МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Українсько - польський конфлікт на ВОЛИНІ

02/19/2003 | Anhel
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

з приводу 60-річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині

Українсько-польські відносини впродовж своєї тисячолітньої історії пережили декілька драматичних і навіть трагічних моментів. Проте, в пам’яті нинішніх поколінь чи не найболючішою травмою залишається братовбивчий польсько-український збройний конфлікт 1943 року на Волині, коли здетонували міни сповільненої дії українсько-польської історії.

Затиснуті в ідеологічних лещатах комунізму, обидва наші народи були позбавлені можливості вести чесний і відвертий діалог щодо згаданих подій, який спирався б на конкретні факти історії. Огульне засудження комуністичною пропагандою національно-визвольних змагань українців, зокрема діяльності ОУН і УПА, було лише інструментом тотальної совєтизації українського народу, а не іспитом його сумління. Поляки можуть це зрозуміти, оскільки самі, хоч і меншою мірою, пережили таке ідеологічне спотворення історії щодо Армії Крайової. Сьогодні, 60 років опісля трагічних подій на Волині, такого іспиту сумління не оминути.

Це була війна, про яку ідеологи знають більше, ніж історики. Однак достовірні факти, документи і свідчення можуть суттєво спростувати викривлені чорно-білі картини минулого. Дух правдивої історії не терпить таких чорно-білих інтерпретацій, коли з одного боку бачать тільки героїв, натомість з іншого – лише злочинців.

Проте, хоч якими ретельними будуть дослідження істориків, фактологічна правда – це лише половина справи. Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків. Тому ми закликаємо обидва наші народи у сповідальному акті сумління знешкодити у своєму серці зерна ворожнечі, визнаючи цим самим нашу віру у вищу правду любові.

Нам близькі слова Президента Польщі Алєксандра Квасьнєвського, що “глибока людська формула ‘вибачаємо і просимо вибачення’ має сенс навіть тоді, коли над кимось не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому”. Тому ми, підписані тут українці, зважуємося на те, щоб цим своїм словом промовити водночас і до наших краян, і до польського народу.

Ми схиляємо голови перед тими українцями, які в роки воєнного лихоліття під тиском обставин і з власного вибору взялися за зброю, щоб захищати свою землю і свої родини. Ми визнаємо, що нинішню нашу свободу окуплено, зокрема, ціною їхніх великих жертв, і вважаємо, що українська держава ще не сплатила свій борг перед ними. І складаючи їм свою шану, ми просимо всіх учасників згаданих подій, які сьогодні ще серед нас, а разом з ними і все українське суспільство по-християнськи простити провини тих, хто з польського боку став причиною їхніх понівечених доль.

Водночас ми просимо вибачення у тих поляків, долі яких були понівечені українською зброєю, а в їхній особі – і в усього польського суспільства. Ми висловлюємо свій жаль, що цю зброю було спрямовано також і проти невинних і мирних польських родин, та визнаємо, що насильницьке усунення польського населення з Волині було трагічною помилкою. Сліпа помста завжди уневажнює лицарство зброї, перетворюючи військову сутичку на різанину. Ми переконані, що принцип колективної відповідальності усієї спільноти за вчинки її окремих членів не мають під собою ні євангельської, ні загальнолюдської леґітимації.

Хай же гріх братовбивства, що лежить на обох сторонах, буде відпущено Господом і відкуплено покаянням та щирим добросусідством обох народів.

Усе сказане не є спробою прикрасити нашу спільну історію: вона є і славною, і гріховною водночас. Ми також проти маніпулювання історичною пам’яттю заради короткотривалих політичних вигод. Поляки та українці й далі по-різному дивитимуться на свою спільну історію, і це нормально. Проте сьогодні нас турбує, як ми дивитимемось на наше майбутнє. Ми переконані: перепусткою до нового й мирного століття нашої історії може бути не сокира месника й не жало зловорожого слова, а людське серце, що вміє прощати і просити прощення.

Андрухович Юрій, письменник (Станіслав)


Богачевська Хомяк Марта, професор, доктор (Київ)


Борковський Антон, філософ (Львів)


Вакарчук Іван, ректор Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів)


Возняк Тарас, філософ, головний редактор Незалежного культурологічного журналу “Ї” (Львів)


Грабовський Сергій, заступник головного редактора журналу „Сучасність” (Київ)


Грицак Ярослав, директор Інституту історичних досліджень (Львів)


Гудь Богдан, директор Інституту Европейської інтеграції (Львів)


Друль Орест, шеф-редактор газети „Поступ” (Львів)


Замятін Віктор, редактор відділу міжнародного життя газети „День” (Київ)


Зубрицька Марія, проректор з навчальної роботи Львівського національного університету ім. І. Франка (Львів)


Лосєв Ігор, доцент кафедри культурології Національного університету Києво-Могилянська академія (Київ)


Макаров Юрій, журналіст каналу „1+1” (Київ)


Максименко Сергій, директор Інституту Схід-Захід (Київ)


Маринович Мирослав, директор Інституту релігії та суспільства (Львів)Українського Католицького університету (Львів)


Матвієнко Анатолій, народний депутат України, голова Української республіканської партії „Собор” (Київ)


Онуфрів Софія, перекладачка (Львів)


Павлишин Андрій, редактор відділу коментарів “Львівської газети”, голова Української Асоціації МА (Львів)


Павліченко Олександр, Директор Бюро інформації Ради Європи в Україні (Київ)


Павлюк Святослав, старший координатор програми ПАУСІ (Київ)


Панкевич Богдан, Почесний Консул Королівства Нідерланди у Львові (Львів)


Пограничний Олесь, журналіст, секретар Польсько-Українського “Медіа Товариства”(Львів)


Попович Мирослав, філософ, директор Інституту філософії НАН України, академік, професор Національного університету Києво-Могилянська академія, кавалер Ордену НКЖ “Ї” (Київ)


Потятиник Борис, Львівський національний університет ім. І. Франка (Львів)


Расевич Василь, заступник директора Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України (Львів)


Рябчук Микола, письменник, культуролог, літературний критик (Київ)


Старовойт Олесь, керівник відділу новин „Львівської газети” (Львів)


Стріха Максим, письменник, доктор фізико-математичних наук (Київ)


Яковина Микола, художник (Київ)
http://www.ji-magazine.lviv.ua/dyskusija/volyn/vidozva.htm

Відповіді

  • 2003.02.19 | Navigator

    От так поступають ЛЮДИ !!!!!!! ua - pl - брати навiк ! (-)

  • 2003.02.19 | Анатолій

    Не підписався б під тим листом

    Перш за все через те, хто там підписаний.

    Наприклад Мирослав Попович (український філософ та історик, кавалер Ордену НКЖ “Ї”)
    Написав ( http://www.zn.kiev.ua/op/show/431/37669 )

    "...Я схиляюся перед тими людьми, перед тими хлопцями та дівчатами, які пішли в ліс боротися проти радянської Армії, оскільки вони боролися за незалежну Україну. Але тих політичних керівників, які кидали їх на абсолютно безперспективну боротьбу, я вважаю безжальними авантюристами, що повинні за ці рішення відповідати перед своїм народом..."
    ----------
    Солідаризувавшись тим самим з польськими і російськими шовіністичними колами, а також з місцевими кучмістами.
    Також подібні висловлювання я чув і читав у багатьох з підписантів.
    (Возняк Тарас, Павлишин Андрій
    Ця публіка вгодована на американські гроші в різних фондах, і на інтереси України, її громадян їм начхати.
    І яке вони право мають говорити від імені українського народу, або хоча б від імені інтелігенції.
    Не маю майже нічого проти змісту самого листа, якого судячи з першого підпису написав Андрухович. Але порадив би йому акуратніше вибирати друзів.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua