Відповіді

• 2002.12.16 | Serhiy Hrysch

  Такі варіанти

  "Кучма без України."
  "За європейську Україну. Без Кучми."
  "Кінчений."
  "Готовий."
  "Кучма. Мрії про минуле."
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.12.17 | tmp

    Мы - Народ.

    "Мы - Люди"
    звучит примерно одинаково и на украинском, и на русском...
    думаю весь сыр-бор из-за непонимания этой простой истины..
    
    с уважением,

• 2002.12.16 | Сергій

  Працює все, потрібна стабільність тиску,

  а не пошук варіантів гасел...
  
  Кучму геть!
  Повстань Україна!
  Їм'ям України!
  заСУД і КАРА...
  
  Стабільність тиску - ось важливий чинник перемоги.
  
  Щоденний заСУД і поКАРАння режиму червоного терору кучмаків!
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.12.16 | Костя Порох

    Ну і де ті лозунги? Я їх в Дніпрі і Києві не бачу! (-)

• 2002.12.16 | Українець

  "Йди з миром !" - краще гасло, враховуючи ментальність народу

  Як би ми самі себе не переконували, які б відсотки недовіри Кучмі і незадоволеності не приводили - українці в масі народ неаґресивний. В даному випадку - на жаль, проте факт залишається фактом. Доводити це твердження в цьому постингу не буду, проте готовий подискутувати окремо.
  Не треба себе дурити: при повній мовчазній підтримці народу акція "Україна БЕЗ Кучми" під гаслом "Кучму ГЕТЬ !" програла саме через оці БЕЗ і ГЕТЬ. Зате ідея Леді Ю. - референдум про "добровільну" відставку ґаранта - знаходила просто фантастичну підтримку. Не докладати жодних зусиль, один раз прийти на дільницю, поставити хрестик в бюлтені, кинути в урну, відчути себе "державною людиною" - це дуже по-українському. Знову ж таки - на жаль...
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.12.17 | Serhiy Hrysch

    Клас! Але як щодо олігархів-"нащадків"? (-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.12.17 | Українець

      Це гасло вони спочатку самі підтримають. Головне - не проґавити

      момент, коли вони від скинення Кучми (в чому наші, себто народні, і їхні - олігархічні - інтереси співпадають) перейдуть до захоплення влади. До цього нам треба бути готовими заздалегідь і не мати жодних ілюзій щодо своїх тимчасових союзників-олігархів.
      
      Оскільки на той момент режим уже буде розхитано (якщо не розвалено), а нас таки на порядки більше ніж олігархів (навіть враховуючи вірні їм спецслужби), у нас з'явиться реальний шанс повернути владу "до джерел", тобто народу.

• 2002.12.17 | Augusto

  Я підчепив чужий постінг з іншого форума.

  Може допоможе? Якщо це той Максим, який тут летав з гаслами "засуджую опозицію!", то його постінг бодай передає настрій людей, які активно займаються героїчною бездіяльністю: все робиться "не так", як треба не знаю, але не так! зробіть мені так як треба, хоча я не знаю як. З іншого боку якась економічна програма яка б мала (теоретичний) вплив на долю українців була б дуже корисною, бо завзяті бої "За вільний ринок!" є цікаві за загальними показниками життя пересічного кучмаїнця, який ніяк не вилізе на споживацькій рівень проклятого минулого. такому кучмаїнцю очевидно треба включатися в боротьбу з чистоi любові до естетики. Я наприклад ще досі не можу зрозуміти яке ж безробіття в Кучмоїні? Бо офіційні данні 5,6%, майже всі працюють, отримуюють навіть найнижчу зарплату вищу ніж межа абсолютної бідності ООН, а середня зарплата взагалі фантастична, мощно зростає все, що можна зростати, мудрі державні мужі працюють невтомно майже безплатно на благо народа (ось в Суркіса виявляється пара черевиків нова, нарешті зміг собі купити, раніше ходів босий), освіта безплатна, медична допомога безплатна. А з іншого боку виходить 30-40% безробіття, злидні, неспроможність жити, в слабких груп суспільства часто неможливість вижити.
  
  
  Автор: Максим
  Дата: 16 Груд 2002 18:20
  
  ОПОЗИЦІЯ, ЯКОЇ НЕМА
  Якось один британський посадовець експерт з місцевого самоврядування запитав українських колег: “Що таке на Вашу думку – політика?..” Наші спробували відповісти, але виходило трохи незугарно. Тоді британець каже: “Політика це – гроші...”. Українці закивали головами, але британець уточнює: “Політика це гроші, і ми вважаємо, що будь-яке питання, яке стосується залучення та витрачання бюджетних коштів – є політичним питанням. Питанням Політики і Політиків”.
  Яке відношення ця історія має до української опозиції? В принципі, прямого відношення, можливо й не має, але безпосередньо її – опозиції – стосується.
  
  У нас прийнято апелювати до Західного досвіду. Зокрема, напередодні проведення акції "Повстань Україно" представники опозиції, які виїжджали на місця, увесь час повторювали приблизно таку тезу: "Якби десь на Заході про чільного політика стало відомо те, що знають українці про Кучму, то такий політик вже давно мав би піти у відставку. Інакше, населення його б просто змело".
  Але ця слушна теза розбивалася об рифи об'єктивної української реальності. Президент у відставку подавати й не думав, а люди на вулиці виходити не хотіли. І зрештою не вийшли.
  
  НЕЗРУЧНЕ ЗАПИТАННЯ
  Тобто, вересневі акції протесту зібрали кілька десятків тисяч громадян, але це не було тим волевиявленням, що його чекала і на яке сподівалася опозиція. Тридцять чи нехай навіть сімдесят тисяч протестантів у Києві не могли суттєво змінити ситуацію у майже 50мільйонній Україні.
  Головною причиною низької активності українських мас вважають заанґажованість чи точніше — підконтрольність — ЗМІ. Тут ніде правди діти: і телеканали, і пресу у нас тримають на дуже короткому повідку. З іншого боку, населення про акції — місце їх проведення і час — добре знало. Так само люди знали й головне гасло акцій: "Кучму Геть!". Але туди, де їх чекали не прийшли. І на те мала бути якась причина. Яка?
  Опозиція шукати відповіді на це питання не бажає. Хоча, якби тільки у Києві до акцій протесту приєдналося бодай 5% населення столиці, то й результати тих акцій могли б бути зовсім іншими. Але навіть тут, у Києві, де на останніх виборах підтримка опозиційних партій і блоків була дуже високою, означених 5% скликати не вдалося. Чому?
  Кажуть люди вже зробили свою справу — проголосували на виборах. Далі вже політики мали використовувати свій шанс. Тут є очевидна логіка. У березні-квітні опозиційні сили мали реальну можливість взяти під контроль Верховну Раду і перетягнути на свій бік навіть ще з десяток заєдистів. Але ми бачили, що трапилося натомість. Так чи інакше, а квітневу перемогу опозиція розтринькала і станом на вересень вона знову реально потребувала народної підтримки. Однак тепер її не отримала. Давайте спробуємо розглянути лише один аспект цієї проблеми — суто політичний.
  
  УКРАЇНА БЕЗ ПОЛІТИКІВ
  З великою долею вірогідності можна стверджувати, що в Україні — немає політиків. Або скажімо так — публічних політиків. Хоча це абсолютно несуттєве уточнення. Бо, якщо йдеться про людей письмового столу, майстрів кулуарних домовленостей та коридорних інтриг, то варто називати речі власними іменами — це інтригани, а не політики. Деколи надзвичайно талановиті і потужні особистості, справжні вершителі доль, сірі кардинали і т.п. Але невже Господь так ощасливив Україну, що ми маємо цілий Парламент і сотню партій поспіль сірих кардиналів, які лише й здатні, що перетирати усі питання між собою — подалі від людей?..
  
  Показова у цьому відношенні недавня заява Ющенка, якого у нас вважають чи не найбільш "публічним політиком". От, що сказав Віктор Андрійович: "У мене завжди була алергія на політику", зізнався польським колегам Ющенко. "Я завжди вважав, що професіонали, кожний на своєму місці, завжди можуть зробити більше, ніж політики". (УП , 29.11.2002)
  
  Це дуже цікава фраза. По-перше, вона відображає негативне ставлення до політики і політиків — простого населення в Україні. По-друге, вона засвідчує, що Ющенко ніколи не зміг би стати політиком десь на Заході. Бо там подібні слова означали б автоматичний хрест на його кар'єрі. Без варіантів. Адже показували б, що Ющенко елементарно не розуміє чим він займається. Насправді. Так само як і "не політик" Президент Кучма. Так само як і тисячі інших "не політиків" — професіоналів, що денно і нощно ділять бюджетні українські гроші з відповідними катастрофічними наслідками для України упродовж усього періоду Незалежності.
  
  Тут ми виходимо на одне серйозне питання, про яке в Україні усі мовчать. І, мабуть, не тому, що не розуміють. Так чи інакше, але на Заході бюджетні гроші реально ділять саме політики і несуть за це реальну політичну відповідальність, а в Україні гроші реально ділять виконавці – чиновники, використовуючи політиків лише раз на рік, як фіговий лист під час затвердження бюджету. При цьому ніхто тут не несе ні за що ніякої відповідальності. Політичної відповідальності. І відбувається таке по всій вертикалі — від Києва і до найменшого села. Маємо ситуацію, коли хвіст зухвало махає собакою, раз по раз гепаючи нею об асфальт. Але прикметно, що українська політична собака вперто і свідомо мовчить. Як партизан: ні пари з вуст.
  
  AD ABSURDUM
  До чого тут опозиція і вереснева невдача акцій "Повстань Україно"? Дуже просто. Давайте на секунду уявимо, що до лав опозиції затесався типовий …західний політик. Безперечно, це не зовсім коректна постановка задачі, бо типовий західний політик, чи лікар, чи слюсар у наших умовах, якби він був приречений жити тут до кінця свого віку, мабуть, просто пішов би кудись і втопився. Щоб не мучатися. Але все таки. Давайте пофантазуємо і спробуємо подивитися на ситуацію і проблему очима типового західного “політика”, а не “професіонала”.
  
  Вірогідно, що, якби на місці Мороза був такий собі Блер, а на місці Тимошенко, скажімо, Северінсен, то вони б, не повторювали два роки поспіль “Кучму геть”… Принаймні, вони паралельно, і крім всього іншого, дуже конкретно зайнялися б державним бюджетом. Бо бюджет це своєрідна альфа і омега державної політики. І немає жодного сенсу слухати владу про те як вона піклується, переймається, вболіває і тому подібне. Достатньо проглянути статті видатків та надходжень у бюджет, щоб зрозуміти хто є who. Який клас чи каста тут є правлячою і в інтересах кого саме здійснюється перерозподіл державного багатства.
  
  Так само немає жодного сенсу читати партійні декларації. Достатньо подивитися які саме зміни до бюджету пропонує та чи інша партія, щоб зрозуміти чи є вона соціал-демократичною, чи ліберальною, чи олігархічною – чого вона насправді хоче і чиї інтереси відстоює.
  Наприклад, якщо виявляється, що бюджет майже 50мільйонної України співставимий з бюджетом якоїсь мініатюрної Балканської республіки, то стає зрозуміло чому тут населення вимирає сотнями тисяч, а більшість молоді прагне емігрувати. Куди-небудь. Якщо ж загальний розмір пільг окремим підприємствам і відповідно грошей не сплачених до бюджету сягає 57 мільярдів гривень (цю цифру не раз повторювали в ЗМІ, але "Цинік" вважає її значно перебільшеною) у той час як армія, наука, медицина, культура і соціальна сфера загалом сидять на смертельно голодному пайку, то тут професійному політику відкривається широке поле для аналізу та висновків. Особливо, на тлі очевидного факту, що Україна просто завалена імпортом і контрабандою, а власне виробництво, практично, стоїть дубом.
  
  У такій ситуації “західний” опозиціонер поступив би дуже просто. Без мітингів і демонстрацій він показав би людям на пальцях – як саме можна зробити бюджет України у два чи три рази більшим, а життя людей (обділених верств) у два чи три рази кращим. Уже найближчим часом. У разі його – опозиційного політика – приходу до влади. Далі питання техніки – донести цей месидж до широких верств і пояснити їм (верствам), що і скільки саме вони втрачають через те, що не виказують підтримки опозиції.
  
  Хтось скаже, що це банальні і прописні істини. Але, направду, ніхто нічого подібного в Україні не робить.
  
  СЛІДКУЙТЕ ЗА МОЇМИ РУКАМИ
  Давайте запитаємо себе – чому конкретний учитель, лікар чи офіцер мав підтримувати опозицію у вересні?.. Що саме обіцяла їм опозиція, окрім абстрактної “зміни системи влади”?.. Навіщо людям та “система” і чи не можна було їм сказати щось більш предметне, щоб витягнути з під теплої ковдри на холодний і мокрий осінній асфальт?
  
  Наприклад, якщо влада не здатна забезпечити молодому спеціалісту – учителю чи лікарю, чи офіцеру хоча б мізерних 100 доларів місячної зарплати, то немає сумніву, що така влада – бездарна. Але, якщо опозиція не обіцяє забезпечити молодим спеціалістам навіть таку “розкішну” зарплату, бо, вочевидь, не знає як це зробити, то навіщо нам така опозиція?..
  
  Чи є різниця для більшості населення – за якої саме
  влади не мати грошей, щоб врятувати життя своїм
  рідним? У лікарні, наприклад. І що конкретно може змінитися в житті тих семи мільйонів українців, які батрачать нині по світам, якщо Кучму відсторонити від влади? Чи з’явиться у них робота тут, в Україні? І яка, і коли?.. Це все питання у порожнечу. Хоч на них уже сьогодні мала б давати цілком конкретні відповіді опозиція.
  
  Або візьмемо село. Цього року його знову обібрали до нитки за мовчазної згоди влади і… опозиції. Скажіть, що заважало депутатам від КПУ, СПУ, БЮТ та “Нашої України” ще у липні заявити, що вони не підуть на парламентські канікули допоки уряд не прозвітує про те – як саме він планує не допустити обвалу цін під час зернової. Адже всі розуміли, що обвал неминучий і треба щось робити.
  Уявимо, що уряд уникав би прямої відповіді. Що мала б зробити нормальна опозиція? Очевидно, вона мала б створити прецедент, привернути увагу людей до цієї проблеми, попередити їх і запропонувати якесь ефективне рішення.
  Наприклад, опозиція могла б захопити трибуну і повідомити, що її депутати не залишатимуть Верховну Раду і закликають усіх інших не роз’їжджатися до розгляду означеного питання по-суті. Чи створило б це інформаційний привід? Безумовно. Уявимо, що депутати переночували б у ВР одну-дві ночі, а уряд так до них і не вийшов би, а пізніше стався той обвал цін, який ми бачили. Чи отримала б опозиція козир, щоб громити владу, апелюючи до села?.. Очевидно, що так. Але, натомість, депутати від опозиції навіть не згадали про село. Публічно. Коли прийшли канікули, вони спокійно роз’їхалися на моря відпочивати. Хто в Іспанію, хто ближче. Як могли вони після цього розраховувати, що окрадене село, принаймні, фермери підтримають їх загорілих – у вересневих акціях?
  
  Подібним чином можна підійти до аналізу ситуації у будь-якій сфері і знайти масу можливостей для опозиції не просто заробити дешевий авторитет серед народу, а дійсно запропонувати якийсь вихід, показати людям якусь іншу перспективу чи рішення проблем, до яких не здатна чи не хоче додуматися влада. У цьому і є суспільна користь опозиції. Вона має показувати інші, альтернативні, кращі варіанти розвитку держави та доносити їх до людей – зрозумілою мовою і простими словами. Люди, таким чином, повинні бачити, що опозиція не така як влада, що вона інша, що вона дійсно хоче змінити ситуацію на краще і реально знає як це зробити.
  
  Але саме такого усвідомлення щодо опозиції в Україні сьогодні нема. З точки зору людей, усі дії опозиції це лише “боротьба за владу – одні хочуть бути замість інших”. Принаймні, опозиція не дає жодних підстав думати інакше. Більше того, якщо поговорити з опозиційними “політиками”, то можна дізнатися, що Україна і не може бути багатою. А економічне зростання, якщо й можливе, то лише поступове. Тому середньої зарплати у 1000, 300 чи хоча б 200 дол. ніхто й уявити собі не може. Для українців. Навіть і не думають про таке. Тобто ніякого Корейського чи Польського, чи Турецького чуда в Україні не буде. Натомість продовжиться вимирання, і масова міграція дипломованих українських спеціалістів на оливкові плантації чи прибирання німецьких туалетів. Мовляв, така наша карма. Кожному своє. Робота робить вільним.
  
  Ну, але, якщо так, тоді на наступні акції опозиції прийде ще менше людей, ніж у вересні. Бо, зрештою, де вона та опозиція, якщо реально, як альтернативи – її нема?..
  
  Пробачте, що так довго
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.12.17 | Українець

    Постинг гарний, проте наразі йдеться про ГАСЛО, а не ПРОГРАМУ(-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.12.17 | Augusto

      Воно не спрацює (ІМХО) .

      Чомусь ніхто не дивиться, що сталося в тій же Сербії зараз (не колись, а прямо сьогодня), коли ніяк не виходить зібрати людей на вибори президента (вже другі вибори пролітають, за законом потрібна явка не менше ніж 50% виборців, а їх нема). З'явилися нові бєлградські гасла на стінах: "Його нема, а все лишилось як було" (згадалося одразу посттітовське жалібне: "Комуняре кралі, алі і нам далі, а ові само крадут, нам нішта нє дадут"). Чому ж нема того запалу, який був? Весь народ поміняли вночі вороги?
      Те ж саме в Кучмаїні: виникає думка про боротьбу двох корит - порожнього з повним, бо народ України займає доки місце в планах лише як масовка, прикраса мови, ідеологічна оздоба, тощо. Це як я сприймаю загальний стан думок в Кучмоїні. Чому дійсно не зробити поетапний план розвитку України?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.12.17 | Українець

        Перший етап плану - "Йди з миром !". Другий (наприклад) --

        -- "всіх ку-чмів д'одної ями". Але це гасло можливе лише після того, як народ відчує смак першої перемоги і хоч якусь здатність впливати на ситуацію. На жаль (повторюю - на жаль!) перше гасло повинне бути поци... перепрошую, пацифістським.
        
        А Ваша аналогія з Сербією (цілком доречна) лише підтверджує: народ - інструмент одноразовий (констатація, а не оцінка, боронь Боже !)
        
        Успішні політики цей "один раз" або довго готують, або використовують зусилля інших (варіант: зовнішні чинники), а потім просто використовують результат "загальнонародного волевиявлення" (і тут не важлива форма - голосування чи повстання). В ідеалі це співпадає з т.зв. "бажаннями народу" -- аде далеко не завжди. Тоді з'являєтья наступний успішний політик, який пояснює народу... Одним словом, див. початок абзацу.
        
        А неуспішні політики відрізняються якраз тим, що плачуть і скаржаться: народ не підтримав, не зрозумів... А вони самі пробували зрозуміти народ, а не "натягувати" на нього свої уявлення ? Запитання, на жаль, риторичне... :-(

• 2002.12.17 | Денис

  Кучму- на кучу (м - мусорну) (-)

• 2002.12.17 | Serhiy Hrysch

  РОЗРОБКА АНТИКУЧМІВСЬКИХ ЛИСТІВОК

  Всім дуже дякую за участь, давайте продовжувати цю розробку.
  
  Другий етап - підготовка макертів листівок - в іншій гілці.

• 2002.12.17 | Skapirus

  МЕСІДЖ: "Тобі не соромно?"

  Повідомлення для громадян:
  "Тобі не соромно жити в країні, якою править кучма?"
  
  Повідомлення для кучмарів:
  "Кучмо, тобі не соромно?"
  
  Можливо, в якості розвитку цього скомбінувати щось в парі "КУМ-КУчМа", наприклад:
  "Тобі не соромно жити в країні, якою правлять куми кучми?"
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.12.18 | Пані

    Не годиться

    Задайте таке запитання вашим знайомим. Багато погодяться, що соромно. І що далі? В якійсь теорії сором може і є революційним почуттям, а у практиці - ні. Мені невідомі приклади жодних рішучих дій викликаних соромом. Якщо, звичайно, не вважати занурення головою у пісок за рішучу дію.

• 2002.12.18 | Бегемот

  КУЧМА ГЕТЬ! НА НАРИ! і т.д. - цього не достатньо!

  1. "Месидж" (або гасло) :
  
  ЗА ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ, ДОБРОБУТ та ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ.
  
  2. Зародок позитивної програми дій опозиції закладений у постінгу Максима якщо його правильно та спокійно прочитати.
  
  Бегемот.
  
  Автор: Максим
  Дата: 16 Груд 2002 18:20
  
  ОПОЗИЦІЯ, ЯКОЇ НЕМА
  Якось один британський посадовець експерт з місцевого самоврядування запитав українських колег: “Що таке на Вашу думку – політика?..” Наші спробували відповісти, але виходило трохи незугарно. Тоді британець каже: “Політика це – гроші...”. Українці закивали головами, але британець уточнює: “Політика це гроші, і ми вважаємо, що будь-яке питання, яке стосується залучення та витрачання бюджетних коштів – є політичним питанням. Питанням Політики і Політиків”.
  Яке відношення ця історія має до української опозиції? В принципі, прямого відношення, можливо й не має, але безпосередньо її – опозиції – стосується.
  
  У нас прийнято апелювати до Західного досвіду. Зокрема, напередодні проведення акції "Повстань Україно" представники опозиції, які виїжджали на місця, увесь час повторювали приблизно таку тезу: "Якби десь на Заході про чільного політика стало відомо те, що знають українці про Кучму, то такий політик вже давно мав би піти у відставку. Інакше, населення його б просто змело".
  Але ця слушна теза розбивалася об рифи об'єктивної української реальності. Президент у відставку подавати й не думав, а люди на вулиці виходити не хотіли. І зрештою не вийшли.
  
  НЕЗРУЧНЕ ЗАПИТАННЯ
  Тобто, вересневі акції протесту зібрали кілька десятків тисяч громадян, але це не було тим волевиявленням, що його чекала і на яке сподівалася опозиція. Тридцять чи нехай навіть сімдесят тисяч протестантів у Києві не могли суттєво змінити ситуацію у майже 50мільйонній Україні.
  Головною причиною низької активності українських мас вважають заанґажованість чи точніше — підконтрольність — ЗМІ. Тут ніде правди діти: і телеканали, і пресу у нас тримають на дуже короткому повідку. З іншого боку, населення про акції — місце їх проведення і час — добре знало. Так само люди знали й головне гасло акцій: "Кучму Геть!". Але туди, де їх чекали не прийшли. І на те мала бути якась причина. Яка?
  Опозиція шукати відповіді на це питання не бажає. Хоча, якби тільки у Києві до акцій протесту приєдналося бодай 5% населення столиці, то й результати тих акцій могли б бути зовсім іншими. Але навіть тут, у Києві, де на останніх виборах підтримка опозиційних партій і блоків була дуже високою, означених 5% скликати не вдалося. Чому?
  Кажуть люди вже зробили свою справу — проголосували на виборах. Далі вже політики мали використовувати свій шанс. Тут є очевидна логіка. У березні-квітні опозиційні сили мали реальну можливість взяти під контроль Верховну Раду і перетягнути на свій бік навіть ще з десяток заєдистів. Але ми бачили, що трапилося натомість. Так чи інакше, а квітневу перемогу опозиція розтринькала і станом на вересень вона знову реально потребувала народної підтримки. Однак тепер її не отримала. Давайте спробуємо розглянути лише один аспект цієї проблеми — суто політичний.
  
  УКРАЇНА БЕЗ ПОЛІТИКІВ
  З великою долею вірогідності можна стверджувати, що в Україні — немає політиків. Або скажімо так — публічних політиків. Хоча це абсолютно несуттєве уточнення. Бо, якщо йдеться про людей письмового столу, майстрів кулуарних домовленостей та коридорних інтриг, то варто називати речі власними іменами — це інтригани, а не політики. Деколи надзвичайно талановиті і потужні особистості, справжні вершителі доль, сірі кардинали і т.п. Але невже Господь так ощасливив Україну, що ми маємо цілий Парламент і сотню партій поспіль сірих кардиналів, які лише й здатні, що перетирати усі питання між собою — подалі від людей?..
  
  Показова у цьому відношенні недавня заява Ющенка, якого у нас вважають чи не найбільш "публічним політиком". От, що сказав Віктор Андрійович: "У мене завжди була алергія на політику", зізнався польським колегам Ющенко. "Я завжди вважав, що професіонали, кожний на своєму місці, завжди можуть зробити більше, ніж політики". (УП , 29.11.2002)
  
  Це дуже цікава фраза. По-перше, вона відображає негативне ставлення до політики і політиків — простого населення в Україні. По-друге, вона засвідчує, що Ющенко ніколи не зміг би стати політиком десь на Заході. Бо там подібні слова означали б автоматичний хрест на його кар'єрі. Без варіантів. Адже показували б, що Ющенко елементарно не розуміє чим він займається. Насправді. Так само як і "не політик" Президент Кучма. Так само як і тисячі інших "не політиків" — професіоналів, що денно і нощно ділять бюджетні українські гроші з відповідними катастрофічними наслідками для України упродовж усього періоду Незалежності.
  
  Тут ми виходимо на одне серйозне питання, про яке в Україні усі мовчать. І, мабуть, не тому, що не розуміють. Так чи інакше, але на Заході бюджетні гроші реально ділять саме політики і несуть за це реальну політичну відповідальність, а в Україні гроші реально ділять виконавці – чиновники, використовуючи політиків лише раз на рік, як фіговий лист під час затвердження бюджету. При цьому ніхто тут не несе ні за що ніякої відповідальності. Політичної відповідальності. І відбувається таке по всій вертикалі — від Києва і до найменшого села. Маємо ситуацію, коли хвіст зухвало махає собакою, раз по раз гепаючи нею об асфальт. Але прикметно, що українська політична собака вперто і свідомо мовчить. Як партизан: ні пари з вуст.
  
  AD ABSURDUM
  До чого тут опозиція і вереснева невдача акцій "Повстань Україно"? Дуже просто. Давайте на секунду уявимо, що до лав опозиції затесався типовий …західний політик. Безперечно, це не зовсім коректна постановка задачі, бо типовий західний політик, чи лікар, чи слюсар у наших умовах, якби він був приречений жити тут до кінця свого віку, мабуть, просто пішов би кудись і втопився. Щоб не мучатися. Але все таки. Давайте пофантазуємо і спробуємо подивитися на ситуацію і проблему очима типового західного “політика”, а не “професіонала”.
  
  Вірогідно, що, якби на місці Мороза був такий собі Блер, а на місці Тимошенко, скажімо, Северінсен, то вони б, не повторювали два роки поспіль “Кучму геть”… Принаймні, вони паралельно, і крім всього іншого, дуже конкретно зайнялися б державним бюджетом. Бо бюджет це своєрідна альфа і омега державної політики. І немає жодного сенсу слухати владу про те як вона піклується, переймається, вболіває і тому подібне. Достатньо проглянути статті видатків та надходжень у бюджет, щоб зрозуміти хто є who. Який клас чи каста тут є правлячою і в інтересах кого саме здійснюється перерозподіл державного багатства.
  
  Так само немає жодного сенсу читати партійні декларації. Достатньо подивитися які саме зміни до бюджету пропонує та чи інша партія, щоб зрозуміти чи є вона соціал-демократичною, чи ліберальною, чи олігархічною – чого вона насправді хоче і чиї інтереси відстоює.
  Наприклад, якщо виявляється, що бюджет майже 50мільйонної України співставимий з бюджетом якоїсь мініатюрної Балканської республіки, то стає зрозуміло чому тут населення вимирає сотнями тисяч, а більшість молоді прагне емігрувати. Куди-небудь. Якщо ж загальний розмір пільг окремим підприємствам і відповідно грошей не сплачених до бюджету сягає 57 мільярдів гривень (цю цифру не раз повторювали в ЗМІ, але "Цинік" вважає її значно перебільшеною) у той час як армія, наука, медицина, культура і соціальна сфера загалом сидять на смертельно голодному пайку, то тут професійному політику відкривається широке поле для аналізу та висновків. Особливо, на тлі очевидного факту, що Україна просто завалена імпортом і контрабандою, а власне виробництво, практично, стоїть дубом.
  
  У такій ситуації “західний” опозиціонер поступив би дуже просто. Без мітингів і демонстрацій він показав би людям на пальцях – як саме можна зробити бюджет України у два чи три рази більшим, а життя людей (обділених верств) у два чи три рази кращим. Уже найближчим часом. У разі його – опозиційного політика – приходу до влади. Далі питання техніки – донести цей месидж до широких верств і пояснити їм (верствам), що і скільки саме вони втрачають через те, що не виказують підтримки опозиції.
  
  Хтось скаже, що це банальні і прописні істини. Але, направду, ніхто нічого подібного в Україні не робить.
  
  СЛІДКУЙТЕ ЗА МОЇМИ РУКАМИ
  Давайте запитаємо себе – чому конкретний учитель, лікар чи офіцер мав підтримувати опозицію у вересні?.. Що саме обіцяла їм опозиція, окрім абстрактної “зміни системи влади”?.. Навіщо людям та “система” і чи не можна було їм сказати щось більш предметне, щоб витягнути з під теплої ковдри на холодний і мокрий осінній асфальт?
  
  Наприклад, якщо влада не здатна забезпечити молодому спеціалісту – учителю чи лікарю, чи офіцеру хоча б мізерних 100 доларів місячної зарплати, то немає сумніву, що така влада – бездарна. Але, якщо опозиція не обіцяє забезпечити молодим спеціалістам навіть таку “розкішну” зарплату, бо, вочевидь, не знає як це зробити, то навіщо нам така опозиція?..
  
  Чи є різниця для більшості населення – за якої саме
  влади не мати грошей, щоб врятувати життя своїм
  рідним? У лікарні, наприклад. І що конкретно може змінитися в житті тих семи мільйонів українців, які батрачать нині по світам, якщо Кучму відсторонити від влади? Чи з’явиться у них робота тут, в Україні? І яка, і коли?.. Це все питання у порожнечу. Хоч на них уже сьогодні мала б давати цілком конкретні відповіді опозиція.
  
  Або візьмемо село. Цього року його знову обібрали до нитки за мовчазної згоди влади і… опозиції. Скажіть, що заважало депутатам від КПУ, СПУ, БЮТ та “Нашої України” ще у липні заявити, що вони не підуть на парламентські канікули допоки уряд не прозвітує про те – як саме він планує не допустити обвалу цін під час зернової. Адже всі розуміли, що обвал неминучий і треба щось робити.
  Уявимо, що уряд уникав би прямої відповіді. Що мала б зробити нормальна опозиція? Очевидно, вона мала б створити прецедент, привернути увагу людей до цієї проблеми, попередити їх і запропонувати якесь ефективне рішення.
  Наприклад, опозиція могла б захопити трибуну і повідомити, що її депутати не залишатимуть Верховну Раду і закликають усіх інших не роз’їжджатися до розгляду означеного питання по-суті. Чи створило б це інформаційний привід? Безумовно. Уявимо, що депутати переночували б у ВР одну-дві ночі, а уряд так до них і не вийшов би, а пізніше стався той обвал цін, який ми бачили. Чи отримала б опозиція козир, щоб громити владу, апелюючи до села?.. Очевидно, що так. Але, натомість, депутати від опозиції навіть не згадали про село. Публічно. Коли прийшли канікули, вони спокійно роз’їхалися на моря відпочивати. Хто в Іспанію, хто ближче. Як могли вони після цього розраховувати, що окрадене село, принаймні, фермери підтримають їх загорілих – у вересневих акціях?
  
  Подібним чином можна підійти до аналізу ситуації у будь-якій сфері і знайти масу можливостей для опозиції не просто заробити дешевий авторитет серед народу, а дійсно запропонувати якийсь вихід, показати людям якусь іншу перспективу чи рішення проблем, до яких не здатна чи не хоче додуматися влада. У цьому і є суспільна користь опозиції. Вона має показувати інші, альтернативні, кращі варіанти розвитку держави та доносити їх до людей – зрозумілою мовою і простими словами. Люди, таким чином, повинні бачити, що опозиція не така як влада, що вона інша, що вона дійсно хоче змінити ситуацію на краще і реально знає як це зробити.
  
  Але саме такого усвідомлення щодо опозиції в Україні сьогодні нема. З точки зору людей, усі дії опозиції це лише “боротьба за владу – одні хочуть бути замість інших”. Принаймні, опозиція не дає жодних підстав думати інакше. Більше того, якщо поговорити з опозиційними “політиками”, то можна дізнатися, що Україна і не може бути багатою. А економічне зростання, якщо й можливе, то лише поступове. Тому середньої зарплати у 1000, 300 чи хоча б 200 дол. ніхто й уявити собі не може. Для українців. Навіть і не думають про таке. Тобто ніякого Корейського чи Польського, чи Турецького чуда в Україні не буде. Натомість продовжиться вимирання, і масова міграція дипломованих українських спеціалістів на оливкові плантації чи прибирання німецьких туалетів. Мовляв, така наша карма. Кожному своє. Робота робить вільним.
  
  Ну, але, якщо так, тоді на наступні акції опозиції прийде ще менше людей, ніж у вересні. Бо, зрештою, де вона та опозиція, якщо реально, як альтернативи – її нема?..
  
  Пробачте, що так довго.

• 2002.12.18 | Andrij

  Re: Кучмо, йди на суркіс! (-)

• 2002.12.18 | Пані

  А чому саме негативне?

  Сергій Грищ пише:
  
  > Пропоную постаратися і написати ваше бачення головного послання громадянської опозиції Кучмі і його системі, у цій гілці. Поки мова іде тільки про негативне повідомлення. Напишу і свої кілька варіантів.
  
  А чому саме негативне?
  Чи відоме вам хоч одне негативне гасло, що колись спрацювало в Україні з 1991 року?