УКРАЇНСЬКЕ ВІДЛУННЯ МОСКОВСЬКИХ ПОДІЙ ("Епіцентр","1+1")
11/04/2002 | Релаксист
http://4vlada.expert.org.ua/statia.php?id=1392
УКРАЇНСЬКЕ ВІДЛУННЯ МОСКОВСЬКИХ ПОДІЙ (03.11.02, телеканал "1+1", Епіцентр)
В українському суспільстві та серед політиків в принципі є дві точки зору на всю цю(російсько-чеченську-ред.) проблему. Перша: засуджуємо тероризм як такий безвідносно до національності; друга, права, радикальніша і, власне, єдина симпатизуюча чеченцям: дії не сприймаємо, мотиви розуміємо(росіяни - шовіністи, чеченці - повстанці). Праві політики, так склалося, зараз об'єктивно представляють значну частину нашого політичного спектру.
В українському суспільстві та серед політиків в принципі є дві точки зору на всю цю(російсько-чеченську-ред.) проблему. Перша: засуджуємо тероризм як такий безвідносно до національності; друга, права, радикальніша і, власне, єдина симпатизуюча чеченцям: дії не сприймаємо, мотиви розуміємо(росіяни - шовіністи, чеченці - повстанці). Праві політики, так склалося, зараз об'єктивно представляють значну частину нашого політичного спектру.
Автор = Едуард Лозовий
Сприйняття в Україні московського теракту пройшло через етапи емоційних експромтів і сьогодні ті, хто береться публічно висловлювати власний погляд, намагаються насамперед з'ясувати, чим сумний російський досвід обернеться для її сусіда. Що Україна може втягнутися в чеченське питання після заяв Путіна про необхідність єдиного підходу до тероризму на теренах цілого СНД, не сумнівається майже ніхто, як і в негативних наслідках, оскільки в Україні є чимало громадських організацій, які давно і публічно оголосили про надання чеченцям гуманітарної підтримки.
Володимир ЧЕМЕРИС: Якщо скажімо, відбудеться, якісь чеченські громадські організації в Україні будуть робити якісь організаційні дії, чи, скажімо, збирати якісь там кошти, то Путін там заявив, якщо буде якась фінансова підтримка якихось закордонних центрів, то Росія буде втручатися в ці речі. То цілком можливо, що перед нами постає реальна загроза військового втручання Росії у внутрішні справи України. * Операцію зі звільнення заручників українські праві вдалою не вважають і кажуть, що у Кремля була реальна альтернатива штурму - виведення військ бодай із частини території Ічкерії. Дії терористів втім ніхто не виправдовує. Прогнозують лише, що дії російських властей спонукатимуть чеченців перейти від захоплення заручників під політичними гаслами до шахідизму палестинського зразка.
Тарас СТЕЦЬКІВ: Але треба розуміти, що цей маленький народ доведений до відчаю, його сьогоднішній стан і вибір методів боротьби нагадує стан західноукраїнських повстанців після ІІ Світової війни, які не мали іншого виходу, бо вони були полишені тільки самі на себе і боролися за свою власну державу так, як вміли, так, як знали. Те саме роблять і чеченці. * На думку частини дослідників, реакція пересічного українця є відмінною від російської. Пуповину спільного світобачення було розірвано ще під час Першої Чеченської війни у 1994-му, кажуть вони, коли українці усвідомили, що їх діти не гинутимуть на чужій війні.
Ігор СЕМИВОЛОС: Реакція українського суспільства була дуже красномовною: це не наша війна - це перша теза; друга - треба врятувати наших; і третє, вже реакція після штурму - наших не дали врятувати. Це ще більше утворює відмінності, створює більші відмінності між російським і українським сприйняттям світу. * Особливе занепокоєння, принаймні націонал-демократичної частини українського політикуму викликає позиція Сполучених Штатів, а саме можливість визнання чеченського опору проявом тероризму, аналогічним діяльності сумнозвісної Аль-Каїди.
Андрій ШКІЛЬ: Я думаю, що не можна політичних лідерів ототожнювати з терористами. Це було б помилковим подвійно. Це б їх перевело в табір до бойовиків, людей, які воюють зі зброєю в руках - однозначно іншого виходу б в них не було. З другого боку, з ким тоді сідати за стіл переговорів? Тоді єдиним шляхом буде повторити сталінський подвиг і відселити всіх чеченців за сотні кілометрів від їхньої країни.
Борис ТАРАСЮК: На жаль, Сполучені Штати встали в даному питанні на бік Кремля. На мою думку, це була помилка, оскільки не можна говорити про чеченський тероризм в відриві від того, що діє офіційна Москва по відношенню до частини свого народу. Страждають тисячі і тисячі невинних мирних чеченців. Треба відділяти боротьбу з військовим угрупуванням від боротьби з частиною свого народу. * А з народом треба сідати за стіл переговорів незалежно від того, яким буде результат. А посередництво в таких переговорах - єдина для України роль у цій історії, яка дозволить їй, якщо не виграти, то бодай нічого не програти. Так вважає український політикум.
* *
Піховшек:
Останні московські події звичайно каталізували наших правих, причому безвідносно політики вони зараз ще й аналітики, адже ці настрої існували давно і є просто певним логічним продовженням в нинішніх умовах.
Я погоджуюся з Ігорем Семиволосом, громадська думка рухалася саме так, просто трошки далі: від твердження "це не наша війна" до "треба рятувати наших" і до "наших не дали врятувати". Багато з нас в той момент, після того, як "не дали врятувати" не були готові подумати про те, як зміниться все після того, як все закінчиться, як зміниться ставлення росіян до українців в самій Росії, якщо наших випустять, а їхніх ні. Нас це не може, щиро кажучи, не турбувати, тому що є багато наших, які живуть в Росії. І наступне питання. Якщо у терористів було потенційно прихильне ставлення до українців, чому вони самі не випустили українських заручників? Чесно скажу, я не знаю відповіді на це питання.
Думаю, що навряд чи змінилась інша наша думка: добре, що наші діти не гинутимуть на чужій війні, добре, що це не наша війна. Звичайно, з об'єктивної точки зору чеченцям можна тільки поспівчувати. Їх боротьба багатьом, зокрема і політикам, нагадує боротьбу ОУН-УПА на Західній Україні в далекі 40-ві. Але сказавши це, маємо сказати і наступне.
Шансів на успіх тут не більше, а навіть ще менше. В умовах світової боротьби з терором світу просто не до таких ньюансів. І не будемо забувати, захоплення мирних людей є терором, чим би цей терор не прикривався. Це розуміють, я переконаний, і праві політики, тим більше після того, як відповідальність за теракт взяв на себе Шаміль Басаєв і додав, що в наступній акції не братимуть заручників, а спробують завдати Росії максимальних втрат, вбиваючи якомога більше людей. Розуміючи мотиви українських політиків, я їх не оцінюю, ці мотиви, підкреслюю, а розумію.
Можна проаналізувати, що все це значить для нас, які політиками не є. Чи відомі в Росії подібні настрої українських правих політиків. Очевидно. І доказ цього те, що російське зовнішньополітичне відомство минулого тижня звинуватило Україну у сприянні тероризму і вимагало закрити усі тутешні чеченські представництва. Відомо також, що минулого тижня з'явилося звернення підписане співголовами представництва Ічкерії в Одеській області. Воно мало назву "Апофеоз російського імперського шовінізму" і йшлося там про те, що захоплювачі московського будинку культури виявили більшу людяність ніж російські спецслужби. Минулого тижня, 2 листопада, УНІАН повідомив, що незабаром у Львові буде створено товариство Україна-Чечня, метою якого буде зміцнення дружніх стосунків між українським та чеченським народом.
Про це повідомив голова львівської організації УНСО Остап Козак. За його словами, УНА-УНСО планує відновити Чеченський інформаційний центр, який з 1996 по 1997 рік вже діяв у Києві та Львові з метою двостороннього обміну інформацією.
Я попросив підготувати мені коротку довідку по подібним речам. І от згадки про таке бюро є. Тижневик "Дзеркало тижня" 12 лютого позаминулого року повідомляв, що голова Українського Народного Руху Юрій Костенко відмовився призупинити діяльність структури, відомої як Чеченське інформаційне бюро в Одесі, а призупиняло його діяльність Одеське обласне управління Служби безпеки. Що це все може означати для України? Я думаю, нам треба виходити з усього комплексу наявної зараз інформації. По-перше, ми не можемо впливати на дії росіян, а очевидно, що такими діями будуть нові і набагато більш жорстокіші зачистки Чечні. Це може означати, що чеченці, а серед них можливо будуть і терористи, побіжать із Чечні. Не виключено, що туди, де зможуть знайти прихисток. Не виключено, що це буде Україна. Частина їх тут осяде. І нам важливо бути до цього готовими. Я погоджусь зі словами Євгена Марчука, який в радіо "Свобода" сказав: ми як об'єкт тероризму можемо бути завжди. Ми ніколи не зможемо спрогнозувати, хто і коли вибере який об'єкт в Україні для терористичних посягань.
Дай Бог, щоб цього ніколи не було, але виключати цього не можна. Але до цього треба бути завжди готовими. І от в мене є питання. Вищою цінністю ситуації в Україні є її стабільність, є спокій, але і ця цінність довго тривати не може. Поведінка росіян докорінно радикалізувалася і не можна виключати, що вслід за приїздом американських і британських експертів, які займалися у нас пошуками "Кольчуги", в Україну приїдуть російські, скажімо так, експерти, по боротьбі з тероризмом. Хочу почути аргументи, які спростують цей мій прогноз.
Я думаю, що якби праві політики не демонстрували настільки прихильне ставлення до чеченців і неприхильне до росіян, особисто не маю сумніву, що цю тему швидко розкачає російська преса видаючи його за ставлення всіх українців до цієї проблеми, то в Україні певною мірою могло б бути спокійніше, адже це дійсно не наша війна. Але тут маємо класичне для наших політиків невміння спрогнозувати щось за винятком тактичних питань. Класичне, повторю, для внутрішньої політики.
УКРАЇНСЬКЕ ВІДЛУННЯ МОСКОВСЬКИХ ПОДІЙ (03.11.02, телеканал "1+1", Епіцентр)
В українському суспільстві та серед політиків в принципі є дві точки зору на всю цю(російсько-чеченську-ред.) проблему. Перша: засуджуємо тероризм як такий безвідносно до національності; друга, права, радикальніша і, власне, єдина симпатизуюча чеченцям: дії не сприймаємо, мотиви розуміємо(росіяни - шовіністи, чеченці - повстанці). Праві політики, так склалося, зараз об'єктивно представляють значну частину нашого політичного спектру.
В українському суспільстві та серед політиків в принципі є дві точки зору на всю цю(російсько-чеченську-ред.) проблему. Перша: засуджуємо тероризм як такий безвідносно до національності; друга, права, радикальніша і, власне, єдина симпатизуюча чеченцям: дії не сприймаємо, мотиви розуміємо(росіяни - шовіністи, чеченці - повстанці). Праві політики, так склалося, зараз об'єктивно представляють значну частину нашого політичного спектру.
Автор = Едуард Лозовий
Сприйняття в Україні московського теракту пройшло через етапи емоційних експромтів і сьогодні ті, хто береться публічно висловлювати власний погляд, намагаються насамперед з'ясувати, чим сумний російський досвід обернеться для її сусіда. Що Україна може втягнутися в чеченське питання після заяв Путіна про необхідність єдиного підходу до тероризму на теренах цілого СНД, не сумнівається майже ніхто, як і в негативних наслідках, оскільки в Україні є чимало громадських організацій, які давно і публічно оголосили про надання чеченцям гуманітарної підтримки.
Володимир ЧЕМЕРИС: Якщо скажімо, відбудеться, якісь чеченські громадські організації в Україні будуть робити якісь організаційні дії, чи, скажімо, збирати якісь там кошти, то Путін там заявив, якщо буде якась фінансова підтримка якихось закордонних центрів, то Росія буде втручатися в ці речі. То цілком можливо, що перед нами постає реальна загроза військового втручання Росії у внутрішні справи України. * Операцію зі звільнення заручників українські праві вдалою не вважають і кажуть, що у Кремля була реальна альтернатива штурму - виведення військ бодай із частини території Ічкерії. Дії терористів втім ніхто не виправдовує. Прогнозують лише, що дії російських властей спонукатимуть чеченців перейти від захоплення заручників під політичними гаслами до шахідизму палестинського зразка.
Тарас СТЕЦЬКІВ: Але треба розуміти, що цей маленький народ доведений до відчаю, його сьогоднішній стан і вибір методів боротьби нагадує стан західноукраїнських повстанців після ІІ Світової війни, які не мали іншого виходу, бо вони були полишені тільки самі на себе і боролися за свою власну державу так, як вміли, так, як знали. Те саме роблять і чеченці. * На думку частини дослідників, реакція пересічного українця є відмінною від російської. Пуповину спільного світобачення було розірвано ще під час Першої Чеченської війни у 1994-му, кажуть вони, коли українці усвідомили, що їх діти не гинутимуть на чужій війні.
Ігор СЕМИВОЛОС: Реакція українського суспільства була дуже красномовною: це не наша війна - це перша теза; друга - треба врятувати наших; і третє, вже реакція після штурму - наших не дали врятувати. Це ще більше утворює відмінності, створює більші відмінності між російським і українським сприйняттям світу. * Особливе занепокоєння, принаймні націонал-демократичної частини українського політикуму викликає позиція Сполучених Штатів, а саме можливість визнання чеченського опору проявом тероризму, аналогічним діяльності сумнозвісної Аль-Каїди.
Андрій ШКІЛЬ: Я думаю, що не можна політичних лідерів ототожнювати з терористами. Це було б помилковим подвійно. Це б їх перевело в табір до бойовиків, людей, які воюють зі зброєю в руках - однозначно іншого виходу б в них не було. З другого боку, з ким тоді сідати за стіл переговорів? Тоді єдиним шляхом буде повторити сталінський подвиг і відселити всіх чеченців за сотні кілометрів від їхньої країни.
Борис ТАРАСЮК: На жаль, Сполучені Штати встали в даному питанні на бік Кремля. На мою думку, це була помилка, оскільки не можна говорити про чеченський тероризм в відриві від того, що діє офіційна Москва по відношенню до частини свого народу. Страждають тисячі і тисячі невинних мирних чеченців. Треба відділяти боротьбу з військовим угрупуванням від боротьби з частиною свого народу. * А з народом треба сідати за стіл переговорів незалежно від того, яким буде результат. А посередництво в таких переговорах - єдина для України роль у цій історії, яка дозволить їй, якщо не виграти, то бодай нічого не програти. Так вважає український політикум.
* *
Піховшек:
Останні московські події звичайно каталізували наших правих, причому безвідносно політики вони зараз ще й аналітики, адже ці настрої існували давно і є просто певним логічним продовженням в нинішніх умовах.
Я погоджуюся з Ігорем Семиволосом, громадська думка рухалася саме так, просто трошки далі: від твердження "це не наша війна" до "треба рятувати наших" і до "наших не дали врятувати". Багато з нас в той момент, після того, як "не дали врятувати" не були готові подумати про те, як зміниться все після того, як все закінчиться, як зміниться ставлення росіян до українців в самій Росії, якщо наших випустять, а їхніх ні. Нас це не може, щиро кажучи, не турбувати, тому що є багато наших, які живуть в Росії. І наступне питання. Якщо у терористів було потенційно прихильне ставлення до українців, чому вони самі не випустили українських заручників? Чесно скажу, я не знаю відповіді на це питання.
Думаю, що навряд чи змінилась інша наша думка: добре, що наші діти не гинутимуть на чужій війні, добре, що це не наша війна. Звичайно, з об'єктивної точки зору чеченцям можна тільки поспівчувати. Їх боротьба багатьом, зокрема і політикам, нагадує боротьбу ОУН-УПА на Західній Україні в далекі 40-ві. Але сказавши це, маємо сказати і наступне.
Шансів на успіх тут не більше, а навіть ще менше. В умовах світової боротьби з терором світу просто не до таких ньюансів. І не будемо забувати, захоплення мирних людей є терором, чим би цей терор не прикривався. Це розуміють, я переконаний, і праві політики, тим більше після того, як відповідальність за теракт взяв на себе Шаміль Басаєв і додав, що в наступній акції не братимуть заручників, а спробують завдати Росії максимальних втрат, вбиваючи якомога більше людей. Розуміючи мотиви українських політиків, я їх не оцінюю, ці мотиви, підкреслюю, а розумію.
Можна проаналізувати, що все це значить для нас, які політиками не є. Чи відомі в Росії подібні настрої українських правих політиків. Очевидно. І доказ цього те, що російське зовнішньополітичне відомство минулого тижня звинуватило Україну у сприянні тероризму і вимагало закрити усі тутешні чеченські представництва. Відомо також, що минулого тижня з'явилося звернення підписане співголовами представництва Ічкерії в Одеській області. Воно мало назву "Апофеоз російського імперського шовінізму" і йшлося там про те, що захоплювачі московського будинку культури виявили більшу людяність ніж російські спецслужби. Минулого тижня, 2 листопада, УНІАН повідомив, що незабаром у Львові буде створено товариство Україна-Чечня, метою якого буде зміцнення дружніх стосунків між українським та чеченським народом.
Про це повідомив голова львівської організації УНСО Остап Козак. За його словами, УНА-УНСО планує відновити Чеченський інформаційний центр, який з 1996 по 1997 рік вже діяв у Києві та Львові з метою двостороннього обміну інформацією.
Я попросив підготувати мені коротку довідку по подібним речам. І от згадки про таке бюро є. Тижневик "Дзеркало тижня" 12 лютого позаминулого року повідомляв, що голова Українського Народного Руху Юрій Костенко відмовився призупинити діяльність структури, відомої як Чеченське інформаційне бюро в Одесі, а призупиняло його діяльність Одеське обласне управління Служби безпеки. Що це все може означати для України? Я думаю, нам треба виходити з усього комплексу наявної зараз інформації. По-перше, ми не можемо впливати на дії росіян, а очевидно, що такими діями будуть нові і набагато більш жорстокіші зачистки Чечні. Це може означати, що чеченці, а серед них можливо будуть і терористи, побіжать із Чечні. Не виключено, що туди, де зможуть знайти прихисток. Не виключено, що це буде Україна. Частина їх тут осяде. І нам важливо бути до цього готовими. Я погоджусь зі словами Євгена Марчука, який в радіо "Свобода" сказав: ми як об'єкт тероризму можемо бути завжди. Ми ніколи не зможемо спрогнозувати, хто і коли вибере який об'єкт в Україні для терористичних посягань.
Дай Бог, щоб цього ніколи не було, але виключати цього не можна. Але до цього треба бути завжди готовими. І от в мене є питання. Вищою цінністю ситуації в Україні є її стабільність, є спокій, але і ця цінність довго тривати не може. Поведінка росіян докорінно радикалізувалася і не можна виключати, що вслід за приїздом американських і британських експертів, які займалися у нас пошуками "Кольчуги", в Україну приїдуть російські, скажімо так, експерти, по боротьбі з тероризмом. Хочу почути аргументи, які спростують цей мій прогноз.
Я думаю, що якби праві політики не демонстрували настільки прихильне ставлення до чеченців і неприхильне до росіян, особисто не маю сумніву, що цю тему швидко розкачає російська преса видаючи його за ставлення всіх українців до цієї проблеми, то в Україні певною мірою могло б бути спокійніше, адже це дійсно не наша війна. Але тут маємо класичне для наших політиків невміння спрогнозувати щось за винятком тактичних питань. Класичне, повторю, для внутрішньої політики.