Шо делать? Стрєлять на пораженіє! Со всєх відов оружія!
11/02/2002 | Таваріщ Маузєр
Олександр Ірванець
ЗНОВУ ВІЙНА
Про новий роман Василя Кожелянка
"Україна молода", 30 жовтня 2002, с.13
"Несподівано без дозволу в кабінет увірвався генерал Курвенко, він був у бойовому "хамелеоні" і міцно п'яний.
- Вони можуть прорвати заграждєніє! - залементував він. - Можуть проникнути на Банкову! Шо дєлать?
- Як, шо дєлать? - перепитав президент.
- Шо делать? - тупо допитувався Курвенко.
- Стрєлять, генерал, - твердо сказав президент України, - стрєлять на пораженіє! Со всєх відов оружія!"
Це зовсім не уривок із газетного репортажу про осінні акції опозиції. І, тим більш, не фрагмент запису з плівок якогось послідовника майора Мельниченка. Так закінчується один із розділів нового роману Василя Кожелянка, чернівецького прозаїка, відкривача жанру "дефіляд", уявних мандрівок паралельними часами і світами. Роман має назву "Тероріум" - і ця назва асоціативна, в ній переплелись "терор" і "тераріум", хоча ближчим було б, напевно, слово "серпентарій". Книга ця щойно побачила світ у видавництві "Кальварія", вже добре відомому своєю копіткою і наполегливою працею над виданнями творів сучасних українських авторів.
Можливо, комусь цей роман Василя Кожелянка більше скидатиметься на політичний памфлет. Занадто багато в ньому злободенності, лише ледь-ледь закамуфльованої езоповою мовою, та все ж помітної, відчутної. Чи, може, це саме сьогодення розвивається за канонами Кожелянкової фантазії? На сторінках роману Україною править А. Д. Кромєшний, Авдотій Дормидонтович, або ж "Дотідортич", як називають його найближчі поплічники, сиріч соратники. Дотідортич у своєму всесиллі не боїться нічого, окрім золота, бо саме неприємностей від цього металу (аж до загибелі включно) напророчив йому ще на самому початку президентства професор-екзегет-маг-містик-плейбой О.Коп-Аум. Відтак золото і вироби з нього заборонені до використання в державі А. Д. Кромєшного. Та саме через золоту обручку - згідно з нерозумним пророцтвом приколіста-професора, і скінчить свої дні режим Дотідортича. Щоправда, без втручання потойбічних сил там теж не обійшлося. Як це зазвичай і трапляється в українській історії.
Держава Дотідортича, яка в Кожелянка називається "Украінська рєспубліка" (наголоси в обох словах на другому складі), має триколірний прапор: жовто-синьо-малиновий. Саме на знак протесту, на знак оновлення повстанці в останніх розділах роману віддирають нижню малинову смугу, знаменуючи цим повернення до первісного, нормального стану державності. Втім, це лише видається їм, романтикам, сп'янілим від свіжого повітря революції. Знайоме відчуття, чи не так? Насправді ж перебіг подій знову зробить невірогідно-звичайну петлю, щоб у черговий раз привести до влади одного зі згаданих вище поплічників-соратників попереднього президента.
Але тут варто нарешті відволіктися від конспективного переказу сюжету й перейти до важливішого, найбільш посутнього. Хочеться розібратися, чому ж навчає нечисленного українського читача творчість чернівецького прозаїка в цілому і його останній роман зокрема.
Передовсім, наявність фантастики як жанру є позитивом для будь-якої літератури. Бо ця наявність означає, що деякі письменники мислять про майбутнє систематично, намагаються його прорахувати, конструюють у своїх головах можливі (а найчастіше - неможливі) варіанти розвитку тих чи інших ситуацій. Кожелянкові світи під таким поглядом є втіленням нереалізованих, нездійснених мрій як особистості, так і цілого народу, представником якого письменник є. На дванадцятому році української незалежності таких мрій назбиралося вже предостатньо, вистачить і на багатотомне зібрання.
Слід також відзначити одну рису, чи, швидше, ідею, яка переходить з одного роману цього автора в інший. Це не означає, що йдеться про письменника однієї теми, та все ж... Уже не вперше у Кожелянковій творчості виникає поняття Небесної України, того ідеального втілення духу нашого народу, якого ніяк не вдається досягти в земній реальності. Саме в Небесну Україну відсилає зрадник Довбуш безневинного терориста Б. Хмельницького, перерізаючи тому горло. Обоє щойноназваних персонажів - члени повстанської організації ЮВУ ("Юна Великоукраїна"), яка змагається за повалення режиму А. Д. Кромєшного. Втім, їхні імена - це не імена, а всього лише псевда. Але в цьому - нічого дивного, коли навіть найголовніша провідниця ЮВУ, полковник Роксолана, у житті мирському називається Наташею. Тут усе зрозуміло - розпочинаючи нове своє існування, людина прагне прибрати собі нове ім'я. І не тільки людина, цілі народи й держави також воліють іти цим шляхом. Не захотіли ж ми 11 років тому надалі називатися УРСР. От тільки до Небесної України також не дотягнули. Та Василь Кожелянко не хоче миритися з таким станом речей. І намагається не дати зробити це своєму читачеві. "Тероріум" - це не тільки пригоди терористів-"ювелірів", і не тільки їдуча сатира на владні кола в суржикомовній "рєспублікє". В романі наявний також і роман - перепрошую за тавтологію - точніше, любовний зв'язок молодого бойовика Чіпки з уже згаданою вище Роксоланою-Наташею, і барвисті описи галюцинацій, одна з яких виявляється дівчиною на ім'я Галя (похідним від "галюцинація"), і короткі тези фізичних теорій про матерію, яка складає час. Одним словом, багато важливого, цікавого й потрібного віднайде читач на сторінках "Тероріуму". Адже книга - це не тільки найкращий подарунок, а ще й джерело знань, як говорить старий афоризм. А також джерело почуттів, переживань і нових нездійсненних мрій, можна додати, прочитавши останній (на сьогодні) роман Василя Кожелянка.
ЗНОВУ ВІЙНА
Про новий роман Василя Кожелянка
"Україна молода", 30 жовтня 2002, с.13
"Несподівано без дозволу в кабінет увірвався генерал Курвенко, він був у бойовому "хамелеоні" і міцно п'яний.
- Вони можуть прорвати заграждєніє! - залементував він. - Можуть проникнути на Банкову! Шо дєлать?
- Як, шо дєлать? - перепитав президент.
- Шо делать? - тупо допитувався Курвенко.
- Стрєлять, генерал, - твердо сказав президент України, - стрєлять на пораженіє! Со всєх відов оружія!"
Це зовсім не уривок із газетного репортажу про осінні акції опозиції. І, тим більш, не фрагмент запису з плівок якогось послідовника майора Мельниченка. Так закінчується один із розділів нового роману Василя Кожелянка, чернівецького прозаїка, відкривача жанру "дефіляд", уявних мандрівок паралельними часами і світами. Роман має назву "Тероріум" - і ця назва асоціативна, в ній переплелись "терор" і "тераріум", хоча ближчим було б, напевно, слово "серпентарій". Книга ця щойно побачила світ у видавництві "Кальварія", вже добре відомому своєю копіткою і наполегливою працею над виданнями творів сучасних українських авторів.
Можливо, комусь цей роман Василя Кожелянка більше скидатиметься на політичний памфлет. Занадто багато в ньому злободенності, лише ледь-ледь закамуфльованої езоповою мовою, та все ж помітної, відчутної. Чи, може, це саме сьогодення розвивається за канонами Кожелянкової фантазії? На сторінках роману Україною править А. Д. Кромєшний, Авдотій Дормидонтович, або ж "Дотідортич", як називають його найближчі поплічники, сиріч соратники. Дотідортич у своєму всесиллі не боїться нічого, окрім золота, бо саме неприємностей від цього металу (аж до загибелі включно) напророчив йому ще на самому початку президентства професор-екзегет-маг-містик-плейбой О.Коп-Аум. Відтак золото і вироби з нього заборонені до використання в державі А. Д. Кромєшного. Та саме через золоту обручку - згідно з нерозумним пророцтвом приколіста-професора, і скінчить свої дні режим Дотідортича. Щоправда, без втручання потойбічних сил там теж не обійшлося. Як це зазвичай і трапляється в українській історії.
Держава Дотідортича, яка в Кожелянка називається "Украінська рєспубліка" (наголоси в обох словах на другому складі), має триколірний прапор: жовто-синьо-малиновий. Саме на знак протесту, на знак оновлення повстанці в останніх розділах роману віддирають нижню малинову смугу, знаменуючи цим повернення до первісного, нормального стану державності. Втім, це лише видається їм, романтикам, сп'янілим від свіжого повітря революції. Знайоме відчуття, чи не так? Насправді ж перебіг подій знову зробить невірогідно-звичайну петлю, щоб у черговий раз привести до влади одного зі згаданих вище поплічників-соратників попереднього президента.
Але тут варто нарешті відволіктися від конспективного переказу сюжету й перейти до важливішого, найбільш посутнього. Хочеться розібратися, чому ж навчає нечисленного українського читача творчість чернівецького прозаїка в цілому і його останній роман зокрема.
Передовсім, наявність фантастики як жанру є позитивом для будь-якої літератури. Бо ця наявність означає, що деякі письменники мислять про майбутнє систематично, намагаються його прорахувати, конструюють у своїх головах можливі (а найчастіше - неможливі) варіанти розвитку тих чи інших ситуацій. Кожелянкові світи під таким поглядом є втіленням нереалізованих, нездійснених мрій як особистості, так і цілого народу, представником якого письменник є. На дванадцятому році української незалежності таких мрій назбиралося вже предостатньо, вистачить і на багатотомне зібрання.
Слід також відзначити одну рису, чи, швидше, ідею, яка переходить з одного роману цього автора в інший. Це не означає, що йдеться про письменника однієї теми, та все ж... Уже не вперше у Кожелянковій творчості виникає поняття Небесної України, того ідеального втілення духу нашого народу, якого ніяк не вдається досягти в земній реальності. Саме в Небесну Україну відсилає зрадник Довбуш безневинного терориста Б. Хмельницького, перерізаючи тому горло. Обоє щойноназваних персонажів - члени повстанської організації ЮВУ ("Юна Великоукраїна"), яка змагається за повалення режиму А. Д. Кромєшного. Втім, їхні імена - це не імена, а всього лише псевда. Але в цьому - нічого дивного, коли навіть найголовніша провідниця ЮВУ, полковник Роксолана, у житті мирському називається Наташею. Тут усе зрозуміло - розпочинаючи нове своє існування, людина прагне прибрати собі нове ім'я. І не тільки людина, цілі народи й держави також воліють іти цим шляхом. Не захотіли ж ми 11 років тому надалі називатися УРСР. От тільки до Небесної України також не дотягнули. Та Василь Кожелянко не хоче миритися з таким станом речей. І намагається не дати зробити це своєму читачеві. "Тероріум" - це не тільки пригоди терористів-"ювелірів", і не тільки їдуча сатира на владні кола в суржикомовній "рєспублікє". В романі наявний також і роман - перепрошую за тавтологію - точніше, любовний зв'язок молодого бойовика Чіпки з уже згаданою вище Роксоланою-Наташею, і барвисті описи галюцинацій, одна з яких виявляється дівчиною на ім'я Галя (похідним від "галюцинація"), і короткі тези фізичних теорій про матерію, яка складає час. Одним словом, багато важливого, цікавого й потрібного віднайде читач на сторінках "Тероріуму". Адже книга - це не тільки найкращий подарунок, а ще й джерело знань, як говорить старий афоризм. А також джерело почуттів, переживань і нових нездійсненних мрій, можна додати, прочитавши останній (на сьогодні) роман Василя Кожелянка.