МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Москві - труба, а нам - вареник

01/28/2003 | РОЗБІР ПОЛЬОТІВ
РОЗБІР ПОЛЬОТІВ
Москві - труба, а нам - вареник
Рік України в Росії як бенефіс Росії в Україні

Олег МЕДВЕДЄВ

Днями у Москві президенти двох держав підіб'ють підсумки Року України в Росії. Кому-кому, а Путіну є через що радіти. Україна, неначе вироблена на "Південмаші" ракета, вийшла на орбіту й обертається навколо Росії. В міжнародній політиці, як і в космонавтиці, такі об'єкти називають сателітами.

"Володимир Путін використовує політичну кризу в Україні з тим, аби Росія отримала максимальну вигоду, поки Леонід Кучма перебуває в ослабленому стані... В цій ситуації Президент України є податливішим", - характеризуючи саме такими словами суть того, що відбувається в українсько-російських стосунках, Григорій Явлінський влучив у десятку. Далі можуть читати лише ті, хто хоче знати більше.

Рік України в Росії супроводжувався інтенсивним піаром. У Фонді ефективної політики було навіть створено спеціальну групу, котра розробляла щось на кшталт "темників" на українську тематику для російських телеканалів та газет. Тому, аналізуючи підсумки Року, дуже важливо відсіяти гори пропагандистського лушпиння, бо інакше не докопатися до суті, що ж насправді відбувається в життєво важливій для нас царині українсько-російських взаємин.

Співайте, танцюйте...

Отже, по той бік кордону українські дійові особи Року співали, танцювали, рядилися в шаровари, пили шампанське, купалися у щедрих променях юпітерів.

З великою помпою оголосили про створення Асоціації вихідців з України, але після її установчого конґресу ще у грудні 2001 року пульс цієї організації не прослуховується. Розрекламували початок мовлення українських телеканалів на Росію через сайт "Украина.ру". Кампанія була настільки потужною, що у декого виникла ілюзія паритетної присутності двох країн в інформпросторах одна одної - попри те, що на всю таку велику країну, як Росія ледве набереться з декілька сотень зацікавлених українців, які мають технічну змогу дивитись телеперадачі у Мережі. Але навіть й така обмежена можливість зникла з переходом "Украины.ру" з-під ФЕПу у власність ВДТРК. Штат знаменитого сайту розігнано, й редагує його тепер одна-однісінька людина, яка одночасно відповідає й за сторінку "Чеченської Республіки".

Взагалі ж за Рік сторони не далеко просунулися у таких питаннях, як доступ підросійських українців до україномовних телепередач та освіти. "Якщо хочеться співати комусь українські пісні - будь ласка, співайте. Танцювати - також ніхто не заборонить. Складніше поки що вирішити питання з вивченням рідної мови", - відверто зізнався Олександр Філіпенко, губернатор Ханти-Мансійського автономного округу, який через чисельність вихідців з України жартома називають "Хохли-Мансійським", а сусідній Ямало-Ненецький - "Ямало-Донецьким".

Російська держава поки що не змогла задовольнити навіть обмеженого попиту українців - обмеженого тому що, ніде правди діти, лише незначна частина багатомільйонної української діаспори Росії активно прагне навчати своїх дітей української мови та дивитись українське телебачення. І все ж таки Україні дозволено ретранслювати на деякі реґіони РФ програми УТ-1 - і це яке не яке досягнення Року.

Є, правда, ще одне: в Сургуті, разом з відкриттям українського культурного центру, спорудили пам'ятник варенику. В умовах вічної сибірської мерзлоти можна було б і борщеві...


Об'їдки від консорціуму

Поки українці займалися культурно-просвітницькою діяльністю, по наш бік кордону росіяни крок за кроком посилювали свої економічні, політичні й гуманітарні позиції в Україні та навіть боронили нашу незалежність від Сполучених Штатів, які прагнуть "встановлення в Києві маріонеткового режиму з метою розпалити керований конфлікт між Росією та Україною" (Г.О.Павловський).

У довгому переліку таких кроків чільне місце, безумовно, посідає творення газотранспортного консорціуму. Можливо, за умов міжнародної ізоляції України це є єдиний шлях модернізувати ГТС, але втаємничення процесу підриває довіру до самої ідеї, незалежно від її раціональності чи хибності. Текст міжкорпоративного договору між Нафтогазом та Газпромом ретельно приховується, а пункт про створення консорціуму на паритетних засадах, зафіксований в кишинівській міжурядовій угоді, вщент розбиває тезу про те, що контрольний пакет належатиме Україні. Незалежно від того, де перебуватимуть органи управління, й де вони займатимуться "оптимізацією оподаткування", підстав сумніватися в тому, що реально в консорціумі банкуватиме Росія, немає.

Залишається поки що голою декларацією заява про залучення до консорціуму європейських партнерів. Думка посла ФРН у Києві Дітмара Штюдеманна про необхідність "термінового скликання робочої групи", про яку домовились в Петербурзі Шредер, Путін та Кучма, вже понад місяць залишається буцімто непочутою. А репліка посла США у Києві Карлоса Паскуаля про те, що Україна може програти, якщо не відчинить дверей для інших можливих учасників та його ж ремарка про непрозорість творення консорціуму викликала гнівну відповідь Віктора Черномирдіна - "декого вже нудить від цієї прозорості".

До того ж, як виявляється, Росія не відмовляється від планів будівництва обхідних трубопроводів. Позаминулого тижня керівники Газпрому вели у Лондоні переговори про пошук грошей на фінансування такого проекту.

Поспіх, секретність, ігнорування західних партнерів, міжнародна ізоляція та складне внутрішнє становище, в якому українська влада перемовляється з росіянами, нарешті, символіка процесу, така, як підписання угоди про створення консорціуму у день піввікового ювілею Путіна - все це дає підстави підозрювати, що йдеться про подарунок сусідній державі, причому занадто вже дорогий. Наприклад, минулого року Степан Гавриш оцінював ГТС у 20-25 млрд. дол. Росіяни тоді над такою цифрою сміялися, але самі також називали чималу суму в 5 млрд. дол. - це більше половини нашого річного бюджету.

На тлі зрозумілої відрази західного інвестора триває експансія російського капіталу. Найрезонансну угоду було укладено в телекомунікаційній сфері. Саме зараз поширюється інформація про майбутній продаж росіянам деяких обленерго. Сусіди активно й плідно цікавляться українською металургією, хімією, машинобудуванням, харчовою промисловістю - та, врешті-решт, чим тільки вони не цікавляться?

Оскільки прозорість бізнесу - то є західна примха, від якої росіян, як вони самі зізнаються, "нудить", то експансія їхнього капіталу складається з двох складників: маленької видимої, яка офіційно оцінюється в жалюгідну суму - 300 млн. дол., й основної, прихованої від допитливих. За прогнозом, оприлюдненим в "Експерті", провідному діловому журналі РФ, через два-три роки з участю російського капіталу продукуватиметься до 60% ВВП України. Насправді ж, позаяк часто-густо росіяни заходять на наш ринок через підставні місцеві чи європейські структури, справжні масштаби їхньої участі в економіці України не може оцінити ніхто. З цим затрудняється навіть така добре поінформована особа як Леонід Кравчук, який колись "увів" Україну від Росії, атепер є одним з лідерів партії-фаворитки Кремля.

Тим, що бодай хтось інвестує в Україну, можна тільки тішитись. От була б халепа, якби при байдужості Заходу ще й росіяни не вкладали б грошей в нашу економіку. Але на радощах не слід ігнорувати фактору можливого політичного впливу російського капіталу. З одного боку. більшість інвесторів має суто комерційну мету й розглядає Україну як насамперед великий ринок у 48 млн. споживачів. Але ж, з іншого, серед трудящих тут "росіян" є й так звані державотворчі компанії, котрі - через їхні розміри та роль у російській економіці - мають власних кураторів у Кремлі й, крім суто бізнесових, виконують певні політичні функції.


"Вибори в Україні має виграти Росія"

Щодо політичного змісту Року, то його характер визначався двома принциповими моментами - безпосереднім втручанням у виборчий процес та активною підтримкою Леоніда Кучми у його борні з опозицією.
Глава путінської адміністрації Олександр Волошин ознайомив українських виборців зі списком улюблених Москвою партій та блоків - КПУ, "За єдУ, СДПУ(о).

Пригадується, як навесні навіть Зюганов обурювався на російське телебачення, яке щедро наділяло ефірним часом чужих українських комуністів, ігноруючи при цьому "рідну" КПРФ. Іншим напрямом інформаційного удару із Москви була дискредитація Ющенка, й тут вже мабуть самі Павловський з Гельманом не розберуть, де той їхній комерційний зиск, а де зацікавленість українських клієнтів ФЕПу межували чи збігалися з державними інтересами Росії. А що саме "Росія має виграти вибори в Україні", Павловський відкритим текстом заявляв ЗО березня ц.р.

В російській пресі писалося, що "Нємцов веде переговори з Ющенком за особистою вказівкою президента Путіна". Однак з цією інформацією поводитися слід обережно - з огляду на те, що провідні недержавні газети Росії ставляться до Леоніда Кучми без симпатії. І все ж критика на адресу Путіна за однобічну орієнтацію в Україні лунає дедалі частіше, й не тільки з боку Союзу правих сил. ПіК нещодавно цитував з цього приводу директора Інституту СНД Костянтина Затуліна: "Фігуранти з російської еліти, що гріли руки на сумнівних оборудках зі своїми українськими візаві, продовжують хором запевняти, що Кучма, який кульгає на обидві ноги - це наше все".

Той же Затулін, а також інші російські політичні експерти (зокрема й уже цитований ПіКом Сергій Марков), не криючись, озвучують вимоги до України: державний статус російської мови, преференції для УПЦ Московського Патріархату, федералізація та виборність губернаторів, послаблення центральної влади, необмежена ретрансляція російських ЗМІ.


"Володимир Путін використовує політичну кризу в Україні з тим, аби Росія отримала максимальну вигоду, поки Леонід Кучма перебуває в ослабленому стані...


Підтримка української влади демонструвалася в гостріші внутрішньополітичні моменти. Перед виборами Путін прилітав в Одесу, у розпал акції "Повстань, Україно!" - в Запоріжжя, а перед затвердженням Януковича Леонід Данилович звіряв свого годинника у Москві. (Цікаво, що й оприлюднення списку нових міністрів відбулося того дня, коли Київ відвідував Волошин - якщо це й чистий збіг обставин, то знову-таки досить символічний).

Черномирдін критикував українську владу за "стриманість" щодо опозиції. Путін відмовився зустрітися з лідерами опозиції під час візиту до Запоріжжя, а в Москві не вшанував аудієнцією Віктора Ющенка, про що з особливим наголосом повідомляли до зубів озброєні темниками вітчизняні телеканали.

Звичайно, усі ці "вказівки" слід було б вважати фантазіями "політологів", якби у діях української влади не простежувалися численні ознаки згоди з цими побажаннями. Так, без видимої внутрішньої причини саме зараз актуалізувалося мовне питання. Влада все більше дистанціюється від УПЦ Київського Патріархату і все ближче тулиться до Патріархату Московського. Попри те, шо багато хто очікував відновлення історичної справедливості в шістдесяті роковини УПА, у Києві дослухалися протестів Москви й, схоже. вирішили відкласти проблему до смерті останнього вояка. Нарешті, всупереч чинному законодавству не так давно в деяких областях підписано угоди про ретрансляцію російських телеканалів.


Втрачена молодь

Саме Року, що минає, Росія почала всерйоз перейматися ідеологією української державності. Всі підстави для тривоги у неї є. Наскільки б складним та болючим не був процес державотворення ідеї самостійності, історичної осібності української нації від російської та її європейської орієнтації поступово, але невпинно, ширяться. Й хоча із загальної кількісної точки зору ситуація для Росії з її де-факто державною теорією триєдиного руського народу не така вже й погана, а в деяких регіонах України й просто-таки сприятлива, якісні зміни її не можуть не турбувати.

Росія майже втратила українську молодь. Нова генерація вже не переймається слов'янофільськими сентиментами, не ностальгує за СРСР, не мріє про спілку з Росією та Білоруссю й зорієнтована на Європу 3 точки зору конче необхідного для нас зміцнення української ідентичності, повернення до наших історичних традицій, процес є природним та необхідним. Зрозуміло, інакше його сприймають російські можновладці.

В таких ментальних змінах не останню роль відіграє школа. Саме тому "гуманітарному" віце-прем'єру РФ Валентині Матвієнко та її колишньому українському колезі Володимиру Семиноженку загорілося узгодити підручники історії. Замість узгодження вийшов скандал, й ідею поки що відклали в довгу шухляду Воно й добре, бо пропозиція чиновників роз'ятрити старі рани та розігріти суспільно-політичну дискусію до температури кінця 80-х років більше нагадувала антиросійську провокацію, ніж акт спільної гуманітарної комісії, покликаної поліпшувати двосторонні відносини.

Отже, протягом Року України в Росії вирували політико-філософські пристрасті, керманичі двох держав вирішували глобальні, космічного - як в прямому, так і в переносному сенсах - масштабу питання. А шо ж з того пересічному українцю чи росіянину? Тут сценаристам та режисерам Року похвалитися нема чим: якщо щось і змінилося, то тільки на гірше.

Сторони вирішили перейти до взаємних поїздок винятково за закордонними паспортами. Для багатьох громадян, українців чи росіян, декілька десятків доларів, що їх треба витратити на паспорт, значно ускладнюють спілкування з родичами по інший бік кордону - як і перехід до міжнародного телефонного зв'язку, що його завершено буквально на початку грудня.

Україна весь Рік воловодила із виплатою компенсацій родинам покійних пасажирів збитого російського літака. А Росія тим часом прийняла більш жорсткі закони про громадянство та про статус іноземних громадян, що ускладнюють взаємну міграцію. Суворішими стали порядок отримання дозволу на роботу в Росії, так само як і правила реєстрації іноземців за місцем тимчасового перебування - щодо останнього, то варто зауважити, що росіяни в Україні користаються куди більш ліберальним режимом.

Вже десятий рік залишається невирішеним питання про пенсійне забезпечення сотень тисяч вихідців з України, котрі працюють на Крайній Півночі. Багато хто з них волів би на старість повернутися в Україну, але Росія, отримуючи внески у власний Пенсійний фонд, нараховані з порівняно високих зарплат, чомусь вважає, що підвищені пенсії їм має платити Україна.

Як і раніше, Росія відмовляється від створення зони вільної торгівлі, натомість настирливо підштовхує Україну до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). Принади ЄАЕС перед українцями заходився якось рекламувати сам Путін, наголошуючи на збитковості проекту для Росії та його прибутковості для нас. Уже сам по собі такий незвичний для прагматичного Путіна альтруїзм мав насторожити українців. На рекламу поки що не клюнув навіть Леонід Кучма, який вважає, що за нерівних цін на енергоносії для членів такого союзу ми будемо неконкурентоспроможними.
В той час як економічна доцільність можливого вступу України в ЄАЕС все ж таки залишається дискусійною - членство в союзі, очевидно, має як "плюси", так і "мінуси" - політичний сенс тієї організації є зрозумілим, бо розшифровка міститься вже в самій її назві.


Поки українці займалися культурно-просвітницькою діяльністю, по наш бік кордону росіяни крок за кроком посилювали свої економічні, політичні й гуманітарні позиції в Україні


Азіопа для України

Те, що, з економічної точки зору, Рік виявився невдалим, ще у листопаді визнав і Леонід Кучма. Рік України в Росії позначився тим, що, за словами колишнього міністра економіки Олександра Шлапака, Україна втратила близько 30% свого експорту в Росію! Загалом же поточний торговельний спад між Україною та Росією масштабами приблизно дорівнює тому, що відбувся після серпневого дефолту 1998 року. Як завжди. Росія городила на кордоні з Україною торговельні частоколи. Україна відповідала тим самим, але "війну" програла: збитки сторін не є рівноцінними.

Просякнута антизахідним духом ідеологія євразійства, в якій Росія розглядається як цивілізаційно унікальний "серединний материк" між Європою та Азією, виникла у російському емігрантському середовищі в 20-30-і роки минулого століття й було зачахла, а в 90-х роках її реанімували в процесі пошуку посткомуністичною Росією своєї нової ідентичності. Євразія - це модерна форма існування Російської імперії, яка йде на зміну СРСР.

Вступ України до ЄАЕС означав би підміну європейського вибору євразійським. Такий перехід вже відбувається. З урахуванням того, що реальних кроків до поліпшення стосунків з Європою не робиться й не передбачається, з огляду на холодну війну з Америкою, в яку втягує Україну Адміністрація Президента, євроатлантичні перспективи України зменшується, як шагренева шкіра. Зате контури Євразійщини стають дедалі зримішими.

Хоча перспективи приєднання Росії до ЄС ще більш нульові, ніж наші, поточні відносини Росії з Європою в цілому та з провідними європейськими країнами є повнокровнішими, повногазовими та повнонафтовими. Позиції Росії грунтуються на сибірських надрах, зустрічні вектори руху енергетичних та інвестиційних потоків диктують й геополітичний вибір.
Путін, союзник Буша і друг чільних європейських лідерів, до слів якого Захід прислухається, під час "кольчужної" кризи взагалі та празького її епізоду зокрема Кучму не захищав, а його спецпредставник у Києві навіть намагався підлити олії у вогонь, радячи послати Вашингтон та Лондон куди подалі з їхніми "додатковими запитами". Путін не зобов'язаний надавати адвокатські послуги своєму українському колезі, а тим більше проштовхувати нас у НАТО чи ЄС - але факт його, щонайменше, байдужості до європейських проблем Кучми та України свідчить про неспроможність гасла "В Європу - разом з Росією!". Гасло це наскільки раціональне (бо грунтується на збігові декларованих зовнішньополітичних векторів Києва та Москви), настільки ж непрактичне. бо Москва, яка на європейському напрямку вирвалась далеко вперед, аніскільки, на відміну, скажімо, від Варшави, не прагне брати на буксир Київ. До того ж, заклик "В Європу - разом з Росією!" можна трактувати подвійно. Або як однонаправлений скоординований рух двох незалежних суб'єктів. Або й так: спочатку - в Росію, а згодом разом з Татарстаном та Рязанню й до Європи. Отож, якщо це гасло якось і втілюється вжиття, то хіба шо за другим варіантом.


А все тільки починається

Якщо раніше Росія, хай і підсвідомо, заперечувала українську державність, тепер вона активно наповнює її потрібним змістом, а наша влада якщо і не забезпечує їй режиму найбільшого сприяння, то вже точно не перешкоджає. Та й чи є інший вихід? В умовах "холодної війни" із Заходом було б безглуздям відкривати "другий фронт" на Сході, тому мир з Росією має утримуватися за будь-яку ціну. Ця ціна може виявитися занадто високою, бо стратегічна та оперативна ініціатива в переговорному процесі - незмінно в руках Росїї.

Пояснити таке явище насамперед мають генетики, оскільки йдеться про успадкований васальний менталітет. Є робота й для психологів, які досліджують комплекси.
Політологи також можуть вставити свої п'ять копійок, тим більше, що в корені проблеми - саме гроші. Матеріальний інтерес та бізнес-зв'язки - оце й є найсерйозніші важелі, якими Росія може впливати на Україну. По-перше, Москва ефективно регулює доступ на російський ринок для українських товарів, що суттєво впливає на настрої політичне впливових експортерів. По-друге, багато хто з українських політиків сплутаний діловими стосунками з російськими бізнесменами, які тут працюють, й найчастіше наші є молодшими партнерами або й взагалі лише найманими менеджерами-лобістами.


Президент мав би бути вражений хоча би тим, що частина української політичної еліти вже сьогодні розглядає Путіна як верховного сюзерена і навіть є прецеденти, хай і завуальованих, але скарг Путіну на Кучму!


Нарешті, деякі політичні сили, які мають серйозні проблеми у стосунках із електоратом, прагнуть розіграти російську карту, яка - тут знову справа для генетиків та психологів - ще довго буде популярною серед українських виборців.
Не менш популярним, до речі, є й сам Путін. Близько 60% українців хотіли б, щоби Президентом України була людина зі властивими йому якостями.

І аж ніяк не Путіну ми маємо закидати надмірний перекіс української зовнішньої політики у бік Москви - вона занурюється настільки глибоко, наскільки це дозволяє робити Українська еліта. Будь-хто на місці Путіна чинив би так само, навіть якщо воно не дуже добре для України. "Я з глибокою повагою ставлюсь до Бориса Миколайовича. - Але Володимир Володимирович ніколи не скаже: "Вставай, лягай - думай про Україну... Президент Росії має думати про Росію, український Президент - про Україну".

Самі по собі хороші стосунки з Росією - це добре. Президенти зустрічаються по вісім разів на рік - "як добре, що ти є. давній друже", треба ще частіше бачитися. Турбувати має векторальний дисбаланс нашої зовнішньої політики, пряма пропорція між наближенням до Росії та віддаленням від Євроатлантики.
Сьогодні навіть ура-патріотичні маргінали зняли з порядку денного гасла "від Росії" та "без Росії". Політичний загал виходить з того, що Україна може рухатись лише "з Росією" - але це не значить, що треба вповзати "під Росію".

журнал "ПіК", №45

Відповіді

  • 2003.01.28 | Майдан

    До речі Путін з Кучмою збирають щось підписати про молодь.

    На рівні керівництва впроваджують абсолютно сумнівні інтеграційні програми. Українській державі байдуже брак контактів між молоддю в самій Україні, але вона з готовністю щось підписує з Росією.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2003.01.28 | РОЗБІР ПОЛЬОТІВ

      Re: До речі Путін з Кучмою збирають щось підписати про молодь.

      Кубло гадюче! Перед ворогами
      під ноги стеляться, мов поздихали,
      а перед братом сторчака стають і раді закусати! Скорпіони!
      Леся Українка
      "Руфін і Прісціла", 1908
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2003.01.28 | Augusto

        А так завжди було. Хоча один раз треба припинити.

        Цікаво, що подібні собачі послуги завжди чомусь приносили "хахлам" дуже дивні плоди, типа романтичну справедливість. Якщо подивитися на історію УНР, то всі хохлята були свято знищені своїми кумирами (хто сам себе не розстріляв, звичайно). Цікаво, що підкреслене хамство завжди відрізняло русонацюків, незалежно чи вони були пофарбовані в червоний, чи брунатний кольор.

        "А ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога в формі наказу звучала так: "Прігатовіться к встречє пабєданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстрєляю". Я відповів, що до зустрічі все готове.
        Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах; виглядало так, якби йшли на параду, занедбуючи найпримітивншіі засоби безпеки. Релієф місцевости маскував нас і щойно зближення на віддаль стрілу могло нас уявнити. Передні частини червоних, йдучи в зімкнутих кольонах, очевидне, були певні нашої втечі, а зі станцйної служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.
        Тільки-но червоні зблизились на віддаль стрілу, ми їх привітали сильним огнем 4 сотень і 16 кулеметів. Щойно під прямими стрілами переходили вони до розстрілень, поносячи великі втрати в своїх рядах."

        "Станцію Ніжень справді обсадив наш Шевченківський полк*, що хотів нас обеззброїти у вагонах, бо ж вступити в бій, а ще до того вночі, у нього забракло "мітингового героїзму"; а ще певно не знайшлося в ньому ні одного справжнього москаля, бо перед тим москалем він був би і слухняний до безтями, і покірливий."

        "З Ніженя треба було усунути Шевченківців, що на щастя обійшлося без крови."

        *Хохлята послухалися пропаганди та "повстали". Незважаючи на проявлений щирий русонацюкізм були в нагороду виніщені червоними бандитами до останнього хохльонка. Всі інши "малороси" щедро отримали своє під час знищення селянства та штучного голодомору, на їх місцe окупанти потихеньку переселяли людей з іншої сторони кордону УНР та записували тих в "українці".


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua