03/05/2003 | Капітан

50 років з дня смерті тирана
Капітан

"Умєр Сталин,.. Ленину прішлось потєсніться. Товаріщі, загонім всех іх туда!" - так 50 років тому відреагувала радіостанція "Освобожденіе" на смерть Сталина. Далі зазвучала пісня у виконанні Шаляпіна: "Е-ей ухнєм!" По в"язницях і таборах "необ"ятной родіни" мільйони зеків не ховаючись святкували свято в надії на швидке звільнення з неволі. Для більшості ці надії справдилися досить швидко. Але поневолені народи мали чекати звільнення ще 37-38 років. Сталін, очевидно, є найкричущим прикладом несправедливості історичних оцінок масами. Бувши жорстоким катом, на совісті якого десятки мільйонів людей, Сталін так само в очах десятків мільйонів лишається "отцом родним", вчителем, вождем і ще хто знає ким. І чим більше злочинств вождя викривають історики, тим вище, здається, піднімають сталінське знамено віддані прихильники того ката.
Щоправда, слід віддати належне здібностям Сталіна. Він розпочав свою роботу на посаді секретаря ЦК ВКП(б) на "науковій" основі. В очах багатьох партійців ця посада вважалася безперспективною. Сталін довів, що це зовсім не так. Він завів спеціальну картотеку наявних кадрів, де в кожній карточці на майбутніх соратників, суперників та інших „кадрів”, крім персоналій, стояли найважливіші дані про людину - освіта, займані посади, здібності, звички, схильності тощо. Сталін вмів цінувати "кадри" і недаремно він пізніше висловив свою "максиму": "Кадри решают всьо!" Дуже зручно маніпулюючи людьми, використовуючи їх здібності у власних інтересах і зіштовхуючи можливих суперників між собою, товаріщ Сталін швидко зібрав когорту відданих прихильників разом з яким почав планомірне винищення не тільки тих, хто дозволяв собі висловлювати незгоду з поглядами вождя, але і тих хто йому не подобався, хто його колись образив (як, наприклад, Тухачевський), а пізніше також і тих, на кого впала найменша тінь підозри.
Такі люди, як Сталін, не приходять випадково до влади. Безперечно, він мав сильну волю, візантійську підступність, середньовічну жорстокість та інші риси, які допомагали йому тримати найближчих соратників у страху, послуху і навіть любові, яку вони спромоглися прищепити і найширшим масам радянського народу. Але найбільшу роль зіграли політично-історичні обставини. Поваливши царя, російський народ не позбувся одразу своєї рабської психології, яка потребувала мати над собою володаря у будь-якій "самодержавній" формі. При цьому доходило і до абсурду. Відомі факти, коли з російської „голубінки” до Петербурга приходили листи від місцевих влад прислати портрети "Революції", які вони хотіли б повісити на стінах своїх кабінетів замість портрету "царя-батюшки". Явище появи диктатора після повалення монарха в історії відоме. За таких обставин до влади прийшли Кромвель, Наполеон, Сталін, Гітлер, Франко та деякі інші. Та ж історія вчить, що після відходу диктатора той, хто його наслідує, вже не має успіху. За час диктатури масова психологія набуває незворотніх змін, до того ж народне серце не може вмістити більше ніж одного "вождя". Навіть при тоталітарній формі правління в Радянському Союзі авторитету рівня сталінського не міг досягнути ніхто і близько. Час диктатур минув, хіба би десь в нетрях Африки вигулькнув якийсь новоявлений "диктатор". Але авторитарна епоха в історії країни може бути необхідною умовою для консолідації нації. Наша держава такої епохи не мала. Отож, можливий якийсь її "ерзатц". Щоправда на горизонті поки що не видно достойної особистості.