11/14/2002 | юрко

всенаціональній канадській газеті Globe and Mail про понеділковий вибрик Путіна переклад статті.


Тіньова сторона Путіна.

Нещасна Людмила Путіна. Якщо її чоловік, російський президент Владімір Путін, розмовляє на людях так грубо, як в понеділок в Брюсселі, то можна уявити собі, що він говорить у себе вдома. Чи він обзиває її курвою, коли вона пересмажить йому "бліни"?

Можливо, вона сама вже більше не готує млинці, але хтось, хто це робить повинен бути дуже обережним. Владімір Путін знаходиться на грані зриву цими днями, тому в інтересі його домашніх працівників є не походити з кавказького регіону.

Судячи з того, що він говорить, російський президент ненавидить людей з Кавказу, особливо з Чечні. Виглядає, що це було причиною понеділкового вибуху на запитання кореспондента Le Monde про використання Росією польових мін та осколкових бомб у чеченській війні. Пан Путін запустив довгу тираду проти чеченців і закінчив тим, що запросив журналіста зробити собі обрізання в Москві, де “той, хто проведе хірургічну операцію, зробить її так, що вам назад нічого більше не виросте”.

Помічники пана Путіна пояснили його вульгарну тираду, від якої заніміли інші учасники самміту ЄС-Росія, тим, що він є “хворий та змучений Чечнею”. Це сказано делікатно. Пан Путін є настільки знервований війною в Чечні, котра триває вже четвертий рік і без надії на закінчення, що лише згадка про неї виводить його з рівноваги.

Вже не перший раз пан Путін вживає подібну мову щодо чеченців. Чи пам’ятають його обіцянку замочити чеченців в сортирі? Але, це не лише грубе зауваження щодо чеченської проблеми. Його коментар відбиває загальну нетолерантність щодо неросійських меншин, щодо журналістів, котрі критикують Кремль, щодо активістів захисту середовища та щодо всіх інших людей, котрі нервують пана Путіна.

Фактично, в такій мові є елемент наплювання на індивідуальну людину, чим страшенно нагадує Сталіна з його подібним чорним гумором. Сталін був відомий фразами типу “нєт чєловєка – нєт проблєми”. Його ремарки, можливо, викликали нервове стискання кулаків у його побратимів по комуністичній партії, але більшість з них закінчили тим, що були страчені на наказ Сталіна.

Йосиф Сталін, якого сприймали як карликуватого, подзьобаного віспою і з бідної грузинської родини, ненавидів своїх краще освічених большевицьких товаришів з російської інтелігенції. Він, можливо, знаходив насолоду в тому, що шокував їх, а можливо і не знав, як інакше поводитися. Владімір Путін, син фабричного робітника, що навчався подібних манер серед вуличних хуліганів Лєнінграду, та під час занять дзю-до, мабуть також не вміє інакше поводитися. Але, як і Сталін, він має на увазі те, що говорить.

На відміну від своїх попередників, котрі зробили кар’єру в партійному апараті, пан Путін провів більшість своїх робочих років в КГБ. Як інституція, головною внутрішньою функцією якої було боротися з дисидентами та неросійським етнічним націоналізмом, КГБ навчав своїх працівників не толерувати будь-який вираз індивідуалізму і майже нефашистському покликанню російській державі.

Такі вислови, що ми почули від пана Путіна в понеділок, можливо сприймалися смішними в КГБ Лєнінграду в 1970-80 роках. Вони, можливо, були співзвучні тим членам російського населення, котрі поділяють інтенсивний російський націоналізм пана Путіна. Але ніхто не сміявся в Брюсселі. І як політик, що намагається бути прийнятий, як рівний, західними лідерами, пан Путін повинен контролювати свої емоційні вибухи. Коли президент такої країни, як Росія, з усім її ядерним озброєнням, розмовляє в такій манері, це не лише неприємно, це страшно.

Amy Knight, is adjunct research professor at Carleton University’s Institute of European and Russian Studies.