Не вийшов з Медведчука Вульф...
11/11/2002 | Спостерігач
Круглий стіл Медведчука і Кучми
Валерій Зайцев, для УП , 11.11.2002, 11:38
…Лягушка съела мушку, уж съел лягушку, еж
съел ужа… Обед прошел в обстановке взаимного понимания.
Фелікс Крівін, "Рицарі круглого столу"
Досліджуючи різні моделі безпечного для Леоніда Кучми завершення його президентської служби, експерти-політологи зводять їх, в основному, до двох варіантів - компромісного і силового. Компромісний варіант передбачає дві можливості. Або Кучма "розкрутить" і виведе на президентський старт компромісного діяча, прийнятного для більшої частини вітчизняного політикуму (частіше за все зв'язку з цим називали Сергія Тігіпка), або, що більш ймовірно, Кучма повинен домовитися про гарантії для себе і своєї Сім'ї з найбільш вірогідним переможцем (мова йде, головним чином, про Віктора Ющенка). У свою чергу, силовий варіант полягає у відмові від будь-яких компромісів. На прем'єрську посаду призначається "сильна людина", яка вистроїть весь політбомонд у дві шеренги і "залізною рукою" організує власне обрання за моделлю референдуму-2000.
Кандидатами на роль "залізної руки" називали то Юрія Кравченка, то Миколу Азарова, то того ж Віктора Януковича. Прізвище Віктора Медвдедчука іноді проходило серед "компромісників", однак у списках "силовиків" ніколи серйозно не розглядалася. Цей факт можна було б вважати свідченням того, що наші експерти-політологи зрідка здатні цілком реалістично оцінювати ситуацію і кадри.
Однак, постає питання - як же ці самі експерти (велика частина яких, тією чи іншою мірою входить до орбіти СДПУ(о)), не попередили Віктора Володимировича Медведчука, що не варто йому розігрувати з себе диктатора і чергового кандидата в українські Наполеони. Зрештою, це ж просто смішно! Як говорив в "Інтервенції" анархіст Філіп - "Всі лізуть у Наполеони. Не можна по вулиці пройти від Наполеонів".
Ні, звичайно, я розумію, що зовсім не до сміху тим незліченним дрібненьким і тих хто по-більше вітчизняним підприємцям, до бізнесу яких потягло ручки ненаситне "Динамо". Справа Григоришина – найгучніша, проте аж ніяк не є одиничним прикладом. Куди там Павлу Івановичу! Той, як стверджують, всього лише вимагав собі частку (правда, левову частку) у кожній операції, але на сам бізнес, здається, все-таки не зазіхав...
Так що "динамівці" нагнали за півроку страху на бізнес-еліту. Тут є два вельми принципових момента. По-перше, проявлена світу безмежна могутність об'єднаних есдеків аж ніяк не є чимсь іманентно властивим цьому угрупуванню. Їх сила - у можливості розпоряджатися статусом глави президентської адміністрації. Забери посаду - і будуть їх, хворобливих, рвати, як не снилося тому ж Павлу Івановичу у страшних снах сан-франциської в'язниці. По-друге, я чомусь абсолютно впевнений, що призначення на високу посаду Медведчук отримав зовсім не для того, щоб вирішувати свої і своїх компаньйонів-спільників фінансові й економічні проблеми.
Думається, його поставили для рішення конкретних політичних задач, у тому числі - дробити і розділяти ряди опозиції, а зовсім не сприяти її зростанню і згуртуванню. Взяти, наприклад, того ж лідера "Нашої України" Віктора Ющенка. Протягом півтора року і донедавна самогоназваний "кучмин син" всіляко демонстрував гаряче прагнення отримати владу з рук Леоніда Даниловича. Однак понадактивна діяльність Віктора Володимировича вже практично загнала Ющенка у лави абсолютно непримиренної опозиції.
Можливо, у Медведчука є своя логіка. Адже, чим більше проблем у Леоніда Кучми, чим швидше звужується поле його опори, тим більша залежність президента від Медведчука і його СДПУ(о). Логіка ця зрозуміла і, можливо, наслідуючи її, Віктор Медведчук міг би домогтися певних успіхів, але, як говориться у рекламному ролику, - "не у цьому житті". Точніше, - не за цих обставинах, і, звичайно ж, не у такому виконанні.
Про виконання і виконавців потрібно сказати особливо. Надзвичайно характерні у цьому відношенні горезвісні "темники". Каюся - особисто я довго не міг повірити в автентичність цих унікальних документів. Не тому, що сумніваюся у тому, як Медведчук і співтовариші ставляться до проблем свободи слова. Я просто не міг повірити у такий рівень політичної і побутової глупоти. Громадяни, чий інтелектуальний рівень відповідає творінню і (тим більше) поширенню подібних інструкцій, звичайно не доживають навіть до віку статевого дозрівання.
Природний відбір - суворий чинник. Для виживання у сучасному суспільстві необхідний певний рівень інтелекту - ну, хоч би для того, щоб розуміти, що не можна переходити вулицю на червоне світло. "Темники" такого рівня інтелекту не демонструють. Ми зараз говоримо не про моральні, етичні й юридичні аспекти. Лише про функціональність. "Темники" більш ніж просто не функціональні. Вони категорично шкідливі у рамках поставленої задачі.
Передбачається, що глава президентської адміністрації Медведчук і керівник Головного інформаційного управління цієї адміністрації Васильєв хочуть, щоб політична діяльність влади й опозиції висвітлювалася "правильно". Фактично вони спробували утворити зі всіх ЗМІ, у тій чи іншій мірі підконтрольних АП, неформальний медіа-холдинг, який провідить єдину інформаційну політику. Це зрозуміло. Незрозуміло, для чого розсилати "темники" з розписаними нюансами освітлення кожної очікуваної події. Це не компетенція керівництва "холдингу". Це - компетенція редакторів газет, теле- і радіоканалів, які входять у цей "холдинг".
Якщо Медведчук вважає тих чи інших редакторів недостатньо компетентними, він повинен просто їх звільнити. Якщо ж він не має можливості їх звільнити (що цілком ймовірно, враховуючи умовність і неформальність "холдингу"), то і безглузді "темники" їм надсилати безглуздо. Намагаючись покерувати кожним (практично КОЖНИМ!) політичним сюжетом (статтею, репортажем), керівництво "холдингу" лише безглуздо дратує й ображає редакторів, що ніяк не може благотворно вплинути на їх обопільну діяльність.
На моє глибоке і щире переконання, "темники" можуть існувати тільки у рамках перекрученої "паркінсонівської" логіки тупої бюрократичної системи, в якій одні чиновники продукують безглузді і шкідливі, проте безмежно "правильні" папери, інші - ці папери поширюють і т.д. До речі, Павлу Івановичу Лазаренку чутки приписують не тільки створення однієї з перших у новітній Україні подібних систем, але й її гранично об'ємне та повне визначення - "або - раб, або - ворог". Очевидно, що у рамках такої системи цінність співробітника визначається майже виключно мірою лояльності, що демонструється ним. Власне, саме тому Сергій Васильєв досі на посаді. За що, питається, його звільняти?
У координатах "раб-ворог" він все робив правильно! Він що, один у них такий? Можливо, він один з "перших учнів", але це тільки питання тривалості служби. Багато хто з розумних і талановитих людей, які ввійшли за останні роки в есдеківську орбіту, несподівано починали робити дурниці і халтуру. Навіть дивно, яким дивом група Медвдедчука і Суркіса продовжує триматися на плаву...
Треба визнати, що їм постійно щастило. Історія падінь і злетів "юристів- футболістів" взагалі заслуговує абсолютно окремої розповіді. Скільки разів, починаючи з літа 1995 року, вони, здавалося, практично вже йшли на дно, - і кожного разу випливали. У 1995, у 1998, у 2000, у 2001- це перше, що спадає на думку... Можливо, саме такі "гойдалки" сформували у них модель поведінки крокодилів у бізнесі і у політиці. Нікого не хотів би образити порівнянням - ані есдеків, ані, тим більше, крокодилів. Мова йде саме про схожість стереотипів поведінки. Крокодил годується порівняно рідко. У принципі, як і більшість рептилій, він може більше півроку прожити без їжі. Але вже діставшись до їжі, нажирається досхочу, до відвала - "навіть стравохід до глотки заповнений м'ясом", - відзначає Ігор Акімушкін. Дійсно, чого соромитися і переживати?
Учора уряд Ющенка-Тимошенко за акуратної підтримки тогочасного голови АП Литвина розривали на дрібненькі шматочки есдеківську "імперію", а завтра гарант дасть відмашку на звільнення Медведчука з посади першого віце-спікера. Тому сьогодні, поки є можливість, необхідно увірвати якомога більше і накопичити ресурси, щоб перечекати чорну смугу. І дочекатися чергового дива, коли післязавтра який-небудь Волошин замовить гаранту словечко і настане новий етап злетів.
І тоді - вже на новій посаді глави президентської адміністрації, необхідно терміново провадити програму посиленого живлення, - чергова чорна смуга не за горами. Аналогію з крокодилами варто продовжити. Альфред Брем зазначає, що після довгої стриманості, крокодили з голоду часто ковтають абсолютно неїстівні предмети, та такі, що не перетравлюються, іноді дуже небезпечні для здоров'я крокодила. З іншого боку, інші тварини крокодилів дуже не люблять. Слони і гіпопотами, наприклад, при найменшій можливості безжалісно з ними розправляються. Без будь-якого мотиву. Просто рефлекс такий виробився. Безумовний.
До речі, про неїстівні предмети і про звички слонів. У відомому фільмі Квентіна Тарантіно "Кримінальне чтиво" є чудовий епізод. Двоє невдах- бандитів опиняються у скрутному становищі, і шеф відправляє до них на допомогу експерта. "Вульф, - представляється експерт, й уточнює, - вирішую проблеми". І потім, у гранично стислі терміни, дійсно, витягує героїв з халепи.
Впевнений, що саме таким хотів постати Віктор Володимирович Медведчук - перед президентом, перед українським політбомондом, перед своїми московськими друзями - блискучим менеджером, який легко і вишукано вирішує всі проблеми. Однак, замість цього він їх посилив, і, крім того, створив чимало нових - у тому числі, на свою голову. Чесно зізнаюся - після всіх заяв, уточнень і доповнень, пов'язаних з горезвісною "президентською ініціативою" про формування уряду парламентською більшістю, я вже перестав орієнтуватися, хто кого і на яких умовах повинен висунути, підтримати і затвердити, однак абсолютно очевидне активне просування до прем'єрського крісла донецького губернатора Віктора Януковича. Наскільки я можу судити, для Медведчука це факт абсолютно невтішний.
Що цікаво - у Віктора Федоровича репутація людини, яка здатна "вирішувати проблеми". Досить згадати останні вибори або той же референдум-2000. Повертаючись до епізоду з "Кримінального чтива", я досить ясно уявляю собі появу Вульфа у виконанні Януковича. Можна навіть передбачити, що питання про проблеми у його вустах прозвучить майже риторично. Принаймні, чимала частина наших політиків, завмерши (можливо, від захоплення?) всім своїм виглядом буде намагтися дати зрозуміти, що жодних проблем немає, і ніколи не було.
Знову ж, про слонів. Сумніваюся, що донецького губернатора можна порівняти з нескінченно миролюбним мешканцем саван і джунглів, однак схожість є і полягає вона саме у відношенні до крокодилів. Принаймні, до певних видів крокодилів.
Цікава виходить ситуація. З одного боку, з нинішніми темпами ділової і політичної активності Віктора Володимировича і його соратників, вже дуже скоро Кучма, за допомогою одного лише указу про зміну глави адміністрації, зможе, нехай ненадовго, стати національним героєм України. З іншого боку, прихід Януковича до Кабміну може стати для Медведчука шансом на збереження посади - у рамках українського варіанту "системи утримань і противаг". Правда, на роботу йому можна буде не ходити. За прем'єра Януковича керувати в адміністрації буде практично нічим.
Валерій Зайцев, для УП , 11.11.2002, 11:38
…Лягушка съела мушку, уж съел лягушку, еж
съел ужа… Обед прошел в обстановке взаимного понимания.
Фелікс Крівін, "Рицарі круглого столу"
Досліджуючи різні моделі безпечного для Леоніда Кучми завершення його президентської служби, експерти-політологи зводять їх, в основному, до двох варіантів - компромісного і силового. Компромісний варіант передбачає дві можливості. Або Кучма "розкрутить" і виведе на президентський старт компромісного діяча, прийнятного для більшої частини вітчизняного політикуму (частіше за все зв'язку з цим називали Сергія Тігіпка), або, що більш ймовірно, Кучма повинен домовитися про гарантії для себе і своєї Сім'ї з найбільш вірогідним переможцем (мова йде, головним чином, про Віктора Ющенка). У свою чергу, силовий варіант полягає у відмові від будь-яких компромісів. На прем'єрську посаду призначається "сильна людина", яка вистроїть весь політбомонд у дві шеренги і "залізною рукою" організує власне обрання за моделлю референдуму-2000.
Кандидатами на роль "залізної руки" називали то Юрія Кравченка, то Миколу Азарова, то того ж Віктора Януковича. Прізвище Віктора Медвдедчука іноді проходило серед "компромісників", однак у списках "силовиків" ніколи серйозно не розглядалася. Цей факт можна було б вважати свідченням того, що наші експерти-політологи зрідка здатні цілком реалістично оцінювати ситуацію і кадри.
Однак, постає питання - як же ці самі експерти (велика частина яких, тією чи іншою мірою входить до орбіти СДПУ(о)), не попередили Віктора Володимировича Медведчука, що не варто йому розігрувати з себе диктатора і чергового кандидата в українські Наполеони. Зрештою, це ж просто смішно! Як говорив в "Інтервенції" анархіст Філіп - "Всі лізуть у Наполеони. Не можна по вулиці пройти від Наполеонів".
Ні, звичайно, я розумію, що зовсім не до сміху тим незліченним дрібненьким і тих хто по-більше вітчизняним підприємцям, до бізнесу яких потягло ручки ненаситне "Динамо". Справа Григоришина – найгучніша, проте аж ніяк не є одиничним прикладом. Куди там Павлу Івановичу! Той, як стверджують, всього лише вимагав собі частку (правда, левову частку) у кожній операції, але на сам бізнес, здається, все-таки не зазіхав...
Так що "динамівці" нагнали за півроку страху на бізнес-еліту. Тут є два вельми принципових момента. По-перше, проявлена світу безмежна могутність об'єднаних есдеків аж ніяк не є чимсь іманентно властивим цьому угрупуванню. Їх сила - у можливості розпоряджатися статусом глави президентської адміністрації. Забери посаду - і будуть їх, хворобливих, рвати, як не снилося тому ж Павлу Івановичу у страшних снах сан-франциської в'язниці. По-друге, я чомусь абсолютно впевнений, що призначення на високу посаду Медведчук отримав зовсім не для того, щоб вирішувати свої і своїх компаньйонів-спільників фінансові й економічні проблеми.
Думається, його поставили для рішення конкретних політичних задач, у тому числі - дробити і розділяти ряди опозиції, а зовсім не сприяти її зростанню і згуртуванню. Взяти, наприклад, того ж лідера "Нашої України" Віктора Ющенка. Протягом півтора року і донедавна самогоназваний "кучмин син" всіляко демонстрував гаряче прагнення отримати владу з рук Леоніда Даниловича. Однак понадактивна діяльність Віктора Володимировича вже практично загнала Ющенка у лави абсолютно непримиренної опозиції.
Можливо, у Медведчука є своя логіка. Адже, чим більше проблем у Леоніда Кучми, чим швидше звужується поле його опори, тим більша залежність президента від Медведчука і його СДПУ(о). Логіка ця зрозуміла і, можливо, наслідуючи її, Віктор Медведчук міг би домогтися певних успіхів, але, як говориться у рекламному ролику, - "не у цьому житті". Точніше, - не за цих обставинах, і, звичайно ж, не у такому виконанні.
Про виконання і виконавців потрібно сказати особливо. Надзвичайно характерні у цьому відношенні горезвісні "темники". Каюся - особисто я довго не міг повірити в автентичність цих унікальних документів. Не тому, що сумніваюся у тому, як Медведчук і співтовариші ставляться до проблем свободи слова. Я просто не міг повірити у такий рівень політичної і побутової глупоти. Громадяни, чий інтелектуальний рівень відповідає творінню і (тим більше) поширенню подібних інструкцій, звичайно не доживають навіть до віку статевого дозрівання.
Природний відбір - суворий чинник. Для виживання у сучасному суспільстві необхідний певний рівень інтелекту - ну, хоч би для того, щоб розуміти, що не можна переходити вулицю на червоне світло. "Темники" такого рівня інтелекту не демонструють. Ми зараз говоримо не про моральні, етичні й юридичні аспекти. Лише про функціональність. "Темники" більш ніж просто не функціональні. Вони категорично шкідливі у рамках поставленої задачі.
Передбачається, що глава президентської адміністрації Медведчук і керівник Головного інформаційного управління цієї адміністрації Васильєв хочуть, щоб політична діяльність влади й опозиції висвітлювалася "правильно". Фактично вони спробували утворити зі всіх ЗМІ, у тій чи іншій мірі підконтрольних АП, неформальний медіа-холдинг, який провідить єдину інформаційну політику. Це зрозуміло. Незрозуміло, для чого розсилати "темники" з розписаними нюансами освітлення кожної очікуваної події. Це не компетенція керівництва "холдингу". Це - компетенція редакторів газет, теле- і радіоканалів, які входять у цей "холдинг".
Якщо Медведчук вважає тих чи інших редакторів недостатньо компетентними, він повинен просто їх звільнити. Якщо ж він не має можливості їх звільнити (що цілком ймовірно, враховуючи умовність і неформальність "холдингу"), то і безглузді "темники" їм надсилати безглуздо. Намагаючись покерувати кожним (практично КОЖНИМ!) політичним сюжетом (статтею, репортажем), керівництво "холдингу" лише безглуздо дратує й ображає редакторів, що ніяк не може благотворно вплинути на їх обопільну діяльність.
На моє глибоке і щире переконання, "темники" можуть існувати тільки у рамках перекрученої "паркінсонівської" логіки тупої бюрократичної системи, в якій одні чиновники продукують безглузді і шкідливі, проте безмежно "правильні" папери, інші - ці папери поширюють і т.д. До речі, Павлу Івановичу Лазаренку чутки приписують не тільки створення однієї з перших у новітній Україні подібних систем, але й її гранично об'ємне та повне визначення - "або - раб, або - ворог". Очевидно, що у рамках такої системи цінність співробітника визначається майже виключно мірою лояльності, що демонструється ним. Власне, саме тому Сергій Васильєв досі на посаді. За що, питається, його звільняти?
У координатах "раб-ворог" він все робив правильно! Він що, один у них такий? Можливо, він один з "перших учнів", але це тільки питання тривалості служби. Багато хто з розумних і талановитих людей, які ввійшли за останні роки в есдеківську орбіту, несподівано починали робити дурниці і халтуру. Навіть дивно, яким дивом група Медвдедчука і Суркіса продовжує триматися на плаву...
Треба визнати, що їм постійно щастило. Історія падінь і злетів "юристів- футболістів" взагалі заслуговує абсолютно окремої розповіді. Скільки разів, починаючи з літа 1995 року, вони, здавалося, практично вже йшли на дно, - і кожного разу випливали. У 1995, у 1998, у 2000, у 2001- це перше, що спадає на думку... Можливо, саме такі "гойдалки" сформували у них модель поведінки крокодилів у бізнесі і у політиці. Нікого не хотів би образити порівнянням - ані есдеків, ані, тим більше, крокодилів. Мова йде саме про схожість стереотипів поведінки. Крокодил годується порівняно рідко. У принципі, як і більшість рептилій, він може більше півроку прожити без їжі. Але вже діставшись до їжі, нажирається досхочу, до відвала - "навіть стравохід до глотки заповнений м'ясом", - відзначає Ігор Акімушкін. Дійсно, чого соромитися і переживати?
Учора уряд Ющенка-Тимошенко за акуратної підтримки тогочасного голови АП Литвина розривали на дрібненькі шматочки есдеківську "імперію", а завтра гарант дасть відмашку на звільнення Медведчука з посади першого віце-спікера. Тому сьогодні, поки є можливість, необхідно увірвати якомога більше і накопичити ресурси, щоб перечекати чорну смугу. І дочекатися чергового дива, коли післязавтра який-небудь Волошин замовить гаранту словечко і настане новий етап злетів.
І тоді - вже на новій посаді глави президентської адміністрації, необхідно терміново провадити програму посиленого живлення, - чергова чорна смуга не за горами. Аналогію з крокодилами варто продовжити. Альфред Брем зазначає, що після довгої стриманості, крокодили з голоду часто ковтають абсолютно неїстівні предмети, та такі, що не перетравлюються, іноді дуже небезпечні для здоров'я крокодила. З іншого боку, інші тварини крокодилів дуже не люблять. Слони і гіпопотами, наприклад, при найменшій можливості безжалісно з ними розправляються. Без будь-якого мотиву. Просто рефлекс такий виробився. Безумовний.
До речі, про неїстівні предмети і про звички слонів. У відомому фільмі Квентіна Тарантіно "Кримінальне чтиво" є чудовий епізод. Двоє невдах- бандитів опиняються у скрутному становищі, і шеф відправляє до них на допомогу експерта. "Вульф, - представляється експерт, й уточнює, - вирішую проблеми". І потім, у гранично стислі терміни, дійсно, витягує героїв з халепи.
Впевнений, що саме таким хотів постати Віктор Володимирович Медведчук - перед президентом, перед українським політбомондом, перед своїми московськими друзями - блискучим менеджером, який легко і вишукано вирішує всі проблеми. Однак, замість цього він їх посилив, і, крім того, створив чимало нових - у тому числі, на свою голову. Чесно зізнаюся - після всіх заяв, уточнень і доповнень, пов'язаних з горезвісною "президентською ініціативою" про формування уряду парламентською більшістю, я вже перестав орієнтуватися, хто кого і на яких умовах повинен висунути, підтримати і затвердити, однак абсолютно очевидне активне просування до прем'єрського крісла донецького губернатора Віктора Януковича. Наскільки я можу судити, для Медведчука це факт абсолютно невтішний.
Що цікаво - у Віктора Федоровича репутація людини, яка здатна "вирішувати проблеми". Досить згадати останні вибори або той же референдум-2000. Повертаючись до епізоду з "Кримінального чтива", я досить ясно уявляю собі появу Вульфа у виконанні Януковича. Можна навіть передбачити, що питання про проблеми у його вустах прозвучить майже риторично. Принаймні, чимала частина наших політиків, завмерши (можливо, від захоплення?) всім своїм виглядом буде намагтися дати зрозуміти, що жодних проблем немає, і ніколи не було.
Знову ж, про слонів. Сумніваюся, що донецького губернатора можна порівняти з нескінченно миролюбним мешканцем саван і джунглів, однак схожість є і полягає вона саме у відношенні до крокодилів. Принаймні, до певних видів крокодилів.
Цікава виходить ситуація. З одного боку, з нинішніми темпами ділової і політичної активності Віктора Володимировича і його соратників, вже дуже скоро Кучма, за допомогою одного лише указу про зміну глави адміністрації, зможе, нехай ненадовго, стати національним героєм України. З іншого боку, прихід Януковича до Кабміну може стати для Медведчука шансом на збереження посади - у рамках українського варіанту "системи утримань і противаг". Правда, на роботу йому можна буде не ходити. За прем'єра Януковича керувати в адміністрації буде практично нічим.