ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКIВ В УКРАЇНI
12/02/2002 | Одександр
Нехай їхнє село опустошене буде,
Хай мешканця в їхнiх наметах не буде!
Пс.68-26
5-7 вересня 1990 року в Києвi вiдбувся перший мiжнародний симпозiум "Голодомор-33". Учасники симпозiуму визнали висновки Комiсiї Конгресу США i Мiжнародної комiсiї з дослiджень голодомору 1932-1933 рокiв, що була створена за наполяганням українцiв у дiаспорi й працювала з 1985 року. Висновки визначали цей страшний голодомор як геноцид українського народу, злочин перед людством i людянiстю. В ухвалi симпозiуму зазначалося: "Вiдповiдальнiсть за цi злочини лягає на уряд Радянського Союзу й на Комунiстичну партiю як правлячу в державi з однопартiйною системою". Симпозiум звернувся до свiтової громадськостi, до ООН, до Паризької наради глав урядiв та держав "з вимогою провести всебiчне розслiдування геноциду українського народу й розглянути цей злочин у мiжнародному судi в Гаазi. Мiжнародний трибунал згiдно iз загальноприйнятими правовими нормами повинен покарати винних, визначити шляхи та розмiри матерiального й морального вiдшкодування українському народовi".
Як стверджує член Комiсiї Конгресу США, почесний консул в Детройтi (США) Богдан Федорак, матерiали Комiсiї ним були переданi в 1993 роцi Верховнiй Радi України. З часу симпозіуму минуло 12 рокiв. В Українi (на вiдмiну вiд далекого зарубiжжя) через пiвстолiття замовчування й заборони теми голодомору опублiкованi документальнi матерiали, що були пiд грифом "цiлком таємно" та свiдчення очевидцiв:
1. "Голод 1932-1933 рокiв на Українi: очима iсторикiв, мовою документiв". Київ, 1990;
2. "33-й: голод. Народна книга-меморiал", пiдготовлена Л. Коваленко i В.Маняком. Київ, 1991;
3. "Колективiзацiя i голод на Українi 1929-1933. Збiрник документiв i матерiалiв". Київ, 1993. (Нижче подаються посилання на цi джерела).
Про штучний голод 1932-1933 р.р., яким було знищено вiд 7 до 10 мiльйонiв чоловiк, - написано тисячi статей, наукових дослiджень, свiдчень, створено кiноповiсть "Голод-33", споруджено пам'ятний знак жертвам цiєї трагедiї бiля Михайлiвського монастиря в Києвi. 7 листопада ц.р. в Києвi вiдбулася мiжнародна наукова конференцiя "Три голодомори в Українi у ХХ столiттi: погляд iз сьогодення". У роботi конференцiї взяли участь провiднi науковцi України, США, Канади. I знову, як i 12 рокiв тому, головною метою конференцiї було - розгорнути широку кампанiю не тiльки в Українi, але й на мiжнародному рiвнi за визнання Голодомору 1932-1933 рокiв геноцидом українського народу, злочином перед людством. Доктор iсторiї Джеймс Мейс (США), який очолював згадувану вже Комiсiю Конгресу США з дослiдження голодомору в Українi, виступав на тему демографiчних наслiдкiв голодоморiв. Голова Асоцiацiї дослiдникiв голодоморiв в Українi, народний депутат України Левко Лук'яненко наголошував на тому, що "нацiя не може стати на шлях духовного вiдродження, якщо вона не вивчить своєї iсторiї", а також потурбувався, щоб Верховна Рада передала документи Комiсiї Конгресу США в Держархiв України. Почесний консул України в Детройтi Богдан Федорак був стурбований долею переданих до Верховної Ради України документiв i архiву Комiсiї Конгресу США, "повiльними темпами утвердження державностi", а також зачитав один з висновкiв Комiсiї Конгресу США: "Американський уряд мав достатню та вчасну iнформацiю про голод, але не зробив жодних крокiв для полегшення ситуацiї. Навпаки, Адмiнiстрацiя США надала дипломатичне визнання радянського уряду в листопадi 1933 року, вiдразу ж пiсля голодомору".
Цей висновок свiдчить про те, що американцям потрiбно було 50 рокiв для того, щоб зрозумiти всю трагедiю штучного голоду в Українi. А нинi, пiсля пережитих жахiв терористичного акту в Нью-Йорку 2001 року, легко зрозумiти й те, що голодомор, якого, слава Боговi, не переживала жодна країна у свiтi, це також терор, який викликав насильницьку, повiльну мученицьку смерть мiльйонiв українцiв, спричинив зникнення з лиця землi тисяч українських сiл.
З посиланням на правову оцiнку голодоморiв в Українi Мiжнародної Комiсiї юристiв i доктора юридичних наук М.Костецького конференцiя прийняла Звернення до органiв державної влади України щодо визнання голодомору 1932-1933 рокiв актом геноциду українського народу, актом терору комунiстичного режиму з усiма його правовими наслiдками. Бо державним чинникам незалежної України пора зрозумiти, що найкращим пам'ятником жертвам голодомору в Українi буде не тiльки чергова мiжнародна тематична конференцiя чи його правова оцiнка, а й ухвала Мiжнародного трибуналу у справi червоного терору голодом.
Пора донести до власного народу та свiтової громадськостi всю правду про причини, винуватцiв i наслiдки великого терору. Бо вже давно майже все таємне стало явним, а свiдчень очевидцiв - тисячi. Вiд них справдi кров холоне в жилах. Ось уривок одного iз свiдчень, поданого Калеником Д.З., родом з Уманського району на Черкащинi:
"Внаслiдок такого тотального грабежу (вилучення зерна, овочiв, запасiв продовольчих товарiв - О.В.) вже восени 1931 року в селах почали голодувати, а взимку 1932 року це переросло у страшний голод. Люди мали вигляд скелетiв, обтягнутих шкiрою, або ж опухали, як колоди. Почався масовий мор. Ще жахливiший був 1933 рiк. Голод охопив усi сiм'ї. Траплялися випадки поїдання живих i померлих. Хто ще мiг рухатися, живими привидами їздили по дворах i збирали страшний урожай мерцiв. Складали штабелями в могили й ледве присипали землею... Траплялося, разом з померлими до ями кидали й таких, в кому ще жеврiло життя". (2. - С.31).
Одначе при всiй незамiнимостi та безцiнностi викривальних свiдчень живих учасникiв голодомору правда про нього буде до кiнця осмисленою лише за умови пiзнання передiсторiї, органiзаторiв, iдеологiв цього злочину. Iдеологiчнi витоки бiльшовицького терору голодом треба шукати в першу чергу у "вождя пролетариата" Ульянова-Ленiна. Адже вiн учився у Маркса.. I не були вони атеїстами, бо обоє вивчали Тору i Талмуд. Iнша справа - запеклими ворогами християнства, що несло людству "нову заповiдь: "любiть один одного", на противагу нормi "око за око, i зуб за зуб".
Дослiдник голодомору в Українi А.Ф.Кулiш у книзi "Геноцид. Голодомор 1932-1933..." (Харкiв, 2001 р.) доводить, що метою цього злочину було "Принесення українцiв у жертву як християнського народу на вiдзначення 1900-лiття розп'яття Iсуса Христа", "Звiльнення Руси-України вiд українцiв..." Але щоб подолати наслiдки ворожнечi, утвердити справедливiсть, досягти мiжнацiонального порозумiння, то нiчого ховати голову в пiсок, а необхiдно сiсти за стiл переговорiв в ООН або вирiшити спiр у судовому порядку, до чого, як бачимо, закликає свiтова громадськiсть.
Трапляються ще й у нашi часи псевдо-професори саухи, що голодомор в Українi визначають не iнакше, як "природну катастрофу - засуху" (П.Ю.Саух. "ХХ столiття. Пiдсумки", 2001 р.).
А саме Ленiн i був органiзатором першого в Українi штучного голоду 1921-1923 рокiв. Одначе голоду в Українi як такого вiн не визнавав, бо звертався за мiжнародною допомогою для голодуючих тiльки в Поволжжi. Це вiн, Ленiн, у 1918 роцi перетворив Червону Армiю у червону орду - "продзагони" i сам визначив їх завдання: "Не тiльки викачування хлiба з хлiбородних мiсцевостей, але зсипання i збирання в державнi запаси геть усiх надлишкiв хлiба, так само всiх продовольчих продуктiв узагалi". (Повне зiбрання творiв В.I.Ленiна. - Т.36. с.367). А щоб переконати своїх ординцiв у необхiдностi таких дiй в iм'я "соцiалiстичних перетворень", у їхнi, "Шариковi", голови буквально вдовбував: "Реквiзицiя хлiба в куркулiв - не грабiж, а революцiйний обов'язок перед робiтничо-селянськими масами, якi борються за соцiалiзм!" (Там само. - С.408).
На думку Ленiна, французька "гiльйотина тiльки залякувала, тiльки ламала активний опiр. Нам цього замало... Нам треба примусити працювати в нових органiзацiйно-державних рамках... I ми маємо засiб для цього... Цей засiб - хлiбна монополiя..." (Там само. - С.294-295). А оскiльки радянська держава зосереджувала в себе увесь хлiб, то наймогутнiшою "зброєю проти волелюбного, працьовитого українського селянства, за ленiнською логiкою, був голод.
Відповіді
2002.12.03 | Мартинюк
ГОЛОД 1947 РОКУ ЗАПОЧАТКОВУВАЛИ ВОСЕНИ 1946.
ГОЛОД 1947 РОКУ ЗАПОЧАТКОВУВАЛИ ВОСЕНИ 1946.Володимир Мартинюк
Аналiз документiв та обставин голодомору 1946-1946 рокiв переконливо свiдчить що вiн мав такий самий штучний характер, як i голодомор 1932-1933 рокiв. Це була акцiя спрямована проти певної етнiчної групи, а саме українцiв, маючи на метi фiзичне, економiчне та полiтичне ослаблення даного народу шляхом фiзичного винищення його представникiв. В сучасному мiжнародному правi це називається геноцидом, етноцидом, етнiчними чистками. Це вважається злочином проти людства i зокрема не пiдлягає термiну давностi. За подiбнi речi Нiмеччина та Японiя виплачують зараз вiдшкодування сiм'ям потерпiлим
26 листопада цього року миннуло 56 рокiв з дня виходу спiльної директиви Ради Мiнiстрiв колишнього СРСР та ЦК ВКП(б) про посилення хлiбозаготiвель та посилення вiдповiдних репресiй щодо сiльського населення України. Ця директива, пiдписана Сталiним i Ждановим, забрала у десяткiв тисяч українських селян, переважно дiтей, жiнок, непрацездатних iнвалiдiв недавньої вiйни, останню надiю залишитися живими. Для сотень тисяч українцiв почався страшний перiод зими-весни 1946-1947 року, порiвняно з яким навiть часи гiтлерiвської окупацiї, видалися багатьом українським селянам часами вiдносного благополуччя.
Цим документом фактично було знову запущено жахливий механiзм штучного голодомору, такого самого, як той що був задуманий, органiзований i проведений Москвою у 1933 роцi. Сiльському населенню України було знову винесено смертний вирок. Люди якi уцiлили серед небезпек вiйни, врятувалися вiд каральної машини гестапо та НКВС, знову опинились перед лицем повiльної, невмолимої i жахливої смертi. Смертi, порiвняно з якою смерть на фронтi чи навiть у фашистськiй газовiй камерi виглядала подарунком долi.
Голодомор 1946-1947 рокiв пробують пояснити так само як i всi iншi - неврожай, непоiнформованiсть доброго царя Йосифа Сталiна поганими боярами з Полiтбюро, тощо. Однак це важко узгоджується з тим, що в iнших районах СРСР, навiть в тих, де також була засуха, голоду не було, бiльше того Москва активно експортувала, а навiть i роздавала хлiб своїм новоявленим комунiстичним друзям у Схiднiй Європi, i не лише в нiй. Важко зрозумiти чому у колишнiй Камянець-Подiльськiй областi були випадки людоїдства, спричиненi голодом, а в сусiднiй Тернопiльськiй нiхто, у всякому разi вiд голоду, не помирав.
В останньому випадку причина зрозумiла - проблему голоду в Тернопiльськiй та iнших областях Захiдної України вирiшила Українська Повстанська армiя. Вирiшено це можливо не дуже делікатним чином, - вiдстрiлом найбiльш безцеремонних уповноважених по заготiвлi хлiба та розгромом колгоспiв, однак дiти i жiнки вiд голоду не помирали. I взагалi, сумарна смертнiсть населення в Захiднiй Українi, навiть незважаючи на жорстокi i кривавi бойовi дiї помiж УПА i НКВС, виявилася набагато меншою анiж в сiльськiй мiсцевостi Центральної, Схiдної та Пiвденної України. Бiльше того - мандрiвка в Захiдну Україну за продуктами стала останнiм шансом на порятунок для багатьох українцiв зi Сходу. То може нехай задумаються тi, що зараз завчено шпетять бандерiвцiв на червоних мiтингах, - можливо життя їх близьких, а то й їх самих, було врятоване саме тому що бандерiвцi не дали сталiнськiй голодоморнiй машинi викачати з Захiдної України всi продукти харчування, ті самі якi потiм голоднi ходоки з Великої України могли вимiняти, випросити, чи навiть вкрасти.
Цим же людям, гадаю корисно буде вiдсвiжити у своїй памятi тi часи, по документах що наводяться нижче, зокрема придивитися як "нiжно" турбувалися комунiстичнi гауляйтери України про пенсiонерiв, ветеранiв та iнвалiдiв вiйни. Листи вiйськовослужбовцям вiд сiмей з України, перехопленi цензурою, листи самих голодних трудящих до своїх правителiв, показують що перспектива страшного голоду була ясна вже у липнi 1946. Однак незважаючи на це, з Москви протягом лiта, осенi i зими 1946 надходили безперервнi вимоги про збiльшення i збiльшення поставок, обмеження пайкiв, репресiї проти непокiрних. Московська "пламенная интернациональная дружба" зимою та весною 1947 року не розродилася жодною хлiбиною для помираючих українських дiтей. Цей хлiб люди привозили вiд "кровавих бандеровских преступников".
Аналiз документiв та обставин голодомору 1946-1946 рокiв переконливо свiдчить що вiн мав такий самий штучний характер, як i голодомор 1932-1933 рокiв. Це була акцiя спрямована проти певної етнiчної групи, а саме українцiв, маючи на метi фiзичне, економiчне та полiтичне ослаблення даного народу шляхом фiзичного винищення його представникiв. Фактично це був каральний захід взамін невдалої, але відомої спроби виселити українців у 1944 році у Сибір разом з татарами та північно-кавказькими народоми, як нелояльний і ненадійний народ. Збереглися, підписані маршалом Жуковим, розпорядження щодо цього. Тоді це не вдалося через неможливість віднайти достатню кількість залізничних ешелонів для швидкого і масового вивезення населення. Однак існування таких напівбожевільних, суто фашистських планів свідчить про атмосферу найдикішого шовінізму і національної ненависті, яка панувало в той час серед тодішньої московської державної еліти.
В сучасному мiжнародному правi це називається геноцидом, етноцидом, етнiчними чистками. Це вважається злочином проти людства i зокрема не пiдлягає термiну давностi. За подiбнi речi Нiмеччина та Японiя виплачують зараз вiдшкодування сiм'ям потерпiлим, Нiмеччина в числi iншого платить суми колишнiм примусовим рабам Рейху, видiляє кошти на вiдновилення суспiльно-культурного життя євреїв у Нiмеччинi, виплачує репарацiї Iзраїлю. За подібні речі Нюрнберзький трибунал засудив до повішення ватажків гітлерівського Рейху, булі розшукані та покарані сотні активних ідеологів та виконавців.
Росiя, активно претендуючи на право першочергового наступництва прав на спадщину СРСР, повинна зрозумiти, що разом з цим вона успадковує вiдповiдальнiсть за злочини проти людства якi чинилися колишнiм СРСР, зокрема відповідальність за неминучi виплати компенсацiй потерпiлим особом, їх сiмям, відшкодування потерпiлим етнiчним групам. Те що такi вимоги поки що не поставленi, те що на сьогодні ще не порушенi відповідні мiжнароднi правовi процедури з цього питання, свiдчать лише про незрiлiсть української держави та нiкчемнiсть українських полiтикiв. Рано чи пiзно такi вимоги будуть поставленi, злочини геноциду проти українського народу будуть зафiксованi на вiдповiдному мiжнародному рiвнi з вiдповiдними мiжнародними наслiдками.
Нижче наводяться рiзноманiтнi документи того часу, якi зiбранi iсториком п. Веселовою . Повнiстю вони приводяться у роботi п. Веселової, надрукованiй у 1-му та 2-му номерах "Українського iсторичного журналу" за 1996 рiк.
Iз спецповiдомлення МДБ УРСР ЦК КПбУ про висловленi листах скарги населення Київської, Вiнницької,Житомирської та iнших областей на засуху, неоплату працi i голод.
30 вересня 1946 р.
Наиболее характерные выдержки из писем наводим :
Киевская область
Полевая почта 54083 "А", Мельник А.М.
10.07.46 г. "... Урожай плохой, все сгорело. Хлеба нет, картофеля нет. В прошлом году бедствовали и вэтом году будем мучится. Жизнь трудная. Люди сходят с ума . Уже три женщины сошли с ума..."
Букский р-н.
с. Антоновка. Мельник Н.Е.
Полевая почта 16457 "А" Ковтун Н.М.
14.07.46 г."...Урожай плохой, все выгорело. Из колхоза ничего не получаем. Многие и сейчас не видят хлеба. Умирать от голода не хочется. Будет так, как было в 1933 году..."
Обуховский р-н, с. Германовка, Ковтун Х.
Винницкая область
Полевая почта 83592, Симонову П.Ф.
28.07.46 г. "...Никто обо мне не думает, что я с детьми хочу кушать. Пока еще лето, а что зимой будет ? В дни войны все пережила, осталась жива, а теперь от голода придется умереть..."
с Харпачка, Сталюк А.
Полевая почта 81600. Кострица Н.И.
13.07.46 г. "... У нас большой голод, все высохло, выгорело, ничего нет. Я все продала, все проела, пришел уже такой конец, что дальше уже некуда. Дети опухли. Что нам делать. Дай какую-нибудь помощь, или забери к себе..."
с. Носковцы, Кострица М.
Лист працiвникiв Вiньковецького плодоконсервного заводу Кам'янець-Подiльської областi до секретаря ЦК КПбУ М. С. Хрущова про тяжке матерiальне становище та невидачу хлiбних карток iнвалiдам Великої Вiтчизняної Вiйни, сiм'ям загиблих на фронтi воїнiв та iншим.
20 листопада 1946 р.
На Виньковецком плодоконсервном заводе работает 136 человек рабочих, служащих и инженерных работников, из них 11 человек инвалидов Отечественной Войны, 9 жен воинов, погибших на фронтах Отечественной войны, которые не имеют совершенно никакого подсобного хозяйства, также среди рабочих и служащих, остальные 65 человек не имеют подсобного хозяйства.
Доводим до Вашего сведения, что Виньковецкий плодоконсервный завод почему-то с 1 октября 1946 г. совершенно снят со снабжения с хлебом. На заводе подсобное хозяйство, в этом году с 5 га, засеяных зерновыми, было урожая 4 ц. и 30 кг. зерна . Собрано и сдано в госпоставку. Положение рабочих очень тяжелое. Дальше жить и не получать хлебного пайка, прямо невозможно. Просим Вас разрешить вопрос и выдать хлебные карточки хотя бы на инвалидов Отечественной войны, жен воинов, погибших на фронтах Отечественной войны, и рабочих, не имеющих подсобного хозяйства.
Директор завода Ремлович
Парторг завода Алексеев
Председатель ФЗК Бурковский
Розпорядження Мiнiстерства заготiвель СРСР Радi Мiнiстрiв УРСР про посилення заготiвель продовольчих культур та притягнення до вiдповiдальностi винуватцiв затримки здачi продкультур
4 листопада 1946 р.
Несмотря на неоднократные указания усиления заготовок продовольственных культур, вы этому важнейшему мероприятию не уделяете достаточного внимания. [По] состоянию на 20 октября по вашей республике поступило 120783 тыс. пудов ржи и пшеницы, остаётся к сдаче 111 097 тыс. пудов. Приказываюдать райуполминзагам указание произвести по лицевым счетам колхозов, совхозов проверку сдачи продкультур и всем колхозам, совхозам, не обеспечивающим ещё сдачу всего причитающегося количества продкультур, предьявить жёсткие требования первоочередной полной сдачи их государству [в] кратчайший срок. виновных в умышленной задержке сдачи продкультур привлекайте [к] строгой ответственности. [О] принятых мерах доложите.
Министр заготовок Двинский
ISSN 0130-5247. Укр.iст.журн.1996, N 1
Директива Ради Мiнiстрiв СРСР i ЦК ВКП(б) Радi Мiнiстрiв УРСР i ЦК КП(б)У з вимогою посилення хлiбозаготiвель i покарання приховувачiв хлiба.
26 листопада 1946 р.
2 адреса : Киев, Совет Министров,Хрущёву
Копия: ЦК КП (б)У, Коротченко
Совет Министров СССР и ЦК ВКП(б) считают совершенно недопустимым, что ряд областей, краёв и республик за последнее время и, особенно начиная со второй пятидневки ноября, резко снизили сдачу хлеба государству и по существу, стали на путь свертывания хлебозаготовок, тогда как государственные планы хлебозаготовок далеко еще не выполнены. Совет Министров СССР и ЦК ВКП(б) требуют от всех обкомов, крайкомов, ЦК компартий союзных республик, облисполкомов, крайисполкомов и советов министров республик, не выполнивших план хлебозаготовок, покончить с небольшевистским отношением к делу организации хлебозаготовок и обеспечить выполнение государственного плана. В областях, краях и республиках, выплнивших план хлебозаготовок, партийные и советские органы должны принять дополнительный меры по к выполнению плана хлебозаготовок теми районами, колхозами и совхозами, которые все еще не выполнили государственного плана хлебозаготовок. Совет Министров СССР и ЦК ВКП(б) данными о том, что в последнее время участились случаи укрытия хлеба от сдачи государству и его расхищение. В ряде колхозов антигосударственные элементы тормозят обмолот и очистку зерна, загоняют много зерна в так называемые отходы, умышленно проводят некачественный обмолот, оставляя большое количество зерна в соломе, скрывают необмолоченый хлеб в скирдах, незаконно засыпают в семенные фонды зерно с продовольственных посевов и так далее, а местные партийные и советские организации, а также органы суда и прокуратуры сплошь и рядом проходят мимо этих преступных действий. Партийные и советские органы обязаны решительно пресекать все эти антигосударственные действия, разоблачать и судить укрывателей хлеба, воров и расхитителей , выявить укрываемый хлеб и обеспечить сдачу его государству. Совет Министров СССР и ЦК ВКП(б) считают нетерпимым, что в ряде областей, краев и республик затягивается окончание обмолота хлебов, что приводит к большим потерям и хищениям хлеба и тормозит хлебосдачу , и обязывают закончить повсеместно обмолот хлеба не позднее 10 декабря сего года.
О выполнении настоящей директивы, ходе хлебозаготовок и дополнительно принятых мерах по усилению хлебозаготовок доложить Совету Министров СССР и ЦК ВКП(б) 1 декабря и в дальнейшем каждую пятидневку. С настоящей телеграммой ознакомить секретарей райкомов партии и председателей райисполкомов.
Председатель Совета Министров Союза ССР И. Сталин
Секретарь Центрального Комитета ВКП(б) А. Жданов
ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр.3481, арк. 53-54
Засвiдчена копiя телеграми.
2002.12.03 | Сканер
А от розповідь моєї матері виглядає навпаки
Це якраз Тернопільщина, яка тут змальована мало не раєм (в якому бандерівці не дали видерти весь хліб у людей), а центральні райони виявляються знову голодні.З розповідей моєї матері виникає якраз інша картина. В 47 році людей зігнано до колгоспів, відібрано землю, худобу, коні, реманент, запаси їжі (хоча які там запаси по війні, але протягом всієї війни не голодували), порозбивано жорна. Люди працювали за "трудодні", але цифірька на бумажці не оплачувалась, тому дійшло до голоду. Рятувались тим, що крали (попри пильний нагляд) потрошку хоч щось їстівне. Наприклад під час роботи на полі сипали трошки зерна в халяву чобота й так це дононсили додому, чи ховали в лісі біля того поля, а забирали вже зимою, коли порожні поля ніхто не пильнував так сильно. Але це могло лише трішечки допомогти, але не зняти повністю загрозу голодної смерті. Тому з села зібралась група заробітчан - виключно дівчата-підлітки 14-17 років, було їх щось біля 20 всіх, з ними єдиний "хлоп" за головного, вірніше дід та ще й інвалід, бо чоловіків забрала війна. Рушили вони десь під Одесу до якогось колгоспу. Дорогою натерпілись від міліції, адже паспортів в ті часи вони не мали, то з вокзалів їх гнали геть. Але зрештою відпрацювавши декілька перших тижнів в колгоспі на Одещині їм голова того колгоспу (жінка) дала "аванс" по 1-2 мішку зерна й дала машину завезти то до станції, щоб відправити "додому". Так це село на Тернопільщині врятувалося від голодної смерті.
Борщ, яким тих дівчат нагодували в тому колгоспі на Одещині, коли вони лиш приїхали туди - вони ніколи в житті не забудуть.
2002.12.04 | Мартинюк
Є офіційна статистка смертності від голоду.
Голод на Східній та центральній Україні лютував зимою 1946-1947 та навесні 1947 - до збору урожаю.Ви говорите про вже про збір урожаю кінця літа - початку осені 1947.
По перше "бригади" із західної України тоді не саджалися в тюрму ще на вокзалі лише тому що там (особливо на Одещині) нікому було збирати урожай - значна кількість селян померла,втекла у міста, або перебувала у стані напівживих доходяг. Так само , як у 1933 році в Україну завозили "колгоспників" з Росії , так само деяку частину сільського населення Західної України, а особливо українців з територій які відійшли до Польщі після 1947 року "підселяли" у спустілі райони центру, Сходу та Півадня.
І врешті є сувора статистка смертності яка невмолимо свідчить - чим більше УПА, тим менше голоду. Із Західної України випадки голоду спостерігалися лише в районах які межували із Східною Україною і де УПА було знищене ще до 1945 року. Але навіть там помирали в першу чергу напівживі втікачі із "благословенного" Сходу.
2002.12.04 | Сканер
Ні, я тюрму не мав на увазі
Їх просто гнали геть з вокзалу, "не положено" їм було сидіти в залі очікування, портячи міському партійному паньству "пейзаж", то зганяли десь до підвалів, там вони переночували на бетонній долівці й дочекались потяга.А про переселенців на схід України не чув, напевне це з якоїсь іншої місцини, а звідтам "переселяли" на Урал, З-під Франківська в Казахстан і т.п. Про прийшлих голодних, що помирали, теж чув, але вже не згадую точно за який саме час ішлося і звідки саме вони були.
2002.12.06 | Мартинюк
В Галичині голодних втікачів зі Сходу звали "американцями"
Назва пішла від того що офіційна радянська пропаганда в цей час інтенсивно розповідала як голодують пролетарі в Америці.Мої родичі розповідали мені ще в дитинстві історії про цих "американців", як вони жили у тимчасовому таборі у лісі біля села, де на вогнищі готували виміняних,випрошених чи просто вкрадених у селах курей, поросят та іншу живність.
Абсолютна безконфліктність відносин з цими "американцями" вносила елемент сюрреалізму, бо ці ж розповіді перемежовувалися з описами одночасних облав та боїв з НКВС та іншої "збройної" атрибутики.Також були спочатку незрозумілими майже ідилічні стосунки із військовими, яких були отаборували біля села після виведення з Німеччини десь в той же час. Наприклад в тойже же самий недільний день , коли в селі застрелили кілкох енкаведистів, два пяних солдати-фронтовики з цієї частини ходили по селу ... без штанів і пропонували "секс-послуги" сільським бабам. Потім, в історії УПА я прочитав що було розпорядження командування УПА не вступати в бої з фронтовиками, якого із великим задоволенням дотримувалися і командири фронтових частин, які поверталися , і яких хотіли використати для придушення опору.
Врешті Сталін дав розпорядження вивести фронтові частини із Західної України, оскільки вони не воювали, а навпаки піддавалися антикомуністичній пропаганді агітаторів УПА. Можливо була і інша причина - ці частини притримували за межами Центрально-Східної України , аби вони не зіткнулися із результатами тамтешнього голоду.
2002.12.07 | Чучхе
Re: А моєї -- навпаки
Сканер пише:> Це якраз Тернопільщина, яка тут змальована мало не раєм (в якому бандерівці не дали видерти весь хліб у людей), а центральні райони виявляються знову голодні.
Моя мати зустріла голод 1947 в Білій Церкві (це під Києвом), каже, що всі хто ще міг їхати тікали саме на Галичину. Мати з бабою поїхали, правда, не на Тернопільщину, а в Камінь-Каширський (Волинська область) і розказують, що їжі там було вдосталь, навіть карток не було. Там вони весь голод і пересиділи.Так що на західній було жити в ті часи краще. А зараз чомусь навпаки.
2002.12.07 | Сканер
А яке "зараз" мається на увазі?
Чучхе пише:> Моя мати зустріла голод 1947 в Білій Церкві (це під Києвом), каже, що всі хто ще міг їхати тікали саме на Галичину. Мати з бабою поїхали, правда, не на Тернопільщину, а в Камінь-Каширський (Волинська область) і розказують, що їжі там було вдосталь, навіть карток не було. Там вони весь голод і пересиділи.Так що на західній було жити в ті часи краще. А зараз чомусь навпаки.
Ну Волинь це все ж не Тернопільщина. Цілком можу повірити, зрештою, що тоді захід все ж таки жив краще. Ще за інерцією після приватної власності й навіть війна і окупація не виїла все остаточно. А от коли людей таки загнали до колгоспів, а добрячу частину до сибірів і казахстанів, то захід догнав і перегнав в зубожінні центральні райони.
Без землі на колгозну пенсию в 12 рублів (за стаж роботи - від війни) дійсно не розжирієш (це десь роки олімпіади-80 в Москві).
Та й післявоєнна відбудова велася явно нерівномірно, наприклад мене все дивували залишки колії, що є попри дорогу з Тернополя до Франківська, до війни була, а тепер тільки тупикова вітка до Бучача.
Чи ті ж дороги - рідко де було до сіл асфальтове покриття, хоча села чисельні і людей в них було багацько. Натомість пам"ятаю як при кінці 80-х років шалені кошти і інженерні війська були кинуті на будову модерних асфальтових доріг в Костромській глуші до буквально вимерлих сіл, де залишок населення складав 1 дідо й 3 баби.
А от про сучасний стан в кого краще, то це доволі полемічне питання.
2002.12.03 | Augusto
Для провокаторів нема нічого святого.
Я уважно продивився цю маячню, виявляється, що голод 1933 року організував персонально Ленін, який помер трохи раніше, але був "жівєє всєх жівих", а все це було ще і тому, бо він вивчав Тору (себто Старий Заповіт, частину Біблії) та Талмуд разом з Марксом, сідали вони та читали хором один одному. Себто знов яким-то боком винні євреї, які потім ще і позачинялися в концтаборах та попалилися масово в крематоріях щоб звинуватити доброго хлопця Адольфа, який теж напевне вивчав Тору та Талмуд разом з Леніном. Дати голоду гуляють, звалюються в купу всі епізоди, навіть ті, які можуть бути пояснені іншими причинами, щоб ІМХО зменшити обсяг жахливого злочину. Якщо це не зроблено навмисно, тоді це один з тицх друзів, з якими непотрібні вороги.2002.12.03 | Майдан
Все таки не полінуйтеся уважніше перечитати
Можливо Ви тоді навіть захочете самі себе спростувати.Читання текстів "по діагоналі" загалом цінний навик, але часом можна попасти в халепу, як наприклад зараз.
2002.12.03 | Augusto
Не полінуюсь навіть і показати.
Уникайте звички включатися ключовими словами. Добра порада з країни Еміля Рательбанда, який притягнув сюди з Америки Нейро-Лінгвістичне Кодування (НЛК) та якого на відміну від Україну, де до такого ставляться побожно (аякже, воно ж нейро, та ще лінгвістичне!) відкрито вважають клоуном.Одначе при всiй незамiнимостi та безцiнностi викривальних свiдчень живих учасникiв голодомору правда про нього буде до кiнця осмисленою лише за умови пiзнання передiсторiї, органiзаторiв, iдеологiв цього злочину. Iдеологiчнi витоки бiльшовицького терору голодом треба шукати в першу чергу у "вождя пролетариата" Ульянова-Ленiна. Адже вiн учився у Маркса.. I не були вони атеїстами, бо обоє вивчали Тору i Талмуд. Iнша справа - запеклими ворогами християнства, що несло людству "нову заповiдь: "любiть один одного", на противагу нормi "око за око, i зуб за зуб".
Дослiдник голодомору в Українi А.Ф.Кулiш у книзi "Геноцид. Голодомор 1932-1933..." (Харкiв, 2001 р.) доводить, що метою цього злочину було "Принесення українцiв у жертву як християнського народу на вiдзначення 1900-лiття розп'яття Iсуса Христа", "Звiльнення Руси-України вiд українцiв..." Але щоб подолати наслiдки ворожнечi, утвердити справедливiсть, досягти мiжнацiонального порозумiння, то нiчого ховати голову в пiсок, а необхiдно сiсти за стiл переговорiв в ООН або вирiшити спiр у судовому порядку, до чого, як бачимо, закликає свiтова громадськiсть.
2002.12.03 | Len
Re: Первый раз я согласен с Аугусто на 100%(-)
2002.12.04 | Navigator
У евреiв треба вчитись захищати своi права
Адже всi в свiтi знають про холокост, а про рiвновелику трагедiю Украiни не знае i 90% украiнцiв, не кажучи вже про iнших. I таке враження, що i не хочуть знати... Де наш "Список Шиндлера", де нащ PR, нашi дипломати i т.д.? Звичайно, святкування 23 лютого бiльш важливе для Украiни нiж вiдзначення голодомору, бо пiд Псковом деморалiзованi огризки iмперськоi армii дали кiлька пострiлiв у напрямку ворога, а в 1933 ця ж армiя вже била ворога на ворожiй територii Украiни як i положено щирим комунiстам.2002.12.04 | Мартинюк
Дійсно у тексті згадується міф про "релігійну" причину
Цей міф свідомо або напівсвідомо поширюється з метою відвернути увагу від документально підвердженого факту того, що голодомор був започаткований з Москви, на що є відповідні документи, в яких паралельно визначаються як чисто голодомрні заходи, так і заходи по ліквідації українського шкільництва та діловодства українською мовою.Декому Важко уявити що брати росіяни булти здатні на щось подібне і вони шукають будь яких приводів аби первести вину на когось іншого.
Одначе те що Ленін таки був атеїстом і до Тори ставився з таким самим презирством як і Євангелія не заперчує того факту , що таки Ленін був організатором голоду в Україні у 1921-1923 роках.
2002.12.04 | Augusto
Градація.
Тим, що голод 1921-22 року, який легко пояснюється наслідками війни Росії з УНР і який ніколи не може зрівнятися за обсягами з штучним виморюванням голодом 1933 року ставиться поруч з унікальним злочином проти (тимчасово) окупованої УНР, губиться унікальність та зменшується значення та важливість повного розслідування обставин злочину. Порівнення з людським: я повірю, що наприклад теоретично можлива ситуація, коли масовий вбивця Онопрієнко ще був винний в іншому злочині, скажімо, він міг переїхати когось автом наприклад, але зрівнювати навмисне вбивство та не відрізняти навмисне вбивство від транспортного... так неможливо відновити порушений баланс права. IMXO. Звичайно, що голод 1921-22 років, та 1946-47 років є трагедією, але порівняти з злочином 1932-33 років... мені це йде дуже далеко. Я можу зрозуміти, що як не парадоксально, голод 1946-47 років може бути краще закарбований в масовій свідомості ніж епічна трагедія 1932-33 років, бо більше людей пережили його, повторюю, пережили, коли трагедія злочину 1932-33 років була витиснена з масової свідомості, коли штучно, заклинаннями окупантів, коли персональним відчуттям тих, хто пережив трагедію: це I задуже велике для розуміння, та ще I змішується з відчуттям радісті від того, що "мені повезло, я залишився живий (жива)". Я знов повертаюся до теми, яка залишилася з 2001 року без розвитку в Розробках: чи знайшлися вже документи, які б підтвердили наявність "долус спеціаліс"? "Спеціальної мети", без якої не існує геноцида?2002.12.04 | Майдан
Вибачаюся, це я неуважно перечитав текст.
Дійсно там є сумнівні твердження, замасковані під чиїсь цитати.Однак говорити про голод 1921-1923 року як про щось "натуральне" абсолютно неправильно, і є таким самим відволіканням уваги від істини як і твердити що голод 1933 року організували равини і марсіани.
По перше голод був чи не найголовнішим інструментом більшовиків, за допомогою якого вони зміцнили свою владу спочатку в Москві та Петрограді, а потім як чуму поширили її на всю територію колишньої Росії. Вже у перші дні після жовтневого перевороту навколо Петрограда, Москви та кількох інших "більшовицьких" міст були виставлені застави, які просто розстрілювали селян, котрі везли продукти у місто. Це проводилося під гаслом боротьби із спекулянтами. Продукти конфісковувалися. Аби отримати мінімально необхідний для життя продуктовий пайок потрібно було йти на службу в більшовицькі установи та контори, або записуватися в Червону армію чи у ті ж продзагони, які грабували селян. Інакше голодна смерть.
Фактично вся успішна експансія більшовиків на решту тодішньої Російської імперії полягала у поширенні цієї "голодо-соціальної технології" на все нові і нові міста та регіони. Все це йшло на фоні розкручування істеричної кампанії ненависті до "спекулянтів та кулаків" і погроз задушити їх самих "кістлявою рукою голоду" котрою вони нібито хочуть задушити більшовицькц революцію. Вину за власну нездатність налагодити нормальне, неконфліктне і неконфіскаційне постачання більшовицька пропаганда успішно перекладаля на селян і торгівців зерном та продовольством.
Однак особливість голоду 1933 полягала в тому що він мав чіткий етнічний характер - голод оминав російські регіони Чорноземя і навіть окремі російські села, які попадалися у переважно українському оточенні.
І є документи , які це підтверджують, так само як підтверджується організованість і скоординованість всіх цих дій з боку Москви і особисто Сталіна.
Гадаю ці документи скоро можна буде побачити на нашому сайті.
2002.12.04 | московскую историю
лучше внимательно читайте
тогда отпадут все вопросы и про "жидо-масонский заговор", и про "безнациональный" большевизм. Как говорит "уважаемый" Лен, ничего нового под луной - что было, то и будет. Голодоморы, депортации и истребление местной элиты изобретены отнюдь не Сталиным и не большевиками, они были всегда и являются неотъемлемой частью истории Московии. А Сталин, как известно, стремился подражать Грозному, не более того. Опричнина, практика доносительства, заигрывание царя с народом против боярства и даже истребление голодом - не является ноу-хау большевиков, а есть обычная практика Москвы по отношению к непокорным соседям, прочно укорененная в истории. Это нужно понимать: цари и режимы могут меняться, но повадки Москвы при любой погоде и политическом раскладе остаются неизменными.http://www.tuad.nsk.ru/~history/Author/Russ/K/KostomarovNI/biograf/Kostomarov_1_20.htm
Московский царь давно уже не терпел Новгород. При учреждении Опричнины, как выше было сказано, он обвинял весь русский народ в том, что, в прошедшие века, этот народ не любил царских предков. Видно, что Иван читал летописи и с особенным вниманием останавливался на тех местах, где описывались проявления древней вечевой свободы. Нигде, конечно, он не видел таких резких, ненавистных для него черт, как в истории Новгорода и Пскова...
В декабре 1569 года предпринял Иван Васильевич поход на север. С ним были все опричники и множество детей боярских. Он шел как на войну: то была странная, сумасбродная война с прошлыми веками, дикая месть живым за давно умерших. Не только Новгород и Псков, но и Тверь была осуждена на кару, как бы в воспоминание тех времен, когда тверские князья боролись с московскими предками Ивана. Город Клин, некогда принадлежавший Твери, должен был первый испытать царский гнев. Опричники, по царскому приказанию, ворвались в город, били и убивали кого попало. Испуганные жители, ни в чем неповинные, непонимавшие, что все это значит, разбегались куда ни попало. Затем царь пошел на Тверь. На пути все разоряли и убивали всякого встречного, кто не нравился...
Иван стоял под Тверью пять дней. Сначала ограбили всех духовных, начиная с епископа. Простые жители думали, что тем дело и кончится, но, через два дня, по царскому приказанию, опричники бросились в город, бегали по домам, ломали всякую домашнюю утварь, рубили ворота, двери, окна, забирали всякие домашние запасы и купеческие товары: воск, лен, кожи и пр. свозили в кучи, сжигали, а потом удалились. Жители опять начали думать, что этим дело кончится, что, истребивши их достояние, им по крайней мере оставят жизнь, как вдруг опричники опять врываются в город и начинают бить кого ни попало: мужчин, женщин, младенцев, иных жгут огнем, других рвут клещами, тащут и бросают тела убитых в Волгу. Сам Иван собирает пленных полочан и немцев, которые содержались в тюрьмах, частью помещены были в домах. Их тащат на берег Волги, в присутствии царя рассекают на части и бросают под лед. Из Твери уехал царь в Торжок; и там повторялось то же, что делалось в Твери.
Из Торжка Иван шел на Вышний-Волочок, Валдай, Яжелбицы. По обе стороны от дороги, опричники разбегались по деревням, убивали людей и разоряли их достояние.
Еще до прибытия Ивана в Новгород прибежал туда его передовой полк. По царскому-повелению тотчас окружили город со всех сторон, чтоб никто не мог убежать из него. Потом нахватали духовных из новгородских окрестных монастырей и церквей, заковали в железа и в Городище поставили на правеж; всякий день били их на правеже, требуя по 20 новгородских рублей с каждого, как бы на выкуп. Так продожалось дней пять. Дворяне и дети боярские, принадлежащие к Опричнине, созвали в Детинец знатнейших жителей и торговцев, а также и приказных людей, заковали и отдали приставам под стражу, а дома их и имущество опечатали. Это делалось в первых числах января 1570 года.
6 января, в пятницу вечером приехал государь в Городище с остальным войском и с 1.500 московских стрельцов. На другой день дано повеление перебить дубинами до смерти всех игуменов и монахов, которые стояли на правеже, и развезти тела их на погребение, каждого в свой монастырь. 8 января, в воскресенье, царь дал знать, что приедет к св. Софии к обедне. По давнему обычаю, архиепископ Пимен со всем собором, с крестами и иконами, стал на Волховском мосту у часовни Чудного креста встречать государя. Царь шел вместе с сыном Иваном, не целовал креста из рук архиепископа, и сказал так: "Ты, здочестивец, в руке держишь не крест животворящий, а вместо креста оружие; ты, со своими злыми соумышленниками, жителями сего города, хочешь этим оружием уязвить наше царское сердце; вы хотите отчизну нашей царской державы Великий Новгород, отдать иноплеменнику польскому королю Жигимонту-Августу; с этих пор ты уже не назовешься пастырем и сопрестольником св. Софии, а назовешься ты волк, хищник, губитель, изменник нашему царскому венцу и багру досадитель!" Затем, не подходя к кресту, царь приказал архиепископу служить обедню.
Иван отслушал обедню со всеми своими людьми, а из церкви пошел в столовую палату. Там был приготовлен обед для высокого гостя. Едва уселся Иван за стол и отведал пищи, как вдруг завопил. Это был условный знак (ясак): архиепископ Пимен был схвачен; опричники бросились грабить его владычную казну; дворецкий Салтыков и царский духовник Евстафий с царскими боярами овладели ризницей церкви св. Софии, а отсюда отправились по всем монастырям и церквам забирать в пользу царя церковную казну и утварь. Царь уехал в Городище.
Вслед затем Иван приказал привести к себе в Городище тех новгородцев, которые до его прибытия были взяты под стражу. Это были владычные бояре, новгородские дети боярские, выборные городские и приказные люди и знатнейшие торговцы. С ними вместе привезли их жен и детей. Собравши всю эту толпу перед собой, Иван приказал своим детям боярским раздевать их и терзать "неисповедимыми", как говорит современник, муками, между прочим поджигать их каким-то изобретенным им составом, который у него назывался поджар ("некоею составною мудростью огненною"), потом он велел измученных, опаленных привязывать сзади к саням, шибко везти вслед за собой в Новгород, волоча по замерзшей земле, и метал в Волхов с мосту. За ними везли их жен и детей; женщинам связывали назад руки с ногами, привязывали к ним младенцев и в таком виде бросали в Волхов; по реке ездили царские слуги с баграми и топорами и добивали тех, которые всплывали. "Пять недель продолжалась неукротимая ярость царева", - говорит современник. Когда, наконец, царю надоела такая потеха на Волхове, он начал ездить по монастырям и приказал перед своими глазами истреблять огнем хлеб в скирдах и в зерне, рубить лошадей, коров и всякий скот. Осталось предание, что приехавши в Антониев монастырь царь отслушал обедню, потом вошел в трапезу и приказал побить все живое в монастыре. Расправившись такими образом с иноческими обителями, Иван начал прогулку па мирскому жительству Новгорода, приказал истреблять купеческие товары, разметывать лавки, ломать дворы и хоромы, выбивать окна, двери в домах, истреблять домашние запасы и все достояние жителей. В то же самое время царские люди ездили отрядами по окрестностям Новгорода, по селам, деревням и боярским усадьбам, разорять жилища, истреблять запасы, убивать скот и домашнюю птицу. Наконец, 13 февраля, в понедельник на второй неделе поста созвал государь оставшихся в живых новгородцев; ожидали они своей гибели, как вдруг царь окинул их милостивым взглядом и ласково сказал: "Жители Великого Новгорода, молите всемилостивого, всещедрого, человеколюбивого Бога о нашем благочестивом царском державстве, о детях наших и о всем христолюбивом нашем воинстве, чтоб Господь подаровал нам свыше победу и одоление на видимых и невидимых врагов! Судить Бог изменнику моему и вашему архиепископу Пимену и его злым советникам и единомышленникам; на них изменниках взыщется вся пролитая кровь; и вы об этом не скорбите: живите в городе этом с благодарностью; я вам оставляю наместника князя Пронского". Самого Пимена Иван отправил в оковах в Москву. Иностранные известия говорят, что он предавал его поруганию, сажал на белую кобылу и приказывал водить, окруженного скоморохами, игравшими на своих инструментах. "Тебе пляшущих медведей водить, а не сидеть владыкою", - говорил ему Иван. Несчастный Пимен был отправлен в Венев в заточение, и жил там под вечным страхом смерти.
Число истребленных показывается современниками различно, и, вероятно, преувеличено(8). Псковский летописец говорит, что Волхов был запружен телами. В народе до сих пор осталось предание, что Иван Грозный запрудил убитыми новгородцами Волхов и с тех пор, как бы в память этого события, от обилия пролитой тогда человеческой крови, река никогда не замерзает около моста, как ни были велики морозы. Последствия царского погрома еще долго отзывались в Новгороде. Истребление хлебных запасов и домашнего скота произвело страшный голод и болезни не только в городе, но в окрестностях его; доходило до того, что люди поедали друг лруга и вырывали мертвых из могил. Все лето 1570 года свозили кучами умерших к церкви Рождества в Поле вместе с телами утопленных, выплывавших на поверхность воды, и нищий старец Иван Жегальцо погребал их(9).
До сих пор Новгород, отправившись после Ивана III, был сравнительно городом богатым; новый торговый путь через Белое море не убил его; англичане сами посещали его и имели в нем, как в Пскове, Ярославле, Казани и Вологде свое подворье. Новгород отправлял значительный отпуск воска, кож и льна. Новгородские купцы (а именно купцы из новгородских пригородов Орешка и Корелы) в большом числе ездили в Швецию. Таким образом, в Новгороде были люди с капиталами и жители пользовались благосостоянием; с этим обстоятельством, конечно, совпадает и то, что Новгород перед другими краями русскими и в этот период славился преимущественно признаками умелости: так, в предшествовавшие годы, приглашали в Москву из Новгорода каменщиков, кровельщиков, резчиков на камне и дереве, иконописцев и мастеров серебряных дел. С Иванова посещения новгородский край упал, обезлюдел; недобитые им, ограбленные, новгородцы стали нищими и осуждены были плодитьнищие поколения.
Так что нечя на "пришлых" большевиков пенять, ибо большевизм - чисто московское явление, суть дикая смесь византизма с монголизмом.
2002.12.05 | Мартинюк
Виглядає на національну ненависть.
В ті часи мова та звичаї Новгорода та Твері дуже відрізнялися від московських.Бачив колись виставку берестяних грамот у Ленінській бібліотеці у Москві. Мене вразило те що у текстах чітко прочитувалися мовні відмінності. Наприклад полоцькі та вітебські берестяні грамоти мали безперчні ознаки білоруської, а київські - української мови.
Тверські грамоти взагалі були писані нібото якоюсь четвертою східнословянською мовою. Але найцікавіше що грамоти ... новгородські та смоленські написані абсолютно так само як і київські - тобто відрізняються від всіх інших, але схожі на українську мову.
А звище наведеного опису виходить що всякі так звані громадянські війни у Московії, насправді були війнами на винищення етнічних груп тодішньої північно-східної Русі, які відрізнялися від московитів.
2002.12.05 | Navigator
Виглядає на гірку, але правду (-)
2002.12.05 | даже в академической среде
в последние годы
в России приобретает все большую популярность теория о так называемом четвертом, новгородско-псковском восточнославянском народе (восточнославянском - условно, конечно же). Активно изучаются языковые особенности, антропологическая специфика, особенности функционирования общества и т.д. Все это дает достаточно материала для того, чтобы говорить об особой судьбе данного этноса среди других. В любом случае это представляет собой чисто исторический и филологический интерес, так как народом новгородцы не стали, процесс развития там был насильственно прекращен. О национальной ненависти между Новгородом и Москвой говорить трудно, так как в то время наций как таковых не существовало, но, судя по всему, определенные этнические фобии имелись, притом именно этнические, а не политические, как это бывает при гражданских войнах в среде этнически однородного населения. Например, еще в 20 веке в Новгороде бытовала такая этнически окрашенная частушка:Московиты - люди башковиты,
У них лапти берестой подбиты.
Мы сапожки вам дадим за лапти,
Только Новгорода не залапьте.
Сейчас там имеются какие-то слабые ростки сепаратизма, но это не серьезно, потому что средневековое население там было истреблено и депортировано, а регион заново заселен мигрантами из восточных областей. С украинским языком там действительно имеются некоторые общие черты, и это более чем естественно - мы их находим в живой речи многих российских регионов. Иное дело - книжная речь, сформировавшая литературную норму и современный русский язык. Для нас же история Новгорода интересна главным образом тем, что Украина до сих пор не преодолела риск ее повторить.
Донцов когда-то сравнивал долю Малороссии с судьбой французского Прованса. Между тем, зачем так далеко ходить за такой отдаленной аналогией, когда у всех на виду трагедия Новгорода, "четвертого восточнославянского этноса", проглоченного в свое время Москвой. Аналогии потрясающие: вынужденная и постепенная утрата независимости, бесконечные шатания между Литвой и Москвой, противоборство двух партий - пролитовской (Марфа Борецкая), поддерживаемой духовенством и "лучшими людьми" и требовавшей принятия унии, и промосковской, поддерживаемой все тем же "черным людом", или "молодшими людями" и т.д. Это было еще при Иване III. После проигранной битвы московитам (это было уже не первое поражение) Новгород, кроме традиционных контрибуций и депортаций, вынужден был пойти на определенные уступки, среди которых особенно интересны следующие: платить “черный бор”, посвящать в сан архиепископа только в Москве, не сноситься с королем польским и великим князем литовским, отменить вечевые грамоты и не составлять судных грамот без утверждения великого князя. Далее события разворачивались следующим образом. После ухода московских войск ситуация в Новгороде снова стала ухудшаться. Весной 1477 г. Иван III послал своих послов в Новгород для выяснения обстановки. На вече, собравшимся по этому поводу, была написана грамота, что Новгород не звал Ивана III к себе государем. В октябре 1477 г. Иван III во второй раз повел свои войска на Новгород. К 5 декабря московские войска блокировали Новгород, а через месяц город капитулировал. С 13 по 15 января 1478 г. все жители Новгорода были приведены к присяге Ивану III. Новгородское вече прекратило свое существование, а вечевой колокол был отправлен в Москву. Но и это было еще не все, а примерно как поражение Мазепы в Малороссии. А окончательный удар был нанесен уже Грозным, что описал Костомаров, рассказ которого окрашен колоритом украинского голодомора во всех его людоедских деталях. И еще раз не премину повторить, что сравнение с Иваном Грозным чрезвычайно льстило Сталину, только усердствовал последний на другом материале - на украинском. Все претензии его к Украине по существу были аналогичными тем, что выдвигались его кумиром к Новгороду. Разница была разве в том, что хозяйства разорялись энкаведистами-опричниками не для развлечения, а для обогащения империи, хотя местами и при Сталине крестьянский хлеб сжигали, а не перепродавали, а иногда он просто гнил неотправленный в вагонах на станциях, а возле вагонов гнили трупы. Но нужно отметить, что террором голодом занимался еще Андрей Боголюбский. В 1170 году он добился послушания от Новгорода, осадив город и перекрыв торговые пути, по которым поступал поволжский хлеб, спровоцировав тем самым голод. Вот такая замечательна вековая традиция, а вы говорите - большевики.
И что-то мне подсказывает, какое-то нехорошее чувство, что эта история еще не закончена. Эта трагедия 30-х годов не была ни изжита украинским обществом, которое просто тупо замкнулось в себе, не желая об этом говорить, ни прочувствована в Москве со всеми необходимыми последствиями. Это залог того, что традиция будет продолжена - очевидно, в каких-то новых формах. Впрочем, чеченский геноцид не оставляет шансов в этом сомневаться.
2002.12.05 | vujko
Re: в последние годы
>Эта трагедия 30-х годов не была ни изжита украинским обществом, которое просто тупо>замкнулось в себе, не желая об этом говорить,
Я говорив з свiдками голодомору - повiртe мeнi, цe нe тупiсть,
цe жах, нe порiвняний навiть з жахами вiйни. Людська психiка
таких рeчeй нe витримиe i час iх нe лiкуe.
>ни прочувствована в Москве со всеми необходимыми последствиями. Это залог того, что традиция будет продолжена - очевидно, в
>каких-то новых формах. Впрочем, чеченский геноцид не оставляет шансов в этом сомневаться.
Нi в Москвi, нi в тих колах "рожeвих" захiдних iнтeлeктуалiв, з яких походять журналiсти i письмeнники, що запeвняли i
запeвняють, що голодомору нe було, ГУЛАГУ нe було i в Чeчнi з жiнками i дiтьми нe воюють i т.д.
Як в такiй компанii можна стати украiнським соцiалiстом
(вжe нe кажу - украiнським комунiстом) - я нe уявляю.
2002.12.06 | Мартинюк
Сприйняття свого українства як смертельного гріху
Таке враження від спілкування з тими хто пережив голодомори , особливо в дитячому віці. Дитяча психіка безпомилково розпізнала справжню причину смертельного "голодоморного" вироку для своїх близьких і для себе самого. Звідси - бажання всякою ціною приховати свою українськість, обмеження її конспіративно-сімейним кругом спілкування.Особливо чітко цей феномен спрацював за межами України, де був той же голодомор і ті ж репресії за національною ознакою, але після цього вже не було можливості ані найменшого полегшення в наслідок офіційного росіянення даних територій чи регіонів. Був свідком майже істеричної реакції воронезьких селян, які розмовлячи майже бездоганною українською мовою, привернули до себе загалом доброзичливу увагу російськомовних співбесідників. Вони перелякано божилися що вони не українці а лише хохли, і до кінця поїздки намагалися говорити ламаною російською мовою.
Однак ця психологі "вродженого гріха" за який слід "спокутувати" сидить у полони громадян самої України. Че чітко відчуває публіка на кшталт ЛЕНа, паразитує на цьому і енергійно підживлює ці відчуття.
Віддалені сліди цієї "свідомості вродженого гріха" є у багатьох форумців, наприклад у нашого знайомого Шарпа.
2002.12.06 | vujko
Re: Сприйняття свого укра?нства як смертельного гр?ху
Чи розвинута ця тeза в науковiй лiтeратурi?2002.12.06 | Мартинюк
Я такого не зустрічав
Це моє особисте враження і судження від дуже багатох "сеансів" спілкування із людьми, які мають досвід сталінських часів. Це не стосується західних українців - у них досвід боротьби і конфлікту.У Києві зустрічав багато людей які не знають про своїх дідів і бабусь, Коли внаслідок моїх спонукуваннь молоді люди почали цікавитися - (прізвища Вороний і Міхновський), то виявилося що вони таки родичі цих відомих діячів, причому вельми близькі і прямі. Заблокування йшло по лінії покоління 30 років - жах і небажання навіть говорити на цю тему.
Є ще наприклад відома телевізійна діячка Устенко - вона не знає хто її дід і навіть не пробує дізнатися. Коли я почав цікавитися цим, це її здивувало неймовірно - а для чого це взагалі потрібно?
2002.12.06 | vujko
Re: Я такого не зустр?чав
Подiбно на тe, що у Вас e матeрiал, який можна узагальнити у формi статтi.Вона видаeться мeнi дужe важливою у звязку з тeзою
Аугусто: нeмаe гeноциду бeз "Долус спeцiалiс" - спeцiальноi мeти. Видаeться на тe, що залякування цiлого народу у
такiй нeлюдськiй формi можe бути такою спeцiальною мeтою.
2002.12.06 | Пані
Re: Я такого не зустр?чав
vujko пише:> Вона видаeться мeнi дужe важливою у звязку з тeзою
> Аугусто: нeмаe гeноциду бeз "Долус спeцiалiс" - спeцiальноi мeти. Видаeться на тe, що залякування цiлого народу у
> такiй нeлюдськiй формi можe бути такою спeцiальною мeтою.
Може і було. Принаймні я так думаю. Найважче доказати наявність плану здійснення заходів по досягненню такої спеціальної мети, що був втілений в життя. А це неможливо без виявлення персоналій авторів плану та виконавців.
А з тезою Мартинюка про смертний гріх українства як наслідок жахів голодомору я повністю згодна. Я маю нещастя спостерігати відлуння цих часів щоденно.
2002.12.06 | vujko
Re: Я такого не зустр?чав
Пан? пише:> vujko пише:
>
> > Вона видаeться мeнi дужe важливою у звязку з тeзою
> > Аугусто: нeмаe гeноциду бeз "Долус спeцiалiс" - спeцiальноi мeти. Видаeться на тe, що залякування цiлого народу у
> > такiй нeлюдськiй формi можe бути такою спeцiальною мeтою.
>
> Може ? було. Принаймн? я так думаю. Найважче доказати наявн?сть плану зд?йснення заход?в по досягненню тако? спец?ально? мети, що був вт?лений в життя. А це неможливо без виявлення персонал?й автор?в плану та виконавц?в.
Випадки, коли останнi залишки харчiв просто знищувалися,
бо конфiсковувати iх нe було eкономiчного сeнсу,
свiдчать про iснування плану.
Щодо пeрсоналiй: Сталiн iнодi бував нeзвично балакучий.
Я чув про виступи на закритих зборах, дe вiн досить вiдвeрто
говорив про своi цiлi у провокуваннi вiйни, що досить близько до вeрсii В. Суворова. На жаль такi протоколи збeрiгались в архiвi ЦК КПРС, тeпeр прeзидeнтський архiв Путiна.
Одним iз важливих завдань украiнського кeрiвництва маe стати
здiйснeння полiтичного тиску на росiйського прeзидeнта з цiллю отримати доступ до докумeнтiв пeрiоду голодомору.
З iншого боку нe бачу чому трeба обмeжуватись лишe пeрсонами. Нюрeнбeрг продeмонстрував корeктний випадок притягнeння органiзацiй до вiдповiдальностi: СС, НСДАП.
Питання про вiдповiдальнiсть ЦК КПРС i московського уряду та iх киiвських марiонeток будe поставлeнe рано чи пiзно.
>
> А з тезою Мартинюка про смертний гр?х укра?нства як насл?док жах?в голодомору я повн?стю згодна. Я маю нещастя спостер?гати в?длуння цих час?в щоденно.
Пeвна частина росiйськомовноi iнтeлiгeнцii сприймаe цe за
природню соромязливiсть нeосвiдчeних украiнських сeлюкiв,
такe собi приeмнe пiдтвeрджeння звeрхностi пeрших над останнiми. Нiколи нe зважившись пiдтримати мeтоди сталiнського
пeрiоду, вони, тим нe мeншe, пiдсвiдомо (?) користуються iх плодами.
Для того, щоб дiзнатись про справжнe вiдношeння чиeсь до нeсправeдливостi нe питайтe як людина ставиться до кривдника - спитайтe як вона ставиться до скривджeного.
2002.12.06 | которые не имеют решения
к сожалению, это один из тех вопросов
Пані пише:>
> > Вона видаeться мeнi дужe важливою у звязку з тeзою
> > Аугусто: нeмаe гeноциду бeз "Долус спeцiалiс" - спeцiальноi мeти. Видаeться на тe, що залякування цiлого народу у
> > такiй нeлюдськiй формi можe бути такою спeцiальною мeтою.
Террор преследовал несколько специальных целей, он имел одновременно и социальную, и национальную природу. Практически невозможно доказать, что национальный аспект доминировал, чтобы подвести под классическое определение геноцида. Это тупик. Но главное даже не это. Теоретически, если напрячь мозги, можно сделать. Но практически - никогда, так как для подобных акций необходима мощнейшая информационная поддержка, притом даже не столько в самой Украине, сколько в мировых СМИ. Украина же сегодня не имеет права голоса даже у себя дома, не говоря уже про какой-то выход на мир. Не является секретом, что в Европе информацию о происходящем в Украине черпают главным образом из российских источников - отчасти по инерции, отчасти потому, что они действительно качественнее и оперативнее. Кроме того, сегодня в мире нет сил, которые были бы заинтересованы в популяризации этой информации. В США это делалось в эпоху холодной войны - собирались свидетельства жертв, издавались материалы, готовились архивы... Но теперь коммунизм уже не является ни для кого угрозой, и, как это ни цинично звучит, миру преступления красной Москвы больше не интересны (а судить империализм, кажется, еще никому не приходило в голову). Кроме того, Москва - партнер, Украина - ничто, всего лишь слабая и неинтересная страна, входящая в зону влияния главного партнера. В советском ГУЛАГе содержались десятки тысяч европейских граждан, и даже об их судьбе Европа молчит, не желая дразнить Москву, так что уж тут говорить о украинских жертвах, которые были и остаются для Европы "московскими поддаными". Поэтому, а также вследствие ряда других важных обстоятельств, вся идея выглядит утопической. Было бы большим успехом если бы осознание того, что произошло в 30-е годы, состоялось хотя бы внутри украинского общества, но и к этому тоже весьма слабые предпосылки, учитывая информационную блокаду, крайнюю незаинтересованность правящей элиты и общую апатию населения, а иногда даже агрессивное сопротивление (расхожее мнение о том, что "голодомор придумали националисты"). Последнее более чем естественно для переживших насилие - происходит блокаж и стремление вычеркнуть соответствующий травматический опыт из памяти. Например, распространенный феномен: жертва изнасилования часто склонна интерпретировать происшедшее как добровольный секс, или спровоцированную ею же самой, поэтому закономерную агрессию (комплекс вины).
>
> Може і було. Принаймні я так думаю. Найважче доказати наявність плану здійснення заходів по досягненню такої спеціальної мети, що був втілений в життя. А це неможливо без виявлення персоналій авторів плану та виконавців.
А здесь нас ожидает еще одна неприятная ловушка, в отношении исполнителей. Я могу предоставить для анализа список персоналий элитного эшелона украинского НКВД в 30-е годы, если кому интересно. Но предупреждаю: будут эпилептические припадки у некоторых из участников форума.
>
> А з тезою Мартинюка про смертний гріх українства як наслідок жахів голодомору я повністю згодна. Я маю нещастя спостерігати відлуння цих часів щоденно.
Собственно, тезис не является чем-то принципиально новым. Чувство "коллективной вины" националов является одной из основных составляющих колониального автостереотипа, о котором исписаны уже целые тома и который неоднократно обсуждался даже на этом форуме. Ведь это ощущение вины за свою национальность зародилось не во время голодомора, а раньше, а голодомор его лишь усугубил и довел до крайности.
2002.12.06 | Сканер
Отже потрібна акція "мої праьаьбці й прадіди"
Й ефект від неї може бути більшим від 50-титисячного мітингу. Допомогти конкретним "безродним" знайти цю інформацію чи й без їх початкового бажання дати їм її (не загальну, а саме конкретну з прізвищами саме його прабатьків, фактами, архівними згадками). А далі це знання саме взірве свідомість зі сну.2002.12.09 | Майдан
А як Ви ту акцію собі уявляєте? (-)
2002.12.09 | Сканер
Це лише ідея, навіяна розвитком полеміки
А від ідеї до конкретної акції - далека відстань. Все залежить від того, хто акцію буде виконувати, його можливостей та цілей.Акція може бути подібна до якихось благодійних структур, що допомагають скласти подання на виплату "остарбайтерам" (тим теж архіви дуже в пригоді). В такому разі буде орієнтована на тих, що таки рішилися зайнятись цим. А може бути більш агресивною, коли без якоїсь згоди чи бажання конкретної особи хтось викопує її родослівну, подробиці й просто закидує їй в поштову скриньку, як всіляку агітацію.
Адже дискусія вивела на висновок, що багато хто просто не хоче знати про своє коріння.
В будь-якому випадку акція потребує великої роботи, а от ККД вимальовується не надто високий.
2002.12.10 | Майдан
Тим не менше це вельми цікава ідея.
Колись зустрічав подібні речі на американських сайтах - це була мода там така років пять тому. Чесно кажучи не встиг скористатисяпосиланням-пропозицією віднайти своїх предків чи родичів. Це було на якомусь загальнодоступному порталі не то Яху, не то Нетскейпу
2002.12.10 | Пані
Підтримую
На заході генеалогія є дуже популярною. На будь якому порталі поставте пошук genealogy і ви побачите море посиланнь.На початку руху за незалежність вельми популярно було шукати свої козацькі корені, потім то зійшло нанівець.
Проблема з пошуком коренів в нас полягає в тому, що люди не проти мати "гарних" пращурів, але досі стидаються знайти в свойому родоводі "ворогів народу". Аж до занурення голови в пісок, щоб не знати про таке.
Цікавість до генеалогії абсолютно необхідна умова неперервності історії як родинної, так і суспільної, і державної. Але для цього, мабуть, більшість наших людей і справді треба водити пустелею багато років, що старі забобони забулися.
2002.12.11 | Mary
Запитання щодо генеалогічних вправ
Я кілька років тому бавилася цим ділом, і не без успіхів. Поназнаходила купу предків в одній гілці - від кінця 19го десь до початку 18 століття. В другій не вистарчило мені одного коліна щоб з певністю визначити котрий із братів - мій предок, АЛЕВся інформація, яку мені вдалося відшукати була в церковних книгах - переважно записи про народження, смерть, і шлюби. Галицьких родичів мені було відносно легко відшукати, бо велика частина тих книги збереглася, що ж до Подільських і Чернігівських - мені порадили навіть не рипатися, бо все одно нічого не знайду. Сказали, що на сході і навіть центрі, більшість церковних документів банально знищеними. Яка альтернатива тоді? Шкільні реєстри? Чи вони збереглися? А що як предки не ходили до школи?
2002.12.11 | Майдан
Альтернатива - поїздки в села та розмови із старими
Оскільки генеалогічне дерево має просту і відому структуру, то потім осколки таких "дерев" вельми просто зшивати і реставрувати методами теорії графів та математичної логіки ( і є ще з десяток математичних методів, які до того годяться.)Мені здається що так зараз і роблять євреї та інші народи, котрі відновлюють свої корені.
Тобто система проста - є алгоритм ( система алгоритмів) в які "закидаються" різношерстні дані - і свідчення зацікавлених, і церковні, шкільні, совдепівські та інші архівні дані, які там зводяться до єдиного формату, варяться в алгоритмах і на виході появляється інформація , що "вашим прадідом з вірогідністю 0.87 можна вважавати поручика Волинського гвардійського полку Нетудихату Абрама Сігізмундовича "
2002.12.11 | Горицвіт
Re: Альтернатива - поїздки в села та розмови із старими
Ідея правильна.Треба дуже багато даних. У кожної людини розпитувати про її родичів, предків, кого пам'ятає, сусідів, однокласників, одногрупників, колег, знайомих -- все що він знає про цих людей. Це все завести в стандартну форму. Потім, коли набереться якась кількість, пробувати витягувати звідти нову інформацію, тобто ідентифікувати людей і зв'язки.
Наприклад, якщо я знаю, що мій прапрадід приїхав з Польщі і був вчителем у певному районі, а в базі знайшлися чиїсь спогади, що в таке-то село приблизно в той час хтось схожий приїхав ...
Такі виведення в принципі можна автоматизувати.
Основна проблема: вхідні дані. Їх треба багато. Треба розробити методику і список питань. Тоді ті хто буде з'ясовувати про своїх предків, будуть намагатися заповнити стандартний листок, а потім зносити в загальну базу.
Почати проект можна з пілотних виходів, щоб відчути як воно йде і продумати питання. Треба говорити не тільки зі своєю бабцею (бо нормальні люди своїх бабців давно вже порозпитували), а з іншими людьми, в ідеалі -- зі всіма підряд.
А ще перед тим треба порадитися з етнографами і польовими соціологами -- бо діяльність схожа, але ще тонша.
2002.12.13 | Мартинюк
Схоже тут найголовніше мати правильний алгоритм
Мається алгоритм, а вірніше формат первинної обробки даних.Тут є дві крайності- або робити суперповну анкету, яка наганятиме нудьгу на людей і викликатиме апатію. у тих хто спробує ці анкети збирати, або ж зробити серію коротких анкет для різних випадків - родина, опити старожилів, архіви ЗГС, архіви церковні, надписи на клаждовищщах і так далі.
2002.12.15 | тут нужно действовать иначе
В Украине своя специфика -
чтобы эти генеалогические упражнения имели достойный эффект. То есть нужен масштаб, намного превосходящий убогие возможности украинского недоразвитого Интернета. Нужен формат телевидения, не меньше! Я когда-то долго носился с идеей популярной телепрограммы историко-генеалогического характера. Правда, это были всего лишь смутные прожекты, которые никакого воплощения не имели даже на бумаге. Вот пользуясь случаем излагаю здесь. Кстати, аллюзия на Поле чудес не случайна, так как интерес к такого рода программе мог быть бы даже более массовым - не существует людей, которые бы не интересовались своим происхождением, однако далеко не у каждого доходят руки в этом копаться, да и возможности частного лица не сравнить с потенциалом специально организованной группы людей. Украина является уникальной страной в том смысле, что здесь люди начисто оторваны от своего прошлого и зачастую не ведают даже о судьбе ближайших родственников - отца, деда, прадеда, не говоря уже о родовых корнях. Мало того, они отчуждены даже от своей собственной истории в масштабе национальном. Фишка в том, что национальная история прекрасно иллюстрируется историей частных лиц, отдельных родов, которую можно было бы популяризовать в формате рейтинговой телепередачи. Таким образом она становится ближе, доступнее, понятнее и интереснее - она увязывается с судьбой конкретных людей, живущих в конкретное время в конкретном географическом пункте. Она переживается как нечно личностное, касающееся тебя конкретно. В учебниках же мы читаем о каких-то абстрактных событиях, которые творились абстрактными персонажами, в которых мы себя, как правило, не узнаем, так как далеко не всегда в курсе, откуда происходит наш род. И это в тех исключительных случаях, когда учебники вообще читаются. То есть налицо утрата нацией своего собственного национального прошлого, отчужденность ее от этого прошлого. Украинцы лучше разбираются в вопросах российской и мировой истории, чем своей собственной. Эту амнезию нужно преодолевать, так как нация, не знающая своего прошлого, не имеет права на будущее. Кроме того, существует проблема разобщенности на уровне регионов. Региональная история должна быть освещена на фоне общенациональном, чтобы дать прочувствовать, что это единое целое. Развитые нации, кстати, очень серьезно работают над этими вещами - в любых доступных формах. Даже нации давно состоявшиеся этим не пренебрегают, это одна из основных задач государственного строительства, о котором у нас понятия не имеют и полагают, что для державности достаточно завести гимн и прапор. Нет, не достаточно - нужно еще показать населению, что оно проживает веками на одной земле и связано общей историей. Наше население этого не ощущает, и это не удивительно, исходя из того что национальная история веками рассматривалась лишь в контексте общеимперской, то есть в другой системе координат. Так вот, возвращаясь к идее программы после столь пространного вступления. Это может быть все что угодно - какая-нибудь классическая передача с соревнованием знатоков национальной истории, но только наградой победителям будут не чайники и пылесосы, а, скажем, генеалогическое дерево, составленное специалистами в сотрудничестве с национальными и международными (при необходимости) архивами. Я не думаю, что это может быть слишком затратным мероприятием. И, разумеется, очень многие будут польщены, если об истории их рода узнает вся страна. И тут начинается воспитательно-образовательная работа. Даже если у претендента не окажется сколько-нибудь блестящих корней, все равно всегда можно интересно рассказать (и показать) даже историю какого-нибудь глухого карпатского села - с местными достопримечательностями, этнической спецификой, одеждой, кулинарными особенностями, какими-то курьезными историческими происшествиями, легендами, а также знаменательными событиями истории этого региона, в которых, несомненно, участвовали предки. Но поскольку у многих людей предки происходят из разных регионов, то будет рассказано также и о других селах и местечках, и таким образом будет потихоньку формироваться целостная и динамическая картина национальной истории на примере конкретного рода. Зрители при этом тоже не будут ни при чем, так как никто из них с Луны не свалился, и люди будут узнавать свои собственные родные места и своих земляков, а заодно и историю своих краев, а потом на работе будут рассказывать сослуживцам, что мама вчерашнего героя из того самого села, что мой папа и т.д. Они получат возможность почувствовать связи друг с другом и со своей землей. Это я выбрал самый неудачный случай, когдагенеалогия у героя отнюдь не блестящая. Ну а если повезет и у кандидата окажется в роду какой-нибудь козак или повстанец - тогда вообще песня! Будут слушать с открытыми ртами и бросятся в массовом порядке штурмовать архивы на предмет выявления героических персонажей в личной родословной. Ну и наконец еще одна полезная сторона подобного развлечения - многие "коренные жители" Украины узнают наконец, когда и каким образом его предок здесь оказался и где на самом деле его историческая родина. Мне кажется, в общественном сознании может многое измениться, если, к примеру, потомок такого мигранта узнает, что его бабушку и дедушку привезли в это село на место выморенных голодом местных крестьян. Нужно, чтобы они это знали. Может, и я лично когда-то узнал бы, что случилось с моими жившими перед войной в регионе Винницы дальними родственниками, а заодно и вся страна
http://www.geocities.com/nspilka/library/vinnycia.html
Всю эту информацию можно донести до людей только в игровой форме, так как обычные документальные и исторические фильмы смотрят лишь единицы, еще меньше читают книги.
Здесь есть одна деликатная сторона: не каждый захочет обнаружить публично всю подноготную своего рода. Понятно, что там могут быть не только выдающиеся личности и герои. Это легко обойти: по желанию кандидата материал цензурируется и до зрителей доходит в желаемом последним виде. Собственно, это обычная практика.
Вот такая теле-утопия... Рабочее название - "Чиїх батьків? Чиї ми діти?.."
2002.12.15 | vujko
ТЕЛЕЖУРНАЛIСТИ! ХАЛЯВА!
На пeршiй сторiнцi можe хто i помiтить.2002.12.16 | Мартинюк
Re: ТЕЛЕЖУРНАЛIСТИ! ХАЛЯВА!
Дійсно дуже продуктивна ідея.2002.12.05 | Navigator
Cтатистика дае втрати Новгорода в половину населення(-)