12/10/2002 | Майдан-ІНФОРМ

Народними депутатами зареєстрований проект постанови ВР "Про заслуховування інформації щодо порушення народним депутатом України С.Ківаловим Законів України “Про статус народного депутата України” та “Про Вищу раду юстиції”.

Як йдеться у пояснювальній записці до цього проекту,в зв’язку з тим, що С.Ківалов, обраний народним депутатом України, згідно статті 78 Конституції України він повинен здійснювати свої повноваження лише на постійній основі.
Стаття 3 Закону України “Про статус народного депутата України” не дозволяє сумісництво на державній службі. Незважаючи на це, С. Ківалов займає посаду Голови Вищої ради юстиції, чим порушує статтю 19 Закону України “Про Вищу раду юстиції”, яка передбачає, що Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції працюють на постійній основі.
Вища рада юстиції згідно ст. 131 Конституції України є конституційним органом з надзвичайно важливими повноваженнями, які стосуються формування судочинства (внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів...)
Таким чином народний депутат України С.Ківалов порушує ст. 78 Конституції України, ст. 3 Закону України “Про статус народного депутата України” та ст. 19 Закону України “Про Вищу раду юстиції”.

В зв"язку з цим повернемось ще раз до засідання ВРЮ, яке відбулося 29 листопада 2002 року, де Ківалов залишився в "кріслі" голови Вищої Ради Юстиції (дивіться подробиці в інтерв"ю Миколи Мельника в "ДТ", "Закон як дишло"):

http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_mai&key=1039287404&first=1039513656&last=1038582823

Ми запитали Віктора Шишкіна і попросили його коротко прокоментувати правові аспекти цієї події. У нас було два головних питання:

1. Чи є законним рішення ВРЮ про збереження за Ківаловим посади голови ВРЮ

2.У випадку, якщо голова ВРЮ виконує свої функції з порушенням закону, чи будуть тоді взагалі законними рішення ВРЮ за його підписом.


Віктор Шишкін:

" У відповідь на перше питання можу сказати, що вважаю таке рішення незаконним. Перш за все хочу сказати що не слід спекулювати рішенням судді Апеляційного суду Гончара В.П, від 18 жовтня 2002 року, яким відмовлено в подання голови ВР України В. Литвина про позбавлення С. Ківалова повноважень народного депутата, у зв"язку з порушеннями вимог щодо несумісності. Ківалов демонструє це рішення і стверджує, що воно дає йому "індульгенцію" і дозволяє суміщувати посади нардепа і голови ВРЮ. Насправді це рішення стосується зовсім інших правовідносин та іншого предмету. В.Литвин в своїй заяві до суду ставив питання про позбавлення Ківалова мандата народного депутата в зв"язку з тим, що він обіймає посаду голови ВРЮ на "постійній основі". Нагадаю, що депутату заборонено займатись сумісництвом за двома напрямками - підприємницька діяльність та здійснення іншої роботи в будь-якому органі чи установі на постійній основі. Проблема саме в тому, що Ківалов виконує функцію голови ВРЮ не на постійній основі, у чому ми його і звинувачуємо. Тобто, вказане судове рішення за таких обставин є вірним, тому що судові об"єктивно не було доведено що Ківалов порушує положення пов"язані з забороною певної діяльності для депутата: він не є підприємцем і він не працює поза ВР на постійній основі. Тому суддя обгрунтовано відмовив Литвину в його заяві. Але головна проблема в наступному:
Ківалов порушує вимоги закону про ВРЮ (ст. 19), в якій недвозначно вказано, що голова, заступник голови та секретарі секцій ВРЮ працюють на постійній основі. Інше цей закон не передбачає. Тому у нас немає претензій до депутата Ківалова - це проблеми ВР, в нас є
претензії до члена ВРЮ Ківалова як порушника вказаної норми Закону про ВРЮ а також як порушника вказівок Конституційного Суду України, який неодноразово висловлював свою думку про те, що якщо законами України для особи передбачено виконання роботи лише на постійній основі, то ця особа повинна займати посаду лише в одному із органів, де така умова передбачена законодавством, і забороняє поєднувати виконання такої роботи в іншому органі, незалежно від того, яким чином ця робота здійснюється (на постійній основі чи на громадських засадах) .
(Див. рішення КС №6 від 1998 р, №7 від 1999, №16 від 2001, №14 від 2002). Тобто, якщо Ківалов здійснює на постійній основі функції народного депутата, то йому заборонено виконувати функції голови ВРЮ на будь якій основі, тому що їх виконання передбачає роботу голови ВРЮ на постійній основі. Крім цього, Ківалов є порушником вимог статті 19 Конституції України, яка вказує, що посадові особи органів державної влади зобов"язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, а якраз законом про ВРЮ і передбачено спосіб роботи для голови ВРЮ - на постійній основі. Невиконання вказаних приписів є прямим порушенням норм Конституції. Дехто з наших опонентів намагався доводити, що народний депутат - це не посада, а мабуть, так би мовити, стан душі. Але я нагадаю текст ст.79 Конституції України, де вказано що перед вступом на посаду народного депутата України ним складається присяга.
Є спроба вдатись до ще одного правового виверту (точніше, її можна назвати "закосом під дурника" ) - те, що ВРЮ - це не державний, а громадський орган, тому що "більшість його членів працюють не на постійній основі", та вони начебто " не приймають остаточних рішень". Цих фарисеїв від права можна запитати, чи читали вони Конституцію взагалі, а якщо намагалися її читати, то чи дочитали вони до статті 131, в якій викладені повноваження і порядок організації цього конституційного органу (який є фактично “судом над суддями”).

На друге питання можна відповісти так:
Якщо керівник певного органу з порушенням закону займає посаду, то всі його підписи під документами від імені цього органу є сумнівними (неправовими), тобто будь-яке рішення ВРЮ, підписане незаконним головою, вже зазадалегіть є незаконними. Я б порадив всім суддям, щодо яких було внесено подання про їх звільнення з посади суддів (обгрунтовані чи не обгрунтовані за суттю), звернутися до суду з оскарженням подібних рішень. У таких суддів є шанс утриматись на посаді, тому що є серйозна підстава визнати рішення про подання щодо їх звільнення незаконними."


Отже, зрозумівши з відповідей В.Шишкіна ситуацію з Ківаловим, спробуємо тепер пояснити, чому це він "кігтями та зубами" тримається за посаду голови ВРЮ, виявляючи цим диво нечуваного альтруїзму та погоджуючись ( проте незаконно ) працювати на "громадських засадах". Насправді значення цього органу, який аж ніяк не є "громадською установою", для судової системи є величезним. Якщо уважно придивитися, то легко можна побачити, що, контролюючи ВРЮ, ви фактично повністю контролюєте кадрову політику в судах, а завдяки кадрам, які, як відомо, «рєшают усьо», ви керуєте системою судоустрою. Адже саме ВРЮ вносить подання Президенту про призначення суддів на перший п"ятирічний термін. Це означає, що тут, безперечно, присутній і такий тонкий момент, як торгівля суддівськими посадами (про таку практику, наприклад, ще в січні 2001 року говорив суддя Верховного Суду України Ю.М. Кармазін)
З того часу комерціалізація ще більш зросла, і зараз можна оцінити об»єм цього своєрідного "ринку посад в 3-5 млн. доларів США на рік (від «мішка дерті» за призначення в якійсь сільський суд до десятків тисяч доларів за посаду, наприклад, в Печерському райсуді м.Києва, не кажучи вже про позахмарну вартість посад голів апеляційних судів).
Ще більш цікавим стає наше міні-дослідження, коли ми з подивом побачимо, що фактично монопольний контроль над ВРЮ (та відповідно, над суддівськими кадрами та т.і. ) зараз тримає СДПУ(о).
Голова ВРЮ С. Ківалов, члени ВРЮ Медведчук та Євдокімов є одночасно членами СДПУ(о), відомо також, що Піскун, Ізовітова, Варфоломеєва, та Маляренко також мають «шоколадні» стосунки з цією політичною силою.
Таким чином можна стверджувати що СДПУ(0) отримало контроль над кадровими призначеннями в суддівському корпусі, і звичайно ж не збираються цей контроль втрачати, що і демонструє історія з Ківаловим, якому, як тому Мільчишу-Кібальчишу тільки б "день простояти та ніч протриматися".

Незрозумілу на перший погляд пасивність представників інших політичних сил, як опозиційних та пропрезидентських, які дозволяють існування такої критичної для розподілу центрів впливу монополії СДПУ(0) на судову систему, можна пояснити відсутністю стратегічного бачення цих сил відносно цього питання, нерозуміння того, наскільки важливим є контроль над нашою залежною судовою системою. Ми вважаємо, що активність з"явиться коли суди "випадково" почнуть виносити рішення виключно на користь представників СДПУ(0), але тоді вже виправити ситуацію буде набагато важче.