01/05/2003 | Dworkin

Вітаю, панове!
Зараз тут на Форумі можно прочитать багато різних та мудрих думок на тему - чому все так погано і що робити далі, чтоб це поправити?

Якщо детально проаналізувати події останніх років (а можей навіть і віків), то можно прийти до висновку, що всі рецепти на зразок "прогнати Кучму і поставити Ющенка", або "Зняти Медведчука й Піскуна", etc., etc., etc. - це тільки тимчасові заходи. Їхній успіх (якщо він й буде) буде лише тимчасовим. Казати так все одно, що бичити дерева, не бачучи лісу загалом.

Свого часу у 1994 році багато хто свідомо голосував за Кучму (думаю, багато хто з присутніх теж). Тоді він був "обіженим" екс-прем'єром, він був новим, він був перспективнішим, прогресивнішим від Кравчука. У 1998 теж голосували за Кучму - причина та ж, тільки порівняно з "червоним" Симоненко.

Зараз ті ж люди підтримують акції "Україна без Кучми!", та будуть голосувати за Ющенка. Але спава не в тім. Спава як раз, у тім, що якщо система не зміниться, то я не здивуюсь, якщо десь так у 2006-2008 році по всій країні пройдуть акції "Україна без Ющенка!"...
Всім, я гадаю, відома східна казка про дракона, якого неможливо було перемогти, бо переможці посідали його місце.

Отже справа не в персоналіях і не в тимчасовіх виявах протесту проти окремих дій влади. Справа у стані свідомости і готовности українського суспільства в цілому дотримуватися ідей демократії.

Чому приринилися війни в Європі і розпалися імперії? Тому, що європейські народи занадто свідомі для того, щоб жити під ярмом загарбника. Навіть не маючи власної армії. Країни Балтії з 1940 по 1991 рік входили до складу СРСР. Але кожен, хто був знайомий з ними ближче міг помітити, що там весь народ знає і САМОУСВІДОМЛЮЄ себе опкупованою терирорією. Тому коли Союз розвалився, там вже ВСІ ЗНАЛИ, що робити, бо вони того прагли довгі роки. І результат може кожен побачити хоча б по їх теперішньому економічному розвитку.

Коли вся нація знає, ХТО вони, ЩО вони будують, коли всі люди того ПРАГНУТЬ, тоді відпадають питання на зразок "що ми будуємо", тоді не так вже й страшні дрибні помилки та неточності в законах та навіть Конституції. Але якщо майже третина країни не асоціює себе з титульною назвою, коли власні ж поводирі прагуть тільки власного збагачення, коли сусідні країни "наїзджають" на націрнальні інтереси (буть то мова, труба, або острів Зміїний) просто тому, що вони усвідомлюють свої національні інтереси, а ми - ні, якщо народ знемагає від важкого життя та прихованого пограбування, але пробовжує мовчати - "аби тільки не було війни"; ось тоді НІЯКІ закони, конституції, укази не будуть допомагати, хочаб тому, що ніхто не буде їх виконувати, а тим більше нихто не буде контролювати, чи хто їх виконує.

Кажуть, в Росії є два вічні питання: "Хто винен?" і "Що робити?" В нас нажаль навіть вони не виникають. В нас тільки одне питання "Чого бідний - бо дурний, чого дурний - бо бідний." І це навіть не запитання, це - констатація, замкнене коло, з яким легше змиритися ніж спробувати розірвати.

О, наш багатстраждальний і так само багатотерпеливий народе! Коли ти насамкінець збагнеш, що можеш і сам керувати своєю долею. Ти на 90% прогосував за власну незалежність, злякавшись московського ГКЧП, але так і не став незалежним. Ти просто знов зачинивля у своїй "краній хаті", дозволяючи керувати країною кому завгодно. Ти немов би думаєш: "До мене не прийдуть, до всіх не доберуться". Прийдуть! Доберуться! Приходили вже не раз - і в 1917-му, і в 1933-му, і в 1939-му, etc., etc., etc. Приходили і все більше заганяли у глухий кут, схожий на хлів для худоби: "Сиди тихо! Їж, дихай, не висовуйся! Від тебе нічого не залежить! Своєю боротьбою ти нічого не вирішиш, нікого не врятуєш, тільки себе згубиш. Так що сиди та диш!.." І ми сіділи. І дихали. Й сидимо досі. Правители міняються - скіфи, сармати, варяги, татари, поляки, росіяни, комуністи - а ми все сидимо та сидимо. Землю оремо, пісні співаємо. "...Все мовчить, бо благоденствує..."

Знаєте, я з заздрістю дивлюсь на росіян. Ні, не тому що в них тисячі кілометрів Сибіру, нашпигованого корисними копалинами та лісом, й не тому, щр в них є ядерна "кнопка", і навіть не тому, що в них найкращий в світі балет. Я заздрю їм тому, що всі вони, майже поголовно (за виключенням може деяких нацменьшин), усвідомлюють себе НАЦІЄЮ, а свою країну ДЕРЖАВОЮ. І амерканцям теж заздрю, з тої ж самої причини. Хоч в них тисячі національностей і майже немає культури. Але вони - НАЦІЯ! Спитайте в пересічного Американця з Флоріди, Аляски чи Кентуккі - що він думаю про Америку? - і почуєте, щось на зразок: "COOL! Америка це КРУТО!" Або в росіян з разних куточків Росії (крім хиба Татарстану та Чечні) - що почуєте*

А що в нас? Спитайте у пересічного харківчанина, чи луганчанина, чи кримчанина, чи навіть закарпатського русина, що він думає про Україну - що він вам скаже?

Пам'ятаєте відоме радянське кіно "Бєлоє солнце пустині"? Там алкоголічний митник продовжує захищати кордон вже неіснуючої держави лише тому, що йому "за державу обідно". Захишати ти зпиватись з горя через те, що разом з державою перестала існувати мета його життя. Скажіть, якщо одного страшного дня, наша Україна перестане існувати, хто з наших теперішніх правителів державного, обласного або районного маштабу, хто з наших митників, прикордонників чи військових офіцерів хочаб ЗІП'ЄТЬСЯ (я вже не кажу застрелиться) З ГОРЯ через це?!

Чому ж ми тоді дивуємося, що наші правителі грабують свою ж країну не жаліючи ні власного народу, ні думаючи про завтра, я вже не кажу якісь тиам смішні слова про "зраду національніх інтересів". Зрадити можно те, чому хоч колись був вірний...

Причому офіцери та привителі - це ж еліта нації, а що ж тоді вимагати від простих людей?!

Вимагати можно тільки одного - СВІДОМОСТІ! Свідомости того, хто ми такі, того - що ми за нація, свідомості не тільки інтеерсів власної кишені, а й нації. Причому нації не в "сало-шароварному" сенсі, а в широкому. Нації - де знайшлось би місце і росіянину з Луканська, і кримському татарину, і закарпатському русину, і київському єврею.

І коли наш народ, або хоч 30-40% від нього усвідомить СВОЇ интереси, як народу, усвідомить, що за свої інтереси треба БОРОТИСЯ, а не сидіти і чекати милості від природи, чи президента, чи ОБСЄ, коли він усвідомить, що боротися і перемагати МОЖЛИВО (не обов'язково на мітингу, а ще й у суді, у громадських організаціях, у профспілках, etc., etc., etc.) - тоді ми будемо мати якісно нове суспільство: структуроване, національно та демократично свідоме. Саме таке якого ми зараз чекаємо. І тоді самі відпадуть всі "важкі" питання - "що ми будуємо і для кого".

І наостанок ще одне запитання. А чи так вже потрібні для досягнення цієї мети вуличні акції та демонстрації? Чи потрібні вони для цього взагалі? Чи можливо більше нам потрібно мирне, але методичне роз'яснення всьому населенню основних принципів громадянського суспільсва та простих способів користуватися цими принципами? Так це не дасть результатів ТАК ШВИДКО. Але результати будуть, при чому будуть стабільними і довготривалими. Так що потрибнише?