02/27/2003 | Богдан

Юзьо ОБСЕРВАТОР

Я другой такой страни нє знаю

Четверо нерозлучних кумплів зібралися в столиці нашої неозорої Батьківщини місті-герої Москві відсвяткувати день захисника Атчізни. Атчізна спільна, то й свято спільне. Бракувало тільки ще спільного економічного простору. Щоб уже й Сибір знову спільним став, і Колима, і Соловки, і Караганда. Випили на чотирьох, закусили на чотирьох, підписали на чотирьох та й зачитали на чотирьох.

От тільки все це з погляду закону не виглядає так рожево-перлямутрово. Комітет буде мати свій центр у Києві, на чолі його буде казах, а самі умови договору мають виконати до вересня 2003 року. Здогадуєтеся, чому? Ну, аби до 2004-го все вже працювало на повну котушку. Під вибори. Та от щоби створити наднаціональні органи, про які йдеться у договорі, доведеться поміняти Конституцію. Але навіть якщо парламент і затвердить ці зміни -- все одно вони стануть чинними не раніше першої половини 2004 року. Тобто хтозна чи до виборів ця хитра конструкція запрацює.

Але головне, що Татусько надійно забезпечив собі й своїй родині тиху безтурботну старість, віддавши у вічну оренду всю країну. Буде на що гульнути. Я, правда, не знаю, навіщо геть усю Україну кидати під ноги білому цареві. Чи не досить було Татуськові, що розпродав уже й так півУкраїни вроздріб? Ось, наприклад, візьмемо орієнтовну ціну Одеського нафтопереробного заводу -- десь близько 325 мільйонів доларів. А "загнали" його рівно за 5 мільйонів. Хто на різниці поживився -- можемо здогадуватися.

Та повернемося до спільного економічного простору. З ким спільного? Зі собіратєлєм зємєль русскіх імперіалістом Путіним, пожиттєвим президентом і сонцем усіх казахів, чи з хворим на голову, посміховиськом для цілого світу Бацькою? Нічого собі простір. Радше зону нагадує. Адже принаймні двоє з тої чвірки перебувають під підпискою про невиїзд до Європи.

Якби єдиний економічний простір створили, скажімо, 1991-го, то тоді ще в ньому був би якийсь сенс, він би захистив від повного розвалу економіку пострадянських країн, яка працювала як єдине ціле. Але що тепер від цієї єдиної системи лишилося? Пшик. Кожна з держав по-своєму виборсувалася з важкої економічної кризи, перепрофільовуючи зав'язані на колишніх партнерах підприємства, і тепер щось ліпити докупи -- нереально. Воно просто не зліпиться.

Яку користь зможе мати Україна? Ну невже Росія буде продавати нам нафту й газ за своїми внутрішніми цінами? Та вона збанкрутує! А якщо цього не буде, то який сенс такого простору? Адже, окрім енергоносіїв, нам нема чого з Росії взяти. Про технології вже й не казатиму -- вони безнадійно відстали. Ліпше б уже спільний економічний простір створити з Польщею та Угорщиною.

Але якийсь сенс у цьому таки можна побачити. Правда, не економічний, а політичний. Недарма ж ця скороспіла почвара має запрацювати перед виборами. Таким чином, усе потрібно тільки для того, щоби підставити опозицію, яка кинеться угоду критикувати і тим самим відкине від себе чималу частку електорату, яка орієнтується на тісні зв'язки з Росією.

Цікаво, що навіть російська преса, коментуючи московську змову чотирьох, у всі ці грандіозні плани не вірить. На думку "Ведомостей", складно говорити про щиру дружбу Росії з Україною, якщо вже третій рік країни ведуть торговельну війну за допомогою квот і високих мит. Відповідаючи на те, що Москва обмежила імпорт українських труб, Київ увів санкції щодо російських автомобілів, електролампочок, залізної руди (цитую за "Українською правдою").

Але, можливо, для Татуська все це не позбавлено сенсу. Чутки такі бродять, що він збирається на третій термін і вже навіть в окремих регіонах запрацювали його штаби. Тому створити собі образ видатного політика і великого інтегратора може й виплатиться. Данєцк таких любить і з радістю віддасть свої голоси за головну кучму Євразії.

Євнух обрізаному не товариш

Чого тільки не почуєш у програмі "Проте". Вже би ліпше не говорили, а просто черпали повні жмені лайна і мастили ним портрети своїх персонажів. А персонажами тими є, звісно, представники опозиції та різні підозрілі персони на зразок Плюща. Проте інколи в "Проте" стаються й казуси. От 18 лютого депутатів Верховної Ради було названо "парламентськими євнухами". Тобто не просто обрізаними, а кастрованими чи то пак по-народному звалашеними. Хто й коли так гірко познущався над народними обранцями, я не почув. Зате почув дивне запитання: "Хто в країні головний євнух?"

Велика польська енциклопедія каже, що євнух - "наглядач за гаремом у султана". А хто в нас султан? Татусько. Чим займається султан у гаремі? Маєте рацію. Тим самим, що й Татусько у парламенті. Отже, парламент -- це гарем Татуська. А наглядачем у ньому -- Литвин. Виходить, що це і є головний євнух?

Тепер бідному Литвинові нема іншої ради, як вуса запустити. Щоб імідж не постраждав.

Чорні наступають, білі позіхають

Нова провокація облетіла пресу. Плакат із колажем картини Рембрандта "Повернення блудного сина". Ющенко стоїть на колінах перед Кучмою і просить: "Благословіть, батьку!" А внизу напис: "Ющенко просить Кучму дозволу на антипрезидентську революцію".

Цікаво, що за ніч плакатами обклеїли все місто, а міліцейські патрулі не затримали жодної особи, яка сесе клеїла. Чи таке можливе? Як будуть тлумачити цей дивовижний факт наші правоохоронці? І що ж то за могутня організація, яка змогла зібрати цілу команду охочих заробити на хліб насущний, ліплячи по стінах плакати? А гроші ж які кинуто на цю поліграфію! Цікаво, чи її завезли до нас, чи вже у Львові друкєрили?

Питань багато. Але одне не дає спокою -- який же сенс у цій провокації? Чи то противник вирішив шпурнути в обличчя Ющенкові рукавичку, аби пробудити від зимової сплячки і змусити до дії? Виманити з барлоги? Чи то з тією самою метою це зробили союзники? Ну що дає цей плакат? І чи справді він настільки образливий для Ющенка? Про поклони Ющенка Татуськові, про його нерішучість і невизначеність щодо спільних дій з опозицією писано-переписано. Ось дізнаюся з "Дзеркала тижня", що й перед поїздкою до Америки, і після неї він на килимок до Татуська вступив. Кого цим здивуєш? Ну, мене, холєрика, це нервує. Але більшість людей сприймає це так, що Ющенко просто людина виважена, великий тактик, а тому чекає свого часу. І з Татуськом йому ставати на прю не випадає, бо в Ющенка тільки двадцять з лишком відсотків рейтингу, а в Татуська -- адмінресурс, який цим відсоткам не дозволить піднятися.

Очевидно, що від моменту появи фальшивої листівки можна вважати, що кампанія виборів президента стартувала. І стартувала вона в Західній Україні. Уважают, панімаєш. Але мільйонні наклади листівок, плакатів -- це все тільки квіточки. Попереду війна не на життя, а на смерть.

Одне ясно, що всі ми, мешканці Західної України, незабаром опинимося в круговерті якоїсь нової технологічної хитрості, внаслідок якої голоси електорату Ющенка розполовинять на ще когось такого ж гарного і довгоочікуваного. Тільки хто цього разу зіграє ролю генерала Марчука?

Орденоносні лопухи

Скандал із Орденом набрав таких обертів, що ось уже головний СБУшник Радченко на закритому засіданні парламенту навіть вибачився з трибуни, що намахали його з тим Орденом святого Станіслава, і покинув його. Один тільки він і набрався мужності визнати, що вляпався. Але ж бо жертвами лохотрону стала ціла зграя високих посадовців. Та чи підуть за ним інші фігуранти скандалу разом із цілою армією ментів, есбеушників, податківців, митників, прокурорів нижчого рангу? Адже про головного афериста Юліуша Сокольницького, який 1984 року "заснував" Орден святого Станіслава, опубліковано інформацію, яка розкриває його як шахрая з усіх боків. Абсолютно нічого з його біографії не збігається з дійсністю.

До того ж виявилося, що П. Вялов бреше, коли твердить, що за орден нічого не платять. Адже тільки щоби виготовили орден, треба дати 200 доларів. Плата за орден становить 1000 доларів, і так виглядає, що нагородження орденами є джерелом доходів для "Великого Пріора" Паші Вялова і Сокольницького.

Ну й нарешті ж озвався сам король(!) України Орест І (в миру -- відомий нам Карелін-Романишин) зі сторінок газети "Сегодня" (20 лютого ц. р.), де публічно назвав "Великого Пріора" шахраєм.

"Першу нагороду Ордену я отримав ще в квітні 1998 року в Кракові з рук Юліуша Сокольницького,-- розповідає Його Величність.-- Коли я став керівником української "філії" Ордену, тоді і я почав нагороджувати наших політиків. Першим нагородив Кузьмука Олександра Івановича... За кілька місяців після того, як я став пріором, Сокольницький запросив мене до себе в Лондон у гості. Саме тоді пан Вялов знайшов мене... І присягнув мені на вірність... (Це було 1998 р. -- Ю. О.). І коли мене запросили до Лондона, він сказав: "Я з тобою поїду. Все оплачу, зроблю візу". Я погодився. Там щороку відбувається святкування Ордену. Тоді збираються всі брати Ордену святого Станіслава зі всього світу. Але в останній день перед вильотом Вялов віддав мені закордонний паспорт і сказав, що не зміг зробити візу. І поїхав сам. Представився Сокольницькому як граф від короля Ореста I, сказав, що я захворів. Коли він повернувся, то я йому сказав: "Що ж ти робиш, Павле, це ж по-свинському?" Він мені відповів, мовляв, мовчи, коли будеш виступати, то тебе можуть взагалі того. Мені, звичайно, було дуже образливо... Згодом Вялов зареєстрував Орден на своє ім'я. Тоді він переді мною особисто вихвалявся: "Оресте, ви думаєте на триста років уперед, а мені гроші зараз потрібні"... Можу підтвердити факт цієї розмови на Біблії!.. А що я міг зробити?"

Заодно король також пояснив, для чого Вялову потрібен Орден: "У минулому Ордени захоплювали владу. Орден -- це партія. Адже раніше партій не було... З іншого боку, завжди приємно, коли тебе нагороджують. Приємно, коли організовують орденські бали... Зараз Ордени перетворюються на предмети бізнесу".

На запитання, чому він досі мовчав, король пояснив: "Я священик і знаю, що крадене не принесе користі. Я просто чекав. І довго чекати не довелося. Вялов на польський орден поставив український тризуб. Це нонсенс! Це все одно, що на орден Богдана Хмельницького причепити польського орла. Поляки мені тоді говорили: "Оресте, давай на нього в суд подамо". Поляки зібрали документи на Юліуша Сокольницького і довели, що він не є ані князем, ані графом (демонструє документ. -- Авт.), що він самозванець. Він тільки приніс шкоду Польщі, бо у 80-х роках працював на контррозвідку Англії".

Справді, з тим орденом неабияка комедія. На польському ордені чотири польських орли. Вялов замінив їх на тризуби. Таким чином, це вже не орден святого Станіслава, польського святого, а невідомо який.

Цікавими видалися мені ще два висловлювання Його Величності. Перше з них -- відповідь на питання, з чого він живе: "Бог дає. Я -- король України. Мені дають гроші, але я їх не розтринькую... Коли мене запрошують за кордон, я як подарунок для принці чи місцевих королів привожу їхні родові прапори, які вишив власними руками. Що ще може подарувати бідний український король? Шляхетний принц у відповідь скидає зі своєї руки перстень з діамантом за 70 тисяч доларів. Я коштовність у тій же країні реалізовую і купую швацьку машинку, матеріали, парчу, нитки. Привожу додому, розгортаю тканину, а там пуделочко. Відкриваю -- там ще один перстень і записка: "Оресте, більше ніколи так не роби. Це подарунок".

"Якось на одному з королівських краківських балів підпилий польський шляхтич почав говорити, що "українці -- бидло", бо в них не "голуба" кров. Я взяв йому в задницю загнав виделку. "Ну що,-- питаю,-- яка в тебе кров?"


Львів центровий

Гарний закон прийняли в Лондоні. Хочеш їхати центральними вулицями -- плати 5 фунтів. Для англійця то не гроші, але для справжнього англійця і шилінг гроші. Тому більшість воліє їхати довкола. Ось би і в нас так зробити! Хочеш перти центром -- плати 3 гривні. Хіба для галичанина за кермом це гроші? Але для справжнього галичанина -- таки гроші.

А ще я пригадав собі, що гряде день міста. І як би то файно було, якби на нашій Ратуші з'явився трубач і трубив би щогодини, як то було колись. А ще якби перед Ратушею тримали варту вояки в давніх мундирах і подеколи мінялися, гордо крокуючи площею. Як то я бачив у Празі. Ціла купа туристів з нетерпінням чекає там, коли буде мінятися варта. Якраз би і нам тото з травня згодилося, коли туристи почнуть напливати.

Херсон втер носа Львовові

У Херсоні скандал. Керівництво обласної організації журналістів України запропонувало міліцейському начальникові стати членом Спілки журналістів. Але члени Спілки збунтувалися і пригрозили, що вийдуть зі Спілки, якщо станеться щось таке. Адже Спілка журналістів -- спілка професійна, і генерал, який не має жодної публікації, не може бути її членом. Однак сам генерал вважає інакше -- він же ж надає журналістам інформацію! Оригінальне уявлення про журналістику.

Але мені взагалі йдеться про інше. Я тут пригадав, як наша Спілка письменників і графоманів приймала у свої члени заступника губернатора Василя Базіва, який теж не мав за душею жодного художнього твору. Тобто не мав підстав називатися ані письменником, ані графоманом. Але якщо дуже хочеться? Спілка й стала на задні лапки -- прийняла. І навіть окремі її члени, пускаючи слину, кинулися славословити неоковирні опуси кандидата. І жоден! Жоден не встав і не сказав: "Я покину Спілку, якщо до неї приймуть Базіва". Так, як це вчинили журналісти Херсона.

Нема, нема ві Львові чесних письменників. Яке щастя, що я не маю честі належати до їхньої компанії.