МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Зараз іде слухання ВР по свободі слова. Враження (++)

12/04/2002 | Костя Порох

Відповіді

  • 2002.12.04 | Костя Порох

    Піська

    Починає читати про те, які прекрасні кримінальні справи пов"язані з журналістами. Чувак охерів, читає зачитує прямо зі своїх паперів про те кого вони пов"язали. Голос невпервнений, видає те що Піськун бреше.

    "співробітництво та підтриманя конструктивного діалогу з Радою Європи..." ...знов читає свою бамашку з прокурорівською хронікою. "робляться всі необхідні слідчі дії щоб справа вбивства Гонгадзе була розкрита". Вздихає.

    По справі Олександрова. "Ми встановили ще одну підозрювану особу! і ми його розшукуємо!" Хахах.

    "Запрошені експерти з Білорусі". :)

    Прочитав і пішов. Піськунська бамажка -- насмішка над Радою.
  • 2002.12.04 | Костя Порох

    Зураб Арзанія (?) з харківського ТБ "Симону"

    "У нас темників немає -- цивілізація до нас не доходить". Але з Юлію Т. їм заборонили.

    "Повноваження у чиновників безбрежні, а методи безбожні". Не треба темників, а пожарка і санітрна інспекції. Плюс судебні іски на "моральні" ущерби.

    "Головне - моральний ущерб від самоцензури."
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Кушнарьов.

      Re: Зураб Арзанія (?) з харківського ТБ "Симону"

      Знаєм такого! Це в Харкові такий трішечкм відв'язаний журналіст. Іноді дозволяє собі, напр. Мороза в студію запросити. Справа в тім, що їхній хазяїн постійно трохи під пресом влади. Але все одно Зурабчик бред несе. Почувається прешим хлопцем серед реклами й облдержбрежнєбачення :))
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | Kostya Poroh

        Що ви маєте на увазі "трішечки відв"язаний"

        Інші - "трішечки прив"язані", або "повністю відв"язані"?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.12.04 | Кушнарьов.

          Решта - дупою приросла, а він може трішечки маневрувати (-)

    • 2002.12.04 | Бєлочка

      Аласанія

      Про суть судової справи проти нього і його телекомпанії писали на УП. Там фігурувала некордна сума претензій на моральне відшкодування.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Яворівський

    Досить влучний виступ.

    "Сьогодні кабінет Януковича попросив дати державну пенсію такому собі Дмитренку. Дмитренко був цензором при совітах."

    "Сьогодні нам влада говорить про те, що і в Європі є цензура. Як приємно відчувати себе європейцем!"
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Якийсь чувак з кучмістів

    Треба щоб і журналісти "атвічалі". Нехай зроблять собі етичний кодекс, так щоб якщо хтось порушить, то шоб його ні одне видання на роботу не брало.

    "Треба державна підтримка". "Якщо приватний інвестор дає гроші, то це і є цензура".
  • 2002.12.04 | Л.К.

    Re: Хороший виступ.

    Виступаючи з парламентської трибуни журналіст Андрій Шевченко наголосив: "Цензура в Україні існує не де-юре, а де-факто". „Телекритика” друкує повний текст виступу Андрія Шевченка тут:http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=5931.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Жінка

      Кажуть що проблема в тому що жінок немає! :)

      А взгалі-то це неабияка атракція...
      зауважте що камери показують зал лише з тої частини де є багато вільних місць! Ще раз підкреслюють що як нудно депутатам слухати про те чого немає! Цікаво як наказували відвідати ці слухання!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | Бєлочка

        Це Гавриша перлина про жінок

        Те, про що Скрипін казав - вони з шкіри лізли, щоб забалакати ці слухання. Навіть про гендерну дискримінацію всунули. Я думала хтось зараз почне про непропорційну репрезентацію гоміків в журналістському середовищі.

        А найсильніший і найстрашніший виступ як на мене був саме жінки - Ніни Карпачьової.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.12.04 | Костя Порох

          Я ще тєлік не включив, коли була Ніна... (-)

  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Гавриш (зірка демократичниз кучмістів)

    "У нас ще не має... у нас ще не створилося." "Борімося - я поборимо." "Краще б журналістам викладали право, а не стільки фільольогію."
  • 2002.12.04 | Віктор Уколов

    Не репортаж, а враження з місця події

    Прекрасний виступ Андрія Шевченка - можете почитати його на Телекритиці та в Українській правді.
    Виступ Дмитра Табачника просто ганебний. Витримки з нього ви безумовно почуєте на всіх телеканалах. Табачник йшов з трибуни під свист та дружний сміх журналістів. Цей далеко не дурний чоловік, який завжди відрізнявся неабиякою переконливістю і ораторською майстерністю в ролі "адвоката диявола" виглядав вкрай непереконливо і почував себе явно не в своїй тарілці. Він почав з того, що цензура є нормальним явищем для США та Західної Європи, наводячи приклади цензури повідомлень про боротьбу з терористами після терактів. Закінчив тим, що президент бореться проти цензури, випускаючи укази на підтримку преси і свободи слова. А журналісти, мовляв, самі винні - бо багато з них не мають базової журналістської освіти. У зв"язку з цим пригадалися численні статті у пресі на початку 90-х років, автором яких був історик Дмитро Табачник, який звісно ж не має базової освіти з журналістики :-)
    Ще один цікавий момент - журналісти принесли відеокасети із записом інтерв"ю, де колеги наводять факти реальної цензури. Однак, Секретаріат ВРУ сказав, що демонструвати їх немає технічної можливості. Андрій Шевченко передав до Секретаріату темник, який прийщов на Новий канал, з проханням показати його на табло. Але ця вимога була виконана лише після наших вигуків "Цензура у Верховній Раді!" і дружних вимогливих оплесків залу.
    Найбільше розсмішив Іван Чиж, який раптово захотів потиснути мені руку, коли я проходив біля урядової ложі. Буквально впіймавши мене за зап"ястя він демонстративно показав рукопотискання ложі преси і прошипів "Тримайтеся!" Та вже якось без Вас, товаришу Чиж, втримаємося, обходилися ж дотепер.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Адвокат ...

      Не може диявол бути адвокатом диявола. ;-)


      Це,-- про Табачніка. Він,-- відверто здав, постарішав. Може,-- має проблєми зі здоров'ячком... Вигладав же він, разом зі своєю промовою,-- не ганебно,-- жалюгідно. Бо, попри абсолютну падлючість,-- людина він не дурна. :(:


      А Чиж, дісно,-- насмішив. ;): І не раз!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.05 | stesin

        Я з нетерпінням чекаю, коли стенограми виступів Д.В.Табачника

        на цих парламентських слуханнях будуть опубліковані. (Може десь вже є, а просто я не знаю? то підкажіть, будь ласка). Фінальний виступ Зінченка "УП" опублікувала - і правильно зробила, бо з тих хто був в залі його майже ніхто не чув, вже вимкнуто було камери, і натовп посунув до роздягальні, не звертаючи уваги на промовця (люди просто повернулись до нього спиною та пішли собі). А там цікаво, Зінченко говорив. Промовисто так.

        І у виступах Д.Табачника є що уважно почитати. Він насправді доволі відверто висловив свої думки і погляди.

        Андрій
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.12.05 | Адвокат ...

          Віц- прем'єр з питань де- гуманізації Д. Табачнік,

          дійсно,-- був відвертий.

          Хоча, варто зазначити, що його відвертість авдиторію не втішила, навпаки,-- злякала та роздратувала. З появою Табачніка на посаді голов- де- гуманізатора України, тенденції, започатковані дуетом Медвед-чук - Васільєв набули науково- садистивного присмаку. Якщо ті двоє "тупо і ґлупо" "мочили" журналістів та ЗМІ, цей заходив се до наукових студій з вивчення того, як вмирає орґанізм, коли з нього потроху знімати шкіру, потім, поступово видаляти внутрішні орґани...

          Я так бачу, що знаний науковець, пан Табачнік, ще не одну "дохтурську" нашкрябає, ( активно ) спостерігаючи агонію свободи слова в Україні. X(:
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Котенко з Асоціації мережевих мовників. Супер-жінка.

    Звернула увагу на не-ліцензійні засоби цензури. Дуже чітко вилала пропозиції. Чому вона не депутат-представник народу, а всякі Чижі, Пижі, Гавроші, Симони і прочі??

    "Відмініть ліцензійні і позаліцензійні перепони, і дайте нам жити за рахунок реклами і бути незалежними."
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Бєлочка

      КОП. Виборчий список. Номер шістка.

      Змінить її стать, перепишіть її виступ і по суті залишиться та ж риторика Табачника і інших кучмістів.


      Kostya Poroh пише:
      > Звернула увагу на не-ліцензійні засоби цензури. Дуже чітко вилала пропозиції. Чому вона не депутат-представник народу, а всякі Чижі, Пижі, Гавроші, Симони і прочі??

      Тому що КОП набрав 2% голосів.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | Костя Порох

        Як допомагає вільне спілкування! Дякую за поправку.

        От: Не все золото що блищить.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Якийсь коммі

    "Фізичний цензор краще ніж самоцензура, бо може заснути" і проча пурга.

    Хороший наїзд на Мальборника (Табачника).

    "Я могу вам сказать одно, товаріщі...іііі. гаспада..." "Єтат ріжим продолжаєт іздіваться над людьмі"
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Чекмишев з Універа Шевченка.

    "Механізм *власник ЗМІ - влада - журналіст". Тобто, чувак говорив про розподіл повноважень в інфо-мафії.

    "Так щоб була взаємозалежність, і в той же час щоб було по-європецськи". "Давайте міняти закони."

    "Читайте листи дітей до св. Миколая" -- до чого це я не знаю, але він повторив кілька раз.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Горолов з Голосу України.

    "Це все політиканство, особисті образи". Сука. "Державні ЗМІ класніші ніж приватні".

    "Головне - щоб коли опозиція прийде до влади не було зміни пріоритетів."

    "Поки преса буде фінансуватися олігархами, поки буде цензура." "Тому треба державне утримування." -- Є люди нормальні, а є чучі. Це приклад чучі: *чим більше херні, тим краще*.

    "МИ МАЄМО ЗАКОНОДАВЧО ЗАКРІПИТИ ПОНЯТТЯ ЦЕНЗУРА". Йо*нута людина.

    "...законопроект механізму гарантування своюбоди слова". "Потім -- Інформаційний Кодекс, де все було б розписане, що кому можна."
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Представник кіровоградської "Газета-інформ"

    Прекрасне підсумування тих свідчень, що є на Майдані, на УП...
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Шевчук СВ з Заєбу/НДП

    "Ще використовуються радянські методи..."

    Нове -- "спін-доктори" -- ті, хто перекручують новини.

    Казати, що в України "значні успіхи за кордоном" чипуха.

    "Як і казав Чиж". К.П.: Чиж - профсоюзний мафіозі з Харкова.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Адвокат ...

      Здря Ви так...

      Виступ був доволі не поганий.

      А, як скидати на те, що виголосив його представник пустовойтенкової двічи народньої фракції,-- то, навіть,-- вельми проґресивний. ;):

      Я, інколи, ся дивував: чом отой добродій,-- є ку-чмі-стом? X(:
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Харченко з УНІАН - практика свободи слова!!

    Згадав втручання в політику Уніану! "Зараз все залежить від одного в.о. директора агенства." Втручання навіть у стрічку новин! Розповів про боротьбу журналістів.

    "НАше агентсво вмонтовано в систему *правильних* ЗМІ." Так ось для чого треба було вбивати Коломійця!

    "Свобода слова в Україні -- звичка їздити до Києва і Мінська, шоб повіситись."
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Стороженко з нац-компанії

    "Є цензура але що робити коли всі глядачі дивляться "новини" о 9-ій??"

    "Інформація - це драматургія".

    "Навіть при наявності ТОТАЛЬНОЇ СВОБОДИ СЛОВА хтось же має боронити інтереси ДЕРЖАВИ!"

    Брехло корумповане.
  • 2002.12.04 | ukflxer

    Re: Зараз іде слухання ВР по свободі слова. Враження (-)

    4 грудня 2002 року о 10.00 кілька активістів Всеукраїнського молодіжного об’єднання “Молодь – надія України” біля Верховної Ради з імпровізованою труною з написом “Свобода слова” зустрічатимуть учасників парламентських слухань “СУСПІЛЬСТВО, ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ, ВЛАДА: СВОБОДА СЛОВА І ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ”.
    На думку лідера молодіжної організації “Молодь – надія України” Вадима Гладчука, в Україні відсутня свобода слова. “З призначенням на посаду голови Адміністрації Президента Віктора Медведчука політична цензура у засобах масової інформації стала тотальною. Замість погроз та вбивств журналістів влада стала застосовувати до нескорених майстрів пера “самогубства” та показові судові процеси за звинуваченнями у кримінальних злочинах. Темники та цінні вказівки клерків з Банкової суперечать зобов'язанням України по статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод і статті 19 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права. Свобода висловлення думок і переконань гарантується також Конституцією й законами України” – заявляє Вадим Гладчук.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Бокій з СПУ

    "В інфо просторі діє організована злочинна група. Але судячи з реакції Піськуна, ніхто цією групіровкою займатися не буде."

    "Влада - Іуда Іскаріот,

    Чиж закриває газету в Дніпропетровську обл. .............Куча фактів переслідувань вільної преси.

    Конкретний цензор -- на громадських засадах -- вчора перекрив Сільські Вісті. Тільки 1+1 вчора передали книжку Мельниченка.

    Азаров: "Якщо будете печатать, то ми с вас стянем."

    Холод: "У мєня інфо простарнство, ЗА КОТОРОЄ ОТВЄЧАЄТ ПРЕЗІДЄНТ"!

    Ведучий-спікер, с*ка, виключив мікрофон. (Медведь?)
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Браво, Томенко!!! Опустив головуючого Зінченка!

    Су*и з кучмістів змінили регламент, який запропонував Комітет зі свободи слова!
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Хтось: Журналісти політизуйтеся!

    Браво, підтримую!
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Б Олійник: "Мало антиамериканізму!!" "Коломійця вбито".

    Тому кучмісти його і сують куди не треба. Визнав ВБИВСТВО Коломійця!
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    СУКА ВЕДУЧИЙ ЗІНЧЯЕНКА!!!!!! Просто перервав засідання!!

    Отакий кучмістський порядок. Треба бути СУПЕР-ОПОЗИЦІЄЮ, щоб поруч сидіти і навіть розмовляти з кучмістами!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Бєлочка

      Ви забулися про Рому Скрипіна

      Дуже сильний був виступ наприкінці. Зінченка перекосило більше навіть ніж раніше.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Сука Зінченко надає заключне слово йобнутому Табачнику

    Хоче робочу групу з уряду і Вр і якимись журналістами.

    "Треба більше законів!" "Чим більше законів, тим краще ВОНИ працюють".

    "ДЯкую за гостроту".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | stesin

      Зверніть увагу, цікавий штрих,

      після другого виступу Д.В.Табачника в залі не пролунало жодного оплеску. ЖОДНОГО.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Зінченко, САМЕ останнє слово "В Америці ніх*я нема свободи".

    "В Америці все вирішують суди, а Конституція - як проститутка". "У нас є інші історичні традиції".

    Которше, СДПУо-шний кучміст послав журналістів НА**Й.


    "Бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла-бла."
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Kostya Poroh

      Зінченко: воняє вже хвилин десять! (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | andre

        Зомбі при владі...

        Я б напевне з сорому згорів, якби читав по папірцю більше 10 (!!!)хвилин заключне слово, як Зінченко. Це після того як Р.Скрипін закликав всіх політиків позбутися "дурної звички читати з папірця". Натомість краще б показали касету з записом журналістів.
        Вчергове обісрались кучмоноїди.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    КОСТЯ ПОРОХ: КУЧМІСТИ КІНЧЕНІ. ЗАЛИШАЄТЬСЯ ЇХ ДОБИТИ. (-)

  • 2002.12.04 | ukflxer

    Re: Зараз іде слухання ВР по свободі слова. Враження (-)

    Зінченко сволочь! Цензура з "Інтера" тепер і в Верховній Раді
    Томенко віддав свій час, а вислухали лише одного журналіста
    Галімий рік обрезаной соціал - дерьмократії
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Kostya Poroh

      Вадиме і хлопці!

      Вадиме і хлопці! Всього 2 роки залишилось до виборів презика. Давайте їх кінчемо. На це може піднятися вся Україна.

      Не турбуйтесь дуже перерозподілом міських молодіжних коштів -- коли кучмізм буде подоланим, державних коштів для "молоді" не буде -- молодь зможе САМА заробляти як ПР менеджери або в уряді або в НДО. Багато. Легально.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | ukflxer

        Re: Вадиме і хлопці!

        Не віримо у нормальні вибори Президента. За два роки всіх опозиціонерів медведчуки та рецедівісти януковичи кінчать. Але боремося. Надія помирає останньою :::)
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.12.04 | Костя П.

          Надія?

          Ні, не кінчать. Тримайтесь. Ми їх кінчимо.
  • 2002.12.04 | Kostya Poroh

    Зараз Перший канал показує "патріотичні" кліпи:

    "Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!! Українооо! Українооо! О моя всятая Українооооо!!! УУУууу!!! Аааа!!! Лунає пісня над безмажним краєм! Уууу!!!!!!!!!!!!"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Кушнарьов.

      Ну, Костя, ти сьогодні наізнос працюєш!. Унушаєть(-)

  • 2002.12.04 | franko

    Дякую Костi!! (-)

  • 2002.12.04 | Спостерігач

    Цензура слушаний по цензуре

    Цензура слушаний по цензуре

    Парламентские слушанья о свободе слова и политической цензуре в Украине состоялись. Журналисты добились главного: вслух, с самой высокой трибуны, заявили о существовании в стране политической цензуры – если не де-юре, то де-факто. Журналисты вслух, публично сказали о том, что уже давно обсуждается в курилках. И о «темниках», и о разных формах давления на журналистов, и о преследованиях за свою профессиональную деятельность, и о несбывшемся, увы, желании их работать профессионально и честно. А также – и о своей ответственности за то, что произошло с медиа Украины в течение 11 лет ее независимости.

    Удивительно, но проблема цензуры заинтересовала, говорят, только около 40 народных депутатов. Пустующие кресла в зале занимали приглашенные журналисты. В ложе прессы шутили: «Так что это, мы будем тихо сам с собою?». Однако получилось не совсем тихо: прямая трансляция на Первом национальном телеканале и Первой программе радио слушаний дала возможность вывести проблему политической цензуры за рамки кулуаров и сделать ее предметом общественного обсуждения. И это уже достижение. Это то, ради чего 5-го октября участниками журналистского собрания «Политическая цензура в Украине» было принято решение об инициативе парламентских слушаний. Все остальное: принятие поправок в законодательство о СМИ, определение понятия «политической цензуры» и ответственности за нее, решение проблемы с судебными исками к СМИ, разработка внутриредакционных нормативных актов на основе принципов профессиональной журналистики и журналистской этики и т.д. – это уже сверхзадачи. Над достижением которых мы будем продолжать упорно работать – используя разные механизмы. Но второй шаг - после открытого заявления о проблеме в дискуссионном октябре и недавнего создания Киевского независимого медиа-профсоюза – уже сделан. Конечно, мы не проснемся завтра свободными, конечно, мы не совершим революцию в отдельно взятой редакции. Но мы продолжаем активно двигаться в направлении изменения существующей в стране неконституционной системы взаимоотношений СМИ с властью.

    Власть к слушаньям тоже готовилась. Она нервничала. Поэтому на каждого «нашего» выступающего подготовила одного «своего». После темпераментного главы профильного комитета нашеукраинца Николая Томенко - «успокаивающего» вице-премьера Дмитрия Табачника… Дабы приглушить остро- критическую ноту выступлений журналистов. Для баланса. Весь пафос выступления Дмитрия Табачника сводился к следующему: да, отдельные недостатки во взаимоотношениях СМИ и государства есть . Хотя прямое давление государства на прессу невозможно. Да, есть проблемы с судебной властью – которая иногда предвзято рассматривает иски к СМИ. Но и самим журналистам не хватает правовой осведомленности для эффективной самозащиты. И так далее, и тому подобное – вице-премьер продемонстрировал в очередной раз своей умение виртуозно «решать проблему» сглаживающей углы демагогией… Особенно пикантным было упоминание в докладе Д.Табачника газеты «Свобода» - в качестве положительного примера умелого и квалифицированного отстаивания своих прав. При этом, разумеется, Дмитрий Табачник не раскрывал механизмов давления на эту газету – к которому прямую причастность имеют отнюдь не малоизвестные в стране люди, включая представителей силовых структур. Так же развивался сценарий парламентских слушаний и далее. Кто-то приводил примеры прямого давления власти на СМИ, а кто-то «микшировал» тему рассказом о низком профессиональном уровне журналистов. Кто-то - о «темниках», а выставленный парламентским большинством «спарринг- партнер» - о возмутителной рекламе водки на телевидении и о замечательных указах президента в поддержку СМИ. То есть, как будто тема обсуждалась одна, но, вместе с тем, каждый говорил о своем. Такой себе Ионеску на сцене украинского парламента. А тезисами о том, что «в Украине, как, впрочем, и во всем мире, профессия журналиста считается одной из самых опасных», и о том, что цензура существует во всех странах Дмитрий Табачник одновременно и утешил, и обнадежил публику. Плохо не только нам, но и у «них» тоже журналистов убивают. И у них сначала цензурируют, а потом общество исправляет ошибки… Значит, нечего нашим журналистам жаловаться на уже фактический запрет на их профессию всяким зарубежным экспертам, это очень плохо влияет на имидж Украины. Впрочем, уравновесить выступления журналистов Андрея Шевченко и Лилии Буджуровой с помощью главы Госинфорполитики Ивана Чижа было просто невозможно. После блестящего выступления Андрея Шевченко, знакомого с проблемами отечественной журналистики не понаслышке, и Лилии Буджуровой, которая привела массу примеров давления на журналистов в Крыму (причем давления страшного), Иван Чиж смотрелся просто забавно. Вся его речь вписывалась в один тезис: «У нас все очень хорошо, да вот только денег не хватает. Вы нам их дайте». Очевидно, руководивший слушаньями Александр Зинченко и сам почувствовал, что баланс теряется. И, возможно, именно поэтому экстренно был скомкан порядок выступлений. На трибуну попросили генерального прокурора Святослава Пискуна, который, якобы, собирался ответить на вопрос Андрея Шевченко: «Что мешает генеральному прокурору возбудить уголовное дело по факту цензуры?» Отвечать на прямой вопрос прокурор не стал, но начал долго и подробно рассказывать, как и где убивали наших коллег. Причем описание процесса убийства заняло в удивительном докладе прокурора гораздо больше места, чем сведения о раскрытии преступлений. В регламент прокурор не вписался, что совсем не огорчило пунктуального Зинченко. Во второй части слушаний о цензуре уже явно просматривалась рука опытного цензора. Вместо директора издательства «Таки справы» Данилова на трибуне оказался генеральный директор НТКУ Игорь Сторожук, нардеп Сергей Правденко выступал вне очереди, а многие региональные журналисты так и не получили возможности сказать все, что хотели.

    В итоге в заключительном слове все тот же Дмитрий Табачник все свел к конфликту журналистов с… собственниками изданий, власть – не причем. Кстати, даже журналисты избегали таки в своих выступлениях говорить о Главном зрителе и читателе страны – который и есть, на самом деле, и главным Цензором ( что, разумеется, ни в коей мере не снимает ответственности с тех, кто стоит рядом и в чьих интересах также цензурируется пресса). И только Роман Скрыпин - последний выступающий от Страйкома – выговорил это тяжело дающееся самоцензурирующим себя журналистам обвинительное слово и в адрес Президента…

    А лично для меня слушанья закончились беседой с журналистом одного из центральных телеканалов. Он нервничал в ожидании того, что придется «лепить» из отснятого материала для своей вечерней новостной программы. О том, что еще вчера была дана разнарядка, чтобы первым сюжетом парламентские слушания по цензуре не давать, - он уже знал. Цензурирование парламентских слушаний по цензуре - оруэлловский сюжетец для страны, живущей в оруэлловской действительности.

    Нина Краснова, «Телекритика»
  • 2002.12.04 | Спостерігач

    Особливості національного існування медіа як бізнесу

    Особливості національного існування медіа як бізнесу



    Чергове засідання Медіа Клубу, яке пройшло у понеділок у Києво-Могилянській Академії в рамках проекту „Медіа реформи”, видалося несподівано бурхливим. Що, втім, можна вважати ознакою актуальності заявленої до обговорення теми: „Медіа як бізнес в Україні. Взаємостосунки між власниками та журналістами”.



    Так, навряд чи учасникам емоційної полеміки з першого разу вдалося досягти мети, до якої в ідеалі прагнуть організатори діяльності Медіа Клубу: знайти пункти можливого консенсусу у баченні різними сторонами політичного та інформаційного простору шляхів вирішення його найгостріших проблем. Але, у кожному разі, вчорашня дискусія яскраво продемонструвала найбільш конфліктні, „гарячі” точки у взаємовідносинах між журналістами – з одного боку, і топ-менеджерами та власниками – з іншого, що теж є результатом. Адже тільки знаючи реальні протиріччя, можна працювати, щоб їх долати.

    Протягом круглого столу з’ясувалася парадоксальна річ: на абсолютну більшість питань учасники дискусії мають майже тотожні погляди. У своєму вступі до заявленої теми – в якості одного з модераторів дискусії – ваш автор зазначила, що головним шляхом до стимулювання розвитку медіа в Україні у якості бізнесу, а не політичного інструментарію, є реформування медійного законодавства. На думку автора, висловлену під час дискусії, є помилковою теза про те, що наше законодавство у сфері ЗМІ – одне з найоптимальніших. Адже насправді воно списане з правової бази тих країн, де у певний час важливо було визначити саме політичну волю до свободи слова, бо економічний ринок в тих країнах був сформованим та сталим.

    В Україні ж медійне законодавство, окрім політичних фундаментів свободи преси від державного втручання, має встановити ще й сталі та несуперечливі одне одному правила саме ринкових механізмів її діяльності.

    Що стосується взаємовідносин власників та журналістів – то, мабуть, вирішення існуючих проблем можна шукати, обговорюючи вже визначені самою дійсністю наріжні питання. Такі, наприклад, як прозорість відносин власності у медіа (журналіст повинен знати, на кого він працює як де-юре, так і де-факто), монополізм у володінні медіа в умовах їх використання саме в якості політичного інструменту ( внаслідок чого журналіст не має змоги знайти оптимальну для себе редакційну концепцію), відсутність у більшості українських видань Статуту та Програм редакційної діяльності, які мали б будуватися на загальновизнаних у світі принципах професійної журналістики та професійної етики, і т.д.

    Саме виходячи з ринкової моделі існування медіа, і проводила своє соціологічне анкетне (не репрезентативне) міні-дослідження „Медіа-ситуація в Україні” „Телекритика”, з результатами якого ознайомив присутніх медіа-експерт Сергій Дацюк. Пан Дацюк наголосив, що автори опитування перш за все намагалися з’ясувати загальні тенденції в сьогоднішніх відносинах держави, журналістів та власників медіа, виходячи з тієї гіпотези, що поява багатьох недержавних медіа принципово змінила медіа-ситуацію у країні.. За обрахуванням та аналізом відповідей, отриманих у 149 анкетах зі 450 розісланих, можна висловити припущення, що саме державні ЗМІ сьогодні є гальмом розвитку медіа- ринку в Україні. Саме вони платять журналістам менше, найчастіше затримують зарплату, найчастіше користаються зовнішніми замовленнями, підкоряються зовнішнім інструкціям у тематичному плануванні та ігнорують укладання угод з працівниками. У державних ЗМІ також частіше присутня політична цензура, ніж у недержавних.

    Результати опитування щодо політичної цензури засвідчили, що тиск державних органів та використання ними медіа, в яких працюють наші респонденти, у PR-цілях – є високим. Правова система сьогодні, на думку учасників опитування, від цього не захищає.

    На думку учасників опитування, в країні все ще зберігається адміністративна система керування медіа. Держава фактично веде війну з медіа. А найголовніше – на сьогодні позиції власника ЗМІ та журналіста закон відстоює щонайменше. Хоча, на погляд авторів дослідження „Медіа-ситуація в Україні”, нове медіа- законодавство має забезпечувати не тільки функціонування мас-медіа з точки зору держави, але і створення медіа-ринку з точки зору інших його гравців – власника та журналіста.

    Цікаво, що в своїх навдивовижу емоційних – як для ділових людей – виступах представники власників та топ-менеджерів ЗМІ – Володимир Оселедчик („1+1”) та Віктор Лєшик (ТК „Гравіс”) – жодним словом не заперечили такі думки журналістів та медіа-експертів. Більше того, Володимир Оселедчик погодився з тим, що ринкові зміни у нашому інформаційному просторі потребують саме законодавчого стимулювання. „Ответ на вопрос, как должен работать медиа-бизнес, – повідомив присутніх Володимир Оселедчик, – дан уже давно. Не надо ломиться в открытую дверь. Существует обьём рынка, который может прокормить определённое количество изданий. Например, я могу с полной уверенностью утверждать: на отечественном телевизионном рынке не существует больше трёх прибыльных каналов. Одни СМИ прибыльные, а все остальные существуют за счёт грантов. Причём, я подразумеваю под словом „грант” сам механизм содержания СМИ какой-то политической силой, вполне возможно, что как внутренней, так и внешней. И под понятием „грант” я подразумеваю не только экономическое финансирование. Вам это покажется негативным процесом, и я вполне допускаю, что в некоторых ситуациях это действительно так. Выход я вижу в одном: развитие рекламного рынка. Для этого надо создать такие условия: поддержка в законодательстве и развитие покупательского спроса”.



    Навряд чи з чимось з цього констатування можна не погодитись. Тим більше, що Володимир Оселедчик таким чином заперечив й репліку телеоглядача газети „День” Катерини Дядюн, яка вважає, що в Україні „прибутково критикувати Леоніда Кучму”. Конкретних прикладів такої прибутковості Катерина не навела, як і не висловилася з приводу того, чому ж так мало в країні тих видань, які насправді Кучму критикують. Дуже мало охочих бути у прибутку?! Парадокс. Натомість Олена Зварич, заступник головного редактора газети „Україна молода”, повідомила, що їхня газета таки насправді критикує Кучму, та, на жаль, прибутковістю похвалитися не може...

    Тож з’ясувалося, що, скоріш за все, малися на увазі саме ті грантові видання, які існують на західні кошти, і які є вже притчею во язицех для деяких політиків та журналістів в Україні. Безумовно, навряд чи дискусія про начебто „прибутковість” вітчизняних грантових видань може вписуватися у рамки ПРОФЕСІЙНОЇ ринкової дискусії. Але от Володимир Оселедчик своєю інформацією про тільки три прибуткових телеканали, які здатен прокормити наш рекламний ринок, підтвердив, що все ж таки якось зводять кінці з кінцями (не банкрутують же!) і ті вітчизняні ЗМІ, які отримують гранти від внутрішніх політичних сил і не критикують, а хвалять Леоніда Кучму. (До речі – західні гранти, як правило, надаються громадськими організаціями. В останніх, безумовно, теж можуть бути свої політичні симпатії. Але навряд чи більш яскраво виражені, ніж симпатії внутрішніх інвесторів ЗМІ, які, до всього, спонсорують нашу пресу зовсім не так прозоро, як грантодавці зовнішні).

    Тож навіть у „гарячому” питанні, таким чином – порозумілися: поки в країні не буде розвиненого рекламного ринку та розвиненого споживчого попиту, ЗМІ приречені на політичну залежність і... неринковість механізмів існування. Що, знову ж таки, підкреслив і пан Оселедчик: „Мы должны сформулировать один простой тезис: нет в Украине СМИ, которое не находилось бы под влиянием политикума, но не власти. Я абсолютно уверен в этом, исходя из собственного опыта работы в предвыборной кампании. Кроме того, я не знаю политической силы в Украине, которая бы не применяла экономическое давление на подконтрольные им СМИ. Я заявляю это с полной ответственностью. Мы должны признать: в Украине есть сильная, временами циничная, жёсткая, очень прагматичная власть и романтичная, с определённой ориентацией на демократические ценности, но очень малоэффективная оппозиция”.

    Ну якщо стосовно того, що в Україні тисне на ЗМІ винятково якийсь загадковий «політикум», а влада «біла і пухнаста» – можна було б і засумніватися, то в усьому іншому ну з чим тут сперечатися? Інша справа – що, як абсолютно справедливо зауважив і Віктор Лєшик:”Існування медіа як бізнесу буде тоді, коли будь-який бізнес в Україні буде захищений нормальними законами. А це залежить від економічних реформ, у тому числі в наших трудових відносинах”. Дійсно, без змін в податковому законодавстві, митному, рекламному, без змін у системі ліцензування телерадіокомпаній тощо – ми не зробимо жодного кроку до ринкових механізмів функціонування медіа. Змін, які неминуче б мали наслідком і переформатування нині існуючих відносин власників та журналістів.

    Але виявилося – і ось саме тут ми й підійшли до виявленого на Медіа Клубі конфлікту інтересів та поглядів – що учасники дискусії мають, мабуть, протилежне бачення того, а чому ж досі ці зміни не відбуваються і хто, власне, їх може й повинен ініціювати. Напруга емоцій засвідчила, що кісткою в горлі топ-менеджерам та власникам наших телеканалів стоять недавні ініціативи журналістів щодо спротиву політичній цензурі, яку застосовують перш за все президентські структури та лояльний до них «політикум» разом з власниками медіа.

    Виявилося, що саме менеджери – як не дивно – політизують прагнення журналістів просто захистити своє право на професію, яке не може бути забезпечено без можливості подавати інформацію професійно та адекватно до дійсності й одержувати саме за це, а не за щось інше, пристойну платню. Як не дивно, це право журналістів на професію, яке у всьому світі лежить в основі саме РИНКОВИХ механізмів існування ЗМІ (виграє той, хто дасть інформацію раніше, найбільш адекватно, з найбільшою кількістю версій, точок зору і т.д.) – незважаючи навіть на поширену там цензуру ринку та шоуізацію новин, які, однак, мають дещо інші масштаби і аж ніяк не стосуються контролю медіа за діями влади – і викликає відразу у наших начебто Риночників, якими вважають себе керівники та власники наших телеканалів.

    Як втовкмачував присутнім Володимир Оселедчик, „в странах развитой демократии проблема (збалансованого висвітлення подій – «Телекритика») решена за счёт создания такого института, как общественные средства массовой информации, которые сбалансированно, пропорционально освещают события, предоставляя эфир разным политическим силам. Но успешны ли они? Нет. Они чудовищно скучны по сравнению с другими СМИ, они чудовищно не ярки. Если Вы посмотрите на рейтинги общественных каналов, то увидите, что они в несколько раз ниже процветающих частных каналов. У последних есть своя редакционная политика, и никто их не может заставить пропорционально освещать происходящее в стране. Они работают на то, чтобы быть интересными телезрителю, коммерчески интересными рекламодателям”.

    Якщо б не пам’ятати пана Оселедчика часів його „перестроечной юности” і першого досвіду праці в медіа за західними принципами, можна було б і насправді подумати, що Володимир не знає різниці між тією „редакційною політикою”, яка, дійсно, є в комерційних виданнях розвинутих демократичних країн (як і громадських), і яка працює на те, „чтобы быть интересным телезрителю, коммерчески интересным рекламодателям» - і тією «редакційною політикою», яку втілюють зараз у нас менеджери-«ринковики» під тиском пропрезидентського «політикуму». Як начебто не помічає і різниці між Засобами втілення цих двох дуже-дуже різних «редакційних політик».

    Втім, навіть знаючи Володимира ще за тих часів, ми розуміємо його і зараз: адже, на жаль, дійсно, так званий «ринок медіа» в Україні починається і завершується мірою ЛОЯЛЬНОСТІ конкретного ЗМІ до чинної влади та тих представників «політикуму», які в конкретний час та на конкретному місці мають на неї найбільший вплив та отримують від цього найбільші дивіденди. А можливість отримувати прибутки залежить багато в чому від задоволення потреб не широкої аудиторії, а того самого дуже вузького «політикуму», який, в свою чергу, дуже часто залежить від одного Політика.

    Віддамо належне Студії “1+1”: серед вітчизняних національних каналів там найдовше намагалися втримати, таки, БАЛАНС між розумінням сучасних українських реалій (напрочуд схожих на ту радянську епоху, на похованні котрої свого часу й робили собі імена нинішні керівники Студії), між бажанням забезпечити пристойний рівень життя собі й своїм рідним – і знанням того, як воно все МАЄ бути НАСПРАВДІ, у справжніх ринкових та демократичних реаліях.

    І саме те, як нетерпляче до іншої точки зору захищає зараз менеджмент «1+1» зовсім інші принципи і інші надбання – і є, можливо, одним з найбільш переконливих звинувачувальних актів, який колись – хоча б тільки історією – але все ж таки буде пред’явлено нинішній українській владі. Коли нецивілізовані правила гри починає сповідувати навіть такий потенційно високопрофесійний і адекватний світовим стандартам телеменеджмент – то що вже казати про інших?

    Що ж стосується змісту аргументів щодо „шкідливості” нинішніх журналістських ініціатив – то він не був ексклюзивним. Можна тільки непоінформованістю наших топ-менеджерів пояснити (чимось іншим пояснювати просто не хочеться) їхню упевненість в тому, що, начебто, це використовують молодих журналістів політики. Взагалі, коли менеджери відмовляють тим, хто працює на їхніх каналах, в елементарній здатності мати ВЛАСНУ точку зору і в здатності Професійно ставитися до своїх обов’язків журналістів – навряд чи це свідчить про професійне ставлення до своїх підлеглих, яке полягає в намаганні не тільки поважати їх, а ще й адекватно оцінювати реалії.

    Другий аргумент – мовляв, боротися за свободу слова повинні не журналісти, а політики – не витримує критики і тому, що навряд чи в демократичній країні хтось може комусь заборонити мати переконання і відстоювати їх у будь-який законний спосіб, яким і є протест проти забороненої конституційно Цензури. Як і заборонити відстоювання значущого права суспільства знати, хто і як саме виконує надані йому владні повноваження. Не витримує критики і тому, що, як вже вказувалося тут, без свободи слова професія журналіста втрачає будь-який істинний сенс, а, як відомо, спасіння утопаючих – то, перш за все, справа самих утопаючих. І, нарешті, ще й тому, що насправді у світі немає жодного політика, якому б потрібна була б свобода слова та свобода преси в їх повному обсязі, включаючи критику і його дій. (Чомусь пан Оселедчик був дуже здивованим, коли ваш автор підтвердив – на його запитання: „Будь- який політик?” – що так, це стосується і Віктора Ющенка, й інших членів „Нашої України”).

    Тож політики можуть боротися за свободу слова тільки в двох випадках: або будучи в опозиції до тоталітарної влади, яка відбирає у них право на висловлювання їхньої думки та позиції. Або відчуваючи тиск суспільної потреби – яку, власне, і мають доносити громадяни своїми активними діями до політиків.

    Це і намагаються зараз зробити українські журналісти. Бо – як влучно помітив координатор програм Незалежної Асоціації Мовників Юрій Сторожук, –невже ті шахтарі, які прийшли у Київ и оселилися на Трухановому острові – щоб захищати СВОЄ ПРАВО НА ПРОФЕСІЮ, яке включає право на пристойну платню – мали насправді дочекатися, коли б замість них зайняли намети біля Дніпра політики?! Навряд чи дочекалися б – тож не повинні і журналісти чекати, поки щось їм кинуть зверху. Досвід усіх країн свідчить про одне: тільки самі журналісти та незалежна судова гілка влади, заручаючись підтримкою суспільства, виборювали та розширювали рамки застосування права громадян на повну та об’єктивну інформацію і безперешкодне висловлювання думок. Чи ми знову будемо винаходити велосипед?

    Втім, дещо оптимістичнішою ситуація виглядає завдяки існуванню таких об’єднань, як Незалежна Асоціація Мовників та Асоціація видавців періодичної преси. В їхніх рядах – теж власники та менеджери ЗМІ. Але вони куди більш адекватно ставляться і до бажання найманих працівників, журналістів захищати свої права. І до необхідності багатьох самообмежень – як для власників, так і для журналістів – заради не тільки суспільної користі, але й ефективності власного бізнесу. Можливо, так відбувається саме тому, що саме ці асоціації об’єднують перш за все регіональні електронні та пресові видання, які працюють саме у реальних умовах, без тих преференцій та схем, які використовуються у нашому великому медіа-бізнесі.

    Тож, наприклад, Михайло Вейсберг, голова Асоціації видавців періодичної преси, зазначив, що під час останніх парламентських виборів виграли ті ЗМІ, „хто надавав слово усім політикам. Навпаки, тираж падав у тих, хто підтримував конкретну особу. Цей оптимістичний приклад, – уважає Михайло – говорить про те, що читач та аудиторія потроху починають правильно оцінювати продукт”. На думку голови Асоціації, не треба концентруватися лише на політичних ризиках. Пан Вейсберг повідомив, що такий документ, як чітко виписана Редакційна політика видання, про необхідність та зміст якого сперечалися учасники засідання Медіа Клубу, насправді вже став практикою багатьох видань – членів Асоціації. В такому документі, – розповів виступаючий, – „передбачені вимоги до підготовки матеріалів, чітко виписані заборони. Наприклад, журналіст не має права писати статтю, якщо він не узгодив цитату з коментаря чи не перевірив точне ім’я виступаючого. І це виробляє, – на думку пана Вейсберга, – певний стиль”.



    Цікаво, що майже ті ж саме думки висловив ще один учасник дискусії –

    Майкл Вільямс, заступник редактора славнозвісної британської газети Independent on Sunday. Він зазначив, що „Політичні переконання найкрупніших британських власників протягом всієї історії зводяться до неускладненого бажання зробити світ безпечним місцем для проживання багатих людей. Але такий окремий погляд окремих особистостей – тільки частина картини британського ринку медіа. Такий підхід не враховує значну традицію британських журналістів – оперувати фактами”. І найбільш парадоксальним – з точки зору „доповіді” нашого пана Оселедчика щодо начебто специфіки суспільних та комерційних видань у всьому світі, було свідчення Майкла Вільямса про те, що у Великобританії „ЗМІ, які знаходяться у приватній власності, на відміну від громадських (!) можуть дозволити собі більш вільне висвітлення подій. Журналісти Бі-Бі-Сі, наприклад, – каже пан Вільямс, – обмежені своєю редакційною політикою, вони повинні слідувати більш жорстким правилам висвітлення, „політкоректності”. Приватні ж газети, навпаки, презентують дуже великий спектр думок”. Майкл Вільямс переконаний, що „найкращим охоронцем правди є плюралістична преса. Тоді ринок ЗМІ є справді здоровим, а читачам такий підхід дає змогу самим формувати свої погляди”.

    Ось такою свою „редакційну політику” бачать представники найринковішої та найдемократичнішої системи медіа у світі. Залишається тільки сподіватись, що колись саме до такого консенсусу дійдуть й українські власники медіа, й українські журналісти, і навіть український „політикум”. Якщо останньому, зрозуміло, суспільство не залишить іншого вибору. Що є справою і сильної спільноти професійних та громадсько-небайдужих медійників.

    Наталя Лігачова, „Телекритика”
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2002.12.04 | Максим

      Re: У бідній країні не може бути вільної преси. За визначенням

      Допоки середня зарплата 40-60 долярів, про самоокупність медія як бізнесу говорити смішно. Бо медія має жити з реклами. А бідний покупець рекламодавців не цікавить. Або коштує дешево.

      Чи багато ви бачите реклами в ЗН або в Телеграфі або в 2000? Навітьу Фактах чи ще де-небудь.

      Але проблема в тому, що коли медіа-бізнес стане прибутковим, то наступит інший диктат. Власника. Бо відбудеться монополізація. Як на заході. Де власники медіа є плоть від плоті - естеблішмент. І, якщо Ви вірите, що там є "свобода слова", то ви дуже наївні. Ніякому Ле Пену ніхто вільно виступати у телешоу і в новинах ніде не дасть. А всі інші політики "прогнозовані" - на гачку - обслуга естеблішменту/великого капіталу. В цьому і є суть "свободи слова" у "демократичному суспільстві"

      Більше того, саме відсутність реальної свободи слова і робить ті країни сильними. Бо, направду, все вирішують не демократія чи вільний ринок. Усе вирішують кадри - конкретні люди, які керують конкретними державами. Як правило, залишаючись за лаштунками - виборів, парламентів і президентів - для публіки.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2002.12.04 | Serhiy Hrysch

        Залиште цей міф собі, Маскіме, :)

        Причина "60 баксів на місяць" - злочинні угрупування, які хочуть (!) контролювати поведінку людей. Не ставтесь до сьогднішнього становища, як до нормального, і вам повезе. В Америці ми маємо вільну пресу не тому, що багато заробляємо, а багто заробляємо, тому що маємо вільну пресу.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2002.12.04 | Максим

          Re: Це швидше нагадує заклинання, ніж арґумент

          Де Ви бачили свободу слова у США? Не смішіть мене. Ми мали свободу слова у 1991-1993 р.р. Реальну. Таку, про яку Вам і не снилося. Чому ж ми не стали багатими?

          І що це за віра ad absurdum, що "свобода слова" тобто балаканина (хай і найвільніша) може забезпечити економічне процвітання? Де тут ratio? Чи Ви думаєте, що в Україні люди не знають яка тут влада? Чи Ви думаєте, що в Україні люди не знають гасла опозиції "Кучму геть" або місць проведення заходів? Чому ж тоді вони не приходять на ті заходи? Ви задумувалися над цим?

          За комуністів несвобода слова була ще більшою, але люди на мітинги йшли. Інформація поширювалася з вуст в вуста і не треба було нікого аж надто запрошувати.

          Було б надто просто, якби "свобода слова" забезпечувала процвітання. Уже давно весь світ був би багатим. Нажаль в економіці грають трохи інші правила і ВСІ бути багатими не можуть. Хтось має заробляти 60 баксів на місяць, щоб хтось на багато тупіший десь отримував 5000.
          Дивно, що Ви цього не розумієте.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2002.12.05 | Адвокат ...

            Re: Це швидше нагадує заклинання, ніж арґумент

            Максим пише:
            > Де Ви бачили свободу слова у США? Не смішіть мене. Ми мали свободу слова у 1991-1993 р.р. Реальну. Таку, про яку Вам і не снилося. Чому ж ми не стали багатими?

            То, Ви, пане, що сь трішки підзабули. ;): Свобода слова у 1991-1993 р.р. не в останню чергу спричинила "мільйонні" доходи українського люду у 1994-1996 р.р.


            > І що це за віра ad absurdum, що "свобода слова" тобто балаканина (хай і найвільніша) може забезпечити економічне процвітання? Де тут ratio? Чи Ви думаєте, що в Україні люди не знають яка тут влада? Чи Ви думаєте, що в Україні люди не знають гасла опозиції "Кучму геть" або місць проведення заходів? Чому ж тоді вони не приходять на ті заходи? Ви задумувалися над цим?

            Свобода слова,-- то є вільний обмін інформацією. Вільний, як у сенсі її збирання, накопичення та розповсюдження, так і в сенсі її використання. І головним є, саме,-- використання. Ви маєте рацію: український публікум є обізнаний із гаслами опозиції, пасивно їх підтримує. Однак, вперто обходить усілякі можливісті активного спротиву. Через страх отримати "великі неприємності". Уникаючи у такий спосіб "неприємностей", публікум йде далі,-- відмовляє си від будь яких можливостей висловлення своєї незгоди із діями влади. Бо страх си залишити на одинці із оскаженіілою владою за умов майже ґарантованого мовчання як решти публікуму, так і ЗМІ,-- є дуже сильним.


            > За комуністів несвобода слова була ще більшою, але люди на мітинги йшли. Інформація поширювалася з вуст в вуста і не треба було нікого аж надто запрошувати.

            Знов таки, маю вказати Вам на кепську Вашу пам'ять. :(: Ходити стали, лише, як зрозуміли, що за оті ходіння їм ніц поганого не буде. А до тих пір,-- читали ґазету "Правда", дивили сь "Врємя" й передавали "із уст в уста" анекдоти про Брєжнєва, або Чєрнєнко.


            > Було б надто просто, якби "свобода слова" забезпечувала процвітання. Уже давно весь світ був би багатим. Нажаль в економіці грають трохи інші правила і ВСІ бути багатими не можуть. Хтось має заробляти 60 баксів на місяць, щоб хтось на багато тупіший десь отримував 5000.

            Свобода слова не є взмозі "забезпечити процвітання". Але вона взмозі його уможливити значно ліпше та надійніше, аніж не свобода. Ви праві: усі багатими бути не можуть. Однак, Ви не праві у тім, що багаті є тупішими, за не багатих. Ваша похибка,-- результат не виправданої трансляції законів бандюківського комуно- капіталізму, що си утвердив в Україні на увесь цивілізований світ. ;):

            > Дивно, що Ви цього не розумієте.

            От і я про те: "нє надо так оґульно обобщать". :(:
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2002.12.05 | Максим

              Re: "Можливо" - єдине слово

              Єдине слово, яке варто було втавити пред "тупіші" у моєму попередньому постингу. Визнаю
              Усе інше варто залишити без змін.
              Проблема України не у відсутності свободи слова. Проблема України - в опозиції. І проблема опозиції - не на зовні, а в ній самій. Опозиція фатально не справляється зі своїми задачами. Усе інше - виправдання, фетиш. Як, наприклад, "свобода слова". Ложная цель, обрана замість того, щоб розібратися у собі і робити те, що треба. А не те, що найлегше
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2002.12.05 | Адвокат ...

                Азадачілі Ви мєня, батєнька...

                Максим пише:
                > Єдине слово, яке варто було втавити пред "тупіші" у моєму попередньому постингу. Визнаю
                > Усе інше варто залишити без змін.

                Шкода. :(:


                > Проблема України не у відсутності свободи слова. Проблема України - в опозиції. І проблема опозиції - не на зовні, а в ній самій. Опозиція фатально не справляється зі своїми задачами. Усе інше - виправдання, фетиш. Як, наприклад, "свобода слова". Ложная цель, обрана замість того, щоб розібратися у собі і робити те, що треба. А не те, що найлегше

                Бо я вважав, ще коли опозиції не було і у прожектах, що проблєма України,-- то Ку-чмо та його бандюківська комуно- оліґархічна система державного управління. Я й досі се тримаю тієї ж думки.

                Отже,-- Subj!
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2002.12.05 | Максим

                  Re: Про владу говорити - безсенсово (+)

                  Влада - це проблема. Проблема, яку і треба вирішити. проблема, яку і має вирішувати опозиція. Але зі своєю задачею - НЕ СПРАВЛЯЄТЬЯ. І винна тут не проблема (тобто ВЛАДА), як Об'єкт дії, а Опзиція, як Агент дії.
                  Хто хоче - шукає спосіб, хто не хоче (не може), знаходить виправдання. Свобода слова - це і є виправдання. Одне з багатьох виправдань опозиції. Для себе
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2002.12.05 | Адвокат ...

                    А Ви, таки,-- зконцентруйте се!

                    Максим пише:
                    > Влада - це проблема. Проблема, яку і треба вирішити. проблема, яку і має вирішувати опозиція. Але зі своєю задачею - НЕ СПРАВЛЯЄТЬЯ. І винна тут не проблема (тобто ВЛАДА), як Об'єкт дії, а Опзиція, як Агент дії.

                    Та й скажіть: що ж вона є об'єкт, чи аґент, чи ще що сь?


                    > Хто хоче - шукає спосіб, хто не хоче (не може), знаходить виправдання. Свобода слова - це і є виправдання. Одне з багатьох виправдань опозиції. Для себе

                    А пам'ять у Вас,-- не кепська! Перепрошую. ;):
                    Років 20-30 тому тими ж словами комуняцькі парторґи з комсорґами "благословляли інженерів на доблесну працю на ланах та будівельних майданчиках".
          • 2002.12.05 | Serhiy Hrysch

            Ви ніколи не були вільні. Ваш час минув.

            Максим пише:
            > Де Ви бачили свободу слова у США? Не смішіть мене. Ми мали свободу слова у 1991-1993 р.р. Реальну. Таку, про яку Вам і не снилося. Чому ж ми не стали багатими?

            *** Ніфіга ви не мали. То була мішанина, запроваджена комуністами. "населення" ніколи не обирало патріотичних демократів, як в Польщі, Чехії. Українці не вибрали навіть Чорновола.


            > І що це за віра ad absurdum, що "свобода слова" тобто балаканина (хай і найвільніша) може забезпечити економічне процвітання? Де тут ratio?

            *** Я не політолог і не соціолог (як і ви). Як фінансист, моє переконання що свобода слова приносить благополуччя, іде від Напів-Сильної Форми Гіпотези Ефективного Ринку (semi-strong EMH). Можна почитати тут http://www.ualr.edu/~lcholland/fin7310/f7310emh.html .

            *** Коротко, чим більше інформації, тим менше ризики. Чим менше інформації, тим більше ризики. Чим більше ризики, тим менше благополуччя. Олігархи -- це не тільки чуваки, що використовують внутрішню/інсайдерську інформацію, а й основані на системі общака, системі кримінального світу. Кучмісти приностять "прекрасне кримінальне" в наше життя.


            > За комуністів несвобода слова була ще більшою, але люди на мітинги йшли. Інформація поширювалася з вуст в вуста і не треба було нікого аж надто запрошувати.

            *** Мітинги - це не свобода інформації -- вираження якоїсь опінії.


            > Було б надто просто, якби "свобода слова" забезпечувала процвітання.

            *** Якщо будувати життя через жопу ("складно"), то погоджуюсь.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2002.12.05 | Максим

              Re: За посилання - дякую (+)

              Давайте переведемо розмову у конструктивне русло.
              Основна проблема опозиції, на мою думку, в тому, що вона не має конструктивної програми конкретних дій - у разі її приходу до влади.
              Я маю на увазі те, що сьогодні люди живуть, на загал, бідно. Мільйони батрачать по світам, країна завалена імпортом і контрабандою, виробноцтво стоїть дубом. Але опозиція не каже - як саме і коли вона змінить ситуацію в економіці.
              Наприклад сьогодні учитель отримує 40-60 доларів. І, якби опозиція сказала ( і показала на пальцях як саме вона це зможе зробити), що у разі її приходу до влади молодий учитель буде отримувати 200 дол, то завтра до акцій опозиції приєднаються і вчителі і студенти.
              Якщо так само вона покаже краще майбутнє медицини, то завтра за нею підуть усі.
              Але саме цього опозиція і не показує. Навпаки. Майбутнє України - економічне - у її баченні - тьмяне. Приблизно таке: замість 60 дол. ви будете отримувати 65. Від цього стає нудно. Усі починають розуміти, що по суті, в головному - між Владою та Опозицією - НЕМАЄ НІЯКОЇ РІЗНИЦІ. Бо яка різниця за якої саме влади - бідувати?
              І тут ми виходимо на важливу тему, стосовно якої мене цікавить Ваша думка як фінансиста. Дивіться
              До 70-х років панівною економічною теорією і практикою на Заході було Кейнсіанство. Яке, зокрема, передбачало значну участь Держави в управлінні економічними процесами. З 80- х років панівним став Монетаризм. Його нав'язують і Україні. Руками МВФ, світового банку і прочая.
              З іншого боку нам кажуть, що Україна має пройти етапи будівництва ринкової економіки. От, мовляв, ми завершуємо етап "первинного накопичення капіталу". Моє питання
              Чи не логічно у цій ситуації відкинути монетаристські схеми і повторити шлях заходу, тобто застосувати схеми - Кейнсіанські, які й забезпечили потугу капіталізму?
              Чи не є нав'язування нам - вигідних для Заходу - монетаристських схем свідомим ударом по економіці України., яка просто нездатна перескочити зоднієї сходинки на неприйнятну для неї висоту, а тому і падає у провалля?
              Так от відмова від Монетаризму і мала б стати - основої економічної програми опозиції. Але це викликало б незадоволення Західних патронів (крім усього іншого). Виходить, що опозиція зраджує свій народ на догоду невідомо кому. Не продукує захоплюючих ідей, не показує народу - кращої, захоплюючої перспективи, а тому і програє. Два роки поспіль повторюючи одне і те ж саме - Кучму геть. Яке вже всім набридло. ІМХО
              Скажіть свою думку про Кейнсіанство. Прошу
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2002.12.05 | Serhiy Hrysch

                Немає ні "монетаризму", ні "кейнсіанства".

                Як чувак, який немало прожив на заході: немає такої фігні на заході -- ні монетаризму, ні кейнсіанства. Є нормальне життя. Якщо ти хочеш працювати (а 96% хочуть або потребують), то зможеш на 80% впевненості заробити тисячі -- і на дім, і на пенсію, і на туризм, і на церкву.

                Як на мене, у європейців життя більш недорозвинене у порівнянні з Америкою. Об"єктивні причини - в Америці більше ресурсів. Суб"єктивні -- пережитки націонал-соціалізму у повсякденному житті.

                Я знаю ціну свободи -- моя зарплата зашкалює за 40 тисяч на рік, і я впевнений у майбутньому, як Бог дасть. Чого і вам бажаю.

                Хто може поручитися за свого сусіда? На скільки він буде працювати? На 1000? На 1,000,000? Я не можу поручитися за свою сестру -- вона вільна обирати свій шлях сама.

                Є нормальне життя. При кучмізмі воно НЕМОЖЛИВЕ. Я вам напишу програму і піду в кучмістській уряд або поліцію красти -- і шо вам?

                Писати, що "ви будете мати 10,000 грв на місяць" - не всі повірять, до того ж ні Юля, ні Ющ, ні Мороз це не забесзпечать бо вони не боги.

                Те, що "безкоштовна медицина", яка прописана в Конституції нереальна -- це ясно як яксний день. Її не буде ніколи, як немає зараз. Але зараз навіть не має сенсу це обговорювати, бо привладі бандити.

                "Безкоштовна освіта"? Зараз вже є система ліцеїв і гімназій і шкіл, коли є 10% які отримують кращу освіту за гроші ВСІХ, і є 90%, які отримують ніяку освіту, яка не годиться для навчання навіть у старовинних, недорозвинених універах. Це все обіцянки, які не будуть реалізовані, або хтось когось обкраде. Тому *нормальне життя* краще "кейнсіанства" чи "соціалізму". За все треба платити, в міру.


                Але це відступ. Краще приєднуйтесь до опозиції чи громадянського спротиву.
      • 2002.12.05 | Andrij

        Re: Просто незрозуміло, як люди пишуть подібну дурню

        живучи майже в центрі Європи з цілою купою бідних країн з вільною пресою. Ті країни останній раз бачили цензуру дещо схожу на теперішню українську хіба що за часів совєцької окупації.
  • 2002.12.05 | Спостерігач

    RЖурналисты способны навязать власти свою игру

    Журналисты способны навязать власти свою игру



    Таков главный промежуточный итог парламентских слушаний по цензуре

    Об итогах вчерашних дебатов по цензуре можно будет говорить после выноса в ВР на голосование проекта Постановления по парламентским слушаниям и проекта Закона Украины « Про внесення змін до деяких Законів України за результатами парламентських слухань „Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова і цензура в Україні”.

    На сегодня же главными итогами считаю, во-первых, то, что журналистам удалось - используя консолидированное давление на власть и противоречия среди самого политикума - сделать проблему цензуры общественно-значимой. Проблему недонесения до общества правдивой информации - политической. До этого цензура была как-бы проблемой самих журналистов. Тем более, что и некоторые политики, и чиновники из президентской администрации прикладывают массу усилий для того, чтобы представить проблемы свободы слова – являющиеся фундаментальными для всех демократий - исключительно журналистско-внутрикорпоративными.

    Во-вторых, журналисты вынудили представителей парламентского большинства и исполнительной власти системно защищаться. И при этом увидели, что их технологии – а они, безусловно, защищались технологично – могут не срабатывать. Во всяком случае, не срабатывать до конца. Ибо если, по моему мнению, „войну” на ТВ после парламентских слушаний власть выиграла со счетом 2:1, то вот в парламенте она проиграла. И отрадно то, что проиграла не только потому, что, по сути, в ее стане нет харизматичных личностей - кроме Дмитрия Табачника – способных толково и грамотно защищать власть в вопросах свободы прессы. Но и потому, что стало публично-очевидным: когда идет прямая, неманипулятивная, дискуссия, дискуссия аргументов, сопоставление фактов - власть, отрицающая наличие цензуры и свое давление на СМИ - НЕ УБЕДИТЕЛЬНА. Побеждать она может только там, где использует сугубо человеческий фактор(скажем, разное умение людей молниеносно реагировать на провокации в прямом эфире) и технологии – в том числе телевизионные, что и сделал вчера штатный „боец” Дмитрий Киселев (ICTV) в диалоге с Андреем Шевченко. Уж Дмитрий Киселев-то сам прекрасно знает, какие темы у нас на ТВ запрещены и какие нюансы и акценты навязываются в темах других. Но почему-то делал вид, что впервые об этом слышит. Хотя в разговоре журналиста с журналистом это не выглядело естественной и оправданной провокацией.

    В-третьих, журналистам удалось вырвать признание представителями исполнительной власти того, что в медийное законодательство необходимо вносить изменения, касающиеся определения понятия „редакционная политика”, обязательности заключения собственниками контрактов с журналистами, и т.д. Да, при этом законодательная тема стала в устах власти и предметом спекуляций, и способом затягивания решения проблем – ведь, с одной стороны, откуда-то возник тезис о том, что якобы Томенко, руководитель профильного парламентского Комитета, против законодательных реформ (на самом деле именно Комитет внес проект Закона по поправкам к существующим законам по итогам слушаний). Во-вторых, создание очередной рабочей группы, предложенной Табачником – это очевидное желание спустить дело на тормоза, тем более, мы все прекрасно знаем, какие составы этих групп формирует наша власть! Тем не менее, сам ввод в общественную дискуссию этих тем – уже важен. Чем более открытыми будут проблемы со свободой слова для общественного обсуждения – тем скорее журналисты смогут рассчитывать на поддержку обществом своего стремления работать профессионально и честно, отстаивая это право любыми законными методами.

    В четвертых, в выступлении Романа Скрыпина прозвучали важные слова об ответственности и самих журналистов за нынешнюю ситуацию в СМИ. Признавая, что мы и сейчас продолжаем - прежде всего, своим конформизмом – способствовать ползучему ужесточению цензуры в наших медиа – мы уже делаем шаг к „сдвигу в сознании”, который способен в дальнейшем привести и к желанию что-то изменить в жизни.

    В- пятых, случилась еще одна важная вещь. Вчера на слушаниях присутствовала масса представителей международной общественности и дипломатических миссий. Являясь, таким образом, непосредственными очевидцами событий, они потом смогли ВООЧИЮ убедиться в наличии ЦЕНЗУРЫ на украинском ТВ, просмотрев прайм-таймовские телепрограммы (ночной эфир, как всегда, разительно отличался в лучшую сторону). И смогли прочувствовать и технологии, и способы, и – ЦИНИЗМ в их применении.

    В общем-то, полезным для журналистов является и то, что мы увидели линию обороны, которую выставляет власть, в сконцентрированном виде, прощупали нюансы этой линии обороны. Это и демагогия по поводу отсутствия цензуры де-юре. (Для справки: в Советском Союзе де-юре тоже не было цензуры. Ее осуществляло – в граничных случаях - “Главное управление по делам литературы и печати». Хотя на 99% все происходило – как и сейчас – на уровне все тех же РЕДАКТОРСКИХ правок и самоцензуры).

    Это и не новый, но еще раз использованный перевод стрелок на существование определенного конфликта между собственниками медиа и творческими работниками. И отрицание давления на СМИ любой формы собственности госвласти, в том числе – на собственников, топ-менеджеров и журналистов. Кстати, весьма показательным было отсутствие в репортажах с парламентских слушаний практически всех телеканалов слова «темник»(!), которое уже стало символом вмешательства власти является

    Это и раскручивание старых песен об использовании журналистов политиками, «грантоедами» – с привосокуплением сюда же темы о журналистском профсоюзе, который создается на гранты. При этом, разумеется, никого не интересует реальное положение дел - не ради ж оптимизации процесса журналистской солидарности производятся все телодвижения!

    Можно быть уверенными, что борьба с журналистской попыткой противостояния тотальной «зачистке» информационного пространства, на которую нынешним режимом брошены огромные силы, будет все более ожесточенной и технологичной. Единственный способ противостояния этому - солидарность и открытость, публичность, введение общества в контекст проблематики свободы слова и цензуры. Парламентские слушания стали одним из шагов в этом направлении – не сулящем скорых перемен, однако не имеющем альтернативы.

    Наталья Лигачева, «Телекритика»


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".