11/18/2002 | Спостерігач

Україна президента Януковича: спроба футурологічного прогнозу
Максим Стріха для УП , 18.11.2002, 14:54


Отже, надвечір у суботу, 16 листопада, відбулося те, що й прогнозували: Кучма відправив у відставку уряд Кінаха й вніс до парламенту подання на призначення новим прем'єром Януковича. І, хоча вже пролунало чимало умотивованих пересторог щодо цієї кандидатури (різко проти виступив не лише лідер опозиційної УРП "Собор" Матвієнко, але й допущений останнім часом на Банкову Малинкович), шанси донецького губернатора отримати в парламенті 240-250 голосів вважають достатньо високими. Спрацює, очевидно, той самий ефект, що й у випадку затвердження Піскуна: багато депутатів навіть з опозиційних фракцій не наважаться проголосувати проти кандидатури, "приреченої" на впевнене проходження.

А відтак у нового прем'єра з'являться надзвичайно сильні козирі в боротьбі за найвище крісло в державі, розташоване зовсім поруч із кабінетом на Грушевського, 12. Сьогодні зарано прогнозувати, будуть це чергові, чи позачергові вибори. Але спробувати уявити собі, якою стане Україна за президента Януковича року так 2005-го - цілком можливо. Для цього досить лишень екстраполювати до загальнонаціональних масштабів приклад Донецької області, яка перебуває під мудрою, але твердою опікою Віктора Федоровича вже з травня 1997-го.

Країна ринку, регульованого "за поняттями"

Кожного, хто відвідує сьогодні область, керовану Януковичем, вражають насамперед кричущі контрасти. При чому не лише між депресивними шахтарськими містечками й динамічно розбудовуваним обласним центром, а й між сусідніми будинками на центральній магістралі Донецька - вулиці Артема. З розкішної плитки перед ультрасучасним офісом ступаєш просто на розбитий асфальт перед задрипаною "сталінкою", який востаннє латали десь наприкінці 1980-х...

Адже нова еліта краю прагматична й характеристики вуличного покриття там, де ніколи не стане нога в супердорогому черевикові, її просто не цікавлять. Більше того, ця еліта охочіше поміняє пошкоджену на ямах дороги підвіску броньованого "мерсу", аніж подбає, щоб до офісу протягнули гідний його фасаду під'їзд (з якого дива прості городяни мають користуватися ним "на шару"?).

Очевидно, Україні за Януковича слідом за окремо взятою Донецькою областю так само доведеться перетворитися на "країну стабільного і регульованого ринку". Стабільність цю буде досягнено чітким поділом згідно з "поняттями" усіх сфер впливу. Як образно написала в "Дзеркалі тижня" Мостова, цим - обленерго, цим - феросплави, цим - труби, цим - телеком... Процвітатиме й середній та дрібний бізнес - кожен під визначеним згори "дахом". А з "порушниками конвенції" поводитимуться по-донецькому, - суворо, але справедливо.

При цьому цілком імовірно, що ця країна стане привабливішою для закордонного інвестора - адже буде відомо, з ким про що домовлятися, й скільки кому платити. Приблизно з цих міркувань Захід охочіше інвестує сьогодні в Казахстан, чи навіть у лукашенківську Білорусь.

"Розгул демократії і законності"

Так називалася одна зі статей про вибори 31 березня в Донецькій області, які дали чудовий результат: третину голосів за "ЄдУ" плюс цілковите домінування Партії регіонів в усіх органах місцевого самоврядування. Очевидно, президент Янукович, на відміну від свого попередника, не перейматиметься недосконалостями чинної Конституції. Просто на ті статті, які щось комусь гарантують, ніхто не зважатиме.

І від сьогоднішнього половинчастого стану (коли депутатів-соціалістів усупереч статусу вартові не пропускають до промерзлого будиночка їхнього лідера поруч з президентською дачею, але толерантно спостерігають, як ті перелазять через паркан), перейдуть до значно визначенішої ситуації: для початку депутатам, які наважуються на щось подібне, битимуть пики, наче простим смертним, а за якийсь час люди, схильні до настільки асоціальних вихваток, просто не матимуть шансів стати депутатами.

Верховна Рада України врешті-решт перетвориться на збільшену копію сьогоднішньої Донецької облради, де, як відомо, немає жодного політиканства, а лише вирішення конкретних питань. Опозиція цілком маргіналізується, і на жменьку націонал-демократів разом із купкою "лівих" ніхто просто не зважатиме. Політична журналістика заціліє тільки в Інтернет-виданнях, розміщених у "віртуальному просторі" поза межами держави, а для "просунутих" у самій Україні існуватиме хіба що журналістика економічна. Натомість інформаційні запити більшості громадян (яким зовсім не обов'язково знати про останні уточнення меж сфер впливу між "донецькими" та "київськими") далі успішно задовольнятимуть "Одиниці" з "Інтером" та "Сегодня" із "Фактами".

"Навіки разом"

З "багатовекторністю" України (навіть на рівні риторики) буде покінчено. Ніхто не згадуватиме про абсурдні намагання інтегруватися до якоїсь там Європи чи НАТО. Україна стане повноправним членом СНД, ЄвроАзЕС, і як зіницю ока берегтиме дружбу з братніми Росією, Білоруссю та Китаєм.

Втім, немає такого поганого, що б на добре не вийшло. В Брюсселі та інших столицях по той берег Західного Бугу нарешті звикнуть до думки, що Україна не є й ніколи не буде частиною Європи, а відтак підходити до неї з європейськими стандартами демократії та вільної економіки - безглуздо. Тому на Заході президента Януковича прийматимуть, - як приймають сьогодні нащадків "великого Мао" чи арабських шейхів. І цілком продуктивно вирішуватимуть із ним питання про концесії й консорціуми (звісно, в межах, проти яких не заперечуватиме Москва).

"Не хлібом єдиним"

Якщо сьогодні на офіційному рівні досі триває невизначеність - між здійсненням проекту "Держава Україна", чи "Государство Украина", то за президентства Януковича з нею так само буде покінчено. Російська мова нарешті отримає статус "другої державної", а "перша державна" опиниться там, де й слід - у мовному "гетто" для старших селян і відносно нечисленних "свідомих". Ніхто вже не порушуватиме такі смішні питання, як визнання статусу бійців ОУН-УПА. Натомість державну ідеологію буде засновано на традиції бойового й трудового подвигу радянського народу в роки Великої Вітчизняної. УПЦ Київського патріархату буде офіційно заборонено на підставі зробленого ще напередодні виборів 2002 року подання Генпрокуратури.

При цьому держава житиме напруженим культурним життям. Пісарєв очолить "Національную Оперу України ім.Шевченка" (продовжуючи водночас керувати Донецьким театром), й ми спільно з братами-росіянами повернемо дещо втрачені провідні позиції "в царині балету".

Про розквіт українського футболу наразі не писатиму - з цим і так все зрозуміло.

Замість епілогу

Звичайно, можна тішити себе різними надіями. Наприклад, що в четвер на табло висвітлиться цифра "223" (ну максимум "225"). Чи що Янукович стане для Кучми не Путіним, а тільки Степашиним. Чи, що "надія нації", вирішивши питання з підготовкою своїх бджіл до зими, згуртує нарешті все, що є в Україні живого й чесного, і, попри неймовірні фальсифікації й небачений тиск на громадян, виграє таки вибори 2004-го року.

Звичайно, кожна з названих вище подій має ненульову (хоча й невисоку) ймовірність. Страшенно хочеться, щоб саме ця ймовірність "зіграла". Бо інакше не тільки опозиційним лідерам, а й взагалі усім нормальним українцям лишиться хіба що сидіти й згадувати: а де був той момент, коли ще можна було щось виправити? Де саме ми вчинили останню фатальну помилку?

Хтось перейматиметься цими думками на еміграції, хтось - у слідчому ізоляторі, хтось - у погано опалюваній лабораторії вмираючого інституту, а хтось - можливо, навіть на затишній дачі, поруч із улюбленими бджолами. Але для майбутнього України це вже не матиме ніяковісінького значення.

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук,
письменник