Альтернативний погляд з США на передісторію війни їхньої держави
02/19/2003 | Анатолій
Війна проти Іраку: витоки зради
Альтернативний погляд з США на передісторію війни їхньої держави проти Іраку
Проти Іраку серед американців поширюються два аргументи:
1) Ірак здійснив акт агресії проти Сполучених Штатів – якоюсь таємною участю в нападі на світовий торговий центр і подальшою розсилкою збудників сибірської виразки в 2001 році;
2) Ірак “наплював” на обмеження зброї, якою він міг володіти після війни в Перській затоці 1991 року.
Для середнього американця слова “зброя масового знищення Ірака” означають, що Ірак може володіти зброєю, яка буде використана в наступному нападі на Сполучені Штати (як 11 вересня 2001 року).
Вимоги ООН нічого не важать або важать дуже мало для більшості американців. Якби США можна було спонукати до війни тільки задля втілення резолюцій ООН, то держава Ізраїль вже мала б зміну режиму і розділення, вказані їй багато років тому.
Звинувачення Іраку в тому, що він може мати зброю масового знищення і в майбутньому напасти на США, є намаганням використати страх і гнів людей та маніпулюванням ними, щоб вони підтримали війну проти країни, яка насправді не зробила їм нічого поганого.
Характеристика лідера Іраку Саддама Хусейна як безрозсудного і небезпечного ретельно культивувалася контрольованими євреями засобами новин протягом багатьох років. Американці б ніколи не повірили, що Саддам Хусейн намірено провокував би війну з США, якби їх не привчили протягом багатьох років, що Саддам Хусейн “проклятий безумець”- маньяк, який отруює газами власний народ і робить безпричинно інші жорстокі речі.
Проти “безумства” Хусейна говорить той факт, що він спромігся подолати кризу за кризою як лідер такої етнічно- і релігійно розділеної країни, як Ірак. Він мав бути дуже реалістичним і розумним, щоб пережити такі кризи, які терпіла його країна, як війна з Іраном 1980- 1988 років, війна в Перській затоці, руйнівні санкції, що спричинили 1,7 млн. смертей в Іраці, бомбардування Сполученими Штатами і Британією і, звичайно ж, багато терористичних актів, деякі з яких спонсорувалися США.
Хоча комуністична партія Іраку була насильно закрита в травні 1979 року, а першими діями Хусейна була кривава чистка декількох сотень людей в уряді, звинувачених у змові проти суверенитету держави, Ірак, керований світським арабським націоналістичним урядом, реально став найсвобіднішою країною серед арабомовних країн.
В Іраці не діють перегини ісламського закону. Від жінок не вимагається носити паранжу, їм дозволено робити кар’єру. В Іраці ви навіть зможете купити спиртне. Перед війною в Перській затоці 1991 року для деяких було звичним їхати в Ірак, щоб звільнитися і гарно жити. Уряд Ірака заохочує людей вчитися, а Саддам Хусейн уособлює прогрес в арабському світі.
Ірак опинився перед лицем кризи із-за нової ісламської республіки Іран, яка, окрім провокування ворожості до Сполучених Штатів, підбурювала заворушення в сусідніх країнах.
У квітні 1980 року члени політичної партії Аль Даувах хотіли вбити міністра іноземних справ Іраку Таріка Азіза, який був християнином, а також здійснили замах на міністра культури та інформації Іраку. Оскільки Аль Даувах підтримувалася Іраном, то у вересні Ірак оголосив війну Ірану, висунувши за військову ціль отримання важливого водного шляху Шат-аль-Араб.
Можна сказати, що Саддам Хусейн почав війну проти радикального ісламського тероризму. На перших етапах війни Іраку проти ісламського терору з’явилася ймовірність швидкої перемоги, оскільки багатьох компетентних військових керівників і пілотів Ірану, які не були ісламськими фанатиками, було ув’язнено. Крім того, Іран не міг купляти запчастин до свої літаків, які були американського виробництва, через ворожнечу з Америкою.
Але коли іракські озброєні колони були вже на території Ірану, влада Ірану звільнила з в’язниць весь компетентний військовий персонал і мобілізувала чисельних релігійних шиїтських фанатиків-смертників. В Ірані була велика кількість людей, готових добровільно вмерти. А це давало додатковий шанс перемогти іракські сили, які, на відміну від іранських релігійних фанатиків, не прагнули вмерті в бою.
Головним прорахунком Саддама Хусейна було його очікування того, що переважно арабське населення регіону “Арабістан” вітатиме Арабський Націоналістичний Ірак як визволителя і повернеться проти теократії неарабських іранців. Проте візії Саддама Хусейна, що арабська меншість Ірану повстане і кинеться в обійми їхніх визволителів — братів-арабів, не матеріалізувалася.
В вересні 1981 року іранці виграли перші важливі бої, використовуючи людські ресурси, включаючи стариків і дітей навіть 9 річного віку, яким доручалося очищати мінні поля для того, щоб іранські війська могли безпечно по ним проходити. Саддам Хусейн тоді зрозумів те, що ми зрозуміли тільки в 2001 році: дуже важко захищатися проти ворога, який має підтримку готових до смерті заради справи.
В червні 1982 року Саддам Хусейн спробував укласти мир, але влада Ірану продовжувала війну і мала амбіції створити в Іраку шиїтську ісламську республіку. Тоді Саддам був змушений закупити в Сполучених Штатах додаткову зброю, включаючи гелікоптери для посипання порошком урожаю, але розумілося, що для хімічної зброї.
Це була війна на виснаження: іранці терпіли набагато більше втрат, але ж сама їхня країна була більшою з чисельнішим населенням. Іран міг зазнати в чотири рази більше військових втрат і все ж виграти війну. В квітні 1984 року Саддаму вдалося зустрітися на нейтральній території з Айатолою Хомейні для мирних переговорів, але він отримав відмову. Ще декілька разів Ірак намагався укласти мир, але до 1988 року Іран відмовлявся виконувати резолюції ООН з вимогою припинення вогню.
Під час війни з Іраном Ірак збільшив радіус дії зроблених Радянським Союзом ракет, тож вони могли досягати Тегерану. Ірак також також розробив потужності для масового виробництва хімічної зброї, хоча втрати Ірану від хімічної зброї були дуже малими в порівнянні із загальним числом загиблих: загальні військові втрати іранців від хімічної зброї оцінювалися в 10 000, у порівнянні з 1 млн загиблих протягом всієї війни. Іран також використовував хімічну війну, але до 1988 року про це не було широко відомо [New York Times, Jan 17, 1988; I, 9:5].
Загроза того, що в Іран будуть запущені хімічні боєголовки, розглядалася як головний фактор переконання Ісламської Республіки Іран укласти мир і дозволити Іраку зберегти водяний шлях Шат-аль-Араб, який Іракові знов вдалося захопити і який був для Іраку головним завданням у війні. Загальна кількість військових втрат Іраку у цій війні оцінювалася 375,000 – приблизно один з 40 іракців був убитий чи покалічений. Ірак також втратив багато своїх нафтових виробничих потужностей в результаті повітряних нападів Ірану і вліз у великий борг із-за необхідності купувати зброю.
Однак восьмирічна війна проти Ісламської Республіки Іран відбила бажання Ірану підтримувати ісламську революцію в інших країнах, і це не тільки зберігло Ірак, а й допомогло іншим країнам регіону.Сполучені Штати також нагріли собі руки, тому що зменшився вплив Ірану, а деякі політичні аналітики навіть запропонували, щоб Ірак замінив Ізраїль в якості головної опори США в цьому регіоні.
Крім гарних стосунків зі Сполученими Штатами Садам Хусейн і Ірак здобули престиж серед арабів, а Ірак став другою військовою потугою в регіоні після Ізраїлю.
Під час війни сталося ще дещо важливе: в 1981 році держава Ізраїль направила свої реактивні літаки і зруйнувала ядерний реактор в Іраку. Багато рефлекторних прихильників Ізраїлю розцінили цей напад як правильний крок мудрих і розумних євреїв для попередження того, щоб Ірак розвивав ядерну зброю.
Однак Іракський ядерний реактор споруджувався у відповідності з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, підписантом якого був Ірак, але який ніколи не підписував Ізраїль. Доктор Зігвард Еклунд, генеральний директор Міжнародної Агенції з ядерної енергії, звернувся до Ради безпеки ООН 19 червня 1981 року із заявою про те, що ізраїльтяни діяли на підставі помилкових відомостей і насправді немає виправдання за все ними скоєне.
Ізраїльтяни заявили про таємну лабораторію, розташовану на 40 метрів нижче реактора, проте її не було знайдено інспекторами Міжнародної Агенції з ядерної енергії. Інспекції було добре відомо про існування підвалу під реактором, який очевидно зазнав бомбардування. Той підвал не міг використовуватися для виробництва плутонія, а був лише місцем з метою переховування персоналу і в ньому зберігалися прилади для управління реактором. Доктор Зігвард Еклунд прямо сказав, що, виконуючи свої зобов’язання, Агенція перевірила Іракські реактори і не знайшла доказів будь-якої діяльності, яка б не відповідала Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Президент Ради безпеки ООН Порфіріо Муноз Ледо критикував дію і поведінку Ізраїля як вчинену агресію, зазначивши неприпустимим закликати до права самозахисту, коли немає місця жодного озброєного нападу. Концепція превентивної війни, яка протягом багатьох років служила виправданням зловживань сильних держав, була остаточно скасована Статутом ООН.
Ізраїльський напад на Іракську ядерну установку не є поодиноким випадком, а може розцінюватися як кульмінація порушень міжнародного права. Передумови цього вже були описані і Генеральною Асамблеєю ООН, і Радою безпеки. Це ізраїльські приєднання до себе території через її завоювання, тривалість незаконної окупації, відмова визнавати невід’ємні права палестинського народу і численні акти агресії та провокацій проти сусідніх держав.
Навіть Сполучені Штати приєдналися до засудження Ізраїльського нападу на Іракську ядерну установку, але ізраїльтяни відкинули звинувачення і підняли галас про їхнє переслідування Об’єднаними Націями, продовжуючи при цьому власну розробку ядерної зброї.
09:01//14-02-2003
Гейдінг Скот, Кевін Алфред Стром (Радіо “Голоси американських десидентів”)
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=528
Альтернативний погляд з США на передісторію війни їхньої держави проти Іраку
Проти Іраку серед американців поширюються два аргументи:
1) Ірак здійснив акт агресії проти Сполучених Штатів – якоюсь таємною участю в нападі на світовий торговий центр і подальшою розсилкою збудників сибірської виразки в 2001 році;
2) Ірак “наплював” на обмеження зброї, якою він міг володіти після війни в Перській затоці 1991 року.
Для середнього американця слова “зброя масового знищення Ірака” означають, що Ірак може володіти зброєю, яка буде використана в наступному нападі на Сполучені Штати (як 11 вересня 2001 року).
Вимоги ООН нічого не важать або важать дуже мало для більшості американців. Якби США можна було спонукати до війни тільки задля втілення резолюцій ООН, то держава Ізраїль вже мала б зміну режиму і розділення, вказані їй багато років тому.
Звинувачення Іраку в тому, що він може мати зброю масового знищення і в майбутньому напасти на США, є намаганням використати страх і гнів людей та маніпулюванням ними, щоб вони підтримали війну проти країни, яка насправді не зробила їм нічого поганого.
Характеристика лідера Іраку Саддама Хусейна як безрозсудного і небезпечного ретельно культивувалася контрольованими євреями засобами новин протягом багатьох років. Американці б ніколи не повірили, що Саддам Хусейн намірено провокував би війну з США, якби їх не привчили протягом багатьох років, що Саддам Хусейн “проклятий безумець”- маньяк, який отруює газами власний народ і робить безпричинно інші жорстокі речі.
Проти “безумства” Хусейна говорить той факт, що він спромігся подолати кризу за кризою як лідер такої етнічно- і релігійно розділеної країни, як Ірак. Він мав бути дуже реалістичним і розумним, щоб пережити такі кризи, які терпіла його країна, як війна з Іраном 1980- 1988 років, війна в Перській затоці, руйнівні санкції, що спричинили 1,7 млн. смертей в Іраці, бомбардування Сполученими Штатами і Британією і, звичайно ж, багато терористичних актів, деякі з яких спонсорувалися США.
Хоча комуністична партія Іраку була насильно закрита в травні 1979 року, а першими діями Хусейна була кривава чистка декількох сотень людей в уряді, звинувачених у змові проти суверенитету держави, Ірак, керований світським арабським націоналістичним урядом, реально став найсвобіднішою країною серед арабомовних країн.
В Іраці не діють перегини ісламського закону. Від жінок не вимагається носити паранжу, їм дозволено робити кар’єру. В Іраці ви навіть зможете купити спиртне. Перед війною в Перській затоці 1991 року для деяких було звичним їхати в Ірак, щоб звільнитися і гарно жити. Уряд Ірака заохочує людей вчитися, а Саддам Хусейн уособлює прогрес в арабському світі.
Ірак опинився перед лицем кризи із-за нової ісламської республіки Іран, яка, окрім провокування ворожості до Сполучених Штатів, підбурювала заворушення в сусідніх країнах.
У квітні 1980 року члени політичної партії Аль Даувах хотіли вбити міністра іноземних справ Іраку Таріка Азіза, який був християнином, а також здійснили замах на міністра культури та інформації Іраку. Оскільки Аль Даувах підтримувалася Іраном, то у вересні Ірак оголосив війну Ірану, висунувши за військову ціль отримання важливого водного шляху Шат-аль-Араб.
Можна сказати, що Саддам Хусейн почав війну проти радикального ісламського тероризму. На перших етапах війни Іраку проти ісламського терору з’явилася ймовірність швидкої перемоги, оскільки багатьох компетентних військових керівників і пілотів Ірану, які не були ісламськими фанатиками, було ув’язнено. Крім того, Іран не міг купляти запчастин до свої літаків, які були американського виробництва, через ворожнечу з Америкою.
Але коли іракські озброєні колони були вже на території Ірану, влада Ірану звільнила з в’язниць весь компетентний військовий персонал і мобілізувала чисельних релігійних шиїтських фанатиків-смертників. В Ірані була велика кількість людей, готових добровільно вмерти. А це давало додатковий шанс перемогти іракські сили, які, на відміну від іранських релігійних фанатиків, не прагнули вмерті в бою.
Головним прорахунком Саддама Хусейна було його очікування того, що переважно арабське населення регіону “Арабістан” вітатиме Арабський Націоналістичний Ірак як визволителя і повернеться проти теократії неарабських іранців. Проте візії Саддама Хусейна, що арабська меншість Ірану повстане і кинеться в обійми їхніх визволителів — братів-арабів, не матеріалізувалася.
В вересні 1981 року іранці виграли перші важливі бої, використовуючи людські ресурси, включаючи стариків і дітей навіть 9 річного віку, яким доручалося очищати мінні поля для того, щоб іранські війська могли безпечно по ним проходити. Саддам Хусейн тоді зрозумів те, що ми зрозуміли тільки в 2001 році: дуже важко захищатися проти ворога, який має підтримку готових до смерті заради справи.
В червні 1982 року Саддам Хусейн спробував укласти мир, але влада Ірану продовжувала війну і мала амбіції створити в Іраку шиїтську ісламську республіку. Тоді Саддам був змушений закупити в Сполучених Штатах додаткову зброю, включаючи гелікоптери для посипання порошком урожаю, але розумілося, що для хімічної зброї.
Це була війна на виснаження: іранці терпіли набагато більше втрат, але ж сама їхня країна була більшою з чисельнішим населенням. Іран міг зазнати в чотири рази більше військових втрат і все ж виграти війну. В квітні 1984 року Саддаму вдалося зустрітися на нейтральній території з Айатолою Хомейні для мирних переговорів, але він отримав відмову. Ще декілька разів Ірак намагався укласти мир, але до 1988 року Іран відмовлявся виконувати резолюції ООН з вимогою припинення вогню.
Під час війни з Іраном Ірак збільшив радіус дії зроблених Радянським Союзом ракет, тож вони могли досягати Тегерану. Ірак також також розробив потужності для масового виробництва хімічної зброї, хоча втрати Ірану від хімічної зброї були дуже малими в порівнянні із загальним числом загиблих: загальні військові втрати іранців від хімічної зброї оцінювалися в 10 000, у порівнянні з 1 млн загиблих протягом всієї війни. Іран також використовував хімічну війну, але до 1988 року про це не було широко відомо [New York Times, Jan 17, 1988; I, 9:5].
Загроза того, що в Іран будуть запущені хімічні боєголовки, розглядалася як головний фактор переконання Ісламської Республіки Іран укласти мир і дозволити Іраку зберегти водяний шлях Шат-аль-Араб, який Іракові знов вдалося захопити і який був для Іраку головним завданням у війні. Загальна кількість військових втрат Іраку у цій війні оцінювалася 375,000 – приблизно один з 40 іракців був убитий чи покалічений. Ірак також втратив багато своїх нафтових виробничих потужностей в результаті повітряних нападів Ірану і вліз у великий борг із-за необхідності купувати зброю.
Однак восьмирічна війна проти Ісламської Республіки Іран відбила бажання Ірану підтримувати ісламську революцію в інших країнах, і це не тільки зберігло Ірак, а й допомогло іншим країнам регіону.Сполучені Штати також нагріли собі руки, тому що зменшився вплив Ірану, а деякі політичні аналітики навіть запропонували, щоб Ірак замінив Ізраїль в якості головної опори США в цьому регіоні.
Крім гарних стосунків зі Сполученими Штатами Садам Хусейн і Ірак здобули престиж серед арабів, а Ірак став другою військовою потугою в регіоні після Ізраїлю.
Під час війни сталося ще дещо важливе: в 1981 році держава Ізраїль направила свої реактивні літаки і зруйнувала ядерний реактор в Іраку. Багато рефлекторних прихильників Ізраїлю розцінили цей напад як правильний крок мудрих і розумних євреїв для попередження того, щоб Ірак розвивав ядерну зброю.
Однак Іракський ядерний реактор споруджувався у відповідності з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї, підписантом якого був Ірак, але який ніколи не підписував Ізраїль. Доктор Зігвард Еклунд, генеральний директор Міжнародної Агенції з ядерної енергії, звернувся до Ради безпеки ООН 19 червня 1981 року із заявою про те, що ізраїльтяни діяли на підставі помилкових відомостей і насправді немає виправдання за все ними скоєне.
Ізраїльтяни заявили про таємну лабораторію, розташовану на 40 метрів нижче реактора, проте її не було знайдено інспекторами Міжнародної Агенції з ядерної енергії. Інспекції було добре відомо про існування підвалу під реактором, який очевидно зазнав бомбардування. Той підвал не міг використовуватися для виробництва плутонія, а був лише місцем з метою переховування персоналу і в ньому зберігалися прилади для управління реактором. Доктор Зігвард Еклунд прямо сказав, що, виконуючи свої зобов’язання, Агенція перевірила Іракські реактори і не знайшла доказів будь-якої діяльності, яка б не відповідала Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Президент Ради безпеки ООН Порфіріо Муноз Ледо критикував дію і поведінку Ізраїля як вчинену агресію, зазначивши неприпустимим закликати до права самозахисту, коли немає місця жодного озброєного нападу. Концепція превентивної війни, яка протягом багатьох років служила виправданням зловживань сильних держав, була остаточно скасована Статутом ООН.
Ізраїльський напад на Іракську ядерну установку не є поодиноким випадком, а може розцінюватися як кульмінація порушень міжнародного права. Передумови цього вже були описані і Генеральною Асамблеєю ООН, і Радою безпеки. Це ізраїльські приєднання до себе території через її завоювання, тривалість незаконної окупації, відмова визнавати невід’ємні права палестинського народу і численні акти агресії та провокацій проти сусідніх держав.
Навіть Сполучені Штати приєдналися до засудження Ізраїльського нападу на Іракську ядерну установку, але ізраїльтяни відкинули звинувачення і підняли галас про їхнє переслідування Об’єднаними Націями, продовжуючи при цьому власну розробку ядерної зброї.
09:01//14-02-2003
Гейдінг Скот, Кевін Алфред Стром (Радіо “Голоси американських десидентів”)
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=528