяки арешту Григоришина Медведчук хотів позбавити Ющенка додаткового джерела фінансування в президентських виборах 2004 року. Григоришин підтримував "Нашу Україну" під час кампанії-2002, до цього відмовивши спонсорувати СДПУ(О).

Так, як це було й у випадку з русофілами з КПУ, які приєдналися до антикучмістської опозиції, арешт Григоришина вніс плутанину в кремлівську стратегію щодо України. Як говорять, Путін зараз шукає альтернативу Медведчуку. Сьогоднішня задача – знайти людину, на яку можна покластися, що вона захищатиме російські бізнес-інтереси в Україні і твердо утримувати її в сфері впливу Москви.

Ющенко ухопився за тактичну помилку Медведчука і звернувся до російських лідерів з надією, що вони допоможуть йому. 22 жовтня він поїхав до Москви для переговорів з політиками й членами російської Думи. Крім того, він відновив перемовини щодо створення альтернативної парламентської більшості без СДПУ (О).

Прагнення Ющенко заручитися підтримкою росіян під час наступної президентської кампанії вітають представники могутньої донецької олігархічної групи "Регіони України" і деякі члени дніпропетровського клану "Трудова Україна", наприклад, зять Кучми Віктор Пінчук. Політичні боси східної України бояться, що Медведчук може спробувати відібрати їхні бізнес-структури, у випадку якщо він виграє президентські вибори.

Поки Захід намагається відкараскатися від Кучми, підтримка президенту, що опинився в облозі, з боку Путіна виглядає все більш сумнівною. Сьогодні російський президент може переключитися з Медведчука на Симоненка або навіть на Ющенка. Як вдалося довідатися JID з добре обізнаних джерел, зараз Кучма понад усе боїться того, що тісне партнерство США та Росії приведе до обопільної домовленості щодо кандидата в президенти не з числа його скомпрометованого оточення.