Відповіді

• 2002.11.02 | franko

  Pytannja, xto v Ukrajini prezydent, po-mojemu, ne stojit' (-)

• 2002.11.02 | Shooter

  Вказує на те, що Кучма страшенно боїться Юща.

  З чого б це?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.11.02 | SpokusXalepniy

    А мне кажется, что...

    ...это начало спектакля по формированию большого "оппозиционера" кучмовскому режиму - Азарова как премьера и возможно будущего президента.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.11.02 | Спостерігач

      Гадаєте це Видрін на нього натякає, коли каже

      про майбутній "клон Ющенка" зі Східної України? ;-)

    • 2002.11.02 | Shooter

      Ніґди

      SpokusXalepniy пише:
      > ...это начало спектакля по формированию большого "оппозиционера" кучмовскому режиму - Азарова как премьера и возможно будущего президента.
      
      Не може дядько з прізвищем на -ов і абсолютним незнанням української мови стати сьогодні президентом України.
      
      Ще й при живому Ющенкові.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.11.02 | 123

        Справа навіть не в тому

        Азарова не можливо зробити популярним -- податківців ніхто не любить, вони нікому нічого не дають, а у всіх лише забирають.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2002.11.03 | SpokusXalepniy

          Я би погодився, i з вами, i з Шутером, але...

          123 пише:
          > Азарова не можливо зробити популярним -- податківців ніхто не любить, вони нікому нічого не дають, а у всіх лише забирають.
          
          Я бы согласился с этим, будь это не в Украине.
          У украинского элетората, от которого все и зависит, нечего отбирать в качестве налогов, а вот стоит только заикнуться, а потом расПИАРить мысль о том, сколько Азаров затратил сил, чтобы забрать побольше у богатых, сколько раз ему, бедному, пришлось применять для этого "войска специального предназначения" (да-да, люди добрые, иногда приходилось действовать на грани закона, но это же все ради вас я шел на такие отчаянные шаги), сколько ему пришлось выдержать судебных процессов от богатых мира сего, как ему пришлось бороться с клановостью в обществе, чтобы собрать те налоги, которые будут служить простому украинцу в виде медицины, образования, помощи неимущим и т.д. то станет любому ясно, что на посту президента, где властных полномочий будет больше, он за наш украинский люд сумеет отдать последнюю портянку. Или, как сказал бы гарант: "за ради народу сидiв ви на хлєбє и водє, бля".
          И вообще, уважающий себя пиарщик, имея такой материал, постеснялся бы деньги брать с заказчика.
          
          Шутеру:
          Ну, ты совсем не прав. Имея перед глазами такую маячню, как пост президента, он бы за три месяца так выучил бы украинский, что забыл бы русский. Да какой там украинский, китайский!
          Даже сейчас - он суржик бы выучил только за то, что им разговаривал Кучма. Бля.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2002.11.03 | 123

            Re: Я би погодився, i з вами, i з Шутером, але...

            SpokusXalepniy пише:
            > 123 пише:
            > > Азарова не можливо зробити популярним -- податківців ніхто не любить, вони нікому нічого не дають, а у всіх лише забирають.
            >
            > Я бы согласился с этим, будь это не в Украине.
            > У украинского элетората, от которого все и зависит, нечего отбирать в качестве налогов, а вот стоит только заикнуться, а потом расПИАРить мысль о том, сколько Азаров затратил сил, чтобы забрать побольше у богатых, сколько раз ему, бедному, пришлось применять для этого "войска специального предназначения" (да-да, люди добрые, иногда приходилось действовать на грани закона, но это же все ради вас я шел на такие отчаянные шаги), сколько ему пришлось выдержать судебных процессов от богатых мира сего, как ему пришлось бороться с клановостью в обществе, чтобы собрать те налоги, которые будут служить простому украинцу в виде медицины, образования, помощи неимущим и т.д. то станет любому ясно, что на посту президента, где властных полномочий будет больше, он за наш украинский люд сумеет отдать последнюю портянку. Или, как сказал бы гарант: "за ради народу сидiв ви на хлєбє и водє, бля".
            
            Дело в том, что с налоговой службой в Украине имеют дело огромное количество людей. Если б он был начальником налоговой "по багатым" -- другое дело. Но он-то начальник общей налоговой, которая трахает огромное количество людей -- хозяев фирм, директоров, бухгалтеров, частных предпринимателей. Прибавьте их родственников.
            
            > Шутеру:
            > Ну, ты совсем не прав. Имея перед глазами такую маячню, как пост президента, он бы за три месяца так выучил бы украинский, что забыл бы русский. Да какой там украинский, китайский!
            > Даже сейчас - он суржик бы выучил только за то, что им разговаривал Кучма. Бля.
            
            Да, думаю, мало-мальски тямущему человеку украинский выучить до уровня Кучмы несложно.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.11.03 | Горицвіт

              Re: Я би погодився, i з вами, i з Шутером, але...

              123 пише:
              > SpokusXalepniy пише:
              > > 123 пише:
              > > > Азарова не можливо зробити популярним -- податківців ніхто не любить, вони нікому нічого не дають, а у всіх лише забирають.
              > >
              > > Я бы согласился с этим, будь это не в Украине.
              > > У украинского элетората, от которого все и зависит, нечего отбирать в качестве налогов, а вот стоит только заикнуться, а потом расПИАРить мысль о том, сколько Азаров затратил сил, чтобы забрать побольше у богатых, сколько раз ему, бедному, пришлось применять для этого "войска специального предназначения" (да-да, люди добрые, иногда приходилось действовать на грани закона, но это же все ради вас я шел на такие отчаянные шаги), сколько ему пришлось выдержать судебных процессов от богатых мира сего, как ему пришлось бороться с клановостью в обществе, чтобы собрать те налоги, которые будут служить простому украинцу в виде медицины, образования, помощи неимущим и т.д. то станет любому ясно, что на посту президента, где властных полномочий будет больше, он за наш украинский люд сумеет отдать последнюю портянку. Или, как сказал бы гарант: "за ради народу сидiв ви на хлєбє и водє, бля".
              >
              > Дело в том, что с налоговой службой в Украине имеют дело огромное количество людей. Если б он был начальником налоговой "по багатым" -- другое дело. Но он-то начальник общей налоговой, которая трахает огромное количество людей -- хозяев фирм, директоров, бухгалтеров, частных предпринимателей. Прибавьте их родственников.
              >
              
              
              Його можна перекинути з податкової на прем'єра. І розказувати, що він вміє не тільки забирати, а ще й роздавати. А вже є в нього певна відомість: його знають більше, ніж Кирпу, Дубину чи Януковича і навіть Кравченка. Правда, знають з негативним знаком, але всі вони з негативним.
              
              
              > > Шутеру:
              > > Ну, ты совсем не прав. Имея перед глазами такую маячню, как пост президента, он бы за три месяца так выучил бы украинский, что забыл бы русский. Да какой там украинский, китайский!
              > > Даже сейчас - он суржик бы выучил только за то, что им разговаривал Кучма. Бля.
              >
              > Да, думаю, мало-мальски тямущему человеку украинский выучить до уровня Кучмы несложно.
              
              
              Вивчити більш-менш українську мову він зможе. Є повно прикладів. Перед минулими виборами мера Києва навіть Суркіс давав інтерв'ю українською.
              
              Проблема Аз. в тому, що він має яскравий "російський" імідж. З таким іміджем він безперечно не може вийти в другий тур.
              
              І таке враження за короткий час змінити важко. Хіба що він почне зараз же інтенсивно над цим працювати, починаючи з виступів тільки українською.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.11.03 | franko

                Нiякиx шансiв. I взагалi IМXO все по-iншому.

                Найб?льший уpок останн?x вибоp?в - не все те вибеpеться, що пiapиться. Зв?p Мудведчук таки симпатичн?ший за Азаpова. I шо? Бабки, ?нтеp, Маpченко, .. - pезультату нуль. В?pн?ше, 6% :-)
                
                А по-мо?му, дpуз?, занадто глибоко копа?те. Oстанн?м часом поза Медведчука в адм?н?стpативниx любощаx з Кучмою все б?льше наближа?ться до активно?, з в?дпов?дною метамоpфозою пози Пап?ка. М-к сказав "бpатка не тpогать!!!", Кучма поб?г вигоpоджувати. ?МXO.
                
                щодо того, що моя веpс?я e "занадто пpостою, щоб бути пpавдою": мачо з пап?ком останн?м часом виявляли дива тупост?. Тут, мабуть, тpеба все голити бpитвою Oккама, не помилишся.

          • 2002.11.03 | Shooter

            :)

            SpokusXalepniy пише:
            >
            > Даже сейчас - он суржик бы выучил только за то, что им разговаривал Кучма.
            
            
            
            >Бля.
            
            ...буду
            
            І буде в нас президент Азарчук(-енко,-ишин - на вибір).
            
            Я Вам назвав тільки дві "психологічні" причини. Ще кілька Вам назва раз-два-три. Існують і ще кілька.
            
            Тому мій прогноз - не бути Азарову ані прем'єром, ані президентом.

          • 2002.11.05 | Михайло Свистович

            Re: ПАНОВЕ СПОКУС, 123 і ГОРИЦВІТ. ВИ СТРАШЕННО ПОМИЛЯЄТЕСЬ

            Азаров не може вивчити українську мову. Вже був період, коли Азарова Кучма планував на прем"єра, і митар три місяці на дачі зубрив її. Не зміг.
            
            Є такі люди, для яких мова - нездійсненна перешкода
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2002.11.05 | 123

              До рівня Кучми будь-хто вивчить. А краще й не треба (-)

              згорнути/розгорнути гілку відповідей

              • 2002.11.06 | Михайло Свистович

                Re: Ви знову не праві.

                В тому то і справа, що від Азарова не вимагалось вивчити мову до рівня Шевченка. Він мав її вивчити до рівня читання промов з листа та відповідей на питання. Але він навіть до рівня читання не вивчив.
                
                Є такі люди, яким мова просто не дається. Ось моя мама в молоді роки працювала на Львівщині. Все оточення було україномовне, вона навіть зошит завела, куди записувала слова і переклад. Але мову так і не вивчила.
                
                А моя дружина навпаки. Вона не вміє говорити нормально російською мовою. Говорить з жахливим акцентом, затинається і вставляє купу українських слів, а російські вимовляє з українськими суфіксами.

            • 2002.11.06 | Мертві Бджоли Загудуть

              ХАзарова - на палю! Щоб протверезів, чмо татаромонгольске! (-)

• 2002.11.04 | Спостерігач

  Пішак без голови

  Пішак без голови
  
  Ірина Погорєлова
  
  
  
  На міжнародному, принаймні європейському, рівні відбулось відокремлення верховної влади України, себто президента, від держави. На жаль, історики не заповнили інформаційний простір подібними прикладами, серед яких сьогоднішня Україна почувалася б не так самотньо. Не маючи відповідного фаху, можна лише пригадати уряди в екзилі, поява та існування яких пов’язане або з воєнними, або революційними подіями. Хоча й ці приклади до теперішньої української ситуації аж ніяк не підходять: там, навпаки, вигнані уряди були визнані за кордоном, себто легітимізовані міжнародним співтовариством, тоді як обструкції та бойкоту піддавались узурпатори, що тимчасово або й на довгі десятиліття, але в неконституційний спосіб окупували якусь країну.
  
  Наша ситуація повністю протилежна: міжнародне співтовариство оголосило бойкот главі держави, натомість залишається лояльним до держави як такої та її громадян і політичних сил зокрема. Оскільки причини цього аномального явища принаймні на цих сторінках повторювати сенсу немає, звернімось до наслідків. Наслідки ж, перш за все, полягають в тому, що довго таке існування “безголової” держави у взаємозалежному та відкритому світі існувати не може. Уявляються щонайменше три варіанти розв’язання проблеми. Перший: відокремлена міжнародною спільнотою “голова” мусить повернутись до “тіла”, себто провину Кучми у зловживанні довірою перед світом буде в короткі терміни повністю спростовано, він отримає вибачення та моральну і матеріальну компенсацію. Другий варіант: слідом за “головою” світ відторгне й “тіло”, себто в разі, якщо українська держава і суспільство обстоюватимуть свого лідера Кучму всупереч претензіям міжнародного оточення, — вони будуть визнані співучасниками, які мають ту владу, яку заслуговують, а відтак, піддадуться санкціям, що належать порушникам правил міжнародного співжиття. Третій: українська держава та суспільство, нарешті, визнають, що не заслуговують на цього президента, бо обирали його не за власним бажанням, а лише внаслідок недостатності імунітету проти незаконних засобів тиску, і не бажають і надалі виконувати роль заручників його особистих вад, і вже тим більше — мати щось спільне з роллю співучасників його злочинів.
  
  На даний момент маємо прибічників усіх трьох шляхів виходу із “безголової” ситуації. Перший, попри бажання і навіть реальні можливості, вимушені обстоювати державні чиновники, хоча кількість тих, хто відверто став би на бік Кучми як особи, що зазнала несправедливого міжнародного утиску, не перевершує одиниці — міністра закордонних справ А.Зленка. Та й той став заручником ситуації тільки тому, що саме йому доведеться, якщо врешті-решт дозволить “гарант”, виконувати роль повноважного представника державної влади України на празькому саміті НАТО, через який і виник весь цей нарешті формалізований скандал. До речі, якщо Кучма таки не пустить А.Зленка в Прагу, а, як і погрожував, поїде туди сам, — це якраз той випадок, коли міністр, навіть за відсутності такої традиції в Україні, мав би одразу і негайно подати у відставку. Не через особисту честь і гідність (бо за наявності таких він зробив би це уже давно), а хоча б із міркувань гострої політичної доцільності — аби не перекинути місток до другого, найбільш неприйнятного для України варіанту. Адже продовження демаршів “за Кучму” і проти міжнародних правил співіснування — це саме той шлях, який веде Україну до повної ізоляції.
  
  Наразі ж прибічниками цього другого шляху можна вважати: а) генпрокурора С.Піскуна, який з настійливістю папуги повторює, що США не просто безпідставно звинувачують Кучму, а навіть самі підробляють плівки Мельниченка (саме так доводиться тлумачити двічі повторену ним тезу про потребу отримати від США оригінали плівок: аби на них не з’являлися нові фрагменти); б) лобістів суто кремлівських, а навіть не російських інтересів в Україні; а також в) мафіозі всіх країн і народів, які із задоволенням використають територію України на кордоні з ЄС та НАТО як ідеальну “чорну діру”. Ідентифікувати цю публіку (окрім, звісно, пана Піскуна) на політичному полі гри наразі не дуже легко, принаймні, поводяться вони обережно: гасел “Кучма — наш рульовий” не чутно. До речі, не мають підтвердження і тези деяких політологів про те, що в умовах міжнародної ізоляції навіть опозиційний до влади народ гуртується навколо лідера, як було із С.Мілошевичем під час бомбувань Бєлграда. Важко сказати, чого в Україні не вистачає, аби на вулиці вийшли екзальтовані прибічники Кучми — чи бомбувань, чи самих активних фанів президента, чи, можливо, тої національної харизми лідера, яка дозволяла Мілошевичу хоча б примусити частину народу повірити, що все зроблене ним робилося задля цього народу...
  
  Викладене підказує, що Україна в будь-якому разі ближча до вирішення проблеми свого “безголів’я” в третій, найбільш прийнятний та відповідний всім попереднім процесам спосіб. Знов-таки, не на цих сторінках викладати з самого початку, що цьому способу альтернативи просто немає, бо протягом років суспільство і її керівництво дедалі віддалялися одне від одного. Цікавіше нині зауважити, як ніби давно очікуваний “останній поштовх” для усунення Кучми, що йде ззовні країни, спіткав всередині політикуму загадковий “вакуум” дій та пропозицій. Принаймні не можна не зауважити, як цей вакуум пронизав український інформаційний простір. Доводиться навіть визнати, що централізована цензура, схоже, в даному випадку відіграє не першу роль. Мовчать всі — об’єктивні і необ’єктивні — ЗМІ, бо інформації просто немає. А немає її тому, що панове еліта знаходяться у важких та беззмістовних роздумах: бути чи не бути...
  
  Вважається, що ближчими тижнями український політбомонд має обрати нового прем’єра. Є умовні терміни. Спікер Литвин назвав 19 листопада, Л.Кучма — 22-ге... Вважається, що людина, яку буде обрано, стане якщо не прямим наступником президента, то принаймні єдиним кандидатом від “партії” влади, себто об’єднаних кучмістів. Є умовні кандидати. Під цю легенду запроваджено нібито переговорний процес, де спочатку ті, хто являють собою кандидатів та “виборщиків”, вимагали від Кучми назвати одну бажану йому кандидатуру, а потім Кучма повернув “м’яч” на їхнє поле: мовляв, самі-самі-самі. Ви ж, мовляв, збираєтесь жити без мене далі, от і продемонструйте, на що здатні, поки я ще тут. А там подивимось, можете без мене, чи ні... Виникла навіть певна суперечка: адже, за версією В.Литвина, на закритому засіданні Кучми з “більшістю” було обіцяно, що саме президент назве кандидата, йому запропонували вибір, а він тепер ухиляється. Кучма знов збрехав? Аякже... Звичайна картина, Україна таких епізодів підкилимної метушні бачила незліченно. Яке це все має відношення до реального життя, окрім того, що Кучма в такий спосіб затягує процес офіційного відсторонення від влади?
  
  Має безпосереднє, бо саме ця чергова метушня врешті-решт остаточно продемонструє, хто в українському політикумі дійсно готовий змінювати систему, а хто використовує ці гасла і далі лише задля збереження свого статус-кво, якому немає іншої перспективи. От, наприклад, ця “процедура” зміни уряду. Як і тиждень, і два тижні тому, формального приводу для такої зміни не існує: один лише намір конституційної реформи такого приводу ще не дає, а вільного місця прем’єра не створили ані парламент (бо навіть не ставив на порядок денний питання недовіри уряду А.Кінаха), ані Кучма, який указу жодного не підписав. Себто відбувається віртуальна гра, участь в якій на повному серйозі беруть люди, які ані про жодну зміну системи влади навіть не мають уявлення. Це означає, що в процесі торгів під ковдрою застосовуються або будуть застосовуватись ті ж методи, що й досі: перш за все — прямий підкуп (що може бути відвертішим за намір головного кандидата В.Януковича вести персональну роботу з кожним депутатом), по- друге — підкуп посадами (неодноразово використаний принцип “пакетності”, який вже так само неодноразово давав збій, але залишається чи не єдиним способом “коаліційного” мислення депутатів, що продерлись до парламенту поза політичної волі виборців), по-третє — політичні піраміди, себто обіцянки на майбутнє з точки зору формування команди претендентів на президентську посаду... Все, перелік можна закривати, бо інших механізмів творити “домовленості”, або “коаліції”, в кучмістів не було і не буде. На те вони й кучмісти, і від цієї природи їм нікуди не подітися...
  
  Півроку аналогічної гри за тими ж “правилами” призвели до повного зупинення роботи парламенту і уряду, але нездатність змінити правила примушує кучмістську породу сподіватися, що процес піде, якщо зробити ставку на посаду глави уряду. Втім, ця ідея застаріла вже тиждень тому. Довелося “папі” покласти на терези нову “моркву” для віслюків: посади в уряді, які ще кілька днів тому не вартували майже нічого, він спробував трохи підняти в ціні. А саме — видав Кінаху розпорядження, щоб той приготував законопроекти, якими б повноваження Фонду держмайна з управління державною власністю було розпорошено між міністерствами та відомствами. Колись раніше сам прем’єр висловлював план, за яким управління могло надаватися навіть приватним особам або місцевим владам, тепер в АП вирішили, що плодити в такий спосіб нових олігархів — надто велика розкіш. Тому й обмежили тих, кому дозволено буде додерибанити українську держвласність (а це, за даними всіх експертів, виключно стратегічні об’єкти промисловості) — вузькому колу урядового чиновництва. Ну, за таких умов посади в уряді принаймні могли б поконкурувати із посадами в АП, і у парламентських “прагматиків” з’явився більш-менш вагомий стимул повоювати за ці посади... Як не дивно, але, схоже, саме цей план певною мірою сподобався навіть П.Порошенку, який раптом погодився із Кінахом про скорочення обсягів приватизації, доходи від якої бюджетний комітет раніше збирався отримати в бюджет-2003. Але ось яка неприємність: і законів про “розкуркулення” ФДМ наразі в парламенті не схвалено, і навіть проектів не написано, а торги вже йдуть. Пахне черговим “кидаловом”, чи ні? Без сумніву. Але якби ж то лише цим.
  
  Страшенно цікаво було дізнатись, що на дванадцятому році державотворення такий знаний “зубр” парламентського процесу, досвідчений юрист та ідейний мажоритарник, як С.Гавриш знов спробував реанімувати ідею поєднання депутатського мандату з урядовим кріслом. Без зміни Конституції, до речі, а виключно шляхом підписання якоїсь чергової фантастичної угоди. З ким? З якою легітимністю? Не має значення, бо йдеться про “моркву”. Але симптом значущий: люди, які сьогодні повинні ніби обрати майбутнього президента України всередині парламенту (повторимось, саме так в очах саме цих людей виглядає прем’єріада на тлі обезголовлення держави), — намагаються виторгувати посади особисто для себе, а не для своїх партій чи політичних груп (бо тоді можна було б запропонувати на посаду в уряді однопартійців і не дбати про власний мандат, або піти в КМ, передавши своє парламентське місце наступному за списком), але одночасно зовсім не хочуть повторити історію Ю.Тимошенко. Нагадаймо, її шлях в 2000-2001 роках проліг від депутатського через віце-прем’єрське крісло — аж до в’язничних нарів. Для тих, хто не второпав: немає мандату — немає недоторканості... А братися до “управління держмайном”, тим більше — незаконним, якщо його, держмайно, будуть видавати передовикам “коаліційного процесу” так би мовити “на громадських засадах”, — надто ризиковано. Адже зрозуміло: ну, повитягає Кучма людей з парламентських крісел в уряд, ну, понацарюють вони там собі копійчину-другу, а потім — приходить час, особливо час президентських виборів, і починається шалена боротьба з корупцією, відмиванням брудних грошей і т.ін. От і вибирай в таких умовах: спокуса нахапати сьогодні — чи спокійне політичне майбутнє, або хоч просто матеріальне стале благополуччя завтра...
  
  Зауважимо, до речі, що вибір такий стоїть здебільшого перед депутатами- мажоритарниками, які так або інакше саме зараз мають потребу хоч якось виправдати свою присутність в цьому парламенті для своїх особистих інтересів. Перспектива, що врешті-решт пропорційний закон про вибори таки буде схвалений цим складом ВР, каже цим “одноосібникам” про відсутність політичного життя поза партіями, причому партіями сильними, які пройдуть до наступного складу ВР. Тому дехто з них, хто не має запрошень на вступ до таких партій або просто не хоче зв’язуватись, має рацію в приватному намірі перетворитися на нехай і тимчасового, але урядовця, — принаймні, забезпечити дітей та онуків. Інша річ, що очікувати державницьких рішень від цієї “плеяди” кучмістів абсолютно недоречно. Але є й інший бік справи з цими “мажорами”: звільняють оце вони місця в парламенті, йдучи до уряду, а на їхнє місце через довибори приходять інші. Хто? Ну, можна передбачити, що коли вже пан Медведчук дозволить нині наповнити “коаліційний уряд” не самими лише есдеками, а саме мажоритарниками, які тільки завдаватимуть головного болю новому прем’єрові, але, звісно, жодних мандатів зберегти не зуміють (немає такого механізму), — то принаймні кампанію довиборів СДПУ(о) проведе так, аби наростити свою, а не якусь іншу фракцію... В іншому разі — навіщо б всю цю історію зі зміною уряду заводити. Так, і що там далі за сценарієм? Змінюється завдяки довиборам “конфігурація” ВР, себто “більшість” наповнюється замість мажорів із різних фракцій — суцільними есдеками, і вже після цього: тимчасовий уряд з тимчасовим прем’єром (хто тут у нас, донецький губернатор Янукович? Ну-ну) — геть подалі, і на арену випливає весь в білому... Вгадайте з одного разу...
  
  Ех, Степане Богдановичу, Степане Богдановичу, замість викидати в інформпростір оці дурниці про якісь “конституційні угоди” щодо дозволу поєднувати депутатський мандат із урядовим портфелем, ви б краще одразу розповіли про цей так званий сценарій. Або, ще ліпше, створювали б собі партійний осередок (яка там у вас, в Харкові, партія нині котується?) та й голосували б за пропорційний закон та конституційну реформу... Втім, доля депутатів-мажоритарників в нинішньому складі ВР все одно буде драматичною, як і спочатку, бо замість лобіювати інтереси дрібного та середнього бізнесу та творити відповідної орієнтації політичну структуру (що їм на роду написано), вони здебільшого граються в чужі олігархічні ігри...
  
  Але принаймні наразі картина прояснилася: Кучму триматимуть на посаді доти, доки главою уряду не стане сам Медведчук. Бо ніхто, крім Кучми, не запропонує цю особу парламентові, коли цей парламент — дивись вище — матиме змогу підтримати подібну кандидатуру. А оскільки зараз ВР не підтримає Медведчука навіть під загрозою розгону (а загрози такої не існує), то здійснити “випускання пари” треба через найбільший конкуруючий клан — “донецький”. Оце так і з’явилася постать В.Януковича? Конгеніально, як казав великий комбінатор. Чи це не він казав?... Та яка різниця, коли потрібно лише, щоб нині пан Янукович зібрав і деякий час утримав в парламенті хоч якусь поганеньку більшість, потім утилізував головним чином мажорів та зайвих кучмістів через уряд в небуття, а там можна і про зміну лідера держави подбати. Втім, подальшу долю держави вирішать інші, а Януковичу зараз є ще одне завдання: щось зробити нарешті з цією опозицією. Чи то просто купити, чи то втягти в якісь домовленості. Словом, треба довести, що ця вся опозиційна сволота не про державу дбає, а саме за посади та за особисте майбутнє піклується. Як там нещодавно вклали Кучмі? Опозиція посягає не лише на наше головне завоювання — стабільність та громадянський мир, — а й на саму Незалежність!
  
  Насправді ж Кучмі, що сам подбав про загрозу незалежності, як ніхто, вже навіть не варто робити зайву рекламу опозиції, яка на його тлі виглядає просто вишуканим загоном лицарів без страху та докори. Адже й без його закидів на неї звернені всі погляди: ну, попередні кроки дали результат, що далі? Який сенс в прем’єріаді, окрім того, щоб використати того ж Януковича в якості “тарана” проти Кучми з Медведчуком, якщо теперішній донецький губернатор відчує себе “Лазаренком-2”? Як вплине прем’єріада на реалізацію плану про зміну системи влади, і не лише з точки зору додаткового затягування внесення змін до Конституції, а задля консолідації парламенту навколо справжніх змін? Коли нарешті з’явиться та таємнича “демократична коаліція”, що повністю змінить курс країни з повної деградації на відновлення та відродження?
  
  Наразі офіційні відповіді всіх чотирьох опозиційних сил щодо прем’єріади майже ідентичні: як і всі попередні спроби влади імітувати процес та підмінити його торгами за кусень пирога, теперішній етап цих торгів вони відкидають. Але при цьому всі займаються своїми справами: Ющенко продовжує гіпнотизувати довгими промовами “лібералів” з “трудовиків” та “регіоналів”, комуністи, висунувши С.Гуренка на посаду прем’єра, готуються до святкування чергової річниці жовтневої революції, соціалісти ніби збираються підтримати їх під звичайними гаслами “Кучму геть!”, а Ю.Тимошенко, в перерві між клопотами про арештованих родичів та колег по ЄЕСУ, радить обрати главою уряду Плюща, Горбуліна чи Дурдинця. Можна привітати Юлю: збереження такого почуття гумору свідчить, що жодні труднощі, які створює їй влада, не завадять їй робити свою справу. Але що ж дійсно далі?
  
  Ех, якби оце не цензура в ЗМІ, посадовити б лідерів опозиції перед екраном, і нехай викладуть народові свою позитивну програму. Так ні, вони ж вимагатимуть прямого ефіру, а на це, навіть якби цей ефір обіцяв поховати опозицію, — безголова наша влада не піде. Бо хто ж його знає, а раптом в них справді є позитивна програма...
  
  Ну, а не маючи уявлення про потаємні плани опозиції, яка отримала всі підстави діяти в теперішніх умовах навіть конспіративно (бо не можна ж, справді, вважати запрошенням до діалогу останні заяви Кучми), доводиться припускати найгірше, сподіваючись, звісно, на краще. Зокрема, з найгіршого мусимо, за старезними сценаріями, очікувати, коли ж з’явиться новий “марчук”, себто зрадник, що дорого продасть всю компанію антикучмістів з усіма потрохами. Кучмі, щоправда, вже ніхто нічого не продасть, а Медведчуку — ще можна, чи не так? Він же сьогодні найбільше потребує легальних ресурсів, бо наявні в нього, навіть разом із отриманим нещодавно правом контролювати збройовий ринок, — працюють на що завгодно, тільки не на перемогу у майбутніх президентських виборах. До речі, про зброю: оце тільки-но лідер фракції СДПУ(о) Л.Кравчук у зв’язку із Іракгейтом щиро запевнив громадськість, що чим-чим, а зброєю Медведчук ніколи не торгував, як останньому надали таку можливість дещо попсувати свій білий та пухнастий імідж в цьому питанні. Чи не тому Кучмі вже не доведеться більше свого “альтер его” замість себе відряджати на високі саміти, бо там, на самітах, цю публіку, яка має стосунок до сумнівної якості збройового бізнесу, тепер остерігатимуться завжди? Втім, це справді проблема — що і кого можна продати Медведчуку, аби відмити його імідж хоча б за кордоном України? Ну, хіба що скинути кілька голосів за Януковича-прем’єра, аби той поїздив по світах і налякав тамтешній істеблішмент ще більше, ніж Кучма з Медведчуком. Звідки візьмуться ці голоси? Подейкують ті, хто вже перебіг від БЮТ, що наступні зрадники також підуть саме звідтам... Почекаймо, бо “деза” — це також зброя в руках Банкової...
  
  Що ще у опозиції поганого? Мовчання з приводу газового консорціуму. Всі багатомільярдні українські ГТС вкладаються в спільне підприємство зі статусом товариства з обмеженою відповідальністю(!), а з лав патріотів чутно лише поодинокий голос депутата С.Соболєва: Кучма, мовляв, поспішає, бо має мало часу. Ну, Кучма-то дійсно має обмаль часу на свої оборудки, але де “месія” із своєю могутньою командою національної буржуазії? Про ідею віддати (взяти) в управління потроху держмайна через урядові посади вже йшлося, залишилося подивитися, чи будуть опозиційні сили намагатися отримати і свій кусень... Якщо все це спрацює — можна ставити великого хреста на Україні, бо з Кучмою чи без нього — нового життя їй не бачити. Пішак, він і без голови — пішак. І яку чужу голову йому не прикрути — нічого не зміниться.
  
  Ну, а якщо все ж таки вдасться встояти ще й протягом цього призначеного на прем’єріаду періоду, себто просто довести існування більш важливих цілей, ніж інкримінована опозиції брутальна корисливість та зрадливість, — тоді, можливо, навіть час почне працювати на майбутнє країни. Наразі опозиції просто не вистачає легальних прибічників з середовища “більшості”, тамтешні мажоритарники та партійці з числа колишніх кучмістів все ще мучаються під тиском АП і примарними спокусами “проскочити” крізь вушко голки в наступний період історії. Але саме президент з його оточенням роблять з них якщо не опозиціонерів, то принаймні більш-менш мислячий “прошарок”, який ось-ось відірветься від прогнилого “даху” і спробує ковтнути іншого, вільного повітря. Деякі спроби, до речі, вже дали наслідок: М.Джига з посади пішов, розслідування в УБОЗі провадиться, апеляційний суд визнав, що арештували К.Григоришина незаконно, і директора його запорізького звільнили з-під варти... Якщо вважати це не за милість гаранта чи Медведчука і не повертатись в “стайню”, а рахувати як наслідок принципової позиції буквально одиниць депутатів із “більшості”, — то можна рухатись далі. А рухатись далі — це зовсім не означає намагатись зганяти з посад видатних кучмістів різного толку, аби туди садовив своїх людей В.Медведчук (як от на посаду губернатора Донецької області, якщо Януковича вдасться витиснути на прем’єра, або на посаду глави ДПАУ, якщо під тим же або іншим приводом, — наприклад, якщо він нібито всупереч волі Кучми звільнить у Львові Медведчука-молодшого, — зігнати звідтам Азарова). Рухатися далі в посадовому плані нині, допоки Кучма має право підпису, а Медведчук — право голосу у вуха “гаранта” — немає жодного сенсу: тільки цього — оновлення облич та постатей замість оновлення системи — вони й бажають. Натомість є сенс займатись прямими політичними питаннями в парламенті. Не будемо їх зайвий раз повторювати...
  
  Отже, запала тиша: українська еліта думають, розмірковують, прораховують та планують. Одні — “пакетні” угоди, інші — шахматки для заповнення посад, ще хтось — проекти угод про зраду, аби подати їх як “пакт про ненапад”, а комусь до вподоби просто рахувати гроші. Але на питання — бути чи не бути — в такий спосіб всім цим мислителям вже не відповісти. Треба міняти спосіб мислення.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.11.04 | DevRand

    блискуче (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.11.06 | Vlad

      Re: блискуче (-)

      Ви ще Коробову почитайте! Ото так талант...

  • 2002.11.06 | Мертві Бджоли Загудуть

    У перекладі на народну мову: "Кучмі - піздець!" (-)