12/22/2002 | Бегемот Замбезький

РЕЦЕНЗІЯ на книгу В. Медведчука "Дух і принципи со-
ціал-демократії: українська перспектива", видавництво
"Основні цінності" , СДПУ(о), 197 стор., Київ 2000р.

Avant propos. Книга складається з вступного слова видавництва (не підписа-
ного), передмови, невизначеної кількості глав та параграфів, що не пронуме-
ровані, п'яти додатків. Об'єм власне авторського тексту 100 стор., додатків
90 стор. Кожна глава, на відміну від параграфа, відкривається малюнком і то-
му, в принципі, глави від параграфів можна відрізнити за цією ознакою.
Малюнки, а якщо вже бути більш точним, то варіації одного малюнка, вико-
нані художницею Олександрою Хребтовою à la Kandinsky, точніше в стилі
одного цілком конкретного малюнка великого модерніста. За окремим
запитом Рецензент готовий люб'язно надіслати gif-файл оригіналу.

У вступному слові видавництва СДПУ(о) "Основні цінності" анонімні ви-
давці пишуть: "Ми плануємо видавати: твори мислителів, ...праці вітчизня-
них авторів, ...життєписи видатних діячів, ..." - Рецензентом сумлінно пе-
рераховане все те з обширних планів видавництва, що гіпотетично могло
би мати відношення до обговорюваної тут праці. Як переконається терп-
лячий читач цієї скромної рецензії, зовсім неочевидним є розряд, до яко-
го відносить себе шановний Автор. Більше того, особисто у Рецензента
склалося враження, що той відносить себе таки до усіх трьох.

Предмову Автор починає наступніми словами: "Написати цю книжку мене
спонукали роздуми про долю нашої країни. У чому причина наших тривалих
негараздів ...Чому ми,..., живемо у злиднях(sic!)? Чому не можемо подолати
корупцію?" - волає в тяжких роздумах видатний "мислитель нашого" з вами,
дорогий читаче, сьогодення вже в першому абзаці.

В пошуках засобів до подолання щойно окреслених проблем, Автор, лю-
дина дії, після недовгих блукань вже на другій сторінці "привернувся" до
соціал-демократії. Ось як він, людина, без сумніву, європейської культу-
ри, пише про цю знакову подію у своєму житті: "Я збагнув, що, перефразо-
вуючи героя Мольєра, значну частину свого життя був соціал-демократом,
але просто не усвідомлював цього". Рецензент, також палкий прихильник
незрівняного Жана-Батиста, пригадує, що дійсно месьє Журден більш ніж
сорок років не усвідомлював того, що говорить прозою. Хотілося б поці-
кавитися, а скільки років перебував у такому ж несвідомому стані Автор?
І вже навіть і питати не хочеться, що було би з благословенною Францією,
якби пан Журден, або гірше того, пан Мольєр, чи не приведи Господь, сам
Людовик XIV-й (як і ми з Автором палкий уболівальник де Мольєра) також
би усвідомив, що він "значну частину свого життя" був, а отже і буде, свята
діва Марія спаси і помилуй, соціал-демократом?

Але історія, на щастя, не знає умовного відмінку, і тому Автор, зігріваючи пе-
ред каміном келих з Remy Martin, закінчує свою лаконічну передмову словами:
"Сподіваюся, що цей доробок прислужиться до того початкового ознайом-
лення з загальними принципами та духом соціал-демократії, в якому є нагаль-
на потреба". Першим враженням Рецензента було те, що Автор сміється над
мілійонами своїх вболівальників, які усі, без виключення, якщо з чим-небудь і
ознайомилися сидючи на учнівській лаві, то це з історію РСДРП, як (б) так і
(м), а також без них; хоча і без (о).

Та, по зрілому роздуму, вивчивши більш детально нелегкий життєвий шлях
Автора, Рецензент змушений був визнати, що той має рацію, або "raison",
на мові великого комедіанта. Дійсно, впродовж років своїх університетських
студій, Автор, виявляється, сидів совсім не там де сиділи ми з Вами шановні
читачі цієї рецензії. Ні! Там де сидів "мислитель" і майбутній "видатний діяч"
було зовсім не до "історії світової соціал-демократії".

Якщо вже ми почали користуватися літературними паралелями, то вивчати
історію соціал-демократії Автору довелося як і незабутньому Полікарпу По-
лікарповичу Шарікову самотужки, можливо навіть по тій самій "Полеміці
Енгельса з Каутським". Цікаво, з ким із цих видатних засновників соціал-де-
мократії погоджувався Автор? І чи погоджувався взагалі? Чи може він, як
і Полікарп Полікарпович, був незгодним з обома класиками і мав, як
і належить майбутньому "вітчизняному автору", свою окрему думку? Якщо
це так, а в цьому у Рецензента нема анінайменших підстав сумніватися, то
дозвольте запитатися: "кагда будєм дєліть?!" Бо першу частину ідей Шарікова
"всьо забрать" Автору напрочуд у повній мірі вже вдалося реалізувати. І ще:
кому будемо ділить, і чи ще не пізно в "подєльніки" записатися?


Відповіді на деякі з цих животріпучих питань Автором викладені з притаман-
ною йому конкретністю, і Рецензент обіцяє зацікавленому читачеві не омину-
ти у своїй Рецензії цих інтригуючих моментів.

Слідкуйте за пресою, далі буде.


Бегемот Замбезький,
доктор соціал-демократичних
наук, професор.

http://krainachudes.org