12/17/2002 | Андрій Юсов

Зелений іспит

“Ні фіга не виспався”, - сказав Богдан Заправденко після ночі проведеної за книжками. “Капєц, як спати хочу” - промовив Іван Волойов, повернувшись з відривної вечірки у нічному клубі. Вони обидва вирушили складати іспит. Богдан - переповненим з ранку тролейбусом, Іван - новеньким “Volvo”, що йому подарувала мати на останній день народження.
Думки обох дещо різнились. Заправденко надцятий раз картав себе за те, що починає вчитись тільки під час сесії, з полегшенням згадуючи, що залікова її частина вже позаду. Він дав собі обіцянку, як складе черговий іспит, то обов”язково піде до церкви. Повторює цей ретуал Богдан регулярно, бо розраховувати лише на власну підготовку, яка здобута за дві- три ночі зубрьожки надто вже стрьомно. Волойов, сидячи за кермом свого авта, обмірковував найліпший спосіб дати по рогах козлу, з яким по п”яні зчепився на дискотеці і остаточно ще не владнав проблеми. Івась проводить складні продуктово-математичні обрахунки, скільки треба взяти бухла і закуски на рило для того, щоб класно гульнути на сьогоднішній вечірці, що її влаштовує ввечері його коріш, син начальника ДАІ області. Він є координатором харчоблоку цього заходу. Наш заможний друг не переймається іспитом на який зараз прямує. Всі необхідні шляхи та нюанси для успішного складання вже пробиті та схоплені.
Викладач менеджмент-виконавчого факультету Національного бізнес-університету професор Олекса Непідкупний, чоловік потужний та суворий. Він прямує на іспит своєю скромною “Daewoo”, яку придбав після останньої сесії. Професор буде приймати іспит.
“Ну що ж, сьогодні день істини. Нині Ви, шановні студенти, покажете свій рівень знань, з такої важливої для громадянського суспільства дисципліни, як “Теорія захисту основ демократичного ладу”. Попереджаю, мене цікавлять тільки знання, тому ніякі обхідні шляхи зі мною не проходять. Не нервуйтесь, той хто добре вчився протягом симестру і належним чином підготувався до іспиту, впевнено його складе”,- цими пафосними словами Олекса Непідкупний завершив вступне слово до студентів перед початком іспиту. Проте, як і завжди настанови викладача були студентам по-боку, бо кожен по-своєму розумів поняття “день істини”.
Почався іспит. П”ятірка за п”ятіркою студенти заходили до аудиторії. Хтось виходив звідти веселий, хтось сумний. Одні відразу йшли обмивати подію, хто з щастя, а хто з горя. Інші поспішали вирішувати проблеми зі своїми хвостами по інших предметах. Богдан Заправденко та Іван Волойов не були в перших п”ятірках. Богдан судомно гортав сторінки підручника, Іван же ніколи в таких сумних справах як навчання наперед не ліз. От, нарешті, Заправденко плюнув у книжку і зі словами: “А ну його в лазню” приготувався заходити на іспит. Волойову набридло тинятись без діла і він теж зібрався до екзаменатора. Зайшли наші студенти по черзі. Першим пішов Бодя, так його називали друзі, йому випало питання “Порівняльний аналіз процесів боротьби з корупцією країн Латинської Америки та незалежної України”. За ним рушив Івась і витягнув білет з питанням про “Кримінальну відповідальність за одержання та давання хабара згідно статей 368 та 369 Кримінального кодексу України”. Часу на підготовку давалось 10 хвилин. Думки обох дещо різнились. “Це вафлі, проте бувало й гірше” - подумав Заправденко. “Блін, на фіга ці панти, ще на іспит приходити, чому Непідкупний заочно бабки не бере? Я йому за свої п”ятьдесят баков ще на іспиті повинен в очі дивитись, теж мені - кіно, долбі діджітал”- дещо знервовано пропустив через себе Волойов. Хоча той і зайшов пізніше від Богдана, відповідати сів за стіл професора першим. Заправденко сидів на другій парті збоку і тому чув та бачив трагі-комічний процес відповіді.
“Ну-с, Пане Волойов, дайте-но мені Ваш білет, що там? Ага - “Відповідальність за одержання та давання хабара”, цікаво. А, що у нас у заліковці.” - мовив професор. Відкривши залікову книжку, Непідкупний відчув на собі пронизливий погляд американського президента Гранта, що дивився на нього з п”ятидесятидоларової банкноти. Вона нахабно лежала на сторінці, де стоять оцінки теперішньої сесії. Іван, який спостерігав за цією дією, з певним азартом очикував на реакцію пана Олекси.
Непідкупному стало трохи непособі. Стандартна ситуація, він приймає іспит у студента який не ходить на лекції та семінари, нічого не знає проте готовий ці неприємні моменти компенсувати зеленими з кишені своїх батьків. Однак, ну і питання у Волойова в білеті! Професор помітно нервував. В ньому прокинулось, щось неприємне і давнозабуте - совість. Крива посмішка та спантеличений погляд зробили викладача схожим на людину в глибокій депресії. На іспиті студент-йолоп витягує білет з питанням про відповідальність за хабарництво і пропонує екзаменатору гроші за п”ятірку!
Проте боротьба совісті з жадібністю тривала недовго і закінчилась нищівною поразкою першої. Непідкупний згадав, що він не купив іще нову шубу, про яку так прохала його кохана дружина. “Та й взагалі, в наш скрутний та економічно нестабільний час зайвих грошей бути не може!” - закінчив такою думкою своє внутрішнє протистояння викладач. Обличчя професора набуло нахабно впевненого вигляду і він почав брати бика, тобто Волойова, за рога. Мовчки Непідкупний, маже непомітно, запхав зелений папірець до кишені і взявся щось писати у заліковці. Закінчивши цю процедуру, він передав залікову книжку Івану. Той взяв її з явним видом переможця, повільно відкрив на потрібній сторінці і лукаво посміхнувшись про себе відзначив “П”ятірка за іспит - що і треба було довести”. Професор: “Бажаю успіхів у навчанні, до зустрічі у наступному семестрі!”, Волойов: “Дуже дякую Вам за все, всього найкращого”. Іван вийшов з аудиторії.
Запрвденко сидів приголомшений. Ні, звичайно він знав, що Волойов і йому подібні купують сесію. Не мав він ілюзій щодо принциповості Професора. Вразив Богдана збіг обставин. На іспиті студент-йолоп витягує білет з питанням про відповідальність за хабарництво і пропонує екзаменатору гроші за п”ятірку! І цей долбаний прєпод ставить п”ятірку, без зайвих вагань і навіть не імітує процес відповіді. Заправденко відчув якесь дивне бажання присадити Непідкупного, показати, що всякому нахабству є межа та встановити справедливість, принаймі щодо себе.
Він збуджено підвівся та підійшов до викладача. Впевнено, з блиском в очах Богдан сів за парту перед ним та протягнув заліковку. Непідкупного дещо здивувала така поведінка студента, який завжди був середняком, іноді мав проблеми з навчанням проте ніколи не платив за нього. Олекса відкрив заліковку на потрібній сторінці та побачив порожнечу, бабок там не було. “Ну, тоді він напевно білет добре знає” - подумав професор, але помилився.
Першим почав Заправденко “Пане Непідкупний, я не маю найменшого уявлення про боротьбу з корупцією у Латинській Америці”. “Ну щож, тоді приходьте на перезда...” почав було викладач, та Богдан його різко перебив: “Проте, я дуже добре знаю про кримінальну відповідальність за одержання та давання хабара”.
Непідкупний став змінюватись в собі. Розгублений, зкуцьорбаний, очі перелякано бігають.
“Як і Ви, напевно”, - додав студент. “Жах, догрався, він мене шантажує. Яка ганьба. Це катастрофа”,- панічно думав Пофесор. Сумні картини широкого розголосу його вчинку стрімко проносились в уяві Непідкупного. Він невпевнено, однак швидко поклав щось до заліковки, зробив там запис і віддав її з благаючим видом Богдану. Той взяв залікову книжку, відкрив її та побачив там п”ятірку за іспит і п”ятьдесят баксів, що лежали між сторінками. Це його вразило. Мовчки, дещо спантеличено Заправденко підвівся, склав свої речі і пішов з аудиторії.
Професор з полегшенням зітхнув. “Пронесло. Більше хабарів брати не буду, хоча б на цій сесії”,- подумав Непідкупний.
“От гон. Це ж який фестиваль я сьогодні в гуртожитку закатаю. Класно я Непідкупного висадив. Тепер завжди буду за Волойовим відповідати”, - розмірковував Богдан, ідучі до церкви.

Юсов Андрій
Українське братство 15 грудня 2002 року