02/17/2003 | Сергій

В ТІНІ БЕЗКРОВНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ.

Віктор Каспрук

1
"Кольчужний" скандал став тим "моментом істини", котрий
відкрив очі на цілу низку питань стосовно України. Сьогодні вже
очевидно, що справжній вплив західного суспільства на українську
дійсність і владу набагато менший, аніж уявлялося як на Заході,
так і в самому українському суспільстві. Цей вплив менший у тому
сенсі, що обмін інформацією, обмін результатами та матеріяльна
допомога країн Заходу не можуть дати конкретного результату за
умов, котрі об'єктивно склалися в країні.

Навіть на Заході вже зрозуміли, що це відбувається не тому, що
українське суспільство - "болото, яке не може принципово сприйняти
нічого подібного", а через те, що структуризація суспільства і
державних інституцій України відбувається за зовсім іншими
векторами, аніж у країнах європейської демократії. Процеси в
Україні визначаються векторами, котрі закладені не допомогою країн
демократії, а зовсім іншими чинниками.

Якщо аналізувати поверхнево - то видається, що вектори розвитку
держави та суспільства в Україні закладено владою. Проте якщо
розглядати глибинніші шари причин та наслідків, то стає зрозуміло,
що насправді і сама сьогоднішня влада країни, і згадані вектори
розвитку визначені тими революційними процесами, які відбулися в
Україні на зламі 80-90 років.

Оцінка цих процесів як безкровної національно-демократичної
революції на сьогодні вже не є беззаперечною. За наочними
результатами останніх одинадцяти років зрозуміло, що то була
безкровна революція тіньового суспільства, тіньової економіки,
тіньових кримінальних і паракримінальних сил, котра була
замаскована під так звану національну демократичну революцію.

Якщо розглядати із цієї точки зору подальші процеси тіньової
приватизації, розвитку тіньової економіки та політичні тіньові
процеси, що відбулися й далі відбуваються на наших очах в останні
роки, то вибудовування структури, котра за багатьма параметрами
більше скидається на концентраційний табір, аніж на нормальне
суспільство, є, на жаль, цілком природним.

Хоч би якою потужною була допомога Сполучених Штатів Америки та
європейських країн, вона однаково розбиватиметься об структурні
мури української влади. В плани структур, котрі захопили владу
внаслідок "тіньової революції", аж ніяк не входить запровадження
на теренах України справжньої демократії - контрреволюції з їхнього
погляду. Саме тому гуманітарна, фінансова та інша допомога
розкрадалася або просто тихо саботувалася структурами української
влади протягом тих самих останніх 11 років.

2
І в самій Україні, і за її межами можна почути думку, що
Україна на сьогодні є певним феноменом, який не вписується ні в
юґославську, ні в інші моделі розвитку, і тому міжнародній
спільноті не можна чинити з владою в Україні так, як, скажімо, в
Югославії. З цим не можна повністю погодитися. Справді, Україна не
схожа на Югославію, а Кучма - на Слободана Мілошевича, але за
деякими параметрами ситуація в Україні є набагато гіршою.

Режим Мілошевича досить чітко і чесно оприлюднив
ультранаціоналістичну й зовсім недемократичну авторитарну доктрину
влади, котра, власне кажучи, і була покарана. Україна ж сьогодні
радше нагадує республіку Гаїті часів правління "папи Дюка", аніж
Югославію. Тобто Україна - це країна, в котрій правляча верхівка
нахабно експлуатує природні й людські ресурси задля задоволення
власних олігархічних потреб, цинічно прикриваючись формальними
демократичними інституціями.

Що це саме так, підтверджується закордонними рахунками і тотальним
пограбуванням економіки під гаслами приватизації та інших
аналогічних процесів. Збіднення населення і всі нинішні негаразди
цілком очевидно вписуються в ці процеси. Тобто ми маємо, власне
кажучи, не такий вже і феномен, тільки українська
псевдодемократична дійсність відбувається не на тому тлі, котре
було в Гаїті, а на тлі пострадянських процесів.

Це означає, що після десятиліть монопольне державної власности є
що розграбовувати, після захоплення влади над мілітаризованим,
проте досить-таки потужним господарством радянського зразка є куди
опускати економіку за показниками. Тому збоку може видаватися, що
начебто просто тривають певні деградаційні перехідні процеси.
Процеси таки справді деградаційні, але зовсім не перехідні. А саме
- здійснюються природні деградаційні процеси тотального
пограбування країни, в котрій відбулася тіньова революція.

Як підказує історичний досвід, українське суспільство, український
народ найближчим часом не здатний самостійно вийти з історичного
тупика, в котрий їх завела паратоталітарна влада, що прийшла до
управління в результаті тіньової революції. Вкрай і конче
необхідна зовнішня допомога.

Безперечно, великою бідою була б допомога у вигляді крилатих ракет
і бомбових ударів по українських містах і селах. Безперечно,
нонсенсом було б і якесь інше військове вторгнення, оскільки це
було б радше підтвердженням слабкости західної демократії, аніж її
сили. Безперечно, неправильним було би вивести з України
посольства західних країн, представництва, фонди та інші
інституції. Це тільки ослабило б і так слабку опозицію правлячому
режимові.

З іншого боку, не можна закривати очі на ганебні діяння щодо
українського народу, котрі сьогодні вже перекинулися на міжнародну
арену, діяння, в котрих скандал із "Кольчугою", мабуть, не
надзвичайний і не єдиний. На жаль, можуть бути й гучніші скандали,
оскільки в Україні існують технології, котрі лежать в основі
вироблення найновішої ядерної зброї.

...

4

Проте чи пішла українська влада на поступки стороні США, чи ні -
однаково добровільно проводити справжні демократичні реформи вона
не буде. Що тоді робити?

...

Необхідно чітко та відверто оголосити Україну зоною біди.
Необхідно дозволити еміграцію до країн демократії всіх українців,
котрі зазнають економічного та політичного гноблення в своїй
країні - а таких більшість. Це дасть, як і раніше іншим країнам,
котрі були в лабетах тоталітаризму, зберегти еліту країни,
створити умови утворення в еміграції тих структур, котрі в
майбутньому перетворять Україну на справжню демократичну державу.
А за сучасної еміграційної політики країн Заходу з України можуть
виїхати лише можновладці, котрі вже награбували статок і бажають
провести решту своїх днів у нормальній країні (як Павло Лазаренко)
- тобто все навпаки.

З іншого боку, треба було б посилити присутність різноманітних
західних інституцій в Україні. Тільки не присилати сюди
пенсіонерів, які під виглядом місіонерства отримують тут підвищені
витратні кошти на відрядження, а справжніх фахівців. Більш масово
запроваджувати економічні й соціяльні програми. Тобто проводити
стосовно українського суспільства потужну, масовану, тотальну
політику актуалізації західних загальнолюдських цінностей на
теренах України.

Поки що це цілком можливо, оскільки український народ і генетичне,
й морально, й інтелектуально, й емоційно не деградував. Тобто така
допомога буде вчасною та неоціненною і, безперечно, Україна такої
допомоги ніколи не забуде.

Критика, число 61, листопад 2002


--
Serghiy M. Fedorynchyk ,
Director of Zeleny Svit Informational Centre,
Ukrainian Environmental Association "Zeleny Svit" (Green World)
Post address: post box 449, Kyiv-1, 01001, Ukraine;
Phone (380-44) 456-3435, fax connected manually on request

===8<===========End of original message text===========



--
Best regards,
Serhij Bilokin
doktor istorychnykh nauk
Pankivska str. 7 \ 49
01033 Kyjiv
tel. (044) 212 54 25
mailto:bilokin@uspp.freenet.kiev.ua