02/10/2003 | Майдан-ІНФОРМ

(орфографія авторська)

RESEARCH UPDATE
9-й рік видання, № 6/301, 10 лютого 2003 року

Сесія, "етапна в усіх смислах". Диспозиція на
бігових доріжках

"Навантаження на депутатів зростуть у 1,5 разу", —
зазначив голова Верховної Ради України Володимир Литвин,
відкриваючи 4 лютого 2003 року третю парламентську сесію,
яка, за його характеристикою, має стати "етапною в усіх
смислах". Вірогідно, він мав на увазі не тільки
надполітичні завдання окремих сил у ВР на нинішній
політичний сезон, коли де-факто спостерігається початок
президентської кампанії з усіма наслідками, які з цього
витікають для її потенційних учасників та активних
"спостерігачів", але й законотворчу діяльність зокрема.
Як не прозаїчно, але перед народними обранцями в
нинішньому сезоні постають традиційно непрості завдання.
Так, до порядку денного сесії внесено 760 питань. 36
питань вніс Президент України, визначив їх як
першочергові, на черзі також стоять і як мінімум 15
урядових законопроектів, які теж потрібно розглянути
"невідкладно". Цікавий штрих до законотворчого процесу в
Україні: під час відкриття сесії спікер ВР Володимир
Литвин заявив у своїй промові, що "прийнятих Верховною
Радою від самого першого її скликання нових
"повновагових" законів або ухвалених у новій редакції –
всього лише 508" -- і це від початку 1991-го року. Тож за
цієї ситуації в Україні продовжують "керуватися дев'ятьма
актами, в тому числі й кодексами, ухваленими ще за
Української РСР. Решта – поправки", – таку статистику
навів він відносно законотворчого ККД парламенту.
Водночас працьовите інформаційне управління
Верховної Ради підрахувало, що згідно з календарним
планом кожного пленарного дня депутати повинні розглядати
в середньому 16 питань та 19 законопроектів (протягом
другої сесії за день розглядали в середньому 10–11
питань). Було також підраховано, що більшість
законопроектів (59%) стосується внесення змін і доповнень
до чинного законодавства, 225 – розгляду документів у
новій або оновленій редакції, причому 6 із них – проекти
нових кодексів. Загалом більше всього законодавчих
ініціатив маємо у сферах економічної політики (32%),
галузевого розвитку (25%), права (19%) і соціальної
політики (12%). Під час цієї сесії депутати мають
розглянути 6 кодексів, зокрема Кримінально-процесуальний,
Цивільно-процесуальний, Трудовий, “Про суддівську етику”,
Виправно-трудовий, а також Податковий.
Проте сьогодні можна з упевненістю говорити, що не
ці традиційні, рутинні законотворчі завдання будуть
визначати лице третьої сесії ВР четвертого скликання.

Лінія старту. Кабмін
Третя сесія стане черговим парламентським
випробуванням для уряду. І цей сюжет потребує окремої
розмови. Достатньо пригадати, що під час сесії не тільки
будуть розглянуті "невідкладні законопроекти" Кабміну --
адже заплановано затвердження програми діяльності уряду
m` наступний рік. Дотримання цієї "формальності", з точки
зору результативності урядової роботи на майбутнє,
гарантуватиме Кабінету міністрів "недоторканність"
протягом року. Року, який можна вважати ключовим у
кампанії 2004 року. Збереження посади глави уряду дасть
нинішньому прем’єрові Віктору Януковичу необхідну карт-
бланш у президентській гонитві. Родзинкою в торті урядово-
парламентських взаємин стала остання заява Президента
України. Леонід Кучма зазначив, що коаліційний уряд на
чолі з Віктором Януковичем працюватиме до президентських
виборів 2004 року. Така заява з боку гаранта перетворює
Віктора Януковича якщо і не на його безпосереднього
наступника, то принаймні на гравця крупного калібру та
конкурента на виборчих фронтах. Цілком можливо, що
відповідна оцінка була вмотивована не тільки і не стільки
якістю роботи глави уряду, скільки потребою в посиленні
противаги нинішньому главі АП Вікторові Медведчуку.
Ще в грудні 2002 року Кабмін заявив про намір
направити на затвердження Верховної Ради програму своєї
діяльності 28 лютого. Робота над урядовим проектом була
покладена на Миколу Азарова. Наприкінці минулого року
Віктор Янукович заявив, що планує розробити довгострокову
програму діяльності Кабміну до 2011 року. Проте цілком
імовірно, що такі надстратегічні плани не викликають
захоплення у Президента. Сигнал Вікторові Януковичу з
огляду на це було дано на одній з останніх прес-
конференцій гаранта Конституції: "...я побоююся чергової
великої програми дій уряду... Давайте ми назвемо програму
конкретних заходів, конкретних справ уряду", — сказав
президент. Цілком вірогідно, що до цих побажань в уряді
прислухаються. А відповідність плану урядових дій до
цьогорічного президентського послання лише може сприяти
отриманню Кабміном недоторканності на рік.
На певні аванси в цьому контексті вказує і виступ на
початку сесії спікера українського парламенту. Так,
Володимир Литвин присвятив "месиджу" Януковичу кілька
вагомих зауважень, указавши, що критерієм "ефективності"
взаємодії уряду і ВР "стануть розгляд і схвалення
Програми діяльності Кабінету міністрів України", і
підкресливши, що це "слід зробити після щорічного
послання президента України до Верховної Ради. Будемо
сподіватися, що це стане добрим підгрунтям для подальшої
спільної роботи". Разом із цим Кабміну було висунуто й
низку вимог, за яких може бути досягнуто позитивного
результату, котрий цікавить Віктора Януковича: "Нам
належить, і чи не в першу чергу, убезпечити взаємодію
Верховної Ради з урядом від впливу суб'єктивних чинників,
які по суті її торпедують. Якщо хтось із нас не усвідомив
до кінця всю небезпеку подібних ігрищ, то скажу прямо,
відверто і чесно: Верховна Рада або буде Верховною Радою,
або буде нічим". Іншим цікавим негативом, на який сміливо
вказав В. Литвин урядові, є його законодавчі потуги:
"...створюється враження, що дехто з керівників органів
виконавчої влади починає свою діяльність на новому посту
з намагань пристосувати відповідне законодавство під
себе…" Він же закинув виконавчій владі і низьку якість та
неоднозначність деяких документів, підготовлених її
представниками.
Так чи інакше, але нинішня сесія відіграватиме роль
чергового лакмусового папірця, який визначатиме міцність
формальних, але політичних угод між "коаліційним урядом"
і вже модифікованою "більшістю" або продемонструє
парадоксальну сталість конструкції взаємин між урядом і
окремою частиною "меншості", як це було під час
проблемного видавлювання бюджету–2003.

Лінія старту. Політреформа – президентська сторона
медалі
Третя сесія буде цікавою не тільки і не стільки у
зв’язку з черговим ухваленням–неухваленням кодексів у
стінах ВР чи продовженням бюджетного процесу після
затвердження бюджету–2003 (вже сьогодні існує 11
варіантів внесення змін до цьогорічної фінансової
конституції держави), ба навіть з розглядом закону про
більшість і опозицію, скільки з намаганням дати старт так
званій політичній реформі, внесенню змін до Конституції
України, яка залишається недоторканою з 1996 року. Від
реалізації задумів або, скоріше, від того, чиї саме плани
щодо політичної реформи будуть здійснені, від прозорості
процесу ухвалення рішень, шанси на що є вельми
незначними, багато в чому залежатиме хід та результати
виборів 2004 року і перспективи наступних років.
Як відомо, старт нинішньому варіанту політичної
реформи було дано Президентом України 24 серпня 2002
року. Виходячи з тодішніх тез, Президент пропонував такі
новації: перетворення України на парламентсько-
президентську республіку реформування системи виборчого
законодавства, яке має відповідати потребам парламентсько-
президентської системи, тобто запровадження пропорційної
системи виборів, але "європейського зразка"; проведення
адміністративно-територіальної реформи посилення
місцевого самоврядування. Водночас перехід до
парламентсько-президентської республіки передбачав
зокрема проведення в майбутньому виборів до парламенту за
пропорційною системою створення "сталої парламентської
більшості"; формування коаліційного уряду, який
спиратиметься на "сталу парламентську більшість", котра й
нестиме "відповідальність за його роботу".
Можна лише здогадуватися, які комплексні причини
остаточно вибили із сідла Президента України, який раніше
виступав категорично проти "переформатування" системи
організації влади. Найімовірніше за все, вони були
продиктовані прагненням перехопити традиційні для
опозиції тези напередодні 16 вересня – дня запланованих
акцій протесту опозиції.
Так чи інакше, але через п’ять місяців після
проголошення ініціатив до теми політичної реформи
повернулися в АП. Так, цьогорічне послання Президента до
парламенту буде відкриватися розділом про політичну
реформу. Та, як доводить досвід попередніх високоповажних
документів, це мало відбивається на суті справи, адже,
приміром, попереднє послання стосувалося "європейського
вибору", а в творі 2001 року йшлося "Про основні напрями
реформування системи пенсійного забезпечення населення
України"...
Отже, нинішня тематика може бути знаковою, проте не
bhgm`w`k|mn~ в контексті окреслення реальних бажань
високих політичних гравців. Судячи зі слів Президента,
він не має наміру розширювати коло тих, хто буде брати
участь в обговоренні конституційних змін, але врахує те,
що було "на вустах у багатьох політиків". Зокрема
нещодавно Леонід Кучма заявив, що має намір запропонувати
Верховній Раді проект закону про внесення до Конституції
змін задля здійснення політичної реформи, якими буде
передбачено перехід від президентсько-парламентської
форми правління до парламентсько-президентської. На його
думку, не варто, щоб над проектом змін до Конституції
працювала конституційна комісія. "Просто чекати, коли ми
дійдемо з узгодженням до єдиного органа, який би над цим
працював, конституційної комісії, недоцільно. І ми добре
знаємо, що ми конституцію одну затвердили на
конституційній комісії, а прийняли зовсім іншу", – заявив
Президент. "Тому потрібно переносити обговорення в
парламентський зал і рухатися далі. Я не хочу, щоб мене
обвинувачували в тому, що я гальмую цю реформу", –
зауважив він. Цю тезу теж можна сприйняти як логічну гру
на випередження, адже з наближенням президентських
виборів, як зазначив глава держави особисто, ідеї щодо
внесення до Конституції змін почали виникати в багатьох
політичних сил: "...багато хто почав застосовувати зміни
в Конституцію на себе".
Наступний сюжет, ініційований президентською
стороною політичної реформи, пов’язаний з нещодавньою
презентацією директором Інституту стратегічних досліджень
Анатолієм Гальчинським концепції політичної реформи,
розробленої "незалежними експертами під безпосереднім
патронатом Леоніда Кучми". Презентація була достатньо
скромною – відбувалася вона в ході засідання "круглого
столу", проведеного в Інституті стратегічних досліджень.
Залишається сподіватися, що ті, кому було послано
"месидж", його сприйняли. Воднораз незрозуміло наскільки
широко обговорювали "незалежні експерти" "під патронатом"
таку складну й епохальну тему. Але захід продемонстрував,
що процес триває.
Отже, виходячи з презентації А. Гальчинського,
політична реформа має пройти в три етапи і завершитися до
2010 року. Перший її етап має відбутися до президентських
виборів 2004 року, оскільки нового Президента мають
обирати на основі критеріїв і вимог нової моделі
політичної системи України. Згідно з концепцією
передбачається внести зміни до Основного Закону стосовно
повноважень Президента. Другий етап реформи завершиться
до виборів 2006 року до ВР. Основним лейтмотивом цього
періоду буде парламентська реформа: "...потрібно вирішити
питання про запровадження пропорційної системи виборів до
парламенту, закласти законодавчі й організаційні основи
для введення двопалатного парламенту" ("День", 6 лютого
2002 р.). Адміністративно-територіальна реформа чомусь
відбуватиметься аж наприкінці всього процесу – з 2006 по
2010 рік. Тут мають розв’язуватись і питання виборності
губернаторів. Однак уже сьогодні зрозуміло, що різні
політичні сили використовуватимуть сюжети навколо
"начинки" політичної реформи та виписування дієвих
механізмів її реалізації відповідно до власних
g`v3j`bkem|. Наскільки вдасться узгодити поки
неузгоджене, наразі сказати складно. Це вчергове
залежатиме від диспозиції сил у парламенті і від
можливості узгодити потенційні інтереси учасників
процесу. Наприклад, сьогодні "Нашій Україні" менш за все
вигідно погоджуватися з помітним "урізанням"
президентських повноважень. Водночас частині опозиції,
якій "зловити" щось вельми значне та серйозне на
президентських перегонах поки не світить, більш вигідним
є розширення парламентських повноважень. Та й питання про
єдиного кандидата від опозиції наразі залишається
урочисто відкритим. Так само, як і питання про єдиного
"спадкоємця", кандидата від влади, що потихеньку обростає
павутинням.
Отож сьогодні доля політичних перетворень, навіть
поза залежністю від реальних цілей та інтересів
ініціаторів змін, залишається в руках ВР. Парламенту
загалом, який сьогодні незважаючи на зовнішні впливи з
боку уряду та АП має бути зацікавленим у піднесенні
власної ролі. Адже крім усього іншого зменшення довіри до
законотворчого органу потенційно негативно відбивається і
на президентській грі тих кандидатів, які сьогодні
перебувають у парламентських стінах.

Політична реформа. Парламентська сторона медалі
Парламент підійшов до начала сесії втомленим, однак
устиг оговтатися після політичної кризи минулої сесії та
перманентних підрахунків стосовно того, скільки ж
"більшостей" у ВР насправді. "Більшісна" частина
парламенту залишилася з вельми специфічним в аспекті його
"коаліційності" урядом, "опозиційна" частина зберегла за
собою головування в 19 комітетах ВР. Проте не варто
думати, що всі основні кризи росту та позиціонування в
стінах Верховної Ради позаду, адже квазібільшості ще
потрібно розв'язати питання про початок політичної
реформи та внесення змін до Конституції України.
Наскільки сьогодні парламент спроможний це зробити у
форматі, який пропонуватиметься Президентом, визначити
непросто, та й сам цей формат поки залишається
незрозумілим.
Проте чергове сколочування сил під політичну реформу
у ВР триває. Сьогодні в парламенті нараховується 13
фракцій і депутатських груп. Позафракційними залишаються
21 народний депутат України, серед них спікер ВР та його
заступник. Разом з тим число 13 для депутатських утворень
не є остаточною цифрою, яка не підлягає оскарженню. Так,
наприклад, створенням нової фракції займається екс-член
фракції СДПУ(о) Олександр Волков, який почав докладати до
цього зусилля ще наприкінці 2002 року. За його словами,
на сьогоднішній день згоду вступити до утворення дали вже
13 депутатів, однак робота продовжується, як зазначає
він. Одним із його соратників, до речі, став Олександр
Біловол, який 6 лютого полишив ряди фракції об’єднаних
соціал-демократів. За твердженням О. Волкова, створювана
фракція має на меті "підтримувати перш за все
конституційні реформи Президента та діяльність уряду". Це
кредо її батька-засновника: "Я сказав: хлопці, давайте
допоможемо Президентові провести цю реформу". Водночас
b3m зазначив, що фракція створюється "не за бажанням
Волкова або Симоненка, фракція створюється за бажанням
народних обранців". Проте, судячи зі слів самого
ініціатора, не все так просто та прозоро і з бажаннями,
адже сьогодні позафракційні депутати вичікують, за
висловом О. Волкова, в "засідці", тож йому й доводиться
їм нагадувати: "Хлопці, ви дивіться, щоб не пересиділи
нічого"…
Але "розвідки боєм" на кшталт створення нових
депутатських утворень чи пошуку чергових джокерів роблять
й інші. Так, 4 лютого позафракційний депутат Олег
Беспалов зробив заяву, в якій зазначив, що близько 30
народних депутатів мають намір вступити в сформовану ним
фракцію з робочою назвою "Союз патріотичних сил", а серед
них зокрема Іван Плющ (група “Демократичні ініціативи”)
та позафракційні Ігор Насалик, Віктор Мусіяка і Володимир
Сівкович. Отже, сьогоднішні парламентсько-фракційні
пертурбації є знаковими й цікавими в контексті
конкурування різних політичних проектів "запланованої"
політичної реформи. І від цього багато в чому буде
залежати, чия таки візьме.

"Верховна Рада буде Верховною Радою!"
"Той факт, що політична реформа ініційована
Президентом і в більшості своїх принципових положень
близька до позицій та поглядів у Верховній Раді або
збігається з ними, вселяє надію на спільну роботу з її
проведення", – зазначив спікер ВР Володимир Литвин під
час відкриття сесії. Анонсування порозуміння з боку
керівництва ВР, цілком імовірно, є і демонстрацією
лояльності до загального курсу глави держави, і спробою
продемонструвати, що основні "козирні карти" майбутньої
конституційної гри на руках у парламенту.
Під час відкриття третьої сесії Верховної Ради тема
політичної реформи стала однією з ключових тез промови
спікера, промови, яка вже сьогодні розцінюється як
серйозна заява про себе в контексті участі в
президентській кампанії в ролі гравця. Загалом виступ
Володимира Литвина було виконано поза традиціями
попередніх українських спікерів: він не рапортував про
"досягнення" попередньої сесії і достатньо лаконічно
описував кількісні та якісні показники законотворчої
діяльності. Основну його увагу було зосереджено на
перспективах розвитку України, внутрішніх та
зовнішньополітичних перспективах. Основний лейтмотив
виступу – утвердження ролі парламенту, перенесення осердя
політичного життя в країні в стіни ВР. Для В. Литвина
особисто це означає утвердження моделі сильний парламент
– сильний спікер, а отже, і відкриття можливостей для
обладнання "парламентської площадки" для президентського
старту. Хоча для нього особисто тут є й певний ризик --
адже не всі учасники президентської кампанії, які
перебувають у стінах вищого законодавчого органу, можуть
погодитися з потенційним зростанням ролі колишнього глави
АП.
Промовистий "парламентоцентризм" спікерського
виступу, зокрема зосередження уваги на підвищенні іміджу
парламенту, майже нікого серед депутатського корпусу не
g`khxhb байдужим. Показово, що виступ голови ВР було
повністю передруковано опозиційними "Сільськими вістями",
хоча В. Литвин і не розповідав про біди села та вихиляси
аграрної реформи.
"Маємо постійно думати над тим, хто прийде до влади
і як ця влада буде організована та збалансована, а також
як відповідатиме суспільним потребам та очікуванням
людей", – указував спікер. Виходячи з його виступу,
однією з основних вад української політики, яка
перешкоджає розвитку держави, є те, що "політика в
Україні надто персоніфікована. Тобто на вже традиційне
для нас запитання: куди і як іде Україна, що буде з нею
завтра, відповідатимуть насамперед особистості". У цьому,
за словами потенційного учасника президентської гонитви,
криється великий ризик, адже нам загрожує "прихід до
найвищої посади людини, за якої процвітатиме фаворитизм,
або зайняття владного Олімпу цинічними політиками-
безбатченками олігархічного замісу". Згадавши всіх
скопом, він не назвав персонально нікого, проте впізнати
фігури аж надто просто.
За логікою виступу, щоб мінімізувати вплив такого
стану справ, і потрібна "невідкладна" політична реформа.
Основні завдання цього дійства полягатимуть у побудові та
організації системи влади, яка дозволить "позбавитися
запрограмованої в ній конфліктності" -- як можна
здогадатися, між урядом, АП і парламентом.
Отже, перед нами чергова заявка на перемогу, яка не
може не відбитися на тональності роботи нинішньої ВР.
Виходячи з наявних обрисів, нинішня "етапна в усіх
смислах" сесія, як не банально, стане черговим
випробуванням на міцність взаємин уряду і парламенту,
черговою спробою просунути чи загальмувати політичну
реформу на тлі намагань "підцентрувати" місце ВР та її
спікера в тканині політичного процесу.