Я маю мрію
01/15/2003 | технолог
“Я маю мрію!”
Це слова з промови Мартіна Лютера Кінга, який народився сьогодні.
Ми всі маємо мрії…
Але найголовнішою та найвизначальнішою з них є мрія про волю, мрія про свободу…
Та сама мрія, якій віддалися незчисленні покоління наших предків, та сама мрія яка свідомо чи несвідомо визначає і сенс нашого життя, та сама мрія, яку ми передамо нашим нащадкам.
Цю мрію зраджували незчислену кількість разів величезна купа зрадників. Зраджували тільки заради того, щоб отримати примару власної свободи, яка врешті решт ставала гіршою за найганебнішу неволю.
Зраджували тому, що людина часто є слабкою і нерозумною істотою, яка не розуміє одного – вона стала людиною тільки тому, що її свобода була неможливою без свободи інших людей.
Тільки спільна мрія про свободу, свободу обирати своє життя створила те, що тепер зветься власне ЛЮДИНОЮ, те, що зветься власне ЛЮДСТВОМ, те, що власне зветься СУСПІЛЬСТВОМ.
Людина розквітає та живе лише тоді, коли вона живе в умовах максимально можливої свободи, можливо, саме тоді вона отримую відчуття щастя та повноти життя.
Бажаю, щоб про це не забували ні ми, ні ті, хто назвавшись політиками, взяв на себе відповідальність за втілення людських мрій…
З ДНЕМ ВОЛІ ВАС, ДРУЗІ !!!
А це сам Мартін Лютер:
I have a Dream
by Martin Luther King, Jr.
Delivered on the steps at the Lincoln Memorial in Washington D.C. on August 28, 1963
Five score years ago, a great American, in whose symbolic shadow we stand signed the Emancipation Proclamation. This momentous decree came as a great beacon light of hope to millions of Negro slaves who had been seared in the flames of withering injustice. It came as a joyous daybreak to end the long night of captivity.
But one hundred years later, we must face the tragic fact that the Negro is still not free. One hundred years later, the life of the Negro is still sadly crippled by the manacles of segregation and the chains of discrimination. One hundred years later, the Negro lives on a lonely island of poverty in the midst of a vast ocean of material prosperity. One hundred years later, the Negro is still languishing in the corners of American society and finds himself an exile in his own land. So we have come here today to dramatize an appalling condition.
In a sense we have come to our nation's capital to cash a check. When the architects of our republic wrote the magnificent words of the Constitution and the declaration of Independence, they were signing a promissory note to which every American was to fall heir. This note was a promise that all men would be guaranteed the inalienable rights of life, liberty, and the pursuit of happiness.
It is obvious today that America has defaulted on this promissory note insofar as her citizens of color are concerned. Instead of honoring this sacred obligation, America has given the Negro people a bad check which has come back marked "insufficient funds." But we refuse to believe that the bank of justice is bankrupt. We refuse to believe that there are insufficient funds in the great vaults of opportunity of this nation. So we have come to cash this check -- a check that will give us upon demand the riches of freedom and the security of justice. We have also come to this hallowed spot to remind America of the fierce urgency of now. This is no time to engage in the luxury of cooling off or to take the tranquilizing drug of gradualism. Now is the time to rise from the dark and desolate valley of segregation to the sunlit path of racial justice. Now is the time to open the doors of opportunity to all of God's children. Now is the time to lift our nation from the quicksands of racial injustice to the solid rock of brotherhood.
It would be fatal for the nation to overlook the urgency of the moment and to underestimate the determination of the Negro. This sweltering summer of the Negro's legitimate discontent will not pass until there is an invigorating autumn of freedom and equality. Nineteen sixty-three is not an end, but a beginning. Those who hope that the Negro needed to blow off steam and will now be content will have a rude awakening if the nation returns to business as usual. There will be neither rest nor tranquility in America until the Negro is granted his citizenship rights. The whirlwinds of revolt will continue to shake the foundations of our nation until the bright day of justice emerges.
But there is something that I must say to my people who stand on the warm threshold which leads into the palace of justice. In the process of gaining our rightful place we must not be guilty of wrongful deeds. Let us not seek to satisfy our thirst for freedom by drinking from the cup of bitterness and hatred.
We must forever conduct our struggle on the high plane of dignity and discipline. We must not allow our creative protest to degenerate into physical violence. Again and again we must rise to the majestic heights of meeting physical force with soul force. The marvelous new militancy which has engulfed the Negro community must not lead us to distrust of all white people, for many of our white brothers, as evidenced by their presence here today, have come to realize that their destiny is tied up with our destiny and their freedom is inextricably bound to our freedom. We cannot walk alone.
And as we walk, we must make the pledge that we shall march ahead. We cannot turn back. There are those who are asking the devotees of civil rights, "When will you be satisfied?" We can never be satisfied as long as our bodies, heavy with the fatigue of travel, cannot gain lodging in the motels of the highways and the hotels of the cities. We cannot be satisfied as long as the Negro's basic mobility is from a smaller ghetto to a larger one. We can never be satisfied as long as a Negro in Mississippi cannot vote and a Negro in New York believes he has nothing for which to vote. No, no, we are not satisfied, and we will not be satisfied until justice rolls down like waters and righteousness like a mighty stream.
I am not unmindful that some of you have come here out of great trials and tribulations. Some of you have come fresh from narrow cells. Some of you have come from areas where your quest for freedom left you battered by the storms of persecution and staggered by the winds of police brutality. You have been the veterans of creative suffering. Continue to work with the faith that unearned suffering is redemptive.
Go back to Mississippi, go back to Alabama, go back to Georgia, go back to Louisiana, go back to the slums and ghettos of our northern cities, knowing that somehow this situation can and will be changed. Let us not wallow in the valley of despair.
I say to you today, my friends, that in spite of the difficulties and frustrations of the moment, I still have a dream. It is a dream deeply rooted in the American dream.
I have a dream that one day this nation will rise up and live out the true meaning of its creed: "We hold these truths to be self-evident: that all men are created equal."
I have a dream that one day on the red hills of Georgia the sons of former slaves and the sons of former slaveowners will be able to sit down together at a table of brotherhood.
I have a dream that one day even the state of Mississippi, a desert state, sweltering with the heat of injustice and oppression, will be transformed into an oasis of freedom and justice.
I have a dream that my four children will one day live in a nation where they will not be judged by the color of their skin but by the content of their character.
I have a dream today.
I have a dream that one day the state of Alabama, whose governor's lips are presently dripping with the words of interposition and nullification, will be transformed into a situation where little black boys and black girls will be able to join hands with little white boys and white girls and walk together as sisters and brothers.
I have a dream today.
I have a dream that one day every valley shall be exalted, every hill and mountain shall be made low, the rough places will be made plain, and the crooked places will be made straight, and the glory of the Lord shall be revealed, and all flesh shall see it together.
This is our hope. This is the faith with which I return to the South. With this faith we will be able to hew out of the mountain of despair a stone of hope. With this faith we will be able to transform the jangling discords of our nation into a beautiful symphony of brotherhood. With this faith we will be able to work together, to pray together, to struggle together, to go to jail together, to stand up for freedom together, knowing that we will be free one day.
This will be the day when all of God's children will be able to sing with a new meaning, "My country, 'tis of thee, sweet land of liberty, of thee I sing. Land where my fathers died, land of the pilgrim's pride, from every mountainside, let freedom ring."
And if America is to be a great nation this must become true. So let freedom ring from the prodigious hilltops of New Hampshire. Let freedom ring from the mighty mountains of New York. Let freedom ring from the heightening Alleghenies of Pennsylvania!
Let freedom ring from the snowcapped Rockies of Colorado!
Let freedom ring from the curvaceous peaks of California!
But not only that; let freedom ring from Stone Mountain of Georgia!
Let freedom ring from Lookout Mountain of Tennessee!
Let freedom ring from every hill and every molehill of Mississippi. From every mountainside, let freedom ring.
When we let freedom ring, when we let it ring from every village and every hamlet, from every state and every city, we will be able to speed up that day when all of God's children, black men and white men, Jews and Gentiles, Protestants and Catholics, will be able to join hands and sing in the words of the old Negro spiritual, "Free at last! free at last! thank God Almighty, we are free at last!"
А це Євген Сверстюк:
Голос волі вічно живий
Узвичаєний і узаконений гніт - велике зло світу. Воно постійно повторюється в історії. Вічні війни, переможці й подолані... Змінюються форми увіковічення рабства, але завжди незмінний закон свобідної волі, який диктує нові й нові форми боротьби за визволення. Він вчить людину різних способів мотивації, аргументації, виправдання боротьби. Постійність гніту притуплює наше сприймання, але НЕ ВИПРАВДОВУЄ. Терор зухвалих сміливців, повстання гайдамаків, революція мас - це екстремальні відрухові реакції на те безбожне нелюдське нехтування особи і народу, яке не може бути прийнятим. За самою своєю природою людина - з даром безсмертної душі, з даром свобідної волі - ніколи не зможе примиритися. А коли примириться, то вже до кінця днів залишається калікою.
Споруджувати дім, будувати стосунки, будувати життя можна тільки на фундаменті справжності. Інакше закладене в основу зло проростатиме щоденно...
Лист Мартіна Лютера Кінга з тюрми - який це знайомий жанр для нас, українців усіх поколінь! Мало не всі, хто вийшов на поле громадянського обов'язку, писали такі листи з тюрми. У них обгрунтовували своє природне право любити й шанувати історію свого краю... Доводили свою невинність перед Законом Божим. Вказували на несправедливість законів безбожних, яких, до того ж, сама влада не поважає і не дотримується.
З тюрми намагалися доводити ті аксиоми, які порядна влада мала б покласти в основу свого законодавства і свято дотримуватися їх в ім'я самоповаги і задля своєї стабільності.
Але, як правильно говорить Кінг, кодекс повинен відповідати законам моралі і Законам Божим. Не може бути справедливості в одному, в той час, коли несправедливість чиниться в іншому.
Пригадується, "під сонцем сталінської конституції" ми не знали обурливої сегрегації, яка, до речі, згуртовує дискримінованих і штовхає їх до об'єднання.
"Новомова" комуністичного режиму прийняла всі найдемократичніші слова і засвоїла найпрогресивніші формули. Але під маскою інтернаціоналізму Сталін підіймав тост за "найвидатнішу націю" - великий російський народ. І то саме тоді, коли інші народи було депортовано в різні місця заслання - Сибіру і Казахстану. Бюрократичне лукавство створювали тисячі форм превілеювання "найвидатнішої нації", теж одуреної, задобреної - за рахунок інших. І обиватель на компартійному рівні ("а групи, зазвичай, аморальніші за осіб") усе це сприймав за належне.
Розпорядження про переведення діловодства чи шкільництва (в Україні, Білорусі, Молдові) на російську мову виконувалося негайно і беззастережно - і при Сталіні, і при Брежнєві. Телефонна вказівка з центру не рахувалася ні з людьми, ні з законами.
Якщо навіть В.Леніна шокували манери шовіністів - "підле цькування за "сепаратизм" людей, які не можуть захищатися", і післяреволюційна "навала істинно російської людини, великороса, шовініста, по суті негідника і насильника, яким є типовий російський бюрократ", то можна собі уявити, який то мав бути рівень національної дискримінації "в сім'ї вольній, новій".
Відома з брежнєвських часів анекдота: "А яке було ваше прізвище перед тим, як ви записалися Іванов?" говорить і про тип заляканої людини, що зрікається імені батьків, і про "добровільно-примусові" умови, і про тип лояльного громадянина, який не обурюється, а розважається, коли інших цькують.
На жаль, ті часи тільки зовні змінилися. Наш зацькований "білий негр" на колгоспних плантаціях не тільки не позбувся комплексу нижчевартости, а навпаки. Держиморда, та ще й з капіталом, одверто і в очі гвалтує сумління людей - культурних, але бідних, невлаштованих і, по суті, безправних. На нього працює "демократія" і "законність" у нинішньому варіанті.
Найсміливіші пробують захищатися. Ноздрьовська демократія і куплена преса називає їх екстремістами. Комуністи, які не відмовляються від свого злочинного минулого, не соромляться називатися комуністами. У той же час захисників людської і національної гідності називають екстремістами. А цієї назви вже ніби треба соромитися. І знову доводити: "Я не екстреміст, я тільки гостро реагую на насильство" і т.п.
З великим тактом Кінг розважливо пояснює ті деликатні поняття і ситуації, абсолютно стосовні й до нас.
Однак у його листі варто звернути увагу на проблему методів боротьби. Відомо, що наша нива засіяна грубим насильством, і те насильство час від часу вибухає терором. Не тільки в кривавих інцидентах. У розмовах щораз частіше чути большовицький образливий тон. Н.Вітренко, претендуючи на президентство, гарантує для ідейних противників репресії. Кримінальне мислення і готовність до найлегшої реакції без розрізнення засобів - найважчий спадок комуністичного режиму.
Відчувається потреба організувати в суспільстві навчання боротьби чесними методами. Ці методи важчі, вони вимагають більших моральних сил, зате вони результативніші. "Свідомі можливих труднощів, ми завзялися здійснювати самочищення. Було започатковано низку семінарів з ненасильства, і ми постійно питали себе: "Чи здатен ти приймати удари без помсти?"
В істоті, це і є Христова наука непротивлення злу насильством. Вона добра для мужніх і мудрих. Нею треба опановувати кожен день.
Але головне, чого вчить Мартін Лютер Кінг, - це боротьба. За права, за гідність, за свою національну честь треба боротися постійно і винахідливо. Боротися проти ледарства та інертності в собі - за сократівське збудження розумової активності, "щоб люди позбулися залежності від міфів і напівістин та піднеслися у простору царину творчого аналізу й об'єктивної оцінки".
Отже, передусім боротьба. Постійна розумова і духовна боротьба за утвердження основ справедливості.
Хто бореться, той поборе...
Матеріали взято з www.khpg.org/Права людини.Громадянська освіта
Це слова з промови Мартіна Лютера Кінга, який народився сьогодні.
Ми всі маємо мрії…
Але найголовнішою та найвизначальнішою з них є мрія про волю, мрія про свободу…
Та сама мрія, якій віддалися незчисленні покоління наших предків, та сама мрія яка свідомо чи несвідомо визначає і сенс нашого життя, та сама мрія, яку ми передамо нашим нащадкам.
Цю мрію зраджували незчислену кількість разів величезна купа зрадників. Зраджували тільки заради того, щоб отримати примару власної свободи, яка врешті решт ставала гіршою за найганебнішу неволю.
Зраджували тому, що людина часто є слабкою і нерозумною істотою, яка не розуміє одного – вона стала людиною тільки тому, що її свобода була неможливою без свободи інших людей.
Тільки спільна мрія про свободу, свободу обирати своє життя створила те, що тепер зветься власне ЛЮДИНОЮ, те, що зветься власне ЛЮДСТВОМ, те, що власне зветься СУСПІЛЬСТВОМ.
Людина розквітає та живе лише тоді, коли вона живе в умовах максимально можливої свободи, можливо, саме тоді вона отримую відчуття щастя та повноти життя.
Бажаю, щоб про це не забували ні ми, ні ті, хто назвавшись політиками, взяв на себе відповідальність за втілення людських мрій…
З ДНЕМ ВОЛІ ВАС, ДРУЗІ !!!
А це сам Мартін Лютер:
I have a Dream
by Martin Luther King, Jr.
Delivered on the steps at the Lincoln Memorial in Washington D.C. on August 28, 1963
Five score years ago, a great American, in whose symbolic shadow we stand signed the Emancipation Proclamation. This momentous decree came as a great beacon light of hope to millions of Negro slaves who had been seared in the flames of withering injustice. It came as a joyous daybreak to end the long night of captivity.
But one hundred years later, we must face the tragic fact that the Negro is still not free. One hundred years later, the life of the Negro is still sadly crippled by the manacles of segregation and the chains of discrimination. One hundred years later, the Negro lives on a lonely island of poverty in the midst of a vast ocean of material prosperity. One hundred years later, the Negro is still languishing in the corners of American society and finds himself an exile in his own land. So we have come here today to dramatize an appalling condition.
In a sense we have come to our nation's capital to cash a check. When the architects of our republic wrote the magnificent words of the Constitution and the declaration of Independence, they were signing a promissory note to which every American was to fall heir. This note was a promise that all men would be guaranteed the inalienable rights of life, liberty, and the pursuit of happiness.
It is obvious today that America has defaulted on this promissory note insofar as her citizens of color are concerned. Instead of honoring this sacred obligation, America has given the Negro people a bad check which has come back marked "insufficient funds." But we refuse to believe that the bank of justice is bankrupt. We refuse to believe that there are insufficient funds in the great vaults of opportunity of this nation. So we have come to cash this check -- a check that will give us upon demand the riches of freedom and the security of justice. We have also come to this hallowed spot to remind America of the fierce urgency of now. This is no time to engage in the luxury of cooling off or to take the tranquilizing drug of gradualism. Now is the time to rise from the dark and desolate valley of segregation to the sunlit path of racial justice. Now is the time to open the doors of opportunity to all of God's children. Now is the time to lift our nation from the quicksands of racial injustice to the solid rock of brotherhood.
It would be fatal for the nation to overlook the urgency of the moment and to underestimate the determination of the Negro. This sweltering summer of the Negro's legitimate discontent will not pass until there is an invigorating autumn of freedom and equality. Nineteen sixty-three is not an end, but a beginning. Those who hope that the Negro needed to blow off steam and will now be content will have a rude awakening if the nation returns to business as usual. There will be neither rest nor tranquility in America until the Negro is granted his citizenship rights. The whirlwinds of revolt will continue to shake the foundations of our nation until the bright day of justice emerges.
But there is something that I must say to my people who stand on the warm threshold which leads into the palace of justice. In the process of gaining our rightful place we must not be guilty of wrongful deeds. Let us not seek to satisfy our thirst for freedom by drinking from the cup of bitterness and hatred.
We must forever conduct our struggle on the high plane of dignity and discipline. We must not allow our creative protest to degenerate into physical violence. Again and again we must rise to the majestic heights of meeting physical force with soul force. The marvelous new militancy which has engulfed the Negro community must not lead us to distrust of all white people, for many of our white brothers, as evidenced by their presence here today, have come to realize that their destiny is tied up with our destiny and their freedom is inextricably bound to our freedom. We cannot walk alone.
And as we walk, we must make the pledge that we shall march ahead. We cannot turn back. There are those who are asking the devotees of civil rights, "When will you be satisfied?" We can never be satisfied as long as our bodies, heavy with the fatigue of travel, cannot gain lodging in the motels of the highways and the hotels of the cities. We cannot be satisfied as long as the Negro's basic mobility is from a smaller ghetto to a larger one. We can never be satisfied as long as a Negro in Mississippi cannot vote and a Negro in New York believes he has nothing for which to vote. No, no, we are not satisfied, and we will not be satisfied until justice rolls down like waters and righteousness like a mighty stream.
I am not unmindful that some of you have come here out of great trials and tribulations. Some of you have come fresh from narrow cells. Some of you have come from areas where your quest for freedom left you battered by the storms of persecution and staggered by the winds of police brutality. You have been the veterans of creative suffering. Continue to work with the faith that unearned suffering is redemptive.
Go back to Mississippi, go back to Alabama, go back to Georgia, go back to Louisiana, go back to the slums and ghettos of our northern cities, knowing that somehow this situation can and will be changed. Let us not wallow in the valley of despair.
I say to you today, my friends, that in spite of the difficulties and frustrations of the moment, I still have a dream. It is a dream deeply rooted in the American dream.
I have a dream that one day this nation will rise up and live out the true meaning of its creed: "We hold these truths to be self-evident: that all men are created equal."
I have a dream that one day on the red hills of Georgia the sons of former slaves and the sons of former slaveowners will be able to sit down together at a table of brotherhood.
I have a dream that one day even the state of Mississippi, a desert state, sweltering with the heat of injustice and oppression, will be transformed into an oasis of freedom and justice.
I have a dream that my four children will one day live in a nation where they will not be judged by the color of their skin but by the content of their character.
I have a dream today.
I have a dream that one day the state of Alabama, whose governor's lips are presently dripping with the words of interposition and nullification, will be transformed into a situation where little black boys and black girls will be able to join hands with little white boys and white girls and walk together as sisters and brothers.
I have a dream today.
I have a dream that one day every valley shall be exalted, every hill and mountain shall be made low, the rough places will be made plain, and the crooked places will be made straight, and the glory of the Lord shall be revealed, and all flesh shall see it together.
This is our hope. This is the faith with which I return to the South. With this faith we will be able to hew out of the mountain of despair a stone of hope. With this faith we will be able to transform the jangling discords of our nation into a beautiful symphony of brotherhood. With this faith we will be able to work together, to pray together, to struggle together, to go to jail together, to stand up for freedom together, knowing that we will be free one day.
This will be the day when all of God's children will be able to sing with a new meaning, "My country, 'tis of thee, sweet land of liberty, of thee I sing. Land where my fathers died, land of the pilgrim's pride, from every mountainside, let freedom ring."
And if America is to be a great nation this must become true. So let freedom ring from the prodigious hilltops of New Hampshire. Let freedom ring from the mighty mountains of New York. Let freedom ring from the heightening Alleghenies of Pennsylvania!
Let freedom ring from the snowcapped Rockies of Colorado!
Let freedom ring from the curvaceous peaks of California!
But not only that; let freedom ring from Stone Mountain of Georgia!
Let freedom ring from Lookout Mountain of Tennessee!
Let freedom ring from every hill and every molehill of Mississippi. From every mountainside, let freedom ring.
When we let freedom ring, when we let it ring from every village and every hamlet, from every state and every city, we will be able to speed up that day when all of God's children, black men and white men, Jews and Gentiles, Protestants and Catholics, will be able to join hands and sing in the words of the old Negro spiritual, "Free at last! free at last! thank God Almighty, we are free at last!"
А це Євген Сверстюк:
Голос волі вічно живий
Узвичаєний і узаконений гніт - велике зло світу. Воно постійно повторюється в історії. Вічні війни, переможці й подолані... Змінюються форми увіковічення рабства, але завжди незмінний закон свобідної волі, який диктує нові й нові форми боротьби за визволення. Він вчить людину різних способів мотивації, аргументації, виправдання боротьби. Постійність гніту притуплює наше сприймання, але НЕ ВИПРАВДОВУЄ. Терор зухвалих сміливців, повстання гайдамаків, революція мас - це екстремальні відрухові реакції на те безбожне нелюдське нехтування особи і народу, яке не може бути прийнятим. За самою своєю природою людина - з даром безсмертної душі, з даром свобідної волі - ніколи не зможе примиритися. А коли примириться, то вже до кінця днів залишається калікою.
Споруджувати дім, будувати стосунки, будувати життя можна тільки на фундаменті справжності. Інакше закладене в основу зло проростатиме щоденно...
Лист Мартіна Лютера Кінга з тюрми - який це знайомий жанр для нас, українців усіх поколінь! Мало не всі, хто вийшов на поле громадянського обов'язку, писали такі листи з тюрми. У них обгрунтовували своє природне право любити й шанувати історію свого краю... Доводили свою невинність перед Законом Божим. Вказували на несправедливість законів безбожних, яких, до того ж, сама влада не поважає і не дотримується.
З тюрми намагалися доводити ті аксиоми, які порядна влада мала б покласти в основу свого законодавства і свято дотримуватися їх в ім'я самоповаги і задля своєї стабільності.
Але, як правильно говорить Кінг, кодекс повинен відповідати законам моралі і Законам Божим. Не може бути справедливості в одному, в той час, коли несправедливість чиниться в іншому.
Пригадується, "під сонцем сталінської конституції" ми не знали обурливої сегрегації, яка, до речі, згуртовує дискримінованих і штовхає їх до об'єднання.
"Новомова" комуністичного режиму прийняла всі найдемократичніші слова і засвоїла найпрогресивніші формули. Але під маскою інтернаціоналізму Сталін підіймав тост за "найвидатнішу націю" - великий російський народ. І то саме тоді, коли інші народи було депортовано в різні місця заслання - Сибіру і Казахстану. Бюрократичне лукавство створювали тисячі форм превілеювання "найвидатнішої нації", теж одуреної, задобреної - за рахунок інших. І обиватель на компартійному рівні ("а групи, зазвичай, аморальніші за осіб") усе це сприймав за належне.
Розпорядження про переведення діловодства чи шкільництва (в Україні, Білорусі, Молдові) на російську мову виконувалося негайно і беззастережно - і при Сталіні, і при Брежнєві. Телефонна вказівка з центру не рахувалася ні з людьми, ні з законами.
Якщо навіть В.Леніна шокували манери шовіністів - "підле цькування за "сепаратизм" людей, які не можуть захищатися", і післяреволюційна "навала істинно російської людини, великороса, шовініста, по суті негідника і насильника, яким є типовий російський бюрократ", то можна собі уявити, який то мав бути рівень національної дискримінації "в сім'ї вольній, новій".
Відома з брежнєвських часів анекдота: "А яке було ваше прізвище перед тим, як ви записалися Іванов?" говорить і про тип заляканої людини, що зрікається імені батьків, і про "добровільно-примусові" умови, і про тип лояльного громадянина, який не обурюється, а розважається, коли інших цькують.
На жаль, ті часи тільки зовні змінилися. Наш зацькований "білий негр" на колгоспних плантаціях не тільки не позбувся комплексу нижчевартости, а навпаки. Держиморда, та ще й з капіталом, одверто і в очі гвалтує сумління людей - культурних, але бідних, невлаштованих і, по суті, безправних. На нього працює "демократія" і "законність" у нинішньому варіанті.
Найсміливіші пробують захищатися. Ноздрьовська демократія і куплена преса називає їх екстремістами. Комуністи, які не відмовляються від свого злочинного минулого, не соромляться називатися комуністами. У той же час захисників людської і національної гідності називають екстремістами. А цієї назви вже ніби треба соромитися. І знову доводити: "Я не екстреміст, я тільки гостро реагую на насильство" і т.п.
З великим тактом Кінг розважливо пояснює ті деликатні поняття і ситуації, абсолютно стосовні й до нас.
Однак у його листі варто звернути увагу на проблему методів боротьби. Відомо, що наша нива засіяна грубим насильством, і те насильство час від часу вибухає терором. Не тільки в кривавих інцидентах. У розмовах щораз частіше чути большовицький образливий тон. Н.Вітренко, претендуючи на президентство, гарантує для ідейних противників репресії. Кримінальне мислення і готовність до найлегшої реакції без розрізнення засобів - найважчий спадок комуністичного режиму.
Відчувається потреба організувати в суспільстві навчання боротьби чесними методами. Ці методи важчі, вони вимагають більших моральних сил, зате вони результативніші. "Свідомі можливих труднощів, ми завзялися здійснювати самочищення. Було започатковано низку семінарів з ненасильства, і ми постійно питали себе: "Чи здатен ти приймати удари без помсти?"
В істоті, це і є Христова наука непротивлення злу насильством. Вона добра для мужніх і мудрих. Нею треба опановувати кожен день.
Але головне, чого вчить Мартін Лютер Кінг, - це боротьба. За права, за гідність, за свою національну честь треба боротися постійно і винахідливо. Боротися проти ледарства та інертності в собі - за сократівське збудження розумової активності, "щоб люди позбулися залежності від міфів і напівістин та піднеслися у простору царину творчого аналізу й об'єктивної оцінки".
Отже, передусім боротьба. Постійна розумова і духовна боротьба за утвердження основ справедливості.
Хто бореться, той поборе...
Матеріали взято з www.khpg.org/Права людини.Громадянська освіта
Відповіді
2003.01.16 | Roller
Понравилось (-)
2003.01.16 | технолог
Я маю ще одну мрію
Що хтось з наших англомовних майданівців перекладе цей сакральний текст Мартіна Лютера Кінга українською мовою (тому що ні українською ні російською перекладу в мережі нема) і він займе своє вистраждане місце у розділі "Статті".І мене дивує така млява реакція Майдану - невже тема волі та рабства така мізерна?
2003.01.18 | Л.О.
Ваша мрія здійснилася
Переклад не професійний, тому прошу вибачення за можливі неточності у назві Декларації, яку підписав Лінкольн, а також у назвах штатів і гір.У МЕНЕ Є МРІЯ
Мартін Лютер Кінг.
Проголошено на східцях пам’ятника Лінкольну, округ Вашингтон, 28 серпня 1963 року.
100 років тому один видатний Американець, чия символічна тінь нас зараз осіняє, підписав Декларацію Визволення. Цей важливий документ став зіркою, що принесла світло надії мільйонам рабів негрів, які потерпали у вогні пекучої несправедливості. Він прийшов як радісний світанок в кінці довгого мороку полону.
Через сто років ми маємо подивитись у вічі трагічному факту — негри все ще не мають свободи. Сто років пройшло, але життя негрів на жаль все ще скалічене наручниками сегрегації і ланцюгами дискримінації. Сто років пройшло, а негри так і живуть на острові злиденності посеред величезного океану матеріального процвітання. Сто років пройшло, а негри все ще скніють на задвірках американського суспільства і почуваються ізгоями на власній землі. Тому сьогодні ми прийшли сюди щоби показати всім цей жахливий стан.
У певному розумінні ми прийшли отримати своє від нашого національного капіталу. Коли зодчі нашої республіки писали величні слова Конституції і декларації Незалежності, вони тим самим підписали боргове зобов’язання перед кожним американцем. Це зобов’язання давало кожному гарантію невід’ємного права на життя, свободу і прагнення до щастя.
На сьогоднішній день цілком ясно, що Америка не виконала ці зобов’язання настільки, щоби задовольнити потреби своїх кольорових громадян. Замість того, аби поважати ці священні зобов’язання, Америка підсунула неграм фальшивий чек, що по ньому відмовлено в оплаті за браком коштів на рахунку. Але ми відмовляємося вірити у банкрутство банку справедливості. Ми відмовляємося вірити у нестачу коштів у великих сховищах можливостей цієї нації. Тому ми прийшли отримати по цьому чекові — чекові, що дасть нам багатство свободи і захист справедливості. Ми прийшли на це пам’ятне місце також і для того, щоби нагадати Америці глибоку настійну необхідність сьогодення. Зараз не час для розслабленого спокою чи повільних поступових дій. Прийшов час вибиратись з темної похмурої ями сегрегації на сонячну путь расової справедливості. Прийшов час відкрити двері можливостей для всіх дітей Господніх. Нині настав час витягти націю з сипучих пісків расової несправедливості на твердий фундамент братерства.
Якщо нація проігнорує цю настійну потребу моменту і недооцінить звагу негритянського населення країни, це може привести до згубних наслідків. Це задушливе літо нашого законного невдоволення не скінчиться доти, доки не настане животворна осінь свободи і рівності. 1963 рік — це не кінець, а початок. Ті, хто сподіваються, що неграм потрібно просто пару випустити, що цим вони і задовольняться, тих чекає неприємний прокид, якщо нація не відреагує на те, що діється. Допоки неграм не будуть гарантовані їх громадянські права, не буде в Америці ані спокою, ані порядку. Смерчі революції стрясатимуть основи нації допоки не настане ясний день справедливості.
Але є одна річ, яку я хочу сказати моєму народу, тим, хто стоїть на збуджуючому порозі, що веде до палацу справедливості. Здобувати належне нам по праву потрібно правильними діями. Не дозволяймо собі втамовувати жагу свободи п’ючи гіркоту і ненависть.
Наша боротьба завжди повинна вестися на рівні високого достоїнства і дисципліни. Не дозволяймо нашому творчому протесту перетворитися на фізичну жорстокість. Знов і знов повинні ми підніматись до величних висот, де фізична сила об’єднується із духовною. Цей наш новий, чудовий, не звичний для нас бойовий дух не повинен призвести нас до недовіри до всіх білих, бо багато з наших білих братів, і про це говорить їх присутність тут сьогодні, зрозуміли, що наші долі міцно зв’язані і що їх свобода тісно переплетена з нашою свободою. Нам не можна йти самим.
А якщо вже ми зрушили, мусимо дати обітницю, що йтимемо до кінця. Не повернемо назад. У нас запитують: „Що вас задовольнить?” Ми не зупинимося, поки не здобудемо можливості відпочивати у мотелях на хайдвеях і у міських готелях. Ми не зупинимося, поки маємо тільки одну можливість пересування: міняти менше гетто на більше. Ми не зупинимося, поки негр з Міссісіпі не має права голосування, а негр у Нью-Йорку не має за кого і за що голосувати. Ні, ні ми не зупинимось допоки не відкриємо дороги могутньому потоку справедливості і праведності.
Я знаю, що когось із вас привели сюди великі страждання. Хтось скинув з себе тісні пута. Хтось у пошуках свободи пережив гоніння і жорстокі переслідування поліції. Ви пройшли скрізь горно страждань, що перероджують людину. Трудіться і не втрачайте віри у те, що ці муки — не марні.
Повертайтесь на Міссісіпі, повертайтесь до Алабами, повертайтесь до Джорджиї, до Луїзіани, йдіть у нетрі й гетто наших північних міст та пам’ятайте, що цей стан справ можна змінити і його буде змінено. І ніякого відчаю!
Я кажу вам сьогодні, друзі мої, що незважаючи на труднощі і невтішність моменту, я все таки маю мрію. Вона проростає з коріння нашої Американської мрії.
Я мрію, що настане день, коли ця нація підніметься і реалізує істину суть свого світогляду: „Ми дотримуємося самоочевидної істини, що усі люди є рівними.”
Я мрію, що настане день, коли на червоних пагорбах Джорджиї синів колишніх рабів і синів колишніх рабовласників поєднає братерство.
Я мрію, що настане день, коли навіть штат Міссісіпі, ця висушена пустеля, знемагаюча від спопеляючої несправедливості і пригноблення, перетвориться на оазу свободи і справедливості.
Я мрію, що четверо моїх дітей будуть жити серед народу, що цінує людей не за кольором шкіри, а за їх особисті якості.
Сьогодні я маю мрію.
Я мрію, що настане день, і у штаті Алабама, що не визнає нині деяких законів, темношкірі хлопчики і дівчатка підуть рука об руку з білошкірими дітлахами як одна родина.
Сьогодні я маю мрію.
Я мрію, що настане день, коли низи піднімуться, а вершини і висоти зрівняються з ними, коли вибої згладяться, виправиться покручене і слава Господня буде сяяти для всіх.
Цією надією житимемо. З вірою у це я повертаюсь на Південь. Ця віра допоможе нам витесати з гори відчаю камінь надії. Ця віра допоможе нам перетворити різку дисгармонію, що роздирає націю, на прекрасну симфонію братерства. Ця віра дасть нам силу разом трудитися, разом молитися, боротися разом, разом іти у тюрми і разом виборювати свободу з вірою у перемогу.
Настане такий день, коли усі Господні діти заспівають з оновленими почуттями ці слова: „Земле моя, свободи улюблений край, Про тебе мій спів. Краю моїх предків, гордість колоністів, хай струмить свобода від кожного горбочка до найвіддаленіших куточків твоїх.”
І якщо Америка хоче бути великою нацією, це мусить здійснитися.
Хай струмить свобода з величезних пагорбів Нью-Гемпширу. Хай струмить свобода з високих гір Нью- Йорку. Хай струмить свобода з Аллеганських висот Пенсільванії!
Хай струмить свобода з засніжених скель Колорадо!
Хай струмить свобода з розкішних піків Каліфорнії!
А іще — з Кам’яної Гори Джорджиї!
Хай струмить свобода з Дозорної Гори Теннессі!
Хай струмить свобода з кожного пагорба і купки землі Міссісіпі. Зі схилів кожної гори, хай свобода струмить.
Коли ми розчистимо їй дорогу, коли вона потече з кожного села і сільця, з кожного штату и кожного міста, ми зможемо прискорити прихід того дня, коли всі ми, діти Господні, чорні і білі, євреї, протестанти, католики, люди інших вір зможемо з’єднати наші руки і заспівати старої негритянської духовної пісні: „Нарешті свобода! Нарешті свобода! Дякуючи Господу Всесильному, тепер ми вільні!”
2003.01.18 | технолог
Re: ДЯКУЮ!!! (-)
2003.01.18 | Петлюрівець
"Борітеся...за Вас Воля святая..."
Бути вільним серед рабів важко.Вілних раби несприймають,дивлятьсяз острахом.Але вільна людина не може чекати іншої реакції , бо ж вона передвісник змін,революції(оксамитової чи кривавої)на тлі сірої тепе-
рішності.
Коли за досвітніми вогнями зійде сонце їх(вільних) сприймуть,
найвільніших включать до хрестоматії ,а пройдисвіти скориставшись перемогою створять нове рабство ...та знову зійде сонце.
Згоден з "технологом ",що треба прищеплювати волю мирними протестами,
винахідливими акціями.Робити треба як найшвидше,бо маємо нині фазу
сильного зниження волі(студенти столичних вузів не реагують на підвищення цін на проживання,зникнення соцдопомоги; вони ж радять знищити транспорант з зовсім не протикучмівських акцій("...дивись,а то ще виженуть..."),ініціатива лишилась тільки на організацію "бухаловок",та
інше).Відчуття,що всі ініціативні імігрували,а вільні не лишили нащадків.
Україна же має традиції спротиву!
Борімося!
2003.01.19 | Самбодь Іван
Черная марионетка
Общественный имидж человека, который называл себя "Мартин Лютер Кинг" (его настоящее имя было Майкл Кинг) - это иллюстрация в учебнике о власти средств массовой информации, воздействующих на общественное мнение в Америке. Большинство людей все еще не знают о степени причастности Кинга к коммунистическому движению, частично вследствие того, что средства массовой информации продолжают игнорировать длительное членство Кинга в коммунистических ассоциациях. Кинг в узком кругу объявлял себя марксистом [189[ и рассказывал своим близким соратникам, что все его усилия - часть "классовой борьбы". Его личный секретарь Байярд Рустин был коммунистом. Когда Кинг был вынужден заменить Рустина в 1961 году, он выбрал другого коммуниста, Джека 0'Делла. Его главным советником ("манипулятор" - был бы более уместным термином), как я уже упоминал, был еврейский коммунист Стенли Левинсон, который редактировал, и по всей вероятности, писал большую часть книги Кинга "Большой шаг к свободе". Левинсон готовил налоговые декларации Кинга, контролировал поступления в фонд Кинга, и был также ответственным за "слив" советских денег в Коммунистическую партию США.[190]Только недавно было выявлено, что Кинг занимался плагиатом при написании больших разделов своей докторс-кой диссертации. Бостонский Университет создал комитет для определения степени плагиата в диссертации Кинга. Он определил, что 45 процентов первой части и 21 процент второй части были взяты из работ других авторов.191 Учебные заведения часто отменяют свои решения по присуждению ученой степени при обнаружении куда меньших жульничеств, но значение Кинга для движения за гражданские права помешало отмене его богословской степени.
Средства массовой информации всегда тщательно изображали Кинга как хорошего христианина и семьянина - воплощение святого человека. Но у Кинга было множество связей с проститутками, белыми и черными, он использовал церковные деньги для того, чтобы оплачивать их услуги и обычно бил их - все это документировано в Федеральном бюро расследований и признано самими товарищами Кинга. [192]
Кинг даже провел ночь перед своим предательским убийством, совокупляясь и избивая белых проституток. На магнитофонных лентах ФБР в ходе осуществляемого ими надзора за Кингом можно слышать даже такие его слова: "Мне наплевать на Бога!" и "Я не негр сегодня ночью!" Записи с признаниями Кинга настолько изобличающие, что магнитофонные пленки и другие документы ФБР были наглухо закрыты в течение 50 лет.
Из книги Д.Дюка "The Ultimate Supremacism"
2003.01.19 | ReporterCorpse
Re:
а чи не підскажете, шановний, чи де є укр. чи рос. переклад цієї книженції в електронному вигляді?2003.01.19 | дут
Re: Могу дать ссылку!
Вельмишановный пан! эта книга в русском переводе была названа :" Еврейский вопрос глазами американца". http://www.rus-sky.org/history/library/duke/ . Там есть и текст процитированный в начале темы. C уважением Len. г.Киев 19.01.2003г2003.01.19 | Len
Извиняюсь, не в начале а у пана И. Самбодя: Черная марионетка(-)
2003.01.19 | Len
Re: У таких нет мечты а есть скотожелания!
Пан Технолог! У Вас нет мечты а есть пустая голова получеловека, полуживотного. Это я после прочтения Вашего: "Бюрократичне лукавство створювали тисячі форм превілеювання "найвидатнішої нації", теж одуреної, задобреної - за рахунок інших. ". И после этого всё остальное просто национал-дементная блевотина голодного скота, в мечтах о сале. И сколько бы подобные нелюди не прятались за Мартина Лютера Кинга или других их скотомыслие останется таким. C уважением Len. г.Киев 19.01.2003г2003.01.19 | Isoлятор
Всем ипостасям Lenа,
в том числе тем, которые при сале.Объясните мне на досуге две вещи.
1. Где это у "пана Технолога" вы узрели мечты о сале? Или оно кому-то из вас опять приснилось, и он по старой москальской традиции - с больной головы на здоровую?
2. И чем "мечты о сале" принципиально отличаются от "мечтов о газе" или "об украинской промышленности"?
2003.01.20 | технолог
Лен!!! Первое и последнее предупреждение!!!
Лен!!!Такой мирный тон объясняется только тем, что я действительно наелся мяса(а не сала), да еще и под водочку.
Поэтому скажу тебе на чистом русском языке(а им я тоже владею) - ты хуидло, если научился читать и писать через одну букву, то научись еще и понимать, то что читаешь и то, что пишешь!
То, что ты мне приписываешь, принадлежит перу Евгения Сверстюка - знаешь такого, "киевлянин" ёбаный? И у меня в тексте стоит об этом прямая ссылка...
Так что, если надумаешь еще раз выебнуться на меня - предупреждений больше не будет. Буду "мочить в сортире", не веришь - посмотри в архиве, как получали пизды те, кто выёбывался не по делу.
Вот такой вот русский разговор...
2003.01.20 | Len
Re: !!!
пан Технолог! Я приношу Вас извинения , что не заметил ссылки на Сверстюка. Вышесказанное мною относится не к Вам. Что касается Вашего упоминания про архив, то не могли ли Вы дать ссылку на материалы в архиве. C уважением Len. г.Киев 20.01.2003г2003.01.20 | Spark
ТАК переможемо? (відповідь технологу і не тільки)
Якщо до вас з очка промовило дещо, то не треба ж туди стрибати і там намагатися серед іншого дещо віднайти те балакуще і його побити.Зібралися перемогти Кучму у змаганні мерзотників? Не вийде, бо він-таки справді мерзотник, а Ви ні. Тож допоки буде так, що йому досить пальцем ворухнути, і ви вже пірнаєте у його лайно, та ще й по своїй волі, і набиваєте тим лайном собі рота? Це вже я кажу не тільки про Вас особисто, а й про багатоьох інших.
Бруд боїться світла і свіжого повітря. Чи ви думаєте, що якщо спробувати одним брудом випхати інший, то від того стане чисто?
І маю нагадати, що Кінг у своїй промові закликав ні в якому разі не опускатися, а щосили підніматися до справжнього достоїнства, до висот Духа. Тільки там є та Сила, що може спалити весь бруд без залишку й навіки.
А за Промову Мартіна Лютера Кінга велике Вам спасибі. Давайте перечитаємо її ще раз.
2003.01.23 | Ольга Здір
Чому перекладу промови досі нема у розділі статей?
Промова Мартіна Лютер Кінга, проголошена ним на східцях пам’ятника Лінкольну 28 серпня 1963 року, настільки сильна, настільки важлива і настільки актуальна для всіх часів і народів, що її треба було б вивчати у школах всіх країн. І навіть багатих, бо форм рабства у світі безліч.Це не історія Штатів, і навіть не історія Світу -- це його майбутнє.
Але, схоже, того, що творить справжню революцію у свідомості народу, не хочуть друкувати не тільки кучманоїди. Чи багато за останні два роки ви бачили у опозиційних виданнях текстів, які б не просто лаяли владу, звинувачуючи її в тому, в чому насправді винні ми самі? Не тих, що породжують ненависть до Кучми, а не прагнення боротися з тим у нас, що його породило. Не тих, що здатні хіба що штовхати: "грабуй награбоване!" Не тих, що, навіть у разі соціальних змін, на які вони націлені, перетворять людей з голодних рабів на ситих рабів, що мають ілюзію певної свободи і соціальної активності, бо ходять на вибори і навіть самостійно обирають пристойних правителів.
А таких, у яких була б справжня сила, справжня палюча правда, яка б розкривала людям очі, піднімала їхню свідомість. Які закликали б до справжньої Волі, і показували, що це таке. До такої Волі, яка спирається на вільний Дух людини, що ніколи більше не дозволить переповзти з одного болота в інше, навіть і тепліше.
Це мають нести людям друковані і интернет видання. Це має силу підняти людей на справжню Революцію. Причому таку, яка не скінчиться зі зміною влади. І є поети -- революціонери Духу -- такі як Іван Франко, є духовні лідери і є лідери революційних і суспільних рухів різних часів і народів, що справді йшли попереду людства і вливали, вливали і вливали Силу, Чистоту і Світло у наше всесвітнє задушливе болото. Вони були відкриті Джерелу всіх революцій, і їх Слово було чистою водою з того Джерела.
Промова Мартіна Лютера Кінга -- це один з таких текстів. Не дарма пан Технолог назвав його сакральним -- він такий і є.
І ось ми маємо чудовий переклад, сильний, живий, справді гідний самої промови.
Нашу величезну подяку його авторові розділив би, мабуть, і сам Мартін Лютер Кінг, бо якби він жив сьогодні і говорив українською, він не сказав би краще. Автор перекладу зробив велику справу, давши нам можливість ПОЧУТИ промову Мартіна Лютера Кінга -- не просто прочитати і дізнатися, про що він говорив, а відчути її силу и ту Силу, що стоїть за нею. Це великий труд душі.
То чому ж для цього перекладу не знайшлося місця не на форумі, а у розділі Статей? Гідного місця.