Салман Рушді про кіно, життя та можливу війну з Іраком.
02/03/2003 | Augusto
Бандитські війни на екрані та в житті.
Салман Рушді (той самий)
В той час, коли світ готується до війни, в кінотеатрах йдуть два незвичайних фільма в яких йдеться про суперництво між людьми. Батальні сцени в другій частині трилогії "Володар Колець" режисера Пітера Джексона ("Дві Вежи") та фільмі "Банди Нью-Йорка" Мартіна Скорцезе на перший погляд мають щось спільне, але під кровавою поверхнею відрізняються як день від ночі. Вибір між двома видами насильства які представлені в ціх фільмах це той вибір, який ми, можливо, невдовзі маємо зробити самі.
Публіка довго чекала на обидва фільми та не була розчарованою в жодному з них. Я маю на увазі не можливий успіх з продажу квитків, а кінематографичні якості ціх фільмів, фільми як мистецтво.
Як і попередня серія, "Братство Кільця", "Дві Вежи" є кращі за книгу Толкієна, хоча б вже тому, що Джексон користується більш гнучкою, рафінованою мовою фільма, мовою більш наближеною до нашого часу ніж холодний, архаїчний стиль діалогів та описів Толкієна. Я сам є великим любителем книжкової версії Володаря Колець, але ніхто ще не полюбив Толкієна за його стиль.
Щось подібне можна сказати і про книгу, за сюжетом якої побудований фільм Скорцезе. Класичний твір Герберта Асбурі 1928 року на екрані постає поетичним та пророчим епосом про народження нації, який, на думку рецензента з Нью-Йорк Таймса, не виглядає меншим ніж величні оповідання Д.В.Гріффіта та Джона Форда про корені сучасної Америки.
Можливо є дивним порівнювати видумані Джексоном Середньоземельні війни між людьми, орками, гоббітами, гномами та ельфами з бійками в (за)справжньому кварталі "П'ять Кінців" в Мангеттені ХІХ століття з фільма Скорцезе, але обидва режисери поділяють традиційно реалістичне передання бою, рукопашної сутички.
Досить про паралелі та поверхневі схожості. В своїй розповіді про людей зі зброєю та про сутність війни ці два фільма різняться як небо і земля. "Дві Вежи" (як же повезло всім задіяним в фільмі, що цей фільм не з'явився рік тому, під час свіжої згадки про напад на Всесвітній Торгівельний Центр!) продовжує створення світу повного абсолютних моральних цінностей. Толкієн не любив, коли його opus magnum називали алегорією війни з Гітлером, але відлуння Другої Світової, останньої Справедливої Війни все ж очевидне.
Темний Правитель Саурон це втілення зла, його потужна (дуже Вагнерівська) зброя - Єдине Кільце, що командує іншими, походить від зла та вдосконалює його. Кожен, хто потрапляє під вплив Саурона стає таким же зіпсованим, як і він. Сили добра, які протистоять йому (це пояснює між іншим, чому Толкієн і досі подобається читачам), натомість дуже різноманітні: від чаклуна Гандальфа - сильного героя, до Арагорна - мужнього героя, від ельфа Леголаса - героя-красуня до Гімлі, невдоволеного гнома - некрасивого героя, і так до маленьких людей, гоббітів, або половинків, які наприкинці доводять всю справу до доброго кінця.
Фільм Мартіна Скорцезе не пропонує екстремального морального вибору. Дрючок б'є по черепу, ніж виблискує проти ножа, місцевий проти емігранта, протестант проти католика, все розділення на "добрий" та "поганий" стає фактично неважливим. Це аморальний світ де панує влада кулака, дарвіновські джунглі міста, де виживають лише фізично сильні. Таким чином, показує нам Скорцезе, від такого світа походить наш світ. Така точка зору видає більшу сміливість та її нечасто можна почути, порівняно з переспівами на тему "Двох Веж". Бандитська війна це ні в якому разі не свята, або справедлива боротьба, каже Скорцезе, і в тiй час, коли ти виходиш з кінотеатра під впливом фільма, ти раптом починаєш ловити себе на думці, що можливо всі війни такі собі бандитьскі змагання.
Фільми вийшли в той час, коли ми всі зіштовхнулися з цією протиречивою війною, яка незабаром може початися. Як прихильники так і противники війни предаються роздумам на грунті абсолютних ідей. Що сторона Буша стільки уваги приділяє "злу" та "слугам зла" ми вже знаєм, але його сторонники отримують підтримку з найдивних місць. Візміть наприклад ідіотський припадок люті письменниці Оріани Фаллаці, яка без розбору каже кожному мусульманину світa:" Кожен мусульманин є фундаменталістом; вони розмножуються, як кролі, до безкoнечності!". Вона є типовим прикладом Нового Винаходження Зла, що намагається розділити світ на "чорне" та "біле".
Як це не дивно, але і противники американського нападу часто є лише дзеркальним відображенням того, що вони так сильно відкидають. З їх точки зору, "західників" та ісламитів без різниці, Америка є тираном, Темним Володарем який має лише злі наміри.
Реальність, натомість, менш проста, більш нагадує аморфну атмосферу фільма Скорцезе. Саддам Гуссейн є вбивцею та тираном, але коли американський уряд порушує деякі фундаментальні свободи, кожен може запитати себе, чи в такому випадку він може вважатися і надалі захисником свободи? Наразі може і є бажаним скинути Саддама, але всі можливі сценарії про те, що ж станеться після цього, м'яко кажучи є непродуманими. Загроза Америці від Іраку є набагато меншою ніж лідери Америки намагаються переконати, а війна більше викликана бажанням США не залежати лише від саудівської нафти ніж нам розказують. І все ж не виключене, що така погана війна принесе іракцям більше добра, ніж всі інши засоби разом.
Kоротко: може нас всіх чекає колосальна бандитська війна, але як не парадоксально, така війна, жорстока, цинична, регресивна, війна в якій герой для однієї сторони водночас є бандитом з точки зора іншої сторони, і все ж така війна, як в фільмі Скорцезе, принесе з собою більш сучасний світ.
Але двозначність є немодною. Чого б це не коштувало, ми отримаємо картину того, що йде війна між бандитами та героями. Чи "Дві Вежи" не набирали повні зали, тоді коли "Банди Нью-Йорка" стали лише помірним успіхом? Можливо коли знов прийде час роздавати Оскари буде оцінена комплексність та глибина фільма Скорцезе. Але в березні ми можемо повністю бути захоплені більшою та темнішою боротьбою ніж боротьбa за Оскар.
© Salman Rushdie
Салман Рушді (той самий)
В той час, коли світ готується до війни, в кінотеатрах йдуть два незвичайних фільма в яких йдеться про суперництво між людьми. Батальні сцени в другій частині трилогії "Володар Колець" режисера Пітера Джексона ("Дві Вежи") та фільмі "Банди Нью-Йорка" Мартіна Скорцезе на перший погляд мають щось спільне, але під кровавою поверхнею відрізняються як день від ночі. Вибір між двома видами насильства які представлені в ціх фільмах це той вибір, який ми, можливо, невдовзі маємо зробити самі.
Публіка довго чекала на обидва фільми та не була розчарованою в жодному з них. Я маю на увазі не можливий успіх з продажу квитків, а кінематографичні якості ціх фільмів, фільми як мистецтво.
Як і попередня серія, "Братство Кільця", "Дві Вежи" є кращі за книгу Толкієна, хоча б вже тому, що Джексон користується більш гнучкою, рафінованою мовою фільма, мовою більш наближеною до нашого часу ніж холодний, архаїчний стиль діалогів та описів Толкієна. Я сам є великим любителем книжкової версії Володаря Колець, але ніхто ще не полюбив Толкієна за його стиль.
Щось подібне можна сказати і про книгу, за сюжетом якої побудований фільм Скорцезе. Класичний твір Герберта Асбурі 1928 року на екрані постає поетичним та пророчим епосом про народження нації, який, на думку рецензента з Нью-Йорк Таймса, не виглядає меншим ніж величні оповідання Д.В.Гріффіта та Джона Форда про корені сучасної Америки.
Можливо є дивним порівнювати видумані Джексоном Середньоземельні війни між людьми, орками, гоббітами, гномами та ельфами з бійками в (за)справжньому кварталі "П'ять Кінців" в Мангеттені ХІХ століття з фільма Скорцезе, але обидва режисери поділяють традиційно реалістичне передання бою, рукопашної сутички.
Досить про паралелі та поверхневі схожості. В своїй розповіді про людей зі зброєю та про сутність війни ці два фільма різняться як небо і земля. "Дві Вежи" (як же повезло всім задіяним в фільмі, що цей фільм не з'явився рік тому, під час свіжої згадки про напад на Всесвітній Торгівельний Центр!) продовжує створення світу повного абсолютних моральних цінностей. Толкієн не любив, коли його opus magnum називали алегорією війни з Гітлером, але відлуння Другої Світової, останньої Справедливої Війни все ж очевидне.
Темний Правитель Саурон це втілення зла, його потужна (дуже Вагнерівська) зброя - Єдине Кільце, що командує іншими, походить від зла та вдосконалює його. Кожен, хто потрапляє під вплив Саурона стає таким же зіпсованим, як і він. Сили добра, які протистоять йому (це пояснює між іншим, чому Толкієн і досі подобається читачам), натомість дуже різноманітні: від чаклуна Гандальфа - сильного героя, до Арагорна - мужнього героя, від ельфа Леголаса - героя-красуня до Гімлі, невдоволеного гнома - некрасивого героя, і так до маленьких людей, гоббітів, або половинків, які наприкинці доводять всю справу до доброго кінця.
Фільм Мартіна Скорцезе не пропонує екстремального морального вибору. Дрючок б'є по черепу, ніж виблискує проти ножа, місцевий проти емігранта, протестант проти католика, все розділення на "добрий" та "поганий" стає фактично неважливим. Це аморальний світ де панує влада кулака, дарвіновські джунглі міста, де виживають лише фізично сильні. Таким чином, показує нам Скорцезе, від такого світа походить наш світ. Така точка зору видає більшу сміливість та її нечасто можна почути, порівняно з переспівами на тему "Двох Веж". Бандитська війна це ні в якому разі не свята, або справедлива боротьба, каже Скорцезе, і в тiй час, коли ти виходиш з кінотеатра під впливом фільма, ти раптом починаєш ловити себе на думці, що можливо всі війни такі собі бандитьскі змагання.
Фільми вийшли в той час, коли ми всі зіштовхнулися з цією протиречивою війною, яка незабаром може початися. Як прихильники так і противники війни предаються роздумам на грунті абсолютних ідей. Що сторона Буша стільки уваги приділяє "злу" та "слугам зла" ми вже знаєм, але його сторонники отримують підтримку з найдивних місць. Візміть наприклад ідіотський припадок люті письменниці Оріани Фаллаці, яка без розбору каже кожному мусульманину світa:" Кожен мусульманин є фундаменталістом; вони розмножуються, як кролі, до безкoнечності!". Вона є типовим прикладом Нового Винаходження Зла, що намагається розділити світ на "чорне" та "біле".
Як це не дивно, але і противники американського нападу часто є лише дзеркальним відображенням того, що вони так сильно відкидають. З їх точки зору, "західників" та ісламитів без різниці, Америка є тираном, Темним Володарем який має лише злі наміри.
Реальність, натомість, менш проста, більш нагадує аморфну атмосферу фільма Скорцезе. Саддам Гуссейн є вбивцею та тираном, але коли американський уряд порушує деякі фундаментальні свободи, кожен може запитати себе, чи в такому випадку він може вважатися і надалі захисником свободи? Наразі може і є бажаним скинути Саддама, але всі можливі сценарії про те, що ж станеться після цього, м'яко кажучи є непродуманими. Загроза Америці від Іраку є набагато меншою ніж лідери Америки намагаються переконати, а війна більше викликана бажанням США не залежати лише від саудівської нафти ніж нам розказують. І все ж не виключене, що така погана війна принесе іракцям більше добра, ніж всі інши засоби разом.
Kоротко: може нас всіх чекає колосальна бандитська війна, але як не парадоксально, така війна, жорстока, цинична, регресивна, війна в якій герой для однієї сторони водночас є бандитом з точки зора іншої сторони, і все ж така війна, як в фільмі Скорцезе, принесе з собою більш сучасний світ.
Але двозначність є немодною. Чого б це не коштувало, ми отримаємо картину того, що йде війна між бандитами та героями. Чи "Дві Вежи" не набирали повні зали, тоді коли "Банди Нью-Йорка" стали лише помірним успіхом? Можливо коли знов прийде час роздавати Оскари буде оцінена комплексність та глибина фільма Скорцезе. Але в березні ми можемо повністю бути захоплені більшою та темнішою боротьбою ніж боротьбa за Оскар.
© Salman Rushdie