11/05/2002 | Таваріщ Маузєр

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ АБО НАТО: ЗАЛИШИТИСЬ ПОВИНЕН ТІЛЬКИ ОДИН
Юрій Романенко, Контекст , 4.11.2002, 17:13

До 2017 року юридично неможливо "попросити" російських військових із Севастополя

Поки Анатолій Зленко "розмірковує", їхати йому на саміт НАТО до Праги чи залишитися у Києві, в Москві зважуються питання, від яких аж ніяк не менше залежить майбутнє співпраці України з Північноатлантичним альянсом. Українська делегація на чолі з віце-прем'єром Василем Роговим від’їхала до Білокамінної на переговори про суперечливі питання, що стосуються базування Чорноморського флоту в Україні. Преса вже висловила припущення, що одним з головних - не заявлених офіційно - питань буде проблема самої дислокації ЧФ у Севастополі.

30 жовтня українська урядова делегація на чолі з віце-прем'єром Василем Роговим вилетіла на переговори до Москви. Сторони обговорили питання реалізації Угоди урядів України та Росії щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного контролю у місцях дислокації Чорноморського флоту Росії в Україні, механізм розрахунків та обсяги участі Росії в розвитку місць дислокації ЧФ в Україні, інвентаризацію нерухомості та земельних ділянок, переданих в оренду Росії для потреб флоту.

Проте, як припускають аналітики, ключовим та таким, що не афішується, питанням переговорів є проблема базування ЧФ у зв'язку з заявами України про інтеграцію в НАТО.

Коли в 1999 році Рада Федерації Росії ратифікувала Велику угоду про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу, це викликало радість у Києві: у цьому документі зафіксоване визнання Росією непорушності українських кордонів та низку інших важливих для України питань. Але росіяни поставили перед Києвом умову: угода матиме силу тільки у випадку, якщо невід'ємною її частиною стануть три угоди по ЧФ, підписані 1997 року. Ці угоди допускають отримання Росією права оренди військово-морської бази у Севастополі строком на 20 років з правом пролонгації. Вже тоді українські експерти прогнозували, що угоди стануть істотною перешкодою на шляху входження України до НАТО.

Через три роки прогноз почав реалізовуватися. Як відомо, у травні-2002 Україна задекларувала намір вступити до НАТО. 24 червня заступник секретаря РНБО Сергій Пирожков заявив, що Україна повинна переглянути умови дислокації ЧФ на території України. Ця заява стала сенсацією для журналістів, але не для російської влади, переконаної, що підстав для перегляду угод з ЧФ в України немає. У Віденській конвенції про міжнародні угоди (р. 2 ч. 5) записано, що звільнення від обов'язків за чинною міждержавною угодою можливе лише у таких випадках:

1. - помилка;
2. - підкуп представника держави;
3. - обман;
4. - примушування представника держави;
5. - примушування держави через погрозу застосування сили чи її застосування;
6. - суперечність угоди імперативній нормі міжнародного права;
7. - порушення статуту внутрішнього права, що стосується компетенції укладання угоди;
8. - наявність спеціальних обмежень правочинності на вираження згоди державою.

На більшість цих умов, на думку спостерігачів, не варто покладатися як на аргумент для розриву угоди. Навіть ті, до яких Україна могла б апелювати у міжнародному суді, наприклад №1, №5 і №7, після ратифікації українським і російським парламентами угод з ЧФ фактично не можуть бути визнані недійсними: самим фактом ратифікації угоди український уряд їх анулював. Довести ж існування хоча б однієї з умов Україні занадто проблематично.

Втім, у міжнародній практиці є ще один спосіб призупинення дії угод. Згідно зі ст. 55 Віденської конвенції, угода може бути припинена або за згодою її учасників, або відповідно до положень самої угоди. Росіяни навряд чи захочуть добровільно розірвати угоди щодо ЧФ. Залишається єдина можливість: виявляється, при розробці документів українські експерти не передбачили дострокового розриву Україною зазначених угод. Навіть якщо Російська Федерація грубо порушуватиме положення угоди, Україна не може розірвати її! Тому природнім шляхом угода може бути розірвана тільки після закінчення терміну її дії.

Проте росіяни вже зараз розмірковують про можливість пролонгації перебування ЧФ у Криму. Посол РФ в Україні Віктор Чорномирдін ще рік тому заявив, що рано чи пізно доведеться повернутися до цього питання та ухвалити рішення, "виходячи з інтересів безпеки обох держав". Водночас дипломат не конкретизував, на який термін "бажала б російська сторона продовжити перебування ЧФ у Криму". Постає запитання: навіщо, власне, Україні форсувати рішення цього питання?

Як відомо, на шляху до НАТО Україна повинна виконати низку вимог Альянсу. Одна з них - відсутність на території кандидата військових баз і формувань інших держав. У ключових документах НАТО немає подібних вимог, проте вони висуваються де-факто, оскільки ст.5 Вашингтонської угоди, на якій базується діяльність НАТО, вказує, що напад на одну чи кількох учасниць Північноатлантичної угоди вважається нападом на всіх членів Альянсу. Гіпотетично уявимо ситуацію, коли Україна стане членом НАТО. ЧФ при цьому продовжує базуватися у Севастополі, і у Росії виникає конфлікт із третьою країною. Якщо по Севастополю і завдається удар, а це українська територія, то НАТО, не бажаючи того, виявиться втягненим у конфлікт. Якщо ж Брюссель не відреагує на подібну подію, ставитиметься під сумнів здатність Альянсу захистити власних членів. Таким чином, базування Чорноморського флоту РФ на території України є серйозною перешкодою для вступу Києва до НАТО.

Проте, з огляду на нинішній незрозумілий характер відносин України з НАТО і відсутність чіткої перспективи членства в Альянсі, форсування висновку ЧФ з Севастополя виглядає передчасним, більше того - небезпечним для україно-російських відносин. Та й реальні механізми і засоби для перебазування ЧФ у свої порти Росія навряд чи знайде. За підрахунками експертів, цей захід коштуватиме $5 млрд. Окрім того, на чорноморському узбережжі Росії немає портів, характеристики яких дозволили б використовувати їх як військово-морські бази.

Втім, проблема базування ЧФ може бути нейтралізована іншим шляхом. Як відомо, характер взаємодії Росії з НАТО після зустрічі у Римі в травні 2002 року змінився: Москва отримала можливість обмеженої участі в ухваленні рішень у рамках Альянсу. Надалі, як відзначив в інтерв'ю "Контексту" німецький політолог Александр Рар, обидві країни - і Росія, і Україна - можуть вступити до НАТО. Більше того, генсек НАТО Джордж Робертсон, знаходячись влітку з візитом у Києві, заявив, що Альянс готовий шукати компроміс у вирішенні питання щодо базування ЧФ у Криму.

Таким чином, питання Чорноморського флоту для України - один із манипуляційних механізмів у контактах з Росією. Інформаційний ажіотаж, який можна направити у потрібне русло, може сприяти розв’язанню інших важливих для України проблем. А доти, поки не зміниться формат відносин Києва та НАТО, Україна може затягувати вирішення питання щодо перебування російських кораблів у Севастополі.