Чорновіл каже:
10/31/2002 | Shooter
(Львівська ґазета):
– Чи достатньо ефективними були дії українських дипломатів у Москві? Як вони поставилися до місії вашої групи?
–Я дуже вдячний і українському посольству, і особисто послу та генеральному консулу України в Москві. У мене немає сумніву, що ці люди робили все можливе для того, аби врятувати українських громадян. Вони відкинули будь-які політичні нюанси, амбіції і готові були прийняти допомогу від кожного, хто її запропонував, ладні були йти на все, аби українські громадяни, які стали заручниками, були врятовані. Микола Білоблоцький упродовж двох діб постійно перебував поблизу Будинку культури. Практично все посольство перебувало у військовому стані, працюючи цілодобово.
Що ж до ставлення російської сторони, то мені воно видається радше ворожим, що проявилося в такому ляпсусі: вночі ми не змогли потрапити в центральний оперативний штаб. А повернувшись звідти над ранок, дізналися про виступ речника міністерства внутрішніх справ Росії Ігнатченка, який заявив, що лідери УНА-УНСО Чорновіл і Шкіль намагалися увірватись у центральний штаб і дестабілізувати його роботу. Це, звичайно ж, брехня, оскільки ми спокійно проходили разом із генеральним консулом на територію, повністю оточену “альфівцями”. Нас повідомили, що не пропустять і ніхто з нами вже розмовляти не буде.
Тому ми спокійно пішли шукати свої власні контакти. Дивує те, що приїзд українських депутатів, які хотіли чимось допомогти своїм громадянам, був сприйнятий настільки жорстко. Подібні заяви більше не повторювалися. Очевидно, Ігнатченко усвідомив їх абсурдність.
Якби не було штурму, а про те, що він відбудеться, ми знали вже в 24.00 у п’ятницю, я впевнений, що наступного дня ми б знайшли можливість безпосереднього контакту з чеченцями і добилися звільнення українських громадян.
– Чи достатньо ефективними були дії українських дипломатів у Москві? Як вони поставилися до місії вашої групи?
–Я дуже вдячний і українському посольству, і особисто послу та генеральному консулу України в Москві. У мене немає сумніву, що ці люди робили все можливе для того, аби врятувати українських громадян. Вони відкинули будь-які політичні нюанси, амбіції і готові були прийняти допомогу від кожного, хто її запропонував, ладні були йти на все, аби українські громадяни, які стали заручниками, були врятовані. Микола Білоблоцький упродовж двох діб постійно перебував поблизу Будинку культури. Практично все посольство перебувало у військовому стані, працюючи цілодобово.
Що ж до ставлення російської сторони, то мені воно видається радше ворожим, що проявилося в такому ляпсусі: вночі ми не змогли потрапити в центральний оперативний штаб. А повернувшись звідти над ранок, дізналися про виступ речника міністерства внутрішніх справ Росії Ігнатченка, який заявив, що лідери УНА-УНСО Чорновіл і Шкіль намагалися увірватись у центральний штаб і дестабілізувати його роботу. Це, звичайно ж, брехня, оскільки ми спокійно проходили разом із генеральним консулом на територію, повністю оточену “альфівцями”. Нас повідомили, що не пропустять і ніхто з нами вже розмовляти не буде.
Тому ми спокійно пішли шукати свої власні контакти. Дивує те, що приїзд українських депутатів, які хотіли чимось допомогти своїм громадянам, був сприйнятий настільки жорстко. Подібні заяви більше не повторювалися. Очевидно, Ігнатченко усвідомив їх абсурдність.
Якби не було штурму, а про те, що він відбудеться, ми знали вже в 24.00 у п’ятницю, я впевнений, що наступного дня ми б знайшли можливість безпосереднього контакту з чеченцями і добилися звільнення українських громадян.