02/06/2003 | Олег

Карта політичних вин Львова | 06/02/2003 |

http://www.vybory.org/001/016.html
На минулих парламентських виборах у Львові "Наша Україна" отримала понад 70 відсотків голосів виборців, ще понад 25 "Блок Юлії Тимошенко". Нині вони є найпотужнішими політичними силами у Львові. Проте, складові "НУ", і "БЮТ", попри деклароване об'єднання на київському рівні, у Львові подеколи противниками чи навіть відвертими ворогами.

З тих десятьох партій, що ввійшли свого часу до "НУ", у Львові відіграють активну роль тільки чотири. Це ПРП, НРУ, УНП та КУН.

Партія Реформи та Порядок почала відігравати у столиці Галичини активну роль після розколу в НДП, коли найактивніші члени "двічі народної" на чолі з Тарасом Стецьківим увійшли до ПРП. До того часу вона знаходилися на маргінесі суспільно-політичного життя області. Завдяки коштам, які Тарас Стецьків та Маркіян Іващишин (один з лідерів студентського голодування у 1990, а нині успішний бізнесмен) вклали у ПРП вона стала однією з найпотужніших в області. Не маючи впливу на обласну державну адміністрацію, вони натомість, контролювали значну частину депутатського корпусу міської ради. Розкол у ПРП, який назрівав досить довго, остаточно відбувся під час виборів до ВР-2002. Саме тоді, зі скандалом, виганяють з ПРП одного з її регіональних лідерів-засновників Юрія Шведу. Останній вирішив балотуватися у ВР по тому ж окрузі, що й його безпосередній шеф Тарас Стецьків. Неофіційно підтримавши на виборах мера міста Любомира Буняка (офіційно "НУ" підтримала колишнього мера Василя Куйбіду) ПРП, таким чином, пориває із середовищем директора Інституту розвитку міста, теж кандидатом на посаду номер 1 у місті Андрієм Садовим (співвласник газети "Поступ" та Радіо Люкс). На сьогодні львівська ПРП втратила частину джерел фінансування та свою фракцію у міській раді. ЇЇ популярність серед міщан зберігається завдяки активності народних депутатів від ПРП Тараса Стецьківа та Тараса Чорновола (останній визнаний найпопулярнішим політиком Львова). Натомість львівська ПРП є найбільш конструктивною у співпраці з владою. Мирон Янків, губернатор Львівщини, підтримує активні відносини з ПРП, а Любомир Буняк, міський голова, не приховує свої симпатії до депутатів-пеерпістів. Своєрідною перемогою ПРП можна вважати призначення представником "НУ" (а фактично начальником виборчого штабу Ющенка на Львівщині) Петра Олійника. На відміну від попереднього начальника виборчого штабу "НУ", багатолітнього рухівця Степана Давимуки, цей тяжіє до середовище Стецьківа-Чорновола.

Народний Рух України почав втрачати свої позиції на Львівщині, де він протягом десятиліття був домінуючою партією, після загибелі В.Чорновола та розколу в НРУ. Щоправда розпочався цей процес у 1996 році, коли "пішли" губернатора Гориня (нині заступник начальника Західної регіональної митниці), представника рухівського середовища. Саме відтоді припиняється підтримка регіональною владою Народного Руху. Зберігаючи позиції у районних радах, Рух втрачає їх на рівні області. Болючою втратою для НРУ був вихід з її лав Тараса Чорновола, який не погоджувався з угодовською політикою НРУ, та його перехід до ПРП. Останнім бастіоном для Ярослава Кендзьора (голова Крайового проводу НРУ) було місто Львів. Маючи під своїм контролем місто, яке сплачує понад 50 відсотків обласного бюджету, НРУ ще міг утримувати позиції. Після перемоги Л.Буняка на виборах міського голови і цей бастіон було втрачено. В. Куйбіда, член НРУ та восьмирічний міський голова, вибори програв. Щоправда рухівці мають найчисельнішу фракцію у міськраді. Але Л.Буняк зумів нейтралізувати її впливи і не зважаючи на заклики свого лідера Кенздьора висловити недовіру міському голові, депутати-рухівці цього не зробили. Сьогодні рейтинг Руху в області підтримується в першу чергу завдяки добре розкрученому бренду, фінансовим вливанням Петра Димінського, перманентно організовуваним скандалам від Я.Кендзьора (в числі останніх - протистояння з Сергієм Медведчуком, головою львівської податкової, конфлікт з не дуже популярним серед львів'ян міським головою та оприлюднення скандальної аналітичної записки ОДА). У розпорядженні НРУ є лише одне регіональне медіа - газета "За Вільну Україну". Проте, під впливом НРУ перебувають такі структури як "Просвіта", "Меморіал", НТШ ім. Шевченка, інші громадські організації. НРУ вдалося "протягнути" свого голову обласної ради (єдиний голова облради в Україні від блоку "НУ") та своїх заступників.

Українська народна партія (донедавна Український народний рух), не користується значною підтримкою серед львів'ян. Останні у своїй більшості є консервативними, тож не сприйняли відлам НРУ. Щоправда, голові обласного УНР, вдалося виграти вибори по одномантдатному виборчому окрузі у голови львівської "Батьківщини" Зорислави Ромовської. Завдяки висуненню молодих кандидатів, УНР змогла провести до міської ради таку кількість депутатів, скільки необхідно для створення фракції. Не маючи можливості впливати на політику обласної державної адміністрації, УНР намагається не критикувати дії міського голови, зберігаючи на нього якийсь вплив. Нещодавно, після зміни вивіски УНР на УНП, до партії вступив Андрій Садовий, директор Інституту розвитку міста, колишній пеерпіст та "бронзовий" призер у виборах міського голови Львова. Очікується покращення фінансового стану львівського УНП, оскільки А. Садовий не лише "медіа-магнат" регіонального рівня, а й успішний бізнесмен.

Конгрес українських націоналістів, який донедавна був досить популярним у націоналістичному Львові теж втрачає свої позиції. Не в останню чергу це пояснюється внутрішньо організаційними скандалами, які привели до підриву авторитету львівської організації та фактичного розколу. Молодіжне крило КУН, яке було найактивнішим у цьому середовищі, після багатьох розколів перестало існувати. Деякі впливи КУН ще зберігає у районах, але в обласному центрі відсунутий на маргінес. У них немає жодного представника у міській раді та ніякого впливу на обласну раду та адміністрацію. Не в останню чергу це пояснюється одіозністю фігури Михайла Вовка, голови львівського КУНу.

Підбиваючи підсумки по львівському варіанту блоку "НУ" можна сказати, що існує протистояння між різними частинами цього блоку, і тільки завдяки лідерам загальноукраїнського рівня (Пинзеник, Удовенко, Костенко, Стецько та особливо Ющенко) вдається їх нейтралізовувати. Це протистояння, першочергово, окреслено по лінії схвалення чи не схвалення дій Мирона Янківа та Любомира Буняка. ПРП підтримує одного й другого, НРУ є в глухій опозиції, УНП постійно вагається, а до думки КУН особливо й не прислухаються. Щоправда останнім часом заявляє про себе крайньо націоналістична Соціал-національна партія України, яка має "свого" народного депутата Олега Тягнибока та заступника голови обласної ради Андрія Парубія.

Якщо протистояння між ПРП та НРУ є здебільшого прихованим, то між двома партіями, що входять до "БЮТ" - ЛОО УРП "Собор" та ЛОО "Батьківщина" подеколи набувають публічних агресивних форм.

Українська республіканська партія мабуть є найстабільнішою, маючи постійних прихильників. УРП у Львові не має жодного впливу на регіональний істемблішмент, зате завжди може вивести сотню-дві протестуючих, які годинами будуть стояти на морозі та скандувати потрібні гасла. Вони можуть зробити більше "руху", аніж НРУ чи СДПУ(о), свідченням чого є конфлікт навколо цвинтаря Орлят минулого року. Тоді, невелика група людей, мітингами та пікетами, змогла натиснути на депутатів міськради не йти на поступки полякам. На міського голову керівництво ЛОО УРП "Собор" намагаються впливати через Юрія Шухевича (багатолітнього в'язня радянських концтаборів та сина Головного командира УПА Романа Шухевича) і Ірину Калинець (відомої дисидентки, депутата ВР I-го демскликання), які є членами місьвиконкому і тяжіють до уерпівського середовища. У внутрішньо організаційному житті УРП "Собор" переживає не найкращі часи. Керівництво львівської організації вступило у відвертий конфлікт з київським керівництвом. Намагання Анатолія Матвієнка перетворити УРП "Собор" на респектабельну партію західного зразка наштовхуються на супротив членів та керівництва львівського УРП "Собор", які стоять на позиціях українського інтегрального націоналізму. Виявом цього є обрання головою ЛОО УРП "Собор" Ростислава Новоженця, крайнього націоналіста та й ще без яскраво виражених інтелектуальних здібностей. Анатолій Матвієнко двічі намагався перешкодити обранню цієї людини, але до його думки не прислухалися.

Але не тільки зі своїм керівництвом "воюють" уерпісти. Партія "Батьківщина", яка є пасивною у Львові, теж зазнає нищівної критики з боку УРП "Собор". Конфлікт захований не у ідеологічній площині (якої в "Батьківщині" в принципі немає), а на рівні особистостей. Зорислава Ромовська та керівництво УРП є непримеренними ворогами. Під час виборів від "Батьківщини" по Шевченківському виборчому окрузі від "БЮТ" була виставлена кандидатура голови ЛОО "Батьківщина" З.Ромовської. У свою чергу УРП виставила кандидатуру І.Лукавецької, яку Ромовська одразу ж назвала агентом КДБ та розірвала співпрацю з УРП "Собор". Про подробиці конфлікту була проінформована Юлія Тимошенко. УРП публікувало гнівні заяви з вимогою зняти Ромовську з посади голови обласної організації, звинувачуючи її в провалі виборів. Але навіть авторитету лідера блоку не вистачило щоб ліквідувати конфлікт. Тому, певний час після виборів, мусувалися думка про зняття з посади голови ЛОО "Батьківщина" З.Ромовської та призначення на неї Б. Звіра, кандидата-невдаху по Городоцькому в.о. Цього не сталося, але на сьогодні ніякої співпраці між двома частинами одного блоку немає, всі акції проходять окремо і навіть останній приїзд лідера блоку Ю.Тимошенко вони організовували без координації дій.

Картина ключових політичних гравців Львова не буде повною, якщо не згадати СДПУ(о). Попри відсутність підтримки серед населення області (2 відсотки на парламентських виборах) вони є активними політичними гравцями. Депутат ВР Петро Писарчук від цієї партії користується значною популярністю серед львів'ян. Першочергово завдяки створеному ним ринку "Південний", який дає кілька тисяч робочих місць, широкий вибір якісного товару та відсутність кишенькових злодіїв. Віднедавна ще й голова ЛОО СДПУ(о) Ігор Шурма поповнив депутатські лави. Немаючи підтримки серед населення, есдеки оперують чималими фінансовими ресурсами. Вони "приватизували" Івана Франка, його творчість та музеї, виділяють значні кошти на благодійницьку діяльність. Під їхнім контролем є газета "Молода Галичина" (перша демократична газета на Львівщині, колишня "Ленінська молодь"). Фінансування СДПУ(о), як подейкують, здійснюється з рахунків благодійного фонду "Галичина", на який кожен підприємець нібито має "скинути касу". Незважаючи на таку потугу як начальник львівської податкової Сергій Медведчук, есдеки так і не змогли остаточно закріпити контроль над областю. Хоча вже протягом двох років С.Медведчук розглядається як ймовірний губернатор.

Ніякої активності не проявляють партії, що входили до виборчого блоку "За єдину Україну". Від колишнього контролю над областю у Аграрної партії залишився лише заступник губернатора та велика група депутатів у обласній раді. Партія регіонів чи Трудова Україна у Львові про себе ще не заявили.

Сумнівно, що до президентських виборів пройдуть зміни серед ключових гравців області. Можна прогнозувати зменшення тертя всередині "Нашої України", оскільки вже не буде потрібно ділити виборчі округи і персона Віктора Ющенка на деякий час зможе об'єднати різні середовища "НУ" у Львові. Не виключено, що УРП "Собор" теж висловиться на підтримку В.Ющенка, навіть у випадку балотування Ю.Тимошенко, оскільки подібні тенденції простежуються не тільки на київському, а й на місцевому рівнях. СДПУ(о) кине всі можливі ресурси на підтримку свого кандидата, хоча швидше за все це буде намарне викидання грошей на вітер, оскільки рейтинг Медведчука на Львівщині лише трохи більший за рейтинг Симоненка.


автор: Олег Манчура