01/27/2003 | ВІЙ

Події довкола відставки виконуючого обов'язки голови Національної акціонерної кампаніі 'Нафтогаз України' Ігора Діденка прикули значну увагу загалу до цієї постаті. Ще два роки тому про існування Ігора Діденка та про його політичну кар'єру знали лише одиниці.

Останнім часом це ім'я перебуваї на вустах у загалу. Ігор Діденко не встиг перетворитися на повноцінного 'олігарха', ставши жертвою більш сильних 'акул'. Дехто вбачає у падінні Діденка знак: мовляв, переділ ринку в Україні вже завершився, і намагання сторонніх зайняти свою 'нішу' в тісному колі 'олігархів' карається вигнанням із 'раю'. А тим більше, коли новачок потрапляє у складну систему взаїмовідносин двох сформованих олігархічних кланів. Машина стосунків всередині кіл великого бізнесу і надто жорсткою і навіть жорстокою.

Отже, що відомо про Ігоря Діденка? Ігор Миколайович Діденко народився у 1964 році на Поділлі, у Козятині Вінницькоїобласті. Доволі добре навчався у школі - у атестаті після закінчення школи мав лише одну четвірку. З таким 'стартовим капіталом' поступив у Києвський державний університет ім.Т.Шевченка - на факультет кібернетики. У 1986 році закінчив цей факультет, маючи диплом за спеціальністю 'економічна кібернетика'. Як згодом зізнавався сам Діденко, його постійно вабила економіка як наука. Очевидно, не менше вабила його і практична діяльність в економіці. Але це 'хоббі' прийшло до нього згодом.

Після закінчення університету Ігоря Діденка направили на роботу на Київський радіозавод, у конструкторське бюро. Згодом молодий спеціаліст працював у одному з цехів заводу. У 1988 році його обрали секретарем комітету заводу. Він також, перебуваючи на комсомольській роботі, відповідав за оборонно-спортивну та за ідеологічну роботу. Це й не дивно: по-перше, хлопець займався баскетболом і при своєму високому зрості мав неабиякі задатки баскетболіста. По-друге, він завжди відзначався громадською активністю і завжди цікавився політичними питаннями.
В баскетбол Діденко почав грати ще під час навчання в університеті. 'Я кілька років був капітаном збірної КДУ, яку тренував олімпійський чемпіон Анатолій Поливода, якому я завжди дуже симпатизував. В університетській збірній грали трої українців, чехи, пуерторіканці. Ми доволі успішно виступали в чемпіонаті міста. Довелося мені якось грати проти Саші Волкова. Навіть двічі, не зрозумію, яким чином, вдалося у нього м'яча 'вкрасти', - згадував згодом Діденко у інтерв'ю газеті 'Всеукраинские ведомости'. Однак з настанням 'перебудови' (які в Україну прийшли лише наприкінці 80-х років) Ігор Діденко залишаї завод і йде у приватний бізнес. Саме у цей час він знайомиться з молодим директором 'Києвкоопбанку' Віктором Жердицьким, з яким згодом у Діденка склалися партнерські стосунки. Жердицького колеги з банківської справи характеризують як одного з найбільших фахівців, як 'світлу голову'. Згодом Віктор Жердицький створюі на базі 'Києвкоопбанку' іншу структуру'Градобанк'.

На початку 90-х років 'Градобанк' вважався одним із провідних банків України. До 1996 року його не вдавалося вибити з десятки найбільш рейтингових банків. Об'іми кредитних вкладень банку за чотири роки (1993 - 1996) зросли з $79 тис. до 253,5 млн. Банк почав активно цікавитися промисловими об'іктами, в які намагався інвестувати доволі солідні суми. Значна частина операцій проходила за посередництвом дочірньої структури 'Градобанку' - ТзОВ 'Хорда'. Очолив 'Хорду' молодий бізнесмен Ігор Діденко. 'В школі нас вчили, що найкоротша відстань між двома точками кола називаїться хордою. Один з принципів нашої роботи - шукати цей найкоротший шлях', - говорив у одному з інтерв'ю Ігор Діденко. Основна увага 'Хорди' та 'Градобанку' була прикута до такої галузі промисловості, як виробництво цементу. У 1993 - 1994 роках 'Градобанк' через ТзОВ 'Хорда' виділяі $5 млн. на купівлю сучасної пакувальної лініі для Кам'янець-Подільського цементного заводу. Потім у це підприємство (безсумнівний лідер галузі в Україні) було вкладено $13 млн. плюс 5 млн. DM. Таким чином, до кінця 1995 року було цілком сформовано стратегічний напрям діяльності 'Градобанку'.

У доволі таки потужній градобанківській імперіі 'Хорда' займала одне з основним місць. Коли у другій половині 1995 року в Україні розгорнулися приватизаційні процеси, 'Градобанк' вирішив взяти участь у приватизаціі підприємств цементної промисловості. і тому в 1996 році, окрім значних сум, скеровуваних у ЗАТ 'Подільський цемент', було виділено кошти на купівлю пакету акцій Миколаївського цементного заводу у Львівській області (згодом - ВАТ 'Миколаївцемент') - другого за величиною підприємства галузі в Україні. Здавалося б, усе йде чудово. інвестиціі - за розрахунками фінансистів - мали би обернутися вагомими прибутками. 'Хорда' і 'Градобанк' процвітали.

Віктор Жердицький створив картинну галерею виняткової мистецької ваги. Ігор Діденко почав вкладати гроші в улюблену справу - в спорт, створивши баскетбольну команду 'Будівельник - Хорда'. Все це були 'побічні моменти' бізнесової діяльності. Але у 1997 році ситуація на ринку цементу різко змінюіться. Миколаївським цементним впритул зацікавилися французькі інвестори. Справа в тому, що 'Миколаївцемент' маї надзвичайно зручне географічне розташування. А через територію Західної України плануіться прокласти кілька транспортних магістралей трансівропейського характеру. Не важко припустити, що основний підряд на поставку цементу для спорудження магістралей на західноукраїнському відтинку мав би отримати 'Миколаївцемент'. За скромними підрахунками, це $1,7 млрд. прибутку! Саме тому заволодіти контрольним пакетом акцій 'Миколаївцементу' вирішила французька фірма 'Ляфарж' - фактично монополіст на європейському ринку цементу. Щупальця 'Ляфаржу' простягнулися не лише на Західну івропу - фірма почала скуповувати підприємства цементної галузі в Європі Східній. Особливої ваги фірмі додавав той факт, що до правління 'Ляфаржу' входить дружина президента Франціі Жака Ширака. У цей же час починається наступ окремих політичних сил на 'Градобанк' та його дочірні структури.
12 березня 1997 року Віктора Жердицького заарештовують. Йому інкримінують фінансові зловживання, що нібито мали місце в ході грошових операцій з коштами, виділеними урядом Німеччини як компенсацію українським остарбайтерам (варто нагадати, що кошти мали надходити на рахунки 'Градобанку'). Адвокати Жердицького заявили, що справа і надуманою і в основі цііі справи лежить намагання вибити 'Градобанк' і 'Хорду' з числа гравців на ринку цементу в Україні. Тим більше, якщо врахувати такий факт: у офіс 'Градобанку' приходили представники 'Ляфаржу' і пропонували сприяння у звільненні Жердицького за однііі умови: 'Градобанк' і 'Хорда' сприяють тому, аби у руках французькоїсторони опинилися не менше 51% акцій 'Миколаївцемента'. Ігор Діденко, який взяв на себе всі функції з захисту підприємства, відмовився. Навпаки, він почав апелювати до молодих націонал-демократів з українського парламенту, намагаючися переконати іх, що відстоюючи 'Миколаївцемент' вони будуть відстоювати інтереси українського інвестора та українського виробника. Внаслідок тривалого протистояння між 'Ляфаржем' та 'Хордою' остання програла. Важливу роль у цій історії відіграли прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко та віце-прем'єр Сергій Тигипко. Зокрема Тигипко сприяв 'Ляфаржу' з таким ентузіазмом, що це було помічено у Парижі. У листопаді 1997 року йому було вручено найвищу французьку нагороду - Орден Почесного Легіону.
Випадок із 'Миколаївцементом' був першою великою невдачею Ігора Діденка. Однак ця невдача примусила його шукати інші шляхи у бізнесі. Діденко відноситься до тих людей, які не зациклюються на одній галузі й намагаються вести пошук у різних напрямах. Скажімо, Діденко одночасно з веденням справ у 'Хорді' почав розкручувати проект під назвою 'Укрнафта'. В правління цііі структури увійшло чимало відомих в Україні людей. 'Укрнафта' стала тим містком, завдяки якому Ігор Діденко зумів залишитися на плаву. Оскільки давній компаньон, Віктор Жердицький, перебував під слідством, Ігор Діденко знайшов іншого компаньона - свого ровесника Ігора Бакая. Справедливості ради варто зазначити, що Жердицький восени 1997 року вийшов з ув'язнення - за відсутністю складу злочину. Він навіть став народним депутатом на виборах 1997 року (по 74-му виборчому округу на Закарпатті).
Але Діденка з ним вже майже ніщо не пов'язувало. У 1997 році Ігор Діденко вступив у партію 'Реформи і порядок'. Згодом він навіть очолив контрольно-ревізійну комісію партіі. Визначення партійної оріінтаціі Діденка було зумовлене тим, що Секретаріат ПРП очолив його давній приятель (ще з комсомольських часів) Ігор Гринів. Вартим уваги і й те, що реформаторське оточення у партіі намагалося активно впливати на Ігора Діденка з метою перетягнення його у націонал-демократичний табір. Діденко активно демонстрував свою прихильність до національної ідеі. У кабінеті у нього стояв бюст Шевченка, на стіні висів віночок з колосків. 'Я вважаю Шевченка одним із символів українського народу. Бюст цей - подарунок, його зроблено з дерева. Його автор - Вербицький - просидів 18 років у в'язниці. А віночок із колосків - це сентиментальна тяга до поліських полів', - пояснював Діденко журналістам такий незвичайний (як для українського чиновника) інтер'ір свого кабінету.
Однак, опинившись перед дилемою, він вирішив усе-таки зробити ставку на олігархічні структури, що в Україні саме набирали сили. і хоча Діденко йшов на виборах 1998 року як 35-й номер списку ПРП (він там фігурував як генеральний директор фірми 'Вікнопласт'), було очевидно, що йому затишніше у компаніі Бакая. Вже незадовго до виборів до Верховної Ради України Ігор Діденко фігурував у числі керівників компаніі ВАТ 'Укрнафта'. У червні 1998 року 'Укрнафта' увійшла до Національної акціонерної компаніі 'Нафтогаз України'. При цьому збори акціонерів 'Укрнафти' пройшли з грубими порушеннями. Ігор Діденко став першим заступником Ігора Бакая - президента НАК 'Нафтогаз України'.

На фоні такої колоритної постаті, як Ігор Бакай, Діденко явно програвав. Він зник із поля зору мас-медіа. Він менше почав з'являтися на різноманітних прес-конференціях. Про Ігора Діденка знову згадали наприкінці 1999 - на початку 2000 року. Саме у цей час заговорили про необхідність відповідальності НАК 'Нафтогаз' за борги перед Росіію за поставлений природній газ. Виправдовуватися перед журналістами за порушення, допущені НАК-ом у розрахунках з російською стороною, довелося Ігорові Діденку. Саме з цього часу ім'я Діденка практично не сходило зі шпальт газет та з екранів телебачення.

Під час прес-конференціі віце-президент НАК 'Нафтогаз України' виглядав збентеженим і заскоченим: виглядало, що жорстокі правила гри, які диктувалися стосунками всередині українського істеблішменту, могли в будь-який час обернутися проти нього ж. і потрібно було мати чималий хист, аби не перетворитися на 'офірного цапа' у всіх цих енергетичних 'міжсобойчиках'. Діденко давно засвоїв правило: не потрібно нічого заперечувати. Потрібно на всі звинувачення давати ствердну відповідь. Але специфічну ствердну відповідь. і тоді тобі повірять. Тому й Діденко на звинувачення Юліі Тимошенко відповів: так, ми маємо борг за газ перед РАТ 'Газпром'. Але не два з гаком мільярди доларів, а 'всього лише' 873 млн. дол. (звідки вони взялися - невідомо, оскільки на прес-конференціі 28 жовтня 1999 року керівництво НАК-у заявило, що боргів 'Нафтогаз' за спожитий російський газ не маї). Більше того: це не борг України, а борг НАК 'Нафтогаз України' - окремого суб'ікта господарювання, що не дає підстав стверджувати про зростання державного боргу. Дипломатичне мистецтво Діденка було оцінено: про нього заговорили як про ймовірного спадкоємця Бакая на посту президента НАК 'Нафтогаз України'. Тим більше, що у протистоянні Бакай-Тимошенко виграла саме Юлія Володимирівна: у березні 2000 року Бакай написав заяву про звільнення від обійманої посади. Ігорові Діденку було доручено виконувати обов'язки президента НАК 'Нафтогаз України'.

Діденко спробував зіграти роль палкого прихильника Юліі Володимирівни. Він почав використовувати риторику а la Тимошенко. Скажімо, 16 червня 2000 року він заявив: 'Ми ведемо боротьбу з корпоративним навкологазовим рухом в державі, тобто газ - це не предмет бізнесу для сотень і тисяч людей, для сотень і тисяч структур. Це все штучно створені формування, які не мають ні газу, ні допомагають ні дисципліні газоспоживання, нічому не допомагають, просто паразитуючі структури'. Водночас надзвичайно сильним виявився й тиск колишніх компаньонів. Ігор Бакай, увійшовши в союз з Олександром Волковим, водночас став 'союзником союзників' Олександра Михайловича - Суркіса і Медведчука - людей, що, м'яко кажучи, перебували в опозиціі до Уряду. А щодо Юліі Тимошенко - то й поготів. Діденко, як союзник Бакая, черговий раз відчув необхідність роздвоїння. Можливо, тепер вже й 'розтроїння'.

Діденкові хотілося всюди бути 'своїм', всюди встигнути, всюди поширити свої впливи. Але коли опиняєшся посеред двох ворогуючих середовищ, то позиція посередника - найбільш невдячна позиція. Краще вже стати на чиюсь сторону. Реально ж Діденко не був прихильником Тимошенко. Більше того, після відставки Ігоря Бакая та міністра палива та енергетики Сергія Тулуба Діденко залишався одним з основних опозиціонерів щодо політики уряду у паливно-енергетичному комплексі. Майже одночасно з протимошенківською риторикою виходить інтерв'ю у газеті 'Киевские ведомости', в якому Діденко у досить різкій формі виступив з критикою Ю.Тимошенко. Кажуть, після цього матеріалу, Віктор Ющенко особисто заборонив Діденкові давати будь-які інтерв'ю. Для стороннього ж позиції Діденка здавалися досить міцними. Очевидно, оглядачі у цей час переоцінювали сили і можливості того середовища, до якого тяжів Діденко.

17 червня 2000 року поїнформоване джерело - газета 'Зеркало недели' - писало, що призначення Діденка президентом 'Нафтогазу' і майже довершеним фактом. Мовляв, виконуючий обов'язки показав свою спроможність вдало керувати компанією. Поговорювали, що інші ймовірні кандидати на цей пост - Валерій Пустовойтенко і Володимир Куратченко - програють Діденку в професійності та здатності до компромісів. 16 червня 2000 року голова правління ВАТ 'Укрнафта' Олег Салмін на запитання 'Хто очолить 'Нафтогаз'і' без жодних вагань відповів, що 'Нафтогаз' очолює Діденко. Тобто, Олег Володимирович не міг навіть припустити, що невдовзі цю структуру очолить хтось інший. Саме тому постанова Кабінету Міністрів від 20 червня 2000 року і999 за підписом першого віце-прем'єра Юрія Єханурова про звільнення Ігоря Діденка від виконання обов'язків голови правління НАК 'Нафтогаз України' викликала масу здивування.

Що ж стало причиною відставки Ігора Діденкаї Формальна причина полягала у тому, що 'Діденко відмовився виконувати директиву уряду щодо позиціі, яку треба займати було на загальних зборах ради акціонерів 'Укрнафти'. Саме так пояснив ситуацію прем'ір-міністр Віктор Ющенко у інтерв'ю програмі 'Вікна' каналу СТБ. Дійсно, напередодні мали відбутися збори акціонерів ВАТ 'Укрнафта', основним акціонером якого і НАК 'Нафтогаз України'. Уряд намагався тримати ситуацію в 'Укрнафті' під контролем, оскільки останнім часом види на акціі цього підприємства мали окремі великі фірми. Так, оффшорна компанія 'Oxidental Management Company Ltd.' намагалася внести в порядок денний зборів питання про переобрання правління 'Укрнафти', а КБ 'Приватбанк' бажав отримати реістр акціонеів компаніі. З метою вжити запобіжні заходи Віктор Ющенко доручив Діденкові видати довіреність на участь у зборах першому заступникові голови Фонду Держмайна України Михайлові Чечетову (Фонд держмайна володіі 0,03% акцій 'Укрнафти'). Діденко ж відмовився виконувати розпорядження Ющенка і виписав довіреність на себе, оскільки вважав, що рішення прем'ір-міністра суперечить чинному законодавству. 'Це не рішення уряду. Це рішення приватних осіб', - заявив Діденко.

21 червня о 12 годині розпочалися збори акціонерів. Олег Салмін - голова правління 'Укрнафти' повідомив, що зареіструвалися учасники, які володіють більш, ніж 80% акцій. У члени президіі було обрано виконуючого обовязки голови правління 'Нафтогазу України' Ігора Діденка (оскільки 'Нафтогаз' володіі 50%+1 акція 'Укрнафти'). У розпал зборів представник Фонду держмайна заявив, що Ігор Діденко звільнений від обов'язків голови НАК 'Нафтогаз України'.

Але необхідних документів, які би підтверджували його слова, представник ФДМ не надав. Через годину в залі з'явилася віце-прем'ір-міністр Юлія Тимошенко, яка підтвердила інформацію про відставку Ігора Діденка. Щоправда, подальша ситуація виявилася неконтрольованою і Олег Салмін закрив збори акціонерів. У всій цій історіі і ще й ряд невидимих 'рифів', які, однак, і надзвичайно важливими. Насамперед, інтереси Діденка і Салміна зіштовхнулися з інтересами Віктора Ющенка та Уряду в питання виплати дивідендів за 1999 рік. Кабінет Міністрів 24 січня 2000 року прийняв рішенння про скерування 50% чистого прибутку на виплату дивідендів. У випадку з ВАТ 'Укрнафта' ця сума становить 218,8 млн. грн.. Діденко вважав, що ці кошти варто пустити на освоєння нових свердловин. Такий крок, на думку аналітиків 'Укрнафти', дозволив би освоїти 40 нафтових свердловин із річною потужністю 210 - 220 тис. тон нафти. Суперечки з урядом створили тупикову ситуацію. Але й цей момент не був визначальним, оскільки здавалося, що Діденко ось-ось може погодитися на варіант, запропонований урядом.
Ще один момент. Для уряду було важливим змінити наглядову раду ВАТ 'Укрнафта', яка сформувалася у період активної дружби окремих українських 'олігархів' із тодішнім спікером парламенту Олександром Ткаченком. із 10 членів наглядової ради половина були помічені у тісних контактах із народним депутатом Олександром Волковим, а ще троє - у стосунках із О.Ткаченком (навіть родинних стосунках). Натомість окремим людям в уряді дуже вже хотілося мати слухняне керівництво 'Укрнафти'. Піти на такі різкі кроки, які диктувалися урядом, Діденко не міг в силу своєї заангажованості у політико-енергетичені розклади. Так само могло стати причиною нелюбові до Діденка і його несприйняття російської компаніі 'ітера', з якою уряд готував відповідну угоду щодо постачання в Україну газу. 'Ітера' мала давні партнерські стосунки з 'Єдиними енергетичними системами України', однак у 1998 році Ігор Бакай та його команда (до якої мав причетність Діденко) намагалися усунути Юлію Тимошенко, ЄЕСУ та 'Ітеру' від доступу на ринок газу в Україні. Тепер же Діденка спробували поставити перед фактом необхідності співпраці з 'Ітерою'. Сам Діденко в інтерв'ю 'Зеркалу недели' 27 травня 2000 року зізнавався, що він не у захваті від такої перспективи.
Далі. На початку травня 2000 року Ігор Діденко накликав на себе гнів Віктора Ющенка тим, що санкціонував вексельний взаємозалік між приватизованими обленерго (більша частина яких опинилася під впливом народного депутата Григорія Суркіса) та 'Дніпроенерго' з залученням до операцій Українського кредитного банку (тобто банку, у керівні органи якого входить так само Григороїй Суркіс). За даними експертів, держава у результаті цієї операціі втрачає 550 млн. грн. Кабінет Міністрів анулював дану операцію й Ющенко навіть приготував проект документу про звільнення Ігора Діденка та інших учасників 'вексельної угоди'. Але Діденко зумів обгрунтувати свою юридичну правоту і навіть зміцнити свої впливи.

Проте у середині червня 2000 року Діденко пішов на ще один зухвалий крок: він відключив подачу газу окремим підприємствам міста Дніпропетровська, саме у той момент, коли у місті перебували президенти України та Казахстану. Це відключення у свою чергу викликало ланцюгову реакцію: вимкнення світла, зупинку підприємств. Ігор Діденко намагався бути непохитним і заявляв, що у даному випадку він діяв згідно з нормами права, відключаючи боржників. Реально ж він намагався продемонструвати, до чого можуть призвести реформи у паливно-енергетичному комплексі. До речі, згодом у постанові, підписаній Юрім Єхануровим, звільнення Діденка обгрунтовувалося 'немотивованим відключенням від споживання газу підприємств, що не мали заборгованості'. Хоча, знову таки, Ігор Діденко спростовував такі твердження. По-перше, твердив він, тих, хто не мав заборгованості, не відключали. По-друге, іншого виходу не було. Станом на 1 травня 2000 року заборгованість бюджетів усіх рівнів перед НАК 'Нафтогаз України' становив 977,3 млн. грн. Саме тому 'Нафтогаз' недодав у бюджет 729,4 млн. грн.

Коли ж 22 травня стало відомо, що відставка Ігора Діденка відбулася зі значними порушеннями законодавства, Віктор Ющенко, який перебував у цей час у Москві, спочатку заявив, що 'лише вивчаї питання про можливість відставки Діденка', а за деякий час пообіцяв покарати винних і вибачитися перед Ігорем Діденком за формулювання. Проте про поновлення його на посаді не могло бути й мови. Новим виконуючим обов'язки голови правління НАК 'Нафтогаз' був призначений колишній заступник Діденка Василь Розгонюк. Представляючи Розгонюка, Юлія Тимошенко підтвердила журналістам думку про те, що саме вона була ініціатором звільнення Ігора Діденка. Кажуть, Тимошенко не вміі пробачати своїм суперникам. У даному випадку надійшов час платити 'за векселями' Діденкові. Відставка Діденка свідчила про ще одну перемогу Юліі Тмошенко, яка руйнує будь-яку опозицію у паливно-енергетичному комплексі. Ця відставка свідчить також про поступове ослаблення позицій Олександра Волкова та Григорія Суркіса. Якщо попередня гучна відставка - Сергія Тулуба - ще викликала хвилю протестів із боку засобів масової інформаціі, контрольованих українськими 'олігархами', то відставка Діденка супроводжувалася лише заявою підконтрольного Олександру Волкову віце-спікера Степана Гавриша, який висловив 'стурбованість кадровим вакуумом в енергетичному блоці уряду, який склався, зокрема, після зміщень з посад міністра палива та енергетики Сергія Тулуба і в.о. голови правління 'Нафтогазу України' Ігора Діденка'. Гавриш заявив, що Верховна Ради бачить вирішення проблеми паливно-енергетичного комплексу дещо по-іншому, аніж Кабінет Міністрів. Це і все. Юлія Тимошенко “з'їла” Діденка. 'Олігархи', на підтримку і заступництво яких розраховував Діденко, лише безсило розвели руками:
Такою є історія про українського чиновника, який здійснив кар'єру в політичних структурах, у бізнесі, в уряді і який став яскравою ілюстрацією до тези про необхідність робити правильні ставки в азартних іграх. Особливо у таких іграх, як політика. Можливо, Діденко неправильно розцінив ситуацію. Можливо, він надто заплутався у своєму бажанні бути близьким до всіх політичних середовищ. Можливі й інші варіанти. Очевидно, відставка Діденка буде ще на раз аналізуватися і буде мати ще свої продовження. Тому, ймовірно, не варто бути категоричним і говорити, що історія з Діденком завершилася. Можливо, дочекаємося другої серії

Источники нформации - Центр рейтинговых исследований"Элит-профи"