Яворівський: Україна там, де Кучма, де вбивають журналістів
01/17/2003 | Бєлочка
Володимир Яворівський: Україна – це там, де Кучма, де вбивають журналістів і продають зброю Хусейнові
17.01.2003 // 17:21
Джерело: Прес-служба "Нашої України"
http://www.razom.org.ua/news/?news_id=7239
Шановний пане Президенте!
Я змушений вдатися до такої форми, бо не маю іншої можливості поспілкуватися з Вами (у Верховну Раду Ви не приходите, проводите зустріч з творчою інтелігенцією, а голову Національної спілки письменників демонстративно не запрошуєте). Либонь маю моральне право на це, бо був одним з найактивніших учасників проголошення Незалежності і в парламенті, і на велелюдних мітингах, які організовував і вів.
Ми були тоді з Вами по різні боки барикад. Не дорікаю, просто згадав і подумав: якби все залишилося, як було - вище директора екстериторіального “Южмаша” Ви б не скочили ніколи. Хоч я жодного разу не голосував за Вас, як за президента, все ж, зізнаюся, був короткий період, коли я повірив у Ваші спроби стати українським лідером. Це було під час прийняття Конституції. На тлі Ваших заяв про незнання, “що саме треба будувати”, про двомовність, про те, що “національна ідея не спрацювала”, - несподівана підтримка тих постулатів Конституції, які закладали підмурівок української України – провокувала надію на появу на чолі держави особистості, здатної об’єднати зусилля нації для відродження. І чорноволівський Рух, і всі національно-демократичні сили підтримали Вас тоді. І я в тому числі. Ми часто зустрічалися, дискутували, нам здавалося, що Ви готові до відкритої проукраїнської політики, готові слухати не лише лестощі, а й гірку правду, що Ви справді пригасите апетити олігархів, які вже входили в хижацький смак.
Однак незабаром стало очевидним, що то був радше виняток у Вашій президентській біографії. Ви просто кинули конституційну “кістку” патріотичним силам у вигляді статей про державність мови, національну символіку, аби в інших статтях загребти під себе побільше владних повноважень, якими Ви, як виявилося, і не збиралися скористатися на благо України, а лише для формування і збереження свого пострадянського-малоросійського, в суті своїй колоніального режиму.
У що виродилася хоча б президентська монополія на силовиків та губернаторів усіх рівнів - вже розуміє кожен мислячий українець. Хіба ж такої України, яку маємо нині, хотіли мільйони людей, які 11 років тому проголосували за її повний суверенітет? На початку незалежності я публічно казав людям: треба трішки потерпіти, сформуємо українську владу, оживе економіка і все буде, як у наших західних сусідів. Одначе чехи під проводом Гавела, поляки з Валенсою та Квасьневським, словаки з Шустером, литовці з Бразаускасом, естонці з Мері, латиші з жінкою-президентом Віке-Фрайбаргою, болгари та міні-країни колишньої Югославії, які пережили криваву громадянську війну - всі ввійшли в стадію стабільного розвитку, наближуються до кращих світових стандартів життя, а знеславлена за період Вашого правління Україна стоїть на узбіччі світових доріг, як жебрачка чи покритка.
Що дізнався про нас, українців, світ за роки Вашого президентства?
Що тут народилися але не хочуть жити брати Клички, на Олімпіаді іноді піднімуть наш прапор. А решта - ганьба: корупція згори до низу, нерозслідувані вбивства політиків і журналістів, “кольчужний” скандал, українські наймити по всій планеті, плівки майора Мельниченка, які відкрили українському суспільству (і цілому світові) жахливий цинізм, аморальність і кримінальну жорстокість української (Вашої) влади.
Ваше оточення бреше Вам, применшуючи резонанс від опублікування розмов, записаних у Вашому кабінеті. Бреше. У моєму селі тракторист Ваньо показував мені замацаний багатьма руками самвидавівський зшиток Ваших діалогів з Деркачем, Бакаєм, Кравченком, Азаровим, Щербанем... І цитував напам’ять із солоним коментарем. Влітку я їхав електричкою з Монреалю до Торонто. Дорогою розговорилися з канадійцем венесуельського походження. Довідавшись, що я з України, він на мить задумався і тоді випалив: це де Кучма, де вбивають журналістів і продають зброю Хусейнові!
У достовірність записів, пане Президенте, вже мало хто сумнівається. Навіть ті, хто глибоко залежний від Вас, не заперечують цього. У гіршому випадку просто відмовчуються. А записи моторошні. Так цинічно, брутально не розмовляють, мабуть, і рецидивісти в камері. У такій країні страшно жити усім, крім Вас і Вашої найближчої челяді.
Від нас (через Вас!) відвернулися всі цивілізовані країни, нас (через Вас!) сприймають, як законсервоване пострадянське гетто із монархічною, закритою від людей, аморальною владою, тіньовою економікою, політичною цензурою, корупцією на всіх суспільних рівнях, розбещеністю чиновництва, відвертою зневагою до національних інтересів України і українця. Отакі ознаки Вашого президентства, Леоніде Даниловичу. Ви тішите себе прихильністю Путіна. Але кожен українець уже знає, що за цю путінську ласку Ви розраховуєтесь останнім, що залишилося в Україні: газопроводом, стратегічними об’єктами і рештками нашої свободи.
Уже сьогодні зрозуміло, що у преславній і трагічній історії нашого народу Вам дістанеться місце не другого Президента розбудовника незалежної України, а генерал-губернатора. Причому сірого, недорікого, мстивого, малокультурного, в суті своїй - антиукраїнського. Між українським народом і Вами муром стоїть Ваше лакейське оточення та зажерливі фінансово-політичні клани, які після виборів відвернуться від Вас першими. Ви вбили віру в українців у власні сили, у свою владу і свою державу. Чи може політичний діяч вчинити щось страшніше, заподіяти більшої шкоди своїй нації?
Тому, як на мене, у Вас залишився один-єдиний шанс зменшити свою провину перед Україною: допомогти (або - не заважати) парламенту внести назрілі поправки до Конституції і оголосити дострокові президентські вибори. Скористайтеся цим шансом, пане Президенте.
З останніми крихтами поваги до Вас, як Президента, Володимир Яворівський письменник, народний депутат України.
17.01.2003 // 17:21
Джерело: Прес-служба "Нашої України"
http://www.razom.org.ua/news/?news_id=7239
Шановний пане Президенте!
Я змушений вдатися до такої форми, бо не маю іншої можливості поспілкуватися з Вами (у Верховну Раду Ви не приходите, проводите зустріч з творчою інтелігенцією, а голову Національної спілки письменників демонстративно не запрошуєте). Либонь маю моральне право на це, бо був одним з найактивніших учасників проголошення Незалежності і в парламенті, і на велелюдних мітингах, які організовував і вів.
Ми були тоді з Вами по різні боки барикад. Не дорікаю, просто згадав і подумав: якби все залишилося, як було - вище директора екстериторіального “Южмаша” Ви б не скочили ніколи. Хоч я жодного разу не голосував за Вас, як за президента, все ж, зізнаюся, був короткий період, коли я повірив у Ваші спроби стати українським лідером. Це було під час прийняття Конституції. На тлі Ваших заяв про незнання, “що саме треба будувати”, про двомовність, про те, що “національна ідея не спрацювала”, - несподівана підтримка тих постулатів Конституції, які закладали підмурівок української України – провокувала надію на появу на чолі держави особистості, здатної об’єднати зусилля нації для відродження. І чорноволівський Рух, і всі національно-демократичні сили підтримали Вас тоді. І я в тому числі. Ми часто зустрічалися, дискутували, нам здавалося, що Ви готові до відкритої проукраїнської політики, готові слухати не лише лестощі, а й гірку правду, що Ви справді пригасите апетити олігархів, які вже входили в хижацький смак.
Однак незабаром стало очевидним, що то був радше виняток у Вашій президентській біографії. Ви просто кинули конституційну “кістку” патріотичним силам у вигляді статей про державність мови, національну символіку, аби в інших статтях загребти під себе побільше владних повноважень, якими Ви, як виявилося, і не збиралися скористатися на благо України, а лише для формування і збереження свого пострадянського-малоросійського, в суті своїй колоніального режиму.
У що виродилася хоча б президентська монополія на силовиків та губернаторів усіх рівнів - вже розуміє кожен мислячий українець. Хіба ж такої України, яку маємо нині, хотіли мільйони людей, які 11 років тому проголосували за її повний суверенітет? На початку незалежності я публічно казав людям: треба трішки потерпіти, сформуємо українську владу, оживе економіка і все буде, як у наших західних сусідів. Одначе чехи під проводом Гавела, поляки з Валенсою та Квасьневським, словаки з Шустером, литовці з Бразаускасом, естонці з Мері, латиші з жінкою-президентом Віке-Фрайбаргою, болгари та міні-країни колишньої Югославії, які пережили криваву громадянську війну - всі ввійшли в стадію стабільного розвитку, наближуються до кращих світових стандартів життя, а знеславлена за період Вашого правління Україна стоїть на узбіччі світових доріг, як жебрачка чи покритка.
Що дізнався про нас, українців, світ за роки Вашого президентства?
Що тут народилися але не хочуть жити брати Клички, на Олімпіаді іноді піднімуть наш прапор. А решта - ганьба: корупція згори до низу, нерозслідувані вбивства політиків і журналістів, “кольчужний” скандал, українські наймити по всій планеті, плівки майора Мельниченка, які відкрили українському суспільству (і цілому світові) жахливий цинізм, аморальність і кримінальну жорстокість української (Вашої) влади.
Ваше оточення бреше Вам, применшуючи резонанс від опублікування розмов, записаних у Вашому кабінеті. Бреше. У моєму селі тракторист Ваньо показував мені замацаний багатьма руками самвидавівський зшиток Ваших діалогів з Деркачем, Бакаєм, Кравченком, Азаровим, Щербанем... І цитував напам’ять із солоним коментарем. Влітку я їхав електричкою з Монреалю до Торонто. Дорогою розговорилися з канадійцем венесуельського походження. Довідавшись, що я з України, він на мить задумався і тоді випалив: це де Кучма, де вбивають журналістів і продають зброю Хусейнові!
У достовірність записів, пане Президенте, вже мало хто сумнівається. Навіть ті, хто глибоко залежний від Вас, не заперечують цього. У гіршому випадку просто відмовчуються. А записи моторошні. Так цинічно, брутально не розмовляють, мабуть, і рецидивісти в камері. У такій країні страшно жити усім, крім Вас і Вашої найближчої челяді.
Від нас (через Вас!) відвернулися всі цивілізовані країни, нас (через Вас!) сприймають, як законсервоване пострадянське гетто із монархічною, закритою від людей, аморальною владою, тіньовою економікою, політичною цензурою, корупцією на всіх суспільних рівнях, розбещеністю чиновництва, відвертою зневагою до національних інтересів України і українця. Отакі ознаки Вашого президентства, Леоніде Даниловичу. Ви тішите себе прихильністю Путіна. Але кожен українець уже знає, що за цю путінську ласку Ви розраховуєтесь останнім, що залишилося в Україні: газопроводом, стратегічними об’єктами і рештками нашої свободи.
Уже сьогодні зрозуміло, що у преславній і трагічній історії нашого народу Вам дістанеться місце не другого Президента розбудовника незалежної України, а генерал-губернатора. Причому сірого, недорікого, мстивого, малокультурного, в суті своїй - антиукраїнського. Між українським народом і Вами муром стоїть Ваше лакейське оточення та зажерливі фінансово-політичні клани, які після виборів відвернуться від Вас першими. Ви вбили віру в українців у власні сили, у свою владу і свою державу. Чи може політичний діяч вчинити щось страшніше, заподіяти більшої шкоди своїй нації?
Тому, як на мене, у Вас залишився один-єдиний шанс зменшити свою провину перед Україною: допомогти (або - не заважати) парламенту внести назрілі поправки до Конституції і оголосити дострокові президентські вибори. Скористайтеся цим шансом, пане Президенте.
З останніми крихтами поваги до Вас, як Президента, Володимир Яворівський письменник, народний депутат України.