Для дискусії. В. Чемерис "Нова революція"
12/13/2002 | Майдан-Інформ
Другій річниці “України без Кучми”
НОВА РЕВОЛЮЦІЯ
Україна не повстала.
З обранням Януковича на прем’єрство та поїздкою Кучми до Праги та Риму режим стабілізував своє внутрішнє та зовнішнє становище .
Проте все це не дає нам підстав відмовитись від своїх слів: “Революція триває”.
Спалахнувши наприкінці 2000-го на Майдані Незалежності, Революція тепер триває вже не на вулицях, а в головах і душах людей.
Сьогодні Україна і ми зовсім інші, ніж два роки тому.
СМЕРТЬ МАЛЕНЬКОГО ЧОЛОВІЧКА
Той, хто пам’ятає ситуацію дворічної давнини, має пам’ятати теперішніх лідерів політичної опозиції, які на урядових постах виконували “програму реформ президента” або теперішніх адептів свободи слова, які виконували приписи усних або письмових “темників”. Зрештою, той, хто пам’ятає, що практично єдиною формою вільнодумства у 2000-му було дисиденство добре відомого радянського зразку, знає, що Україна змінилась.
Передусім зміни торкнулися ставлення людей до влади як такої та до персоналій у владі.
Обравши черговий раз у листопаді 99-го Кучму президентом, сьогодні українці не сприймають його як політичного лідера нації. Навіть попри те, що він сконцентрував у своїх руках контроль майже за всіма владними інституціями.
Внутрішньо Україна вже без Кучми. Маленький чоловічок, який звався Кучма і жив всередині мало не кожного українця, примушуючи діяти за встановленими ним правилами, помер 15-го грудня 2000-го.
Підтримавши на квітневому референдумі 2000-го ідею передачі максимуму владних повноважень президентові, більшість українців сьогодні не сприймають ідею “сильної руки”, віддаючи перевагу, за свідченням соціологів, ідеї парламентської республіки. “Україна без Кучми” створила прецедент боротьби з режимом і під час парламентських виборів 2000-го українці провалили пропрезидентські партії. Одну з головних вимог “України без Кучми” – зміну політичної системи – змушений був підтримати і сам Кучма.
Сьогодні журналісти готові страйкувати, захищаючи свободу слова, тоді як впродовж попередніх років правління Кучми, коли можливостей для вільного висловлення думки було значно менше, протестували одиниці. Це вже – ознака європейськості. Це вже схоже на Прагу, де у січні 2001-го на вулиці вийшло 100 тисяч протестувати не проти цензури навіть, а лише проти загрози цензури.
“Україна без Кучми” розбудила Україну і створила умови, в яких стало можливим продовження боротьби, зокрема, “Повстань, Україно!”.
“Україна без Кучми” досягла більшого, ніж відставки Деркача і Кравченка та, навіть, більшого, ніж поховання ідеї “імплементації” результатів референдуму. Вона досягла змін всередині людей. Змін, які рано чи пізно виявлять себе у соціальному житті.
Кучму переможено, хоч він і має два роки політичного часу (максимум). Проте залишається питання важливіше, ніж дата відставки Кучми: чи відновиться після Кучми Система кучмізму з іншими вже персоналіями?
“КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ” ТА “УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ”
Було б несправедливо стверджувати, що “Україна без Кучми” стала безпосередньою причиною цих змін. Ці зміни, як і самі масові протести були соціально обумовлені.
До 2000-го року суспільні протиріччя в Україні розвинулися настільки, що вимагали свого вирішення. Ми вже говорили про це (“Революція 2000-го року”, (“День”, 11.03.00)). Через те, що розв’язати їх парламентським шляхом (в умовах, коли всі владні механізми зосереджено в руках адміністрації президента) було неможливо, спалах протестів був неминучим.
Низка соціальних груп українського суспільства, представники більшості населення - наймані робітники і середні та дрібні підприємці, селяни та інтелігенція – не можуть реалізувати свої економічні інтереси, хоч є основними продуктивними групами. У 2000-му вони виявились готовими до того, щоб змінити Систему відносин, за якої суспільний продукт перерозподіляється на користь олігархії та вищої бюрократії. Вони, напевне, не усвідомлювали ситуацію саме в таких термінах. Проте вони чудово розуміли, що існуючий соціальний порядок тримається за допомогою “сильного президентства”.
Саме цей факт, а не “касетний скандал”, став причиною протестів, зокрема, УБК. Наприкінці 2000-го ситуація в Україні була такою, що для соціального вибуху потрібен був лиш “сірник”. Таким “сірником”, приводом, але аж ніяк не причиною, став “касетний скандал”. І якби його не було, приводом для виступів стали б інші події. Тим паче, що таких подій, на жаль, включно із вбивствами журналістів, у нас не бракує.
Ні до, ні після 2000-го вбивства журналістів не викликали такої бурхливої реакції суспільства. Що свідчить лиш про те, що причини вибуху значно глибші. І що уявний зловмисник, який за версією української влади хотів за допомогою викрадення журналіста спровокувати усунення Кучми, просто прорахувався б, якби для заворушень не було б інших причин. Що самі ці вбивства – теж породження Системи. І що викриттям замовників і виконавців вбивств Гонгадзе, Александрова та інших самі ці вбивства не зупиниш. Як не зупиниш потік української робочої сили до Португалії, Греції або Чехії. Як не допоможеш бабусям з прикиївських сіл, які продають біля метро в’язки укропу за 50 коп. Як не додаси ліків поліклінікам на Сумщині.
Тоді, у грудні 2000-го, багато українців зрозуміло: для того, щоб досягти свободи слова, гарантій соціальних і політичних прав, мало повалити режим Кучми, мало замінити його самого на іншого, нехай і кращого претендента. Необхідно змінити Систему соціальних, економічних та політичних відносин.
Не варто дивуватись, що представники президентської влади не хочуть розуміти соціальних причин протестів і у переддень другої річниці УБК вкотре говорять про інспірацію заворушень іззовні. Просто їх функціональні обов’язки полягають у тому, щоб залишити непорушним усталений лад. А для цього ліпше не згадувати про соціальні проблеми, а акцентувати увагу саме на “касетному скандалі” з його детективними ремінісценціями. Цю функцію, зокрема, виконував і відомий фільм “PR”.
Виступ зими 2000-01, виступ, який мав громадянський характер, оскільки не був організований і очолений політичними партіями, став другим після студентського голодування 90-го прецедентом революційної боротьби проти Системи. Він мав багато наслідків, про які ми говорили раніше, проте він не досяг своєї безпосередньої мети – зміни Системи.
Переконаний, що умови для перемоги демократичної Революції в Україні 2001-го року були. Але справжня Революція – радикальна і незворотня зміна Системи, зміна під диктовку людей, сповнених революційною пасіонарністю, “ідеалістів з Майдану”, не була у планах більшості політичних лідерів, зокрема, й особистих противників Кучми.
Так чи інакше, соціальні причини, які породили УБК, продовжували діяти і після завершення масових маніфестацій. Наслідком цього стало те, що у березні 2002-го соціальні групи – “аутсайдери” цієї Системи – отримали своє парламентське представництво. Ситуація змінилась і тепер навіть представники пропрезидентських партій, виходячи з позицій власних інтересів, говорять про системну політичну трансформацію.
Соціальні протиріччя, які породили УБК, але не знайшли свого розв’язку в перебігу масових виступів, стали рушієм повільної зміни Системи. Зміни, яка йде на наших очах. Але зміни повільної, поступової, а відтак такої, яку завжди можна повернути назад. І такої, яка йде під контролем влади і кабінетних політиків.
ПІДРАХУНКИ ВОСЕНИ
Той факт, що акція “Повстань, Україно!” не досягла рівня “України без Кучми” ні за масштабами, ні за своїми результатами, зовсім не свідчить про те, що перспектив демократичних змін вже немає. Не свідчить, тому що внутрішні, соціальні причини, які викликали “Україну без Кучми”, діють і досі. І так чи інакше проблеми, породжені цими причинами, мусять знайти своє вирішення.
Ми вже говорили про те, що Революція – це процес зміни Системи. Процес об’єктивний. Його не можна відмінити, якщо соціальні протиріччя вже визріли. Але його й не можна призначити на вимогу політичних лідерів, якщо передумов для цього не існує. Революція може бути мирною – “оксамитовою”, а може бути з барикадами та “калашниковими”. Революція може супроводжуватись багатотисячними маніфестаціями, а може відбуватись без жодного демонстранта на вулиці.
Тому треба відрізняти Революцію як процес зміни Системи і революційний виступ як безпосередню дію опонентів влади. І якщо Революція – процес об’єктивний, то висота хвилі виступу на вулицях залежить від багатьох чинників, в тому числі – суб’єктивних. Бувають часи, коли варто лиш “піднести сірника” для того, щоб стався соціальний вибух. Так було у грудні 2000-го. Бувають й інші часи, коли всіх разом взятих ресурсів (фінансових і людських) опозиційних партій не вистачає для проведення широкомасштабної акції.
Один “класик” колись справедливо казав, що для переможного революційного виступу необхідна революційна ситуація. Восени 2002-го її не було. У таких випадках виступ все одно потрібен, але він мусить вирішувати локальні завдання.
Українська демократична Революція – процес, який розпочався 2000-го й досі не завершився. “Україна без Кучми” і “Повстань, Україно!” – виступи опозиції (у першому випадкові – громадянської, у другому – політичної), які відбувалися у конкретних політичних умовах і які мають свої злети і падіння.
Передусім “Повстань, Україно!” показала, що українська політична Система не демократизувалася, але опір режимові продовжується і Кучма не зможе робити в цій країні все, що йому заманеться. Вже заради цього акцію треба було починати.
По-друге, ПУ проходила в умовах, коли опозиція в парламенті налічувала 210 голосів (проти 110 під час УБК), а тиск Заходу на український уряд у зв’язку з “кольчужним” скандалом був на порядок більшим, ніж взимку 2001-го року.
Попри це політична опозиція – мається на увазі “четвірка” (НУ, БЮТ, СПУ і КПУ) – не скористалася частковим, але від того не менш важливим досягненням Революції – створенням умов для політичної реформи. 24 серпня Кучма цю реформу проголосив.
Потрібно було “вхопити Кучму за язика”, запропонувати власні проекти конституційних змін, зробити напрямок політичної реформи головним напрямком парламентської діяльності “четвірки”, піти значно далі за декларовані кучмівською адміністрацією кроки, адже заява Кучми – не початок реформ, а недолуга спроба убезпечити власне політичне майбутнє. Це був єдиний шанс зафіксувати системні зміни в політичному житті України. Нехай би це було через переговори з владою або “круглий стіл”(про що говорили учасники УБК у переддень першої маніфестації ПУ). Теперішній етап української Революції, етап 2002-го року, вимагав саме такої перемоги, бо передумови для масових виступів були відсутні.
Після цього можна було б іти далі. Адже політична реформа сама собою нічого не вирішує. Головне гасло УБК – не просто відставка Кучми, не просто парламентська республіка, а зміна Системи соціальних, економічних та політичних відносин в Україні. Наступними кроками української Революції мусили б стати системні зміни саме в соціальному та економічному житті, зокрема знищенні економічних основ панування олігархії. Адже лише таким чином можна усунути фінансово-політичні клани від впливу на політичне життя.
Але політична реформа – першочергова річ. Соціальна Система олігархічного капіталізму може існувати лише за політичної Системи прямої диктатури або президентської республіки і перехід до системи парламентської республіки вже суттєво змінив би правила гри для політико-економічної еліти.
Сьогодні ж ініціативу політичної реформи “четвірка” віддала адміністрації президента. Втім, схоже, сама ідея цієї реформи виявилась непотрібною Ющенкові та Тимошенко з огляду на їх політичні амбіції.
Відхід від головних принципів УБК – зміни Системи, а не персоналій у Системі, акцентація на лідерстві у опозиційному русі (PR-розкрутка образів “месії” та “Жанни Д’Арк”) та власні претензії на майбутнє президентство, політичний, партійний, а не громадянський характер акції і стали, на мою думку, головною помилкою організаторів ПУ. Ну не може бути позитивною програмою програма обрання, скажімо, Ющенка замість Кучми.
ЕКЗИСТЕНЦІЯ
Головною рушійною силою подій 1990-го та 2000-го років в Україні були інтелігенція і, зокрема, студенти. Це, напевне, карма інтелігенції – бути відповідальним за все і всіх. І це, напевне, усвідомлення тієї речі, що університети повинні творити інтелектуалів для втілення у суспільстві ідей свободи, а не готувати технократів для служіння корпораціям та державі. Але все одно у сьогоднішній Україні для кожного окремого індивіду існує проблема: як себе поводити в умовах існуючого соціального протистояння.
Адепти режиму говорять нам зі скриньок телевізорів: “Нам не потрібні революції. Революції призводять до руїн”. І нам, громадянам, залишається обирати між втечею від свободи та участю у Революції.
Втеча від свободи (термін Еріха Фромма) – зрозуміла людська реакція. Це – коли людина заради безпеки, добробуту або спокійного життя відмовляється від своїх прав, від боротьби за свою гідність. Зрештою, коли людина погоджується принести свою особистість у жертву своїм потребам. Десять років українці тікали від свободи. Вважалось, що ми досягли головного – незалежної української держави і тепер треба спокійно жити, будувати сім’ю, робити кар’єру.
Сьогодні у нас з’явився шанс стати вільними, повернутись до свободи.
Немає сенсу питання про цінність Революції. Про те, варта вона чи ні нашої участі.
Революція самоцінна. Участь у Революції – акт самовизволення, екзистенційний прорив, який виводить особистість за межі одновимірності, сформованої для індивіду державою та корпораціями. І для української інтелігенції варто пам’ятати ще одну річ: Україна отримувала незалежність лише в результаті революцій – 1648-го у Речі Посполитій, лютого (не жовтня!) 1917-го у Російській імперії та 1991-го у Радянському Союзі. І це були не лише національні, але у першу чергу соціальні Революції.
Звичайно, ми маємо говорити і про конкретний результат. Чесно кажучи, я втомився від запитань на кшталт: “Кого ви привели до влади у 91-му? Кравчука з Кучмою!”. Я втомився не лише від запитань, але й від відсутності відповідей. І я не хочу ніяковіти від майбутніх запитань: “Кого ви привели до влади після Кучми?”.
На заміну Системи може прийти Антисистема. Тобто Система у дзеркальному її відображенні. Та ж сама Система, але з Ющенком (наприклад) замість Кучми.
Сьогодні таку організовану та ієрархізовану Антисистему, по-суті, пропонують Ющенко та Тимошенко. Чи може українські студентство та інтелігенція протиставити їм рух вільних особистостей та громадських організацій, вільних від оргдиктату, незалежних від партійних ресурсів? Це є сьогодні головним питанням української Революції.
І ми повинні розуміти, що попри те, що “аутсайдерами” є всі соціальні групи українського суспільства, окрім олігархії та вищої бюрократії, сьогоднішній етап української Революції є етапом, як би сказали марксисти, буржуазно–демократичним. Треба добре усвідомлювати, що нашими результатами скористаються дрібні підприємці та бюрократи середньої руки. Що ж, їх Система, це – Система більшої свободи, ніж існуюча Система олігархічного капіталізму. Ми мусимо її пережити. Через історично визначений ступінь ми не перескочимо.
Але ми повинні бути готовими до подальших перспектив. Новими революційними соціальними групами стануть наймані робітники, селяни, маргінали–безробітні і ті ж інтелігенція та студенти. Знаючи це, чи не мусимо ми готувати новий революційний рух в Україні на кшталт руху 68-го року та руху антиглобалістів?
Я спеціально виклав цей розділ у формі запитань, а не стверджень. Тому що кожен для себе мусить дати відповідь, відповідь усвідомлену, а не інтуїтивну: чому ми сьогодні в опозиції і що буде після Кучми? Якою є особиста роль кожного в усьому, що відбувається, якщо ви знаєте, що Кучмі, принаймні через два роки, буде кінець?
Я особисто не можу прийняти буржуазний лад як взірець для себе, своїх друзів і рідних та України. Тому, що прочитав Шевченка та Карпенка–Карого, “Глитай або ж павук”, “Сто тисяч” та “Землю”? Чи тому, що добре знаю ці екземпляри сучасних пихатих та неосвічених “нових українських”? Чи тому, що колись процитував Мережковського про “прийдешнього хама” (2000-й рік) і не думав, що у теперішнього (2002-й рік) прем’єр-міністра України на “зоні” було прізвисько “Хам”?
Ми хочемо йти далі, чи зупинимось на доволі прогнозованому обранні Ющенка президентом? Обранні, яке нічого не міняє і за яким стоїть набір соціальних сил, які представляють олігархи “другого ешелону”, які за принципом “павуків у банці” прагнуть замінити теперішніх.
ЩО РОБИТИ? АБО ПОЗИТИВНА ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Українську Революцію не завершено. Швидким і радикальним, а тому й незворотнім змінам, які могли стати реальністю в разі перемоги УБК, сьогодні протистоять повільні і поступові перетворення. Що може запропонувати в таких умовах революційне крило опозиції, ті, хто прагне продовження і поглиблення української Революції?
Перехід від президентської до парламентської республіки був запропонований УБК як логічний висновок із ситуації, яка склалася наприкінці 2000-го: якщо ми не хочемо, щоб долі і життя журналістів – і наші з вами долі і життя – не залежали від волі, доброї чи злої, однієї людини, ми мусимо змінити політичну систему.
Перехід до парламентської республіки є безпосереднім інтересом дрібних та середніх підприємців. Справа в тім, що монополістична, олігархічна економіка можлива лише в умовах всеконтролюючої президентської влади. І великі капітали в таких умовах можуть бути зароблені лише “під патронатом” вищих бюрократів. Дрібні та середні підприємці, які прагнуть вільної конкуренції для розвитку свого бізнесу, зацікавлені у зміні правил гри на економіко-політичному полі. Зокрема, вони прагнуть виборності “губернаторів”, адже лише в таких умовах регіональні керівники будуть залежні не від особистої волі президента, олігархів та київської бюрократії, але й від місцевих бізнесменів. Таким чином, ідея політичної реформи отримала підтримку багатьох депутатів з “більшості” та “Нашої України”, які представляють соціальні групи українських буржуа.
Ідея виборності “губернаторів” сьогодні стала політично вигідною ймовірним кандидатам у президенти, зокрема, Ющенкові та Симоненкові, адже лише за таких умов можна вивести перед виборами регіональний “адмінресурс” з-під контролю “партії влади”, мобілізувавши його на Заході на користь НУ, а на Сході – КПУ. Втім, можна легко передбачити, що у випадку перемоги на президентських виборах когось із теперішніх опозиціонерів, ставлення до політичної реформи буде змінене на 180 градусів. Точку зору визначатиме “точка сидіння”, як у випадку з прибічником парламентської республіки прем’єром Кучмою зразку 93 року та президентом-авторитаристом Кучмою зразку 94 року.
Не значиться парламентська республіка у планах Ю.Тимошенко. До речі, її партія “Батьківщина” не двозначно висловилась за сильне президентство. Це – закономірно. Для того, хто починав свій бізнес із зв’язків з вищими представниками виконавчої влади (Лазаренко, Кучма) і загубив його через підступи конкурентів, природно повернути втрачене. Як втрачені капітали, так і втрачене становище у політиці.
У таких умовах почався процес “політичної реформи”. Почався надзвичайно кволо і сонно. “Четвірка” вустами лідера СПУ Мороза і за благословінням влади (рішення Конституційного Суду про конституційність поправок до Конституції, запропонованих опозицією), пропонує проект, підписаний деякими членами ради колишнього Форуму національного порятунку. Проект, ще півтора роки тому скритикований депутатом Коліушком за непослідовність. Цей проект за своєю суттю нічого не міняє у системі розподілу влад і може створити хіба що умови для незначних зрушень у відносинах президент – Кабмін.
Все це дає підстави говорити, що “політична реформа” йтиме під контролем адміністрації президента і у випадкові свого “успішного” завершення нічого не дасть тим соціальним групам, які на неї чекають.
Чи є сенс витрачати час і натхнення на косметичні зміни до Конституції? Це – питання до політичної опозиції. Те, що було прийнятним навесні 2001-го сьогодні втратило свою актуальність.
На мою думку, використання політичного моменту після заяви Кучми 24 серпня було б набагато важливішим, ніж черговий мітинг. Справжня, радикальна політична реформа могла б дати старт реформам у соціальній та економічній сферах. А поки що час втрачено.
Що може сьогодні запропонувати революційне, громадянське крило опозиції? Як показує досвід саме з цієї позаструктурної ніші нинішнього політикуму черпають нові ідеї лідери політичної опозиції. Саме з цього простору (справжнього аденгранду від політики!) ці ідеї з часом опановують суспільство, на початку викликаючи опір через свою удавану “непрактичність” чи “нездійсненність”.
Рецепт такий: радикальний злам євразійського президентства та побудову європейського парламентаризму. Зменшення ролі держави у всіх сферах суспільного життя – політичній, соціальній та економічній. Зокрема, відмову від інституту президентства як такого. Зрештою, президентство – пережиток монархії і у повноваженнях “гаранта” немає нічого такого, чого б не можна було б передати парламентові, урядові чи Конституційному судові. Зокрема, відмову від всеохоплюючого контролю держави (податкових і т.ін) органів над економічною діяльністю.
Зокрема, передачу всіх, яких можливо повноважень “згори до низу”, з Києва до місцевого самоврядування. І в тому числі, ліквідацію інституту обласних та районних адміністрацій. Не запровадження обраності, а ліквідацію їх як таких. Функції призначених “губернаторів” з успіхом можуть виконувати обласні чи районні ради та їх виконкоми.
УБИТИ ДРАКОНА
Якщо ми хочемо щось змінити в нашій країні а я певен, змін прагне більшість громадян, ми повинні розуміти: “господарі життя” без бою е здадуться. Сьогодні вони оговталися, вийшовши із заціпеніння часів УБК. Тоді демократична революційна стихія вулиці загрожувала їм непрогнозованими наслідками. Сьогодні вони знову поставили під свій контроль політичні процеси, за останні 12 років зосередили в своїх руках значні ресурси і не будуть зволікати з тим, щоб використати їх, якщо відчують серйозну загрозу своїм інтересам.
Ми також повинні розуміти, що соціальна природа деяких лідерів політичної опозиції неминуче поставить їх по інший бік барикад у протистоянні Система - Революція. Їм потрібно змінити Кучму, а не Систему. Ми ж хочемо змінити життя.
Сама собою парламентська республіка суттєво змінивши правила поведінки в українській політиці й економіці, не змінить головного. Олігархія може пристосуватися до парламентської республіки, це стає зрозумілим. Якщо врахувати, що сучасні українські політичні партії (і ліві в т.ч.) є лобістами бізнесу, вищого від середнього (ну не мають вони інших джерел фінансування!).
Справжні соціальні зміни відбудуться тоді, коли олігархія буде позбавлена своєї економічної основи. Що таке Пінчук без Харцизького трубного заводу? Пінчук без одного заводу. А що таке Пінчук без всіх своїх заводів і телеканалів? Питання риторичне.
На часі перегляд результатів приватизації. Протягом 12 років вона відбувалась не за прозорими правилами економічної конкуренції, а за принципом розподілу власності серед наперед визначених. Такому розподілу слугувала і схема приватизації за інвестиційні зобов’язання, а то й, відверто кримінальна схема на кшталт приватизації сумського “Хімпрому”.
Ми не пропонуємо все забрати і поділити. Ми пропонуємо ініціювати судові позови, ґрунтуючись на сьогодні діючих “буржуазних” Кримінальному та Господарчому кодексах до власників, які отримали власність незаконно. Це ми мусимо зробити для того, щоб вибити економічне підґрунтя з-під ніг олігархів і це ми мусимо зробити в інтересах тих підприємців, які хочуть прозорої приватизації, бо не мають виходу на представників вищої бюрократії, які до сих пір контролювали хід приватизації.
Ми мусимо не допустити перетворення на товар продуктивної землі, бо олігархи вже готові розподілити її між собою, і перетворити українського селянина на “нового кріпака”. Ми можемо це стверджувати, пам’ятаючи, до яких наслідків призвела “народна” ваучерна приватизація промислових підприємств.
Ми мусимо домогтися скасування боргів українських громадян за комунальні послуги, тому що неадекватна оплата праці та завищені тарифи на ці послуги – один з головних способів перерозподілу національного продукту на користь монополістичної буржуазії та джерело надприбутків регіональної олігархії. Окрім того, такий крок стимулюватиме споживацький попит, що у свою чергу може стимулювати виробництво.
Здійснивши це, ми позбавимо олігархію її економічної, а відтак і політичної сили. Ми зробимо крок, який називається демократичною революцією.
* * *
Колись Жан-Люк Годар сказав парижанам: “Французи, ще одне зусилля, і ви - революціонери”.
Цю фразу хтось має сказати українцям: “Українці, ще один крок і ви - революціонери”. А головне українці її вже готові почути. Ця фраза означає прорив до свободи. І спокуту минулого іміджу млявого, покірного народу.
Українці, ще один крок і ви – вільні.
НОВА РЕВОЛЮЦІЯ
Україна не повстала.
З обранням Януковича на прем’єрство та поїздкою Кучми до Праги та Риму режим стабілізував своє внутрішнє та зовнішнє становище .
Проте все це не дає нам підстав відмовитись від своїх слів: “Революція триває”.
Спалахнувши наприкінці 2000-го на Майдані Незалежності, Революція тепер триває вже не на вулицях, а в головах і душах людей.
Сьогодні Україна і ми зовсім інші, ніж два роки тому.
СМЕРТЬ МАЛЕНЬКОГО ЧОЛОВІЧКА
Той, хто пам’ятає ситуацію дворічної давнини, має пам’ятати теперішніх лідерів політичної опозиції, які на урядових постах виконували “програму реформ президента” або теперішніх адептів свободи слова, які виконували приписи усних або письмових “темників”. Зрештою, той, хто пам’ятає, що практично єдиною формою вільнодумства у 2000-му було дисиденство добре відомого радянського зразку, знає, що Україна змінилась.
Передусім зміни торкнулися ставлення людей до влади як такої та до персоналій у владі.
Обравши черговий раз у листопаді 99-го Кучму президентом, сьогодні українці не сприймають його як політичного лідера нації. Навіть попри те, що він сконцентрував у своїх руках контроль майже за всіма владними інституціями.
Внутрішньо Україна вже без Кучми. Маленький чоловічок, який звався Кучма і жив всередині мало не кожного українця, примушуючи діяти за встановленими ним правилами, помер 15-го грудня 2000-го.
Підтримавши на квітневому референдумі 2000-го ідею передачі максимуму владних повноважень президентові, більшість українців сьогодні не сприймають ідею “сильної руки”, віддаючи перевагу, за свідченням соціологів, ідеї парламентської республіки. “Україна без Кучми” створила прецедент боротьби з режимом і під час парламентських виборів 2000-го українці провалили пропрезидентські партії. Одну з головних вимог “України без Кучми” – зміну політичної системи – змушений був підтримати і сам Кучма.
Сьогодні журналісти готові страйкувати, захищаючи свободу слова, тоді як впродовж попередніх років правління Кучми, коли можливостей для вільного висловлення думки було значно менше, протестували одиниці. Це вже – ознака європейськості. Це вже схоже на Прагу, де у січні 2001-го на вулиці вийшло 100 тисяч протестувати не проти цензури навіть, а лише проти загрози цензури.
“Україна без Кучми” розбудила Україну і створила умови, в яких стало можливим продовження боротьби, зокрема, “Повстань, Україно!”.
“Україна без Кучми” досягла більшого, ніж відставки Деркача і Кравченка та, навіть, більшого, ніж поховання ідеї “імплементації” результатів референдуму. Вона досягла змін всередині людей. Змін, які рано чи пізно виявлять себе у соціальному житті.
Кучму переможено, хоч він і має два роки політичного часу (максимум). Проте залишається питання важливіше, ніж дата відставки Кучми: чи відновиться після Кучми Система кучмізму з іншими вже персоналіями?
“КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ” ТА “УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ”
Було б несправедливо стверджувати, що “Україна без Кучми” стала безпосередньою причиною цих змін. Ці зміни, як і самі масові протести були соціально обумовлені.
До 2000-го року суспільні протиріччя в Україні розвинулися настільки, що вимагали свого вирішення. Ми вже говорили про це (“Революція 2000-го року”, (“День”, 11.03.00)). Через те, що розв’язати їх парламентським шляхом (в умовах, коли всі владні механізми зосереджено в руках адміністрації президента) було неможливо, спалах протестів був неминучим.
Низка соціальних груп українського суспільства, представники більшості населення - наймані робітники і середні та дрібні підприємці, селяни та інтелігенція – не можуть реалізувати свої економічні інтереси, хоч є основними продуктивними групами. У 2000-му вони виявились готовими до того, щоб змінити Систему відносин, за якої суспільний продукт перерозподіляється на користь олігархії та вищої бюрократії. Вони, напевне, не усвідомлювали ситуацію саме в таких термінах. Проте вони чудово розуміли, що існуючий соціальний порядок тримається за допомогою “сильного президентства”.
Саме цей факт, а не “касетний скандал”, став причиною протестів, зокрема, УБК. Наприкінці 2000-го ситуація в Україні була такою, що для соціального вибуху потрібен був лиш “сірник”. Таким “сірником”, приводом, але аж ніяк не причиною, став “касетний скандал”. І якби його не було, приводом для виступів стали б інші події. Тим паче, що таких подій, на жаль, включно із вбивствами журналістів, у нас не бракує.
Ні до, ні після 2000-го вбивства журналістів не викликали такої бурхливої реакції суспільства. Що свідчить лиш про те, що причини вибуху значно глибші. І що уявний зловмисник, який за версією української влади хотів за допомогою викрадення журналіста спровокувати усунення Кучми, просто прорахувався б, якби для заворушень не було б інших причин. Що самі ці вбивства – теж породження Системи. І що викриттям замовників і виконавців вбивств Гонгадзе, Александрова та інших самі ці вбивства не зупиниш. Як не зупиниш потік української робочої сили до Португалії, Греції або Чехії. Як не допоможеш бабусям з прикиївських сіл, які продають біля метро в’язки укропу за 50 коп. Як не додаси ліків поліклінікам на Сумщині.
Тоді, у грудні 2000-го, багато українців зрозуміло: для того, щоб досягти свободи слова, гарантій соціальних і політичних прав, мало повалити режим Кучми, мало замінити його самого на іншого, нехай і кращого претендента. Необхідно змінити Систему соціальних, економічних та політичних відносин.
Не варто дивуватись, що представники президентської влади не хочуть розуміти соціальних причин протестів і у переддень другої річниці УБК вкотре говорять про інспірацію заворушень іззовні. Просто їх функціональні обов’язки полягають у тому, щоб залишити непорушним усталений лад. А для цього ліпше не згадувати про соціальні проблеми, а акцентувати увагу саме на “касетному скандалі” з його детективними ремінісценціями. Цю функцію, зокрема, виконував і відомий фільм “PR”.
Виступ зими 2000-01, виступ, який мав громадянський характер, оскільки не був організований і очолений політичними партіями, став другим після студентського голодування 90-го прецедентом революційної боротьби проти Системи. Він мав багато наслідків, про які ми говорили раніше, проте він не досяг своєї безпосередньої мети – зміни Системи.
Переконаний, що умови для перемоги демократичної Революції в Україні 2001-го року були. Але справжня Революція – радикальна і незворотня зміна Системи, зміна під диктовку людей, сповнених революційною пасіонарністю, “ідеалістів з Майдану”, не була у планах більшості політичних лідерів, зокрема, й особистих противників Кучми.
Так чи інакше, соціальні причини, які породили УБК, продовжували діяти і після завершення масових маніфестацій. Наслідком цього стало те, що у березні 2002-го соціальні групи – “аутсайдери” цієї Системи – отримали своє парламентське представництво. Ситуація змінилась і тепер навіть представники пропрезидентських партій, виходячи з позицій власних інтересів, говорять про системну політичну трансформацію.
Соціальні протиріччя, які породили УБК, але не знайшли свого розв’язку в перебігу масових виступів, стали рушієм повільної зміни Системи. Зміни, яка йде на наших очах. Але зміни повільної, поступової, а відтак такої, яку завжди можна повернути назад. І такої, яка йде під контролем влади і кабінетних політиків.
ПІДРАХУНКИ ВОСЕНИ
Той факт, що акція “Повстань, Україно!” не досягла рівня “України без Кучми” ні за масштабами, ні за своїми результатами, зовсім не свідчить про те, що перспектив демократичних змін вже немає. Не свідчить, тому що внутрішні, соціальні причини, які викликали “Україну без Кучми”, діють і досі. І так чи інакше проблеми, породжені цими причинами, мусять знайти своє вирішення.
Ми вже говорили про те, що Революція – це процес зміни Системи. Процес об’єктивний. Його не можна відмінити, якщо соціальні протиріччя вже визріли. Але його й не можна призначити на вимогу політичних лідерів, якщо передумов для цього не існує. Революція може бути мирною – “оксамитовою”, а може бути з барикадами та “калашниковими”. Революція може супроводжуватись багатотисячними маніфестаціями, а може відбуватись без жодного демонстранта на вулиці.
Тому треба відрізняти Революцію як процес зміни Системи і революційний виступ як безпосередню дію опонентів влади. І якщо Революція – процес об’єктивний, то висота хвилі виступу на вулицях залежить від багатьох чинників, в тому числі – суб’єктивних. Бувають часи, коли варто лиш “піднести сірника” для того, щоб стався соціальний вибух. Так було у грудні 2000-го. Бувають й інші часи, коли всіх разом взятих ресурсів (фінансових і людських) опозиційних партій не вистачає для проведення широкомасштабної акції.
Один “класик” колись справедливо казав, що для переможного революційного виступу необхідна революційна ситуація. Восени 2002-го її не було. У таких випадках виступ все одно потрібен, але він мусить вирішувати локальні завдання.
Українська демократична Революція – процес, який розпочався 2000-го й досі не завершився. “Україна без Кучми” і “Повстань, Україно!” – виступи опозиції (у першому випадкові – громадянської, у другому – політичної), які відбувалися у конкретних політичних умовах і які мають свої злети і падіння.
Передусім “Повстань, Україно!” показала, що українська політична Система не демократизувалася, але опір режимові продовжується і Кучма не зможе робити в цій країні все, що йому заманеться. Вже заради цього акцію треба було починати.
По-друге, ПУ проходила в умовах, коли опозиція в парламенті налічувала 210 голосів (проти 110 під час УБК), а тиск Заходу на український уряд у зв’язку з “кольчужним” скандалом був на порядок більшим, ніж взимку 2001-го року.
Попри це політична опозиція – мається на увазі “четвірка” (НУ, БЮТ, СПУ і КПУ) – не скористалася частковим, але від того не менш важливим досягненням Революції – створенням умов для політичної реформи. 24 серпня Кучма цю реформу проголосив.
Потрібно було “вхопити Кучму за язика”, запропонувати власні проекти конституційних змін, зробити напрямок політичної реформи головним напрямком парламентської діяльності “четвірки”, піти значно далі за декларовані кучмівською адміністрацією кроки, адже заява Кучми – не початок реформ, а недолуга спроба убезпечити власне політичне майбутнє. Це був єдиний шанс зафіксувати системні зміни в політичному житті України. Нехай би це було через переговори з владою або “круглий стіл”(про що говорили учасники УБК у переддень першої маніфестації ПУ). Теперішній етап української Революції, етап 2002-го року, вимагав саме такої перемоги, бо передумови для масових виступів були відсутні.
Після цього можна було б іти далі. Адже політична реформа сама собою нічого не вирішує. Головне гасло УБК – не просто відставка Кучми, не просто парламентська республіка, а зміна Системи соціальних, економічних та політичних відносин в Україні. Наступними кроками української Революції мусили б стати системні зміни саме в соціальному та економічному житті, зокрема знищенні економічних основ панування олігархії. Адже лише таким чином можна усунути фінансово-політичні клани від впливу на політичне життя.
Але політична реформа – першочергова річ. Соціальна Система олігархічного капіталізму може існувати лише за політичної Системи прямої диктатури або президентської республіки і перехід до системи парламентської республіки вже суттєво змінив би правила гри для політико-економічної еліти.
Сьогодні ж ініціативу політичної реформи “четвірка” віддала адміністрації президента. Втім, схоже, сама ідея цієї реформи виявилась непотрібною Ющенкові та Тимошенко з огляду на їх політичні амбіції.
Відхід від головних принципів УБК – зміни Системи, а не персоналій у Системі, акцентація на лідерстві у опозиційному русі (PR-розкрутка образів “месії” та “Жанни Д’Арк”) та власні претензії на майбутнє президентство, політичний, партійний, а не громадянський характер акції і стали, на мою думку, головною помилкою організаторів ПУ. Ну не може бути позитивною програмою програма обрання, скажімо, Ющенка замість Кучми.
ЕКЗИСТЕНЦІЯ
Головною рушійною силою подій 1990-го та 2000-го років в Україні були інтелігенція і, зокрема, студенти. Це, напевне, карма інтелігенції – бути відповідальним за все і всіх. І це, напевне, усвідомлення тієї речі, що університети повинні творити інтелектуалів для втілення у суспільстві ідей свободи, а не готувати технократів для служіння корпораціям та державі. Але все одно у сьогоднішній Україні для кожного окремого індивіду існує проблема: як себе поводити в умовах існуючого соціального протистояння.
Адепти режиму говорять нам зі скриньок телевізорів: “Нам не потрібні революції. Революції призводять до руїн”. І нам, громадянам, залишається обирати між втечею від свободи та участю у Революції.
Втеча від свободи (термін Еріха Фромма) – зрозуміла людська реакція. Це – коли людина заради безпеки, добробуту або спокійного життя відмовляється від своїх прав, від боротьби за свою гідність. Зрештою, коли людина погоджується принести свою особистість у жертву своїм потребам. Десять років українці тікали від свободи. Вважалось, що ми досягли головного – незалежної української держави і тепер треба спокійно жити, будувати сім’ю, робити кар’єру.
Сьогодні у нас з’явився шанс стати вільними, повернутись до свободи.
Немає сенсу питання про цінність Революції. Про те, варта вона чи ні нашої участі.
Революція самоцінна. Участь у Революції – акт самовизволення, екзистенційний прорив, який виводить особистість за межі одновимірності, сформованої для індивіду державою та корпораціями. І для української інтелігенції варто пам’ятати ще одну річ: Україна отримувала незалежність лише в результаті революцій – 1648-го у Речі Посполитій, лютого (не жовтня!) 1917-го у Російській імперії та 1991-го у Радянському Союзі. І це були не лише національні, але у першу чергу соціальні Революції.
Звичайно, ми маємо говорити і про конкретний результат. Чесно кажучи, я втомився від запитань на кшталт: “Кого ви привели до влади у 91-му? Кравчука з Кучмою!”. Я втомився не лише від запитань, але й від відсутності відповідей. І я не хочу ніяковіти від майбутніх запитань: “Кого ви привели до влади після Кучми?”.
На заміну Системи може прийти Антисистема. Тобто Система у дзеркальному її відображенні. Та ж сама Система, але з Ющенком (наприклад) замість Кучми.
Сьогодні таку організовану та ієрархізовану Антисистему, по-суті, пропонують Ющенко та Тимошенко. Чи може українські студентство та інтелігенція протиставити їм рух вільних особистостей та громадських організацій, вільних від оргдиктату, незалежних від партійних ресурсів? Це є сьогодні головним питанням української Революції.
І ми повинні розуміти, що попри те, що “аутсайдерами” є всі соціальні групи українського суспільства, окрім олігархії та вищої бюрократії, сьогоднішній етап української Революції є етапом, як би сказали марксисти, буржуазно–демократичним. Треба добре усвідомлювати, що нашими результатами скористаються дрібні підприємці та бюрократи середньої руки. Що ж, їх Система, це – Система більшої свободи, ніж існуюча Система олігархічного капіталізму. Ми мусимо її пережити. Через історично визначений ступінь ми не перескочимо.
Але ми повинні бути готовими до подальших перспектив. Новими революційними соціальними групами стануть наймані робітники, селяни, маргінали–безробітні і ті ж інтелігенція та студенти. Знаючи це, чи не мусимо ми готувати новий революційний рух в Україні на кшталт руху 68-го року та руху антиглобалістів?
Я спеціально виклав цей розділ у формі запитань, а не стверджень. Тому що кожен для себе мусить дати відповідь, відповідь усвідомлену, а не інтуїтивну: чому ми сьогодні в опозиції і що буде після Кучми? Якою є особиста роль кожного в усьому, що відбувається, якщо ви знаєте, що Кучмі, принаймні через два роки, буде кінець?
Я особисто не можу прийняти буржуазний лад як взірець для себе, своїх друзів і рідних та України. Тому, що прочитав Шевченка та Карпенка–Карого, “Глитай або ж павук”, “Сто тисяч” та “Землю”? Чи тому, що добре знаю ці екземпляри сучасних пихатих та неосвічених “нових українських”? Чи тому, що колись процитував Мережковського про “прийдешнього хама” (2000-й рік) і не думав, що у теперішнього (2002-й рік) прем’єр-міністра України на “зоні” було прізвисько “Хам”?
Ми хочемо йти далі, чи зупинимось на доволі прогнозованому обранні Ющенка президентом? Обранні, яке нічого не міняє і за яким стоїть набір соціальних сил, які представляють олігархи “другого ешелону”, які за принципом “павуків у банці” прагнуть замінити теперішніх.
ЩО РОБИТИ? АБО ПОЗИТИВНА ПРОГРАМА УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Українську Революцію не завершено. Швидким і радикальним, а тому й незворотнім змінам, які могли стати реальністю в разі перемоги УБК, сьогодні протистоять повільні і поступові перетворення. Що може запропонувати в таких умовах революційне крило опозиції, ті, хто прагне продовження і поглиблення української Революції?
Перехід від президентської до парламентської республіки був запропонований УБК як логічний висновок із ситуації, яка склалася наприкінці 2000-го: якщо ми не хочемо, щоб долі і життя журналістів – і наші з вами долі і життя – не залежали від волі, доброї чи злої, однієї людини, ми мусимо змінити політичну систему.
Перехід до парламентської республіки є безпосереднім інтересом дрібних та середніх підприємців. Справа в тім, що монополістична, олігархічна економіка можлива лише в умовах всеконтролюючої президентської влади. І великі капітали в таких умовах можуть бути зароблені лише “під патронатом” вищих бюрократів. Дрібні та середні підприємці, які прагнуть вільної конкуренції для розвитку свого бізнесу, зацікавлені у зміні правил гри на економіко-політичному полі. Зокрема, вони прагнуть виборності “губернаторів”, адже лише в таких умовах регіональні керівники будуть залежні не від особистої волі президента, олігархів та київської бюрократії, але й від місцевих бізнесменів. Таким чином, ідея політичної реформи отримала підтримку багатьох депутатів з “більшості” та “Нашої України”, які представляють соціальні групи українських буржуа.
Ідея виборності “губернаторів” сьогодні стала політично вигідною ймовірним кандидатам у президенти, зокрема, Ющенкові та Симоненкові, адже лише за таких умов можна вивести перед виборами регіональний “адмінресурс” з-під контролю “партії влади”, мобілізувавши його на Заході на користь НУ, а на Сході – КПУ. Втім, можна легко передбачити, що у випадку перемоги на президентських виборах когось із теперішніх опозиціонерів, ставлення до політичної реформи буде змінене на 180 градусів. Точку зору визначатиме “точка сидіння”, як у випадку з прибічником парламентської республіки прем’єром Кучмою зразку 93 року та президентом-авторитаристом Кучмою зразку 94 року.
Не значиться парламентська республіка у планах Ю.Тимошенко. До речі, її партія “Батьківщина” не двозначно висловилась за сильне президентство. Це – закономірно. Для того, хто починав свій бізнес із зв’язків з вищими представниками виконавчої влади (Лазаренко, Кучма) і загубив його через підступи конкурентів, природно повернути втрачене. Як втрачені капітали, так і втрачене становище у політиці.
У таких умовах почався процес “політичної реформи”. Почався надзвичайно кволо і сонно. “Четвірка” вустами лідера СПУ Мороза і за благословінням влади (рішення Конституційного Суду про конституційність поправок до Конституції, запропонованих опозицією), пропонує проект, підписаний деякими членами ради колишнього Форуму національного порятунку. Проект, ще півтора роки тому скритикований депутатом Коліушком за непослідовність. Цей проект за своєю суттю нічого не міняє у системі розподілу влад і може створити хіба що умови для незначних зрушень у відносинах президент – Кабмін.
Все це дає підстави говорити, що “політична реформа” йтиме під контролем адміністрації президента і у випадкові свого “успішного” завершення нічого не дасть тим соціальним групам, які на неї чекають.
Чи є сенс витрачати час і натхнення на косметичні зміни до Конституції? Це – питання до політичної опозиції. Те, що було прийнятним навесні 2001-го сьогодні втратило свою актуальність.
На мою думку, використання політичного моменту після заяви Кучми 24 серпня було б набагато важливішим, ніж черговий мітинг. Справжня, радикальна політична реформа могла б дати старт реформам у соціальній та економічній сферах. А поки що час втрачено.
Що може сьогодні запропонувати революційне, громадянське крило опозиції? Як показує досвід саме з цієї позаструктурної ніші нинішнього політикуму черпають нові ідеї лідери політичної опозиції. Саме з цього простору (справжнього аденгранду від політики!) ці ідеї з часом опановують суспільство, на початку викликаючи опір через свою удавану “непрактичність” чи “нездійсненність”.
Рецепт такий: радикальний злам євразійського президентства та побудову європейського парламентаризму. Зменшення ролі держави у всіх сферах суспільного життя – політичній, соціальній та економічній. Зокрема, відмову від інституту президентства як такого. Зрештою, президентство – пережиток монархії і у повноваженнях “гаранта” немає нічого такого, чого б не можна було б передати парламентові, урядові чи Конституційному судові. Зокрема, відмову від всеохоплюючого контролю держави (податкових і т.ін) органів над економічною діяльністю.
Зокрема, передачу всіх, яких можливо повноважень “згори до низу”, з Києва до місцевого самоврядування. І в тому числі, ліквідацію інституту обласних та районних адміністрацій. Не запровадження обраності, а ліквідацію їх як таких. Функції призначених “губернаторів” з успіхом можуть виконувати обласні чи районні ради та їх виконкоми.
УБИТИ ДРАКОНА
Якщо ми хочемо щось змінити в нашій країні а я певен, змін прагне більшість громадян, ми повинні розуміти: “господарі життя” без бою е здадуться. Сьогодні вони оговталися, вийшовши із заціпеніння часів УБК. Тоді демократична революційна стихія вулиці загрожувала їм непрогнозованими наслідками. Сьогодні вони знову поставили під свій контроль політичні процеси, за останні 12 років зосередили в своїх руках значні ресурси і не будуть зволікати з тим, щоб використати їх, якщо відчують серйозну загрозу своїм інтересам.
Ми також повинні розуміти, що соціальна природа деяких лідерів політичної опозиції неминуче поставить їх по інший бік барикад у протистоянні Система - Революція. Їм потрібно змінити Кучму, а не Систему. Ми ж хочемо змінити життя.
Сама собою парламентська республіка суттєво змінивши правила поведінки в українській політиці й економіці, не змінить головного. Олігархія може пристосуватися до парламентської республіки, це стає зрозумілим. Якщо врахувати, що сучасні українські політичні партії (і ліві в т.ч.) є лобістами бізнесу, вищого від середнього (ну не мають вони інших джерел фінансування!).
Справжні соціальні зміни відбудуться тоді, коли олігархія буде позбавлена своєї економічної основи. Що таке Пінчук без Харцизького трубного заводу? Пінчук без одного заводу. А що таке Пінчук без всіх своїх заводів і телеканалів? Питання риторичне.
На часі перегляд результатів приватизації. Протягом 12 років вона відбувалась не за прозорими правилами економічної конкуренції, а за принципом розподілу власності серед наперед визначених. Такому розподілу слугувала і схема приватизації за інвестиційні зобов’язання, а то й, відверто кримінальна схема на кшталт приватизації сумського “Хімпрому”.
Ми не пропонуємо все забрати і поділити. Ми пропонуємо ініціювати судові позови, ґрунтуючись на сьогодні діючих “буржуазних” Кримінальному та Господарчому кодексах до власників, які отримали власність незаконно. Це ми мусимо зробити для того, щоб вибити економічне підґрунтя з-під ніг олігархів і це ми мусимо зробити в інтересах тих підприємців, які хочуть прозорої приватизації, бо не мають виходу на представників вищої бюрократії, які до сих пір контролювали хід приватизації.
Ми мусимо не допустити перетворення на товар продуктивної землі, бо олігархи вже готові розподілити її між собою, і перетворити українського селянина на “нового кріпака”. Ми можемо це стверджувати, пам’ятаючи, до яких наслідків призвела “народна” ваучерна приватизація промислових підприємств.
Ми мусимо домогтися скасування боргів українських громадян за комунальні послуги, тому що неадекватна оплата праці та завищені тарифи на ці послуги – один з головних способів перерозподілу національного продукту на користь монополістичної буржуазії та джерело надприбутків регіональної олігархії. Окрім того, такий крок стимулюватиме споживацький попит, що у свою чергу може стимулювати виробництво.
Здійснивши це, ми позбавимо олігархію її економічної, а відтак і політичної сили. Ми зробимо крок, який називається демократичною революцією.
* * *
Колись Жан-Люк Годар сказав парижанам: “Французи, ще одне зусилля, і ви - революціонери”.
Цю фразу хтось має сказати українцям: “Українці, ще один крок і ви - революціонери”. А головне українці її вже готові почути. Ця фраза означає прорив до свободи. І спокуту минулого іміджу млявого, покірного народу.
Українці, ще один крок і ви – вільні.
Відповіді
2002.12.13 | NEliubytel' bezplatnogo syru
Nichogo zaperechyty, krim odnijeji frazy: (vona useredyni)
Ми мусимо домогтися скасування боргів українських громадян за комунальні послуги, тому що неадекватнаоплата праці та завищені тарифи на ці послуги ? один з головних способів перерозподілу національного
продукту на користь монополістичної буржуазії та джерело надприбутків регіональної олігархії.
2002.12.13 | Горицвіт
Re: Для дискусії. В. Чемерис "Нова революція"
Там з чимось можна сперечатися, але є багато речей, які треба вітати, зокрема, це:"Рецепт такий: радикальний злам євразійського президентства та побудову європейського парламентаризму. Зменшення ролі держави у всіх сферах суспільного життя – політичній, соціальній та економічній. Зокрема, відмову від інституту президентства як такого. Зрештою, президентство – пережиток монархії і у повноваженнях “гаранта” немає нічого такого, чого б не можна було б передати парламентові, урядові чи Конституційному судові. Зокрема, відмову від всеохоплюючого контролю держави (податкових і т.ін) органів над економічною діяльністю.
Зокрема, передачу всіх, яких можливо повноважень “згори до низу”, з Києва до місцевого самоврядування. І в тому числі, ліквідацію інституту обласних та районних адміністрацій. Не запровадження обраності, а ліквідацію їх як таких. Функції призначених “губернаторів” з успіхом можуть виконувати обласні чи районні ради та їх виконкоми.
"
Я б добавив -- ліквідацію областей взагалі.
2002.12.13 | Гура
Re: Для дискусії. В. Чемерис "Нова революція"
"Не значиться парламентська республіка у планах Ю.Тимошенко. До речі, її партія “Батьківщина” не двозначно висловилась за сильне президентство. Це – закономірно. Для того, хто починав свій бізнес із зв’язків з вищими представниками виконавчої влади (Лазаренко, Кучма) і загубив його через підступи конкурентів, природно повернути втрачене. Як втрачені капітали, так і втрачене становище у політиці."Каміньчик полетів...
2002.12.13 | razor
Re: Для дискусії. В. Чемерис "Нова революція"
Tut poletily kamin'chyky ne lyshe proty Tymoshenko ale i proty Yushchenka... Shcho tse? Vidpovid' na sprobu "organizuvaty " parlaments'ku "menshist'" bez komunistiv? Movlyav "nam blyzhche z Symonenkom jak z Vamy"? A vzahali: jakshcho opozytsija ne trymatymetsja stijko i objednano, nijakoji "revolutsiji" ne bude. Treba szoseredytysja na kil'kokh osnovnykh tochkakh, npr. "hromadjans'ki vil'nosty" i zaperetshynnja bandytyzmu v politytsi, sudivnytstvu, ekonomitsi. Vs'o reshta, sprava majbut'noho...2002.12.14 | Question
Dyjavol u detaliah: jak ce zrobyty? (-)
2002.12.13 | RTU
Тут дуже багато постулатів, без доказів,
багато відвертої тарабарщини. Сперичатися нема з чим. Людина запроваджує речі, які на сьогодні не реальні.2002.12.13 | Question
Tobto te, shcho bulo real'no v Ukrajini u 1648 shche ne na chasi
v Ukrajini 2002?2002.12.14 | Рюген
в 1648 году
украинская делегация впервые выехала в Москву проситься в состав Русского государства. Просилась почти 6 лет. Но удачно.2002.12.14 | Answer
Do 1654 r. Ukrajina namagalasia zamyrytysia z Pol'shcheju. (-)
2002.12.14 | Roller
Выеденного гроша не стоит. В. Чемерис "Нова революція"
Майдан-Інформ пише:> Другій річниці “України без Кучми”
>
> НОВА РЕВОЛЮЦІЯ
>
> Україна не повстала.
>
> З обранням Януковича на прем’єрство та поїздкою Кучми до Праги та Риму режим стабілізував своє внутрішнє та зовнішнє становище .
>
> Проте все це не дає нам підстав відмовитись від своїх слів: “Революція триває”.
> Так тривае? Или это следующая, новая революция? А если она тривае, какая же она новая?
> Спалахнувши наприкінці 2000-го на Майдані Незалежності, Революція тепер триває вже не на вулицях, а в головах і душах людей.
> Оригинально.Особенно майдана. Майдан давно снял с главной страници УБК.
> Сьогодні Україна і ми зовсім інші, ніж два роки тому.
> Ровно на два года.
>
> СМЕРТЬ МАЛЕНЬКОГО ЧОЛОВІЧКА
>
> Той, хто пам’ятає ситуацію дворічної давнини, має пам’ятати теперішніх лідерів політичної опозиції, які на урядових постах виконували “програму реформ президента” або теперішніх адептів свободи слова, які виконували приписи усних або письмових “темників”. Зрештою, той, хто пам’ятає, що практично єдиною формою вільнодумства у 2000-му було дисиденство добре відомого радянського зразку, знає, що Україна змінилась.
>
> Передусім зміни торкнулися ставлення людей до влади як такої та до персоналій у владі.
>
> Обравши черговий раз у листопаді 99-го Кучму президентом, сьогодні українці не сприймають його як політичного лідера нації. Навіть попри те, що він сконцентрував у своїх руках контроль майже за всіма владними інституціями.
>
> Внутрішньо Україна вже без Кучми.
Оригинально.
Маленький чоловічок, який звався Кучма і жив всередині мало не кожного українця, примушуючи діяти за встановленими ним правилами, помер 15-го грудня 2000-го.
> Оригинально.
> Підтримавши на квітневому референдумі 2000-го ідею передачі максимуму владних повноважень президентові, більшість українців сьогодні не сприймають ідею “сильної руки”, віддаючи перевагу, за свідченням соціологів, ідеї парламентської республіки. “Україна без Кучми” створила прецедент боротьби з режимом і під час парламентських виборів 2000-го українці провалили пропрезидентські партії. Одну з головних вимог “України без Кучми” – зміну політичної системи – змушений був підтримати і сам Кучма.
> Оригинально.
> Сьогодні журналісти готові страйкувати, захищаючи свободу слова, тоді як впродовж попередніх років правління Кучми, коли можливостей для вільного висловлення думки було значно менше, протестували одиниці. Це вже – ознака європейськості. Це вже схоже на Прагу, де у січні 2001-го на вулиці вийшло 100 тисяч протестувати не проти цензури навіть, а лише проти загрози цензури.
> Оригинально.
> “Україна без Кучми” розбудила Україну і створила умови, в яких стало можливим продовження боротьби, зокрема, “Повстань, Україно!”.
> Следует добавить и акции Чемириса, Коваленко и др.заяву которых мы помним. Но не помним присоединилась ли политическая оппозиция к лидеру Чимирису.И чем закончился призыв.
> “Україна без Кучми” досягла більшого, ніж відставки Деркача і Кравченка та, навіть, більшого, ніж поховання ідеї “імплементації” результатів референдуму. Вона досягла змін всередині людей. Змін, які рано чи пізно виявлять себе у соціальному житті.
> А при чем здесь УБК?
> Кучму переможено, хоч він і має два роки політичного часу (максимум). Проте залишається питання важливіше, ніж дата відставки Кучми: чи відновиться після Кучми Система кучмізму з іншими вже персоналіями?
>
>
>
> “КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ” ТА “УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ”
>
> >
> >
> >
> >
> Виступ зими 2000-01, виступ, який мав громадянський характер, оскільки не був організований і очолений політичними партіями, став другим після студентського голодування 90-го прецедентом революційної боротьби проти Системи. Він мав багато наслідків, про які ми говорили раніше, проте він не досяг своєї безпосередньої мети – зміни Системи.
> Интересно что санкцию на проведения голодовки подписал, отмена постановления прокурора была подписана человеком, который ушел из политики в банк.
Без его подписи голодующих просто бы разогнали.
> > ПІДРАХУНКИ ВОСЕНИ
>
> Той факт, що акція “Повстань, Україно!” не досягла рівня “України без Кучми” ні за масштабами, ні за своїми результатами, зовсім не свідчить про те, що перспектив демократичних змін вже немає. Не свідчить, тому що внутрішні, соціальні причини, які викликали “Україну без Кучми”, діють і досі. І так чи інакше проблеми, породжені цими причинами, мусять знайти своє вирішення.
> Какой наглеж.
> Ми вже говорили про те, що Революція – це процес зміни Системи.
Мы это кто?
Процес об’єктивний. Його не можна відмінити, якщо соціальні протиріччя вже визріли. Але його й не можна призначити на вимогу політичних лідерів, якщо передумов для цього не існує. Революція може бути мирною – “оксамитовою”, а може бути з барикадами та “калашниковими”. Революція може супроводжуватись багатотисячними маніфестаціями, а може відбуватись без жодного демонстранта на вулиці.
> Похоже на отчет. Гранды кончились.
> Тому треба відрізняти Революцію як процес зміни Системи і революційний виступ як безпосередню дію опонентів влади. І якщо Революція – процес об’єктивний, то висота хвилі виступу на вулицях залежить від багатьох чинників, в тому числі – суб’єктивних. Бувають часи, коли варто лиш “піднести сірника” для того, щоб стався соціальний вибух. Так було у грудні 2000-го. Бувають й інші часи, коли всіх разом взятих ресурсів (фінансових і людських) опозиційних партій не вистачає для проведення широкомасштабної акції.
> Короче нельзя.
> Один “класик” колись справедливо казав, що для переможного революційного виступу необхідна революційна ситуація. Восени 2002-го її не було. У таких випадках виступ все одно потрібен, але він мусить вирішувати локальні завдання.
>Этого класика звали Владимир Ульянов-Ленин. Вообще принято назыывать фамилии. От чьего имени выступает товарищ? Если это та самая революция которая продолжается в голове Чимириса, то стоило ли выставлять на обсуждение. Позиция майдана кажется страной.Майдан вроде как в стороне. Вот почитайте, что Чимирис тут пишет. А что думает директор, администрация. Похоже у Чимириса "своя свадьба", у майдана своя, а у политичской оппозиции своя.Три революции сразу не много ли для одной страны?
> Українська демократична Революція – процес, який розпочався 2000-го й досі не завершився. “Україна без Кучми” і “Повстань, Україно!” – виступи опозиції (у першому випадкові – громадянської, у другому – політичної), які відбувалися у конкретних політичних умовах і які мають свої злети і падіння.
> Сколько можно повторяться.
> Передусім “Повстань, Україно!” показала, що українська політична Система не демократизувалася, але опір режимові продовжується і Кучма не зможе робити в цій країні все, що йому заманеться. Вже заради цього акцію треба було починати.
>
> По-друге, ПУ проходила в умовах, коли опозиція в парламенті налічувала 210 голосів (проти 110 під час УБК), а тиск Заходу на український уряд у зв’язку з “кольчужним” скандалом був на порядок більшим, ніж взимку 2001-го року.
>
> Попри це політична опозиція – мається на увазі “четвірка” (НУ, БЮТ, СПУ і КПУ) – не скористалася частковим, але від того не менш важливим досягненням Революції – створенням умов для політичної реформи. 24 серпня Кучма цю реформу проголосив.
> А где же ваше МЫ.О какой революции идет речь?
> Короче, что вам сказать. Нет слов.Выеденного гроша не стоит.
2002.12.14 | Володимир Пономаренко
"Гюльчатаї"! Скиньте паранжу. Оригінально?
Хочеться сказати Rollerам: - Гюльчатай, открой личико!Чого це ви, хлопці, ховаєтесь? "Оригинальничать" нічого не зробивши самому, звичайно легко. Замість того, щоб просто критикувати (Хазанов якось назвав у своїй інтермедії тих, хто "все критикує, ... " кретинами) може треба й самому хоч щось зробити?
Володя Чемерис те, що сказав, не сьогодні вигадав, і не з метою відпрацювання ґрантів. Це послідовна його життєва позиція.
Не все, що він зробив, є вдалим. Не з усім, що він говорить і робить я згоден. Але ж він не просто говорить. Він РОБИТЬ те, що може для УКРАЇНИ! Ви не згодні (Rollerу) з тим, що він робить? Так запропонуйте щось своє. І не просто запропонуйте ("кретинів" у нас вистачає),а й хоч щось зробіть. Запаліть свою хоч маленьку свічку!
Я вітаю Володимира з новим його пробудженням.
До справ, Володя!
2002.12.14 | Предсказамус
""Гюльчатаї"! Скиньте паранжу. Оригінально?" Нет. Провокативно
Я тоже под псевдонимом ("паранджой", как Вы выразились), ничего?Володимир Пономаренко пише:
> Хочеться сказати Rollerам: - Гюльчатай, открой личико!
> Чого це ви, хлопці, ховаєтесь? "Оригинальничать" нічого не зробивши самому, звичайно легко. Замість того, щоб просто критикувати (Хазанов якось назвав у своїй інтермедії тих, хто "все критикує, ... " кретинами) може треба й самому хоч щось зробити?
Критиковать - это всегда хорошо, если по сути и конструктивно. Какая разница Вам или Чемерису, аноним критикует или конкретный Вася Пупкин, если по сути? А если не по сути, то не стоит и читать, тем более - отвечать.
> Володя Чемерис те, що сказав, не сьогодні вигадав, і не з метою відпрацювання ґрантів. Це послідовна його життєва позиція.
> Не все, що він зробив, є вдалим. Не з усім, що він говорить і робить я згоден. Але ж він не просто говорить. Він РОБИТЬ те, що може для УКРАЇНИ! Ви не згодні (Rollerу) з тим, що він робить? Так запропонуйте щось своє. І не просто запропонуйте ("кретинів" у нас вистачає),а й хоч щось зробіть. Запаліть свою хоч маленьку свічку!
Покуда то, что я у Чемериса прочел, имеет единственный смысл - внесение раскола в и так не сильно монолитную оппозицию. Думаете, это именно то, что нужно Украине?
Если хотите, могу свое утверждение обосновать, чего и Вам желаю.
2002.12.14 | Адвокат ...
"Я т-тя за язик нє тянул!" ;-)
Предсказамус пише:> Покуда то, что я у Чемериса прочел, имеет единственный смысл - внесение раскола в и так не сильно монолитную оппозицию. Думаете, это именно то, что нужно Украине?
> Если хотите, могу свое утверждение обосновать, чего и Вам желаю.
Тому,-- вклінно прошу,-- обґрунтуйте!
2002.12.14 | Предсказамус
Пару часов подожду автора, чтоб два раза не отвечать (-)
2002.12.14 | Адвокат ...
ОК. ( - )
2002.12.14 | Предсказамус
Обоснование
1. Что предлагает Чемерис?Imho ключ в этой фразе: На мою думку, використання політичного моменту після заяви Кучми 24 серпня було б набагато важливішим, ніж черговий мітинг. Справжня, радикальна політична реформа могла б дати старт реформам у соціальній та економічній сферах.
Т.е. старая добрая парламентская республика, которая еще долго, наверное, будет ассоциироваться с Ильей XXV-м. С некоторыми рюшечками, естественно, типа ініціювати судові позови, ґрунтуючись на сьогодні діючих "буржуазних" Кримінальному та Господарчому кодексах до власників, які отримали власність незаконно... не допустити перетворення на товар продуктивної землі... домогтися скасування боргів українських громадян за комунальні послуги, тому що неадекватна оплата праці та завищені тарифи на ці послуги - один з головних способів перерозподілу національного продукту на користь монополістичної буржуазії та джерело надприбутків регіональної олігархії. Все это, чтоб на грядущих парламентских выборах олигархи под ногами не путались. Все остальное, как понимаю, сделает сама парламентская республика (идеи Ильи живут и побеждают).
2. Почему идеи Чемериса направлены на раскол оппозиции?
Автор перечисляет тех, кто не поддерживает идею немедленного перехода к парламентской республике: НУ и БЮТи и КПУ. Поддержка со стороны СПУ тоже у Чемериса под вопросом, проект Мороза он критикует. Я бы все-таки уточнил, что НУ и БЮТи действительно предпочитают президентскую форму, КПУ и СПУ выбрали бы парламентскую. Т.е., помимо вполне природных экономических противоречий между правыми и левыми предлагается добавить политические в виде выбора государственного устройства.
Вне зависимости от правоты Ильи и Чемериса относительно преимуществ парламентской формы, в настоящий момент постановка этого вопроса не будет иметь другого результата, кроме увеличения внутреннего противостояния в нестройных рядах оппозиционеров.
3. Прав ли Чемерис в принципе?
Imho неправ. Не вообще, с точки зрения социальной справедливости и чистой политтеории, а применительно к нынешней Украине. И неправота основана на выборе "оппонентов". Чемерис считает таковыми олигархов. Так ли это? Они ли правят страной? Конечно, нет. Страной правят чиновники. Не просто чиновники, а коррумпированные чиновники, действующие по принципам компартийной номенклатуры с некоторым усилением исходно присущей "бандитской" составляющей. И вне зависимости от того, что будет твориться на властном Олимпе, система номенклатурного чиновничества будет править и дальше, если не удасться ее сломать. Таковой слом требует проведения бескомпромиссных и жестких мероприятий, которые парламентская республика не в силах провести по определению, она сама дитя компромисса.
P.S. Sorry за задержку, написание потребовало времени.
P.P.S. Второе сорри за возможные очепятки, не вычитывал.
2002.12.16 | ilia25
Вы как всегда...
Предсказамус пише:> Т.е. старая добрая парламентская республика, которая еще долго, наверное, будет ассоциироваться с Ильей XXV-м. С некоторыми
Старая, как вы совершенно справедливо заметили, парламентская республика уже давным давно "ассоциируется" с подавляющим большинством демократических стран.
> парламентскую. Т.е., помимо вполне природных экономических противоречий между правыми и левыми предлагается добавить политические в виде выбора государственного устройства.
HELLOOOO! Без разрешения политических проблем, ни какой экономике и мечтать нет смысла. Это во-первых, а во-вторых -- именно идеи политических реформ могут объедитнить оппозицию, т.к. экономические противоречия между коммунистами и правыми не разрешимы в принципе.
> Вне зависимости от правоты Ильи и Чемериса относительно преимуществ парламентской формы, в настоящий момент постановка этого вопроса не будет иметь другого результата, кроме увеличения внутреннего противостояния в нестройных рядах оппозиционеров.
А что их по-вашему может объединить? Попытка определиться с единым кандидатом в Президенты?
> И вне зависимости от того, что будет твориться на властном Олимпе, система номенклатурного чиновничества будет править и дальше, если не удасться ее сломать. Таковой слом требует проведения бескомпромиссных и жестких мероприятий, которые парламентская республика не в силах провести по определению, она сама дитя компромисса.
Система номенклатурного чиновничесива может существовать только в условиях авторитарного режима, под крышей у Президента. Без этой крыши, "номенклатуру" будут в судах регулярно, жестко и бескомпромисно з грязью смешивать.
Вы просто не в состоянии думать о чем-то вне идеи "доброго царя". По-вашему выходит, что если не царь батюшка (или Президет, временно исполняющий его обязанности), то с коррумпированым чиновничесвом "жестко и бескомпромисно" бороться некому.
Так вот открою вам секрет -- демократия, вообще, может работать не хуже "доброго царя". И, в частности, искоренением коррупции в ней занимаются суды, а не парламенты с президентами. От последних требуется лишь одно -- не мешать, и не прикрывать задницу проворовавшихся чиновников. (Если еще не дошло -- парламенту, в отличие от презилента, отдавать приказы по подвешиванию судей ну очень будет не удобно. Если еще не дошло почему -- потому, что Президент приказы отдает в кабинете, беседуя с глазу на глаз со своими подиненными, а парламент -- на пленарном заседании, с журналистами на балконе).
2002.12.16 | Предсказамус
О судах
Чтоб не растекаться мыслью по древу, поговорим о конкретном - о судах.Как Вы видите формирование независимых судов в Украине? Механизм, сроки?
2002.12.17 | ilia25
Парламентская республика -- лучшая гарантия независимости судов
Я уже в предыдущем посте объяснил почему. Могу еще раз, по пунктам:1) Для того, чтобы суды были независимы, нужно чтобы судей никто не подвешивал за яйца.
2) Судей подвешивает исполнительная власть -- силовики, прокуратура, налоговая.
3) Исполнительная власть не может никого подвесить без приказа главы исполнительной власти.
4) В праламентской республике главе исполнительной власти намного сложнее отдавать подобные приказы, т.к. парламенту его намного проще за это уволить -- по сравнению с президентской республикой.
2002.12.17 | Предсказамус
Я просил не мантру, а реальный механизм (-)
2002.12.17 | ilia25
Вы просто упрямый осел. По сути возразить вам нечего...
... но признать правоту оппонента вы просто не способны.2002.12.17 | Предсказамус
На что именно возражать?
Вас попросили описать механизм реформирования судебной системы в условиях парламентской республики. То, что она в этом нуждается, легко увидеть в разделе форума "Судоустройство".Вот Ваш ответ:
> Я уже в предыдущем посте объяснил почему. Могу еще раз, по пунктам:
> 1) Для того, чтобы суды были независимы, нужно чтобы судей никто не подвешивал за яйца.
А зачем? Не проще ли дать денег?
> 2) Судей подвешивает исполнительная власть -- силовики, прокуратура, налоговая.
Деньги дают те, у кого они есть. Побеждает тот, кто больше дал.
> 3) Исполнительная власть не может никого подвесить без приказа главы исполнительной власти.
Исполинетльная власть тоже может и подвесить, если дать денег.
> 4) В праламентской республике главе исполнительной власти намного сложнее отдавать подобные приказы, т.к. парламенту его намного проще за это уволить -- по сравнению с президентской республикой.
Какие приказы? Все абсолютно добровольно...
Поэтому разжевываю.
Как Вы видите замену коррумпированных судей некоррумпированными? Кто и как будет это делать? Как сделать так, чтоб некоррумпированные судьи таковыми и оставались? Остальные вопросы можете додумать сами и рассказать, как Вы видите механизм создания в Украине независимой судебной системы.
2002.12.17 | ilia25
Да, это ваша альтернатива ослиному упрямству -- придуриваться
Т.е. если посмотреть, то дейсвительно есть только две возможных стратегии для человека, нежелающего признавать очевидное:1) Упираться ослом.
2) Прикинуться дурачком.
В данном случае, вы делаете вид, что не понимаете разницу между коррумпированостью и зависимостью. Так вот, это разные вещи. Можно быть одновременно и предельно коррумпированым, и предельно НЕзависимым. Пример -- под носом. Начинается на К, кончается на а (хотел написать, что кончается на о, но раз вы уже включили дурака, то решил не выделываться).
Так вот праламентская республика делает судей независимыми -- практически в одночасье. Проблема их коррумпированности -- это уже проблема нумеро дуво (№2, для идиотов). И эта проблема решается так же, как и проблема коррупции других гос. служащих. Более постепенно, но тоже сравнительно быстро и совершенно неотвратимо.
Дело в том, что деньги не все берут. Некоторые боятся, для некоторых деньги -- не главное. Да, Предсказамус, представтье себе -- есть еще и слава, репутация. Которые, если хотите, тоже можно конвертировать в деньги, но уже вполне легально.
Короче возможны варианты -- но только в том случае, когда наш судя не висит на гениталиях. Вот в последнем случае, действительно, выбора нет. В принципе. Поэтому так важно обеспечить именно независимость судей -- а тогда и коррупция постепенно уменьшится до приемлемого уровня.
2002.12.17 | Предсказамус
Все как всегда...
ilia25 пише:> Т.е. если посмотреть, то дейсвительно есть только две возможных стратегии для человека, нежелающего признавать очевидное:
> 1) Упираться ослом.
> 2) Прикинуться дурачком.
Т.е. хамим, как обычно. Будь я о Вас немного другого мнения, расстроился бы. А так - переживу. Очень уж тема увлекательная.
> В данном случае, вы делаете вид, что не понимаете разницу между коррумпированостью и зависимостью. Так вот, это разные вещи. Можно быть одновременно и предельно коррумпированым, и предельно НЕзависимым. Пример -- под носом. Начинается на К, кончается на а (хотел написать, что кончается на о, но раз вы уже включили дурака, то решил не выделываться).
Независимый коррумпированный судья - это находка. Вы меня действительно дураком считаете. Как и всех остальных. Коррумпированность есть одновременно и зависимость от денег, и зависимость от той самой исполнительной власти (т.н. "яйца"). Если такая судебная власть Вас устраивает, то действительно спорить не о чем. Защита конституционных прав в надежных руках.
> Так вот праламентская республика делает судей независимыми -- практически в одночасье. Проблема их коррумпированности -- это уже проблема нумеро дуво (№2, для идиотов). И эта проблема решается так же, как и проблема коррупции других гос. служащих. Более постепенно, но тоже сравнительно быстро и совершенно неотвратимо.
Сравнительно быстро в условиях повальной коррупции всех ветвей власти, с месячными окладами в 300-400 грн. (55-75 USD для иностранцев), отягощенные прежними коррупционными связями и компроматом в силовых структурах, судьи неотвратимо становятся независимыми.... Вы меня считаете, пожалуй, даже не дураком. Тут какое-то другое слово.
> Дело в том, что деньги не все берут. Некоторые боятся, для некоторых деньги -- не главное. Да, Предсказамус, представтье себе -- есть еще и слава, репутация. Которые, если хотите, тоже можно конвертировать в деньги, но уже вполне легально.
Научите судей быть легально богатыми, Вы же знаете как, а они или "берут", или голодают (в прямом смысле). Пойдите навстечу судебной власти.
> Короче возможны варианты -- но только в том случае, когда наш судя не висит на гениталиях. Вот в последнем случае, действительно, выбора нет. В принципе. Поэтому так важно обеспечить именно независимость судей -- а тогда и коррупция постепенно уменьшится до приемлемого уровня.
Для этого нужно вывести новую породу судей - без гениталиев. Я не о биологии, а о коррупционных связях и компромате. Без таковых нынче - единицы. Гду будем брать остальных? Назначим из сознательных граждан? Наберем из дворников, которые точно не коррумпированные? Что делать будем, короче? И почитайте все-таки "Судоустройство" перед тем, как отвечать. Я еще не теряю надежды, что Вы просто не в курсе...
2002.12.17 | ilia25
Ага, теперь вы снова в ослином режиме
То есть после того, как я вам объяснил на пальцах, что зависимость и коррумпированность -- это совершенно разные вещи, вы продолжаете настаивать, что это одно и тоже.Почему? -- потому что иначе вам пришлось бы признать мою правоту, а вы на это не способны.
Вы не можете возразить, моим доводам, что паралментская республика делает судей независимыми, т.е. дает им свободу выбора, которой у них сейчас практически нет. Поэтому вы просто подменяете тезис -- независимость на некоррумпированость. Дескать даже имея свободу выбора, судьи будут ею пользоваться чтобы брать взятки.
Так вот повторяю -- это разные вещи. Наличие свободы выбора, и ее отсутсвие. То как именно будут пользоваться свободой выбора -- это уже другая проблема, и я уже объяснил вам, каким образом демократия заставляет людей делать правильный выбор -- не убивать, не грабить, не брать взятки, не нарушать закон.
Поэтому проблему создания справедливого правосудия нужно решать поэтапно. Сначала сделать судей независимыми, а потом планомерно преследовать тех, кто свою независимость будет использовать в преступных целях.
2002.12.17 | Предсказамус
Понял, свободны, не до Вас. (-)
2002.12.15 | Roller
Крепкого Вам здоровья.
Володимир Пономаренко пише:> Хочеться сказати Rollerам: - Гюльчатай, открой личико!
Имя Володя Пономаренко говорит мне меньше чем имя Вовчик. Единственная ассоциация с фимилией возникающая у меня так так это то, что у моей мамы была точно такая же девичья фамилия.
Вторая ассоциация возникающая по поводу вашего замечания так это то, что вы не являетесь опытным пользователем интернет. Я встречал подобные недоумения на профессиональных форумах, скажем форуме образования. Ответственным товарищам не понятно как это можно носить псевдоним. Они привыкли принимать меры, но им приходится тратить время на то, что бы выясникь какой это выскочка позволяет говорить то, что ему хочется. А не то, что положено.
Если бы были внимательны и потрудились порыться в моем архиве, который вы можете войти по соответствующей ссылке, то вы могли бы найти по ключу Roller+ИМЯ ві можете получить мое разїяснение по поводу происхождения моего ника. Оно четко соответствует моему имени личному. По єтому имени меня знают в Киеве (Валик). Поєтому как говоится приезжайте в Киев и спросите.
Жаль что приходится столько времени тратить по туким пустяковым вопросам. Но так как я отвечаю Вам впервые, то это соответствет моим правилам.
Судя потому что вы называете Чемириса Володей, вы вероятно его близкий знакомый. Поэтому у Вас есть возможность передать ему. Что его тема обсуждается на форуме. И было бы тактом приличия ему самому хоть раз поприсутствовать на форуме, тем более, что тему его выставили такие же друзья, как и Вы. С какой целью?
Вы не задавались этим вопросом? Задайтесь. Этот вопрос интересней тего вопроса который задаете Вы.К сожалению я немогу вам оставить номер телефона и домашний адрес "от квартиры где деньги лежат".Но это не предусмотрено и правилами форума. Что не запрещено, то разрешено.
> Чого це ви, хлопці, ховаєтесь? "Оригинальничать" нічого не зробивши самому, звичайно легко. Замість того, щоб просто критикувати (Хазанов якось назвав у своїй інтермедії тих, хто "все критикує, ... " кретинами) може треба й самому хоч щось зробити?
Вы обращаетесь со своим сокраментальным вопросом во множественно числе.
Это означает, что вы плохо еще ориентируетесь в условностях работы на форуме. Ессли вы отвечаете, обсуждаете вопросы поставленные мной, то было бы логично говорить в единственомч числе.
Вы же обращаетесь во множественном числе ко всем. Свои замечания по этому поводу вы можете изложить в разделе про майдан. Возможно они будут интересны не только участникам форума, но и всему интернет сообществу. Особенно пользователям ICQ. Ваше замечание напоминает чем-то напоминает мне выступление Леонида Даниловича Кучмы на саммите тысячелетия. Когда он с высокой трибуны заявил что, треба начать борьбу с терроризмом в Интернет. И это при том что в Украине интернет на тот период , да и на этот находится в зачаточном состоянии.
Думаю Леонид Данилович, быб бы удивлен так же как и Вы, зайди он в интернет и не обнаружив там ФИО своего народа, а вместо них какие -то Ники. Ваш вопрос из той же категории. У меня нет к сожаления времени и желания затяться вашей интернет подготовкой. Просто я бы посоветовал Вам не делать таких ляпсусов в других местах. Вас могут просто не понять, или подумать о Вас не умно.
Но вернемся к содержательной части Вашей реторики.
Замість того, щоб просто критикувати (Хазанов якось назвав у своїй інтермедії тих, хто "все критикує, ... " кретинами) може треба й самому хоч щось зробити?
Очень хороший вопрос.Значит критиканов Хазанов называет критинами. Не знаю. Не знаю.Но прочитав ваши критические замечания в мой адресс, в адресс других пользователей, замечания не имеющих под собой абсолютно никакой почвы, надеюсь вы это уже поняли. И никакого отношения к дискусии предложеной администрацике майдана, а как известно дискуссия предполагает именно элемент критики.
Единственно ценную мысль , которую я почерпнул, из вашего опуса так это мысль Хазанова. Вероятно он имел ввиду именно такой случай.
Что можно сказать. Запущено, но ешще не клиника.Мне попадались случаи и похуже.Все это поправимо. Треба больше работать над собой.
Вы заметили, что я еще нислова не сказал по существу обсуждаемой темы. Вы вынудили меня обяснять вам каких следует придерживаться правил.Как следует себя вести. Но ведь это все вы могли узнать и без меня. Все это расписано по нотам.
> Володя Чемерис те, що сказав, не сьогодні вигадав, і не з метою відпрацювання ґрантів. Це послідовна його життєва позиція.
> Не все, що він зробив, є вдалим. Не з усім, що він говорить і робить я згоден. Але ж він не просто говорить. Він РОБИТЬ те, що може для УКРАЇНИ! Ви не згодні (Rollerу) з тим, що він робить?
Я не знаю чем он занимается. Из того что мне было известно о его предыдущей работе я знаю только то, что он был как-то связан со Сивковичем. Но как могло случиться так, что он проскочило упоминание о том, что он не просто работал, но в организации полаточного городка были упомянуты сто баксов Сивковича,что скандал с Григоришеным, представителем российского бизнеса тоже как-то затронул Сивковича это как-то настораживает.
Я не знаю чем занимается Чимирис.
Но простое сопоставление имент собстенных и названий наводит на какие -то недосказы.
Тарашанский ра-он. Гонгадзе. Это было предтечей акции.
Но давайте вспомним именную цепочку,как вы там говорили Гюльчатай, открой личико!
Итак Чимирис опоминал 100 баксов Свистовича. Не важно были ли даже это деньги Сивковича. Важно что упоминалось имя. Спрашивается с какой стати. Что их может связыать вообще.
НО связь есть. И Чимирис и Луценко были организаторами полаточного городка. И Сивкович и Мороз проходят как денпутаты в ВР по Тарашенскому району, к которому сегодня приковано внимание всей общественности.
В результате Луценко проходит по списку Мороза в ВР. Все логично.
Лидер УНА-УНСО Шкиль, который в последствии показал себя как организатор пративоправных ( революционных) действий, оказался за гратами. Он бы еще там оставался если бы его не избрали в ВР. И он попадает в другое крыло оппозиции, к Тимошенко.
А что же Чимирис. Кково его участие в революции о которой он пишет от имены мы. Мы видели , что он не против не участвовал в штурме милимцейских кардонов. Он пытался остановить революцитонный поток, за что получил маненько , но не сильно, не так как другой помошник , помошница Мороза.
Мало того, я видел, ниже замечание пана Предсказуемуса о том, что он класифицирует действия Читмириса как попытку внести раскол.
Я не стану класифицировать его действия так. Я изх класифицирую никак.
Но то что он представляет второй, может третий эшелон деятелей. То что он выступает на самолм деле в ггордом одиночестве. и даже не участвует в таком сообшестве как Майдан,не вызывает у меня никаких ассоциаций в его адрес.
О какой революции, Новой революции он пишет. О той которой видит со стороны? Или о той в которой он участвует?
Что представляет его статья? Посути муть голубая. Кого и в чем он хочет убедить, или переубедить?
Да на нашем форуме новички пишут о своих ощущениях по крайней мере короче и яснее. Вот студент написал, "Кучма лголубой". И самому приятно. Но ведь Чимирис, фигура засветившаяся перед телеобъективами, как и Луценко. Если бы засветили Студента.Студент имел бы те же шансы и те же деньги,только и всего.
Но Чемирису простительно такое действие. Простительно потому, что свою тему выставлял не он сам, а за него. Врзможно это реферат, записки на полях. Может это вообще не его работа. Я оцениваю работу , а не Чимириса. В этом вся разница. Напиши он что поумнее, и возможно моя реакция была бы совсем другой.
Он выглядит интеллигентно, даже через чур. Могбы пошевелить мозгой получше."Думай сильнее", как говорят у нас на форуме.
Так запропонуйте щось своє. І не просто запропонуйте ("кретинів" у нас вистачає),а й хоч щось зробіть.
Будьте внимательны и осторожны. Возможно вы действительно оказались в обществе критинов. И следуя пословице с кем поведещься от того и подхватишь продолжаете говорить какие -то несуразности.
Что до оценки моей деятельности, то я не вправе сам говоить за себя.
Вероятно вы могли сдлышать такое выражение , что бытие определяет сознание. Именно сознание, есть предмет и забот наших.
Мы начали с себя и принялись за Вас. У кого-то это получается лучше, у кого-то хуже. Но это коллективный труд. ЕНо участие каждого может быть определено объективно. Таким показателем может быть колическтво постингов на майдан. Пустые заголовки можно не считать. А тавк же рейтинг уччастника, который складывается из рейтинга его работ.
Вы можете объективно сравнить мои показателя со своим. Это лишь для того что бы подчеркнуть Ваш тезис("кретинів" у нас вистачає).
Сравните зайдите в досье, зайдите в Культуру. Посмотрите рейтинги моих тем на форуме. Почитайте отзывы на мои работы. Лиди сожалеют , о том что не могут иметь моей книжки у себя на полке (Ольге).
А я пишу Вам, пишу бесплатно, в свое личное время. И все это только ради первого знакомства.
Запаліть свою хоч маленьку свічку!
> Я вітаю Володимира з новим його пробудженням.
> До справ, Володя!
Есть такое выражение "Лучше свечка по жопу, чем факел на голове".
Моя маленькая свечка давно жжет кое кому. А вы похоже как в цирке, с факелом.
И еще даете напутствие. Ну ему мое
Крепкого Вам здоровья.
(текст не проверялся)
2002.12.16 | путиненко
Rollera пора "мочить в сортире" (-)
2002.12.16 | Roller
Если я не вернусь считайте меня коммунистом.
Если вернусь не считайте.2002.12.16 | Адвокат ...
Таварішчь Зюґанов уже засчітал. ;-)
Можна си вертати.2002.12.17 | Roller
Сексотом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан (-)
2002.12.16 | Грушецький
Міхви антиглобні у сольному виконанні
Хайлі рекомменд: почитайте ЩЕ більше немарксистської літератури, пане Черемис. Може, вам класно живеться без штанів, а мені хочеться забезпечувати свою сім"ю, мати дім за 250,000 гривень, і два рази на рік їздити в Крим і Крапати. І тому я проти Кучми.А з вами я не поділюся ніколи, і НЕ РОЗРАХОВУЙТЕ.
"Новими революційними соціальними групами стануть наймані робітники, селяни, маргінали–безробітні і ті ж інтелігенція та студенти.
...
Я особисто не можу прийняти буржуазний лад як взірець для себе, своїх друзів і рідних та України."
2002.12.16 | Адвокат ...
Не поділете си з Чемерисом,--
матимете Ку-чма ще й на третю каденцію.І ніколи не матимете ані достатку, ані будинку. Його матимуть крав-чуки, медвед-чуки та ріжні -ґеки.
Через певний час Вам осточортіє бути "проти Ку-чма", і Ви станете "за". Та буде вже пізно...
P.S. Чемерис, тут Ваша правда,-- марксист. Марксизмові, у будь якій його формі, чи пряві, я не симпатизую. А Чемерисові, чому сь,-- симпатизую.
2002.12.17 | Грушецький
Етично виважений расчот спрацює
Адвокат ... пише:> Через певний час Вам осточортіє бути "проти Ку-чма", і Ви станете "за". Та буде вже пізно...
*** Але ж я порахував, і не відчуваю, а ЗНАЮ, що Кучмізм - знищує мої майбутні економічні можливості. Ні, кучмісти не стануть ангелами.
> P.S. Чемерис, тут Ваша правда,-- марксист. Марксизмові, у будь якій його формі, чи пряві, я не симпатизую. А Чемерисові, чому сь,-- симпатизую.
*** Черемис як людина не поганий, і не корумпований. Я ж не кажу про особистість а про дії і наміри. Його стратегія для перемоги над Кучмою невиграшна у довгому строку.
2002.12.17 | Адвокат ...
Re: Етично виважений расчот спрацює
Грушецький пише:> *** Але ж я порахував, і не відчуваю, а ЗНАЮ, що Кучмізм - знищує мої майбутні економічні можливості. Ні, кучмісти не стануть ангелами.
Та й теперішні, себто: можливості,-- теж. А щодо ку-чмо-ноїдів, то з усих форумців тіко Ілля25 демонструє солідарність із тією тезою, що з бандюка може вийти демократ.
> *** Черемис як людина не поганий, і не корумпований. Я ж не кажу про особистість а про дії і наміри. Його стратегія для перемоги над Кучмою невиграшна у довгому строку.
Перкмога над Ку-чмом,-- то окрема, поточна, тактична задача. І за для її досягнення варто си об'єднати і з марксистом Чемерисом, і з комуністом Симоненком. Україні конче потрібно розбльокувати си, зкинути той соціяльний ступор, у який її загнав ку-чмі-вський режим. А вже після того, життя покаже: що є виграшним, а що ні у довготерміновій перспективі. Одначе, якщо ку-чмі-зм остаточно си утвердить,-- жодна стратеґія, з числа мирних, політичних, конституційно припустимих,-- буде a priori,-- не виграшною на будь якім інтервалі часу.
2002.12.17 | Дубровскій
Браво! Знайшовся таки дядько... (+)
...що прочитав бодягу Чемериса до кінця. І відшукав там головне - що Чемерис сильно полівів. Сам по собі Чемерис не дуже значуща фігура, але те, що він став ліваком, багато свідчить про суспільні процеси в Україні.Всі, хто проти лівої ідеології (правіші за соціал-демократію (с)правжню), рано чи пізно підтримають кучмізм з усіма його пахощами за право жити в будиночку за 250000. І буде їх десь так з мільйон душ. Решта піде проти них.
Юля вже працює над істотно лівою ідеологією для "Батьківщини". Ющ цього не робить, а даремно - соціальна база в НУ не буржуазна, м'яко кажучи. Список, до речі, теж. Був колись, але після переходів бізнесменів до більшості кількість поступово перейшла в якість.
Так що мій прогноз - оппозиція консолідується на лівих ідеях.
2002.12.17 | Адвокат ...
От і Симонеко з Морозом були таке казали свого часу.
Ви, часом,-- не з їхніх будете?2002.12.17 | Дубровскій
Часом ні (+)
А чому я маю власне бути їхнім? Я навіть точно не знаю, що нам принесе цей "лівий марш" і добре це чи погано взагалі. Але є у мене одна слабкість - люблю об'єктивну реальність, сто літрів спирту їй в печінку!Люмпенізоване суспільство не піднімеш на протести тим, що хтось там Конституцію порушив. А от скасування боргів за компослуги - це вже тепліше. Чи не так?
2002.12.17 | Адвокат ...
Правду мовите, пане!
Дубровскій пише:> А чому я маю власне бути їхнім?
Не переймате се, то був жарт, зпровокований певною відсутністю "лівизни" на Майдані.
> Я навіть точно не знаю, що нам принесе цей "лівий марш" і добре це чи погано взагалі. Але є у мене одна слабкість - люблю об'єктивну реальність, сто літрів спирту їй в печінку!
Ваша слабкість межує із нарко- залежністю. Стережіть си!!!
> Люмпенізоване суспільство не піднімеш на протести тим, що хтось там Конституцію порушив. А от скасування боргів за компослуги - це вже тепліше. Чи не так?
Маєете рацію! Порушення Конституції,-- для абсолютної більшости українського публікуму,-- "пустой звук". Що то за дзвір такий дивний та чим він є шкідливий,-- дай Бог!,-- щоб розімоло відсотків зо три українського люду. Для решти ж,-- порушення Конституції,-- то формальний привід для одних шахраїв- політиків чмирити інших шахраїв- політиків.
Комунальні послуги... Якби то усі політичні сили, що позиціонують си, як опозиційні добили б це питання на користь публікуму... Самі знаєте, що б си стало!
2002.12.17 | Дубровскій
Re: Правду мовите, пане!
Адвокат ... пише:> Комунальні послуги... Якби то усі політичні сили, що позиціонують си, як опозиційні добили б це питання на користь публікуму... Самі знаєте, що б си стало!
А що б стало си? Поки що маємо заяви Ромці Безсмертного про необхідність дистанціювати си від комуняк. Але ж пізно пити антикомуністичний боржом, коли нирки вже відбито... Тепер треба брати на озброєння помірковано-ліві гасла, щоби мати контрольний пакет після загальної перемоги. Цей контрольний пакет допоміг би потім недопустити крайнощів (пол-потівщини, чверть-потівщини etc.). Чи спроможеть си Ющ на таке, як мислите?
2002.12.17 | Адвокат ...
Що стане, що стане,-- революція настане!
Дубровскій пише:> А що б стало си?
Див. заголовок.
> Поки що маємо заяви Ромці Безсмертного про необхідність дистанціювати си від комуняк. Але ж пізно пити антикомуністичний боржом, коли нирки вже відбито...
Пан Ромко се заграв у знаного та авторитеного політика. Але та гра,-- його проблєма.
> Тепер треба брати на озброєння помірковано-ліві гасла, щоби мати контрольний пакет після загальної перемоги.
Як Ви си переконали, леді Ю. вже заходила си те робити.
> Цей контрольний пакет допоміг би потім недопустити крайнощів (пол-потівщини, чверть-потівщини etc.).
Крайнощів не буде, якщо тіки усі політичні сили, що увійдуть до потужнього "Лівого Фронту" будуть більш меньш однаково чисельними. Але те,-- ще далека перспектива.
> Чи спроможеть си Ющ на таке, як мислите?
Я певен, що пан Ющенко й зараз, якщо зрече си від притаменного йому останнім часом боягузства,-- може стати лідером потужнього "Лівого Фронту", що об'днав би більшу частину українського політикуму: від комуністів- державників до лівих лібералів. У такій ситуації ку-чма-ки мають лише один вихід: леґалізувати кримінальників, створивши з них "потужню центриську партію в законє".
2002.12.17 | Чемерис
Re: Для дискусії. В. Чемерис "Нова революція"
Я писав цю статтю до другої річниці "України без Кучми" (15 грудня). Для того, щоб дещо підсумувати, запропонувати свій погляд на те, що відбувається. І, звичайно, сказати, що ми ще не перемогли і Революцію треба продовжувати і поглиблювати.Із задоволенням сприйняв, що стаття викликала дискусію (щоправда, як завжди на "Майдані", з особистими "наїздами") з великою кількістю переглядів та повідомлень. Значить тема актуальна та потрібна. Якщо з цього всього вийде гуртування нової громадянської опозиції на кшталт УБК, нехай поки що і на рівні обговорень та дискусій, буде класно.
Ще хотів би додати таке. У березні 2000-го я написав статтю "Революція 2000-го року". Суть її в тому, що в Україні створилась Система олігархічного капіталізму, де "фаворитами" є соціальні групи олігархів та вищої номенклатури. Інші соціальні групи такою Системою незадоволені. І вони піднімуться на Революцію, якщо не існуватиме демократичних механізмів для змін. Я тоді говорив, що першим кроком має бути заміна політичної системи президентського авторитаризму на парламентську республіку. В цій статті я також запропонував визначення понять "соціальна Система" і "Революція".
Статтю надрукував "День" (завдяки Лігачовій), але редакція поруч з нею вмістила відповідь Погребінського, яка дечим була схожою на відповіді моїх опонентів на сьогоднішню статтю. Тоді теж говорили, що стаття марксистська. Та й про яку Революцію можна було говорити навесні 2000-го, коли щойно Кучма вдруге "обрався", здійснив переворот у Верховній Раді і виграв "референдум".
Але я виявився правим. Не буду категорично стверджувати, що правий сьогодні. Побачимо.