МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Лютневі пропозицї і політичний попит

02/23/2003 | Майдан-Інформ
RESEARCH UPDATE
9-й рік видання, № 8/303, 24 лютого 2003 року

Лютневі пропозицї і політичний попит: нотатки на полях
лжелистівок

(з коментарями народних депутатів України Олександра
Турчинова, Михайла Потебенька, Юрія Кармазіна, Катерини Ващук)

Дві на перший погляд не пов’язані одна з одною події вибухнули
на нинішньому тижні. Одна з них розігралась у сфері традиційного
чорного PR, інша ж спровокувала винесення політичних "розборок" на
поверхню політичного дискурсу. Йдеться про появу фальшивих
листівок від імені "Нашої України" в шести областях України та про
заяви екс-Генпрокурора Михайла Потебенька відносно зловживання
нинішнім українським Генпрокурором С. Піскуном своїм службовим
становищем. Щоправда, наступного ж дня після оприлюднення в
парламенті неприглядних фактів про діяльність Генпоркуратури, сам
"винуватець скандалу" Михайло Потебенько зробив крок у зворотньому
напрямі, повідомивши, що розповсюджена ним інформація не
відповідає дійсності, оскільки тільки після зустрічі із С.
Піскуном колишній силовик зрозумів, що Генпрокурора "підставило
його ж оточення". Справу колишнього Генпрокурора проти нинішнього
було покладено до шухляди. Однак не виключено, що сюжети,
викладені М. Потебеньком, пізніше буде розвинуто та продовжено. Та
"меседж" від тих, хто безпосередньо стоїть за нинішнім
прокурорським скандалом, С. Піскуном було отримано, тож подальший
розвиток подій залежатиме від його адекватних чи неадекватних
інтерпретацій інформації та дій.
Отож ці події прямо не пов’язані між собою лише на перший
погляд. Однак ми знову маємо справу з варіаціями на тему війни
компроматів, проявів чорного PR, які за нинішньої ситуації з
огляду на наближення дати президентських виборів стали пробними
шарами в політичному боулінгу. Актуалізація подібних прийомів,
їхній жанр, сенс та вплетення в перебіг подій на вершині
політичного Олімпу означає, що в повітрі вже достатньо сильно
"запахло" виборами, хоча на порозі лише лютий 2003 року. Це
дозволяє принаймні припустити таку крамольну думку, що хтось
бажає, аби вибори відбулися достроково - адже викидати на
фальшстарти значні ресурси нелогічно. Разом з тим курчат, як
відомо, рахують восени, тож у цю календарну пору року й будуть
отримані відповіді відносно того, хто і коли буде балотуватися та
чи буде встановлено третій термін, чи актуалізується проведення
політичної реформи, чи вдасться реалізувати операцію "Наступник".
Символічно, але цього тижня увагу парламенту теж привернула
безпосередня виборна тематика, адже обговорювалося питання про
ухвалення нового закону про вибори до ВР за пропорційною системою,
однак законопроекти підтримано не було.
Разом із тим компроматні баталії можуть переслідувати тактичні
цілі, бути перспективним засобом шантажу та мати технологічне
значення, як це сталося з листівками. Та й проведення "військових
навчань" з чергової "обкатки" давно відомих технологій теж
потрібно, бо, як відомо, повторення – мати навчання.

Нотатки на полях листівок
14 лютого в кількох областях Західної України та в Києві було
розповсюджено листівку у формі відкритого листа до виборців
буцімто від лідера "Нашої України" Віктора Ющенка. Загалом "твір"
вдалося виявити в шести областях України. В цьому "листі" Віктор
Ющенко начебто розкривав своє бачення відносин із БЮТ і виносив
qbn: ставлення до Юлії Володимирівни на суд широкої громадськості
-- адже наклад листівок ,за різними підрахунками, сягнув 2 млн
примірників. "Лист" містив специфічні лексичні обороти та був
пронизаний цинічною іронією й прагматизмом. У тексті вказувалося,
що Віктор Ющенко "ніколи не відкидав той незаперечний факт", що
всі реальні успіхи його уряду "цілком і повністю є заслугою віце-
прем'єра Юлії Тимошенко", оскільки йому як "визнаному Символу і
Надії Нації було б просто непристойно самому порпатися в брудних
"розбірках" наших доморощених олігархів", а крім того, "це було б
і не зовсім безпечно". Ю. Тимошенко вдалося впоратися з цією
роботою, однак "після того, як уся брудна робота була зроблена,
пані Тимошенко повністю вичерпала свою "корисність" і "сама стала
серйозною проблемою", бо "замість скромної та тихої господарської
роботи зайнялася створенням свого політичного іміджу". Як відомо,
у рамках вітчизняної політичної традиції "створення власного
іміджу" – достатньо значна провина для політика, щоб бути
покараним за всіма статтями. Далі – більше: в "листі" доволі
прозоро натякається, що "мавра зробила своє діло, мавра повинна
піти..." -- й піти не просто так, але "заради збереження надії на
довгі роки роботи свого уряду, який я вважав урядом національної
консолідації". "Змушений визнати, – продовжує автор обмовки за
Фрейдом, -- що для нашої боротьби Юлія Тимошенко приносила
набагато більше користі, перебуваючи в ув'язненні у Лук'янівському
ізоляторі", та після виходу з-за грат "діяльність Тимошенко
вносить сум'яття й хаос у свідомість наших спільних прибічників"
(що й говорити, "гуманізм" творця політичного лжешедевру
вражаючий!). Жалісний зойк "Сам факт її існування може завадити
мені стати Президентом!" є апофеозом листівки. Лже-Ющенко ще й
пояснює свою позицію: адже "у національного Відродження може бути
лише один лідер, і кожний, хто опиняється у мене на дорозі,
свідомо чи несвідомо стає знаряддям наших ворогів". У "листі"
виникають і прокурорські сюжети. Зокрема в творі милосердно
зазначається, що "не так вже важливо, вкрала чи ні Юлія Тимошенко
ті сотні мільйонів доларів, які інкримінує їй Генеральна
прокуратура (будемо відверті – усі ми не без гріха). Важливо те,
що повернувшись у Лук'янівський ізолятор, Тимошенко перестане бути
проблемою, і навпаки, - стане частиною рішення", а тоді й "члени
фракції голосуватимуть, як підкаже кому совість".
Реакція БЮТу на листівочні одкровення була цілком адекватною.
Згідно із заявами представників фракції в парламенті вони
наполягатимуть на створенні спеціальної комісії Верховної Ради для
з'ясування обставин розповсюдження фальшивих листів з
компрометацією Юлії Тимошенко. У причетність "НУ" до цього дійства
не вірили. Розслідування вимагала й "НУ", причому в разі
відсутності належної реакції фракція погрожує бойкотувати роботу
парламенту. За результатами слідства однопартійці Віктора Ющенка
вимагають звіту від силовиків.
Як заявив член фракції Олег Рибачук, псевдозвернення лідера
"Нашої України" розповсюджували передусім у тих регіонах, де під
час виборів цей блок поділив голоси з блоком Юлії Тимошенко,
причому вартість цієї акції сягає близько мільйона доларів. У
результаті розслідування, проведеного представниками "НУ", стали
відомі й інші пікантні подробиці цієї вже класичної справи.
Зокрема народний депутат України, голова комітету ВР з питань
бюджету Петро Порошенко зазначив, що договір з "Укрпоштою" про
розповсюдження фальшивих "листів Ющенка" уклало ТОВ "Українська
телевізійна агенція", причому на дорученнях про доставку листів,
які мають бути доставлені в найкоротший термін в усі районні
центри (до 14 лютого) та в усі села (не пізніше 15 лютого) та
покладені в кожну поштову скриньку, є візи керівництва "Укрпошти".
P`gnl із тим П. Порошенко заявив, що не драматизує ситуації,
оцінюючи її як певну додаткову рекламу, проте його "обурює
надзвичайна легкість використання державних каналів для
розповсюдження брехливої інформації". Дійсно, настільки всеосяжне
використання цих каналів – це своєрідне технологічне "ноу-хау",
адже під час попередніх спроб розповсюдження подібних "листівкових
матеріалів" основні акценти робилися на округ та на регіон.
У цьому контексті цікавою виглядає реакція "Укрпошти", яка
теоретично й у подальшому цілком легально може бути використана
для здійснення подібних оборудок. Зокрема в інформації,
оприлюдненій "Громадським радіо" 20 лютого, керівник прес-служби
"Укрпошти" Тетяна Дроздова зазначила, що "Укрпошта" не має права
"давати рецензію чи проводити якусь цензуру" перед поширенням
друкованої продукції. "Всю відповідальність за зміст рекламних
даних несе наш контрагент, тобто замовник. Ми як посередники -- ми
державне підприємство і виконуємо покладені на нас функції по
розповсюдженню матеріалів". А от угоду дійсно було укладено, і за
встановленими тарифами (близько 3 копійок за штуку) було
доставлено 900 тисяч листівок у дев'ять областей – Закарпатську,
Вінницьку, Хмельницьку, Львівську, Чернівецьку, Рівненську,
Волинську, Івано-Франківську, Тернопільську.
20 лютого результати попереднього дослідження цього факту було
обговорено в парламенті. 346 голосів народних обранців було
віддано за проект постанови „Про проведення розслідування факту
поширення фальшивого "відкритого листа" від голови фракції "Наша
Україна" до виборців". Постановою було визнано, що поширення
фальшивого тексту "відкритого листа" нібито від голови фракції
"Наша Україна" Віктора Ющенка до виборців є порушенням Конституції
України, Закону України "Про інформацію", а також дією, яка "може
містити ознаки злочину, передбаченого статтями 170, 296, 344, 351,
356 Кримінального кодексу України". Крім того, парламентарі
висловили занепокоєння тим фактом, що для виготовлення фальшивого
"відкритого листа", можливо, "було використано кошти, здобуті
злочинним шляхом". Відтак Верховна Рада України постановила:
"Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України,
Міністерству внутрішніх справ України провести всебічне та
неупереджене розслідування факту виготовлення та поширення
фальшивого тексту "відкритого листа" з метою встановлення винних у
підготовці та розповсюдженні "відкритого листа", а також втручанні
у діяльність державного діяча. При наявності у факті підготовки та
поширення "відкритого листа" ознак злочину, передбаченого
Кримінальним кодексом України, вирішити у межах чинного
законодавства питання щодо порушення кримінальної справи".
Додамо, що справжні організатори акції могли переслідувати
кілька цілей: по-перше, внести у взаємини лідерів "НУ" і БЮТу
елемент протистояння, що виявляється особливо актуальним перед 9
березня, адже на цей день заплановані масові консолідовані акції
опозиції; по-друге, підкинути потенційним виборцям чергову
інформацію до роздуму, особливо виборцям тих регіонах, де ці
політичні блоки здобули перемогу. Адже в регіонах, де було
знайдено листівки, перше місце в березні 2002 року здобула "НУ", а
другим у рейтингу симпатій населення, що відобразилося на
результатах голосування в багатомандатному виборчому окрузі, був
БЮТ.
Мета другого плану, ймовірно, полягала в проведенні навчань та
обкатці чорних виборчих технологій в особливо крупних розмірах.
Під час попередньої президентської кампанії листівки розкидали над
деякими селами з гелікоптерів або ж знаходили "волонтерів", які за
винагороду розносили ці витвори мистецтва. Сьогодні це роблять
поштарі за державний кошт, причому цілковито легально. Подібні
`jv3? було здійснено і під час парламентської виборчої кампанії,
коли українці отримували "листи" від Юлії Тимошенко. Такі ж речі
мали місце і поза виборами – згадаймо новорічні поздоровлення "від
Президента України", які значна кількість українських громадян
знайшла у своїх поштових скриньках. Поштова технологія вельми
вигідна тим, хто замовляє подібні акції, – адже це дозволяє більш
ретельно проконтролювати кошти і позбавитися від головного болю
через необхідність роботи з "агітаторами та пропагандистами".

Дещо з історії процесу...
Псевдолистівкова технологія більш ніж традиційна, а тому
далека від оригінальності. До цього часу чи не найсвіжішим
прикладом розповсюдження фальшивих листівок були літні довибори до
українського парламенту. Наприклад, у виборчому окрузі № 201, що в
Черкасах, дуже популярним засобом виявилися листівки із закликами
проголосувати за кандидата та прийти й отримати за це гроші,
крупу, кільку... Місцева черкаська преса писала з цього приводу:
"Села Черкаського району буквально завалені фальшивими листівками,
на кожному стовпі розвішано об'яви від імені декількох кандидатів
в нардепи у 201 в. о. ...мешканців просять прийти..., щоб отримати
від 30 до 40 грн." ("Антена", 11 липня 2002 р.). Подібних
прикладів вистачало і під час парламентських виборів 2002 року.
Але чи не найцікавіші випадки, коли цю технологію було масово
задіяно у великих масштабах, спостерігалися під час виборів 1999
року. Листівки виявилися гартованою компроматною зброєю, ідеальним
засобом продукування нескінченних негативних мікроподій, кількість
яких з часом переростала в якість.
Треті особи, які запускали маховик цих фальшивок, мали змогу
"ефективно" боротись із конкурентами. Листівки чорнили того, про
кого в них йшлося, й з не меншою силою "били" по репутації особи,
від імені якої їх поширювали. Функціональне застосування цих
брудних технологій носило багатовимірний характер. Образно кажучи,
ці антирекламні технології, з одного боку, "впроваджували" і
"втягували" в масову свідомість спотворену інформацію. А з іншого
– мали на меті м’яко й ненастирливо примусити виборця повірити в
оприлюднене, оскільки, мовляв, диму без полум’я не буває.
За цього вони виявились ефективними тактичними засобами, які
переслідували стратегічні цілі з урахуванням регіональної
специфіки, ба навіть національних особливостей того чи іншого
регіону: згадаймо, наприклад. антисемітські твори лже-Марчука,
розповюджувані в 1999 році в Умані. З’являлись і доволі екзотичні
підробки. Так, 28 жовтня 1999 року в поштові скриньки киян
потрапила чергова фальшива листівка -- звернення голови
Всеукраїнського об’єднання "Громада" Павла Лазаренка до виборців
із закликом проголосувати за… Олександра Мороза.
Найпопулярнішими листівковими сюжетами попередньої
президентської виборчої кампанії були зусилля навколо "зривання"
масок від імені КПУ з "виродженця і зрадника" О. Мороза. Щоправда,
географія їх поширення була доволі значною. Такі листівки
розповсюджувались у Києві, Херсонській, Миколаївській та Одеській
областях. В інших областях виборцям пропонувалася трохи
модифікована морозівська іпостась -- тут "виродженця і зрадника
Олександра Мороза" лаяли за те, що той уклав "злочинну угоду з
Євгеном Марчуком". КПУ оперативно відреагувала на ці витвори
компроматного мистецтва заявою, в якій стверджувалося, що "ЦК КПУ
та її організаційні структури до авторства цього брудного
парканного твору" непричетні. Розмірковуючи, кому це на руку, ЦК
КПУ доходив висновку, що в усьому винен "правлячий режим", який
"давно втратив душевний спокій від росту авторитету і впливу лівих
сил", а повернути цей душевний комфорт режим, на думку ЦК КПУ,
lnfe лише "вбивши клин у єдність партій лівої орієнтації"
("Комуніст", № 32, серпень 1999 р.). Спостерігачі загалом належно
оцінили таку реакцію КПУ. Однак з’являлись і міркування щодо того,
що "поява агітаційного продукту грає на руку як президентському
штабу, так і штабу лідера комуністів" ("Зеркало недели", 14 серпня
1999 р.).
Тим не менш унаслідок здійснення таких акцій у цей період
виборчої кампанії між командами КПУ і СПУ пробігло маленьке чорне
кошеня. Так, під час поїздки О. Мороза по Харківській та
Запорізькій областях членів СПУ, як зазначалось у партійній газеті
"Товариш", "бавили "справжні жерці" правди і справедливості в
особі, як не дивно, окремих членів КПУ... З міста до міста,
випереджаючи прибуття Мороза, пересувалася групка, що бігала по
залах з плакатом: "Мороз – наш друг, та істина дорожче.
Голосуватимемо за Симоненка". Далі – ще змістовніше: "Те, як у
Токмаку... члени місцевої організації КПУ бігали по місту і
умовляли співгромадян не ходити на зустріч із Морозом, запевняючи,
що він взагалі не приїде, може здатися дитячою витівкою порівняно
з випадами, яких припускаються "свідомі активісти КПУ". Одна з
таких фанатичних партайгеносен нетактовно атакувала Олександра
Мороза на прес-конференції в Мелітополі, звинувативши його у
підриві лівого руху" ("Товариш", № 32, серпень 1999 р.). "Справжні
жерці" на сторінках "Комуніста" не стали коментувати ні цих
випадків, ані подібних тверджень.
Маневри з розповсюдження листівок тодішній кандидат у
Президенти, а нині секретар РНБО, який має боротися з цим
"мистецтвом", Є. Марчук охарактеризував не як "політичну
боротьбу", а як справжні "спецоперації" ("День", 20 жовтня 1999
р.).
Новітня виборча історія знавала й надзвичайно великі тиражі
фальшивих листівок. Наприклад, у 1999 році практично по всій
Україні було розповсюджено фальшиві листівки від імені
правозахисного об’єднання "Ми". Загальний їх наклад, за
попередніми оцінками, становив 15–20 мільйонів примірників. У
листівках ішлося про те, що передвиборну кампанію О. Мороза
фінансують такі олігархи, як Борис Березовський, Вадим Рабинович і
Павло Лазаренко... За цього на них, як і слід було очікувати,
забули поставити вихідні дані, назву друкарні та дані про наклад.
Намагаючись установити авторство листівок, О. Мороз доволі
безапеляційно стверджував, що йдеться про понад 260(!) іноземних
технологів, які 20-мільйонними тиражами розповсюджують плітки у
вигляді листівок фальшивого змісту, направлених проти опонентів Л.
Кучми ("Товариш", № 43, жовтень 1999 р.).
Теза про витвори іноземних технологів, насамперед російських,
безперечо, має право на існування, але й місцеві "фахівці" у
стислий термін можуть навчитися подібним прийомам. Біда у тім, що
наші високі посадовці місцевим не надто довіряють. А от російські
"чорні технологи" володіють багатим досвідом. Адже в Росії
лжелистівки є дуже популярним засобом контрагітації, який
застосовується під час проведення виборів усіх рівнів у всіх
регіонах. Губернатори, які підвищують ціни на комунальні послуги,
СПС, яка закликає розпочати переговори з Масхадовим, і т. ін. --
це традиційно популярні лжелистівкові сюжети у РФ.
Отже, якщо за півтора роки до офіційної дати виборів відбулося
те, що відбулося. Можна лише припустити, що буде далі та в яких
масштабах (обсягах). Як відомо, за результатами минулих виборів
серйозних лжелистівочних розслідувань не проводилося, винуватців
знайдено не було, тож і покарано нікого не було, а ЦВК лише
разводив руками. Водночас ми далекі від думки, що ці негативи
можна усунути за допомогою законодавства. У даному випадку попит
tnpls: пропозицію.

Коментарі - Pro і Contra: Про фальшивки: листівки і не тільки…

Олександр Турчинов, народний депутат України, фракція БЮТ:
- Фальшивка - це була нахабна, цинічна демонстрація сили. "Ми
в цій країні можемо все", - от що хочуть нам сказати ті, хто
організував провокацію. Мені важко сказати, які обсяги, але, за
інформацією наших регіональних структур, ці листівки були поширені
в усіх регіонах, починаючи від Києва і на захід і їх було кілька
мільйонів. Ми звикли до бруду з телебачення, із сторінок
провладних газет - це нормально. Але коли той же бруд розповсюджує
Святослав Піскун, має бути якась відповідальність. Не сьогодні,
так завтра. А коли розповсюджується фальшивка, коли використовують
для цього державні установи і місцеві органи влади, то цьому треба
покласти край бо таким чином підривають будь-яку віру людей в
листування, звернення і так далі.
Зрозуміло, для чого це робиться. Не тільки для того, щоб
скомпрометувати Тимошенко чи Ющенка, це робиться для того, щоб
відрізати нам єдиний шлях спілкування з людьми. Ми не можемо це
робити через телебачення, не всі люди можуть отримати опозиційні
газети, отож у нас залишається виключно листування. По цьому
листуванню вони і б‘ють, щоб викликати у людей недовіру до
звернень, листів, до інформаційної мережі, яка сьогодні в нас
існує.
Наш блок і "Наша Україна" зацікавлені в цьому поставити крапку
і змусити і Піскуна, і МВС, і СБУ займатися не тільки знищенням
опозиції, а й дати відповіді на питання, які не можуть залишитися
без відповідей. А знайти замовників, виконавців легко, бо є листи,
є накази "Укрпошти", задіяні структури місцевих адміністрацій,
отож, за бажання, слідство може тривати добу або дві.
Це той випадок, коли справу потрібно довести до кінця. Я
думаю, що Піскун повинен або знайти винуватців, або піти у
відставку. Це не перший випадок, коли прокуратуру та інші силові
структури використовують виключно, щоб прикривати злочини влади. Я
переконаний: якщо відповідь не буде знайдена, то це ще один
аргумент для того, щоб відправити Генпрокурора, Міністра
внутрішніх справ та інших "силових" керівників у відставку або
висловити їм недовіру.

Михайло Потебенько, народний депутат України, група
"Демократичні ініціативи":
- Фальшивку я оцінюю як неподобство. Це непорядно, брудно, цим
не можна займатися. Вся гра - політична чи просто людське
спілкування - має бути в рамках моральної дозволеності. Більше я
нічого не можу сказати з цього приводу.
- Як колишній керівник, чи можете Ви сказати, наскільки
складно Генпрокуратурі знайти звідки "ноги ростуть" у цієї
фальшивки?
- Знаєте, спортсмени кажуть так: немає кулі, яка б не
потрапляла в лузу, немає питання, яке б не знаходило свого
вирішення при правильному обранні тактики, методики, бажання. Я
думаю, лист запущений якимсь недоброзичливцем Віктора Андрійовича.
І це вже проблема Віктора Андрійовича - розібратися в оточенні. Я
думаю, він і сам розуміє це. Але що йому робити: в очі подивитися?
Він і так розуміє, хто друг, хто добре ставиться, а хто погано.
- А з політичного погляду - це свідчення, що у нас будуть такі
брудні президентські вибори?
- Щодо перспектив сказати складно. Усе залежить від ситуації.
Сьогодні-завтра ситуація може змінюватися. Але на політичній арені
oebm3 накладки це дасть.

Коментарі - Pro і Contra: Затінки генпрокуратури - конфлікт
батьків та дітей?

Юрій Кармазін, народний депутат України, фракція “Наша
Україна”:
- Будь-який конфлікт, який був між прокурорами, згадайте
Шишкіна й Гайсинського, у нашій історії закінчувався згубно для
всіх, хто його починав. Що стосується даного випадку, то мені
здається, що в державі існують різновекторні сили, зацікавленні в
тому, щоб сьогодні терміново зняти Піскуна, щоб не розкрилася
справа Гонгадзе, щоб не розкрили вбивство президента “Антарктики”
Валерія Кравченка, де замішані дуже високі посадові особи.
Генеральна прокуратура сьогодні заважає докрасти майно - це бачимо
на прикладі “Укртатнафти”. Вона заважає повністю “приватизувати”
суди, але найбільше вона сьогодні заважає такій політичній силі як
СДПУ(о). Тому якісь напрямки ударів по Піскуну можуть пояснюватися
так.
З іншого боку, Потебенько почав багато розслідувань і багато
робив для зміцнення авторитету прокуратури, не зважаючи на те, що
він особисто зробив багато промахів, зокрема, проти опозиції. Ці
промахи є й зараз, коли змінився Генпрокурор. Але Потебенько був
більш незалежним у кадрових питаннях, ним не керувала тоді
напряму, у ручному порядку, Адміністрація Президента. Він не взяв
під козирок таємний указ Президента про те, що всі кадрові
призначення слід узгоджувати з АП, бо це є антиконституційно.
Наскільки я знаю, сьогодні цей указ виконується. Зрозуміло, що
працівники прокуратури дуже незадоволені тим, що відбувається
диктат однієї політичної сили в державі. Вони ж присягу приймали
на вірність Україні, її Конституції і законам. Вони й підштовхують
Потебенька до якихось кроків. Я думаю, він “засвітив” проблему.
Зокрема й для того, щоб звернути увагу й на ті неподобства, які
роблять під “дахом” податкової адміністрації, податкової міліції,
інших правоохоронних органів. Інша справа, що його намагалися
направити в русло проти Піскуна. Факти, які виклав Потебенько,
дуже серйозні. Я вивчив ту довідку на 9-ти сторінках - там є
серйозні матеріали для серйозних розслідувань.
Не знаю, наскільки можна вважати вичерпаним той конфлікт, який
відбувся на цьому тижні. Думаю, що його треба сприймати як
нормальну критику, яка має існувати між парламентарем і колишнім
Генеральним прокурором. Тим більше, що Потебенько ще є й радником
Піскуна. Певно, не було реакції на просту критику, на телефонні
звернення, і Михайло Олексійович вимушений був піти на такий крок.
А наскільки правдиві факти, наведені в довідці Потебенька, та
контраргументи, які наводив Піскун, можна буде сказати з часом,
після проведення ґрунтовної перевірки за кожним з оприлюднених
фактів. Думаю, перевірка цих фактів - справа честі самого
Генпрокурора Піскуна та, звісно, Потебенька, і громадськість має
дізнатися, що насправді відбувається.

Катерина Ващук, народний депутат України, фракція "Аграрники
України":
- Як на мене публічні суперечки двох прокурорів виглядали
достатньо некоректно, зокрема і з боку Потебенька. Я вважаю, що
ганьбити свого наступника - не найвдячніша справа. По-перше, у
наступника було не надто багато часу, по-друге, треба було б
спробувати порозумітися, перш, ніж виходити на трибуну. Тоді б не
вийшов такий казус, як зараз. Що це, зовсім незнайомі люди? Ще
недавно Михайло Олексійович агітував підтримати кандидатуру на
Cemep`k|mncn прокурора, а тут раптом така зміна настроїв. У
сесійному залі цього не зрозуміли. А через півдня прокурори
знайшли порозуміння...
Звичайно, вся ця ситуація може бути політичним замовленням.
Але я не можу не вірити Михайлу Олексійовичу: він сказав, що
Піскуна просто підставили, а його особисто дезінформували. Таке
теж можливо. Але тут замішані прокурори, отож нам, простим
депутатам, розібратися, хто це влаштував і з якою метою, складно.
Можливо, це така піар акція, щоб заговорили про обох.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua